Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України




Сторінка8/36
Дата конвертації13.03.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   36
Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними, саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного. У ч. 2 ст. 19 юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольовою - особа не могла керувати ними. Під „своїми діями” (бездіяльністю) мають на увазі не будь-яку поведінку психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею
КК.
Як уже зазначалося, у КК поняття неосудності трактується через два критерії: медичний (біологічний) і юридичний (психологічний). Хоча в кримінально-правовій теорії існує й інший погляд. Так, Є. Стрельцов вважає, що слід виділяти три критерії: юридичний, психологічний
і медичний. Відмінність від загальноприйнятого погляду полягає в тому, що виділяється окремо психологічний критерій, який відповідає юридичному у вищезгаданій структурі неосудності. За Є. Стрельцовим, юридичний критерій – це факт вчинення злочину.
Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У ч. 2 ст. 19 зазначено чотири види психічних захворювань: 1) хронічна психічна
хвороба - до цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін. Усі ці хвороби є прогресуючими, важковиліковними чи взагалі невиліковними;
2) тимчасовий розлад психічної діяльності - це гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає і за сприятливих обставин раптово минає.
До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.; 3) недоумство (олігофренія) - є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма); 4) інший хворобливий стан
психіки - це такий хворобливий розлад психіки, який не охоплює раніше названі три види психічних захворювань. До них належать тяжкі форми психастенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування)

73
та ін. Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань. Наявність медичного критерію є лише підставою для встановлення критерію юридичного, який остаточно визначає стан неосудності.
33. Поняття, ознаки та значення суб’єктивної сторони складу
злочину.
У ч. 2 ст. 2 КК України закріплено один із найважливіших принципів кримінального права - можливість відповідальності лише за наявності вини. „Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Чітке законодавче формулювання цього принципу є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів.
Суб’єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку.
До обов’язкових ознак суб’єктивної сторони належать: вина у формі умислу чи необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан.
Вина - це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння, а в злочинах із матеріальним складом - і до його наслідків у формі умислу чи необережності (ст. 23 КК).
Мотив злочину - усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину; інтегральний психічний утвір, який спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.
Мета злочину - уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.
Умисел поділяється на прямий і непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання
(ч. 2 ст. 24 КК).
Умисел у формальному складі злочину, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння і бажала вчинити його.

74
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа перед- бачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).
Практичне значення суб’єктивної сторони злочину: вона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності; ознаки суб’єктивної сторони визначають суспільну небезпечність злочину; від визначення її ознак залежить правильна кваліфікація злочину; вона допомагає розмежувати злочини, а також відмежувати злочинні діяння від незлочинних.

34. Вина як головна ознака суб’єктивної сторони злочину. Форми
та види вини. Конституційні положення щодо встановлення вини
при притягненні особи до кримінальної відповідальності.
Вина - це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і до його наслідків у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). У ст. 62 Конституції України закріплено один
із найважливіших принципів кримінального права - можливість відповідальності лише за наявності вини.
„Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.
Чітке законодавче формулювання цього принципу є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і свідчить про недопустимість об’єктивного ставлення у вину. Спираючись на це, можна визначити вину як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони злочину.
Форми вини: умисна, необережна і змішана.
Категорії вини: зміст, сутність і ступінь.
Зміст вини - це відображення у свідомості людини об’єктивних ознак злочину.
Сутність вини - негативне ставлення злочинця до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.
Ступінь вини характеризується тяжкістю вчиненого діяння і небезпечністю особи винного.

75
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання
(ч. 2 ст. 24 КК).
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).
Змішана (подвійна) форма вини - якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його проміжні суспільно небезпечні наслідки
і бажала
їх настання
і при цьому до інших (кінцевих) наслідків ставилася необережно.

35. Поняття та види умислу. Різновиди умислу, які вироблені
кримінально-правовою теорією та судовою практикою.
Умисел поділяється на прямий і непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).
Інтелектуальний момент тут утворюють усвідомлення суспільної небезпеки своєї поведінки і передбачення її шкідливих наслідків.
Свідомість криє в собі не тільки чітке розуміння фактичної сторони злочину, його змісту, характеру і всіх інших об’єктивних ознак, а й певне розуміння соціально-політичної значущості вчиненого діяння, його соціальної шкідливості. Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалася певна уява про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут має конкретний характер. Особа має чітке уявлення, що саме її конкретні діяння спричинять або можуть спричинити суспільно небезпечні наслідки.
Вольовий момент прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Зазвичай особа прагне в цьому

76
випадку досягти якоїсь мети, задовольнити цю чи іншу потребу.
Умисел у формальному складі злочину, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння і бажала вчинити його.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання
(ч. 2 ст. 24 КК).
Інтелектуальний момент. Зміст свідомості за непрямого умислу аналогічний змістові свідомості у прямому умислі. Передбачення за непрямого умислу має свою розпізнавальну особливість. Як і за прямого умислу, воно має конкретний характер. Особа в цьому випадку чітко усвідомлює, що саме її конкретні дії чи бездіяльність можуть потягти суспільно небезпечні наслідки. Однак наслідки ці особа передбачає лише як можливий наслідок свого діяння. Передбачення неминучості настання наслідків за непрямого умислу виключається через особливості вольової сфери психічної діяльності, яка дійсно пов’язана з її інтелектуальною діяльністю.
Різниця між прямим і непрямим умислом полягає як у вольовому, так
і в інтелектуальному моментах.
За часом виникнення і формування визначають умисел, заздалегідь обдуманий, і такий, що виник раптово.
За спрямованістю і конкретизацією бажаного результату умисел поділяється на визначений і невизначений. Визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає та бажає настання одного конкретного результату, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого за пострілу впритул, або альтернативним, коли винний передбачає і однаково бажає чи свідомо припускає настання одного з двох чи більше, але індивідуально визначених наслідків.

36. Поняття та види необережності. Випадок (казус), його
характеристика та відмежування від злочинної недбалості.
Необережність, поряд з умислом, є основною формою вини у кримінальному праві України. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень правил охорони праці та безпеки виробництва, для окремих господарських і службових злочинів.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа

77
передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).
Інтелектуальний елемент злочинної самовпевненості. У законі він відображений вказівкою на ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків. Особа, здійснюючи певний вчинок і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну. При цьому суб’єкт передбачає, що діяння, подібні вчиненому ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак саме вчинена ним дія (бездіяльність) таких наслідків не повинна спричинити.
Вольовий елемент злочинної самовпевненості. Він полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями володіють дійсною здатністю відвернути настання наслідків.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).
Інтелектуальний елемент злочинної недбалості. Непередбачення особою наслідків свідчить про зневажливе ставлення до суспільних
інтересів, недостатню передбачливість у здійсненні службових обов’язків, виконанні спеціальних правил, які регулюють ту чи іншу діяльність.
Вольовий момент злочинної недбалості означає обов’язок особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків за додержання обов’язкових для цієї особи запобіжних заходів
(об’єктивний критерій); при цьому особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоби здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таких наслідків (суб’єктивний критерій).
„Випадок” має місце, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв’язку з дією чи бездіяльністю особи, котра не тільки не передбачала їх настання, але й не повинна була або не могла їх перед- бачити. Випадок виключає вину в поведінці особи. На відміну від злочинної недбалості „випадок” характеризується відсутністю об’єк- тивного чи суб’єктивного критеріїв (вольового моменту), які визначають злочинну недбалість як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.

78

37. Випадок (казус). Його відміна від злочинної недбалості.
Від злочинної недбалості треба відрізняти „випадок” („казус”).
Особливе розповсюдження має „випадок” у справах із заподіяння шкоди життю та здоров’ю людини, виробничого травматизму, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту.
„Випадок” - це такий психічний стан особи, коли вона не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, не повинна була або (і) не могла їх передбачити. Випадок виключає вину в поведінці особи.
У визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов’язку і можливості особи передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов’язок чи повинність передбачити наслідки („повинна була”) в теорії кримінального права називають
об’єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення
(„могла”) - суб’єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідно сполучення об’єктивного і суб’єктивного критеріїв.
Обов’язок бути уважним і обачливим під час здійснення певних дій, передбачити настання їх небезпечних наслідків може виходити із вимог законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), які регулюють ту чи
іншу службову або професійну діяльність, а також із загальновизначених норм людського спілкування. Вирішальне значення має встановлення фактичної можливості особи передбачити вказані в законі наслідки. Ця можливість пов’язується: по-перше, з індивідуальними якостями особи
(вік, освіта, ступінь підготовленості й кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан здоров’я і т. ін.); по-друге, з тією конкретною ситуацією, в якій діяла дана особа.
На відміну від необережності,
„випадок” характеризується відсутністю об’єктивного чи суб’єктивного критеріїв, які визначають необережність як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.
Так, поняттям „випадок” охоплюється ситуація, коли, незважаючи на наявність у особи обов’язку передбачити суспільно небезпечні наслідки
(об’єктивного критерію), вона, внаслідок конкретних обставин, не має реальної можливості їх передбачити (відсутній суб’єктивний критерій).
Випадкове спричинення суспільно небезпечних наслідків може бути обумовлено також відсутністю тільки об’єктивного критерію необережності - обов’язку передбачити суспільно небезпечні наслідки.
Наприклад, завідуючу магазином Н. було віддано під суд за службову недбалість, яка полягала в тому, що вона не перевірила якість ремонту

79
печі, внаслідок чого виникла пожежа. Судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду України закрила справу відносно Н. за відсутністю складу злочину, вказавши, що Н. не зобов’язана була передбачити можливість неякісного ремонту печі, оскільки вирішення цього питання не входило до її службових обов’язків.
Отже,
„випадок” виключає кримінальну відповідальність за відсутністю ознак складу злочину.

38. Подвійна (складна чи змішана) форма вини. Її значення для
кваліфікації.
В юридичній науці значного поширення набула концепція подвійної
(змішаної, складної) вини, яка розглядає окремо психічне ставлення особи до діяння та її психічне ставлення до його наслідків. При цьому усвідомленість скоєння діяння ототожнюється з умисністю. Відповідно психічне ставлення до порушення тих чи інших правил перестороги визнається умисним, оскільки суб’єкт свідомо їх порушує і бажає цього, а ставлення до наслідків - необережним. Подвійна вина виникає й тоді, коли діяння суб’єкта породжує різні наслідки, до одних із яких він ставиться умисно, до інших - необережно (ч. 2ст. 121, ч. 4 ст. 152 та ін.).
Теорія подвійної вини знайшла втілення і в новому КК Росії (ст. 27).
Існує і протилежна позиція. Вона базується на уявленнях сучасної психології, що розглядає психічне життя людини як цілісний,
інтегративний процес, роздвоєння якого веде до патології. З такого погляду злочин із матеріальним складом - це розтягнутий у часі у часі процес розвитку причинності - від діяння до наслідків, а психічне ставлення суб’єкта до процесу від початку до кінця є єдиним цілісним ставленням.
Психічні процеси, що складають психологічну тканину вини, можуть мати різну природу, але в цілому це не порушує цілісності психічного ставлення особи до злочину. Отож, цілком свідоме порушення певних правил, яке потягло непередбачувані суб’єктом небезпечні наслідки, охоплюється єдиним психічним ставленням, що повністю підпадає під законодавчі ознаки злочинної недбалості, і питання про „змішання” умислу з необережністю у подібних випадках не повинно виникати.
Попри всю структурну складність, поведінка людини залишається цілісною, і психічне ставлення суб’єкта до своїх актів і зчеплених з ними причинним зв’язком наслідків також є цілісним ставленням, і залишається таким навіть тоді, коли діяння вчиняється свідомо, але його результати не усвідомлюються (не передбачаються). Під цим кутом зору

80
визнання існування подвійної вини означає визнання штучного розриву
єдиного психічного процесу, який складає зміст певної форми вини, адже кримінально-правові категорії умислу і необережності характеризують злочин у цілому. Виходячи з цього, свідомий і вольовий характер дій особи, яка скоїла необережний злочин, ще не дає підстав говорити про умисність її діянь у кримінально-правовому сенсі. За умисного ставлення до одних наслідків діяння і необережного до інших також наявна
ідеальна сукупність злочинів, коли однією дією заподіюється різна шкода. У деяких статтях Особливої частини Кодексу подібна ідеальна сукупність виражена в одній нормі. Маються на увазі такі злочини, як, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 та ін.). Така конструкція норми використовується законодавцем, очевидно, з метою підкреслити високу ймовірність заподіяння з необережності конкретних небезпечних наслідків під час скоєння певних умисних злочинних дій і пов’язати з цими наслідками підвищену відповідальність.

39. Поняття та види помилок у кримінальному праві. Їх вплив на
кримінальну відповідальність.
Помилка у кримінальному праві - це неправильне уявлення особи про дійсний юридичний чи фактичний характер учиненого нею діяння і його наслідки.
Характер помилки може значно вплинути на правильне встановлення дійсного змісту суб’єктивної сторони злочину, а також на вирішення питання про правову оцінку вчиненого.
Залежно від змісту неправильного уявлення особи розрізняють два види помилки: юридичну і фактичну.
Юридична помилка - це неправильне уявлення особи про юридичну природу вчиненого діяння, його правову оцінку та наслідки. Вирізняють такі види юридичної помилки: а) помилка в злочинності діяння; б) помилка у кваліфікації вчиненого; в) помилка у виді та мірі покарання.
За помилкового уявлення особи про те, що вчинене нею є злочином, тоді як у дійсності закон його таким не визначає, має місце так званий уявний злочин. У цьому випадку кримінальна відповідальність за вчинене виключається, оскільки воно не є злочином. Помилка у злочинності діяння може полягати й в іншому, а саме, неправильному уявленні особи про незлочинність діяння, тоді як за законом воно є злочинним. За таких обставин кримінальна відповідальність не

81
виключається. Відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Неправильне уявлення суб’єкта про кваліфікацію скоєного ним діяння або про вид і міру покарання, яке може бути призначене за вчинений злочин, не мають принципового значення для відповідальності особи.
Фактична помилка - це неправильне уявлення особи про обставини, які утворюють об’єктивні ознаки конкретного складу злочину.
Залежно від того, у змісті яких саме об’єктивних ознак помиляється особа, розрізняють такі види фактичної помилки: а) помилка в об’єкті; б) помилка в характері діяння (дії чи бездіяльності); в) помилка в розвитку причинного зв’язку; г) помилка відносно суспільно небезпечних наслідків.
Помилка в об’єкті, тобто в характері тих суспільних відносин, на які здійснюється посягання, наявна, якщо винний спрямовує свої дії проти одного об’єкта, помилково сприймаючи його як інший. У разі помилки в предметі злочину шкода спричиняється саме тому об’єктові, який є мішенню злочинця, але безпосередньому впливу піддається не намічений винним, а інший предмет. Помилка в особі потерпілого полягає в тому, що винний вирішив, наприклад, убити певну особу, помилково приймає за неї іншу особу, на яку й здійснює посягання.
Помилка в характері вчиненого діяння полягає в неправильному уявленні особи щодо наявності або відсутності у її діянні фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону конкретного складу злочину.
Помилка в розвиткові причинного зв’язку означає неправильне уявлення особи про дійсний розвиток причинного зв’язку між вчиненим нею діянням і злочинним результатом, який настав. Помилка відносно суспільно небезпечних наслідків частіше за все полягає у помилковому уявленні особи про розмір спричиненої злочином шкоди.

40. Поняття та значення співучасті у злочині. Об’єктивні та
суб’єктивні ознаки співучасті.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК).
Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що: 1) співучасть
є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути й більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину - тобто бути фізичною осудною особою і досягти віку

82
кримінальної відповідальності; 2)

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   36


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал