Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України




Сторінка4/36
Дата конвертації13.03.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36
Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпеки, суб’єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, що передбачаються за їх скоєння, суб’єкт правопорушення.
У ч. 2 ст. 11 передбачено положення, згідно з яким за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані малозначні
діяння, в яких: - формально містяться ознаки діяння, передбаченого КК, тобто формальна ознака злочину присутня;- відсутня матеріальна ознака злочину, тобто діяння або зовсім не містять суспільної небезпеки, або вона є незначною. У зв’язку з тим, що чинний КК декриміналізував ряд діянь із 1 вересня 2001 р., вони не можуть розглядатись як малозначні, тому що відсутня їх кримінально-правова заборона. Малозначність діяння у зв’язку з відсутністю суспільної небезпеки не містить складу злочину, але може містити склад іншого правопорушення, наприклад, адміністративного чи дисциплінарного. У такому випадку до особи, яка його вчинила, можуть застосовуватися заходи адміністративного чи дисциплінарного впливу, які не є кримінальним покаранням. В той же час вважається неточним вжитий законодавцем в ч.2 ст.11 КК термін
„істотна шкода”, так як цей термін вживається в окремих кримінально- правових нормах Особливої частини КК, що призводе до колізії між нормами. Так, якщо розповсюдження комп’ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп’ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп’ютерної
інформації чи носіїв такої інформації не заподіяло істотну шкоду дії винної особи слід кваліфікувати за ч.1 ст.361 КК, якщо була загроза
завдання істотної шкоди - за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.361 КК, а якщо істотна
шкода завдана - за ч.2 ст.361 КК. Виходячи з цього, дії передбачені ч.1 ст.361 КК можуть визнаватися малозначними, згідно ч.2. ст.11 КК не є

33
злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла
заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
13. Поняття та практичне значення класифікації злочинів.
Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію.
Так можна виділити такі основні види злочинів: за ознаками та видами об’єкту злочину; за формами вини; за мотивами вчинення; за ступенем тяжкості наслідків.
Так залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності на закінчені та незакінчені тощо.
Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов’язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох зарубіжних країн класифікують злочини в залежності від їх тяжкості.
Саме така класифікація міститься в ч.1 ст.12 КК, в основу якої покладено ступінь його суспільної небезпеки, що виражається в санкціях статей. В Кримінальному кодексі 1960 року не було чітко визначеної системи класифікації злочинів, що створювало певні ускладнення на практиці.
При класифікації злочинів враховуються максимальний вид та розмір покарання, передбачені в кримінально-правових нормах Особливої частини КК, а не ті, які визначаються судом при призначенні покарання для певної винної особи. Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст. 12 КК передбачає й її формальний критерій - певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання; для злочинів середньої тяжкості - покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років; для тяжких злочинів - покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких - покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.

34
Згідно п.3 постанови ПВСУ „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003р. №7 та відповідно до п.
18 “Прикінцевих та перехідних положень” КК при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК
2001 р., якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, вчиненого до набрання чинності КК
2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення
КК 1960 р.
Встановлена в ст.12 КК класифікація злочинів на чотири категорії знаходить своє конкретне відбиття в інститутах Загальної та
Особливої частин КК.
1) Тому майже всі інститути і норми Загальної частини Кодексу пов’язані з класифікацією злочинів. Так, віднесення злочинів до тої чи
іншої класифікаційної групи впливає на можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, враховується при призначенні покарання, умовно-дострокового звільнення від покарання, заміни не відбутої частини покарання більш м’яким, при застосуванні амністії тощо. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочини невеликої і середньої тяжкості. Так, наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч.2 ст. 14 КК); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов’язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості (статті 45-48 КК).
Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов’язує найбільш суворі правові наслідки, наприклад, при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього КК, яка передбачає більш суворе покарання, але якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього КК (ст.70 КК), при складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років (ст.71 КК), також КК передбачена можливість

35
призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі
(ст.64 КК), або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу (ст.54 КК). Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59
КК); найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49,80
КК) тощо.
2) Класифікація злочинів впливає і на побудову Особливої частини
КК, зокрема на поділ складів злочинів на прості, кваліфіковані, особливо кваліфіковані та з пом’якшуючими обставинами. Класифікація злочинів зобов’язує при конструюванні санкцій за злочини враховувати наслідки віднесення злочинів до тої чи іншої групи в залежності від визначення вищої межі позбавлення волі.
Наприклад, створення злочинної організації передбачає таку ознаку, як мета вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 255 КК).
У ч. 2 ст. 383 і ч.2 ст.384 КК кваліфікуючою ознакою визначається вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в
тяжкому або особливо тяжкому злочині.
3) Класифікація злочинів безпосередньо впливає і на кваліфікацію злочинів.
Наприклад, за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів особу можна притягнути до кримінальної відповідальності, якщо воно пов’язане з приховуванням саме тяжкого чи особливо тяжкого злочину
(ст.396 КК) або якщо особа вчинила готування до заволодіння комп’ютерною інформацією шляхом шахрайства (ч.1 ст.362 КК), то потрібно згадати, що це злочин невеликої тяжкості („...карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років”), а готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч.2 ст. 14 КК).

14. Поняття та види стадій вчинення умисного злочину. Поняття
закінченого злочину.
Стадіями вчинення злочину є етапи розвитку злочину. Етапи розвитку злочинного діяння, які передують закінченому злочину, прийнято називати попередньою злочинною діяльністю.
Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного наміру і тому можуть бути тільки у

36
злочинах, вчинених з прямим умислом. Ступінь реалізації умислу виражається в різноманітних діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об’єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більше реалізований умисел, тим у більшій мірі здійснено злочин, тим більшу шкоду може заподіяти чи заподіює винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, що прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший, ніж тоді, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).
Так згідно п.2 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи” при призначенні покарання відповідно до статей 65-69 КК суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчено винним, але його вчинення може і не вдатися і тому припинитися на попередніх стадіях (готування до злочину або замаху на злочин). Якщо злочин закінчений, він поглинає попередні етапи (стадії) вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, коли злочин незакінчений з причин, які не залежали від волі винного. У цих випадках його діяння кваліфікуються відповідно як готування до злочину чи замах на злочин.
Кримінальне законодавство (ст. 13 КК) вирізняє три стадії злочину: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.
Злочин слід вважати закінченим, якщо діяння містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої частини кримінального законодавства, на здійснення якого був направлений умисел винного (ч. 1 ст. 13 КК).
З визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13 КК) випливає, що
незакінчений злочин - це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного.
Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК).
У юридичній літературі незакінчений злочин називають: попередньою

37
злочинною діяльністю або розпочатим, чи незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину.
При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкода об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.
Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) - це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта.
У закінченому злочині існує єдність об’єктивної і суб’єктивної сторін.
Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об’єктивну сторону складу злочину, спричинив шкоду об’єкту. Закінчені злочини сформульовані в диспозиціях Особливої частини КК. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини поділяються на три види: злочини з матеріальним складом; злочини з формальним складом; злочини з усіченим складом.
Готуванням до злочину визнається підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини кримінального кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Вимоги до кваліфікації попередньої злочинної діяльності: 1) для кваліфікації скоєного як готування до злочину чи замаху на злочин слід встановити наявність усіх ознак складу відповідного закінченого злочину з врахуванням незавершеності об'єктивної сторони; 2) попередня злочинна діяльність кваліфікується за тією самою статтею Особливої частини, що й відповідний закінчений злочин; 3) формула кваліфікації попередньої злочинної діяльності повинна включати посилання на ч.1 ст.14 чи ч.2(3) 15 КК й норму Особливої частини КК. 4) якщо особа вчиняє замах на злочин шляхом бездіяльності то при кваліфікації необхідно посилатися на ч.1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа

38
вчиняє замах. Це пов’язано з тим, що ч.2 і ч.3 ст.15 КК передбачає лише замах у вигляді дії і тому неможлива кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності.
У нормах як Загальної, так і Особливої частини КК усі кримінально- правові поняття (вина, співучасть, ознаки конкретних злочинів) сконст- руйовані стосовно закінченого злочину. Тому закінчений злочин кваліфікується лише за статтею Особливої частини КК.

15. Момент закінчення окремих видів злочинів.
Моменти закінчення злочину диференційований у залежності від того, як описана об'єктивна сторона посягання у диспозиції кримінально- правової норми кримінального закону:
1) коли у диспозиції вказані суспільно небезпечні наслідки посягання
(має місце так званий злочин з матеріальним складом), то злочин визнається закінченим з моменту настання таких наслідків. Наприклад, крадіжка є закінченими з моменту отримання винним можливості вільно розпоряджатися чи користуватися майном, тобто з моменту завдання майнової (матеріальної) шкоди відносинам власності (ст.185 КК). У злочинах з матеріальним складом, якщо не настали вказані в диспозиції даної статті чинного КК суспільно небезпечні наслідки, може йтися про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на злочин) або ж зовсім про відсутність злочину;
2) коли у диспозиції вказані лише суспільно небезпечні діяння, а наслідки посягання не названі (знаходяться поза межами даного складу злочину - має місце так. званий злочин з формальним складом), то злочин визнається закінченим з моменту виконання діяння. Настання чи ненастання злочинних наслідків при вчиненні злочинів з формальним складом не впливає на факт наявності складу закінченого злочину, але це не означає, що така обставина не повинна враховуватися при призначенні покарання винному. Хуліганство вважається закінченим з моменту вчинення дій - грубого порушення громадського порядку. В той же час не можна погодитися з абз.4 п.3 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.
№ 4. „Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів”, в якому визначається момент закінчення незаконного виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин, як початок вчинення дій, спрямованих на одержання таких засобів чи речовин, готових до вживання, або на рафінування чи підвищення у препаратах їх

39
концентрації. Тому що без безпосереднього отримання готових до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин виготовлення не буде закінченим злочином, такі дії слід кваліфікувати як замах на злочин.
3) коли в диспозиції вказані підготовчі до злочину діяння (має місце так званий злочин з усіченим складом), то злочин визнається закінченим з моменту початку виконання відповідного діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на більш ранню стадію, тобто на стадію готування до злочину чи замаху на злочин. По суті, в злочинах з усіченим складом законодавець передбачає в Особливій частині Кодексу відповідальність за замах на злочин, а
інколи за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини.
До такої конструкції законодавець вдається по найнебезпечнішим діям з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, згідно п.18 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002р. № 3 „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами”: „розбій з метою викрадення вогнепальної зброї
(крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів утворює склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 262 КК. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства”.
Створення усічених складів дає можливість запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування чи замаху на злочин і розглядати стадію готування чи замаху на злочин як закінчений злочин.
Триваючий злочин - це одноразовий злочинний акт, який характеризується тривалим виконанням злочинного наміру на стадії закінченого злочину. Злочин слід вважати закінченим не в момент завершення, припинення злочинного стану винного, а з настанням факту реалізації злочинного наміру (дезертирство).
Продовжуваний злочин характеризується тим, що він являє собою ряд тотожних злочинних дій, направлених до спільної мети, які складають у сукупності один злочин (крадіжка цілого по частинам).
Продовжуваний злочин є закінченим з моменту вчинення останнього злочинного діяння. Наприклад, крадіжка радіоприймача частинами, в декілька прийомів. Злочин буде закінченим, коли особа викрала останню деталь радіоприймача. Так, наприклад, згідно п.22 постанови ПВСУ

40
України від 26 квітня 2002 р. № 3 „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” у разі викрадення складових частин, деталей чи вузлів, комплект яких дозволяє виготовити придатну до використання вогнепальну зброю, дії винної особи слід розцінювати як закінчений злочин і кваліфікувати за ст. 262 КК.
Так, згідно п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 „Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. “Про податок з доходів фізичних осіб,” при вирішенні питання про відповідальність за продовжуваний злочин чи про його кваліфікацію у випадках, коли одні діяння були вчинені до, а інші - після 1 січня 2004 р., треба виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або кількості розмірів податкової соціальної пільги, вирахуваних за кожен період окремо.
16. Готування до злочину. Відмінність готування до злочину від
виявлення умислу.
Готуванням до злочину, згідно з ч. 1 ст. 14 КК, визнається підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
З об’єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різноманітних діях, але загальним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення закінченого злочину. Проте він не доводиться до кінця, припиняється з причин, що не залежали від волі винного. Наприклад, останнього затримали працівники ОВС чи інші обставини перешкодили завершити злочин.
З суб’єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови з метою вчинення певного злочину і бажає створити такі умови. При цьому винний має намір не обмежуватись лише готуванням до злочину, а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел.
Тобто готування до злочину має такі основні об’єктивні ознаки:
1. Підготовчі дії передують безпосередньому вчиненню злочину.

41 2. Підготовчі дії є суспільно небезпечними, тому що створюють умови для заподіяння шкоди суспільним відносинам.
3. Підготовчі дії віддалені в часі від безпосереднього вчинення злочину.
4. Підготовчі дії віддалені, як правило, в просторі від безпосереднього вчинення злочину.
5. Підготовчі дії не охоплюються об’єктивною стороною задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК.
6. Підготовчі дії утворюють лише умови для настання суспільно небезпечних наслідків.
7. Предмети, засоби, знаряддя, які підшуковувались або були виготовлені чи видозмінені, повинні мати визначне призначення. Тобто, за допомогою їх особа планує вчинити конкретний злочин.
8. Підготовчі дії не ставлять під загрозу об’єкт злочину. Шкода об’єкту злочину підготовчими діями не спричиняється. Підготовчі дії віддалені від об’єкту злочину проміжками часу.
9. Особливістю готування до злочину є те, що воно вчинюється лише шляхом дії.
10. При готуванні до злочину злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, що не залежать від волі винного. Якщо умисел на злочин винним повністю реалізований, то скоєне слід кваліфікувати як закінчений склад злочину, стадія готування взагалі не виділяється.
Готування до злочину має такі основні суб’єктивні ознаки:
1. Підготовчі дії завжди вчиняються умисно. Цілеспрямованість дій винного визначається бажаними для винного злочинними наслідками.
Тобто, готування до злочину завжди скоюється з прямим умислом.
2. Наявність у особи при вчиненні підготовчих дій найближчої мети - створення можливості для заподіяння суспільно небезпечної шкоди об’єкту кримінально-правової охорони та кінцевої мети - вчинення в наступному певного злочину, передбаченого Особливою частиною КК.
Причини, які зумовлюють те, що готування до злочину рідко тягне кримінальну відповідальність: труднощі виявлення готування до злочину
(латентність); невеликий ступінь суспільної небезпеки, внаслідок чого застосовується звільнення від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину поділяється на такі
види: а) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; в) підшукуванні співучасників; г) змові на вчинення злочину; г) усуненні перешкод; д)
іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

42


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал