Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України



Pdf просмотр
Сторінка9/36
Дата конвертації13.03.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   36
співучасть - це діяльність спільна.
Спільність як об’єктивна ознака співучасті містить такі три моменти: а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин - це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з яких вніс у вчинення злочину свій внесок; б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є
єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині; в) спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок, причому опосередкований, бо загальний результат досягається лише свідомою діяльністю виконавця.
Суб’єктивні ознаки співучасті: 1) співучасть можлива лише в умисних злочинах; 2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.
За співучасті не тільки сам злочин повинен бути умисним, а й усі співучасники повинні діяти також умисно. Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об’єктивну, а й суб’єктивну сторону співучасті у злочині.
Виходячи з умисного характеру вини співучасників, можна зробити висновок, що для співучасті необхідна взаємна обізнаність виконавця та
інших співучасників про їхні спільні дії у скоєнні злочину.
Умисел за співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Специфіка інтелектуального
моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, а й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості - найважливіша ознака співучасті. Вольовий момент умислу за співучасті виявляється насамперед у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах із формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.
Інститут співучасті внесено до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, котрі безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину участі не брали.

83

41. Види співучасників. Підстави та межі кримінальної
відповідальності
співучасників
(кваліфікація
їхніх
дій
та
призначення покарання).
Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник (ст. 27 КК).
Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.
Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювач - це особа, яка викликала у виконавця або в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Вирізняють такі види пособництва: а) пособництво фізичне: наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод або іншим чином виражене сприяти приховуванню злочину; б) пособництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів чи знарядь учинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбанні чи збуті таких предметів.
Виконавець
(співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин.
Організатор, підбурювач і пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 і тією статтею
(частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин,

84
учинений виконавцем.
Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини
КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться у вину лише співучасникові, який усвідомлював ці обставини.
У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
42. Форми співучасті. Вчинення злочину групою осіб, за поперед-
ньою змовою групою осіб, організованою групою та злочинною
організацією.
Під формою співучасті слід розуміти тип спільної діяльності декількох осіб у процесі скоєння злочину, які розрізняються за способом
їх взаємодії та ступенем узгодженості.
За об’єктивним критерієм - способом взаємозв’язку співучасників між собою - також можна вирізнити дві форми співучасті: а) проста співучасть (співвиконавство). Суть її полягає в тому, що декілька осіб, діючи спільно, виступають у ролі безпосередніх виконавців злочину, які виконують його склад. Звичайно, їхні дії можуть мати різний характер. Але з погляду форми співучасті їхні ролі однорідні
- всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті
Особливої частини КК як ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину, в цьому випадку - розбою. В цьому випадку відсутній розподіл ролей на виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників.
Тому дії кожного зі співвиконавців кваліфікуються тільки за статтею
Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК. б) складна співучасть (співучасть у власному сенсі слова). У цьому випадку має місце об’єктивний розподіл незбіг ролей між співучасниками: поряд з виконавцем, який безпосередньо вчиняє злочин,
є також організатор, підмовник або підбурювач.
За суб’єктивними ознаками, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу ст. 28 КК розрізняє вчинення злочину різними злочинними групами: а) вчинення злочину групою осіб; б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; і співучасть особливого роду: в) вчинення злочину організованою групою; г) вчинення злочину

85
злочинною організацією.
Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою.
Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві чи більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), які попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цього та
іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три та більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

43. Специфічні прояви співучасті (ексцес виконавця, посереднє
виконання злочину, співучасть у злочині зі спеціальним суб’єктом,
провокація
злочину,
невдалі
організація,
пособництво
чи
підбурювання до злочину, добровільна відмова співучасників від
доведення злочину до кінця).
Посереднє виконавство - це коли виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об’єктивну сторону злочину або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу частину дій вчиняє особа, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. Суб’єкт, який використовує для досягнення своїй цілей названих осіб, відповідає як виконавець злочину без посилання на ст. 27 КК.
Співвиконавство у злочинах зі спеціальним суб’єктом можливе тільки як спільна протиправна діяльність декількох спеціальних суб’єктів. Якщо ж поряд з указаним у законі виконавцем об’єктивну сторону цього злочину виконує інша особа, яка не відповідає ознакам спеціального суб’єкта, то вона розглядається як пособник. Тобто,

86
виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб’єкт, а як організатор, підбурювач, пособник можуть виступати й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб’єкта.
Провокацією злочину визнається ситуація, коли особа підбурює
(провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.
Ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не перед- бачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець. Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний.
Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема на кваліфікацію дії виконавця.
У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
Невдале підбурювання має місце там, де можливий (потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. У таких ситуаціях потенційний виконавець кримінальної відповідальності не несе, а інші співучасники відповідають за готування до злочину, який вони бажали вчинити, - тобто за ч. 1 ст. 14 і відповідною статтею Особливої частини
КК, оскільки їхня діяльність із підшукування співучасників є не що інше, як готування до злочину, прямо зазначене у цій статті КК.
У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець
(співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених ст. 17 КК. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
У разі добровільної відмови будь-кого зі співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

44. Поняття та види причетності до злочину. Кримінальна
відповідальність за причетність до злочину.
Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоч і пов’язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.
Види причетності:

87
Приховування злочину – це активна діяльність особи з приховування злочинця, засобів і знарядь скоєння злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. До того ж мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Приховувач несе відповідальність за ст. 396 КК. Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких чи особливо тяжких злочинів. Приховування злочинів середньої або невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає. До того ж на підставі ч. 2 ст. 396 КК не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім’ї особи, що вчинила злочин, а також її близькі родичі, коло яких визначається законом. Відповідно до п. 11 ст. 32 КПК – це батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки.
У ст. 256 КК передбачено відповідальність за найбільш небезпечний вид заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій або укриття їхньої злочинної діяльності. Якщо ж таке приховування було обіцяне до початку чи в процесі вчинення злочину, але до його закінчення, таке приховування, як уже зазначалося, розглядається як співучасть у злочині через пособництво.
Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, – це активна діяльність особи, що виявляється в купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна. Йдеться лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворюють, на підставі ч. 5 ст. 27 КК, пособництво. Придбання та збут, які не були заздалегідь обіцяні до закін- чення злочину, тягнуть за собою відповідальність як самостійний злочин за ст. 198 КК – як вид причетності до злочину (ч. 6 ст. 27).
Цей злочин передбачає знання суб’єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті конкретного злочину
(крадіжки, розбою тощо).
Неповідомлення про злочин – це пасивна поведінка особи, що полягає в неповідомленні про підготовлювальний, вчинюваний або вчинений злочин відповідним державним органам.
Чинний КК окремо не передбачає спеціальної норми про відповідальність за недонесення (як це було передбачено в КК 1960 р.).
На думку М. Мельника відповідальність за недонесення передбачена статтями 384, 385 КК.

88
Потурання виражається в тому, що особа, котра зобов’язана була й могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає: злочин відбувається. Питання відповідальності за потурання вирішується таким чином: якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом; заздалегідь же не обіцяне потурання може утворювати у випадках, передбачених в Особливій частині КК, службовий злочин
(зловживання службовим становищем – ст. 364, службова недбалість – ст. 367) та ін.
Отже, із закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки чи
її відсутність дає можливість по-різному юридично оцінити види причетності.

45. Поняття та види множини злочинів. Відмінність множини
злочинів від триваючих, продовжуваних та складних (складених)
злочинів.
Множинність злочинів - це вчинення особою двох чи більше суспільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.
Загальні ознаки множинності злочинів:
1. Якщо вчиняються два чи більше злочинів, це значить, що заподіюється шкода або ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин.
2. Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь.
3. Вчинення двох, а часто й більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них
ілюзію безкарності.
4. Множинність - одне з поширених явищ у структурі і динаміці злочинності.
Види множини злочинів:
1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох чи більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті
Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК). Вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.
2. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї

89
статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 КК). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього
Кодексу.
3. Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34 КК).
Продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об’єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети. За повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Тобто, за повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднані єдністю злочинного наміру і загальною метою їх вчинення
За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної або реальної сукупності застосовуються дві чи більше статей КК - залежно від того, скільки злочинів входить до цієї сукупності. Така кваліфікація обумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.
Практичне значення множини злочинів полягає в тому, що види
множини враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, у вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

46. Поняття, ознаки та види повторності злочинів. Правові
наслідки повторності злочинів.
1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох чи більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті
Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК). Вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.
Повторність злочинів має такі ознаки: а) особою (групою осіб) вчинено два чи більше самостійних одиничних злочинів. Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер; б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу; в) для повторності не має значення, була чи не

90
була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин; г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.
Види повторності:
Види повторності:
1) повторність злочинів, не пов’язана із засудженням винного
за раніше вчинений ним злочин (фактична повторність). Її зміст роз- кривається через аналіз її видів, певний характер злочинів, які створюють
її. Це такі види: повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК говориться про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією ж статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 КК – про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.
Кваліфікація повторності тотожних злочинів. Така повторність наявна, якщо злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки чи два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повтор- ність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення цього злочину. Тож кваліфікація такої повторності в певних прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289 КК.
Цієї вимоги суворо дотримується й судова практика. Так, щодо справ про вбивство було пояснено, що, якщо винний у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене загально має кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п.
13 ч. 2 ст. 115 КК та іншим її пунктам, якщо наявні інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, що раніше вчинила такий же злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст.
152 КК та додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною цієї статті не потребує.
Така кваліфікація відбувається лише у випадках, коли злочини, належні до повторності, всі є закінченими чи всі є замахами на злочин або готуванням до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що в разі, якщо один зі злочинів є закінчений, а інший – замах
(або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною частиною застосовуваної однієї і тієї ж статті КК. Так, при

91
вчиненні двох або більшої кількості зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одно- му випадку замаху на зґвалтування, а в іншому – закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю зазначених злочинів.
Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в статті Особливої частини КК (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.
Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні чи подібні безпосередні об’єкти та вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, має отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 КК (за ознакою повторності).
2) повторність злочинів, пов’язана із засудженням винного за
раніше вчинений ним злочин.
Цей вид повторності в теорії кримінального права іноді ототожнюють
із рецидивом. Це пов’язано з тим, що особа є засудженою за злочин і знову вчиняє злочин. Та законодавець не відмовився від рецидиву, тому потрібно розмежувати цей вид повторності та рецидив. Відмінність полягає в об’єктивних і суб’єктивних ознаках.
При повторності особа вчиняє однорідні чи тотожні злочини, а для ре- цидиву така умова не є обов’язковою. При повторності особа може вчиняти як умисні (ч. 2 ст. 185) так і необережні (ч. 2 ст. 286 та ч. 2 ст.
286) злочини, а при рецидиві, як відомо, мають бути наявні тільки умисні злочини.
Виникає питання, а як бути з рецидивом, визначеним як кваліфікуюча ознака (ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 201 та ін.) певних злочинів. На нашу думку, в ситуаціях, коли законодавець прямо вказує в диспозиції норми на
“вчинення діяння особою раніше судимою” – слід говорити про рецидив, у всіх інших випадках буде лише різновид загального рецидиву.
Зрозуміло, що ця проблема потребує законодавчого рішення та можливий такий варіант: залишення двох видів множини сукупності та повторності злочинів.


92
47. Поняття, ознаки та види сукупності злочинів. Правові


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   36


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал