Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України



Pdf просмотр
Сторінка1/36
Дата конвертації13.03.2017
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36

Міністерство внутрішніх справ України
Національна академія внутрішніх справ України





КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ:
теоретичний курс та практикум

Навчальне видання
За загальною редакцією доцента
Горбачевського В.Я.

2
Схвалено на засіданні Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України
2004р. протокол №

Рецензенти:

М.І. Мельник - доктор юридичних наук, професор, заступник керівника
Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України
Г.О. Усатий – кандидат юридичних наук, заступник начальника відділу аналізу, прогнозування, попередження та розкриття податкових злочинів НДЦ
Національної Академії державної податкової служби України.
Авторський колектив:
В.В. Кузнецов – старший викладач кафедри кримінального права та процесу, кандидат юридичних наук;
А.В. Савченко – доцент кафедри теорії кримінального права, кандидат юридичних наук, доцент;
В.С. Плугатир – доцент кафедри кримінального права та процесу.
Кузнецов В.В., Савченко А.В., Плугатир В.С.

Кримінальне право України: теоретичний курс та практикум:
Навчальний посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачевського – К.: Атіка, 2005. – с.
Навчальний посібник призначений для абітурієнтів, студентів, слухачів і курсантів вищих навчальних закладів, де складають вступні, семестрові та державні
іспити з кримінального права.
У книзі у вигляді питань, і відповідей до них, викладені основні положення
Загальної та Особливої частин кримінального права, а також пропонуються практикум, який складається з 100 типових задач з відповідями до них. В посібнику вказані зміни та доповнення до кримінального законодавства станом на 1 січня 2005 р., а також наводяться постанови ПВСУ, що допоможуть обґрунтувати студенту свою відповідь.
Така структура посібника дозволяє максимально ефективно підготуватись до складання вступних, семестрових та державних іспитів з кримінального права.
Навчальний посібник буде корисним всім, хто цікавиться проблемами кримінального права.
В.В. Кузнецов – Загальна частина;
А.В. Савченко – Особлива частина;
В.С. Плугатир – Практикум.


3
Вступ
Кримінальне право України - одна з найважливіших дисциплін кримінально-правового циклу, яка викладається у вищих юридичних закладах освіти. Досконале знання кримінального законодавства нашої держави є необхідною умовою успішної роботи за фахом. Це покладає на студента обов’язок з перших днів занять відмовитися від поверхового засвоєння кримінально-правових інститутів, категорій і понять.
З вивченням питань кримінального права пов’язана підготовка не тільки студентів до семестрових та державних іспитів, але й абітурієнтів юридичних вузів МВС - до вступних іспитів. З огляду на подібність питань у білетах уважається за доцільне запропонувати деякі навчально-методичні рекомендації, які можуть бути використані на вступних, семестрових і державних іспитах.
Досвід приймання іспитів свідчить про наявність таких найбільш поширених і типових хиб, що стосуються знань і практичних навичок абітурієнтів і студентів з курсу кримінального права:
1. Найбільш поширеними хибами у відповідях на питання, пов’язаних із
Загальною частиною кримінального права, є такі: нездатність чітко визначити основні поняття (кримінального права, злочину, складу злочину, готування та замаху на злочин, співучасті у вчиненні злочину, сукупності, повторності та рецидиву злочинів, необхідної оборони, крайньої необхідності, покарання та інших) або їхні характерні ознаки; неможливість визначити обов’язкові ознаки складу злочину, нерозуміння відмінності об’єкта від предмета злочину (наприклад, об’єктом крадіжки є майно, замість об’єктом крадіжки є відносини власності, а предметом є майно), обставин, що виключають злочинність діяння (необхідна оборона) від обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності (примирення винного з потерпілим) та обставин, що звільняють від покарання та його відбуття (звільнення від відбування покарання з випробуванням) та ін.
2. Із найбільш поширених хиб у відповідях на питання, пов’язаних з
Особливою частиною кримінального права, слід зазначити такі: неповний юридичний аналіз складів злочинів, без вказівок на їхні конструктивні та кваліфікуючі ознаки або визначення загальних елементів складу злочину без конкретизації їх стосовно певного складу злочину (об’єктом крадіжки є суспільні відносини, замість об’єктом крадіжки є відносини власності), неспроможність чіткого розмежування суміжних складів злочинів
(наприклад, шахрайства (ст. 190 КК) від шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 222)).

4 3. Не можна визнати задовільним знання абітурієнтів і студентів кваліфікуючих ознак та їх змісту в складах злочинів. Наприклад, кваліфікуючої ознаки вбивства - умисне позбавлення життя двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК). Зазвичай відповідь обмежується тим, що винна особа вбиває двох або більше осіб. Цього, зрозуміла річ, недостатньо, щоби зрозуміти зміст цієї ознаки вбивства. А відповідь повинна мати такий зміст:
1. Умисне позбавлення життя двох або більше осіб кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного.
2. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим у позбавленні життя кожного з потерпілих. 3. Якщо ці мотиви передбачено як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.
4. У відповідях на іспитах досить часто залишаються поза увагою важливі зміни і доповнення в чинному кримінальному законодавстві
України, внесені за останній час. Тому в посібнику вказані зміни та доповнення до кримінального законодавства станом на 1 січня 2005 р., що допоможуть обґрунтувати студенту свою відповідь.
5. Вимагають більш ґрунтовного використання відповідні положення нових постанов Пленуму Верховного Суду України, навчально-методичної та монографічної літератури з кримінального права.
Отже, щоби запобігти переліченим недолікам і не допустити інших, треба обов’язково дотримуватися таких положень:
1. Для правильної побудови і повноти відповіді щодо запитань із
Загальної частини кримінального права треба, передусім із використанням навчальної програми, визначити місце запитання у системі Загальної частини кримінального права, тобто встановити, до якої теми воно належить.
Потім необхідно сформулювати саме положення, вказавши, чи визначене воно в законі (наприклад, поняття злочину - ст. 11 КК), чи дається в постановах Пленуму Верховного Суду України або сформульовано теорією кримінального права. Після цього необхідно розкрити зміст, ознаки та значення поняття чи положення.
2. У відповідях на запитання Особливої частини пропонується дотримуватися такої послідовності: 1) визначити суспільну небезпеку розглядуваного злочину, його місце в системі Особливої частини; 2) дати визначення злочину, що характеризується (крадіжка, шахрайство, одержання хабара та ін.); 3) розкрити об’єкт злочину, а також предмет злочину і потерпілого від злочину, якщо вони є; 4) охарактеризувати об’єктивну

5
сторону злочину та розкрити зміст ознак, що її характеризують, при цьому з’ясувавши конструкцію складу злочину і встановивши момент закінчення злочину; 5) охарактеризувати суб’єктивну сторону злочину (форма і вид вини, мотив, мета, емоційний стан); 6) визначити суб’єкт злочину (фізична особа, осудність, вік, наявність ознак спеціального суб’єкта); 7) проаналізувати кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки злочину, якщо вони є; 8) показати відмінність складу злочину, що аналізується, від
інших та суміжних складів (наприклад, відмінність крадіжки від грабежу).
При характеристиці складу злочину необхідно посилатися на постанови
Пленуму Верховного Суду України з цього питання, наводити приклади кваліфікації злочинів зі слідчої та судової практики.
3. При вирішенні задачі відповідь повинна складатися з трьох етапів. По- перше, треба визначити формулу кваліфікації, тобто вказати сукупність буквених і цифрових позначень, що вказують на відповідні пункти, частини, статті: Загальної та Особливої частин КК. При цьому слід пам’ятати, що тільки статті 14, 15, 27 КК України вказуються у формулі кваліфікації. Це допомагає встановити стадію вчинення злочину та вид співучасника.
Наприклад, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК - закінчений замах на крадіжку з проникненням у житло, приміщення чи інше сховище або ч. 5 ст. 27, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК - пособництво в умисному вбивстві заручника.
По-друге, необхідно сформулювати обвинувачення, тобто словесно описати всі основні й кваліфікуючі ознаки складу злочину, що його, на думку студента, вчинила особа, згідно з умовами задачі. Належить звернути увагу на те, що у формулі кваліфікації вказується тільки та частина, що найбільш обтяжує відповідальність, а у формулюванні обвинувачення треба вказати всі основні ознаки як основного складу злочину, так і кваліфікуючі.
Наприклад, форма відповіді може бути така: особа вчинила злочин, передбачений ч. 5 ст. 185 КК, тобто крадіжку в особливо великих розмірах і з проникненням у житло, приміщення чи інше сховище.
По-третє, слід аргументовано, з посиланням на нормативні акти або судову практику, пояснити правильність свого рішення. При цьому треба пам’ятати, що відповіді на задачі „так написано в підручнику або в науково- практичному коментарі” не враховуються. При цьому слід уважно аналізувати положення постанов Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що вони мають лише рекомендаційний характер.
Запропонований навчальний посібник, звісно, не може бути використаний як єдине джерело під час підготовки до іспитів. Використання посібника дозволить систематизувати знання студентом під час підготовки до іспитів, а також визначити зміст і приблизний обсяг відповіді на питання.

6
Загальні нормативні акти й література,
рекомендовані до курсів „Кримінальне право.
Загальна частина та Особлива частина”
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –
№ 30.
Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер,
2001.
Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів. У 2 кн. / Автори- упорядники: С. В. Лінецький, М. І. Мельник, А. М. Ришелюк. Кн. 2. – К.:
Атіка, 2004.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. Й. Коржанського – К.: Атіка, 2001.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2004.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України:
Особлива частина / За ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка – К.:
Форум, 2001.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на
1 липня 2002 р. / Відп. ред. С. С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002.
Кримінальне право: Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Юрид. ф-т; За ред.
П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. – К.: Юрінком
Інтер, 2001.
Кримінальне право: Загальна частина: Підручник для студентів юридичних спеціальних вищих закладів освіти / М. І. Бажанов,
Ю. В. Баулін, В. І. Борисов; За ред. професорів М. І. Бажанова,
В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.; Х.: Юрінком Інтер: Право, 2001.
Кримінальне право: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. проф.
Я. Ю. Кондратьєв – К.: Правові джерела, 2002.
Кримінальне право:
Загальна частина:
Курс лекцій
/
М. Й. Коржанський – К.: Атіка, 2002.
Кримінальне право:
Загальна частина:
Підручник
/
Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько; За ред. М. І.
Мельника, В. А. Клименка. – 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: Юридична думка, 2004.

7
Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред.
М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
Кримінальне право:
Особлива частина:
Підручник
/
Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, М. В. Володько; За ред.
М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004.
Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Атіка, 2002.
Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999.
Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України
(порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р. ). – К.: Атіка, 2001.
Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25–26 жовтня
2001 р. / Редкол.: В. В. Сташис (голов. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком
Інтер, 2002.
Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972–2002 роки) / За ред. В. Т. Маляренко. – К.: А.С.К., 2003.
Практика судів України у кримінальних справах. 1993–1995. – К.:
Юрінком, 1996.
Вартилецька І. А., Плугатир В. С. Кримінальне право України.
Альбом схем: Навч. посібник. За ред. В. Я. Горбачевського. – К.: Атіка,
2003.
Кримінальне право України. Загальна частина: Зб. завдань /
І. А. Вартилецька та ін. За ред. В. І. Осадчого. – К.: НАВСУ, 2003.
Кримінальне право України. Особлива частина: Зб. завдань /
І. А. Вартилецька та ін.; За ред. В. І. Осадчого. – К.: НАВСУ, 2003.
Кузнецов В. В., Савченко А. В., Плугатир В. С. Кримінальне право
України: питання і задачі (з відповідями) для державних іспитів: Навч. посібник. / За заг. ред. В. Я. Горбачевського. – К.: Атіка, 2004.
Малиновский А. А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права. – М.: Междунар. отношения, 2002.
Осадчий В. І., Плугатир В. С., Кузнецов В. В. Кримінальне право
України. Тестові завдання з відповідями: Навчальний посібник / За заг. ред. В. І. Осадчого. – К.: Атіка, 2002.
Савченко А. В. Збірник тестів і завдань для практичних занять з кримінального права України: Особлива частина: Навч. посібник. – К.:
Знання України, 2002.
Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / Савченко А.В.,
Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. – К.: Вид. Паливода А.В., 2005 – 640 с.

8
Питання із „Загальної частини
кримінального права” з відповідями

1. Поняття, завдання та система кримінального права України.
Конституція України як концептуальне джерело кримінального
права.
Поняття „кримінальне право” як правило в теорії розглядається в чотирьох його значеннях: 1) кримінальне право як галузь законодавства, що знаходить свій вияв у єдиному законодавчому акті - Кримінальному кодексі України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки; 3) кримінальне право як галузь права та 4) навчальна дисципліна про теоретичні засади кримінального закону та його історичні витоки, про чинний КК України та слідчо-судову практику його застосування, про закордонне кримінальне законодавство.
Кримінальне право як галузь законодавства - це сукупність кримінально-правових норм, сформульованих і прийнятих, як правило, парламентом України у вигляді законів, які визначають підстави і принципи кримінальної відповідальності, а також які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили.
Основними ознаками кримінального права як галузі законодавства
є такі: а) його норми встановлюються лише вищим органом законодавчої влади - Парламентом України; б) воно знаходить свій вияв у законах; в) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому законові - це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони.
Предметом кримінального права як галузі законодавства є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.
Кримінальне право як наука - це певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо теорії кримінального закону, практики його застосування та шляхів реформування, генезису кримінального права.
Кримінальне право як галузь права – це сукупність кримінально- правових норм, які визначають злочинність і караність діяння.
Кримінальне право як галузь права (М. Коржанський) – це сукупність суспільних відносин, які дозволяють і забезпечують особі суспільну можливість жити, володіти, користуватися найціннішими благами

9
суспільного життя та забороняють решті членів суспільства шкодити й руйнувати ці можливості.
Кримінальне право як навчальна дисципліна – це систематизована у певному порядку (у теми, модулі) сукупність знань про теоретичні засади кримінального закону та його історичні витоки, про чинний КК
України та слідчо-судову практику його застосування, про закордонне кримінальне законодавство.
Завдання кримінального права як галузі законодавства викладені
в ст. 1 КК: правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Система кримінального права поділяється на дві частини - Загальну
та Особливу. В Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Особлива частина кримінального права містить норми, що описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів.
Конституція
України має фундаментальне значення для кримінального права. Норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить нормам Основного Закону, вона не може бути застосована.
Нові кримінальні закони повинні бути співвіднесені з нормами
Конституції, бо не можуть мати з ними розбіжностей. Норми Основного
Закону є нормами прямої дії і можуть застосовуватись у вирішенні кримінальних справ.

2. Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-
правового регулювання
Соціальні цінності, створені багатовіковою діяльністю людей, кримінальне право (разом з іншими соціально-правовими регуляторами) охороняє від потенційних (можливих) злочинців і злочинних посягань. У цьому й виявляється охоронна функція кримінального права.
Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин, які виникли під час вчинення злочину, та застосування відповідного покарання до особи, що вчинила злочин. Тут регулювальна дія кримінального закону є формою вияву його охоронного завдання. Водночас кримінальний закон набуває прояву й у забороні вчинення злочинного діяння (профілактична функ-

10
ція) та загрозі покарання тим, хто може вчинити таке діяння (загальна превенція), і в застосуванні покарання до особи, що вчинила злочин
(спеціальна превенція).
Отож, охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенцій (попередження злочинів).
Слід зазначити, що деякі норми кримінального права виконують
регулятивні функції. Це норми про необхідну оборону (ст. 36), про завдання шкоди злочинцю при його затриманні (ст. 38), про крайню необхідність (ст. 39) тощо.
Закон про кримінальну відповідальність виконує також виховну
функцію. Наприклад, звільнення неповнолітнього від покарання
із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ч. 1 ст. 105 КК можливе при вчиненні ним злочину невеликої чи середньої тяжкості за умови, що його щире розкаяння та подальша
бездоганна поведінка свідчать про те, що на момент постановлення вироку він не потребує застосування покарання.
Якщо образно уявити сукупність суспільних відносин, які підлягають охороні кримінально-правовими засобами як величезний склад, то кримі- нальне право, на думку М. Ковальова, відіграватиме роль сторожа (варто- вого), готового відбити будь-яке вторгнення на охоронюваний об’єкт.
Сторож (вартовий) – досить примітивна модель однієї з основних функцій кримінального права, хоча вона досить точно відображає її суть.
Природно, що зазначені функції нерівнозначні з погляду умовно очікуваного соціального результату їхньої реалізації. Одна з них
(регулятивна) вирішує, насамперед, тактичні завдання, інша (охоронна) розрахована на далеку перспективу.
Однак, діючи разом, взаємопов’язано, вони становлять суть механізму кримінально-правового регулювання.
Виходячи із загальнотеоретичного постулату, утворення окремих галузей права можна пояснити й обґрунтувати, насамперед, специфікою предмета регулювання.
Предметом правового регулювання кримінального права як галузі законодавства є відносини, що виникають у результаті вчинення злочину та застосування відповідного покарання за його вчинення.
Розкриваючи сутність предмета кримінально-правового регулювання, можна виділити дві основні сфери людського буття, в яких активно функціонують норми кримінального права:
1) сфера правомірної поведінки громадян при заподіянні шкоди

11
за наявності обставин, які виключають злочинність діяння (необхідна оборона, крайня необхідність, затримання особи, що вчинила злочин та
ін.);
2) злочинна поведінка.
Єднальним компонентом цих сфер є кримінально-правове (аномальне) відношення, що свідчить про наявність соціального конфлікту, породженого злочинним актом однієї зі сторін цих відносин. Власне ці відносини і є предметом кримінально-правового регулювання, тому що тільки наявність цього виду відносин між людьми знімає запобіжник регулятивного механізму, що завжди перебуває у стані підвищеної готовності. Зі зникненням цього відношення, регулятивна функція поступається місцем функції охоронній, котра (на відміну від регулятивної функції) не зупиняється. Вона діє неперервно від моменту вступу в чинність відповідного кримінального закону й до його повного скасування.
Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються й охороняються відносини між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами й державою.
Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується, зазвичай, лише до особи, що вчинила злочин через покарання. Кримінально-правовий метод застосовується тільки,
якщо: 1) учинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, що вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встанов- леного законом віку та підлягає покаранню. У деяких випадках, передбачених законом (статті 75, 47), суд може відстрочити виконання призначеного кримінального покарання чи не застосовувати таке покарання взагалі.
Методи науки – це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об’єктивної дійсності, що складають предмет конкретної науки. Існують різноманітні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них можна виділити основні та допоміжні. Однак усі вони тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного.
До


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал