Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ




Сторінка1/9
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ОПЕРАТИВНО-СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ
Частина VІІ

ТРЕНІНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩИХ
ЯКОСТЕЙ ПРАЦІВНИКА ОВС



Навчально-методичний посібник




Київ 2015

2

Автори:
Александров Д.О. - доктор психологічних наук, доцент, професор кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ
Левенець О.А. - кандидат психологічних наук, професор кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ

Рецензенти:
Медведєв В.С. - доктор психологічних наук, професор, професор кафедри юридичної психології НАВС
Тополов Є.В. - доктор психологічних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник лабораторії психології навчання імені І.О. Синиці Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН
України
Психологічне
забезпечення
оперативно-службової
діяльності
працівників міліції. Частина 7. Тренінгові технології формування
професійно значущих якостей працівника ОВС. Навч.-метод. посібн./
Д.О.Александров, О.А.Левенець. - К.: Національна академія внутрішніх справ,
2015.
Присвячено актуальним проблемам психологічного забезпечення супроводження проходження служби особовим складом органів та підрозділів внутрішніх справ. Надається ґрунтовний аналіз загальнотеоретичних аспектів тренінгових технологій із відповідними практичними рекомендаціями щодо
розвитку особистісних якостей працівників ОВС.
Може знайти широке застосування в навчальному процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців психологічної служби.
Посібник розрахований на проведення всіх видів занять на очній, заочній та дистанційній формах навчання.
Для викладачів навчальних закладів, керівників і психологів практичних підрозділів МВС України.


3
Зміст
Вступ
1. Загальні положення тренінгових технологій у професійно психологічній підготовці працівників ОВС.
2. Тренінгові технології розвитку професійно значущих якостей.
2.1. Методологічні засади розвитку морально психологічних якостей.
2.2. Формування когнітивної сфери.
2.3. Формування комунікативної сфери.
2.4. Формування емоційно-вольової сфери.
2.5. Роль індивідуальної професійної концепції у формуванні особистісних якостей працівника ОВС як суб'єкта діяльності.
Висновки
Додатки
Література


4
Вступ
У контексті реформування правоохоронних органів держави нагальною
є необхідність підвищення вимог до професійно психологічної підготовки працівників МВС України. Адже правоохоронці виконують відповідальні завдання в складних умовах постійного впливу психогенних факторів: небезпеки, поєднаної з ризиком для життя, напруженої роботи уваги, необхідності безупинного аналізу швидкоплинних ситуацій, що вимагає від них мобілізації всіх психічних і фізичних можливостей.
Навіть загальний огляд основних психологічних особливостей та структурних елементів професійної діяльності правоохоронця показує, наскільки вона складна і багатогранна. Служба в органах внутрішніх справ супроводжується екстремальними навантаженнями, протікає в напружених, складних умовах, пов'язаних із застосуванням зброї, фізичної сили, спеціальних засобів. Професійна діяльність працівників ОВС висуває до них безліч різних вимог, серед яких найважливіша – наявність розвинених професійно значущих якостей особистості. У свою чергу формування і розвиток професійно значущих якостей – тривалий і напружений процес, але це є необхідною умовою професійного становлення працівника органів внутрішніх справ. Відсутність або недостатній розвиток цих якостей особистості перешкоджають нормальному здійсненню ним своїх функціональних обов'язків, породжують помилки в його діяльності, викликають процеси професійної дезадаптації і професійної деформації особистості. Враховуючи, що психологічно напружені умови службової діяльності спричиняють суттєвий деструктивний вплив, слід особливу увагу приділяти розвитку професійно значущих якостей, які б сприяли професійній адаптації працівників, а також формуванню їх психологічної стійкості і готовності до ефективного вирішення службових завдань. Наукові дані і наявний позитивний досвід вказують на необхідність введення спеціальних форм і методів цілеспрямованого підвищення психологічної підготовленості в системі професійного навчання.

5
Пунктом 1.7.2. Програми психопрофілактичної роботи з особовим складом органів та підрозділів внутрішніх справ України на 2013-2017 роки, передбачено розроблення методичних рекомендацій для керівників кадрових апаратів та структурних підрозділів служби психологічного забезпечення
МВС України з питань підвищення психологічної стійкості і надійності працівників органів внутрішніх справ у ризиконебезпечних ситуаціях оперативно-службової діяльності. Цілеспрямований процес впливу на співробітників по формуванню та розвитку необхідних особистісних якостей обумовлює успішне, ефективне виконання оперативно-службових завдань.
Центральною ж ланкою, що визначає специфіку психологічної підготовки співробітників, є методи її проведення. Останнім часом все більшого значення в організації психологічної підготовки працівників органів внутрішніх справ набуває використання професійно-психологічного тренінгу.
Професійно-психологічний тренінг являє собою систему цілеспрямованих тренувань і вправ, що дозволяють ефективно розвивати професійно значущі якості особистості співробітника. Тренінгові технології передбачають також оволодіння співробітником системою відповідних психологічних прийомів, що підвищують ефективність його професійної діяльності.

6
1. Загальні положення тренінгових технологій у професійно-
психологічній підготовці працівників ОВС
Визначаючи пріоритетні напрями професійно-психологічного розвитку особистості майбутнього правоохоронця і формування професійної компетентності, слід зазначити, що найважливішим з них є забезпечення умов для формування усвідомленої мотивації і прагнень до оволодіння прийомами розвитку, вдосконалення, самовдосконалення і самоактуалізації.
Сьогодні в арсеналі педагогічної психології існує цілий ряд методів, спрямованих як на вивчення, так і на подальший розвиток таких провідних сфер особистості: пізнавальної, мотиваційної, емоційної та комунікативної.
Технологія (від грец. texne – мистецтво, майстерність, logos – вчення, поняття) – це сукупність знань про способи і засоби проведення будь-яких процесів, за яких відбуваються якісні зміни якого-небудь об‘єкта.
Психологічні технології – це сукупність способів прийомів, вправ, технік взаємодії суб‘єктів діяльності, спрямованих на розвиток їх індивідуальності.
Організація особистісно-орієнтованого навчання вимагає якісно нових технологій, головною метою яких є формування механізму самоорганізації і самореалізації особистості.
Широке розповсюдження у професійній освіті отримали особистісно- орієнтовані ігрові технології: дидактичні, ділові, рольові ігри. Доведено, що досить висока ефективність професійного розвитку особистості забезпечується тренінговими технологіями.
Проблема використання в інтересах служби резервів психіки була і залишається актуальною для працівників органів внутрішніх справ, оскільки вони повинні вміти ―володіти собою‖ і самостійно керувати прихованими ресурсами своєї психіки за будь-яких найскладніших умов. Аналіз матеріалів, присвячених розробці проблеми діяльності людини (Б.Ф. Ломов,
В.Л. Марищук, Е.А. Мілерян, М.І. Д'яченко, Л.А. Кандибович, Ф.М. Гєнов,
К.М. Гуревич та ін.), свідчить про те, що важливою умовою формування

7 готовності є відповідність психологічних та психофізіологічних якостей працівника вимогам професійної діяльності.
В арсеналі психології існує низка навчально-розвивальних тренінгових методів, спрямованих як на вивчення, так і на подальший розвиток провідних сфер особистості, і тому впровадження цих методів у процес професійної підготовки, наряду із традиційними методами, є актуальним завданням сьогодення. Загалом, термін «тренінг» має багато значень: навчання, виховання, дресирування, підготовка, тренування.
Психологічний словник визначає «тренінг соціально-психологічний» як «прикладний розділ соціальної психології». Психотерапевтична енциклопедія окреслює тренінг у психотерапії як сукупність психотерапевтичних, психокорекційних і навчальних методів, спрямованих на розвиток навичок самопізнання та саморегуляції, спілкування і між персональної взаємодії, комунікативних та професійних вмінь. На сучасному етапі термін «тренінг» використовується для визначення широкого кола методик, що ґрунтуються на різних теоретичних принципах. Єдиної класифікації тренінгів немає, але серед них виділяються тренінги, спрямовані на розвиток навичок саморегуляції, тренінги особистісного зростання та навчальні і комунікативні тренінги.
На основі
ґрунтовних досліджень
Л.І. Мороз професійно- психологічний тренінг можна визначити як засіб формування та розвитку професійної майстерності персоналу, шляхом трансформації структурних компонентів професійної діяльності у якості особистості працівника, де фундаментальне значення має операціональна структура діяльності. Зміни психологічних характеристик учасників професійно-психологічного тренінгу
є результатом руху від зовнішнього засвоєння способів дії, запропонованих у тренінгу, до внутрішнього їх усвідомлення і включення в пізнавальні й регулятивні структури психіки у вигляді виникнення нових або вдосконалення уже сформованих умінь і навичок.
На сьогодні ефективно застосовуються тренінгові програми,

8 спрямовані на вдосконалення комунікативної компетентності правоохоронців (Л.І. Мороз, В.О. Лефтєров, Г.В. Попова, С.І. Яковенко), розвиток професійної
―Я-концепції слідчого‖
(О.В. Тимченко,
В.Є. Христенко, П.В. Макаренко), розвиток позитивної професійної та життєвої мотивації працівників міліції (А.П. Москаленко, Д.А. Кобзін), оволодіння прийомами зниження і профілактики професійного стресу
(В.О. Лефтєров, Г.О. Литвинова), навчання ефективним методам управління та формування команди (В.І. Барко) та інші.
Наведені дані свідчать про те, що активні методи підготовки персоналу органів внутрішніх справ вважаються найефективнішими. Не випадково в училищах початкової підготовки працівників міліції, вищих навчальних закладах і безпосередньо в підрозділах значна увага приділяється створенню тренувальних полігонів, смуг перешкод тощо. Зарубіжна практика свідчить про широке застосування тренінгів, зокрема, в поліції США, Німеччини,
Великобританії, де створена система обов'язкового проходження поліцейських комунікаційних, антистресових та інших тренінгів. Методиці проведення тренінгів приділяється 80-90 % навчального часу на практичне відпрацювання працівниками отриманих теоретичних знань шляхом здійснення ділових і рольових ігор, тренувань, програвання сценаріїв конкретних службових ситуацій і завдань, групових обговорень та ін. Крім того, в розвинених країнах поліцейські в процесі тренінгу опановують
«суміжні професії», набувають нових корисних умінь, що стає підставою для підвищення їм заробітної плати та просування по службі. За європейськими стандартами, всі працівники поліції проходять перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років. Тренінги за своїм спрямуванням досить різноматні. Наприклад, у Баварському центрі тренінгу поліції впроваджено понад 60 тренінгових програм різного спрямування.
У практиці підготовки працівників правоохоронних органів розвинутих країн, а віднедавна і нашої держави, головна увага приділяється спеціалізованим тренінговим програмам. Основними факторами, які

9 забезпечують ефективність професійно-психологічного тренінгу,
є максимальна професіоналізація матеріалу, який включено у програму тренінгу, тренування на високому, але доступному рівні труднощів, а також мотивація учасників до активної роботи шляхом актуалізації професійного досвіду та підбору стимульного матеріалу, адекватного професійним функціям.
При створенні тренінгових методик ми спираємося на постулати особистісного та діяльнісного підходів навчання, орієнтуючись на дослідження особистості визначних представників класичної зарубіжної та вітчизняної психології, серед яких передусім слід назвати В. Джемса,
В. Штерна, П. Жане, Л. Виготського, С. Рубінштейна, Б. Ананьєва,
О. Леонтьєва, К. Платонова, Г. Костюка, Л. Божович та ін.
Таким чином, основними засадами особистісного підходу, покладеного нами в основу навчально-розвивальних тренінгових методик формування професійно значущих пізнавальних якостей, стали:
По-перше, особистісний підхід має базуватися на науковому уявленні про особистість як суб‘єкті професійної діяльності, в тому числі й правоохоронної, та поведінки людини. В такому разі особистість виступає як складна соціально зумовлена цілісна система психічних якостей індивіда з притаманною їй психологічною структурою, взаємозв‘язками між її елементами, що виявляються і розвиваються, знов таки, у діяльності та відповідають конкретній соціальній ситуації життя людини.
По-друге, особистісний підхід надає можливість визначати
індивідуальність особистості в єдності з її соціальністю, тобто своєрідність, неповторне сполучення та взаємозв‘язок притаманних їй, по-різному якісно та кількісно розвинутих індивідуально-психологічних та соціально- психологічних властивостей, які зумовлюють її поведінку у певних сферах правоохоронної діяльності.
По-третє, особистісний підхід концептуально й методично забезпечує таке знання про індивідуальні та соціально-психологічні властивості

10 особистості, яке дає змогу виявляти, прогнозувати, попереджати, корегувати та використовувати з метою розвитку різноманітні, в тому числі й гострі, особистісні проблеми людини, особливо в процесі адаптації до психологічно складних умов правоохоронної діяльності.
По-четверте, необхідною складовою особистісного підходу є розробка та використання особистісно орієнтованого комплексу методів роботи практикуючого психолога. Цей комплекс має включати в себе відповідні психодіагностичні, консультативні, психокорекційні, психореабілітаційні, психорозвиваючі засоби, виходячи з актуальних умов службової діяльності слідчого.
По-п’яте, особистісний підхід представлений у змісті, меті та методах навчально-виховної роботи, забезпечуючи реальну диференціацію та
інтеграцію навчання й виховання не лише на рівні ВНЗ МВС України, а й на рівні особистості кожного слухача чи курсанта. Це особливо стосується програм професійної підготовки осіб юнацького віку, в той період життя, коли інтенсивно здійснюється і в основному завершується становлення базових
індивідуально- та соціально-психологічних характеристик особистості, на основі чого далі ґрунтується її професійний розвиток.
Важливим та необхідним елементом тренінгу будь-якого спрямування
є зворотній зв'язок з учасниками. Слід наголосити на важливості саме зворотного зв‘язку, який виступає у тренінговій формі підготовки одним з чинників ефективності, і який, нажаль, часто ігнорується у повній мірі в
„традиційних‖ формах проведення занять. Так, зокрема, зворотний зв‘язок допомагає учасникам тренінгу усвідомлювати концептуальні моделі професійної діяльності. Проходячи тренінгову підготовку, фахівець на підставі зворотного зв‘язку виявляє брак умінь та навичок, прогалини теоретичних знань, а також неадекватність наявних установок і стереотипів.
Механізми зворотного зв‘язку дозволяють фахівцю співвідносити результати своєї діяльності та поведінки з цілями тренінгу, що сприяє корекції неефективних моделей поведінки, їх заміні новими, більш ефективними.

11
Важливою перевагою гри виступає те, що вона є самостійним явищем культури, відтворює професійне середовище і не потребує вироблення штучної мотивації.
Узагальнюючи напрацювання різних авторів, ми сформулювали такі вимоги до особистісно-орієнтованих технологій, спрямованих на розвиток професійно значущих якостей працівників ОВС:
1. Сприяння загальному розвитку особистості суб‘єкта діяльності.
2. Адекватність змісту навчання сучасним вимогам професії.
3. Інтеграція особистісного та професійного досвіду.
4. Установка на єдність розвитку логіки мислення та креативності, творчості.
5. Сприяння самоаналізу та саморефлексії учасників навчального процесу.
Найбільший дидактичний потенціал має професійно-психологічний тренінг, який у свою структуру може включати всі відомі форми навчання: лекційні повідомлення, вирішення ситуативних професійних завдань, рольові
ігри, дидактичні вправи тощо. Професійно-психологічний тренінг найбільш точно відтворює професійне середовище, дає орієнтири вдосконалення професійних умінь, а також є дієвим засобом навчання й розвитку особистісних якостей та професійної компетентності працівників ОВС.
Потенційна перевага використання тренінгу - це можливість отримання зворотного зв'язку для учасника групи від інших, від колег, що мають спільні проблеми чи переживання з конкретним учасником групи, порівняння різних по ефективності моделей поведінки, а також власного бачення ситуації і реакції на неї з уявленнями інших, емоційний проживання їх. Успішність процесу моделювання професійно-психологічних тренінгів можлива лише за умови дотримання загальних принципів тренінгового формування професійних умінь. Будь-яка програма тренінгу потребує адаптації до вікових, гендерних, професійних та інших особливостей учасників. Ядром тренінгу виступають вправи, що відтворюють професійне середовище або окремі його елементи, завдання, які виконуються методом ―мозкового

12 штурму‖, а також вправи на рефлексію та підбиття підсумків. Ці завдання забезпечують інтеріоризацію зовнішнього професійного контексту, сприяють виходу за межі шаблонного, стандартного мислення, а також особистісним змінам та самокорекції. Принцип релевантності вправ загальним цілям тренінгу реалізується шляхом трансформації поставленої мети у систему конкретних навчальних завдань.
Особливу увагу слід звернути на подачу зворотного зв'язку тренером, членами групи, а також на її утримання. Є певні правила, що приписують бажаності уникнення оціночних суджень (краще зворотну інформацію подавати в описовій формі), реалізації зворотного зв'язку в контексті конкретних ситуацій для встановлення і демонстрації причинно-наслідкових зв'язків між окремими моментами, фактами, подіями, щоб забезпечити розуміння основних тенденцій взаємодії і аналізу таких властивостей, які можна змінити. В першу чергу до них відносять:
- професійно-психологічну орієнтованість його особистості;
- психологічну стійкість;
- розвинені вольові якості: вміння володіти собою в складних ситуаціях, сміливість, мужність;
- добре розвинені комунікативні якості: вміння швидко встановлювати контакт з різними категоріями людей, встановлювати і підтримувати довірчі відносини;
- здатність чинити психологічний вплив на людей при вирішенні різного роду оперативно-службових завдань;
- рольові вміння, здатність до перевтілення;
- розвинені професійно-значущі пізнавальні якості: професійну спостережливість і уважність, професійно розвинену пам'ять, творчу уяву;
- професійно розвинене мислення, схильність до напруженої розумової роботи, кмітливість, розвинену інтуїцію;
- швидкість реакції, вміння орієнтуватися в складній обстановці.

13
Дані якості не притаманні людині від початку. Їх формування і розвиток - тривалий і напружений процес, але це є необхідною умовою професійного становлення співробітника органів внутрішніх справ.
Успіх тренінгу значною мірою визначається дотриманням таких
принципів роботи групи:
активності – в групі не повинно бути пасивних спостерігачів, члени групи постійно залучаються до різних дій – ігри, дискусії, вправи, а також цілеспрямовано спостерігають і аналізують дії інших;
дослідницької позиції – передбачає, що під час тренінгу учасники групи усвідомлюють, виявляють, відкривають ідеї, закономірності, вже відомі в психології, а також, що особливо важливо, досліджують власні особистісні ресурси і можливості;
доступності – визначає таку організацію і проведення тренінгу, щоб учасники могли з мінімальними перешкодами свідомо засвоїти необхідні знання, навички і уміння при певній напрузі своїх розумових і фізичних сил;
партнерського спілкування – взаємодія в групі будується з урахуванням інтересів всіх учасників, визнання цінності особистості кожного з них, рівності їх позицій, а також співучасті, співпереживання, підтримання один одного (не дозволяється завдавати ударів ―нижче поясу‖, заганяти ―в глухий кут‖ тощо). Реалізація цього принципу створює у групі атмосферу безпеки, довіри, відвертості, що дозволяє учасникам експериментувати не соромлячись помилок;
– “тут і тепер” – важливо, щоб аналізувалися процеси, думки і відчуття, що виникають у даний момент, не апелюючи до минулого досвіду.
Саме безпосереднє спілкування у тренінговій групі є основою для розвитку особистості;
– щирості і відвертості – основа ефективної міжособистісної взаємодії, але рівень і глибину відвертості кожний учасник встановлює собі сам, виходячи з почуття власної комфортності і комфортності інших учасників;

14
добровільної участі – учасник повинен мати внутрішню зацікавленість у змінах. Примусово особистісні зміни в позитивному розумінні, як правило, не відбуваються, і недоцільно цього вимагати;
занурення – тривалість занять повинна бути визначена з самого початку роботи. Досвід проведення тренінгів дає підстави для висновку, що найбільший ефект досягається під час роботи крупними часовими блоками – зануреннями в те або інше заняття на 4-6 годин, а іноді – й на більш тривалий період. Це обумовлено тим, що багато часу втрачається на ―розморожування‖ учасників, їх емоційне входження у групові процеси після тривалої перерви;
конфіденційності – ―психологічна закритість‖ групи зменшує психологічний дискомфорт учасників. Все, що відбувається в групі, не виходить за її межі;
принцип “Я” – всі вислови повинні будуватися з використанням ―я‖, тим самим особа вчиться брати відповідальність на себе і приймати себе такою, якою вона є.
Під час тренінгу використовується низка тренінгових методів, що можуть бути систематизовані у шість основних груп.
1. Ігрові методи. У цій групі центральне місце посідає гра як модель життєвих ситуацій, коли людина набуває певного досвіду, зміст якого зумовлений видом і загальною метою тренінгу. Це може бути досвід особистих переживань, соціально-психологічних відносин, професійної взаємодії тощо. Ігри складають ―ядро‖ тренінгового процесу, їх реалізація сприяє групоутворенню, груповій динаміці.
Існують наступні види
ігрових методів
(без урахування психогімнастичних ігор і вправ): 1) атестаційні; 2) на розвиток групової динаміки; 3) дидактичні; 4) імітаційні; 5) інноваційні; 6) дослідницькі;
7) операційні;
8) організаційно-діяльнісні; 9) проблемно-орієнтовані;
10) профорієнтаційні; 11) рольові; 12) розминальні; 13) ситуативно-рольові;
14) творчі; 15) управлінські; 16) навчальні.
Із всіх різновидів ігрових методів найбільш часто використовується

15 рольова гра і ділова гра. Рольова гра – метод психологічного моделювання, спрямований на отримання психокорекційного ефекту за рахунок
інтенсивного міжособистісного спілкування і виконання спільної діяльності групою людей в умовах ігрової імітації реальних або вигаданих ситуацій.
Рольова гра дає можливість вияву своєї індивідуальності, творчих можливостей, розвиває уміння краще розуміти інших, їх позиції і відчуття, а також створює умови для кращого осмислення норм і правил поведінки та спілкування. Певний ступінь умовності, розважальний характер рольової гри дозволяє послабити або повністю зняти дію захисних психологічних механізмів учасників. Це, у свою чергу, сприяє розвитку їх креативності, стимулює дослідницьку діяльність щодо прояснення своїх проблем, пошуку ресурсів і шляхів їх вирішення.
Ділова гра – форма відтворення наочного і соціального змісту професійної діяльності фахівця, моделювання систем відносин, характерних для даного виду практики. Під час ділової гри за допомогою знакових засобів
(мова, графіка, таблиці, документи) передбачається розгортання особливої
(ігрової) діяльності учасників на імітаційній моделі, що відтворює умови і динаміку певної професійної діяльності. Залежно від того, який тип людської практики відтворюється у грі і які цілі мають учасники, ділові ігри бувають навчальними, дослідницькими, управлінськими тощо.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал