Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України




Сторінка2/36
Дата конвертації13.03.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36
основних методів науки кримінального права (як, певно, й усієї юриспруденції) належать: філософський, або діалектичний, метод пізнання; юридичний, або догматичний, метод; соціологічний метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавства, або

12
компаративістський; історичний (генетичний) метод дослідження.

3. Принципи кримінального права
Принципами кримінального права визнаються найбільш визначні, головні положення
(засади) кримінального законодавства, які встановлені законом чи безпосередньо із нього витікають, і які мають пряму дію, пряму регулятивну функцію.
Всі принципи кримінального права можна поділити на загальні та спеціальні.
Загальні принципи притаманні не тільки кримінальному праву, але й
іншим галузям права. Такими є: законність, рівність громадян перед законом, невідворотність відповідальності, справедливості, гуманізму та демократизму.
Принцип законності, що випливає з положень Загальної декларації прав людини: ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та покараний інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Крім того, принцип законності проявляється в тому, що особа може бути засуджена тільки за те вчинене їм діяння, що містить у собі склад злочину, передбачений КК.
Принцип рівності громадян перед кримінальним законом.
Злочинець підлягає кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового й посадового положення, місця проживання, відносини до релігії, переконань, приналежності до громадських об'єднань, а також інших обставин.
Принцип демократизму, хоча й не в повному обсязі, проявляється в кримінальному праві в різних формах участі представників громадських об'єднань і приватних осіб при призначенні покарання, її виконанні й, зокрема, при звільненні від кримінальної відповідальності (передача на поруки) й покарання.
Сутність принципу гуманізму полягає у визнанні цінності людини
(однак не тільки злочинця, але й у першу чергу того, хто постраждав від нього). Зокрема, він виражається в тому, що кара, яка тягне істотне обмеження правового статусу засудженого, переслідує єдину мету - захистити інтереси інших, законослухняних громадян, від злочинних посягань
Принцип невідворотності кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа, що вчинила злочин, підлягає покаранню в кримінально-

13
правовому порядку. Під останнім варто розуміти й своєчасне притягнення злочинця до відповідальності, і те, що перед кримінальним законом ні в кого не повинне бути привілеїв.
Принцип справедливості означає, що кримінальне покарання або
інший захід кримінально-правового впливу, застосовувані до злочинця, повинні відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, а також особі злочинця.
Зазначений принцип варто розуміти й у тому розумінні, що ніхто не може двічі нести кримінальну відповідальність за те саме злочинне діяння.
Спеціальні принципи притаманні тільки кримінальному праву.
Розглянемо їх:
1. Принцип законодавчого визначення злочину (nullum crimen sine lege - немає злочину, не передбаченого Законом). Це одне із найважливіших загальних положень (принципів) кримінального права.
Воно визначається в ст. 1, 2, 3 та 11 КК України. Реалізація цього принципу не залишає місця для аналогії кримінального закону, яка між
іншим прямо заборонена в ч.4 ст.3 КК.
2.
Принцип
особистої
відповідальності.
Кримінальна відповідальність можлива лише за власні дії (бездіяльність). Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений іншою особою. Цей принцип безпосередньо витікає із змісту ч.2 ст. 2 КК „Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.
3. Принцип винної відповідальності. Кримінальна відповідальність настає тільки при наявності вини, тобто лише в таких випадках, коли заподіяна шкода, вчинений злочин були заподіяні навмисно чи необережно (ст.23 КК).
Невинно заподіяна шкода (казус), незалежно від її тяжкості, злочином не визнається і кримінальної відповідальності не тягне.
4. Принцип суб'єктивної осудності. Кримінальна відповідальність
ґрунтується лише на суб'єктивній осудності. Об'єктивна осудність відхиляється, оскільки вона не враховує, не припускає участі в діях свідомості та волі.
Крім вини, як підґрунтя суб'єктивної сторони злочину, кримінальна відповідальність припускає, вимагає усвідомлювання винною особою всіх ознак складу злочину. Найбільш переконливо принцип суб'єктивної

14
осудності діє при ексцесі виконавця. Співучасники не підлягають відповідальності за ті дії виконавця, які не охоплювалися їх умислом.
5. Принцип повної відповідальності. Повнота осудності означає вимогу поставити в провину все скоєне нею, незалежно від того, якою кількістю кримінально-правових норм воно все передбачено. Ніяких меж чи обмежувань така вимога не має, незалежно від того, створює воно реальну чи ідеальну сукупність злочинів. В рішеннях вищих судових органів будь-яка неповнота осудності визнається безумовною підставою для повернення кримінальної справи на додаткове слідство.
6. Принцип переваги пом'якшуючих відповідальність обставин.
При конкуренції обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин перевагу мають пом'якшуючі обставини вчинення злочину.
Так, наприклад, при вчиненні навмисного вбивства з особливою жорстокістю перебуваючої в стані вагітності жінки (обтяжуючі обставини п.п. 2 і 4 ч.2 ст.115 КК), але в стані фізіологічного афекту
(пом'якшуюча обставина ст.116 КК), скоєне кваліфікується лише за ст.116 КК.
7. Принцип більшої караності групового злочину. За невеликим винятком всі або переважна більшість правових норм про відповідаль- ність за навмисні злочини містять кваліфікуючу ознаку - вчинення його групою осіб або організованою групою.
Крім того, п.2 ст.67 КК визнає вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, яка обтяжує відповідальність винної особи.
Принцип більшої караності групового злочину ґрунтується на особливостях спільної злочинної діяльності, яка забезпечує більшу ефективність цієї діяльності, більшу латентність, меншу безпеку для злочинців бути викритими та покараними.
Можна з приводу цього зробити такий висновок - чим більше ця злочинна група та чим міцніше вона організована, більшої кари вона заслуговує.
8. Принцип повного відшкодування заподіяної злочином.
Принцип повного відшкодування заподіяної злочином шкоди є здійсненням, частковою реалізацією нової концепції кримінального закону - концепції захисту, заміни караючої функції кримінального закону функцією захисту, функцією поновлення порушених прав,
інтересів особи.
Кара за злочин може і повинна бути лише засобом захисту а не тільки покарання, як це витікає із змісту ст.50 КК. Карати - щоб захистити, а не карати - щоб покарати. Принцип повного відшкодування заподіяної

15
злочином шкоди найбільшою мірою відповідає правовому законодавству, законодавству правового суспільства. Можна погодитися з професором М. Коржанським, що норма, в якій містився б цей принцип, могла б мати таку редакцію: „Незалежно від міри та виду призначеного судом покарання, особа, що заподіяла злочином шкоду, зобов'язана відшкодувати заподіяну цим злочином шкоду в повному обсязі, а також всі витрати на проведення дізнання, слідства та суду”.
10. Принцип економії кримінальної репресії. Принцип економії кримінально-правової репресії - це практичне визначення оптимальної, найбільш відповідної рівню економічного та культурного розвитку суспільства, межі, відокремлюючої злочин від незлочинного, межі між криміналізацією та декриміналізацією злочинів.
Отже принципами кримінального права визнаються найбільш визначні, головні положення (засади) кримінального законодавства, які встановлені законом чи безпосередньо із нього витікають, і які мають пряму дію, пряму регулятивну функцію.
Особлива важливість принципів кримінального права робить доцільним їх законодавче визначення в одній із перших статей кримінального закону.
4. Закон про кримінальну відповідальність.
У юриспруденції і судово-слідчій практиці термін „законодавство” застосовується у широкому розумінні як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, які забезпечують правове регулювання суспільних відносин на території держави, та у вузькому розумінні лише як сукупність законів, прийнятих парламентом або референдумом.
Закон про кримінальну відповідальність - це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів, що визначають загальні принципи та підстави кримінальної відповідальності, призначення покарання, звільнення від відповідальності і покарання, а також визначають злочинність і караність діянь.
Характерною особливістю законодавства про кримінальну відповідальність (кримінального законодавства) є те, що воно фактично складається з одного закону - Кримінального кодексу.
Кримінальний кодекс України - це прийнятий, як правило,
Верховною
Радою
України закон, який містить систему взаємопов’язаних
і взаємообумовлених юридичних норм, що розкривають загальні поняття і принципи кримінального права України,

16
умови і підстави притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї і визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосовувати до осіб, котрі їх вчинили.
Основними ознаками закону про кримінальну відповідальність є: його загальнообов’язковість, формальна визначеність, прийняття його тільки парламентом України і тільки він визначає злочинність та караність діяння.
Основним призначенням закону про кримінальну відповідальність є забезпечення правовими засобами охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. При цьому, звичайно, кримінальне законодавство ґрунтується на загальних принципах і конкретних положеннях норм Конституції, яка є основою усього національного законодавства, і жоден нормативно-правовий акт не може їй суперечити. Виразом цього є те, що Кримінальний кодекс дослівно відтворює ряд положень Конституції. У той же час суттєве значення для законодавства про кримінальну відповідальність мають загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Це обумовлено визнанням
Україною пріоритету загальнолюдських цінностей
і загальновизнаних принципів міжнародного права, а також її прагненням долучитися до системи правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету.
Після набрання чинності Кримінальним кодексом України закони
України, які регулюють питання, пов’язані з кримінальною відповідальністю, не можуть застосовуватись як самостійні нормативно- правові акти.
У кримінальному законодавстві застосування аналогії для визначення злочинності діяння неприпустимо. Це базується на такому принципі: немає злочину і немає покарання, якщо немає закону, який їх установлює.

5. Структура Кримінального кодексу України. Співвідношення
Загальної та Особливої частини кримінального права.
Закон про кримінальну відповідальність складається із Загальної та
Особливої частин, кожна з яких, своєю чергою, складається з розділів, а розділи - зі статей.
Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють

17
принципи і загальні положення кримінального права, чинність кримінального закону в просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб’єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покарання тощо. Загальна частина складається із 15 розділів.
Більшість статей Особливої частини КК складається з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання передбачено за їх скоєння. Особлива частина складається з 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за родовим об’єктом посягання. Наприклад: „Розділ VI. Злочини проти власності”.
Фактори, які обумовлюють єдність Загальної i Особливої частин кримінального права України:
1) основний масив норм i Загальної i Особливої частини кримінального права виражені в одному й тому самому кримінальному законі - Кримінальному кодексі України;
2) Загальна i Особлива частина мають єдині завдання - опір злочинності, в них виражена воля одного й того ж законодавця - вищого органу державної влади України;
3) Загальна i Особлива частина виражають одну й ту ж саму кримінальну політику держави в боротьбі зі злочинністю. Основними напрямками цієї політики, яка реалізується нормами Загальної i
Особливої частини, є:
- посилення відповідальності за тяжкі злочини, застосування суворих заходів впливу щодо рецидивістів, oci6, які вперто не бажають стати на шлях виправлення;
- пом'якшення або повне усунення відповідальності за діяння, які не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування видів покарання, не пов'язаних з позбавленням волі за необережні злочини, щодо ociб, які вперше і випадково порушили кримінальний закон, вчинили малозначні злочини;
4) в основу як Загальної, так i Особливої частини покладені одні й ті ж принципи
(персональної відповідальності,
індивідуалізації відповідальності та покарання, економії кари и т.
ін
.);

18 5) норми i Загальної, i Особливої частини застосовуються лише взаємопов'язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідомлена и застосована, якщо не конкретизувати її зміст стосовно окремих видів злочинів - положень, які закріплені в Особливій частині. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;
6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені i в
Загальній, i в Особливій частині;
7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт, скасуванні заслання i вислання).
Відмінність
між
Загальною
i
Особливою
частинами
кримінального права України полягає:
1) в змісті норм Загальної частин регламентовані положення, які спільні (загальні) для всіх чи більшості злочинів; в Особливій частині - які специфічні (особливі) для окремих видів злочинів;
2) структурі норм: норми Загальної частини, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції , норми Особливої частини - з диспозиції та санкції (за винятком норм - дефініцій ("роз'яснюючих") та норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини
("заохочувальних");
3) умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона абсолютно виключається.
6. Структура статей Кримінального кодексу України. Види
диспозицій і санкцій.
Загальна та Особлива частини КК органічно взаємозв’язані та взаємообумовлені і являють собою єдину систему кримінально-правових норм. Заборонювальні норми Особливої частини КК діляться на диспозицію та санкцію.
Диспозиція - це та частина норми-заборони Особливої частини КК, в якій називається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки.
За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду злочину у КК розрізняють чотири види диспозицій: просту, описову, бланкетну і відсильну.
Простою вважається диспозиція, яка тільки називає суспільно

19
небезпечне діяння, не розкриваючи його змісту (ч. 1 ст. 369 КК).
Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину (ч. 1 ст. 185 КК).
Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлення
їх змісту до інших нормативних актів, що не є кримінальними законами
(законів, наказів, правил, статутів, положень тощо). Наприклад, бланкетною є диспозиція ч. 1 ст. 286 КК.
Відсильною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону (ст. 365 відсилає до ст. 364, в якій дається визначення „службової особи”).
Санкція - це частина норми - заборони Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції.
Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій: відносно визначену та альтернативну.
Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов’язково вказуючи його вищу межу (ч. 2 ст. 200
КК).
Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може призначити тільки одне (ч. 1 ст. 185
КК).

7. Тлумачення кримінально-правових норм та його види.
Тлумачення кримінально-правових норм - це з‘ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі. Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб‘єкта, способів та обсягів тлумачення. За
суб‘єктом тлумачення поділяють на: 1) офіційне; 2) судове; 3) доктринальне. До прийняття Конституції України 1996 р. парламент нашої держави мав право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення мало назву - аутентичне. Тепер ВР при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремих понять та термінів у примітці до самого закону (окремих його частин). У зв‘язку із цим аутентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз‘яснення закону самим законодавцем - ВР України, не застосовується.
Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) - це тлумачення чинних законів або їх окремих положень Конституційним

20
Судом України. Згідно зі ст.147 КУ “Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів КУ і дає офіційне тлумачення КУ та законів України”.
Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ. Коли суд будь-якого рівня застосовує по кожній справі певні кримінально-правові норми, з‘ясувавши їх зміст та відповідність КУ. У разі невідповідності кримінального закону КУ суд повинен застосувати норму КУ як норму прямої дії. У разі невизначеності питання про те, чи відповідає КУ застосовуваний закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною
ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою
(постановою) до ВС України, який відповідно до ст.150 КУ, може порушувати перед КС України питання про відповідність КУ законів та
інших нормативно-правових актів. Судове тлумачення кримінального закону може здійснюватись і Пленумом ВС України у вигляді його постанов щодо певної категорії кримінальних справ. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати його зміст. Положення, які містяться в таких постановах
Пленуму, є обов‘язковими для судів.
Доктринальне тлумачення кримінального закону - це наукове тлумачення, яке даються фахівці в галузі права - вчені та практичні працівники - в монографічних роботах, наукових статтях, коментарях тощо. Доктринальне тлумачення не має кримінального права, національній правовій системі); 4) історичне (з‘ясування змісту закону в різних аспектах).
Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільно небезпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, поділяються на: 1) буквальне (з‘ясування змісту кримінально- правової норми у точній відповідності до тексту закону); 2)
поширювальне (надання дії закону ширших меж, ніж це безпосереднє випливає з буквального тлумачення кримінально-правової норми, оскільки певні аспекти цього діяння розуміються контекстуально); 3)
обмежувальне (надання дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми) обов‘язкової сили, евентуально впливає на формування законодавства та кримінально- правової політики в державі, а також і на свідомість правозастосовувачів та ін.
За способами тлумачення поділяються на: 1) філологічне (аналіз

21
самого тексту); 2) логічне (з‘ясування змісту закону та обсягу його правової регламентації, визначення моменту закінчення злочину тощо);
3) системне (співставлення змісту відповідного кримінального закону з
іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи цього положення в системі; 4) історичне (з’ясування умов, причин, які зумовили прийняття законів, вивчення проектів КК та
історії розвитку законодавства).

8. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.
Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну
відповідальність у просторі.
Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується, як правило, на двох основних принципах: територіальному і громадянства.
Територіальний
принцип дії закону про кримінальну відповідальність сформульований у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України. Такими особами є громадяни
України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відповідальність у випадку вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.
Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли:
1) він розпочатий і закінчений на території України; 2) він підготовлений за межами України, а діяння, що утворюють його, вчинені на території
України; 3) суспільно небезпечні діяння були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території
України (наприклад, вибухівка закладена в поїзд Москва - Київ у Москві, а вибухнула в Конотопі).
Поняття території України визначається нормами державного та міжнародного права. Згідно зі ст. 1 Закону України „Про державний кордон України” державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території
України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Поняттям “територія України” охоплюються: 1) суша, море, озера та
інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, в т.ч. й над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до

22
портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави;
3)невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкритому просторі під розпізнавальним знаком України. Територіальна чинність кримінального закону України поширюється і на іноземні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи портах
України. Згідно п.5 ст.28 згаданого Закону України прикордонні війська мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал