Модуль філософія освіти в європейському контексті Укладачі: Висоцька О.Є., Лисоколенко Т. В. Мета модулю



Сторінка3/3
Дата конвертації30.04.2017
Розмір0.75 Mb.
1   2   3

Пасивні методи навчання відносять до традиційних. В них головною є роль вчителя, а учні виступають пасивними слухачами (виконавцями його директив). З точки зору активізації самостійної діяльності учнів пасивні методи мало ефективні. Однак вони мають і певні переваги: дають змогу здійснювати контроль за рівнем засвоєння матеріалу, донести більший обсяг навчального матеріалу, особливо в умовах обмеженості часу. Пасивні методи можуть успішно працювати, якщо учні мають чітку мету, спрямовану на поглиблене вивчення матеріалу (тому, такий метод як лекція, успішно використовується у вищій школі).

Активні методи навчання передбачають перехід від авторитарного до демократичного стилю взаємодії між учителем та учнями, активної участі учнів у навчальному процесі. Основною метою активних методів навчання є актуалізація інтересу учнів до навчання, спонукання їх до самостійної, пошукової діяльності. Тому активні методи особливо важливі на початку засвоєння нового матеріалу.

Інтерактивні методи навчання відрізняються від активних методів тим, що традиційна діада «вчитель»-«учень» тут має найменш чіткі розмежування (наприклад, вчитель виконує три ролі: того, хто навчає, того, хто навчається, і того, кого навчають). Певною мірою, інтерактивні методи можна розглядати як розвиток активних методів навчання. Головне призначення вчителя в інтерактивних методах навчання – корегувати, направляти процес спільної діяльності у потрібне русло, на досягнення загальної мети заняття.

Звернемось до особливостей запровадження активних та інтерактивних методів в межах випереджального та розвивального навчання. Головні принципи, які при цьому використовуються:



  • індивідуалізації, тобто створення системи багаторівневої підготовки учнів, врахування індивідуальних особливостей їхнього навчання як у часі (використання дистанційних та заочних форм), так і в обсязі матеріалу (індивідуальні завдання в залежності від потреб та рівня підготовки учнів);

  • гнучкості – поєднання варіативної підготовки із інваріативними складовими, що дає змогу окремим учням поглибити рівень своїх знань (введення додаткових елективних курсів, факультативів за окремими напрямками), а також надає самому навчанню випереджального характеру (оперативне корегування змісту навчального матеріалу в залежності від конкретних практичних та соціально-значимих завдань);

  • контекстності – підпорядкування змісту та логіки викладення предмету індивідуальним смислам тих, хто навчається, а також практичному значенню здобутого знання, що сприяє актуалізації пізнавального інтересу та пізнавальної активності учнів;

  • соціального партнерства – взаємодія на засадах спільної довіри, взаємодопомоги та взаємної відповідальності тих, хто навчає, і тих, хто навчається, що є важливим кроком до соціалізації особистості, посилення її самостійності та здатності вирішення важливих життєвих завдань.

Методи активного та інтерактивного навчання взаємопов’язані (іноді їх, навіть, не розділяють, оскільки при певних обставинах активні методи можуть перерости в інтерактивні, а інтерактивні, у свою чергу, залишитись в ролі активних). Їх головною метою є розвиток пізнавальної та соціальної активності особистості.

Форми роботи які підвищують рівень активності навчання:

  • Використання нетрадиційних форм проведення уроків (урок-семінар, урок-ділова гра, урок-екскурсія, інтегрований урок тощо).

  • Корегуюче використання ігрових форм навчання.

  • Проблемний підхід до викладання та обговорення матеріалу.

  • Поєднання різних форм роботи на уроках (групових, бригадних, парних, індивідуальних, фронтальних тощо).

  • Використання нетрадиційних дидактичних засобів (тести, кросворди, презентації)

  • Діяльнісний підхід у навчанні.

Деякі види активних методів навчання:

1. Проблемні методи навчанняорганізація навчального процесу, що передбачає створення проблемної ситуації та активну самостійну діяльність учнів у її розв’язанні. В ході проблемних методів навчання кожний учасник навчального процесу бере участь у виробленні певного нового змісту. Використання проблемних методів навчання обумовлено високою мотивацією всіх учасників освітнього процесу, можливостями реалізації атмосфери діалогу і співробітництва. Організація проблемного навчання має свою специфіку.

Структура методу проблемного вивчення матеріалу включає в себе такі етапи:

  • створення проблемної ситуації;

  • формулювання проблеми;

  • висунення гіпотез;

  • перевірка висунутих гіпотез;

  • аналіз результатів перевірки гіпотез;

  • висновок і узагальнення;

  • повернення до проблемної ситуації.

Чому зі створення проблемної ситуації слід починати вивчення матеріалу, а не з формулювання самої проблеми? Якби навчання розпочинати відразу з формулювання проблеми, то учні сприйняли би її як не «свою», тим самим результат навчання виявився мало ефективним. Тому необхідно здійснити такі кроки, які б наблизили проблему до учня, дозволили її осмислити з позиції власного досвіду.

Проблемна ситуація - це завдання, яке може вивести учня на формулювання проблеми. Структуру її можна подати у вигляді поєднання однієї інформації з несумісною другою інформацією. Необхідно підкреслити, що проблемну ситуацію не можна створювати на незнанні учнями якого-небудь матеріалу, вона завжди створюється на знанні, але на суперечливому знанні.

Після створення проблемної ситуації здійснюється формулювання проблеми. Проблема - це об’єктивне питання або цілий комплекс питань, розв’язання яких має значний практичний чи теоретичний інтерес для учня.

Як же підвести учнів до формулювання проблеми? Зазначимо, що уміння бачити проблему там, де вона є, не менш важливе від уміння її вирішити. Побачити проблему - це означає усвідомити те питання, яке випливе з поєднання несумісної, на перший погляд, інформації. Запитання «чому?», яке виникає унаслідок проблемної ситуації, є лише першим і необхідним кроком до формулювання проблеми, а для її остаточного формулювання необхідно всебічно і глибоко проаналізувати саму проблемну ситуацію.

Третім етапом технології проблемного навчання є висунення гіпотез щодо шляхів розв’язання сформульованої проблеми. Гіпотеза - це своєрідна стратегія вирішення проблеми. У ході уроку учні разом з учителем можуть висунути декілька гіпотез вирішення поставленої проблеми. Кожну з гіпотез треба перевірити. Отже, наступний етап технології проблемного вивчення матеріалу - перевірка висунутих гіпотез.



Перевірка висунутих гіпотез передбачає залучення учнів до активної розумової діяльності. Вона відбувається з допомогою учителя. Що є критерієм відбору гіпотез? Звичайно, це – практична діяльність. Треба намагатися одержаний результат перевірити будь-яким способом. Нарешті, критерієм відбору може бути авторитет і знання учителя.

Висновок і узагальнення як етапи проблемного навчання не є, однак, остаточною ланкою в ланцюгу міркувань. Остаточну крапку ставить повернення до проблемної ситуації, що дає можливість осмислити проблему з погляду отриманих знань та з’ясувати, чому, власне, виникла проблемна ситуація. У співпраці з викладачем учні відкривають для себе нові знання, осягають теоретичні особливості окремої науки, набувають практичних вмінь та навичок.

Найважливіша роль у проблемному навчанні належить спілкуванню діалогічного типу. Чим вище ступінь діалогічності навчання, тим більшою є результативність проблемного методу.



2. Проектне навчання або метод проектів - спосіб розв’язання тієї чи іншої практично або теоретично значущої проблеми, оформленої у вигляді кінцевого продукту.

Цінність методу проектів полягає в тому, що він орієнтує учнів на створення продукту своєї власної індивідуальної (або колективної) пошукової діяльності, а не просто на пасивне вивчення заздалегідь заданої навчальної теми. Дії, безпосередньо пов'язані з реалізацією проекту, потребують певного обсягу спеціальних знань, умінь і навичок. Зокрема, це вміння виконувати певні соціальні ролі, ставити відкриті запитання й давати на них відповіді, прислуховуватися до ідей інших та відстоювати свою власну точку зору, відповідати за результати своєї діяльності. Залучення учнів до проектної діяльності сприяє розвитку творчості, ініціативи, самостійності, організаторських здібностей, стимулює процес їхнього саморозвитку



Метод проектів включає весь комплекс дослідницьких, пошукових, проблемних видів діяльності, що активізують пізнавальну активність учнів. Одночасно використання методу проектів повинно бути виваженим. Неможна перенавантажувати учбовий процес великою кількістю проектів, оскільки це значно знижує ефективність цього методу навчання. У цьому сенсі метод проектів є доречним наприкінці вивчення великого блоку навчального матеріалу, або в процесі інтегрованих занять.

Основними етапами проектної діяльності є:

  • формулювання досліджуваної проблеми, її актуальності, мети та завдань дослідження;

  • планування дій щодо розв’язання проблеми;

  • пошук інформації, яка стосується вирішення поставлених завдань, методів досягнення ефективного результату;

  • створення нового продукту на основі самостійних висновків щодо висунутої проблеми;

  • якісне оформлення та презентація продукту дослідницької діяльності.

Свою специфіку мають інтерактивні методи навчання.

Інтерактивне навчання (від англ. «interact» - взаємодіяти) - діалогова форма навчання, в результаті якої відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаємопорозуміння, розвитку особистісних якостей та спільного вирішення поставлених завдань.

Суттєві характеристики інтерактивних методів навчання:



    • максимальне залучення учнів до організації навчально- виховного процесу;

    • спільна діяльність у режимі рівноправного спілкування;

    • суб'єктивне переживання успіху кожним учасником педагогічної взаємодії;

    • обов'язковий аналіз та самоаналіз результатів процесу навчання і виховання;

    • поглиблена робота з особистим суб'єктивним досвідом учасників навчально-виховного процесу.

Головні різновиди інтерактивного навчання:

    • інтерактивні технології кооперативного навчання – до даного виду інтерактивної технології відносять роботу в парах і роботу в малих групах;

    • інтерактивні технології колективно - групового навчання, що передбачають спільну фронтальну роботу всіх учнів – методи обговорення проблеми, «мозковий штурм», «відкритий мікрофон», «дерево рішень», методика «навчаючи – навчаюсь» тощо;

    • технології ситуативного моделювання – це рольові та ділові ігри, організаційно-діяльнісні ігри, ігрове моделювання явищ, розігрування ситуацій;

    • технології опрацювання дискусійних питань – широке і публічне обговорення якогось суперечливого питання з використанням методів: дебати, дискусії, круглі столи, форуми, симпозіуми тощо.

Таким чином, формування та розвиток сучасної освітньої парадигми характеризується поліконцептуальністю, хитким балансом між різними концепціями. Перебільшений нахил в бік однієї концепції або кількох, може суттєво вплинути на якість освітніх послуг. Так у «Проекті Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025р.» зазначається: «Реалізація єдиних для всієї освіти завдань має здійснюватися різними шляхами — через розмаїття освітніх інституцій, форм і методів навчання, запровадження сучасного менеджменту [6]. Серед важливих елементів, які мають формувати сучасну парадигму української освіти, слід виділити наступні положення: 1)вироблення нової системи цінностей у молоді і нових відносин між вчителем і учнем, між викладачем і студентом; 2) формування мотиваційної складової навчання, яка орієнтована на актуалізацію власної системи цінностей; 3)подолання технократизму освіти; 4)забезпечення освітнього процесу новими методиками із гуманістичним спрямуванням; 5)орієнтація на цілісно-розумовий та морально-естетичний зміст навчання, привнесення в нього елементів духовної самобутності та реальної самодіяльності [1].

Отже, проблема формування сучасної парадигми української освіти потребує не тільки глибокого її осмислення широким загалом науково-педагогічних працівників, але й максимальної активізації суспільних зусиль задля її втілення в реалії вітчизняної освіти з метою виходу останньої на європейський рівень. Зрозумілим залишається те положення, що в основу освітньої системи має бути покладена генеральна ідея, яка врівноважуватиме конфліктні ситуації як в межах різнорідних концепцій освіти, так і в суспільстві в цілому.


Питання для самоконтролю:

1. Які парадигми освіти Вам відомі.

2. В чому сутність неінституціональної освіти.

3. Яких змін, на Вашу думку потребує сучасна освіта?


Рекомендовані джерела:

1. Зязюн І.А. Освітні парадигми та педагогічні технології у вимірах філософії освіти / І. А. Зязюн // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія : Педагогічні науки. - 2011. - Вип. 1.33. - С.22-27; [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvmdup_2011_1.33_6.pdf

2. Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун; [пер. с англ. И.З.Налетова] – М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2009. – 317 с.

3. Лисенко Г. І. Проблеми формування та розвитку освітньої парадигми в Україні / Г. І. Лисенко, С. П. Волкова; [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.tnpu.edu.ua/EKTS/proekt_koncepc.pdf



4. Образование сегодня. Образовательных концепций, о которых должен знать каждый педагог; [электронный ресурс]. – режим доступа: http://www.ed-today.ru/poleznye-stati/182-14-obrazovatelnykh-kontseptsij-o-kotorykh-dolzhen-znat-kazhdyj-pedagog

5. Образование в пространстве философских проблем современности / Н.С.Конох, О.П. Пунченко. – К.: Кафедра, 2013. – 320 с.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал