Можливості групового тренінгу у подоланні шкільної дезадаптації учнів підліткового віку



Скачати 387.25 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір387.25 Kb.
  1   2   3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКР АЇНИ
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
МОЖЛИВОСТІ ГРУПОВОГО ТРЕНІНГУ У
ПОДОЛАННІ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ
УЧНІВ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Курсова робота
Студентки 56 групи соціально-психологічного факультету заочна форма навчання)
ГОРГОЛИ Л.П.
Науковий керівник
Кириченко В.В.














Житомир-2009

2
ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................. 3 Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми шкільної дезадаптації у соціально- психологічній літературі. 6 1.1. Поняття адаптації та дезадаптації ............................................................. 6 1.2. Шкільна дезадаптація причини та наслідки .......................................... 11 Розділ ІІ. Дослідження особливостей шкільної дезадаптації у підлітків. 21 2.1. Методологічні засади дослідження. 21 2.2. Дослідження умов соціальної адаптації підлітків методом порівняльного аналізу. 22 Розділ ІІІ. Можливості групового ренінгу у подоланні шкільної дезадаптації підлітків .............................................................................................................. 27 3.1. Груповий тренінг подолання шкільної дезадаптації .............................. 27 3.2. Результати повторного дослідження проявів шкільної дезадаптації .... 40 ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 42 Список використаної літератури. 44 ДОДАТКИ. 46




3
ВСТУП

Актуальність дослідження. Значні зміни, що відбуваються ужитті всього нашого суспільства, сполучаються з багатьма труднощами не лише в економічній, політичній, соціальній сферах, айв етико-психологічній. Особливо гострі проблеми стосуються підростаючого покоління. За останні роки зросли показники підліткової і, що найбільш тривожно, дитячої злочинності, а також відхилень в емоційному здоров’ї школярів. Багато дітей і підлітків відзначаються підвищеною нервозністю, надмірною чутливістю та гарячковістю, вразливістю та емоційною неврівноваженістю. Але найбільш непокоять батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників, громадськість такі прояви поведінкової активності дітей і підлітків, як агресивність, жорстокість, цинізм, відчуженість, духовна спустошеність. Стрімке зростання рівня агресивності багатьох дітей і підлітків – одна з найбільш актуальних проблем сьогодення [4]. Аналіз наукової літератури показав, що ця проблема останнім часом викликає все більший інтерес дослідників і практиків, про що свідчить стрімкий ріст кількості досліджень та публікацій з питань агресії, насильства і конфліктів. Як вітчизняними, такі закордонними дослідниками вивчались особливості агресивної поведінки осіб різних вікових груп (Г.М.Андрєєва,
К.Бютнер, О.В.Гордякова, М.Дерешкявічус, С.О.Завражин, Л.Йовайша,
І.Маковська, О.К.Осницький, Л.М.Семенюк, Л.С.Славіна, І.О.Фурманов та
ін.), проблеми агресивності у зв′язку з конфліктами (Г.С.Васильєва,
В.В.Ковальов, М.Д.Левітов, В.С.Мерлін, М.С.Неймарк, Є.Р.Романін та ін.), емоціями (В.К.Вілюнас, Т.Дембо, Д.Зільман, К.Ізард, Я.Рейковський та ін.), фрустрацією (А.Бандура, Д.Доллард, Л.П.Колчина, М.Мауєр, І.Міллер,
Р.Сіере та ін.)[14]. Низку праць присвячено дослідженню взаємозв’язку агресивності з тривожністю, невротизмом, окремими властивостями нервової системи людини, а також вивченню агресивних проявів в осіб з патопсихологічними відхиленнями (М.І.Буянов, І.В.Жданова, О.Ф.Кенберг,

4
Л.Пожар, О.В.Серебритська та ін.) й агресивних дій криміногенного характеру
(Н.В.Алікіна,
І.Б.Бойко,
В.В.Знаков,
С.М.Єніколопов,
Е.Квятковська-Тохович, С.В.Кудрявцев та ін.) [14]. Водночас результати досліджень залежності між рівнем агресивності та окремими індивідуально- психологічними характеристиками особистості не надають цілісної інформації про механізми детермінації агресивних поведінкових проявів, тому що їх симптоми розглядаються відокремлено, а не в комплексі. Описані особливості та протиріччя розвитку особистості дитини під час шкільного навчання мають важливе значення для підлітків, які прагнуть глибше зрозуміти свої психологічні властивості й враховувати їх при плануванні навчання та інших видів своєї діяльності. Саме тому ми вважаємо, що проблема шкільної дезадаптації та шляхи її корекції за допомогою групового ренінгу є актуальною і потребує
ґрунтовного вивчення. За основу дослідженнями взяли підлітковий вік, так як він є найбільш проблемним у процесі шкільного навчання.
Об’єкт дослідження – соціально-психологічний феномен процесу дезадаптації.
Предмет дослідження – шкільна дезадаптація та можливості групового ренінгу у її подаланні.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей перебігу дезадаптаційних переживань у підлітків і визначенні ролі групового тренінгу у її подоланні.
Гіпотези дослідження внаслідок групового корекційно-розвиваючого тренінгу особистісні характеристики змінюють свої якісні властивості в результаті чого знижується рівень шкільної дезадаптації у підлітків.
Завдання:
1.
Здійснити теоретичний аналіз проблеми шкільної дезадаптації у соціально-психологічній літературі.
2.
Підібрати діагностичний інструментарій до виявлення психологічних механізмів дезадаптаційних переживань у підлітків

5 Вивчити психологічні механізмів дезадаптаційних переживань у підлітків. Розробити та апробувати тренінгову програму по зменшенню тривожності, емоційної напруги та покращенню міжособистісних відносин підлітків з метою кращої їх адаптації до навчання у школі.
Методи дослідження теоретичний аналіз наукової літератури,
спостереження, тестування, бесіда, методи математичної статистики.
Експериментальна база дослідження учні 6 класу школи №25 м. Житомира.
Теоретичне значення роботи полягає у розширенні і поглибленні знань про психологічний зміст шкільної дезадаптації підлітків, їх ціннісних орієнтацій.


















6
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми шкільної дезадаптації у
соціально-психологічній літературі
1.1.
Поняття

адаптації

та

дезадаптації

Поняття "адаптація" відіграє важливу роль у різних галузях сучасної науки, втому числі в педагогіці та психології. У прикладних галузях процесам адаптації індивіда втому чи іншому середовищі й подоланню його дезадаптації приділяється чимало уваги. Але при розгляді теоретичних проблемі особливо в психології особистості, адаптації надають або часткового значення (наприклад, розглядають як першу фазу особистісного становлення індивіда, що вступає у відносно стабільну соціальну спільність або взагалі негативно висловлюються про вживання цього поняття, аж до того, що уявлення про пристосувальну функцію психічного й особистості пояснюється абсолютно неможливим [22]. Важливий вкладу розробку широкого поняття адаптації вніс Ж. Піаже. Згідно з його концепцією, адаптація і в біології, і в психології розглядається як єдність протилежно спрямованих процесів акомодації й асиміляції. Якщо ж перший термін застосовувати в широкому значенні, то потрібно говорити "адаптація до середовища, що забезпечує модифікацію, функціонування організму чи дій суб'єкта у відповідності з властивостями середовища. Другий же процес змінює ті чи інші компоненти цього середовища, переробляючи їх згідно із структурою організму або включаючи у схему поведінки суб'єкта. Вказані процеси тісно пов'язані між собою і опосередковують один одного (що не виключає в кожному конкретному випадку ведучої ролі якого-небудь із них. "Точно так, — писав Піаже, — як немає асиміляції без акомодації (попередньої чи поточної, такі немає акомодації без асиміляції. Розгляд адаптації в єдності цих протилежних напрямків є важливою умовою використання даного поняття як категорії, що відіграє значну роль у поясненні всякого активного функціонування. При цьому, поряд із

7 загальними закономірностями адаптації, що проявляються на біологічному, психологічному та соціальному рівнях, необхідно враховувати ті особливі форми, яких набула вона в різних типах людської діяльності. У вітчизняній літературі зустрічається більш широке розуміння соціальної адаптації це процес змін соціальних, соціально-психологічних, морально-психологічних, економічних і демографічних стосунків між людьми, пристосування до середовища. Серед специфічних особливостей соціальної адаптації виділяють активну участь свідомості, вплив трудової діяльності людини на середовище, активна зміна людиною результатів своєї соціальної адаптації відповідно до соціальних умов буття. Тут корисні ідеї ЄС. Маркаряна, який говорив, що людське суспільство є непросто адаптивною як біологічне, а адаптивно-адаптуючою системою, оскільки людська діяльність має перетворювальну природу. Окремі автори і відмічають, що наукове поняття соціально-психологічної адаптації особистості можливе тільки на основі ідеї онтогенетичної соціалізації, якщо визначення цього поняття, у свою чергу, правильно відображає той реальний і складний процес, завдяки якому індивід перетворюється на особистість, що наділена основними рисами соціально-психологічної зрілості. Оскільки соціалізація особистості не завжди забезпечує її соціально- психологічну адаптацію, то слід виділити два її різновиди [14]: а) адаптуючу соціалізацію б) дезадаптуючу соціалізацію. У кожному випадку, визначаючи адаптуючий чи дезадаптуючий характер соціалізації особистості, слід уточнювати ті соціальні групи чи типові соціальні ситуації, в яких розглядається її адаптованість чи дезадаптованість. Виділяють такі різновиди психолого-педагогічної адаптації.
Нормальна адаптація. Нормальним можна назвати такий адаптований процес, який призводить до стійкої адаптованості в типових проблемних ситуаціях без паталогічних змін структури особистості й одночасно без

8 порушень норм тієї соціальної групи, в котрій протікає її активність. Нормальна адаптація буває двох видів захисна і незахисна. Нормальна захисна адаптація — ті дії особистості, що здійснюються з допомогою захисних механізмів (агресії, раціоналізації, проекції, регресії, формування зворотної реакції тощо, якщо ці механізми не стали патологічними. Незахисні адаптивні процеси відрізняються тим, що починаються у нефрустуючих проблемних ситуаціях, які вимагають від особистості прийняття раціональних рішень. Вони здійснюються без участі відомих захисних механізмів з допомогою незахисних адаптивних комплексів. Для досягнення адаптованості в умовах виникнення проблемних нефрустуючих ситуацій використовуються пізнавальні процеси особистості, процеси цілеутворення і групові соціально-психологічні механізми. Вирішення завдань здійснюється з допомогою різних форм соціального відходу наприклад, комфортної поведінки, але без залучення захисних механізмів, процесу спілкування й обміну інформацією, інтелектуалізації індивідуального життєвого досвіду та ін. Розрізняють ще мішаний, або середній, тип психолого-педагогічної адаптації особистості. Мішаний захисно-незахисний тип здійснюється в тих проблемних ситуаціях, в яких вона частково фрустрована, але одночасно стоїть перед конструктивними завданнями з очікуванням соціальних ролей. Тут ефективно використовуються пізнавальні здібності та соціальний досвід. Індивід при цьому може проявляти захисну агресивність як нахил до самооправдання шляхом раціоналізації, звинувачення інших використовуючи механізми проекції і атрибуції. У випадку захисної адаптації це "відверто" захисний комплекс незахисна адаптація — це комплекс незахисних механізмів, і в третьому випадку — це мішані (захисно- незахисні) комплекси.
Девіантна адаптація — такий вид адаптації, який забезпечує задоволення потреб особистості вданій групі або соціальному середовищі, при цьому очікування інших учасників соціального процесу не виправдовуються

9 такою поведінкою. Вона буває
1) неконформістська — тобто такий процес адаптації особистості, завдяки якому особистість долає внутрішньогрупову проблемну ситуацію незвичайними для членів цієї групи способами та шляхами, і внаслідок цього опиняється в конфліктних відношеннях з нормами групи і їхніми носіями. У неї виникають нові проблемні ситуації, які вимагають нових адаптивних механізмів і поведінки.
2) Інновативна (новаторська, або творча, поведінка. Це різновид людської діяльності або виконання ролі, в процесі якої особистість створює нові цінності, здійснює нововведення в тій чи іншій галузі культури. Цей різновид девіантної адаптації є найбільш могутнім фактором прогресу, основний засіб попередження застою та регресу.
Патологічна адаптація — це такий соціально-психологічний процес активність особистості в соціальних ситуаціях, який повністю або частково здійснюється з допомогою патологічних механізмів і форм поведінки і приводить до утворення патологічних комплексів характеру, які входять до складу невротичних психопатичних синдромів. У процесі патологічної адаптації використовуються такі захисні механізми, які виводять поведінку особистості за рамки нормальної. Важливо виділити ще два різновиди адаптації і, відповідно, адаптованості а) адаптація шляхом перетворення і фактичного усунення проблемної ситуації б) адаптація із збереженням ситуації. У першому випадку адаптивні ресурси й механізми особистості мобілізуються для реконструкції реальної соціальної ситуації, а сама особистість набуває змін порівняно незначних і в основному позитивних оволодіння новими знаннями, уміннями, навичками соціальної компетентності. У другому випадку зміни особистості відбуваються більш глибокі, але

10 такі, які в основному не сприяють її самоактуалізації і самовдосконаленню. Оскільки поняття "адаптація" має не тільки загальнонауковий, ай системно-дисциплінарний характер, отже, реалізує всі ознаки категорії науки. У цьому зв'язку цілком виправданою є точка зору, згідно з якою "діяльність суб'єкта, функціонування його як особистості можуть бути описані у вигляді системи адаптаційних процесів, кожен з яких розгортається в межах певної психологічної ситуації" [4, с. При цьому найбільш евристичним для розвитку суб'єктивного психологічного знання є широке тлумачення поняття адаптації як єдності процесу акомодації й асиміляції. Психологічна адаптація розуміється як один з провідних способів і як необхідна умова соціалізації. Саме так її розглядав Л. С. Виготський (1983), аналізуючи процес входження дитини в Нові соціальні ситуації та процес формування у неї певного ставлення до суспільного оточення зароджуючись у безпосередніх соціальних контактах дитини з дорослими, вищі психічні функції згодом "вростають" у її свідомість. У теорії психічної адаптації, як правило, виділяються такі етапи розгортання адаптаційних процесів людини усталена адаптація, переадаптація, дезадаптація, реадаптація. Таким чином, спираючись на критерій ступеня адекватності між цілями та результатами діяльності особистості, є об'єктивні підстави чітко розмежувати три різновиди адаптаційних процесів-показників:
1) адаптивність як справжня чи відносна гармонійність між суб'єктивними цілями і кінцевими результатами, яка супроводжується позитивним ставленням (оцінкою, розумінням, прийняттям тощо) особистості до навколишнього світу і самого себе
2) неадаптивність як більшою чи меншою мірою усвідомлена Невідповідність між цілями та результатами діяльності, яка породжує амбівалентні почуття й оцінки, але яка не справляє психотравмуючого впливу на особистість
3) дезадаптивність яка певна дисгармонія між цілями та результатами,

11 яка є джерелом психічної напруги (стрес, психічний зрив, шок, паніка і т. ін.), внутрішньою дискомфорту і нестабільності перебігу психічних процесів страх, депресія, фрустрація тощо. Висока освоєність навколишнього оточення та усталені темпи перебудови внутрішнього світу студента об'єктивуються, як правило, в адекватній адаптаційній взаємодії.
1.2.
Шкільна

дезадаптація
:
причини

та

наслідки

Однією зважливих проблем сучасної системи освіти є проблема розвитку адаптаційних можливостей особистості і профілактика дезадаптації, а також критичні періоди психічного розвитку. Особлива увага звертається на дітей молодшого шкільного віку. Найважливішим є те, що процес звикання дошкільного життя та його умов є складним. Одні діти проходять цей процес легко без психічних травма інші важко з чого і випливає проблема шкільної дезадаптації. Шкільна дезадаптація – втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями й однолітками. Схильність до асоціальної поведінки, низька самооцінка, домінування негативного емоційного напруження. Щоб захистити і підтримати дітей молодшого шкільного віку необхідно усвідомлювати важливість не лише функцій постачальника інформації для розуму, ай оберега, на якому можна покластися, на якого дитина може розраховувати у плині життя. Підтримка дорослого – важливий гарант гармонійного входження малюка у шкільного життя. Адаптація – пристосування дитини до умов та вимог нового середовища. Її результатом є пристосованість як особистісна, що виступає показником життєвої компетентності дитини, її здатності орієнтуватися та впливати на довкілля
[14, с Термін Шкільна адаптація став використовуватися для опису різних проблемі труднощів, що виникають у школі. Із цим поняттям пов’язують відхилення в навчальній діяльності – утруднення в навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природно, що подолання

12 тієї чи іншої форми дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають. Хоча адаптація висуває високі вимоги до власних сил дитини. Якщо вчитель готовий здійснювати догляд за душею малюка, орієнтується в законах психічного розвитку молодшого школяра, сповідує особистісно орієнтовану модель освіти, можна сподіватися, що особливих проблем із звиканням до школи немає. Але в більшості проблема адаптації все-таки є. Адаптація біологічна – пристосування організму до фізичних умов температури, тиску, вологості, освітлення, запахів, звуків та зміну власному організмі. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного. Не становить винятку і шкільне життя. Воно на кожному кроці ставить вимоги до компетентності дитини, її гнучкості, вміння виділяти головне і другорядне здатності доданого пристосовуватися, а іншому чинити опір, відстоюючи непередбачувані ситуації, проблеми, що потребують вирішення і випробовують дитину на вміння приймати самостійно рішення, надавати чомусь-комусь перевагу, відмовляти у прихильності, відстоювати власну точку зору. Адаптація психологічна – пристосування дитини як особистості до існування у школі згідно з її вимогами та власними потребами, мотивами та інтересами. Здійснюється шляхом освоєння нормі цінностей шкільного колективу. Можливо вперше ужитті. У цьому сенсі актуалізується проблема формування у дитини пристосованості до життя як здатності бути придатною до повноти проявів, відповідною вимога життя. Вданому конкретному випадку – шкільного. Адаптація соціальна – інтегративний показник стану дитини який

13 відображає її здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставиться до людей, подій вчинків, спілкуватися вчитися, працювати, відпочивати регулювати поведінку відповідно до сподівань інших. Соціальна адаптація (адаптивна діяльність) містить сукупність усіх видів діяльності, що відбуваються одночасно. З одного боку, це зумовлене орієнтувальними потребами пізнання зміну предметній діяльності, встановлення з цією метою необхідних емоційних контактів і відносин, а також оцінювання на підставі цього особистої та суспільної значущості змін, що відбулися. З іншого боку, це здійснювана в діалектичній єдності з оцінковою діяльністю (та на її основі) корекція поведінки особистості та її предметної діяльності, пов’язаної з перетворенням навколишнього середовища. Із розуміння єдності орієнтувальної та предметної діяльності логічно випливає пояснення утруднень у соціальній адаптації, що відбувається на сучасному етапі науково-технічної революції. Масштаби, типі значущість перемін, що відбувається, спричинюють утруднення впізнанні та оцінюванні особистістю суспільної значущості цих перемін. А також у виробленні програми адекватної корекції взаємодії особистості та середовища. Допомогти подолати ці утруднення покликані освіта й виховання. Один із засновників наукової психології І.Джеймс розглядав уявлення людини про себе, вплив її на соціальну адаптацію. Він писав, що збудником самопочуття для неї є сприятливе чи несприятливе становище у світі, успіх чи невдача. Людина яка за допомогою власних сил досягла успіху із високим становищем у суспільстві, оточена друзями, не буде ставитися до себе з недовірою. Тимчасом особа, яка зазнала підряд кількох невдач, занепадає духом. І тому ускладнюється й ідентифікація, самореабілітація, самореалізація особистості, посилюється невпевненість у собі, що свідчить про неспроможність дітей з особливими потребами вписатися в динамічний світ. Тобто в цих дітей важко проходить процес соціалізації. Соціалізація людини – процес перетворення людської істоти на

14 суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення у суспільне життя, як активної і дійової сили. Термін соціалізація стосується лише людського суспільства і означає найвищий щабель у розвитку біологічної і психологічної адаптації людини щодо навколишнього середовища. У людському суспільстві біологічна адаптація відтісняється назадній план, поступаючись місцем свідомій і цілеспрямованій соціалізації людини, яка практично здійснюється шляхом включення особи до певних соціальних груп. Розуміння взаємозв’язків та взаємо переходів процесів адаптації та соціалізації лягло в основу розробки адаптивно-розвиваючої концепції соціалізації. Сутність адаптивно-розвиваючої концепції соціалізації полягає в розгляді соціалізації як взаємодії людини, що триває все її життя, з навколишнім середовищем шляхом (за допомогою) адаптації, що змінюють одна одну, у кожній зі сфер її життєдіяльності. Усяка адаптація як особлива діяльність людини, що пов’язана із засвоєнням чергової нової соціальної ситуації (суб’єктивно нової для конкретного індивіда, додає їй соціального досвіду (що об’єктивно існує як елемент культури цього суспільства) і тим самим підвищує рівень її соціалізації. Подальша адаптація індивіда, спираючись на новий вищий рівень його соціалізації, відбувається ефективніше, уможливлюючи його швидше підняти на чергову сходинку соціалізації. Під час сукупної взаємодії індивіда із соціальним середовищем а отже, і впливу індивіда на суспільство в напрямку задоволення своїх соціальних потреб) здійснюється перемінив суспільстві вбік більшої орієнтації на людину, сукупність її соціальних інтересів. Отже, реалізується другий бік неподільного процесу соціалізації – соціалізація суспільства. Очевидно, що соціальна адаптація і соціалізація – це нерозривні в своїй єдності процеси, що доповнюють один одного й мають у своїй основі (які всяка взаємодіяв природі) обмін інформацією, енергією та речовиною, проте різняться як змістовними, такі тимчасовими параметрами.

15 На нашу думку, викладена концепція соціалізації створює передумови для найповнішого та най адекватнішого розкриття місця й ролі виховання в процесі становлення особистості, дає змогу скоригувати (а в чомусь по- новому визначити) цілій функції виховання на сучасному етапі розвитку нашого суспільства (див. рис. 1.1.)


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал