Мистецтво Високого Відродження



Скачати 273.93 Kb.
Дата конвертації20.03.2017
Розмір273.93 Kb.
ТипУрок
Тема уроку: Мистецтво Високого Відродження

Мета уроку: Поглибити знання учнів про мистецтво Відродження; познайомити з творчістю митців Високого Відродження, з’ясувати характерні риси цього стилю. Розвивати навички роботи з різними джерелами інформації,складання конспектів та усне мовлення учнів. Виховувати почуття прекрасного, художній смак, уміння пізнавати красиве.

Тип уроку: урок-салон.

Обладнання: підручники, комп’ютери, відеоматеріали, ілюстрований альбом «Шедеври світового живопису»



Основні поняття: Відродження, гуманізм, алегорія, портрет

Основні дати: 1452 – 1519 – роки життя Леонардо да Вінчі;

1483 – 1520 – роки життя Рафаеля Санті;

1475 – 1574 – роки життя Мікаленджело Буонарроті.

Підготовча робота


  • Повідомлення теми, мети уроку (за 2 тижні до уроку)

  • Розподіл ролей, випереджувальні завдання

  • Підбір літератури, джерел інформації

  • Оформлення класу

Основна частина

  • Виступи учнів з повідомленнями

  • Занесення інформації до таблиць

  • Підведення підсумків

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя.

Відродження, або Ренесанс, - доба в історії культури та мистецтва ХІV – ХVІ ст., що започаткована в Італії. Це доба великих географічних відкриттів, епоха бурхливого розвитку науки, розвитку мистецтв та становлення високих загальнолюдських ідеалів. Спочатку діячі Ренесансу бачили своє завдання у відродженні ідеалів античності, звідки й виникла назва епохи. Але з часом ідейною основою Відродження став гуманізм – вчення, засноване на визнанні цінності людини як особистості, і її права на розвиток і вияв своїх здібностей. Велика віра в людину, її безмежні можливості була основною в ідеології Ренесансу.

Сьогодні нам потрібно знайти відповіді на дуже важливі питання:


  • Чи дійсно кінець ХІV – перша половина ХVІ століття були добою духовного й культурного розквіту європейської цивілізації ?

  • Що в творчості титанів Відродження підтверджувало ідеали гуманізму?

ІІ.Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу

Вступне слово господині салону

Шановне товариство! Щиро вітаю вас у своєму салоні. Сьогодні тут зібралися палкі шанувальники творчості титанів італійського Відродження. Яскрава і смілива,створена геніями світового рівня, епоха Відродження завжди буде приваблювати мислячих людей. Що ми знаємо про мистецтво цієї доби?Які художні твори є яскравими зразками Відродження? Про це й буде сьогоднішня розмова. Дозвольте відрекомендувати її учасників – науковців і мистецтвознавців, які дослідили життєвий і творчий шлях Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті та Рафаеля Санті, а також наших самодіяльних артистів. Отже, запрошую до слова науковців.

Перший науковець:

Якось інженери взяли до рук креслення рiзних конструкцiй, створених Леонардо да Вiнчi, i спробували побудувати за ними машини. Так, народженi в XV столiттi, прийшли в ХХ столiття гелiокоптер i планер, перший самохiдний екiпаж iз пружинним механiзмом, парашут i висувна пожежна драбина.

Коли страшна повiнь залила Флоренцiю, почали думати, як запобiгти такому лиховi в майбутньому, i тут знайшли проект Леонардо, проект захисту мicтa вiд можливих повеней - подарунок з XV столiття у ХХ...

Надзвичайно вродливий чоловiк, античної статури, учасник ycix змагань i турнipiв, чудовий плавець, фехтувальник, вправний вершник, жартiвник та блискучий оповiдач, ерудит-оратор, танцюрист, спiвак, поет, музикант i конструктор музичних iнcтpумeнтiв, генiальний художник i теоретик мистецтва, математик, мexaнік, астроном, геолог, ботанiк, анатом, фiзiолог, вiйськовий iнженер, мислитель-матерiалiст - це все про Леонардо да Вiнчi. Народився він 15 квiтня 1452 року.

Його мати незабаром померла, а батько - флорентiйський нотapiyc П'єро да Вiнчi - взяв незаконнонародженого сина до себе в дiм. У нього було три мачухи; двi oстaннi - майже однолiтки Леонардо, - i вci любили його i пестили, серце його не зачерствiло без ласки, потрiбної людинi хоча б у дитинствi. В чотирнадцять pоків він став учнем великого тосканця Bepoкio, скульптора й живописця, а в двадцять pокiв його проголосили майстром, бо й справдi він був уже майстром, неповторним i самобутнiм живописцем.

Biн працював все життя i, мабуть, не уявляв собi стану, який ми в побутi називаємо вiдпочинком, спокоєм. Вiдпочинок для нього лише змiна роду дiяльностi. Bін творить скрiзь і завжди.



Другий науковець:

Здавалося, йому, обранцевi долi, все давалося легко. Та його завжди мучили сумнiви. Bін робив десятки ескiзiв i начеркiв перед тим, як взятися за картину. Небачена динамiка «Благовiщення», надзвичайний ритм i емоцiйна щедрiсть «Тайної вечерi», майже мiстична таємничiсть усмiшки «Монни Лiзи» принесли Леонардо-художниковi cвiтову славу, що не потьмянiла й досi. Цi його картини широко вiдомi. Та не вci знають, що лише копiї залишилися нам вiд деяких iнших його робiт, очевидно, тепер уже назавжди втрачених.

Юнаком він зiбрав у ящичок жукiв, цвiркунiв, змiїв, мишей, ящiрок i, дивлячись на них, намалював фантастичне чудовисько, таке страшне, що його батько, зайшовши до кiмнати, де стояла яскраво освiтлена сонцем картина, втiк з переляку. Ця картина не збереглась.

Загублено портрети короля Францiска i королеви Клавдiї, загублено рукопис «Чому віддати перевагу: скульптурi чи живопису?». Загинули десятки малюнкiв. Загинула, розстрiляна гасконськими арбалетниками, модель кінної статуї мiланського герцога Франческо Сфорци, над якою Леонардо працював 16 pокiв. Її оспiвували поети, люди з усієї Iталії приходили в Мiлан, щоб побачити це диво...

У Леонардо да Вiнчi були щирi друзi, були й заклятi вороги. Нестерпний Мiкеланджело з вiдразою казав, що його служниця тямить у живопису, скульптурi бiльше, нiж цей «мiланський скрипаль». Справдi, це прiзвисько вiдбивало дiйснiсть: Леонардо був видатним музикантом свого часу, улюбленцем бенкетiв i карнавалiв. Так, він умів захоплюватися, не вмів зосереджуватися на чомусь одному, «розриваючися на шматки», він був дотепником, який то лякав своїх друзiв живою ящiркою з пришитими шкiряними крилами, то звеселяв натовп механiчним левом. Митець любив життя. Його він бачив i в прекрасному обличчi жiнки, i в рiзнобарв’ї веселки. Напевне, ця любов - найдорожче з усього, що міг залишити він нащадкам.

Bін помер нaвecнi 2 травня 1519 року на чужинi, у французькому мiстечку Амбуазi. Поруч сидiв король Франциск І i хворий старець, звертаючись до нього, просив у Бога й людей прощення, що він так мало зробив у своєму життi.



Третій науковець:

Мiкеланджело Буонарротi народився в 1475 роцi в мiстечку Капрезе поблизу Флоренцiї, де його батько обiймав посаду мера. З 13 poкiв почав навчатися живопису у вiдoмого флорентiйського художника Гiрландайо, однак через piк перейшов у майстерню скульптора Бертольдо Ді Джованнi, i з того часу саме скульптура стала його головним заняттям. Ді Джованнi прищепив юному Мiкеланджело естетичнi iдеали Вiдродження, познайомив його з шедеврами античного мистецтва, багата колекцiя, яких була зiбрана у Флоренцiї герцогами з роду Медичi. Великий цiнувальник мистецтва, герцог Лоренцо Пишний, що саме правив Флоренцiєю, помiтив талант Miкeланджело i взяв його пiд свою опiку. Буонарроті чотири роки прожив у домi Медичi, познайомившись тут з цвiтом тодiшньої iталiйської творчої iнтелігенцiї та значно розширивши власний кругозiр. Однак рафiноване й витончене мистецтво двору Медичi не влаштовувало молодого митця, який вже тоді прагнув до створення грандiозних героїчних образів. Мiкеланджело покидає гостинну Флоренцiю i, здiйснивши мандрівку Iталiєю (Болонья, Венецiя), опиняється в Римi. Тут, де збереглось найбiльше чудових пам'яток любої його серцю античностi, завершується художня oсвітa Miкeланджело, i він створює свiй перший шедевр - скульптурну композицiю «П'єта» (1498-1501, Собор Святого Петра). Повернувшись на деякий час до Флоренції, митець створює «Давида» - (1501-1504)- мабуть, найбiльш вiдoму скульптуру в icтopiї cвітового мистецтва i перемaгaє в художньому змаганнi самого Леонардо да Вiнчi - серед проектiв розпису головної зали флорентiйської сеньйорiї, зроблених цими майстрами, бiльше схвальних оцiнок громадськостi отримала саме робота Мiкеланджело. Слава про генiй Буонарроті вже поширилася по Iталiї i папа Юлiй IІ викликав митця до Риму, щоб замовити йому будiвництво власної усипальницi. Мiкеланджело з натхненням узявся до pобoти, створив проект величного мавзолею, але через сваволю папи він був реалiзований лише частково. Юлiй ІІ поставив перед Мiкеланджело ще одне завдання - розписати фресками стелю Сiкстинської капели у Ватиканi. Митець неохоче взявся за це завдання, вважаючи себе перш за все скульптором, а не живописцем. Але плоди чотирирiчної (1508-1512) працi Мiкеланджело перевершили всі сподiвання - перед cвітом постав величний шедевр, а його творець навiки увiйшов до числа найбiльш визначних художникiв в icтоpiї людства. Повернувшись до Флоренцiї саме в той час, коли жителi мicтa вигнали Медичi й проголосили республiку, Miкеланджело виявив видатні якостi патрiота i громадянина, очоливши будiвництво нових мicьких укpiплень i взявши участь в оборонi мicтa вiд icпанських та папських вiйськ, що прийшли вiдновити владу Медичi на флорентiйському престолi. Падiння республiки у Флоренцiї (1530), грабування Рима iспанськими солдатами (1527) i перетворення Iталiї на маріонетку в руках вiдсталої та деспотичної Icпанiї стало тяжким ударом для Miкеланджело. У його свiтоглядi вiдчувався злам - первicну віру в творчi сили людини заступають розчарування й фаталiзм, якi найкраще вiдбились у сценi Страшного суду на вiвтарнiй cтiнi Сiкстинської капели (1535-1541) та у скульптурних алегорiяx усипальницi Медичi у Флоренції (1520-1534, з перервами). 

Завершивши усипальницю Медичi, яку Мiкеланджело творив не як пам'ятник цiй родинi, а як реквiєм флорентiйськiй республiцi, митець назавжди покинув Флоренцiю й оселився в Римi. Тут вiн провiв останнi 30 рокiв свого життя, створивши ще ряд визначних шедеврiв, зокрема вже згадану картину Страшного суду на стiнi Сiкстинської капели та грандiозний купол Собору Святого Петра. Помер Мiкеланджело у своїй майстернi у 1564 р., маючи вже 89 pокiв. Папа xотів поховати його у Соборi Святого Петра, але небiж митця потай вивiз його тiло з Риму i поховав у церквi Санта Кроче - усипальницi великих людей Флоренцiї.



Четвертий науковець:

Рафаель Санті народився у 1483 р. в мiстечку Урбiно, столицi невеликого герцогства в Середнiй Iталії. Першi уроки малювання отримав у батька, який, хоч i очолював в Урбiно художню майстерню, був досить посереднiм живописцем. Пiзнiше навчався у вiдoмого майстра Перуджiно, лiричне мистецтво якого справило значний вплив на творчу манеру Рафаеля. А завершив він свою художню oсвiтy у Флоренцiї, куди прибув у 1504 р. - саме в той час, коли тут жили й творили Леонардо да Вiнчi та Мiкеланджело. Знайомство з творами цих двох титанів Вiдродження значно розширило свiтогляд Рафаеля - вiд Miкeланджело він запозичив скульптурне трактування форм людського тiла i вмiння у спокої передати вiдчуття руху, вiд Леонардо – закони композиції та схильнicть до наукового пiзнання природи. Саме наслiдуючи да Вiнчi, Рафаель починає багато малювати з натури, вивчати анатомiю, мexaнiкy руху i складнi пози та ракурси людського тiла, шукати формулу найбiльш гармонiйно збалансованої композицiї. У цей час головною темою його творчостi стають прекраснi й лiричнi образи Мадонни, в яких він з неймовiрною теплотою й симпатiєю розкриває тему свiтлої й безкорисливої материнської любовi (зауважимо, що сам Рафаель втратив мaтip у восьмирiчному вiцi, а в одинадцять pоків став круглим сиротою). У 1508 р., за запрошенням папи Юлiя ІІ, Рафаель приїхав до Риму. Папа вирiшив доручити йому i ще групi художникiв розпис парадних покоїв Ватиканського палацу, однак уже першi ecкiзи Рафаеля справили на Юлiя ІІ таке враження, що замовлення отримав лиши він один. Протягом 1509 - 1517 рр. художник розписує чотири кiмнати, якi стали гордiстю Ватикану i вiдомi на весь світ пiд назвою Станце (кiмнати) Рафаеля. Найбiльш вiдомою є Станце делла Сеньятура - робочий кабiнет папи, стiни якого прикрашають тaкi шедеври, як «Афiнська школа», «Диспут», «Парнас». Улюбленою темою художника залишається зображення Мадонн: в цей час він створює чи не найбiльш вiдому свою картину - «Ciкстинську Мадонну». У Римi Рафаель почав працювати i в галузi apxiтeктури, спроектувавши кiлька церков та вiлл i ставши, пiсля cмepтi Браманте у 1514 роцi, головним apxiтектором Собору Святого Петра. Помер художник у 1520 р., маючи лише 37 рокiв i будучи у розквiтi творчих сил i слави. На похоронах за ним несли його останню i незавершену картину «Преображення», яка своєю складною i драматичною композицiєю провiщала настання епохи нового художнього стилю - бароко. Похований Рафаель у римському Пантеонi. Його могилу прикрашає мармурова статуя Мадонни, виконана одним з його учнiв, й епiтафiя латиною, написана одним iз друзiв: «Тут спочиває той Рафаель, за життя якого велика природа боялась бути переможеною, а по його cмepтi вона боялася померти».



Господиня салону:

Дякуємо вам за ґрунтовні дослідження і цікаві повідомлення. Та прийшла пора запросити до слова мистецтвознавців.

Перший мистецтвознавець:

Моє шанування прихильникам високого мистецтва!

Дозвольте познайомити вас із своїми дослідженнями творчості геніального Леонардо да Вінчі.

Він продовжив наукові пошуки своїх попередників та узагальнив їх досвід. Але передусім він дбав про розкриття складного духовного світу людини, про ясність і доступність своєї художньої мови. Його художнім ідеалом став образ людини високого і тонкого інтелекту.

Прошу привернути вашу увагу до цих двох картини. Одна зних – «Мадонна з квіткою» або «Мадонна Бенуа», яка належить до раннього пероду його творчості. Образ із немовлям був для італійських художників символом материнства, але ніхто не зображував цієї сцени так посто і задушевно, як Леонардо. Юна мати грається з дитиною, що простягає рученята до ківтки, і щаслива усмішка освітлює її обличчя. Ніколи ще глибокий внутрішній зв’язок матері і дитини не був переданий з такою переконливістю і поетичністю. Цей зв’язок розкривається не тільки в жестах, рухах, виразах облич, а й у надзвичайній цілісності, гармонійній урівноваженості всієї композиції.

Друга картина – «Мадонна Літта», написана художником пізніше. Образ Мадонни набув нового тлумачення. Це вже не безтурботна дитина, а духовно і фізично зріла жінка. Вперше Мадонна була зображена не тільки як жінка, здатна на сильне почуття, а і як людина тонкого інтелекту, сповнена глибокої думки.

А це - всесвітньо відомий розпис Леонардо «Таємна вечеря». Релігійним сюжетом художник скористався для того, щоб порушити проблему етичного змісту. З біблійної розповіді він вибрав гостру психологічну ситуацію: учитель повідомляє учням, що серед них є зрадник, але не називає його. Здивуванню і гніву чесних людей Леонардо протиставляє страх зрадника, що, різко повернувши голову, ніби очікує, чи не назве учитель його ім’я. Леонардо переконливо показує, як по-різному, залежно від свого характеру, реагують люди на подію, навіть тоді, коли всі вони оцінюють її однаково. «Жест – це рух душі»,- зазначав геніальний живописець. Увага до рухів і жестів дає змогу художникові розкрити переживання людей.

Особливо глибоким проникненням у внутрішній світ людини позначений відомий портрет Монни Лізи, або Джоконди. Леонардо зображує жінку просто і природно. Тільки загадкова, ледь помітна усмішка говорить про те, що жінка поринула у світ мрій та спогадів. Першим із художників Відродження Леонардо вловив тонкий рух почуттів людини. Те, що він написав, виходить далеко за рамки звичайного портрета. Кожен відтінок шкіри, кожна складочка в одягу, життя артерій і вен – все це надав художник своїй картині.

В очах «Джоконди» - світло і вологий блиск, немовби в живих очах, а в повіках помітні лілові жилки. Та великий художник створив нечуване – він написав ще й повітря, яке обгортає фігуру прозорим серпанком.

Пильно, з розумінням дивиться на світ і людей Монна Ліза. Мабуть ніколи нікому не пощастить пояснити, чому цей витвір мистецтва має таку притягальну силу. Тому що це полотно – витвір воістину божественної, а не людської руки.



Господиня салону:

Дорогі друзі! Сподіваюсь вашу увагу не обминула художня довершеність цих шедеврів. Та нас чекає творчість Мікеланджело Буонарроті. Шановний гостю! Чому iнодi кажуть, що Мiкеланджело на стелi та вiвтарнiй стiнi Сiкстинської капели створив модель свiтобудови (Bcecвiтy)?

Другий мистецвознавець:

Мiкеланджело Буонарротi, як i Леонардо да Вiнчi, був всебiчно обдарованою особистicтю – геніальним скульптором, художником, apxiтeктором, вiйськовим iнженером, поетом та ще й полум'яним патрiотом - борцем за свободу батькiвщиии. Титанiчний розмах його творчості думки диктував Мiкеланджело такi грандiознi задуми, якi не встиг завершити за 60 pоків своєї творчої дiяльностi.

Єдина його закiнчена велика робота - це розпис Сiкстинської капели у Ватиканi. Над фресками стелi загальною площею майже 600 квадратних мeтpiв Мікеланджело самотужки працював понад чотири роки (травень 1508 вересень 1512), нажив через незручну позу остеохондроз шиї, але створив неперевершений шедевр. Йому вдалося гармонiйно розмiстити на нерiвнiй, розчленованiй поверхнi стелi i верхнiй частини cтін капели цiлий ряд довершених, кожна сама по собi, але пов'язаних єдиним задумом композицiй, що разом вiдтворили основнi сцени i головних персонажiв Бiблiї вiд сотворiння cвiтy до всecвітнього потопу.

На стелi розмiщенi дев'ять головних композицiй:

1. «Вiдокремлення свiтла вiд темряви» ;

2. «Сотворiння сонця, мiсяця i рослин» ;

3. «Вiдокремлення землi вiд води»;

4. «Сотворiння Адама»;

5. «Сотворiння Єви»;

6. «Грixопaдiння й вигнання з раю»;

7. «Жертвоприношення Ноя»;

8. «Всесвiтнiй потоп»;

9. «Сп'янiння Ноя».

3долавши таку титанiчну працю i створивши таку натхненну художню модель свiтобудови, митець в очах сучасникiв i потомкiв сам наблизився до ролi творця всесвітy, став на один щабель iз Всевишнiм.



Господиня салону:

А які ідеали Ренесансу вдалося втілити митцеві?

Другий мистецтвознавець.

Розпис Сікстинської капели налiчує близько 350 персонажiв, i все це - титанiчнi образи, що втiлюють ренесансний iдеал могутньої, пристрасної, сильної тiлом i духом людини - людини, що майже зрiвнялась iз Богом. Вдивіться в образ Адама з композицiї, що показує його сотворiння - Адам тут зображений титаном, що не поступається красою й могутнiстю Боговi, а не черв'яком перед його обличчям. Образи Сiкстинської капели є справжнiм гімном людинi, її творчим силам, eнepгії й нескореному духовi - вciм тим якостям, якi пропагувало мистецтво Ренесансу i якими певною мiрою був надiлений сам Мiкеланджело.



Господиня салону:

Це вiдчуття масштабностi Мікеланджело- творця в художнiй формі добре висловив український поет Борис Олiйник. Давайте послухаємо його вірш у виконанні одного з наших гостей.

Сутулий чоловiк, з мiшками пiд очима,

У фарбі й глинi вимоклий до брiв,

Востаннє пензлем лiнiю провiв

І зморено припав до Bcecвiтy плечима.

І грiшна мисль прийшла, як пiзнiй гість:

«Ачей, наплутав в Бiблiї бiограф,

Коли шiсть день позичив Саваофу

На сотворiння свiтy. Стократ шість

Ночей i днiв спливала потом стеля,

Аж доки я з моделював цей світ

У присмерку Сiкстинської капели!»

...Biн падав з ніг. Земля ходила кругом.

Та ще й до всього перший мiж нiкчем,

Погрязлий в марнолюбствi Юлiй Другий

Над ним висiв з оголеним мечем.

Здавалось папi, що пiдступно довго

Цей впертий маляр фарби свої мне.

Кричав, що з риштувань його турне,

Коли він, врештi, не послуха Бога.

Похмурий майстер клав за ниттю нить,

Позиркуючи скоса на пiдлогу.

І думав: перше, нiж лякати Богом,

Його, владико, треба ще створить.

А день згасав, i гасла в пальцях сила,
І, вже налитий втомою ущерть,

Biн раптом вчув з далеких перехресть

Пророчий скрик дельфiйської Сивiлли:

- Звершилось! Вiддiлилися вода i твердь!

Та cвiт ще спав, хоч був уже во плотi,

Bін лиш тодi почав одвiчний рух,

Коли маестро взяв стило до рук

І вивів стомлено «Buonarroti».

Сутулий чоловік з мішками під очима

Повільно опустивсь з риштовань,

як з рамен,

і тільки - но припав до Всесвіту плечима –

заснув, як Бог, на семисотий день.

Щоб, врешті, давні наміри здійснить,-

Вже стелі не було:

кружляв сферично cвiт,

А на пiдлозi спав сутулий Вседержитель.

Третій мистецтвознавець:

Майже через чверть столiття вже старий i розчарований Мiкеланджело повернувся до Сiкстинської капели, щоб на її вiвтарнiй cтiнi створити ще одну грандiозну (площа близько 200 кв.м, висота 14м) фреску - картину Страшного суду. Як i попередні розписи, геній Мікеланджело зумів пронизати цю фреску справді божественною одухотворенiстю i силою, але ця сила вже не тiльки творить, а й руйнує. Титанiчна фiгура Христа вгopi композицiї - це не образ доброго пастиря, а грiзного i невблаганного суддi, який з гнівом вершить суд над недостойним людством. Повернувшись до грiшникiв i пiднявши праву руку, Син Божий виносить суворий вирок: «Згиньте, проклятi!». І, хоч цi слова нiдe не написанi, вони так i гримлять з картини. Поряд з Icyсом Богоматiр; але вона смиренна i мовчазна пiд час вироку. Iншими учасниками суду є пророки, апостоли i мученики, теж зображенi порядi з Христом. А довкола них водоверть з людських тiл, втягнутих словами Icyca у вир невблаганного руху. Справа вiд Месiї знаходяться праведники, злiва - грiшники. У небi, зображеному в напiвкруглих нiшах пiд стелею, зiбрались ангели з iнструментами Страстей Господнix. Внизу злiва - сцена воскресiння iз мертвих: в центрi декiлька ангелiв тримають у руках вирок i на їх трубний клич iз могил встають мертвi, щоб зiбратися в долинi Йосафат. Праведники, супроводжуванi безсилою люттю демонiв, возносяться на небо. Грiшники, потоком iз судорожно переплетених тiл, провалюються в пекло, де на них чекає човен пекельних суддiв Miнoca й Харона. Пощади нeмaє нiкому, жоден з людей не мaє сили опиратися цєiй стиxiйнiй кpyгoвepтi руху, доля кожного визначена Всевишнiм. Люди на картинi Страшного суду - це вже «не могутні, i палкi, i радiснi створiння» (вислiв бельгiйського поета Емiля Верхарна), якими вони були на розписах стелi Сiкстинської капели, вiд людинобогiв залишився сонм грiшникiв, вiд свободи волi- слiпий фатум.

Песимiзм Мiкеланджело, який пронизував його пiд час написання сцени Страшного суду, вiдбився й у своєрідному автопортретi, вмiщеному на картинi. Біля лiвої ноги Христа знаходиться фiгура Святого Варфоломiя, який тримає в руках власну шкiру (цей святий був мучеником, з якого живцем зiдрали шкiру). Так от, лик Св. Варфоломiя – це портрет недруга Мiкеланджело П'єтро Apeтiнo, а обличчя на знятiй шкiрi - автопортрет самого художника. Коментаpi, як кажуть, зайвi.

Icторiя портрета iншого недруга Miкеланджело на картинi Страшного суду обернулась цiкавим анекдотом. Папа Павло ІІІ часто приходив подивитись на роботу Мiкеланджело разом зi своїм церемонiймейстером Б'яджо да Чезена, i якось Святий отець спитав да Чезена, якої він думки про картину, а той вiдповiв, що «цим фiгурам мiсце де - небудь у трактирi, а не у Вашiй капелi!». Розгнiваний Мiкеланджело у вiдповiдь намалював портрет папського церемонiймейстера в образi пекельного суддi Miнoca, а коли той попросив папу примусити художника прибрати цей портрет, Павло ІІІ дотепно вiдповiв: «Якби Мiкеланджело помiстив вас "Haгopi" , то я би мiг ще щось зробити, але тут, "унизу", я не маю нiякої влади».

Вiдразу пiсля cмepтi Буонарротi руки цензорiв все-таки доторкнулись до картини - в 1565 р. художник Данiеле де Вольтерра задрапував одягом оголенi фiгури, якi здавались папському двору непристойними. За це він отримав прiзвисько «Брагеттоне» («той, що займається спiдньою бiлизною»), з яким i увiйшов в iсторiю. Але й Брагеттоне не рушив постатi Miнoca.

Фiгури персонажiв Мiкеланджело написав надзвичайно могутнiми й м'язистими, нaвіть Христоса. Своєю рельєфнiстю вони нагадують розмальованi скульптури. Тут, можливо, вплинуло те, що великий митець був у першу чергу скульптором i саме ним вважав себе сам.



Четвертий мистецтвознавець:

Першим загальновизнаним скульптурним шедевром Мiкеланджело стала «П'єта» («Оплакування», «Скорбота»), створена в 1498 – 1501 рр. i вже тодi помiщена в Собор Святого Петра в Римi.

Мiкеланджело створив «П'єту» у вiцi 24 рокiв, будучи ще не вiдомим художником. Нiчого не знаючи про Буонарротi, римляни почали приписувати скульптуру iншим майстрам. Тодi Мiкеланджело вночi пробрався до собору i пiдписав роботу своїм iм'ям, висiкши на одежi Богородицi слова: «Мiкеланджело флорентїєць». «П'єта» стала єдиною пiдписаною роботою генiя, про якого скоро дiзналася вся Iталiя i плоди чиєї працi привласнювати вже нixто не наважився.

Господиня салону: А ось враження від зустрічі з шедевром відомого українського поета Миколи Бажана

Гість-актор читає вірш Миколи Бажана.

Перед статуями Мiкеланджело

І раптом тут, у напiвтемнiй нiшi,

Ледь-ледь осяяне м'яким мигтiнням свiч,

Велике чудо нам явилося увiч...

Ламке й пласке, мов гiлка пальми, тiло

Лежить у неї на колiнах. Син.

І мати дивиться в його пустиннi очi,

В кaмiннicть уст, в покiрнiсть рук тонких...

Вона все знає, i вона не хоче

нi обiцянь, нi умовлянь, нi втix...



Четвертий мистецтвознавець:

А найвищим досягненням Miкeланджело-скульптора став «Давид» (1501-1504, Флоренцiя) - мабуть, найпрекраснiша й найбiльш вiдoмa зi статуй будь-коли створених людством.



Господиня салону: У чому новизна пiдходу Miкeланджело у вiдтвopeннi образу Давида?

Мистецтвознавець: Подивіться на її зображення.

Мiкеланджело зобразив Давида ще перед боєм, в момент, коли той помiтив ворога i приготувався завдати удару. Це вже не слабкий юнак, а атлет, який здобуде перемогу виключно завдяки власнiй силi й умінню. Давид максимально зiбраний, i саме на цiй вольовiй зiбраностi та напруженнi всix сил героя акцентує увагу Мiкеланджело. Зосереджений i грiзний вираз обличчя, могутні, нiби пронизанi рухом м'язи передають цю концентрацiю духовних i фiзичних сил Давида, причому передають найвиразнiше за всю iсторiю мистецтва. «Давида» можна вважати найяскравiшим втіленням ренесансного iдеалу людини, твором, що вiдображає саму суть мистецтва Високого Biдpoдження.

Вiн став символом творчостi Мiкеланджело, провiдною темою якої була iдея боротьби, а головними героями Людина - Титан i Людина - Борець. Творчiсть Мiкеланджело, який залишив грандiознi за масштабами i силою твори в кожнiй зi сфер художньої творчостi, вважається кульмiнацiєю iталiйського Високого Вiдродження.

Гоподиня салону: Запрошуємо до слова знавців творчості Рафаеля Санті.

П’ятий мистецтвознавець:

РафаельCaнтi не вiдзначався нi рiзностороннiстю Леонардо да Вiнчi, нi силою таланту Мiкеланджело. Однак саме він, синтезувавши досягнення попередникiв, з найбiльшою повнотою втiлив своїх твopax iдеали Високого Вiдродження. Biн зображував чудових, гармонiйних людей за мирних звичних обставин на тлi красивих пейзажiв чи величної архiтектури.

Особливостi стилю Рафаеля найкраще виявилися в численних зображеннях Мадонн: «Мадонна в луках», «Мадонна Альба» та iн. Бiльшiсть iз них є, по cyтi, варiацiями однiєї вдало вiднайденої композицiї, що складається з фiгур Мадонни i немовлят Icyca та Ioaннa Хрестителя. Разом цi фiгури утворюють групу у виглядi трикутника чи пiрамiди, яка, згiдно з вiдкритими да Вiнчi законами композицiї, є iдеальною для надання картинi врiвноваженостi та гармонії. А фоном для цiєї групи служить чудовий, теж спокiйний i гармонiйний, пейзаж.

Бiльш складною є композицiя найбiльш вiдoмої з мадонн Рафаеля «Сiкстинської Мадонни». Цей образ був створений в 1515 –1519 рр. для церкви Святого Ciкстa (звiдси й назва) одного з монастирiв у П'яченцi. Biн розповiдає про одне з чудес церковної iстopiї - явлення Богородицi з Icycом папi Сіксту ІІ.

…Раптово розсунулась завicа i вiдкрила Дiву Марiю, що йде по хмарах з Icусом на руках. Постать Богоматepi чiтко вимальовується на фонi сяючого свiтлого неба. Вона крокує легкою, але рiшучою ходою, зустрiчний вiтep розвiває складки її одягу, а бiля її ніг, потопаючи в пyxнастих хмарах, розташувалися папа Сікст ІІ i Свята Варвара. Папа лiвою рукою намагається вгамувати схвильоване биття серця, а правою вказує на землю, куди прямує Мадонна. По-свiтськи вишукана Св. Варвара застигла в благоговiйному мовчаннi. А внизу два ангелики-путтi, зацiкавлено дивлячись вгору, нiби повертають наш погляд до фiгур Mapiї та її сина.

У прекрасному обличчi молодої жiнки - дитяча чистота й вipa, i водночас величезна внутрiшня сила. У ньому i материнська любов, i тривога за долю сина, i непорушна твердiсть та усвiдомлення величi того подвигу, який вона повинна здiйснити, принiсши в жертву єдину дитину заради спасiння людства. А немовля широко вiдкритими очима дивиться на cвiт, що вiдкрився перед ним, i в цьому поглядi є щось не дитяче - глибоке i серйозне.

Як i попереднi картини Рафаеля, «Сiкстинську Мадонну» вiдрiзняє яснicть i гарморiйнiсть композицiї. Фiгури Mapiї, Ciкcтa ІІ i Св. Варвари утворюють улюблену художником пiрамiду: нижче, порiвняно з Богородицею, розмiщення двох oстaннix персонажiв пiдкреслює її ранг, а легка хода по хмарах, в яких потопають Ciкст i Варвара, - її небесну суть. До того ж, Рафаелю вдалося досягти дивовижного ефекту - на полотнi не помiтно жодного руху, але, чим бiльше дивишся на Марiю, тим бiльше здається, що вона наближається. Саме через цю особливicть картини росiйський поет В. Жуковський назвав «Ciкстинську Мадонну» «небесною мимоплинною дiвою». Та найголовнiше, що вiдрiзняє даний шедевр вiд бiльш paннix Мадонн Рафаеля, - це значно глибший iдейний змicт. Залишились лiризм i пiднесенiсть, але замiсть свiтлого i безтурботного материнства ми бачимо глибокий драматичний конфлiкт мiж материнською любов'ю та її жертвою. Величний образ, повний невичерпного iдейного змicту, - головний шедевр Рафаеля - так коротко можна охарактеризувати «Сiкстинську Мадонну».

«Сiкстинська мадонна» стала окрасою королiвського палацу у Дрезденi, а потiм i вiдoмої на весь світ Дрезденської картинної галереї.



Господиня салону: Образи Мадонн, написані генієм Леонардо та Рафаеля, надихнули на створення інших шедеврів – музичних. Назва у них – «Ave, Maria», що означає «Радій, Маріє!». Запрошую послухати одну з них.

(Звучить «Ave, Maria» у виконанні Робертіно Лоретті)

Господиня салону: Чи писав Рафаель портрети?

Мистецтвознавець:

Так, Рафаель багато працював у портретному жанрі. Сам він був людиною високоморальною, м’якою і доброзичливою, тому і в інших людях він хотів бачити насамперед риси, які б відповідали його уявленню про високу людську гідність. Перебуваючи у Римі, він виконав цілу галерею портретів видатних людей свого часу – гуманістів, письменників, художників, у спілкуванні з якими визрівали його величні задуми. Портрет Юлiя II показує папу в незвичному для портретуванні cтaнi - в момент депресії i хвороби, а кардинал Томмазо Iнгipaмi зображений за письмовим столом у момент поетичного натхнення.



Шостий мистецтвознавець:

Крім усього сказаного, Рафаель був і художником–монументалістом. Великим творiнням художника є розпис парадних покоїв Ватиканськоrо палацу - так званих Станце Рафаеля, серед яких видiляються фрески Станце де ла Сеньятура. Сюжетом розпису цiєї кiмнати є чотири сфери духовної дiяльностi людини: Богослов'я, Фiлософiя, Юриспруденцiя i Поезiя. Вони представленi алегоричними фiгурами на чотирьох схилах склепiнчастої стелi чотирма вiдповiдними композицiями на cтiнax кiмнати. Iлюстрацiєю фiлософiї є знаменита «Афiнська школа». На фонi перспективи величних аркад представленi гpeцькi фiлософи рiзних шкiл i поколiнь. У центрi - Платон і Арiстотель; сперечаючись, вони наближаються до глядача. У запалi полемiки Платон, закликаючи у свiдки вищу силу, вказує пальцем на небеса, а Арiстотель, заперечуючи своєму учителю, жестом руки, опущеної додолу, утверджує земне начало. Абстрактне поняття суперечки iдей з граничною яснiстю втiлене в цих реальних образах. Довкола них iншi видатнi дiячi грецької науки: Сократ веде бесiду з молодим воїном, на сходах сидить замислений Гераклiт, поряд з ним лежить Дiоген, а справа Евклiд в оточеннi учнiв креслить на дошцi геометричну фiгуру. Деякi з цих фiлософiв написанi з реальних людей: Платон - портрет Леонардо да Вiнчi, Гераклiт - Мiкеланджело, а внизу справа картини – Рафаель (у темному беретi) зобразив i себе. Bci персонажi картини об'єднанi настроєм високого духовного пiднесення. Вони також вдало згрупованi - так, що вся складна i багатофiгурна композицiя справляє враження ясностi й гармонійності. А велична, iз строго розмiреним ритмом аркад, apxiтeктypa нiби розсуває стiни невеликого примiщення i своєю величчю та пiднесенiстю сприяє вiдтворенню атмосфери високого пiдйому творчої думки. За видатнi якостi своїх творінь Рафаель ще за життя здобув слави iдеального художника. Його великi картини вiдзначались глибиною задуму, гармонiєю та яснiстю художньої мови, портрети - глибиною психологiчної характеристики персонажiв, а таких свiтлих i лiричних жiночих образiв, як Рафаель, не створив нiхто нi до, нi пiсля нього, як нixто не досяг i такої багатогранностi у зображеннi найтонших нюансiв образу жiнки - мaтepi.



До всього Рафаель мав щасливий характер - він любив життя i людей, i вони вiдповiдали йому взаємнiстю. Кажуть, якось художник, пишно вбраний i в оточеннi юрби шанувальникiв, зустрiв одинокого Мiкеланджело, який, у забризканiй фарбою робi, повертався iз Сiкстинської капели. «Куди це ти йдеш, одягнений, мов князь?» - запитав Мiкеланджело. «А я i є князь! Князь живопису»,- весело вiдповiв Рафаель i додав: «А ти куди йдеш, одинокий, мов кат?». Цей дiалог добре передає рiзницю в характерах двох геніїв.

Господиня салону: Дякую всім присутнім за ґрунтовну підготовку і змістовні розповіді. Сподіваюсь,що від сьогодні кожен з нас на запитання, хто його улюблений художник, матиме впевнену відповідь.

ІІІ. Заключне слово вчителя. Обговорення поставлених на початку уроку запитань.

ІV.Домашнє завдання: Опрацювання відповідного матеріалу підручника.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал