Моніторинг якості освіти: принципи, форми, вимоги, (довідник- посібник), – Хмельницький: хоіппо. – 2013. – 61 с



Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0.58 Mb.
  1   2   3   4

Моніторинг якості освіти: принципи, форми, вимоги, (довідник-
посібник), – Хмельницький: ХОІППО. – 2013. – 61 с.
Рекомендовано до друку рішенням науково-методичної ради
Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти
(протокол № 1 від 19.03.2013 р.)
Укладачі:
Баля С. А., методист науково-методичного центру організації наукової роботи та моніторингових досліджень Хмельницького ОІППО;
Красовська В. Ю., методист науково-методичного центру організації наукової роботи та моніторингових досліджень Хмельницького ОІППО.
Рецензенти:
Клімкіна Н.Г., старший викладач кафедри педагогіки та психології
Хмельницького ОІППО, кандидат педагогічних наук;
Мельник В.В., проректор з наукової роботи Хмельницького ОІППО;
У пропонованому посібнику систематизовано інформацію щодо сутності, змісту, принципів, форм моніторингу якості освіти; розглянуто теоретико- методологічні аспекти проблеми вимірювання й оцінювання якості освіти, розкрито значення поняття якості освіти, концептуальні засади моніторингу якості освіти як цілісної системи досліджень, що складається з педагогічного, психологічного, соціологічного компонентів.
Посібник призначений для управлінських, методичних, керівних та педагогічних працівників освіти області.
Хмельницький, 2013

2

ВСТУП

Проблема якості освіти стала наріжним каменем у реформуванні національних освітніх систем, що розпочалося наприкінці ХХ ст. і відбувається нині в багатьох країнах світу. Саме якісні показники розвитку освіти, на думку експертів, визначають ефективність суспільного поступу держав в умовах глобалізації світу та підвищення їхньої конкурентної боротьби за якість життя своїх громадян. Отже, сьогодні освіта повинна займати провідне місце в стратегії державної політики щодо суспільного розвитку країн світу й України зокрема.
Якість освіти як соціально-педагогічне явище можна розглядати в двох площинах – теоретико-методологічній та практичній. У першому випадку дослідники ведуть пошук концептуальних засад визначення й оцінювання якості освіти як категорії, що визначає досконалість функціонування освітніх систем. Що таке якість в освіті і які показники дають змогу її оцінити? Як це можна зробити та які засоби доцільно обрати? Що треба зробити, щоб одержані результати можна було порівняти та на їх підставі зробити об’єктивні висновки? Це той невичерпний перелік основних питань, який окреслює теоретичні основи дослідження цього феномена, без якого не можна обійтися, беручись оцінювати якість освіти.
У практичній площині стоять більш прагматичні цілі: як здійснити моніторинг якості освіти та в який спосіб можна впливати на неї й керувати процесом її поліпшення?
Підвищений інтерес до моніторингу педагогічного процесу пояснюється необхідністю вимірювати якість освіти в умовах її реформування в Україні, що відбувається впродовж останніх років під впливом соціально-політичних, економічних та геополітичних процесів, зміцненням авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені, а також

3 потребами оцінювати визначену якість освіти в нашій державі у порівнянні з досягненнями в цій галузі інших країн світу.
Категорія якості освіти за сучасних умов має розглядатися у вимірах її особистісного орієнтиру. Оцінка якості освіти в школі як частина спільної проблеми – організації управління шкільним освітнім процесом потребує розгляду багатьох питань: від наукових основ оцінки якості освіти до організаційно-правових механізмів функціонування і розвитку національної системи оцінки якості освіти в Україні. Важливо чітко і детально визначити поняття якості освіти, принципи, форми, вимоги до її вимірювання.
Моніторинг якості освіти як наукове дослідження надає об‘єктивну
інформацію про дійсний стан освіти, а відтак відкриває можливості для постійних продуктивних змін цієї якості, що виявляються в цілях, структурі, змісті, технологіях, процесі та результатах освіти.
Змістовно та технологічно моніторинг якості освіти запроектований як система досліджень, що складається із взаємодоповнюючих компонентів – педагогічного, психологічного та соціологічного. Кожний з названих компонентів містить відповідну програму пошукової діяльності.
У методичному посібнику систематизовано сучасні уявлення про моніторинг якості освіти, визначено його сутність, зміст, принципи, форми та вимоги; зроблена спроба викладення матеріалу таким чином, що дозволяє використовувати його не тільки в довідково-пізнавальному, але й безпосередньо в практичному плані. Цьому сприяє досить широкий перелік принципів і видів моніторингових досліджень, які виявили свою практичну значущість.
За своїм основним спрямуванням методичний посібник призначається усім, хто причетний до моніторингових досліджень якості освіти.

4
1. Моніторинг як інструмент визначення якості освіти

Якість освіти розуміється як ступінь відповідності змісту та рівня підготовки випускників освітніх закладів очікуванням і потребам особистості, держави, суспільства (стандартам освіти).
Якість освіти, за критеріями ООН, виступає одним з провідних
індикаторів якості життя. У зв’язку з курсом України на прискорення інтеграції в структури об’єднаної Європи питання якості загальної середньої освіти набуває особливого значення та висуває необхідність приведення вітчизняних освітніх стандартів у відповідність до критеріїв держав-членів Європейського
Союзу.
Якість освіти є системний об‘єкт управління і діагностики. Проблема якості освіти нерозривно пов‘язана з проблемою якості людини, з її випереджуючим розвитком в системі освіти, яка формує суспільний інтелект як фактор прогресивного розвитку суспільства.
Якість освіти як соціальну категорію слід розглядати як сукупність властивостей освіти, що визначають її здатність задовольняти відповідні потреби особистості, суспільства, держави відповідно до призначення освіти.
Якість освіти визначається сукупністю показників, що характеризують основні аспекти освітнього процесу, його ефективність:

відповідність освіти вимогам часу, що характеризується переходом до високотехнологічного інформаційного суспільства;

якість навчально-виховного процесу, що забезпечує рівень особистісного розвитку;

відповідність навчальних досягнень учнів державним освітнім стандартам;

динаміка індивідуальних досягнень у самовизначенні, саморозвитку, самореалізації;

реалізація оздоровчої функції освіти, уникнення негативних наслідків;

позитивна мотивація навчання, готовність до пізнавальної діяльності;

5

якість управління освітніми процесами, що мають бути спрямовані на основну мету системи освіти – забезпечити умови для всебічного розвитку учнів, виховання громадянина демократичного суспільства;

готовність керівних і педагогічних кадрів до інноваційних процесів.
Якість – це системна методологічна категорія, яка відображає сутність відповідності результату освіти поставленій меті. Якість освіти має свою структуру: якість мети, якість педагогічного процесу, який має і свої структурні елементи, такі як: якість управління, якість педагога, якість педагогічної діяльності і якість учіння.
Якість загальної середньої освіти: повна збалансована відповідність потребам, цілям, умовам, затвердженим освітнім нормам і стандартам, яка встановлюється з метою виявлення причин порушення цієї відповідності та управління процесом поліпшення встановленої якості (Т. О. Лукіна).
Інструментом визначення та оцінювання якості освіти виступає освітній моніторинг.
Створення національної системи моніторингу якості освіти на основі критеріїв держав-членів Європейського Союзу та забезпечення участі загальноосвітніх навчальних закладів у міжнародних обстеженнях якості освіти передбачено Указом Президента України від 4 липня 2005 року № 1013/2005
«Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні».
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2011 року № 1283
«Про затвердження порядку проведення моніторингу якості освіти» визначено основні завдання моніторингу, об’єкти моніторингу, методи, шляхи, етапи його проведення. Зокрема, основними завданнями моніторингу є:

отримання об‘єктивної інформації про якість освіти, стан системи освіти, а також прогнозування її розвитку;

оцінювання стану системи освіти відповідно до завдань державної політики в галузі освіти;

6

забезпечення органів державної влади статистичною та аналітичною
інформацією про якість освіти.
Для освітнього середовища України, за твердженням Т. О. Лукіної поняття моніторингу є абсолютно новим явищем, яке потребує всебічного освоєння:

ґрунтовного вивчення на теоретичному рівні;

законодавчої і нормативної підтримки в юридичній сфері;

запровадження у практику роботи науково-дослідних установ та державного управління загальною середньою освітою.
На сьогодні відомі різні точки зору щодо трактування поняття моніторингу.
Monitoring (англ.) – «старанне спостереження, нагляд за процесом та змінами, що відбуваються».
Поняття моніторинг походить від латинського слова monitor – спостереження, контроль, застереження.
У тлумачному словнику В. Даля слово «монітор» означає військовий корабель, проте його виникнення пов’язано з назвою ящірки монітор, що випереджувала появу крокодила.
При цьому сутність поняття моніторинг розширюється в бік попередження, застереження. У словнику іноземних слів «монітор» також визначається як військовий корабель і, крім того, як пристрій для контролю визначених параметрів, які повинні зберігатися в певних межах.
У соціологічному словнику подано визначення моніторингу як спеціально організованого систематичного спостереження за станом об’єктів, явищ та процесів з метою оцінки, контролю й прогнозування. Крім того, у соціології моніторинг визначено як метод пізнавальної та предметно- практичної діяльності, який забезпечує разом з іншими методами комплексне, оперативне й адекватне оцінювання ситуації, що дозволяє здійснювати ефективне прогнозування та розробку оптимальних управлінських рішень.
В екології моніторинг стає засобом спостереження, оцінки, прогнозування та управління за станом навколишнього середовища. В

7 економічній сфері моніторинг використовується для відстеження якості продукції, виготовленої за встановленими параметрами, а також для отримання оперативної інформації про різні аспекти діяльності підприємства з метою прогнозування тенденцій його розвитку.
У педагогічному словнику моніторинг – це відстеження результатів; постійне спостереження за будь-яким процесом в освіті з метою виявлення його відповідності бажаним результатам або вихідним припущенням; діагностично обґрунтована система безперервного відстеження ефективності навчання й виховання та прийняття управлінських рішень, які регулюють та коригують діяльність школи.
Моніторинг якості загальної середньої освіти – спеціальна система збору, обробки, зберігання та розповсюдження інформації про стан загальної середньої освіти, інтерпретація зібраних фактів та прогнозування на їх підставі динаміки і основних тенденцій її розвитку та розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень стосовно підвищення ефективності функціонування освітньої галузі.
Основу моніторингу якості освіти складають масові точні педагогічні вимірювання (відповідно до певної мети).

8
2. Цілі та завдання освітнього моніторингу
Для структурно-функціональної характеристики моніторингу необхідним
є врахування рівнів, на яких він здійснюється; функцій, що відображають специфіку педагогічної взаємодії з дослідженням цілей освітньої діяльності в цілому або окремих їх видів; системи положень, принципів, на яких ґрунтується організація його проведення; цілей, на досягнення яких спрямовується його технологія.
Цілі:

визначення конкурентоспроможності національних систем освіти;

формування освітньої політики держави;

прогнозування та планування розвитку освітньої галузі певного регіону, міста;

визначення ефективності використання коштів і ресурсів;

порівняння навчальних закладів, встановлення рейтингу;

удосконалення педагогічних засобів.

Завдання моніторингу в освіті:

визначення якості навчальних досягнень учнів, рівня їх соціалізації;

встановлення зв’язків між успішністю учнів і соціальними умовами їх життя, результатами роботи педагогів, рівнем їх соціального захисту, моральними установками, запитами, цінностями тощо;

оцінка впливу на навчальний процес державних освітніх стандартів, навчальних програм, організації шкіл і класів, методичного та технічного обладнання та інших факторів;

виявлення факторів, які впливають на хід та результати освітніх реформ з метою зменшення негативного їх пливу;

порівняння результатів функціонування закладів освіти, систем освіти з метою визначення найбільш оптимальних шляхів їх розвитку;

9

оцінка ефективності політики держави у галузі забезпечення гарантій доступності освіти та поліпшення її якості, залежність успішності учнів від їх соціального статусу.

3. Функції моніторингу якості освіти

Для проведення моніторингу важливо врахувати основні його функції:

Інформаційна.
Збір статистичної
інформації про результати функціонування системи освіти.

Кваліметрична. Визначення системи індикаторів і критеріїв якості загальної середньої освіти (ЗСО) та проведення оцінних процедур
(якісний стан освіти).

Діагностична. Визначення за допомогою різноманітних способів дослідження досягнутого стану системи ЗСО.

Аналітична.
Одержані показники аналізуються
і відповідно
інтерпретуються.

Моделююча. Ця функція тісно пов’язана з попередньою. Бо побудова різних моделей ситуацій впливу на неї різних факторів (суспільні, політичні і т.д.) можлива після проведення детального аналізу.

Прогностична.
Передбачає побудову різноманітних моделей майбутнього стану системи ЗСО, її елементів; розробку способів досягнення цього.

Управлінська. Вирішальна з точки зору остаточного застосування
інформації, одержаної в ході досліджень.

4. Принципи освітнього моніторингу :
Реалізація вище зазначених функцій моніторингу управління якістю навчального процесу можлива на основі певних принципів: науковості,
безперервності, об’єктивності, узгодженості, валідності, діагностико-

10
прогностичної спрямованості, систематичності, єдності управління та
самоуправління, гуманістичної спрямованості, наступності, відкритості та
оперативності.
Принцип
науковості означає, що моніторингові дослідження здійснюються на науково обґрунтованих характеристиках освітнього процесу,
виключають життєво-побутовий підхід до їх оцінки, відповідають основним закономірностям психолого-педагогічного пізнання та управлінню педагогічними об’єктами і явищами. Розкриваючи зміст цього принципу, доцільно звернути увагу на те, що вимога науковості у проведенні моніторингу передбачає насамперед його організацію на базі системного підходу. В основі принципу науковості педагогічного моніторингу лежить використання методів науково-дослідної педагогічної діяльності на засадах системного підходу до об’єкта та предмета дослідження.
Принцип об’єктивності полягає в максимальному виключенні
суб’єктивних оцінок, врахуванні всіх позитивних і негативних результатів, створенні рівних умов.
Принцип узгодженості базується на єдності нормативно-правового, організаційного та науково-методичного забезпечення його складових.
Принцип валідності характеризується повною та всеохоплюючою відповідністю встановлених контрольних завдань змісту матеріалу дослідження, чіткістю критеріїв виміру та оцінки, можливістю підтвердження всіх результатів, отриманих різними способами контролю.
Принцип діагностико-прогностичної спрямованості означає, що процес отримання інформації ґрунтується на теоретичних, методологічних та практичних підходах, властивих діагностиці управління якістю навчального процесу, а також має нормативно-пошуковий характер, що дає можливість співвіднести її із заздалегідь визначеною нормою, спрогнозувати подальший розвиток подій та майбутній стан навчального процесу й своєчасно вплинути на якість його функціонування.

11
Принцип
систематичності передбачає регулярне проведення моніторингу всіх етапів та складників навчального процесу у визначеній послідовності та із застосуванням оптимальних форм, методів і засобів моніторингу.
Принцип єдності управління та самоуправління означає врахування
інтересів усіх суб’єктів управління якістю навчального процесу вищого навчального закладу.
Принцип гуманістичної спрямованості дозволяє розглядати моніторинг не як самоціль, а як засіб глибокого вивчення освітнього процесу для вдосконалення всіх рівнів педагогічної взаємодії й оптимізації управління ним.
Доцільно відзначити, що у використанні методів, прийомів педагогічного моніторингу не можуть бути застосовані технології, які завдають шкоди
інтересам, гідності, правам особистості всіх учасників освітнього процесу.
Такий підхід до організації роботи сприяє самоактуалізації особистості,
створює передумови об’єктивної оцінки діяльності й корекції виховних і життєвих орієнтирів на основі поваги всіх до гідності кожного.
Принцип
наступності процесів спостереження, діагностики, прогнозування й управління означає погляд на моніторинг як цілісну систему, що динамічно розвивається, у котрій відбуваються сторонні структурно- функціональні перебудови, які носять не тільки якісний, але і кількісний характер. Моніторинг повинен визначати моменти переходу однієї якості в
іншу, корегувати, підтримувати відповідні тенденції освітнього процесу. Адже цей принцип передбачає в ході проведення моніторингу декілька його етапів, логічно та змістово пов’язаних і взаємообумовлених один з одним, а саме: підготовчий, адаптаційно-установчий, висхідно-діагностичний, змістово- технологічний та підсумковий.
Принцип відкритості та оперативності передбачає своєчасне доведення результатів досліджень до відповідних органів управління, громадськості, зацікавлених міжнародних установ.

12
5. Види моніторингових досліджень
У науковій літературі досі немає чітко визначеної класифікації видів моніторингу. Така ситуація, як вважає Т. Лукіна, частково спричинена тим, що жорсткий поділ освітнього моніторингу за різними видами не доцільний. Крім того, не всі види моніторингу, які називаються в літературі, на практиці активно застосовуються.
Усі види моніторингу, за Т. Лукіною, можна розділити на два типи залежно від того, хто проводить це дослідження: зовнішній та внутрішній моніторинги.
Внутрішній моніторинг проводять фахівці самої установи (навчального закладу або органу управління освітою) задля поліпшення ефективності адміністрування, активізації навчально-виховної діяльності, виявлення прогалин у знаннях учнів,
проведенні дослідницької роботи щодо раціональності педагогічної методики тощо. Результати цього моніторингу мають вагу лише при внутрішньому використанні. Не всі результати, отримані під час внутрішнього моніторингу, після їх аналізу й узагальнення треба оприлюднювати; частину з них використовуватиме керівництво в подальшій роботі без оголошення.
Зовнішній моніторинг здійснюють незалежні спеціальні установи (центри моніторингу, соціологічних досліджень) найчастіше для отримання статистично значущої достовірної інформації, яка є основою освітньої статистики держави. Збір інформації здійснюється переважно за показниками якості ЗСО, що нормативно затверджені й надаються Державному комітетові статистики України, Міністерству освіти і науки України, урядові й іншим відомствам і зацікавленим державним структурам, громадськості як офіційна
інформація про результати діяльності системи освіти відповідного рівня.
Характерною відзнакою будь-якого моніторингу (як внутрішнього, так і зовнішнього) є те, що він має бути систематичним, планомірним і систематизованим.

13
Цілі, завдання таких досліджень мають бути оголошеними заздалегідь, результати проаналізованими, узагальненими на відповідному рівні та оприлюдненими. За підсумками таких перевірок керівництво певної установи або підрозділу (рівня) прийматиме відповідні управлінські рішення, спрямовані або на підтримку й поліпшення наявного рівня якості, або на усунення виявлених недоліків.
Крім зазначених зовнішнього і внутрішнього моніторингу, виділяють такі види освітнього моніторингу:
інформаційний, що полягає в зборі, накопиченні та систематизації, а іноді й поширенні інформації, але не передбачає проведення спеціального обстеження на етапі збору інформації;
управлінський, що передбачає збір та узагальнення інформації за певними показниками для вивчення конкретної освітньої проблеми та вироблення відповідних рекомендацій щодо формування політики й прийняття органами державного управління освітою необхідних рішень. Управлінським моніторингом називається стеження за характером взаємодії на різних управлінських рівнях у системах: керівник – педагогічний колектив; керівник – учнівський колектив; керівник – батьківський колектив; керівник – зовнішнє середовище; вчитель – учитель; учитель – учні; вчитель – родина (А. Бєлкін).
Як основу для класифікації можна обрати засоби, що їх використовують для проведення моніторингу. Це дає змогу виокремити такі види моніторингу в освіті, як: педагогічний, соціологічний, психологічний, медичний, економічний,
демографічний.
Кожен з цих видів моніторингу має свій об’єкт вивчення і передбачає використання не лише загальних, а й специфічних методів дослідження.
Структура моніторингу якості освіти за різними напрямами дослідження може бути наступна:
-
педагогічний – вивчення рівня навчальних досягнень учнів, якості змісту освіти;

14
-
психологічний – вивчення емоційної рівноваги, моральних цінностей тощо;
-
соціологічний – вивчення соціальних умов життя, навчання й праці учасників освітнього процесу;
-
медичний – вивчення стану фізичного здоров’я, санітарно- гігієнічних умов праці та навчання, функціонування закладів охорони здоров, їх результативності; наявність програм соціального захисту учасників освітнього процесу;
-
статистичний – збір статистичної інформації відповідно до показників державної та відомчої звітності;
-
ресурсний – вивчення обсягів, розподілу та якості забезпечення системи освіти матеріально-технічними, фінансовими, науково- методичними ресурсами;
-
кадровий – вивчення кадрового складу педагогів та управлінців системою якості освіти, аналіз системи підготування, перепідготування та підвищення кваліфікації кадрів, фіксація вакансій залежно від місця розташування навчального закладу, навчального предмета тощо;
-
управлінський – комплексний аналіз системи загальної середньої освіти за різними групами показників для вироблення управлінського рішення, оцінювання ефективності державного управління освіти та її якістю.
Оскільки педагогіка – це наука про навчання, виховання й освіту, то цілком закономірним є виокремлення дидактичного, виховного та освітнього як підвидів педагогічного моніторингу.
Дидактичний моніторинг передбачає стеження за різними аспектами навчально-освітнього процесу.
Виховний моніторинг означає стеження за різними сторонами освітньо- виховного процесу.

15
Освітнім моніторингом або моніторингом в освіті називають систему збору, опрацювання, зберігання та поширення інформації про освітню систему або її окремі елементи, яка орієнтована на інформаційне забезпечення управління й дозволяє судити про стан об’єкта в будь-який момент часу та прогнозує його розвиток (А. Майоров). Об’єктами дослідження при цьому є різноманітні етапи навчально-виховного процесу, зміст освіти, результати навчальної діяльності учнів (рівень навчальних досягнень), умови, що забезпечують можливість виховання та самовиховання особистості, моральні, етичні цінності школяра тощо.
Система освіти не є ізольованою системою, отже, на її функціонування, кінцеві результати суттєво впливає соціальне середовище (так звані зовнішні чинники), у якому знаходиться й функціонує конкретний її елемент
(навчальний заклад) та учні. Саме тому для вироблення освітньої політики (як держави, так і конкретного регіону), прийняття управлінського рішення на будь-якому рівні державного управління освітою, організації педагогічної діяльності, спрямованої на подолання недоліків у вихованні й навчанні як конкретного учня, так і всієї учнівської молоді, велике значення має проведення соціологічних досліджень. Отже, соціологічний моніторинг, як самостійний вид, водночас можна розглядати і як підвид управлінського.
Соціологічним моніторингом в освітній сфері, (за означенням
І.Гавриленка), називається «сукупність систематичних спостережень за певними соціальними об’єктами в просторі й часі їхньої еволюції за наперед визначеними показниками (індикаторами)». При цьому автор наголошує, що час спостережень за об’єктами має надзвичайно важливе значення, оскільки йдеться про становлення, генезу, динаміку їх послідовних перетворень.
Соціально-психологічний моніторинг – це спеціально організоване стеження за системою колективно-групових, особистісних відносин, за характером психологічної атмосфери колективу, групи (за означенням
А.Бєлкіна).

16
За класифікацією, що ґрунтується на ієрархії систем управління, виокремлюють такі види/рівні моніторингу:
-
шкільний (або внутрішньошкільний);
-
районний; обласний (регіональний);
-
національний (загальнодержавний);
-
міжнародний.
Проведення моніторингу на внутрішньошкільному рівні виконує роль самоконтролю, результати якого використовуються для внутрішніх потреб навчального закладу. На цьому рівні відпрацьовуються психолого-педагогічні рекомендації, спрямовані на корекцію навчально-виховної та організацію
індивідуальної робіт.
На муніципальному рівні засобами моніторингу надаватиметься розгорнуте уявлення про діяльність муніципальної системи освіти загалом та її елементів порівняно один з одним, а також з урахуванням специфічних функцій, що їх виконує кожен елемент освітньої системи, зокрема загальної середньої (ліцеї, гімназії, коледжі, школи для дітей з особливими потребами тощо). За результатами досліджень виявлятимуться місцеві проблеми в освітній системі та визначатимуться перспективні шляхи її розвитку. Моніторингові дослідження на муніципальному рівні дають змогу організувати роботу місцевих органів державного управління освітою, спрямовану на підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів, державних службовців з питань організації ефективного управління якістю освіти; виявляти основні тенденції та відповідно будувати освітянську політику; визначати рейтинг конкретного навчального закладу тощо.
На регіональному рівні моніторинг якості освіти сприяє виконанню функцій регіональної системи державно-громадського управління якістю освіти та створює підґрунтя для формування альтернативних політик і прогнозування розвитку регіональної системи освіти, визначення ефективності запровадження цільових програм розвитку освіти в регіоні. В рамках моніторингового

17 оцінювання можуть проводитися спеціальні дослідження соціального та освітнього середовищ, освітніх потреб різних груп населення регіону тощо.
Проведення моніторингових досліджень на національному рівні дозволяє визначити стан освіти на певному етапі, загальні освітні тенденції, раціональність педагогічних засобів, що їх використовуватимуть, міру їх відповідності поставленим цілям, ефективність функціонування системи освіти взагалі та окремих педагогічних технологій зокрема. Головна мета моніторингу на національному рівні полягає в одержанні узагальненої оцінки якості та ефективності вітчизняної освітньої системи; порівнянні її показників з аналогічними даними інших систем освіти та міжнародними освітніми
індикаторами й системами; формуванні єдиної методології державної атестації випускників навчальних закладів, а також забезпеченні інформаційної основи для вироблення адекватної державної політики щодо поліпшення якості освіти; прогнозуванні визначальних тенденцій в освітній системі та прийняття виважених управлінських рішень.
Проведення порівняльних досліджень на міжнародному рівні дає гарну нагоду урядам країн-учасниць всебічно оцінити ефективність функціонування власних систем шкільної освіти та систем державного управління освітою, визначити загальносвітові освітні тенденції, спільні проблеми освітньої сфери та державного управління нею, вивчити й оцінити місцеві соціально-економічні умови навчання, виявити чинники негативного впливу на результативність навчання та зіставити одержані результати з міжнародними стандартами в галузі освіти.
За А. Майоровим, існує наступна класифікація моніторингу в освіті за декількома групами.
Першу групу класифіковано за видом завдання моніторингу:
- інформаційний (збір, накопичення, систематизація та розповсюдження
інформації);
- базовий (виявлення нових проблем до того, як вони будуть усвідомлені на рівні управління);

18
- проблемний (виявлення закономірностей, загроз, процесів, проблем, які вже відомі);
- управлінський (відстеження та оцінка ефективності наслідків та вторинних ефектів рішень, прийнятих у сфері управління).
Другу групу класифіковано за видами засобів, які використані задля проведення моніторингу: педагогічний, соціологічний, психологічний, медичний, економічний і демографічний.
У третій групі відображено ієрархію системи управління освітою, яка дозволяє розрізняти локальний (на рівні навчального закладу), районний, обласний (регіональний), державний моніторинг.
Класифікацію четвертої групи моніторингу зроблено на підставі наявних видів експертиз, внаслідок чого розрізняють динамічний (використовує дані про динаміку розвитку об’єкта, явища або показника), порівняльний
(обираються результати подібних обстежень інших освітніх систем), комплексний (використовують декілька підстав для експертизи), безпідставний
(для аналізу беруть результати тільки одного дослідження) моніторинг.
П’яту групу класифіковано за типом визначення ефективності освітньої системи – соціальної та навчальної сфер. Однак останній розподіл є досить умовним.
У науковій літературі зустрічається виокремлення різновидів моніторингу за такими ознаками:
- за масштабом мети (стратегічний, тактичний, оперативний);
- за етапами навчання (вхідний, вихідний, підсумковий);
- за часовою залежністю (ретроспективний, поточний, попереджувальний);
- за частотою процедур (разовий, періодичний, систематичний);
- за організаційними формами (індивідуальний, фронтальний, груповий);
- за характером відношень (зовнішній, самоаналіз, взаємоконтроль);
- по охопленню об’єктів спостереження (локальний, вибірковий, всеохопний).


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал