Мирослава Василівна Омецінська



Скачати 82.34 Kb.

Дата конвертації23.12.2016
Розмір82.34 Kb.

УДК 008:7.078
Мирослава Василівна Омецінська
©

здобувач Київського національного університету культури і мистецтв
СУЧАСНИЙ СТАН БЛАГОДІЙНОСТІ ТА МЕЦЕНАТСТВА В УКРАЇНІ:
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
У статті розглядаються актуальні проблеми розвитку благодійності та меценатства в
Україні на сучасному етапі. Досліджуються теоретико-методологічні особливості становлення
благодійної діяльності та меценатства в контексті пошуку дійових механізмів фінансування куль-
турного життя. Здійснено компаративний аналіз західноєвропейського та вітчизняного підходів до
фінансування культурної індустрії. Розкрито основні проблеми, які постають на шляху утверджен-
ня благодійництва та меценатства в Україні на сучасному етапі.
Ключові слова: благодійність, меценатство, культурна політика.

The article deals with topical issues of charity and philanthropy in Ukraine today. The theoretical and
methodological features of development charity and philanthropy in the context of the search for effective
mechanisms of financing cultural-ethnic life. An comparative analysis of Western European and national ap-
proaches to the financing of cultural industries. Main problems encountered on the way ensured-class charity
and philanthropy in Ukraine today.
Keywords: charity, philanthropy, cultural policy.
Необхідність реформування вітчизняної системи культури актуалізує потребу у вивченні та впровадженні на практиці альтернативних механізмів фінансування цієї сфери суспільного життя.
Один з важливих аспектів проведення відповідних заходів пов’язаний з явищами благодійності та ме- ценатства. Вже не перший рік на найвищому державному рівні загальновизнаною є теза про те, що меценатство є важливим джерелом недержавної підтримки культурного розвитку держави, оскільки, як свідчить світова та вітчизняна практика, державної підтримки в багатьох випадках недостатньо для збереження та розвитку національного культурного надбання. Водночас діяльність меценатів може вільно розвиватися тільки тоді, коли на рівні держави та суспільства для неї існують сприятливі умови.
У найбільш широкому розумінні під благодійністю розуміють надання приватними особами і організаціями підтримки і матеріальної допомоги бідним, сиротам, інвалідам та іншим представникам соціально уражених груп. Атрибутивною ознакою благодійності є безповоротність та добровільність такої допомоги. Адресатом благодійності виступають люди або суспільні потреби загалом.
У сучасній українській науці спостерігається активізація дослідження благодійництва та благо- дійної діяльності, прагнення розглядати її в контексті загальноісторичного процесу. Серед широкого загалу праць, присвячених дослідженню даної проблеми можна відзначити наукові доробки
Ф. Ступака, В. Ковалинського, І. Кравченко, А. Макарова, М. Слабошпицького, О. Ткаченко, О. Доника,
М. Дмітрієнко, О. Яся та інших.
Ретроспективний аналіз розвитку української нації свідчить про високий рівень поширення явища меценатства та блігодійництва у вітчизняному суспільстві. Благодійництво було моральним обов’язком чи не кожної заможної людини. До нас дійшли важливі свідчення про традиції добротво- рення цілих династій українських меценатів – родин Терещенків, Бродських, Ханенків, Харитоненків,
Симиренків, Яхненків та інших. За свідченнями сучасників, наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя у ко- лишній Російській імперії не було іншого міста, де громадське благодійництво було б так розвинуте, як у Києві.
Особливими формами благодійництва є меценатство та спонсорство. Меценатство являє со- бою цілеспрямовану діяльність окремих осіб, організацій та груп, метою яких є довготривала валори- зація їхніх імен, назв та логотипів шляхом фінансової підтримки духовного та культурного життя суспільства. Явище спонсорства можна дефініціювати як добровільну безприбуткову участь фізичних та юридичних осіб у матеріальній підтримці благодійної діяльності з метою популяризації винятково свого імені (назви) чи торгової марки.
Благодійність та меценатство є важливою складовою громадянського суспільства та вагомим сегментом соціокультурного життя кожної країни. Так, близько третини соціальних програм у Західній
Європі та у США здійснюється благодійними організаціями. Загальний обсяг витрат благодійних орга- нізацій США склав у 2007 році понад 300 мільярдів доларів [5].
Аналіз подій у сфері благодійництва в Україні протягом останніх років свідчить про суттєві по- зитивні кількісно-якісні зміни. Так, наприклад, протягом 2008 року благодійну грошову або матеріальну допомогу людям або громадським організаціям надали 37% населення, що на 10% більше, ніж у 2006
© Омецінська М. В., 2010
році. Чимдалі зростає й відсоток громадян, які обізнані про діяльність суб’єктів благодійної діяльності
– 22% респондентів у 2008 році проти 12% у 2006 р. [11].
В українському суспільстві дедалі більше впроваджуються новітні тенденції та засоби здійс- нення благодійної діяльності. На зміну старим, які полягали у самодостатності виділення коштів на благодійні цілі, розвиваються підходи до благодійної діяльності з використанням новітніх практик, ме- ханізмів, зростає професійний рівень її реалізації. За останні роки в Україні сформувалися основні ти- пи благодійних організацій, які у міжнародній практиці утворюють основу сектора організованої філантропії, а саме: приватні, корпоративні та операційні благодійні фонди, фонди громад. Більшість з них пройшли складний етап організаційного розвитку, під час якого відбувся перехід від хаотичного впровадження різноманітних ініціатив до конкретизації сфер їхньої діяльності. Серед пріоритетних сфер їх діяльності виокремлюються соціальний захист населення (69%), охорона здоров’я (49%), осві- та і права людини (відповідно по 48%), розвиток громади та підтримка громадських ініціатив (47% та
46% відповідно) [7].
Поступово розвивається в Україні приватна благодійність завдяки акціям та кампаніям на зби- рання коштів організаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людей громадським жит- тям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні. Приватна благодійність рухається кількома шляхами. Найбільш відомий – заснування власних благодійних структур представниками заможних верств населення, головним чином з метою популяризації власного іміджу. Деякі заможні громадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях – це благодійність малими поже- ртвами широких верств населення, яка відбувається на рівні громади і часто є відгуком на кризові си- туації в суспільстві або акції організацій. Ще один шлях, який не можна назвати благодійністю в повному сенсі цього слова – членські внески (28% організацій існують завдяки членським внескам).
Втім, отримання приватних пожертв є технічно досить складною процедурою через недосконалість процедур отримання коштів в Україні взагалі, відсутність системи чеків, кредитних карток, тощо.
Разом з тим, попри значні здобутки у розвитку вітчизняної благодійності існує низка невиріше- них проблем як нормативно-правового, так і соціокультурного характеру. Серед таких:
– відсутність системної держаної підтримки розвитку благодійної діяльності. У вітчизняному за- конодавстві не закріплено узгодженого переліку цілей та видів благодійної діяльності;
– ускладненість (подвійність) процедури реєстрації благодійних організацій;
– обмеженість можливості громадян та бізнесу залучатися до благодійної діяльності, причи- ною чого є неузгодженість норм законодавства про оподаткування;
– непослідовність та складність тлумачення норм вітчизняного законодавства, відсутність за- конодавчого регулювання окремих видів і форм благодійної діяльності;
– обмежений доступ осіб до благодійної допомоги та інформації про її суб’єктів, а суперечливі положення законодавства про соціальну рекламу, меценатство та спонсорство не сприяють форму- ванню в суспільстві культури благодійності і поваги до благодійної діяльності як такої.
Значною мірою впливає на темпи, характер розвитку благодійної діяльності фінансово- економічна криза. Згідно з результатами опитування "Благодійність в Україні в умовах кризи", прове- деного Українським форумом благодійників у квітні 2009 року, 57,9 % опитаних суб’єктів благодійності відчувають потребу економити, а відтак змушені чіткіше визначити пріоритети благодійної діяльності, а 42 % – знайшли партнерів, що дозволило робити більше з використанням менших ресурсів. Біль- шість респондентів зазначили потребу у широкому комплексі підтримки з боку держави: 60,5 % потре- бують експертної та консультаційної допомоги; 52,6 % – затвердження змін до законодавства, що регулює благодійну діяльність; 47% – додаткові освітні програми з питань благодійності; 44,7% – за- твердження змін до Податкового Кодексу щодо зменшення податків на благодійну діяльність [10].
Необхідність формування ефективної моделі вітчизняної культурної політики актуалізує потребує розгляду та аналізу зарубіжного досвіду співпраці держави, бізнесу і "третього сектору" у сфері реалізації культурної політики. Розвиток провідних західноєвропейських країн підтверджує важливість утвердження благодійності як дієвої форми підтримки суб’єктів суспільного життя, зокрема у сфері культури.
Однією з сучасних рис розвитку культурної політики у західноєвропейських країнах є її демо- кратизація та децентралізація, розширення кола суб’єктів, залучених до організації культурного життя.
Згідно інформації організації CEREC (Europeаn ommittee for Business, Arts and Culture) най- більш привабливими для благодійної діяльності та меценатства у світі є образотворче мистецтво, те- атр та культурна спадщина. Починаючи з 2000 р., спостерігається зростання та загальна тенденція збільшення обсягів спонсорської допомоги на культуру. У Німеччині видатки комерційного сектору на культуру становлять 500 млн євро (2004 р.), Італії близько 200 млн євро (2003 р.), Австрії близько
40 млн євро (2003 р.) [1].
Усі європейські країни законодавчо стимулюють спонсорство і меценатство, але не це є основ- ною мотивацією компаній. Підтримка культури зумовлена високим рівнем соціальної відповідальності бізнесових структур і маркетинговими цілями. У Бельгії та Великобританії передбачене стимулювання спонсорства шляхом вилучення суми, витраченої на рекламу та маркетингові операції, з обсягів, що об- кладаються податком. В Австрії та Франції спонсорство трактується як маркетингові витрати компанії на рекламу і не оподатковуються. Загалом, європейська практика державного стимулювання розвитку бла-
годійництва передбачає застосування низки механізмів. Серед них – податкові пільги (Велика Британія,
Франція, Бельгія), відсоткова філантропія (Угорщина, Румунія, Словаччина, Польща, Чехія), створення
іміджу престижу, взаємовигідне співробітництво тощо. Коротко проаналізуємо кожен з наведених меха- нізмів.
Податкові пільги. Держава розробляє систему податкових пільг, яка заохочує надходження від комерційного сектору на розвиток культури. Система податкових пільг суттєво різниться по країнам.
Так, наприклад, у Франції спонсорство розуміється як маркетингові витрати на рекламу, а тому не під- лягає оподаткуванню. У Бельгії законодавством закріплено можливість вилучення суми, витраченої на рекламу з обсягів, що оподатковуються.
Розміри вкладів комерційних організацій на потреби культури, що не обкладаються податком, вимірюються у процентному відношенні до їх сукупного річного прибутку. За експертними оцінками цей показник у Франції складає 0,2-0,3%, Португалії – 0,2 %, Австрії – 10 %, Нідерландах – 6%, Бельгії – менше 5% [2].
В українському податковому законодавстві таке поняття, як "податкові пільги" взагалі не закрі- плено. Лише у проекті Податкового кодексу України станом на 03.06.2008 у ст. 29 є норма, згідно з якою податковою пільгою визнається звільнення платника податків від обов’язку нарахування та спла- ти податку або сплата ним податку в меншому розмірі за наявності підстав [8].
Філантропічна діяльність набуває поширення у другій половині ХІХ ст. – передусім в Англії,
Франції та Німеччині. Важливою рисою її став перехід від звичайної подачі милостині і традиційної си- стеми пожертв до створення спеціальних фондів та закладів, які мали на меті не лише звичайну мате- ріальну підтримку маргінальних верств населення, а й включення їх до повноцінного громадянського життя, що вказує на новий ступінь розвитку тогочасного суспільства. Сучасний механізм "відсоткової філантропії" передбачає можливість перерахування певного відсотку сплаченого податку на суспільні чи культурні потреби. Вперше така практика була ініційована Угорщиною у 1996 році, згодом отримала поширення у в Польщі, Словаччині, Литві. Загалом, такий вид діяльності більшістю експертів розгля- дається не стільки як джерело позабюджетного фінансування культури, скільки в якості ефективного способу залучення широких суспільних верств до підтримки цієї сфери та формування громадянської відповідальності за культуру [9].
Одним з дієвих способів популяризації благодійництва є формування іміджу престижності. Його суть полягає у проведенні цілеспрямованої політики зростання популярності соціальної відповідальності за культуру. Так, наприклад, у США основним стимулюючим механізмом залучення благодійних коштів на розвиток культури є формування іміджу престижності статусу "мецената" у сфері культури. Тенденція до зростання зацікавленості комерційного сектору у наданні підтримки культурним проектам дедалі бі- льше поширюється у країнах Західної Європи. У Франції, зокрема, отримала поширення практика про- ведення загальнонаціональних конкурсів, метою яких є заохочення та популяризація благодійності та меценатства. Одним з прикладів такої практики є надання щорічної спонсорської премії "Les Oscars", яка присуджується за видатні досягнення у сфері корпоративного спонсорства [4].
Одним з найбільш поширених механізмів конструювання взаємодії між культурою та бізнесом у світовій практиці є практика взаємовигідного співробітництва. Вона передбачає створення додатко- вих стимулів для комерційного сектору з метою привернення їхньої уваги до культурно-мистецького життя. Так, наприклад, у Російській Федерації та деяких країнах Європи традиційною стала практика надання меценатам безкоштовних квитків запрошень на мистецькі заходи [9].
Уряди європейських країн протягом останніх десятиліть приділяють значну увагу налагодження партнерської співпраці між державою і комерційним, приватним, громадським сектором для реалізації ефективної культурної політики. Громадські організації ("третій сектор") в залежності від специфіки істо- ричного розвитку країни виробили різні моделі взаємодії з урядом, і стали важливим партнером у реалі- зації культурної політики, інтеграція культури в економічне життя тої чи іншої держави.
Таким чином, загальною тенденцією розвитку культурного життя у західноєвропейських краї- нах є утвердження нових підходів у фінансуванні цієї сфери суспільних відносин – шляхом залучення альтернативних державним джерел, передусім, з комерційного сектору через механізм благодійницт- ва. Це, у свою чергу, дозволило перетворити культурну сферу на прибутковий сегмент національних економік цих країн.
Досвідом провідних європейських країн по налагодженню партнерських відносин між культу- рою, бізнесом і "третім сектором" активно намагаються оволодіти нові члени ЄС. Уряди цих країн при- йняли відповідні програми розвитку, закони, які стимулюють спонсорство і меценатство. За оцінками експертів вклад комерційного сектора у культуру Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Болгарії скла- дає близько 4 % від суми державного фінансування [1]. Міжнародні експерти відзначають важливість рівня освіти для сучасних менеджерів культури, які задіяні у формуванні культурної політики у центра- льних та регіональних державних інституціях, культурних і мистецьких організаціях, закладах, музеях.
Проте у постсоціалістичних країнах, як й в Україні, зберігаються рудименти централізаторського стилю управління культурою.
Порівняльний аналіз західноєвропейського та вітчизняного підходів до фінансування культурної
індустрії свідчить про те, що в Україні слабо розвинені механізми залучення недержавних ресурсів на її
розвиток. В той час як бюджетна підтримка здебільшого орієнтована на державні заклади культури. На необхідності утвердження якісно нових підходів залучення фінансових ресурсів до цієї сфери наголошу-
ється в експертному висновку Ради Європи "Культурна політика України – оцінка міжнародних експер- тів". У звіті, зокрема, рекомендується "апробувати "договірну" концепцію" взаємодії держави, бізнесу та сектору культури, що, у свою чергу, так чи інакше зводиться до питання благодійництва та меценатства
[4].
Відтак, значної актуальності набуває проблема удосконалення механізмів благодійної та ме- ценатської діяльності у вітчизняних умовах як альтернативи бюджетній підтримці. На користь цієї тези свідчать дані соціологічних досліджень: українське суспільство очікує на благодійну допомогу переду- сім від комерційних структур (54,1%), а вже потім від держави та структур соціальної опіки (29,7%) [6].
На сучасному етапі основні проблеми, що ускладнюють благодійну та меценатську діяльність, містяться, здебільшого, у нормативно-правовій площині. На сьогоднішній день законодавче регулю- вання як благодійної діяльності, так і інституту меценатства в Україні містить суттєві недоліки. Правові відносини у сфері меценатства регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським та По- датковим кодексами України, Законом України "Про благодійництво та благодійні організації". Водно- час поза увагою законодавців залишились особливості меценатської діяльності, не визначено мету, напрями форми діяльності меценатів, не вирішені питання стимулювання діяльності меценатів. Нато- мість досконале законодавство про меценатство, яку б передбачало пільги меценатам стане запору- кою забезпечення прагматичних чинників для розвитку цієї сфери діяльності.
Серед основних проблем законодавчого характеру у сфері благодійної діяльності є наступні:
– ускладнена (подвійна) процедура утворення та діяльності благодійних організацій в Україні;
– неврегульованість правового статусу благодійних фондів, а також певних видів благодійної діяльності (волонтерської діяльності, меценатства, публічного збору пожертв, благодійних лотерей тощо). Відтак існує нагальна необхідність у прийнятті нової редакції закону "Про благодійну діяльність та благодійні організації".
Чіткої законодавчої регламентації потребують податкові стимули та пільги, якими користуються суб’єкти благодійної допомоги. Наразі, необхідними в цьому контексті є відповідні зміни до вітчизняного законодавства – передусім до Податкового Кодексу України та Закону України "Про благодійництво та благодійні організації". Це сприятиме не лише розвитку благодійництва, корпоративного та приватного меценатства, але й формуванню загальносуспільної відповідальності за культуру, що узгоджується з
європейськими нормами та практиками.
Серед інших проблем, які ускладнюють утвердження ефективної моделі благодійної діяльності та меценатства є її низька інформативна база у масовій свідомості. Порівняно з 2006-м, у 2008 році різко зменшилася інформативність ЗМІ щодо питань благодійної діяльності та меценатства – роль телеба- чення зменшилася на 13%, преси – на 12%, радіо – на 8% (проте зросла роль Інтернету – до 5%). Знач- на частина населення (18%) вважає, що насправді інформація про благодійництво та громадську діяльність фактично відсутня. Думки населення щодо оцінок благодійництва поділилися: вірять у хороші
історії про благодійництво 35%, не вірять – 33%, решта не змогла дати певної відповіді. Тож низька ін- формаційна кампанія значною мірою унеможливлює подолання негативних стереотипів та формування позитивного ставлення у суспільній свідомості щодо благодійної діяльності [5].
Отже, проблема становлення ефективної моделі благодійництва та меценатства в Україні на сучасному етапі зводиться до пошуку дієвих механізмів фінансування культурного життя. В цьому кон- тексті актуальним для України є розробка прозорого механізму розподілу бюджетних коштів на конку- рсній основі, який би сприяв стимулюванню конкурентних відносин у сфері культурних програм.
Важливим є вивчення іноземного досвіду залучення альтернативних державним джерел до фінансування культури з перспективою екстраполяції найбільш позитивних підходів до вітчизняних реалій. Наразі, гострою є проблема розробки сприятливого законодавчого поля для реалізації вище означених заходів.
Резюмуючи, підкреслимо, що ці та інші рекомендації розкриють потенціал благодійництва та меценатства в Україні, що пожвавить приплив альтернативних державним джерел фінансування сфери культури та сприятиме її модернізації.
Використані джерела
1. Зарубіжний досвід взаємодії держави з підприємницькими структурами та громадськими інституціями у сфері підтримки та розвитку культури [Електрон. ресурс] // Портал "НІСД" [веб-сайт]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/December2009/17.htm.
2. Зарубіжний досвід залучення позабюджетних коштів на розвиток культури [Електрон. ресурс] // Портал "НІСД" [веб-сайт]. – Режим доступу: www.niss.gov.ua/Monitor/February/2.htm.
3. Культурна політика України – оцінка міжнародних експертів [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //www.mincult.kmu.gov.ua /mincult/docc atalog/document?id=95770.
4. Культурная политика и спонсорство во Франции: историческая справка. Модели и практики спонсорства и фандрейзинга во Франции [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://model21.org.ua/files/Models-France.doc.

5. Механізми державного стимулювання благодійної діяльності у сфері культури [Електрон. ресурс] //
Портал "НІСД" [веб-сайт]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/june2009/5.htm.
6. Розвиток благодійності та корпоративного спонсорства в Україні [Електронний ресурс] – Режим досту- пу: http: //www.charity.org.ua/?logic=. /usecases/idc/analytics.xml&action=View&id=9.
7. Розвиток громадянського суспільства України в 2008 році : плани на майбутнє / [О.П.Айвазовська,
О.Ю.Вінніков, Г.М.Голубовська-Онісімова [та ін.] ; за ред. М.Лациби. ; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К. :
[Агентство "Україна"], 2009.
8. Тарасенко В.А. Податкові пільги: теоретичні аспекти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum /Npndfi/2009_1/Statti/Taraschenko.pdf.
9. Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Моно- графія / За заг. ред. Ю.Г.Рубана. – К.: НІСД, 2008. – 266 с.
10. Український форум благодійників. Результати опитування "Благодійність в Україні в умовах кризи" 1-
10 квітня 2009 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ufb.org.ua/events /1082.html.
11. Центр філантропії. Результати загальнонаціонального опитування "Благодійна Україна: практика та ставлення населення України до благодійництва". [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philanthropy. org.ua/filestorage/File/Survey.pdf.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал