Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України




Сторінка14/36
Дата конвертації13.03.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   36
Сприятливі: звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання; погашення у зв’язку з цим судимості; несприятливі: направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання; призначення покарання за правилами, встановленими у статтях 71 і 72 КК.
Згідно п.9 постанови, відповідно до ч. 2 ст. 75, ч. 3 ст. 78 КК вчинення протягом іспитового строку нового злочину є підставою для направлення засудженого для відбування призначеного покарання, тому Пленум ВСУ рекомендував судам не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про новий злочин.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних
жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Це спеціальний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачений ст. 79 КК. Він має свої особливості. Таке звільнення застосовується лише відносно вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.
Звільнення можливе щодо жінок, які засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Серед умов, що створюють підставу такого звільнення, на перший план виступає вагітність засудженої або наявність у неї дітей віком до семи років.
Тривалість іспитового строку визначається в межах строку, на який жінка відповідно до закону (ст. 179 КЗпП) може бути звільнена від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення нею 7-річного віку.

74. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.
№ 2 „Про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну
невідбутої частини покарання більш м’яким”.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна

134
невідбутої частини покарання більш м’яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність: а) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК); б) при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким - того, що засуджений став на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК); в) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання особи, яка була засуджена до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років, - того, що вона сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довела своє виправлення (ч. 2 ст. 107 КК).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.
Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою в законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Покарання в цьому разі не анулюється, проте його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.
Застосування цього інституту має надзвичайно важливе значення для виправлення осіб і попередження вчинення нових злочинів (п. 1 постанови).
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, застосовується лише за відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Від інших видів покарань такі особи звільненню не підлягають (абз. 2 п. 3 постанови).
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким на підставі ч. 1 ст.
82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк. При цьому більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у
Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком.
До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м’яким

135
не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можуть бути застосовані тільки після фактичного відбуття тієї частини строку покарання, яка зазначена у ч. 3 ст. 81, ч. 4 ст. 82 та ч. 3 ст. 107 КК.
Особи, яким покарання було замінено більш м’яким, можуть бути умовно-достроково звільнені і від цього, більш м’якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 КК.
Згідно з ч. 1 ст. 81 КК особу може бути умовно-достроково звільнено
(повністю або частково) від відбування і додаткового покарання. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (п.7 постанови).
У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким відповідно до ч. 2 ст. 82 КК засудженого також може бути звільнено і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Таке звільнення від додаткового покарання є безумовним.
Підстави
застосування
умовно-дострокового
звільнення:
доведеність виправлення засудженого (матеріальна підстава); фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох чвертей встановленого вироком суду строку покарання (нормативна підстава) (ст.
82 КК).
Умовно-дострокове звільнення
від покарання може бути
застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялась умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

136

75. Правова характеристика амністії. Конституційні положення
щодо амністії. Закон України „Про застосування амністії в Україні”
від 1 жовтня 1996 р. Закон України „Про амністію” від 11 липня 2003
р.
Відповідно до ст. 92 Конституції України, Закону України „Про застосування амністії в Україні”, з наступними змінами, які конкретизують певні положення кожного року. амністія оголошується спеціальним законом про амністію, який приймається парламентом
України.
Амністія являє собою:
1) повне звільнення від призначеного судом покарання;
2) часткове звільнення від призначеного судом покарання;
3) повне звільнення від кримінальної відповідальності.
Застосування кожного з цих заходів обумовлено певними критеріями, залежно від: характеру (тяжкості) вчиненого злочину; соціально- демографічних особливостей осіб, які вчинили злочини; стадії притягнення винного до кримінальної відповідальності (досудове розслідування справи, розгляд її в суді, відбування покарання); частки відбутого покарання.
Отже, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на засуджених, а й на осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, які ще не були предметом судового розгляду. Тому акт амністії може полягати у звільненні від покарання
(основного і додаткового), скороченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.
Види амністії: повна, часткова та умовна.
Так, повністю звільняються від відбування призначеного судом
покарання (і позбавлення волі, і інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі) особи, засуджені за: 1) умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більш як п'ять років; 2) необережні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більш як десять років. Однак цей вид амністії поширюється не на всіх засуджених за такі злочини, а лише на визначені у ст. 1 цього закону вісім категорій осіб, у т. ч. на:
1) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми; 2) жінок і чоловіків, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів; 3)

137
вагітних жінок; 4) жінок віком понад 50 років та чоловіків віком понад 55 років; 5) жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків - інвалідів першої групи, які потребують стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає
інших працездатних дітей;
6) ветеранів війни;
7)
інвалідів
I-III груп, а також хворих на певні тяжкі захворювання
(туберкульоз, онкологічні хвороби тощо); 8) учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Крім того, повне звільнення від відбування покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні буде застосоване до військовослужбовців, засуджених до такого виду покарання вперше за злочини невеликої та середньої тяжкості.
Зазначені особи підлягають звільненню від покарання незалежно від того, яку частину призначеного судом покарання вони відбули на момент набуття чинності цим законом.
Закон передбачає можливість звільнення від подальшого відбування покарання осіб, які вчинили і більш тяжкі злочини. Але таке звільнення залежить від фактичного відбування ними певної частини (половини або третини) призначеного судом покарання та тяжкості злочину (у будь-якому випадку злочин не може бути особливо тяжким).
Часткове
звільнення
від
призначеного
судом
покарання
(скорочення наполовину невідбутої частини покарання у вигляді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк) поширюється на осіб, які не підпадають під повне звільнення від покарання і які були засуджені: 1) за необережні злочини (з відбуттям покарання у колоніях-поселеннях); 2) за умисні злочини (з відбуттям покарання у колоніях-поселеннях
і відбули половину призначеного
їм покарання); 3) до обмеження волі (з відбуттям покарання у виправних центрах і відбули не менше третини призначеного їм покарання); 4) за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш як п'ять років, або за необережні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більш як десять років.
Повністю звільняються від кримінальної відповідальності особи, які підпадають під дію ст. 1 закону (підлягають повному звільненню від покарання), але справи яких на момент набрання чинності цим

138
законом перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами.
Закон (ст. 7) визначає коло осіб, до яких амністію застосовано бути
не може з підстав, зокрема: призначеного покарання (довічного позбавлення волі); тяжкості вчиненого злочину (є перелік таких злочинів); попередньої неодноразової судимості за умисні злочини; попереднього застосовування до особи певних кримінально-правових пільг (умовного засудження, відстрочки вироку) або застосування до неї протягом 1993-2003 рр. амністії і вчинення нею нового злочину.
Традиційно закон передбачає положення, відповідно до якого амністію навіть за наявності підстав для цього не може бути застосовано до осіб, які злісно порушують режим у період відбування покарання.
Застосування амністії є винятковою прерогативою суду. Дія вказаного закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.
76.
Помилування.
Положення
про
порядок
здійснення
помилування (затверджене Указом Президента України № 588/2000
від 12 квітня 2000 р.).
Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, Конституція
України (п. 27 ст. 106), а за нею ст. 87 КК зазначають, що Президент
України здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи.
Помилування - акт глави держави, за яким певна особа повністю або частково звільняється від покарання або повністю від кримінальної відповідальності, або до неї застосовується більш м’яке покарання.
Порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента
України від 12 квітня 2000 р.
В положенні помилування розглядається лише як вид звільнення від покарання, а в КК до того ж, як і вид звільнення від кримінальної відповідальності. Це пояснюється тим, що КК прийнятий у 2001 р., а положення у 2000 р. Тому вважаємо, що КК має перевагу і потрібно привести у відповідність з ним інші нормативні акти.
Відповідно до нього помилування має місце стосовно індивідуально визначеної особи, зазначеної в акті про помилування.
Помилування засуджених здійснюється у вигляді: а) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менш двадцяти п’яти років (ч. 2 ст. 87); б) повного або часткового звільнення

139
від відбування як основного, так і додаткового покарання; в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням. Згідно зі ст. 44 КК в результаті помилування особа може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.
Помилування не ставиться в залежність ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним злочину.
Згідно п.3 положення, право на клопотання про помилування має особа, яка: а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні; б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування; в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування; г) відбула покарання в Україні.
З клопотаннями про помилування можуть звертатися також захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські організації тощо.
Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили.
У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбуття нею не менш як двадцять років призначеного покарання.
Підготовку матеріалів для розгляду клопотань про помилування та з'ясування ставлення засудженого до помилування здійснює
Управління з питань помилування Адміністрації Президента України.
Клопотання про помилування, що подає засуджений через установу виконання покарань або інший орган, який відає виконанням вироку, надсилається до Адміністрації Президента України разом з копіями вироку, ухвали і постанови судів, докладною характеристикою про роботу і поведінку засудженого із зазначенням думки керівника цієї установи або органу і, як правило, думки спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по суті клопотання та іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування.
Згідно п.12. положення під час розгляду клопотань про помилування
враховуються: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування покарання, строк відбутого

140
покарання та інші обставини; думка керівника установи виконання покарань або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів, а в необхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування.
Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.
Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, вносяться на розгляд Комісії лише за наявності надзвичайних обставин.
У разі відхилення клопотання про помилування повторне клопотання особи, засудженої за особливо тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії, як правило, не раніш як через рік, а особи, засудженої за інший злочин, - не раніш як через шість місяців з часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз'ясненням.
77. Поняття та кримінально-правове значення судимості. Умови
та строки погашення судимості. Зняття судимості. Постанова
Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про
практику
застосування
судами
України
законодавства
про
погашення і зняття судимості”.
Судимість - це передбачені законом правові наслідки засудження, що тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість.
Істотними ознаками судимості є те, що вона: 1) є наслідком засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання;
2) являє собою особливий правовий статус засудженого (має

141
персональний характер і пов’язана лише з цією особою); 3) має чітко визначені часові рамки, встановлені КК; 4) полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках; 5) умови перебігу судимості та й кримінально- правові наслідки визначені КК. Загальноправові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно-правовими актами.
Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:
1) може виступати як кваліфікуюча ознака за вчинення нового злочину.
КК кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин; 2) враховується у визнанні рецидиву злочинів (ст.
34); 3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності
(статті 45-48); 4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49); 5) враховується у виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62); 6) як одна з ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65); 7) враховується у визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута - за умовно- дострокового звільнення від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81, п. 2 ч.
3 ст. 107), а також у разі заміни не відбутої частини покарання більш м’яким (п. 2 ч. 4 ст. 82) та ін. Отож, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона враховується у вирішенні низки питань, пов’язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.
Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридично нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків і призначення покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Положення закону про судимість поширюються на весь строк відбування як основного, так і додаткового покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5-9 ст. 89, пунктами 2-4 ч. 2 ст. 108 КК, - і на певний строк після відбуття покарання.
Погашення і зняття судимості є різними формами припинення стану судимості. Воно можливе лише за наявності передбачених ст. 55 КК 1960 р. чи статтями 89, 108 КК 2001 р. підстав і за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить нового злочину. Погашення судимості не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим

142
документом.
КК 2001 р. містить як загальні норми про зняття та погашення судимості (статті 88-91 КК), так і положення про особливості застосування цього інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними вісімнадцятирічного віку (ст. 108 КК). В зв’язку з цим судам необхідно в кожному конкретному випадку з’ясовувати, в якому віці особою було вчинено попередній злочин. Якщо особа раніше засуджувалася за злочин, вчинений у віці до 18 років, до неї мають застосовуватися положення не тільки статей 88-91 КК, а й статті 108 КК
(п.4 постанови).
Щоби судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання встановлених в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, виду призначеного покарання, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб з моменту набуття чинності обвинувальним вироком, яким засудженому призначено покарання, минув певний строк.
При вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має судимість.
У ст. 55 КК 1960 р. строк погашення судимості встановлювався залежно від виду призначеного покарання або від строку фактично відбутого покарання, у той час як КК 2001 р. - залежно не тільки від виду призначеного покарання (пункти 1-6 ст. 89 КК), а й від ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6-9 зазначеної статті), тобто незалежно від строків призначеного судом покарання у виді обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання.
Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, яких засуджено за вироком суду без призначення покарання або яких повністю звільнено від покарання, чи такі, що

143
відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом. При цьому необхідно враховувати, що КК 2001 р. декриміналізовано значну частину діянь, які за КК 1960 р. визнавалися злочинними.
Такими, що не мають судимості, визнаються згідно з ч. 4 ст. 88 КК
2001 р. також особи, яких було реабілітовано, тобто ті, яких визнано несправедливо репресованими в судовому або позасудовому порядку з поновленням в усіх правах, у тому числі на підставі Закону України від
17 квітня 1991 р. “Про реабілітацію жертв політичних репресій на
Україні”.
Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинила злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК перебіг цього строку переривається й останній обчислюється заново після фактичного відбуття покарання (основного й додаткового) за новий злочин. У таких випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин.
Дострокове зняття судимості відповідно до ст. 91 чи ч. 3 ст. 108 КК з повнолітньої особи, яка відбула покарання у виді обмеження або позбавлення волі, та з особи, що вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до 18 років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, можливе тільки після закінчення не менше ніж половини строку погашення судимості, передбаченого ст. 89 КК, і лише за умови, що судом буде встановлено, що ця особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення. У такому випадку суддя виносить мотивовану постанову про дострокове зняття судимості з дотриманням порядку, встановленого ст. 414 КПК.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   36


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал