Мистецтво, 8 клас Урок 14



Скачати 263.02 Kb.
Дата конвертації26.01.2017
Розмір263.02 Kb.
Мистецтво, 8 клас

Урок 14

Тема: Музичне, театральне та декоративно-прикладне мистецтво Ренесансу. О.ді Лассо.Мадригал.та зображення собору св.Петра в Ватікані. Сад вілли Ланте. Фонтан «Чотири маври». А. Ватто. Італійські комедіанти. Персонажі комедії масок Панталоне, Доктор, Брігелла, Арлекін. Козімо Медічі. Медальєр Н. Фьорентіно. Джованна Торнабуоні. Медальєр Г. Монделла. Бог війни. Марс- переможець. Горщик з мукою. Б. Паліссі. Поліхромний горщик. В. Тіціан. Портрет доньки Тіціана Лавінії. А. Бонвічіно. Портрет джентльмена.

Мета: ознайомити учнів з поняттями «мадригал», «канцона», «пісня», «наукова комедія», «комедія дель арте», «комедія масок»; надати знання про декоративні сади , медальєрне мистецтво, майоліку та моду Ренесансу; ознайомити з історією розвитку та характерними рисами цієї епохи, ознайомити з особливостями та різновидами театрального мистецтва Ренесансу.

Розвивати вміння учнів порівнювати музику та архітектуру, аналізувати та порівнювати шедеври ренесансного мистецтва різних видів.

Виховувати інтерес до музичного, театрального, декоративного мистецтва епохи Ренесансу.

Хід уроку.


  1. Організаційний момент. Мотивація до навчання.



  1. Актуалізація опорних знань. Парне опитування про різновиди живопису Ренесансу, творчість видатних живописців доби.



  1. Новий матеріал для засвоєння. Розповідь про музичне мистецтво Ренесансу.

Музика Ренесансу, як і все мистецтво цієї доби, характеризується відновленням інтересу до античної культури, прагненням відобразити багатоманітність світу, втілити ідеї гармонії та благозвучності.

Робота зі схемою




Музичне мистецтво епохи Ренесансу



Поліфонія строгого письма:

норми голосоведіння, канони, форми



Інтерес до античної музики, поява гармонії, благозвучності, нової теорії музики

Духовна музика:

меса, мотет, гімн



Світська музика:

мадригал, пісня, канцона





Народна музика:

мистецтво побутових танців





Професійна музика:

зародження нових жанрів – опера, ораторія





Гомофонно-гармонічний склад:

одноголосні лади, тризвуки




Характерні риси музичного мистецтва епохи Відродження:

  • Нововведення в історії музики, зокрема протиставлення музичними теоретиками сучасної їм манери запису музики античній;

  • Розгляд музики як науки і порівняння її з арифметикою, геометрією й астрономією (число, числова пропорція, симетрія в музичній композиції) та поступовий перехід до її зіставлення зі словом

  • Активне формування композиторських національних шкіл: нідерландської (Г. Дюфаї, Й. Окегем, Ж. Депре), італійської (Дж.Жа Палестріна, Джезуальдо), французької (К.Жанекен), німецької (Г. Фінк, А.фон Брук),англійської (Дж.Тавернер), іспанської (К.де Моралес, Т.де Вікторія),чеської (Я.Турновський, К. Гарант) тощо, а також індивідуальних композиторських стилів.

Популярними жанрами світської музики доби Відродження були мадригал, канцона, пісня.

Мадригал – світський музично-поетичний пісенний жанр епохи Відродження. У 16 ст. набув рис багатоголосної вокальної поеми ліричного змісту.

Канцона – вид ліричної поезії особливої форми, що походить від провансальської поезії доби середньовіччя і набув значного поширення в Італії та Північній Франції в епоху Ренесансу.

  1. Практичне завдання .

Прослухайте мадригал нідерландського композитора О. ді Лассо та розгляньте зображення собору св.Петра в Ватікані. Надайте характеристику цьому вокальному твору і спробуйте співвіднести музику з архітектурою.

Перегляд ілюстрації Собор св. Петра.

Сад вілли Ланте, фонтан «Чотири маври»

Вілла Ланте (італ. Villa Lante (Bagnaia) — етапний зразок регулярного саду в Італії 16 століття. Дану пам'ятку не слід плутати з одноіменною віллою Ланте на пагорбі Янікул в Римі.

В 16 столітті ініціатива в створенні декоративних садів перейшла від Флоренції до Риму. Сюди активно переносили здобутки мистецва з інших культурних центрів Італії — від знахідок в архітектурі Лучано да Лаурана і Браманте до найкращих досягнень в живопису, скульптурі і садівництві. В Римі існував прошарок освічених замовників з великими коштами (папи римські, кардинали, римська аристократія), готові витратити ці кошти на побудову заміських вілл і садів. Серед перших заміських вілл Риму — Вілла Мадама, вілла Джулія для папи римського Юлія ІІ (Джуліо делла Ровере по італійськи), двір Бельведер з садами, створений в Ватикані — Браманте. Якщо вілла Мадама (і її сад) з різних обставин залишились недобудованими, двору Бельведер судилося стати зразком для інших садів до його знищення. Творчим розвитком найкращих рис саду Бельведер архітектора Браманте стане сад Вілли Джулія (арх. Джакомо да Віньола).сад вілли ланте, фонтан «чотири маври»



Саме на цей період і прийшлося створення саду Вілли Ланте. Засновник — могутній кардинал Раффаеле Ріаріо, ініціатор створення грандіозного римського палацу Ріаріо (що втратить його

ім'я, нині Палаццо Канчеллерія), меценат, ініціатор запрошення в Рим талановитого Мікеланджело Буонарроті. В Банья під Римом 1477 року кардинал Раффаеле Ріаріо наказав побудувати мисливський будиночок. На початку 16 ст. кардинал втратив могутність і по смерти його велетенський палац і мисливський будиночок перейшли до майна папської адміністрації.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e1/villa_lante_%281%29.jpg/200px-villa_lante_%281%29.jpg

Новий етап для вілли розпочався, коли її передали кардиналу Джованні Франческо Гамбара. Останній залучив 1566 р. до розбудов відомого архітектора Віньолу, автора проекту вілли Джулія. Тоді і вибудували перший невеличкий палац (казіно) для Гамбара, а в саду створили першу терасу. Палацик отримав прізвище кардинала Гамбара, а в саду з'явився декор у вигляді раків (гамбара — рак з італійської). Комплекс споруд злишився недобудованим.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/ce/jardins_da_villa_lante_em_bagnaia1.jpg/350px-jardins_da_villa_lante_em_bagnaia1.jpg

1587 року вілла перейшла до племінника папи римського Сикста V (обраного на престол 1585 р.) — Алессандро ди Монтальто Перетти, відомого як кардинал Монтальто. Новий володар будує власний симетричний палац в пару до казіно Гамбара, котрий отримує вже його ім'я. Місцевість за палацами підвищується і її використали для створення водоводу для невеличкого каскада і фонтанів.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/88/villa_lante_pegasus.jpg/350px-villa_lante_pegasus.jpg

Так виникли каскад і, так званий, кам'яний стіл з жолобом-холодильником, в якому охолоджували вино під час банкетів просто неба. Власну літературну програму отримав і сад: ділянки стають уособленням шляху цивілізації від доісторичних часів (дикі хащі за віллою) до культурного середовища (палацики, каскад, фонтан), створеного зусиллями і коштом кардинала. Затишний садок вілли почали стриймати як алегорію втраченого райського саду — наново відтвореного на віллі кардиналом. Звідси біблійна назва фонтану — «Всесвітній потоп», павільйон Муз тощо. Каскад прикрасили парапетом, кам'яними вазами і велетенськими фігурами річкових богів. Терас стало три, вода перетікала до третьої тераси і накопичувалася в басейні, звідки її брали для поливу в саду. Як і більшість садів пізнього Відродження і маньєризму, сад вілли був відокремлений від оточення кам'яним парканом. Але на старих малюнках добре видно центральну вісь, що проходить крізь весь ансамбль.

Сучасну назву — Вілла Ланте — отримала тільки в 17 столітті, коли стала власністю Іпполіто Ланте Монтефельтро делла Ровере, герцога Бомарцо. В його роки віллу ремонтували і трохи змінили розпланування в саду.

В саду три тераси. На нижній терасі розташований фонтан «Свічка». Архітектурна частина саду нині втрачена. Серед збереженого — фонтанна група скульптора Джованні да Болонья з фігурами крилатого коня Пегаса та муз.


  1. Розповідь про театральне мистецтво Ренесансу.

Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Середньовічні театральні жанри — містерії і фарси, залишалися основними до самого кінця XV століття. Лише в середині XVI століття в Італії виникає перший професійний європейський театр епохи Відродження — комедія «дель арте», комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторські імпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Із спектакля у спектакль переходили маски-типи: слуги — Брігелла,Арлекін, Коломбіна, безглуздий і жадібний купець Панталоне, фанфарон і боягуз Капітан, говорун і тупиця Лікар. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев'яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/57/harlekin_columbine_tivoli_denmark.jpg/220px-harlekin_columbine_tivoli_denmark.jpg


Брігелла, Панталоне, Доктор, Арлекін
маски бригелла, арлекино, панталоне и доктор.jpg

Однак глибоко зрозуміти свою епоху, виразити її ідеали комедії масок було не під силу. Сучасний по суті театр зміг з'явитися, коли, крім нових письменників, з'явилися і нові глядачі. Новий світогляд повинен був проникнути в широкі кола народу, бо за своєю природою театр — мистецтво масове і демократичне. Це потребувало значного часу, і тільки в кінці XVI — на початку XVII століття настає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії і Англії. Так, в Англії Відродження практично не торкнулося архітектури, образотворчого мистецтва, а проявилося в літературі і театрі. Вистави користувалися бурхливим масовим успіхом. З'являються постійні театри, типу «Глобуса» в Лондоні, приватні антрепризи. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.

Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура геніального В. Шекспіра (1564—†1616). Оновлення театру було підготовлене багатьма джерелами: старовинні майданні видовища, народний епос, середньовічні легенди й історичніхроніки, античні драми і міфи, ренесансна література. Саме творчість Шекспіра, зібравши все воєдино, надала драматургії принципово іншого звучання. Якщо в античних драмах події обов'язково відбувалися в одному місці протягом короткого проміжку часу, то у Шекспіра події часом охоплюють все життя героя, ми спостерігаємо складний розвиток сюжету за різних обставин. У подіях беруть активну участь і другорядні герої. Абсолютно новий художній принцип покладено в основу трактування характеру головного героя. Він перестає бути втіленням якоїсь однієї риси, Шекспір малює складні, повні протиріч характери в розвитку. Шекспір відкинув жорсткий розподіл на жанри, він сміливо з'єднує в своїх п'єсах і серйозне, і смішне. Бідність декорацій сучасного йому театру він заповнив багатством, образністю мови, діалогів.

Творчість Шекспіра почалася створенням серії історичних драм («Річард II», «Генріх IV», «Король Джон», інш.), в яких він відмовляється від парадності, схематизму в трактуванні історії, потім були написані його комедії — «Багато шуму з нічого», «Дванадцята ніч», характерна особливість яких — доброта, людяність, повна відсутність сатири. Шекспір створює знамениті трагедії: «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Макбет», «Король Лір», «Антоній і Клеопатра». У кожній з них життя головних героїв обривається, однак головна драма — не в фізичній смерті. Шекспір розмірковує про те, що приводить до такого фіналу: крах життєвих ідеалів, зіткнення з жорстокістю світу, зрада власним принципам чи помилковість цих принципів. При тому, що його п'єси створювалися для конкретної трупи театру «Глобус», коли враховувалися навіть особистісні риси акторів, їх кількість, Шекспір піднявся до загальнолюдських узагальнень, охопив безліч життєвих психологічних колізій. Часова дистанція тільки збільшує популярність драматургії Шекспіра.



https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/0b/rosalba_carriera_portrait_antoine_watteau.jpg/200px-rosalba_carriera_portrait_antoine_watteau.jpg

Антуан Ватто — (фр. Antoine Watteau. хрещений 10 жовтня 1684 — †18 липня 1721) — французький художник, представник рококо. Писав переважно жанрові картини.

В листі з Орської фортеці до І. Фундуклея 16 липня 1847 року Тарас Шевченко писав, що серед відібраних у нього під час арешту малюнків був оригінал Ватто.

Народився в місті Валанс'єн, що належало Фландрії і яке нещодавно загарбали війська короля Луї XIV. Батько, заможний ремісник і власник будинку, був п'яниця і бешкетник, нічого добропорядного не міг дати своєму другому сину. За свої дебоші неодноразово карався церковним головою і навіть тюремним ув'язненням.

Єдиний відомий художник в місті — другорядний, провінційний майстер Жак-Альбер Жерен, ймовірно, і був першим вчителем Антуана. Юнак міг потрапити під примусовий рекрутський набір у армію войовничого Луї XIV, що продовжував загарбницькі війни. Тому втік з дому і пішки дістався Парижа, де бажав продовжити художнє навчання.

В Парижі почав працювати як копіїст чужих картин. Багато і майстерно малює, пізніше його малюнки стануть предметом колекціонування відомих музеїв світу. Серед малюнків Ватто — хлопець, що чистить взуття, стара з прялкою, актори в різних розворотах, безлюдна алея парку з павільйоном, голівки жінок. І ці аркуші надзвичайно сер'йозні і позбавлені іронії чи мерехтливих, нестійких настроїв його картин.

Ватто був помічений меценатом і гравером на ім'я Жан Маріетт. Навчання продовжив у Клода Жилло, місцевого живописця, що малював картини на продаж і займався театрально-декораційним мистецтвом. Так театр (тількі з глядацької зали) назавжди увійшов в душу і твори Ватто.

Але його перші картини майже цілком жанрові -це сцени з балаганних вистав чи побуту вояків («Вояки на відпочинку», «Сатира на сучасних лікарів»). Фігури були маленькі, а сюжети нагадували мізансцени вистав. Малював він і релігійні картини, але недоліки освіти і художнього навчання успіху не принесли. Реальне життя і театральні враженя через призму його фантазій стануть провідними мотивами його творчості.

Хворобливий і несміливий Ватто разом з італійкою художницею Розальбою Кар'єрою стояв біля витоків стилю рококо. Цьому всіляко сприяв найбільший і могутніший з меценатів доби - мільйонер П'єр Кроза . Піклуючись про відлюдкуватого і хворобливого художника, Кроза забрав його в свій паризький палац, де той отримав житло, стіл і, ймовірно, вперше достатні умови для творчості. З цього часу картинами Ватто почали прикрашати палаци вельмож, адже сюжетами його картин стають тетральні сцени і дозвілля аристократів. Мистецтво доби старанно відверталось від повсякденних проблем.

Аби мати право професійно займатися мистецтвом, в Парижі треба було мати визнання Академією. Ватто зробив свою пробу отримати Римську премію і поїхати на стажування в Італію. Але він отримав лише медаль, а премію віддали іншому. Обрання в академіки сталося пізніще і без стажування в Італії. Картини Ватто помітив художник Шарль де ля Фосс(1636—1716)і настояв на визнанні художника Академією. З нагоди визнання Ватто і намалював велику (за розмірами) картину « Паломництво на острів Цитеру», тобто на острів богині кохання Венери. За правилами сюжет картини вільно обирав художник. Ватто обрав зображення товариства, що відправлялося на казковий острів кохання.

Вже тоді виявилося, що картини новообраного художника не вкладаються ні в який жанр. Для нього і вигадали незвичний — «майстер галантних свят».ж. а. ватто італійські комедіанти.jpg

Невідомо, чи давав назви своїм картинам Ватто. Багато з них мають по декілька назв, що дали власники картин («Пані шукає пригод» і «Кокетка», «Серенада» і " Спокусник ", «Краєвид» і «Товариство в парку»). Ще більще суперечок з сюжетами.

Одну із його картин «Італійські комедіанти» ми розглянемо сьогодні на уроці.

Козімо Медічі

Ко́зімо Ме́дічі (італ. Cosimo de' Medici, 27 вересня 1389 — 1 серпня 1464) — флорентійський банкір і державний діяч, найбагатша людина Європи, неофіційний правитель Флоренції з 1434 року.

Один з найкращих державних людей свого часу, Козімо майже непомітно, без потрясінь, перетворив Флорентійську республіку в спадкову синьйорію, незмінно зберігаючи народну любов. Вперше обраний пріором республіки у1416, він зумів скласти собі сильну партію (Аверардо Медічі, нащадки Сальвестро МедічІ, роди Пуччі, Аччаюолі), що зіткнулася з аристократичною партією Альбіцці, що стояв тоді на чолі Флоренції. Спочатку Козімо зазнав поразки; в 1433 його заарештували і лише за допомогою підкупу гонфалоньєра Бернадо Гваданьї за 1000 дукатівйому вдалося уникнути смерті, віддалившись у вигнання спочатку у Павію, потім у Венецію. Уже наступного року його партія здобула гору (при підтримці папи римського Євгена IV, банкірами якого були Медічі), і Козімо повернувся до Флоренції.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/09/cosimodemedicitheolder.jpg/85px-cosimodemedicitheolder.jpg

Ставши на чолі держави, Козімо залишався простим громадянином, не прийнявши ніякого титулу і не змінюючи республіканських форм. Лише у 1435, 1440, 1445 роках стає гонфалоньєром, членом комітету з охорони порядку у 1445 та 1449 роках.

Від тиранії, здирств і насильств Козімо була майже цілком вільний і користувався владою для усунення внутрішніх смут й для керівництва дуже важкими стосунками з МіланомВенецією і Неаполем. Для придушення застосовував реформу оподткування. Було впроваджено кадастр, за яким податки вираховувалися в залежності від доходу та майна. Маніпулюючи цим Козімо Медічі зламав могутню опозицію. Іншим засобом були таємні попередження, згідно з яким потенційний противник (або занадто заможний громадянин) повинен був не накопичувати капітал, а розподілити його, купуючи маєтності у сільскій місцевості (ця галузь давала найменше доходу). До того ж Козімо Медічі сприяв отриманю церковних посад своїми родичами — Філіппо Медічі(архієписокпство у Пізі), Донато Медічі (єпископством у Пістойї).картинки по запросу медальєр н.фьорентіно

Величезні кошти, придбані великими і вдалими комерційними операціями, Козімо вживав для народу: за роздачу хліба на голодний рік він отримав назву«батько Батьківщини».

Флоренція зобов'язана йому багатьма спорудами. Козімо перший із Медічі почав широко сприяти художникам (Фра Філіппо Ліппі), особливо ученим (Нікколо Нікколі) і поетам. Його палац називають першим великим гуманістичним центром у Флоренції.




  1. Розповідь про медальєрне мистецтво

Медальєрне мистецтво Італії ( італ. Medaglie italiane) — уславлена галузь мистецтва Італії, де була задіяна велика кількість ювелірів, художників-дизайнерів і скульпторів впродовж декількох століть.

Само слово «монета» походить не з Греції, а з Давнього Риму. Майстрів називали «scalptores monetae», майже «скульптори монет». Римляни, пихаті й зажерливі, з презирством відносилися до всілякої праці. Їх багатство базувалося не на власній праці, а на грабунках та постійних загарбнцьких війнах. Тому на римських монетних дворах працювалираби. Навіть голова двору-praepositus-майже завжди був рабом. Якщо римлянам були потрібні освічені майстри, вони не отримували освіту, а купували рабів з освітою. Римські монети не мають імен медальєрів, а з джерел відомо, що до майстрів відносилися як до ремісників невисокого щаблю.

Особливістю монет і медалей Давнього риму є високий рельєф і не завжди правильне коло форми. Монети, також, були різного ( ще не стандартного ) діаметру (від 3 мм до 58 мм).

Десь з дев'ятого століття виготовлення медалей давньоримського зразка в Європі було заборонено.

Меморіальні медалі не були притаманні античності і Середньовіччю. Для меморіальних цілей використовували монети грошові. Тим не менше в Італії почали виготовляти медалі на ознаку якогось володаря чи значущої події. Зберіглися меморіальні монети 1390 року з Падуї, що виготовлені невідомим майстром для герцогів Каррари. Віднайшли і медалі невідомих майстрів 1396 і 1417 років зВенеції.

Але відродження медальєрного мистецтва пов'язують з творами художника і медальєра Пізанелло (бл.1392-1455). Зустріч у 1437–1438 рр. з імператором Візантії Йоаном VIII Палеологом у Флоренції стала приводом створення першої медалі на його честь.

Як художник і медальєр Пізанелло плідно працював при дворі родини д'Єсте. За прикладом знайдених давньоримських монет і медалей він почав створювати власні зразки. Удосконалена техніка ливарних робіт в Італії надавала йому можливості чітко відтворювати портрети вельможних осіб на аверсі і складні алегоричні композиції на реверсі. У Феррарі напередодні доби відродження розквітла лицарська культура з її святами, культом лицарських турнірів і захопленнямдевізами, гербами тощо. Відбитком розквітлої лицарської культури і стануть реверси медалей Пізанелло з їх переускладненістю і незрозумілістю для нащадків. Перші медалі Пізанелло мали великі розміри — до 10 сантиметрів ( медаль на честь імператора Иоанна VIII Палеолога, на часть короля Альфонсо ). Згодом медалі меншають у розмірах до 8-6 см, але зберігають форму правильного кола. Їх наклад надзвичайно малий, так, одна з медалей була створена у кількості двох екземплярів — одна для вельможної особи, друга — для збірки герцогів Феррари.

Ознакою великої популярності медальєрики в Італії стало колекціонування старовинних античних і сучасних їм монет і медалей. Вони стають предметом купівлі і продажу, речами, котрі зберігали і пишалися. Серед перших колекціонерів давньоримських монет був сам Петрарка. За переказами, саме йому належала думка про відродження медалей як мистецтва, але у самостійній якості, без їх вартості бути грошима.

Меморіальну медаль на честь ( некоронованого володаря Флоренції ) Козімо Медічі в рельєфному виконанні включив в портрет юнака і уславлений художник Сандро Боттічеллі (бл. 1475, Флоренція, галерея Уффіці).

В добу італійського відродження сформувалось декілька медальєрних центрів, зазвичай навколо князівських дворів — у папському Римі, в Неаполі, в Ріміні,Пармі, в Мантуї , Феррарі, у Венеції. Медальєрне мистецтво цього періоду носить відверто аристократичний характер і обслуговує потреби світських та церковних князів ( римських пап, венеціанських дожів, князівських родин Феррари, Мантуї, Парми, тиранічного володаря малого міста Ріміні ). Потяг до давньоримської архітектури і намагання відродити її в реальному будівництві 16 ст. спричинили появу архітектурних елементів і в медалях на реверсі (як існуючих — замок Сіджизмондо у Ріміні, так і тих що перебували в проекті - проект собору Св. Петра роботи Донато Браманте).картинки по запросу медальєр н.фьорентіно джованна торнабуоні

Нікколо Фьорентіно. Джованна Торнабуоні



картинки по запросу медальєр монделла. бог війни

Галеаццо Монделла. Бог війни Марс – переможець



  1. Розповідь про кераміку


Майоліка – різновид кераміки, що виготовляється з випаленої глини з використанням розписної глазурі.
В епоху Ренесансу італійська кераміка здійснила стрімкий перехід від стадії грубого середньовічного ремесла до високопрофесійного мистецтва розписної майоліки.

Популярними керамічними центрами стали Флоренція, Сієна, Урбіно, Дерута та інші. У цих містах виготовляли побутовий і високохудожній парадний посуд, весільний посуд з умовними портретами наречених тощо. У розписах переважали сюжетні сцени, східні орнаменти, італійські герби та рослинні візерунки.



Бернар Паліссі

Бернар Паліссі (фр. Bernard Palissy, бл. 1510, Ажен — бл. 1589, Париж) — французький хімік, художник-вітражист, кераміст, науковець, садівник.bernard-palissy.jpg

Народився в місті Ажен. Точний рік народження невідомий. Мав просте походження. Батько був ремісником по створенню вітражів. Первісно і син опановував батьківське ремесло, що наблизило юнака до власних досліджень із різними емалями та глязурями. В своїх спогадах Бернар вказав, що навчався у майстра з роспису скла (тобто вітражного майстра). За традицією, підмайстер мав створити освітню подорож перед отриманням звання майстра. Можливо, таку подорож створив і Бернар Паліссі і відвідав деякі міста самої Франції та сусідніх Нідерландів і німецьких князівств на Рейні, котрі уславились як відомі керамічні центри Європи. Він описав сильне враження від керамічної чаші, баченої в покинутій майстерні, краса якої примусила його зніяковіти.б. паліссі. поліхромний горщик.jpg

Паліссі перебрався в місто Сент неподалік Бордо приблизно в 1539 році, де одружився. Вважають, що саме там він продовжив власні дослідження білої емалі. 1546 року він перейшов із католицького віросповідуваня в протестантизм. В подальшому це негативно вплине на його долю в атмосфері релігійної війни у Франції 16 століття, де гугенотів (французький протестантів) стануть винищувати фізично. В автобіографії він писав, що працював як портретист, художник по склу та геодезист. Відомо, що йому доручили створити план солончаків навколо міста Сент, коли радники короля Франциска І зажадали запровадити новий податок на сіль.

Людина доби відродження, він зажадав перевідкрити секрет китайської порцеляни, секрет виробництва якої паморочив голови не одному поколінню західноєвропейських кермістів і хіміків. Він міг бачити коштовні зразки китайської порцеляни та фаянсу Італії і Німеччини в садибах дворян і зацікавився керамічним виробництвом взагалі. Найближчий центр керамічного виробництва від Сенсу був в селі Ла-Шапель-де-Кастрюльї. Наполегливий Паліссі витратив шістнадцять років життя на власні керамічні дослідження і довів родину до напівжебрацького стану. В автобіографії він записав, що використав усі дрова, а коли ті закінчилися, ламав меблі і дошки підлоги, аби утримати необхідну температуру власних печей. Йому не судилося перевідкрити секрет китайської порцеляни, але він створив власний тип кераміки, близький до фаянсу, котрий відтоді буде пов'язаний із його ім'ям. Власні вироби цього періоду майстер назвав «сільські глини».

Назва відбивала характер декору цих виробів, де переважали сільські рослини (різновиди папоротті та ін.) та місцеві тварини і плазуни.

Під час протестантських заворушень в місті Сенс 1548 року туди прибув констебль де Монморансі з військом. Він і зацікавився незвичним майстром керамістом та його виробами. Він узяв під власну опіку протестанта Паліссі і перевіз того в власний замок Екуан, де запопонував створити декор.

Але майтерня і печі Бернара в Сенсі були поруйновані. Бо уряд міста Бордо 1562 року видав наказ про захоплення всього майна протестантів в районі, аби підірвати їх могутність економічно і зміцнити позиції католиків Франції.

Праця на таку відому особу, як Монморансі, сприяла славі і при королівському дворі Франції. Прибизно з 1563 року він працює на королівську родину. Йому дозволили облаштувати власну майстерню неподалік замку Лувр в Парижі. Місце розташування печей Паліссі було знайдене під час реконструкції двору музею Лувр і побудови скляної піраміди. З цього року розпочався двадцятип'ятирічний період праці Паліссі в Парижі. Значно змінився і характер виробів Паліссі. Поряд із виробами в стилі «сільські глині» виникає низка нових виробів з міфологічними та біблійними сюжетами в стилі маньєризму та школи Фонтенбло. Зазвичай це вільні копії з тогочасних фресок. В паризький перід Паліссі почав використовувати формовку в гіпсі і використав її для масового виробництва одноманітної продукції.

Релігійне протистояння у Франції між католиками, офіційно підтриманими королівським двором, і протестантами перейшло в постійне переслідування, політичне і економічне, в еміграцію протестантів з країни. Згодом наслідком протистояння стала Варфоломіївська ніч з масовим убивством пртестантів. Бернар Паліссі був позбавлений захисту як протестант і запроторений в тюрму. Йому пообіцяли свободу за умов зречення протестантизму, але старий відмовився. Старий Бернар Паліссі помер в Бастилії як переконаний протестант приблизно 1689 чи 1590 року.


  1. Живопис епохи Ренесансу

Тіціан Вечелліоавтопортрет, около 1567

Тіціан Вечелліо (1476/1477-1576) – італійський живописець епохи Відродження. Ім’я Тіціана стоїть в одному ряду із Мікеланджело, Леонардо да Вінчі та Рафаель. Тіціан писав картини на біблійні та міфологічні сюжети, прославився він і як портретист. Йому робили замовлення королі і римські папи, кардинали, герцоги та князі. Тіціану не було і 30 років, коли його визнали кращим живописцем Венеції.

Тіціан родився в сім’ї Грегоріо Вечелліо, державного та воєнного діяча. Точна дата його народження невідома. Коли він був уже в пожилому віці, він вказав в своєму листі до Філіпа ІІ, що народився в 1474 році, але це малоймовірно. Більшість сучасних дослідників вважають, що найбільш вірогідною датою народження Тіціана являється 1490 рік.

В 10-и річному віці був направлений разом із братом в Венецію для навчання у відомого мозаічиста Себастьяна Дзуккато. Через кілька років поступив учнем в майстерню Джованні Белліні. Вчився разом з Лоренцо Лотто, Джорджо да Кастельфранко (Джорджоне) та з іншими художниками, ставшими пізніше знаменитими.

Імператор КарлV визвав Тіціана до себе і окружив почестями та повагою і не раз говорив: «Я можу створити герцога, але де я візьму другого Тіціана». Коли одного разу художник опустив пензлик, Карл V підняв його і сказав «Послужити Тіціану почесно навіть імператору». І іспанський, і французький королі запрошували Тіціана до себе, поселитись при дворі, але художник, виконавши замовлення , завжди повертався в рідну Венецію.

Тіціан прожив довге життя. До останніх днів він не переставав працювати. Свою останню картину «Оплакування Христа», Тіціан написав для власного надгробного пам’ятника. Художник помер від чуми в Венеції 27 серпня 1576 року, заразившись від свого сина, але все одно, доглядаючи його.

В честь Тіціана названий кратер на Меркурії.


Портрет доньки Тіціана Лавінії
в. тіціан. портрет доньки тіціана.jpg


  1. Мода епохи Відродженняодяг епохи відродження

Стиль епохи Відродження передбачає відродження жіночності. Строгість відходить на другий план, і жінки все частіше прагнуть підкреслити свої форми і привернути увагу чоловіків. Говорячи про одяг епохи Відродження, не слід забувати, що вона умовно ділиться на кілька видів, залежно від країни. Так, наприклад, в Італії жінки носили вбрання, іменовані симарою. У моді залишається висока талія, а ось фасон рукавів трохи змінився. Тепер вони довжиною до підлоги і зливаються зі спинкою, утворюючи мантію.

Іспанки носили сукні, які за формою нагадують два трикутника з перетином вершин на талії. На ліфі і спідниці розташовувалися складки променеподібної форми, які розширювали верх і низ, роблячи фігуру візуально стрункішою і вищою. Високий комір і каркас були невід'ємною частиною наряду. Доповнювали образ незвичайні головні убори. 
одяг епохи відродження

В епоху Відродження одяг француженок являв собою сорочку з довгими рукавами, поверх якої надягали вертюгаль з ліфом. Вертюгаль представляв собою тканину з металевими обручами, поверх нього і ліфа одягали кіт. Декольте втратило свою актуальність і закривалося сорочкою з коміром-стійкою. Однак про яку би країну не йшла мова, епоха Відродження розвинула стиль ренесанс . Обов'язковим правилом був наряд з декількох суконь (нижнього і верхнього) з довгими рукавами. Одяг шився з парчі, шовку і оксамиту. В ті часи одяг показував соціальне становище жінки. У моді було носіння червоного кольору, як ознаки розкоші і багатства, а в якості декору служили бубонці. Як говорилося раніше, епоха Відродження відроджувала жіночність, тому дами за допомогою нарядів всіляко намагалися досягти ідеальних форм. 

У чоловічій моді Ренесансу панували дві лінії. Так само, як в античний час, в період відродження молоді люди і франти ходили в короткому вельми визиваючому костюмі; основою його постійно була антична туніка, яку, середньовічна мода забезпечила рукавами, а також доповнила різними ексцентричними деталями.аллєсандро бонвічіно. портрет джентльмена.jpg



Цей одяг зазвичай досягав колін, але іноді він був набагато коротший і відкривав облягаючі штани ексцентричні, зшиті з матерії різного кольору. І так як в дану епоху модними є візерунчаста парча, оксамит і Камчатна тканини, малюнок яких загубився б при звичайних складках, то тепер кравці зшивають матеріал в симетричні округлі фалди, наскільки це дозволяла жорстка тканина і її візерунок.

До іншої лінії відноситься чоловічий плащ з вшитими рукавами і широким коміром, багато призборений і спадаючий з плечей до самої землі. Хоча це і був цільовий одяг, однак він зберіг і символічне значення: цей плащ з-за свого «гідного» характеру став емблемою вчених, літніх людей та інтелігенції.

І не дивно, що цей класичний одяг вершини Ренесансу зберігся до наших днів, і в усьому світі використовується як офіційний університетський одяг для різних церемоній.



В Італії епохи Ренесансу створюються умови для виникнення невеликої, але дуже значної групи - світської інтелігенції, якої аж до готики взагалі не існувало. І «плащ вченого», яким користувалися всі верстви населення, є вираженням цього в моді.

  1. Узагальнення вивченого матеріалу. Рефлексія.

  • Поділіться своїми враженнями від уроку

  • Чим характеризується театральне та музичне мистецтво цієї епохи?

  • Що Вам відомо про декоративне мистецтво Ренесансу?

  • Розкажіть про моду епохи Відродження.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал