Модуль філософія освіти в європейському контексті Укладачі: Висоцька О.Є., Лисоколенко Т. В. Мета модулю



Сторінка1/3
Дата конвертації30.04.2017
Розмір0.75 Mb.
  1   2   3
МОДУЛЬ 1. Філософія освіти в європейському контексті
Укладачі: Висоцька О.Є., Лисоколенко Т.В.
Мета модулю – сформувати знання щодо специфіки філософії освіти у вимірі глобалізаційних зрушень, сучасних освітніх парадигм, а також особливостей стратегії сталого розвитку, специфіки її впровадження в освітню практику.
Завдання модулю:

Систематизувати знання щодо:

  • змісту філософії освіти в умовах глобалізації;

  • історії виникнення та сутності проблематики сталого розвитку;

  • характеру реалізації стратегії сталого розвитку в Україні;

  • основних завдань освіти для сталого розвитку у контексті системних завдань реформування вітчизняної освітньої системи.

  • особливостей інтеграції знань, принципів та цінностей сталого розвитку в освітню практику;

  • змісту концепції випереджаючої освіти для сталого розвитку.


Сформувати вміння (навички):

  • розкривати основні поняття та змістовні складові філософії освіти та сучасних освітніх парадигм, стратегії сталого розвитку;

  • аналізувати особливості впровадження стратегії сталого розвитку в Україні;

  • визначати характер реалізації стратегії освіти для сталого розвитку в освітню практику;

  • описувати та визначати основні складові концепції випереджаючої освіти для сталого розвитку.


Розвинути установки до:

  • інноваційності;

  • гнучкості;

  • рефлексії;

  • комплексного розвитку знань, вмінь, навичок та ціннісних орієнтацій, що відповідають потребам сталого розвитку.


Очікувані навчальні результати:

знання:

  • змісту філософії освіти в умовах глобалізації;

  • історії виникнення та сутності проблематики сталого розвитку:

  • характеру реалізації стратегії сталого розвитку в Україні;

  • основних завдань освіти для сталого розвитку у контексті системних завдань реформування вітчизняної освітньої системи.

  • особливостей інтеграції знань, принципів та цінностей сталого розвитку в освітню практику;

  • змісту концепції випереджаючої освіти для сталого розвитку.


вміння:

  • розкривати основні поняття та змістовні складові змісту філософії освіти в умовах глобалізації, стратегії сталого розвитку;

  • аналізувати особливості впровадження стратегії сталого розвитку в Україні;

  • визначати характер реалізації стратегії освіти для сталого розвитку в освітню практику;

  • описувати та визначати основні складові концепції випереджаючої освіти для сталого розвитку.

  • будувати освітній процес на основі використання аспектів сталого розвитку, а також розуміння освіти як випереджаючого чинника суспільної перебудови;


установки до:

  • інноваційності;

  • гнучкості;

  • рефлексії;

  • комплексного розвитку знань, вмінь, навичок та ціннісних орієнтацій, що відповідають потребам сталого розвитку.


Лекція 1.
Філософія освіти у вимірі сучасних глобалізаційних зрушень
1. Глобалізація та її вплив на суспільні процеси

2. Основні тенденції розвитку сучасної освіти. Випереджаюча освіта.
Ключові поняття:
Безперервна освіта – процес набуття людиною необхідних компетенцій (знань, умінь, навичок) та якостей (установок, цінностей) відповідно до суспільних потреб протягом всього життя як можливість постійно вдосконалюватися та пристосовуватися до змін соціального середовища.

Відкрита освіта – спосіб організації навчально-виховної діяльності, що передбачає суттєву свободу вибору особистістю основних параметрів процесу її навчання (часу, місця, тривалості, форм, методів, змісту, організації, цілей, джерел, засобів, оцінки, програми навчання, викладачів, навчальних закладів тощо).

Глобалізація (від. франц.- global - взятий у цілому) - процес прискорення та поглиблення економічних, політичних, соціальних, правових і культурних взаємозалежностей держав та цивілізацій з посиленням їхньої відкритості та універсальності.

Глобалізація освіти - одна з основних тенденцій розвитку сучасної освіти. Відображає формування єдиного соціального, інформаційного й освітнього простору в масштабах усієї планети, зокрема через діяльність засобів масової інформації, Інтернет-комунікацію.

Глобальні проблеми (від франц.- global – «всезагальний») – життєво важливі для всього людства проблеми, гострота яких відчувається на всій земній кулі.

Гомеостаз (давньогр. ὁμοιος — одинаковий, подібний та στάσις — стан) - процес саморегуляції, здатність відкритої системи зберігати рівновагу свого внутрішнього стану шляхом скоординованих реакцій, спрямованих на підтримку динамічної рівноваги. Поняття гомеостазу іноді розглядається як синонім поняття сталості, а також як важливий принцип сталого розвитку.

Стабільність – здатність системи функціонувати, не змінюючи власної структури та знаходячись у стані рівноваги.

Ризик – результат ймовірності виникнення небеспеки і серйозності (масштабності) її наслідків. На відміну від поняття «невизначеність», поняття ризику має відносно вимірювальний характер.
1. Глобалізація та її вплив на суспільні процеси.

Суспільство розвивається нерівно та неусталено. Це пов’язано із нерівністю умов життя, характером діяльності різних верств населення, соціальних груп, представників різних культурних спільнот, різним рівнем економічного та соціального розвитку окремих держав. Такий стан був характерний для всієї історії розвитку людства до середини ХХ століття.

Світова глобалізація змінила цю ситуацію. По-перше, відбулося формування глобальних форм інтеграції (інформаційна, соціально-економічна, культурна глобалізація). По-друге, саме у другій половині ХХ століття стали відчутними проблеми, які надалі отримали назву глобальних, тобто сполучених з питаннями виживання всього людства. По-третє, саме в умовах усвідомлення глобальних ризиків та неусталеності життя різних спільнот, виникла стратегія, що передбачає зорієнтованість на усталені моделі майбутнього, на вирішення всього комплексу існуючих проблем спільними зусиллями світового співтовариства.

Одним із перших поняття «глобалізація» у науковий обіг увів американський учений-економіст Р. Робертсон у 1985 році.



Глобалізація (від лат. «globus» - куля, земна куля та англ. «global» - світовий, планетарний) – процес всесвітньої інтеграції шляхом прискорення та поглиблення економічних, політичних, соціальних, правових і культурних взаємозалежностей держав та цивілізацій з посиленням їхньої відкритості та універсальності. Глобалізація характеризується наявністю різноманітних інтеграційних процесів.

Інтеграція (від лат. «integratio» – об’єднання) – процес взаємного зближення, взаємопроникнення, об'єднання певних елементів (частин) у ціле та утворення між ними усталених взаємозв'язків; процес перетворення відносно самостійних і мало пов’язаних між собою об’єктів (індивідів, груп, класів, держав) в єдину, цілісну систему, що характеризується узгодженістю та взаємозалежністю її частин на засадах загальних цілей, інтересів, принципів.

Можна виділити два рівня інтеграції: регіональний та глобальний (світовий). На регіональному рівні інтеграція має метою об’єднання певних територіальних об’єктів у межах одного чи кількох регіонів. Прикладом регіональної інтеграції є об’єднання Східної та Західної Германії, а також подальше розширення Європейського Союзу (ЄС) за рахунок країн Східного блоку. Регіональні процеси інтеграції відбуваються у безпосередньому зв’язку із глобальною інтеграцією. Глобальна інтеграція є однією з форм сучасного процесу глобалізації і визначає характер міжнародної економічної, політичної та культурної взаємодії в умовах нових форм розподілу праці під впливом науково-технічного прогресу.

На сьогодні виділяють такі типи глобалізації:


  • інформаційна – розширення зв’язків за рахунок інформаційних мереж та прискорення обміну інформації;

  • економічна – створення глобальної економічної системи за рахунок послаблення ролі державних економік та поширення впливу транснаціональних корпорацій;

  • соціокультурна – зближення культур та цивілізацій шляхом формування єдиної універсальної системи цінностей.

Інтенсивність та стрімкість зближення країн і континентів завдячують нині насамперед новим технологіям, досягненнями у галузі електроніки та інших передових галузей науки. Використання супутникового зв'язку, факсу, Інтернету, мобільного зв’язку призвело до потужної інформатизації суспільства та створенню нової стадії його розвитку – формуванню «інформаційного суспільства».

Інформаційне суспільствосуспільство, яке існує завдяки комп’ютеризації та інформатизації виробничої діяльності та економічних взаємовідносин і характеризується підвищеним впливом інформаційно-комунікативних технологій на всі сфери людської діяльності та суспільство у цілому.

Головною особливістю інформаційного суспільства є формування так званої віртуальної економіки та віртуального виробництва, тобто глобальних економічних зв’язків за рахунок перерозподілу інформації, вирішення багатьох економічних та суспільно-політичних питань через Інтернет-середовище та мобільний зв'язок.

Процеси глобалізації неоднозначно впливають на культурне та природне середовище. Вони передбачають:


  • посилення взаємозв’язків, більшу відкритість, що сприяє поширенню комунікації, прискоренню розвитку різних галузей суспільства (науки, культури, мистецтва), підвищення масштабів та темпів міжнародної торгівлі.

  • посилення міграційних процесів, наслідком чого є концентрація великої кількості населення у містах (урбанізація), а також виникнення різноманітних соціально-економічних (нерівний доступ до ресурсів), та екологічних (забруднення природного середовища) проблем.

В результаті глобалізації відбувається об’єднання та інтернаціоналізація світових економік. Технологічні досягнення, більш дешевий транспорт та віртуальні системи зв’язку сприяють цьому процесу. Все більше компаній набувають транснаціонального, глобального характеру. Створення глобальної економіки призводить, з одного боку, до посилення впливу окремих країн на всі світові процеси (серед таких геополітичних блоків впливу – США, Євросоюз, Росія та Китай), з іншого боку, до поглиблення глобальної соціальної та економічної нерівності країн (особливо тих, хто виключений із так званого «золотого мільярду»).

Зростання конкуренції на глобальних ринках призводить до підвищення потреб країн у постійних інноваціях для збереження та закріплення позиції лідерства. Тенденція до зміни структури економіки на користь сфери послуг у розвинутих країнах потребує більшого рівня освіти громадян. У свою чергу, зростання наукоємних сфер економіки потребує високого рівня знань та кваліфікації робітників. Все це робить освіту одним із найважливіших чинників соціального розвитку.

Розповсюдженою сьогодні стає модель суспільства знань як суспільства, орієнтованого на високий рівень освіти. Суспільство знань – концепція, згідно якої освіта є основою соціальної та економічної політики, випереджаючим чинником суспільних змін. При цьому процес розвитку суспільства знань означає спрямованість економіки на формування людського капіталу, підвищення якості життя, виробництво інновацій, високих технологій та високоякісних послуг.



Економіка знаньскладова концепції «суспільства знань», згідно якої у сучасних розвинутих країнах знання та освіта грають провідну роль у забезпеченні економічного зростання та процвітання її громадян.

Відбувається також глобалізація освітнього середовища. Цей процес відображає формування єдиного відкритого соціального, інформаційного й освітнього простору в масштабах усієї планети, зокрема через діяльність засобів масової інформації, Інтернет-комунікацію (відкрита освіта).



Відкрита освіта - форма демократизації суспільних відносин, що передбачає поширення рівного доступу представників різних статей, вікових, соціальних груп до різноманітних форм освітньої діяльності. Відкрита освіта є складовою відкритого суспільства як суспільства, що підтримує свободу самовираження людської особистості, її прагнення до самонавчання, творчої, пошукової діяльності. Відкрита освіта сьогодні пов’язана з побудовою мережевих форм освітнього простору, застосуванням новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, дистанційних форм навчання, опануванням відповідних вмінь, навичок та компетентностей (у першу чергу комунікативних та самоосвітніх).

Важливим елементом глобалізації сучасної освіти стає глобальна освіта, тобто сукупність певних форм та технологій освіти, що орієнтовані на поширення аспектів глобалізації у всіх галузях суспільного життя. Її компонентами є екологічна освіта і виховання, розвиток толерантності й полікультурності у сфері суспільствознавчої освіти, підвищення інформатизації освіти.

Глобалізація світової економіки, політики та культури висуває також нові завдання перед освітою, яка має набувати рис випереджаючого чинника суспільних змін, з одного боку, відповідаючи тим загальним тенденціям, які формують глобальний світ сьогодення, а, з іншого боку, готуючи особистість до нових умов життя, які характеризують можливе або бажане майбутнє.

Таким чином, випереджаюча освіта є результатом зміни приорітетів розвитку освіти та відповіддю на глобальні виклики світу ХХІ століття.

Які моделі майбутнього сьогодні можна виділити? Раніше, як правило, говорячи про моделі майбутнього, мали на увазі їхній ідеологічний зміст (наприклад, у Радянському Союзі формувалося уявлення про комуністичне суспільство як модель майбутнього, що протистоїть моделі капіталізму). Сьогодні такий розподіл став дуже умовним, оскільки можна спостерігати постійний розвиток різних форм виробництва, які неможливо осмислити в подібних ідеологічних категоріях.

В умовах глобалізації важливими стають питання:



  • які можливі тенденції та ризики розвитку суспільства у ХХІ столітті та яким чином їх вирішувати?

  • які можливі стратегії розвитку суспільства, що передбачають подальший прогрес людства, збереження його середовища життя?

Сьогодні можна спостерігати дві тенденції: з одного боку, глобальні інформаційні зв'язки дозволяють швидше вирішити політичні й економічні проблеми, переборювати екологічну небезпеку, удосконалювати форми розвитку науки і мистецтва, нарощувати інтелектуально-моральний потенціал світової цивілізації. З іншого боку, процес глобалізації формує суттєві ризики соціально-політичної та економічної сфер та різноманітні проблеми, які приймають характер глобальних.

Соціокультурна глобалізація передбачає не тільки поширення спільних цінностей та моделей поведінки, а й вироблення єдиної стратегії розвитку сучасної цивілізації. Стратегія сталого розвитку як раз виступає такою загальною моделлю соціальних та економічних змін, спрямованих на зменшення ризиків, які спричиняє глобалізація.

Ризик – характеристика ситуації, що має невизначений результат з високою ймовірністю виникнення небезпечних наслідків. На відміну від поняття «невизначеність», поняття ризику має відносно вимірювальний (кількісний) характер. Тому його іноді називають «вимірювальною невизначеністю» (Ф.Найт).

Сьогодні ті чи інші ризики розглядаються в межах такої наукової галузі як ризикологія, що вивчає причини, наслідки й закономірності виникнення та запобігання ризиків в тій чи іншій сфері (економіці, політиці, суспільному житті, екологічній ситуації – звідси розвиваються «економічна ризикологія», «політична ризикологія», «соціальна ризикологія», «екологічна ризикологія»).

Незважаючи на те, що сучасна глобалізації підвищує ступінь виникнення різноманітних ризиків, останні також впливають на загальний розвиток суспільства, стимулюючи різні форми їхнього зменшення (правові, суспільно-політичні, економічні, екологічні, освітні, загальнокультурні). Створення стратегії сталого розвитку стало відповіддю світового співтовариства на появу та розповсюдження різноманітних глобальних ризиків (загроз). Своєю чергою, формування випереджаючої освіти спричинило розвиток інноваційних підходів навчання та виховання як відповідь на існуючі глобальні ризики.
2. Основні тенденції розвитку сучасної освіти. Випереджаюча освіта.

Сьогодні головним виміром освітньої діяльності має бути розвиток особистості, яка здатна повноцінно жити й активно діяти у новому світі, постійно самовдосконалюватися, адекватно реагувати на зміни в умовах сучасної інформаційно-технологічної революції та цивілізаційних проривів. Саме через освіту необхідно виховувати людину, яка творить і сприймає зміни та нововведення. Йдеться про зміни технологій, інформації, знань, самих обставин життя. Для того, щоб готувати людину і суспільство до інноваційного типу життя, необхідно реформувати освіту, зробити її інноваційною за характером.

Отже, щоб прийняти існуючі історичні виклики ХХІ століття, освіта повинна мати випереджальний характер, тобто бути націленою на майбутнє, на розв’язання проблем нового століття, розвиток ключових компетенцій вихованців, формування в них нової культури, нових способів мислення та діяльності. Як зазначав провідний спеціаліст ЮНЕСКО Раджа Рой Сингх, «У процесі освіти ми вчимоя у минулого, намагаючись відтворити й відновити його: настав час учитись у майбутнього, випереджаючи його… Зміни в освіті мають бути сфокусовані на якісні трансформації змісту і форми».

Випереджаюча освіта для сталого розвитку – концепція переходу сучасної освіти на засади сталого розвитку з врахуванням основних тенденцій соціальних змін. Ідея випереджаючої освіти вперше була сформульована у докладі Римському клубу «Нема меж навчання», підготовленому у 1979 р. Дж.Боткіним, Е.Ельманжером та М.Маліцем. Доклад діагностував невідповідність національних систем освіти пріоритетам та майбутнім потребам суспільства, втрату освітнього потенціалу як здатності навчати людину у нових культурних та міжкультурних умовах. Освітня функція суспільства повинна мати інноваційний, прогностичний характер, тобто випереджати ті зміни, які відбуваються у світі. Поняття сталого розвитку є доповненням до ідеї випереджаючої освіти, оскільки воно є метою або ідеалом суспільного розвитку в умовах глобалізації та поширення ситуацій несталості та соціальних ризиків.



Сутність концепції випереджаючої освіти для сталого розвитку полягає в тому, щоб таким чином перебудувати зміст та методику навчального процесу на всіх рівнях освітньої системи, щоб вона стала здатною своєчасно готувати людину до нових умов існування, давати їм такі знання та вміння, які б дозволили успішно та ефективно діяти в інформаційному середовищі, а також впливати на суспільні процеси в ім’я збереження людства та природного середовища.

У доповіді Міжнародної комісії ЮНЕСКО «Освіта для ХХІ століття», яка підготовлена під керівництвом Жака Делора (1997 р.). були закладені основи формування нової парадигми освіти, пов’язаної із вирішенням існуючих протиріч глобалізації, а також необхідністю побудови моделей сталого майбутнього.



Які головні протиріччя були визначені?

Протиріччя між глобальними та локальними проблемами.

Протиріччя між універсальним та індивідуальним.

Протиріччя між традиціями та сучасними тенденціями.

Протиріччя між довгостроковими та короткостроковими завданнями.

Протиріччя між необхідністю конкуренції та прагненням рівності можливостей.

Протиріччя між надзвичайним розвитком знань та можливостями їх засвоєння людиною.

Протиріччя між духовним та матеріальним як «вічне» протиріччя у житті людини.



Вирішення вказаних протиріч на рівні освіти можливе лише із запровадженням парадигми освіти протягом життя яка виходить за рамки традиційної відмінності між початковою та безперервною освітою. Саме освіта протягом всього життя є відповіддю на динамічні зміни, які відбуваються сьогодні у світі. А для цього, на наш погляд, треба навчити дітей, по-перше, набувати знання шляхом підвищення свого культурного рівня, по-друге, навчити хотіти вчитися, тобто прививати постійний інтерес до самонавчальної діяльності; по-третє, навчити застосовувати свої знання на практиці, перетворюючи їх у відповідні освітні компетенції; по-четверте, навчити співвідносити набутий досвід із життєвими настановами та принципами. Вказані завдання співвідносяться із так званими «стовпами» освіти протягом життя, сформульованими Ж.Делором:

  • навчитися пізнавати, поєднуючи загальну культуру із можливістю займатися поглиблено у певній галузі;

  • навчитися робити, щоб «набути не лише професійну кваліфікацію, а й у більш широкому сенсі компетентність, яка надає можливість справитьсь із різними численними ситуаціями та працювати у групі»;

  • навчитися жити разом, «виховуючи розуміння іншого і відчуття взаємозалежності, здійснювати спільні проекти і бути готовим до врегулювання конфліктів в умовах поваги цінностей плюралізму, взаєморозуміння і миру»;

  • навчитися жити, щоб «сприяти розквіту власної особистості і бути в змозі діяти, виявляючи незалежність, самостійність суджень та особисту відповідальність».

Випереджаюча освіта для сталого розвитку є середовищем реалізації парадигми освіти протягом всього життя. У цілому, можна виділити такі тенденції розвитку сучасної освіти:

1. Відкритість. Відкрита освіта – це спосіб організації навчально-виховної діяльності, що передбачає суттєву свободу вибору особистістю основних параметрів процесу її навчання (часу, місця, тривалості, форм, методів, змісту, організації, цілей, джерел, засобів, оцінки, програми навчання, викладачів, навчальних закладів тощо). Відкрита освіта орієнтована на самостійність і провідну роль особистості у процесі свого навчання, використання різних форм взаємодії між учасниками навчального процесу. Дуже популярним сьогодні стає відкрите навчання, що передбачає відмову від класно-урочної системи та оцінювання успішності на основі заданих норм; гнучку, відкриту організацію навчального простору, змінний склад навчальних груп, вільний вибір учнем видів і способів навчальної роботи. Відкрите навчання сприяє формуванню позитивної мотивації дітей, емоційно насиченої атмосфери взаємин учителів та учнів.

2. Безперервність. Особливе значення сьогодні набуває безперервна освіта як настанова до освіти протягом всього життя, самоосвітньої діяльності, незупинного процесу набуття людиною необхідних компетенцій (знань, умінь, навичок) та якостей (установок, цінностей) відповідно до суспільних потреб, що виступає основою її активної соціалізації та самореалізації в умовах постійних змін соціального середовища.

3. Гуманізація освіти. Спостерігається процес переорієнтації освітньої галузі на особистість, на розгляд дитини як унікальної цілісної творчої індивідуальності, що прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, здатна здійснювати свідомий і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях. Гуманізація педагогічного процесу передбачає побудову педагогічної системи на принципах гуманізму з метою створення найсприятливіших умов для повноцінного розвитку дитини. Цей процес здійснюється шляхом диференціації та індивідуалізації навчання й виховання на основі активізації творчого саморозвитку особистості.

4. Гуманітаризація освіти. Це одна з основних тенденцій розвитку освіти в сучасному світі. Відображає зростання ролі і значення людських відносин, взаємного прийняття учасників навчального процесу для успішності освіти в цілому.

5. Демократизація педагогічного процесу. Важливою тенденцією розвитку сучасної освіти стає впровадження в педагогічну систему принципів демократії, надання свободи творчості педагогу і більших можливостей вихованцям. Також важливими аспектами демократизації стають принципи соціального партнерства, толерантної комунікації, гендерної рівності тощо.

6. Перетворення освіти на сферу освітніх послуг. В умовах сучасного інформаційного суспільства, глобалізації економіки, домінування стратегії економіки та суспільства знань заклади освіти мають бути середовищем для ефективного навчання. Це передбачає: орієнтацію на індивідуалізацію потреб та запитів споживачів освітніх послуг; розширення спектру змісту, видів, форм, методів навчання; розгляд інноваційності як ключового чиннику розвитку сфери освітніх послуг; зміну підходів щодо оцінки якості наданих освітніх послуг, що передбачає введення систем управління якістю освіти, орієнтацію на міжнародні професійні стандарти тощо.

Відповідно до Стратегії ЄЕК ООН у галузі освіти в інтересах сталого розвитку загальною метою ОСР виступає положення про те, що «всі люди повинні володіти знаннями і навичками, що дозволяють їм сприяти процесу сталого розвитку, який відповідає потребам сучасності і не ставить під загрозу можливості наступних поколінь задовольняти свої потреби... Освіта ... має забезпечувати у людей і суспільства здатності працювати заради сталого розвитку. Його мета полягає у тому, щоб люди були більш інформованими, моральними, відповідальними і вимогливими...».

Виходячи за рамки вузького тлумачення освіти для сталого розвитку (як освіти обмеження), ми хотіли би сформулювати розуміння випереджаючої освіти як освіти, що розширює людський потенціал, сприяє подальшому прогресу людства, але враховує існуючі протиріччя та проблеми, пов’язані їх необхідністю регулювання відносин у системі «природа-суспільство-особистість» та побудови моделей сталого майбутнього.

Основною метою випереджаючої освіти для сталого розвитку є сприяння становленню всесторонньо освіченої, соціально активної особистості, яка розуміє нові явища та процеси суспільного життя, володіє системою поглядів, моральних принципів, норм поведінки, які забезпечують готовність до соціально відповідальної діяльності та неперервної освіти у швидко змінюваному світі. Поєднання випереджаючої освіти із стратегією сталого розвитку передбачає формування відповідних життєвих стратегій та моделей поведінки особистості, орієнтації на якісні та ефективні форми побудови майбутнього.

Випереджаюча освіта для сталого розвитку бачиться як процес навчання тому, як приймати рішення, необхідні для забезпечення довгострокового майбутнього економіки, екології, соціальної справедливості.

Отже, концепція випереджаючої освіти для сталого розвитку передбачає створення умов для виконання освітою функцій випереджаючого чинника соціальних змін, інтеграцію принципів, цінностей та практик сталого розвитку у всі аспекти навчання та виховання.

Суть концепції випереджаючої освіти для сталого розвитку у тому, щоб перебудувати навчальний процес у всіх ланках системи освіти таким чином, щоб вона стала здатною до вчасної підготовки людей до нових умов існування, дати їм такі знання й уміння, які дозволили б не тільки успішно адаптуватися у новому соціальному та інформаційному середовищі, але й активно впливати на нього в інтересах збереження й подальшого гармонійного розвитку людського суспільства.
Питання для самоконтролю:

1. Які існують типи глобалізації?

2. Що таке інформаційне суспільство?

3. Як процес глобалізації вплинув на зміст освітньої діяльності та формування стратегії сталого розвитку.

4. Яким чином стратегія сталого розвитку сприяє вирішенню глобальних проблем?
Рекомендовані джерела:

1. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М.Кастельс; пер. с англ. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.

2. Підліснюк В., Рудик І., Кириленко В., Вишенська І., Маслюківська О. Сталий розвиток суспільства: роль освіти. Путівник / За ред. В.Підліснюк – К.: видавництво СПД «Ковальчук», 2005.

3. Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии. – 1990.–№ 3.



Лекція 2.
Освіта дорослих та післядипломна освіта

у вимірі сталого розвитку
План

1. Сталий розвиток в системі післядипломної освіти

2. Специфіка інтеграції сталого розвитку в освітню систему України
Ключові поняття:
Стратегія сталого розвитку – стратегія переходу до екозбалансованих форм природокористування та соціального розвитку. Сформульована у 1980 році у Всесвітній стратегии сзбереження природи, отримала розповсюдження після публікації доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку «Наше спільне майбутнє» (1987 р.) та була оприлюднена на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку, Ріо-де-Жанейро, 1992 р., на якій було прийнято рішення про зміну курсу розвитку світового співтовариства у напрямку його сталого розвитку.

Сталий розвиток територій - забезпечення безпечних та сприятливих умов життєдіяльності людини у процесі планування територіальної інфраструктури та містобудування, що передбачає охорону та раціональне використання природних ресурсів, обмеження негативного впливу на довкілля, соціально-перспективне та економічно доцільне планування території.

Римський клуб – міжнародна суспільна організація, створена італійським промисловцем Ауреліо Печчеі та генеральним директором з питань науки Олександром Кінгом у 1968 р. Одним із головних завдань цієї організації є вивчення перспектив розвитку біосфери та прогнозування можливих глобальних проблем людства.

Сталий (стійкий, усталений) розвиток (від англ. sustainable development)

1) будь-яка форма підтримуваного (самопідтримуваного) розвитку певної галузі суспільства чи сфери життєдіяльності людини (широке визначення);

2) стабільний спрямований розвиток економічної та соціальної сфер при раціональному використанні природних ресурсів (вузьке визначення, синонім «екозбалансований розвиток»);

3) «розвиток, який задовольняє потреби нинішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби» - визначення Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку у доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.), іншими словами, це процес змін, коли використання природних ресурсів, соціально-економічні чинники, характер науково-технічного розвитку, розвиток особистості та суспільства узгоджені між собою та укріплюють потенціал задоволення потреб та устремлінь нинішніх та майбутніх поколінь.



Сталість – здатність системи зберігати довгострокову рівновагу при наявності зовнішніх впливів. Система знаходиться у стані довгострокової рівноваги, коли всі впливи на неї компенсуються іншими.

Стале містомісто, в якому досягнення у суспільному, економічному та фізичному розвитку залишаються усталеними. Поняття, розроблене в «Хартії міст Європи за сталий розвиток» (Ольборгська хартія, Данія, 27 травня, 1994 р., Європейська конференція зі сталого розвитку). Основною метою цієї хартії є вироблення єдиної стратегії розвитку європейських міст на засадах забезпечення безпеки та високої якості життя при збереженні природного середовища, ресурсного потенціалу та екозбалансованого розвитку економічної та суспільної сфер діяльності городян.

Стале суспільство - це суспільство, яке зберігається протягом життя багатьох поколінь і характеризується далекоглядністю, гнучкістю і мудрістю, за якої не руйнуються його фізичні чи соціальні системи життєзабезпечення.
1. Сталий розвиток в системі післядипломної освіти

Початок ХХІ століття характеризується перетворенням освіти дорослих у потужний чинник суспільного прогресу і розвитку особистості. Протягом останніх років спостерігається кількісне зростання контингенту тих, хто навчається, у системах післядипломної освіти, проходить курси підвищення кваліфікації, перекваліфікації. Сучасний етап світового розвитку освіти характеризується зростанням ролі навчання дорослих у забезпеченні позитивних змін різних сторін життя суспільства.

Післядипломну освіту традиційно пов’язують із підвищенням кваліфікації педпрацівників та вдосконаленням педагогічної майстерності фахівців. Значною мірою це стосується не тільки змісту форм і методів навчання, а й самого спрямування післядипломної освіти на формування здатності фахівців до навчання впродовж життя. Саме завдяки післядипломній освіті в системі безперервного навчання долається розрив між здобутою професійною підготовкою вчителів у ВНЗ та новими вимогами, що висуває ринок науки, техніки, економіки, суспільства.

У проекті Закону «Про післядипломну освіту» визначено, що «післядипломна освіта – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь, інших компетентностей або здобуття іншої спеціальності та професії у межах здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня, яке є обов’язковою складовою професійного росту працівника» [5]. Принциповою основою для подальшого розвитку системи роботи з учителями й підвищення їх функціональної компетентності стала орієнтація післядипломної освіти на випереджаючий (сталий) розвиток. При цьому професійний розвиток фахівців має набути випереджувального безперервного характеру.

Наприкінці XX століття нарощення економічної складової життя людства стало руйнівною силою для біосфери та людини. Очевидною виявилася необхідність формування збалансованої моделі розвитку цивілізації, яка б була безпечною для навколишнього середовища. Спробою реалізації подібних уявлень виступає стратегія сталого розвитку, яка є на сьогодні провідною стратегією соціально-економічного розвитку людства загалом.

Стратегія сталого розвитку стала результатом екологізації наукових знань, а також їхнього пристосування до соціально-економічних потреб людства, що розпочалися вже у 70-тих роках ХХ століття, коли були створені такі неурядові наукові організації з вивчення глобальних процесів на Землі як Міжнародна федерація інститутів перспективних досліджень, Римський клуб, Міжнародний інститут системного аналізу тощо.

Проведення у 1972 році у Стокгольмі Конференції ООН та створення Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) визначило процес включення міжнародного співтовариства на державному рівні у процес вирішення екологічних проблем. У 80-ті роки з’являються концепції екорозвитку, тобто розвитку без руйнування, сталого розвитку екосистем. Всесвітня стратегія охорони природи, що була прийнята у 1980 році, вперше містила поняття сталого розвитку. У 1987 році у доповіді «Наше спільне майбутнє» Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку йшла мова про необхідність сталого розвитку, при якому «задоволення потреб сьогоднішнього часу не підриває здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби». Це визначення сталого розвитку є на сьогодні найбільш розповсюдженим.

У червні 1992 року у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, на якій було прийнято рішення про зміну курсу розвитку світового співтовариства у напрямку його сталого розвитку («Програма 21»). Серед головних глобальних проблем, які були названі: зміна клімату в результаті викидів парникових газів, нестача прісної води та її забруднення, зникнення лісів та опустелювання, скорочення біорозмаїття, зростання чисельності населення (та його міграція), необхідність видалення відходів, забруднення повітря, деградація грунтів та екосистем, хімічне та радіоактивне забруднення, урбанізація, вичерпання природних ресурсів, порушення біогеохімічних циклів, розповсюдження та поява нових захворювань тощо.

При збереженні стихійного (неусталеного) розвитку цивілізації кожна з названих проблем може призвести до загибелі людства і біосфери, посиленню кризових явищ та катастроф. Перехід до нової моделі (стратегії) сталого розвитку став природною реакцією світового співтовариства на сучасні глобальні проблеми. Людство зіткнулося із загостренням суперечностей між своїми зрослими потребами та нездатністю біосфери забезпечити їх, не руйнуючись. При цьому ставиться під загрозу не тільки задоволення життєво важливих потреб та інтересів майбутніх поколінь людей, а й сама можливість їхнього існування.

В основі діяльності Міжнародної комісії з навколишнього середовища та її доповіді «Наше спільне майбутнє» була покладена триєдина концепція сталого еколого-соціально-економічного розвитку.



У 1997 р. відбулася конференція в Кіото, на якій був підписаний документ (так званий Кіотський протокол), що передбачав формування ринкових механізмів регулювання викидів парнікових газів шляхом торгівлі квотами.

Всесвітній саміт ООН зі сталого розвитку (міжурядовий, неурядовий та науковий форум) у Йоганензбурзі у 2002 році підтвердив прихильність всього світового співтовариства ідеям сталого розвитку для довгострокового задоволення основних людських потреб при збереженні систем життєзабезпечення планети Земля.

У грудні 2002 року Генеральною Асамблеєю прийнята Резолюція «Про Декаду ООН з освіти для сталого розвитку, починаючи з 1 січня 2005 року» (2005 - 2014), яка була підтримана більшістю країн світу, у тому числі, й Україною. Постановою Кабінету Міністрів України за № 634 затверджено Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, складовими якої є системна перебудова вітчизняної освіти на засадах сталого розвитку.

17-18 березня 2005 року у м. Вільнюсі на Нараді високого рівня представників міністерств охорони навколишнього середовища і освіти прийнято Стратегію Європейської Економічної Комісії ООН для освіти в інтересах сталого розвитку і оголошено десятиліття освіти для сталого розвитку, починаючи з 2005 року. Серед основних завдань Стратегії визначено засвоєння педагогами знань, що дозволяють включати питання сталого розвитку у предмети, які вони викладають.

Головна причина виникнення освіти в інтересах сталого розвитку – усвідомлення необхідності змін в освіті з метою забезпечення подальшого розвитку суспільства.

Ідея сталого розвитку будується на розумінні такого складного явища як сталістьздатність системи зберігати довгострокову рівновагу при наявності зовнішніх впливів. Система знаходиться у стані довгострокової рівноваги, коли всі впливи на неї компенсуються іншими. Подібна рівновага носить також назву гомеостаз (давньогр. «однаковий» та «стан») - процес саморегуляції, здатність відкритої системи зберігати рівновагу свого внутрішнього стану шляхом скоординованих реакцій, спрямованих на підтримку динамічної рівноваги.

Найбільш розповсюдженим сьогодні є поняття сталого розвитку (від англ. - sustainable development) як стабільного спрямованого розвитку економічної та соціальної сфер при раціональному використанні екологічних ресурсів.

Поняття «сталий розвиток» отримало широке розповсюдження після публікації доповіді, підготовленої у 1987 році Міжнародною комісією з навколишнього середовища та розвитку.

У російському варіанті цієї доповіді англійський термін sustainable development перекладений як «устойчивое развитие», в українському варіанті використовують два поняття «сталий розвиток» та «стійкий розвиток». Однак слово sustainable має кілька значень: «підтримуваний чи самопідтримуваний», «тривалий, безперервний», «підкріплюваний», «сталий, збалансований», «гармонійний».

Досить цікавим є французький варіант – developpment durable – «міцний/тривалий розвиток». У будь-якому випадку термін перекладається у значенні «сталий розвиток», хоч і виникає різне розуміння його змісту [6, с.6].

Сьогодні поняття сталого розвитку почало розумітися у більш широкому значенні як будь-яка форма підтримуваного (самопідтримуваного) розвитку тієї чи іншої галузі суспільства, тієї чи іншої сфери життєдіяльності людини.

Сьогодні поняття сталого розвитку розглядається і з точки зору економічної ефективності використання ресурсів, і з точки зору соціальних чинників розподілу благ, і як екологічна складова реалізації будь-якої господарчої діяльності.

Принципи сталого розвитку використовуються також у процесі планування теріторіальної інфраструктури та містобудування. Відповідна концепція отримала назву «сталий розвиток територій» як забезпечення безпечних та сприятливих умов життєдіяльності людини у процесі містобудування, охорона та раціональне використання природних ресурсів, обмеження негативного впливу на довкілля.

Також розповсюдженим є поняття «стале місто»місто, в якому досягнення у суспільному, економічному та фізичному розвитку залишаються усталеними. Це поняття розроблене в «Хартії міст Європи за сталий розвиток» (Ольборгська хартія, Данія, 27 травня, 1994 р., Європейська конференція зі сталого розвитку). Основною метою цієї хартії є вироблення єдиної стратегії розвитку європейських міст на засадах забезпечення безпеки та високої якості життя при збереженні природного середовища, ресурсного потенціалу та екозбалансованого розвитку економічної та суспільної сфер діяльності городян.

Основними пріоритетами засад сталого розвитку є:



  • модернізація змісту освіти на підставі компетентнісного підходу, переорієнтація на цілі сталого розвитку шляхом інтеграції відповідних навчальних програм у системи освіти всіх рівнів – від дошкільної до вищої, включно з неформальною освітою та освітою в неурядовому секторі;

  • створення сучасної інфраструктури та матеріально-технічної бази для системи освіти;

  • розвиток наукового потенціалу освітньої сфери та механізмів його практичної реалізації в частині продукування, апробації та поширення освітніх інновацій, а також розроблення новітніх ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій [6, с.89].

Сталий розвиток в освіті орієнтований на майбутнє, на умови майбутньої професійної діяльності в інформаційному та швидко змінюваному суспільстві й виконує роль якісно нового аспекту в сучасній педагогіці.

Специфіка й особливості післядипломної освіти щодо сталого розвитку, характеризуються дослідженням таких проблем:



  • модернізації післядипломної освіти на засадах сталого розвитку;

  • стратегічного розвитку післядипломної освіти;

  • прогнозного передбачення ймовірного розгортання сьогочасних тенденцій змін у професійному розвитку та післядипломній освіті;

  • спрямування безперервного професійного розвитку на прискорене фахове зростання [1].

Для модернізації післядипломної освіти на засадах сталого розвитку необхідна різнопланова компетенція, в основу якої покладено готовність думати та діяти в межах професійних повноважень, брати відповідальність на основі холістичного розуміння професійної діяльності людини в оточуючому світі й у глобальній перспективі. Означена компетенція передбачає готовність постійно навчатися та співпрацювати, долаючи дисциплінарні та професійні кордони, мислити, критично аналізувати і розв'язувати проблеми, шукаючи можливості розширення чи обмеження у професійних функціях [1].
2. Специфіка інтеграції сталого розвитку в освітню систему України

Україна як і більшість країн сьогодні потребує переорієнтації загальної політики як на загальнодержавному, так і на місцевих рівнях згідно моделі сталого розвитку. У зв’язку з цим була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 р. № 634 «Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003 – 2015 роки». Програма є складовою державної політики, орієнтованої на забезпечення економічного зростання, соціального розвитку, створення безпечних умов для життя людини та відтворення навколишнього природного середовища, і визначає стратегію забезпечення сталого розвитку в державі. Основні завдання Програми полягають у ліквідації бідності, впровадженні моделей сталого виробництва та споживання, охороні й раціональному використанні природних ресурсів, оптимізації ресурсної бази економічного та соціального розвитку.

Прийнята у 2015 році Стратегія сталого розвитку України орієнтує всю систему післядипломної освіти на нові елементи професійного розвитку через формування у педагогів системного мислення, інтегрованого бачення та особистісного лідерства й підприємництва, розкриття творчого потенціалу, сприяння колективній зміні, а також уміння мислити перспективно, враховуючи невизначеність і прогнози, виявляти готовність до міждисциплінарної роботи [4].

В українській освітній традиції освіта для сталого розвитку базується на концепції екологічної освіти і поряд із професійними екологічним, економічним та іншими видами освіти передбачає широкі міждисциплінарні знання, котрі базуються на комплексному підході до розвитку суспільства, економіки та навколишнього середовища. Зважаючи на це, необхідно врахувати, що, на відміну від традиційних методів навчання, сучасна освіта має справу із системами і формами знань, які динамічно змінюються [3].

Модернізація післядипломної освіти, розробка її на засадах сталого розвитку повинна бути спрямована на пошук цілісності в міжсекторальних зростаючих вимогах до інформатизації професійної освіти та підвищення кваліфікації працівників, заохочення до переорієнтації на новий стиль педагогічного мислення та сприяння позитивним суспільним і особистісним змінам. Вимір сталого розвитку орієнтований на умови майбутньої професійної діяльності в інформаційному суспільстві. Збільшення доступності всіх видів освіти для населення забезпечується варіативністю форм та навчальних програм, а також пошуком механізмів випереджувальної спрямованої підготовки працівників [2].

В цілому, випереджаючий розвиток освіти виступає у якості нової педагогічної парадигми, відповідно до якої система освіти буде фундаменталізована у зв’язку зі збільшенням орієнтації на інноваційний поступ інформаційно-освітнього простору, використанням найновіших досягнень науки та авангардної ролі освіти у професійному розвитку людини, а також упровадженням організаційно-педагогічних та змістово-технологічних змін в освіті впродовж життя [1].

Післядипломна освіта у вимірі сталого розвитку – це орієнтація на високу якість професійних послуг, в її основі – парадигмальність до інтерпретації досвіду та інноваційної практики підвищення кваліфікації, що зорієнтовує на пошук шляхів визначення та досягнення стратегії професійної підготовки працівників.
Питання для самоконтролю:

1. Опишіть основні етапи становлення стратегії сталого розвитку.

2. Визначте зміст стратегії сталого розвитку.

3. Дайте визначення основних понять сталого розвитку.

4. Які пріоритети сталого розвитку Вам відомі.

5. Окресліть виміри сталого розвитку в системі післядипломної освіти.


Рекомендовані джерела:

1. Гавлітіна Т. Концептуальні ідеї випереджувальної післядипломної освіти / Т. Гавлітіна // Нова пед. думка : наук.-метод. журн. - 2014. - № 2. - С. 149-154. 

2. Кавалєров В. А. «Випереджувальний розвиток» освіти як нова педагогічна парадигма / В. А. Кавалєров // Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2012. – № 49. – С. 226-232.

3. Матюшкина М.Д. Основные характеристики образования взрослых / М.Д.Матюшкина // Андрагогика : материалы к глоссарию. – Вып.1 / науч. ред. С.Г.Вершловского и др. – СПб.: СПбАППО, 2004.

4. Олійник В. В. Тенденції розвитку післядипломної педагогічної освіти в умовах трансформації суспільства / В. В. Олійник // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2013. – №1. – С. 56-66.

5. Проект Закону України «Про післядипломну освіту» [електронний ресурс]. – режим доступу: http: //www.mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1390288033/1402407744/

6. Підготовка вчителів до викладання питань сталого розвитку. Навчально-методичні матеріали для викладачів вищих педагогічних навчальних закладів та системи післядипломної педагогічної освіти: Посібник / О.І.Пометун та ін. За ред. О.І.Пометун. – К. : Педагогічна думка, 2015. – 120 с.

7. Кузнецов О. Л., Кузнецов П. Г., Большаков Б. Е. Система природа-общество-человек. Устойчивое развитие.- Дубна, 2000.

8. Миркин Б. М., Наумова Л.Г. Устойчивое развитие. Учебное пособие. Уфа: РИЦ Баш ГУ, 2009, - 148 с.

9. «Наше общее будущее»: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР): Пер. с англ./Под ред. и с послесл. С.А.Евтеева и Р. А. Перелета/—М.: Прогресс, 1989.

10. Підліснюк В., Рудик І., Кириленко В., Вишенська І., Маслюківська О. Сталий розвиток суспільства: роль освіти. Путівник / За ред. В.Підліснюк – К.: Видавництво СПД «Ковальчук», 2005.

11. Устойчивое экологобезопасное развитие: Курс лекций/ Под ред. А.Д.Урсула. - М.: Издательство РАГС, 2001.
Лекція 3.
Основні напрями впровадження освіти для сталого розвитку у вітчизняній освіті
План

1. Особливості становлення освіти для сталого розвитку

2. Моделі впровадження освіти для сталого розвитку у навчально-виховний процес
Ключові поняття:

Освіта для сталого розвиткуформа освітньої діяльності, спрямованої на впровадження ідей, принципів та цінностей сталого розвитку у навчання та виховання з метою формування культури ощадливого та відповідального відношення до природного та соціального оточення.

Випереджаюча освіта для сталого розвитку – концепція переходу сучасної освіти на засади сталого розвитку з врахуванням основних тенденцій соціальних змін. Ідея випереджаючої освіти вперше була сформульована у докладі Римському клубу «Нема меж навчання», підготовленому у 1979 р. Дж.Боткіним, Е.Ельманжером та М.Маліцем.



Модель школи випереджаючої освіти – модель функціонування освітнього середовища на засадах ідей та принципів випереджаючої освіти для сталого розвитку.

Випереджальне (розвивальне) навчання – вид навчання, що спрямоване на активізацію, розвиток розумових здібностей особистості, її здатності до самонавчання.
1. Особливості становлення освіти для сталого розвитку

На сьогодні стратегія сталого розвитку є провідною стратегією подальшого існування інформаційного (постіндустріального) суспільства. Сталий розвиток передбачає не тільки грамотне, раціональне використання природних ресурсів нинішніми поколіннями, але й – заходи зі збереження довкілля в ім’я життя майбутніх поколінь.

У Стратегії ЄЕК ООН у галузі освіти в інтересах сталого розвитку загальною метою ОСР виступає положення про те, що « всі люди повинні володіти знаннями і навичками, що дозволяють їм сприяти процесу сталого розвитку, який відповідає потребам сучасності і не ставить під загрозу можливості наступних поколінь задовольняти свої потреби... Освіта ... має забезпечувати у людей і суспільства здатності працювати заради сталого розвитку. Його мета полягає у тому, щоб люди були більш інформованими, моральними, відповідальними і вимогливими...».

Особливістю освіти для сталого розвитку є те, що вона охоплює екологічну, економічну та соціальну проблематику навчання й виховання під кутом зору формування нової системи ціннісних орієнтирів та моделей поведінки підростаючого покоління та суспільства загалом. Україна потребує для майбутнього відповідального та стратегічно мислячого молодого покоління. Цю потребу необхідно забезпечити у першу чергу через освіту шляхом створення шкіл випереджаючої освіти для сталого розвитку, розвитку у дітей ціннісних орієнтацій, що відповідають потребам сталого розвитку.

Питання сталого розвитку, таким чином, повинні стати важливою складовою сучасної освіти. Сталий розвиток має розглядатися як універсальний та необхідний елемент повсякденного життя, і його слід включати до усіх предметів і навчальних дисциплін. Необхідно зміцнювати взаємозв'язок між природничими і суспільними науками, запроваджуючи міждисциплінарні підходи. В освіті слід зберігати традиційний акцент на викладанні окремих предметів, водночас відкриваючи можливості для багатостороннього аналізу ситуацій з реального життя. Усе це впливатиме на структуру навчальних програм та методи викладання і вимагатиме від викладачів відмовитися від ролі тільки носіїв інформації, а учнів–від ролі лише споживачів інформації.

Сталий розвиток потребує концепції освіти, спрямованої на комплексний і динамічний підхід, який враховує важливість критичного мислення, соціального навчання і участь у житті суспільства. Саме тому в освіті для сталого розвитку переплітаються економічні, соціальні й екологічні аспекти. У більш широкому контексті важливими компонентами освіти для сталого розвитку є етика та справедливість. Для досягнення ефективності освіти для сталого розвитку необхідно:

• розглядати її у двох аспектах: а) інтегрування освіти для сталого розвитку в навчальні дисципліни, програми і курси; б) організації окремих курсів і програм із сталого розвитку;

• поширювати позитивний досвід в освіті, що сприятиме змінам уповедінці на користь сталості;

• зміцнювати співробітництво і партнерство педагогів з іншими учасниками процесу;

• сприяти розумінню суті глобальних, національних і місцевих екологічних проблем з акцентом на їх соціально-економічні наслідки;

• впроваджувати нові підходи в навчанні: дискусії, круглі столи, заохочувати самоосвіту.

Таким чином, освіта для сталого розвиткуформа освітньої діяльності, спрямованої на впровадження ідей, принципів та цінностей сталого розвитку у навчання та виховання з метою формування культури ощадливого та відповідального відношення до природного та соціального оточення. Це сучасний підхід до організації навчального процесу, який включає інформування членів суспільства про основні проблеми сталого розвитку, формування світогляду, що базується на засадах сталості, переорієнтацію навчання з передачі знань на встановлення діалогу.

У реалізації ОСР важливо враховувати особистісні ціннісні орієнтації, якості, здібності та вміння, які знадобляться учням для втілення в життя концепції сталого розвитку, серед яких, зокрема:



  • прийняття загальнолюдських цінностей;

  • усвідомлення того, що сьогоднішній спосіб життя впливає на майбутні покоління;

  • розуміння взаємозв’язків у навколишньому середовищі;

  • розуміння того, що наші дії на місцевому рівні впливають на глобальні процеси;

  • уміння аналізувати зміни в навколишньому середовищі й прогнозувати наслідки цих змін;

  • уміння застосовувати наявні знання до різноманітних життєвих ситуацій;

  • навички співпраці у розв’язанні різноманітних проблем;

  • здатність до аналітичного, критичного, творчого мислення;

  • шанобливе ставлення до різноманітності в природі й суспільстві.


2. Моделі впровадження освіти для сталого розвитку у навчально-виховний процес

На рівні освітньої політики впровадження норм та принципів сталого розвитку передбачає такі заходи як:



  • використання ресурсо- та енергозберігаючих технологій життєзабезпечення людини, що включає розумне споживання енергії та води, зменшення марних витрат сировини, кількості відходів;

  • впровадження принципів, норм та цінностей екологічної етики, етики відповідальності, переведення їх у площину практичної діяльності, повсякденного життя, що сприятиме формуванню стійких, екологічно врівноважених звичок та традицій;

  • розвиток духовного потенціалу особистості у контексті особистісно-орієнтованої та гуманоцентричної педагогіки, що передбачає визнання безумовної цінності кожної людини, її права на саморозвиток та самореалізацію;

  • впровадження норм міжособистісної та міжкультурної комунікації на засадах принципів полікультурності та толерантності;

  • розвиток правової культури особистості, основ громадянськості;

  • виховання соціально-активної та інноваційно спрямованої особистості, адаптованої до динаміки сучасного життя;

  • розвиток інформаційної культури особистості, основ критичного мислення та медіа-грамотності;

  • формування культури здоров’я підростаючого покоління на засадах розуміння єдності природи та людини, залежності здоров’я людини від стану довкілля.

Основні компоненти освіти для сталого розвитку

1. Екологічна компонента.

Екологічна компонента передбачає вирішення таких завдань:



  • засвоєння учнями знань щодо стану довкілля, органічної єдності людини та природи, заходів зі збереження цілісності природних екосистем, способів виходу з екологічної кризи;

  • формування екологічного світогляду та екокультури на засадах розкриття змісту та впровадження норм і принципів екологічної етики та етики відповідальності;

  • виховання патріотичних почуттів, любові до рідного краю як складових екологічної освіти для сталого розвитку;

  • засвоєння основних знань та умінь щодо здорового способу життя, гармонізації стосунків між людиною та природним середовищем;

  • прилучення до екологічного руху, розвиток екологічних організацій на рівні шкільних та позашкільних закладів освіти дніпропетровського регіону.

2. Правова компонента.

Правова компонента передбачає реалізацію таких завдань:



  • засвоєння учнями знань щодо реалізації прав людини та дитини згідно концепції сталого розвитку;

  • розкриття змісту норм демократії, правової культури громадян, ролі громадськості у вирішенні екологічних та соціально-економічних проблем;

  • залучення учнів у процеси шкільного самоврядування, практичної реалізації громадянськості як особистісної та колективної відповідальної поведінки у контексті реалізації норм та принципів сталого розвитку;

  • привчання дітей до відкритого й вільного виразу своїх думок на основі реалізації ідей педагогіки співробітництва, розвиток навичок аргументування своєї думки.

3. Соціально-економічна компонента.

Соціально-економічна компонента включає такі питання:



  • розкриття змісту поняття «якісне життя» як однієї зі складових концепції сталого розвитку;

  • прищеплення навичок розумного ресурсо- та енергоспоживання, раціонального використання предметів споживання, зменшення марних витрат сировини;

  • впровадження норм соціальної справедливості, попередження проявів насильства та несправедливості у відносинах між дітьми та дітьми і дорослими;

  • розвиток високого рівня соціальної мобільності дітей, виховання в них культури інноваційності та успішності, що сприятиме більшої адаптації до динаміки життя у сучасному постіндустріальному суспільстві.

4. Морально-етична компонента.

Морально-етична компонента включає вирішення наступних завдань:



  • формування гуманістичних цінностей та пріоритетів, заснованих на ідеї самоцінності кожної особистості, ії права на відмінність;

  • емоційно-ціннісний підхід, що передбачає вміння людиною ставати на позицію іншого, визнавати його думки, одночасно, відстоювати власну позицію, не принижуючи гідність іншої людини;

  • розвиток неконфронтаційної свідомості, орієнтованої на співдружню та неконфліктну діяльність;

  • впровадження норм діяльнісної педагогіки, що орієнтована на небайдуже, активне відношення до порушень принципів сталості, вміння оптимально реагувати на недодержання екологічних та соціально-економічних вимог згідно пріоритетам сталого розвитку.

  • розвиток високої інформаційної культури, що передбачає медіа-грамотність, поінформованість з проблем сталого розвитку, активізацію критичного мислення.

Оскільки освіта для сталого розвитку має інтегративний характер, вона повинна бути включена у зміст загальної освіти як наскрізна, структуруючи загальний напрямок формування знань, вмінь та навичок учнів. Однак вона може бути також складовою варіативної частини навчання і подана у вигляді окремих факультативних курсів.

Зміст ОСР, по суті, завжди міжпредметний і ціннісно-зорієнтований. Основні змістові лінії освіти для сталого розвитку:



  1. Взаємозв’язки – у суспільстві, економіці й природі; між ними, на локальному та глобальному рівнях.

  2. Громадянськість, права та відповідальність.

  3. Потреби і права майбутніх поколінь.

  4. Різноманітність – культурна, соціальна й біологічна.

  5. Якість життя, рівноправність і соціальна справедливість.

  6. «Сталі» зміни – розвиток у межах відтворювальних можливостей екосистем.

  7. Майбутнє – прогнозоване та непередбачуване.

Освіта для сталого розвитку реалізується в різних країнах у вигляді різних моделей, зокрема:

  • міжпредметної, міждисциплінарної;

  • предметної;

  • позакласної, позашкільної;

  • проектної;

  • загальношкільної (загальноінституціональної).

Дуже поширеною в різних країнах і серед учителів України є думка, що ОСР має бути інтегрована в кожен шкільний предмет і здійснюватися на міжпредметній основі. Цей підхід може реалізуватися паралельно з іншими крос-культурними питаннями, такими як демократія або гендер [3].

Багато шкільних предметів можуть надавати інформацію про ідеї стійкого розвитку й створювати умови для її осмислення. Насамперед це має забезпечуватися за допомогою викладання природничих предметів: біології, хі-мії, географії. Проте це можливо й на уроках з інших дисциплін.

Однак є потреба й у спеціальному предметі – як для вчителів, так і для учнів. Практика навчання нового предмета «Уроки для сталого розвитку» [1;2;5;6;7;8;9;10;11], розробленого педагогами організації «Вчителі за демократію та партнерство» [4], є успішною спробою залучення до його викладання вчителів різних предметів і підготовки їх для навчання в контексті СР. Однак створити новий предмет, змістом якого є освіта для сталого розвитку, – найскладніше завдання, оскільки потрібно навчати учнів на поліпредметних засадах, навчати їх для майбутнього, якого ще не знаємо, навчати діяти в реальній життєвій ситуації, а не лише в шкільному класі на уроці, формувати нові моделі поведінки дітей і новий стиль їх – нього життя.

Це означає, зокрема, що зміст такого предмета має містити елементи багатьох різних предметів. І не тільки наукові відомості, а й багато інформації «з» реального життя і «про» життєві явища. Тому цей новий предмет може бути лише інтегративним й інклюзивним за характером.

Насамперед це можуть бути тематичні блоки занять, як ті, що розроблені в системі навчального предмета «Уроки для сталого розвитку». Такі позакласні уроки доцільно проводити протягом навчального року за вибором класного керівника у будь-який час. Вони можуть бути включені в систему позакласної роботи як цілісна сукупність (10 занять) чи як окремі блоки – теми по три – чотири заняття, як, наприклад, «Господарюємо у власній школі». Якщо ми ставимо для себе завдання поінформувати учнів про питання сталого розвитку та осмислити певні проблеми з тим, щоб потім мотивувати їх на певні індивідуальні чи колективні дії, можемо обрати одну тему і провести виховну годину (інше заняття, наприклад, засідання гуртка, клубу тощо) на тему, пов’язану зі сталим розвитком. Наприклад, великі можливості мають навчальні дебати, які допомагають учням у формуванні власної аргументованої позиції щодо проблеми кліматичних змін, уміння презентувати її іншим. Іншим способом організації діяльності дітей може бути навчальна дискусія, яка дає можливість опрацювання інформації, що висвітлює різні погляди щодо проблеми, вибір, формулювання і захист власної позиції, погодження власної думки з позиціями інших.

Моделлю реалізації ОСР можуть стати окремі предметні проекти, у процесі реалізації яких розглядаються різні аспекти певної проблеми сталого розвитку територіальної громади, де проживають учні. Такий проект повинен передбачати також практичну частину, що дає змогу дітям – учасникам, намітити і зробити конкретний внесок у розв’язання проблеми на рівні своєї родини, школи, району.

В останні кілька років Декади освіти для сталого розвитку ООН у ба-гатьох країнах поширився так званий загальношкільний підхід (ЗШП). Такий підхід передбачає поряд із розглядом питань сталого розвитку під час викла-дання різних предметів, створення «сталого способу життя» школи щодо раціонального витрачання ресурсів, створенні реального дитячого самоврядування, взаємодії з місцевим співтовариством тощо. Часто в освітніх установах апробуються різні елементи такого підходу – роздільний збір сміття, оптимізація енергоспоживання, взаємодія з місцевим співтовариством і органами влади у вирішенні локальних екологічних проблем, використання пришкільної території для пропагування охорони рідкісних видів флори тощо. Узагальнення подібних елементів допоможе створити ефективну модель «школи сталого розвитку». Із досвіду організації «Вчителі за демократію та партнерство» зазначимо, що варто почати відпрацьовувати загальношкільний підхід в ОСР, взявши за основу предмет «Уроки для сталого розвитку».

Створення ЗШП освіти для сталого розвитку означає формування морального співтовариства. Велика кількість тем і уроків в «Уроках для сталого розвитку» підкреслює важливість правильних відносин і надає бажані моделі поведінки для втілення ЗПШ. Мета будь-якої загальношкільної програми має полягати у створенні атмосфери, що сприяє розвитку всіх учнів.

Отже, сьогодні в українських школах освіта для сталого розвитку може існувати у різних варіантах: як окремий предмет, як тематичні позакласні уроки, як міжпредметний проект, як тематичні дискусії або дебати та ін.
Питання для самоконтролю:

1. Назвіть передумови переходу України на модель сталого розвитку.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал