Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка9/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   37

РОЛЬ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА
Довбиш Аліна,

учениця 10 класу Леб’язької ЗОШ І-ІІІ ступенів Зачепилівської районної ради, вихованка гуртка «Історичне краєзнавство» Зачепилівського районного будинку дитячої та юнацької творчості

Керівник: Буряк Ольга Василівна, вчитель історії Леб’язької ЗОШ І-ІІІ ступенів
«Герой – це людина, котра у вирішальний момент

робить все, що потрібне суспільству»

Ю.Фучик

Роль особистості у історії - це абсолютно непередбачувана річ! Ще нікому із політиків, експертів та аналітиків і майже ніколи не вдалося, виходячи із оцінок особистості формального лідера нації та його попередньої діяльності, точно спрогнозувати кроки та наслідки діяльності цього лідера!

У недавньому радянському минулому превалював марксистсько-ленінський підхід: головною рушійною силою суспільства є люди, трудящі маси. Саме вони формують суспільство, класи. Народ створює історію і висуває зі свого середовища героїв.

Питання типу «Хто є творцем історії?», «Яка роль конкретної особистості в історії?», «Чи творить історію народ чи він є нездатним до цього, а лише Особистості, еліта?» і т.д. вже давно хвилюють багатьох філософів, істориків, та і людей взагалі. Це не даремно, адже це є і важливим світоглядним питанням. І його вирішення має для людини немале значення.

Особистість – система соціально значущих рис, що характеризує людину як члена суспільства. Визначається певною системою суспільних відносин, культурою, обумовлена також і біологічними особливостями. Особистість володіє цілою низкою моральних якостей (позитивних і негативних), що носять соціально значущий характер. Ця система динамічна, рухлива, але водночас і доволі стійка. І відіграє важливу роль у історії людства.

Історія Другої Світової війни зберігає в собі безліч прикладів безмежного героїзму, відваги і самопожертви. Тобто, ми можемо сказати, що саме особистості творили історію. З іншого боку, обставини були такі, що у багатьох людей не було вибору — якби вони не вчинили те, що наступні покоління назвуть подвигом, їм не вдалося б вижити — у наявності сотворіння героя історією. Одне безсумнівно: роль особистості в історії дуже висока, якою б не був на насправді їх зв’язок.

Існує приказка: «історія натовпу не пам’ятає» . Вона говорить нам про те, що помітний слід в історії здатна залишити саме особистість, а не безлика маса. Справді, хто зараз здатний перерахувати за іменами людей, які штурмували Зимовий палац? Їх роль була вельми і вельми неоднозначна, але досить важлива.

Незважаючи на це, в історії вони залишилися саме як натовп, тоді як імена тих особистостей, які надихнули їх на цю дію, знає практично кожен. Можна сказати, що якою б не була роль особистості в історії, ця особистість обов’язково залишиться в пам’яті людей, нехай навіть і роль натовпу часом буває важливіше.

Можна довго називати імена тих, хто відзначився своїми діями в різні історичні часи і чиє ім’я до сих пір люди згадують з гордістю та повагою, чи з відразою та ненавистю.

Концепція особистості Григорія Сковороди бере свій початок з його уявлення про подвійну природу всього сущого — зовнішню і внутрішню. Людина взагалі, як і кожна окрема людина зокрема, — це окремий світ — «мікрокосм», котрий, як «маленький простой камушек, в котором ужасный пожар затаился». Видима натура — «камушек» — матеріальна, невидима — «пожар, що затаївся» — духовна .

Підкреслюючи індивідуальність кожної людини, Григорій Сковорода вдається до надзвичайної образності. Він подає зображення фонтану, що наповнює різні ємності, з написом «нерівна всім рівність». Кожна людина неповторна, кожну наповнює «бог» (або «природа») відповідно до внутрішніх, індивідуальних потреб.

Мовознавець Володимир Даль слово «особистість» пояснював досить просто, він говорив, що це самостійна особа або просто персона, тобто, він вважав, що кожна людина незалежно від віку чи статі, є особистістю. А слово «історія» він визначив як «слово, прийняте від древніх майже у всі європейські мови...» — як «побутописання, дієписання..., повість про події, про побут і життя народів».

І якщо об'єднати ці два поняття, то виходить, що всі ми з вами є особистостями і хочемо ми того чи ні, особистостями, котрі постійно перебувають у гущі історичних подій.

Я вважаю, що кожна особистість грає в історії свою, особливу роль. І відразу оцінити цю роль не можливо. Ми не можемо простежити, що буде далі, але всі люди, всі особистості, талановиті чи ні, значимі для історії однаково. Я так вважаю. Вся історія - це мозаїка особистостей, людських вчинків, думок, мрій, бажань, пристрастей.

За всю історію людства відбулося безліч подій, і завжди вони прямували різними за своїм моральному вигляду і розуму особистостями: геніальними або тупоумних, талановитими або посередніми, вольовими або безвільними, прогресивними чи реакційними. Ставши з волі випадку або в силу необхідності на чолі держави, армії, народного руху, політичної партії, особистість може чинити на хід і результат історичних подій різний вплив: позитивне, негативне або, як це нерідко буває, і те й інше. Тому суспільству далеко не байдуже, в чиїх руках зосереджується політична, державна і взагалі адміністративна влада.

Часом соціальні мислителі перебільшували роль особистості, насамперед державних діячів, вважаючи, що мало не все вирішується видатними людьми. Королі, царі, політичні вожді, полководці нібито можуть керувати і керують всім ходом історії, як свого роду ляльковим театром. Зрозуміло, роль особистості велика в силу особливого місця і особливої функції, яку вона покликана виконувати. Філософія історії ставить історичну особистість на належне їй місце в системі соціальної дійсності, вказуючи що вона може зробити в історії, а що не в її силах.

Висування особистості обумовлюється і потребами суспільства, і особистими якостями людей. «Відмінна риса справжніх державних діячів у цьому якраз і полягає, щоб вміти отримати користь з кожної необхідності, а іноді навіть фатальний збіг обставин повернути на благо державі».

Сам факт висунення на роль історичної особистості саме даної людини - це випадковість. Необхідність ж цього висунення визначається історично склалася потребою суспільства в тому, щоб чільне місце посіла особистість саме такого роду. Н.М. Карамзін так сказав про Петра Першого: «Народ зібрався в похід, чекав вождя і вождь з'явився!» Те, що саме ця людина народжується в даній країні, в певний час, - чиста випадковість. Але якщо ми цю людини усунемо, то з'являється попит на його заміну, і така заміна знайдеться.

Роль особистості в історії залежить не тільки від історичних обставин, що склалися, але і від того, яке політичне та соціальне становище вона займає в суспільстві. Чим вище це положення, тим вище роль особистості, бо тим більше можливостей у неї впливати на хід подій. Якби Петро Перший не був царем Росії, то він, звичайно, не зміг би зробити такий величезний вплив на її долю.

Найчастіше в силу історичних умов вельми видну роль доводиться грати просто здатним людям і навіть посереднім. Про це мудро сказав Демокріт: чим «менш гідні погані громадяни одержуваних ними почесних посад, тим більше вони стають недбалими і виконуються дурості і нахабства». У зв'язку з цим справедливо застереження: «Стережися зайняти завдяки випадковостям пост, який тобі не по плечу, щоб не здаватися тим, чим ти не є насправді».

У міфології стародавніх народів постійно говориться про сильних особистостей, що керують або усім життям суспільства, або його окремими частинами. Це – боги, напівбоги, герої... Вони є головними, вони вирішують все.

У греків є така легенда, що боги інколи спускалися з Олімпу, вселялися в людське тіло і допомагали людям. Можливо, у цій легенді є краплина правди. Не кожного дня чи року з’являються лідери, здатні повести за собою великі маси людей. Така особистість приходить дуже рідко, мабуть і зараз народ перебуває в такому летаргічному сні в очікуванні особистості, якій болітиме душа за всіх разом і за кожного окремо, а не за власні меркантильні інтереси.

Можна сказати, що не все, але багато що в історії людства залежить від того, хто, який Бог прийде наступного разу на землю і куди: до миру чи до війни - поведе він народ.

Отже, історичний процес складається з життєдіяльності людей. Вони працюють, виробляють матеріальні і духовні цінності. Вони передають ці цінності, а також традиції, звичаї, культурні досягнення з покоління в покоління. Інакше кажучи, народ - суб’єкт історії. Але в цьому нескінченному процесі історії особистість відіграє певну роль та виконує ті чи інші функції, які залежать від займаного нею в Товаристві становища. Особливо велика роль суверенів. Їхні дії та вчинки впливають на долі мільйонів людей, на пристрій світу і міжнародні відносини. І якщо вони працюють на благо народу, вирішують історичні завдання по реалізації соціального прогресу, на гуманізації суспільства, то такі діячі залишаються в історії як видатні особистості, і народ їх пам’ятає завжди.


ПРОБЛЕМА СЕНСУ ЖИТТЯ ОЧИМА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ШКОЛЯРІВ
Довгань Вікторія,

учениця 7 класу, вихованка історико-краєзнавчого гуртка

БД та ЮТ Кременчуцької районної ради при Максимівському НВК

Керінвик: Пилипенко Вадим Валерійович, керівник історико-краєзнавчого гуртка

БД та ЮТ Кременчуцької районної ради

при Максимівському НВК


Кожна людина хоча б раз задумувалася над проблемою сенсу життя. У сучасних наукових колах поширеним є таке визначення: «Сенс життя – філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини, це одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для духовно-морального становлення особистості».

Дане визначення стимулює до роздумів, оскільки, якщо сенс життя пов’язаний з метою існування, то важливо, щоб людина мала певне ставлення до нього з дитинства чи юності. Саме в шкільні роки формуються основні світоглядні переконання особистості, ставлення її до родини, оточуючих, кар’єри тощо. Учень знаходиться в стані постійного визначення захоплень, інтересів, професії тощо. Таким чином, важливо проаналізувати погляди на проблему сенсу життя сучасних українських школярів, адже вони знаходяться на найактивнішій стадії його пошуку.

Питання сенсу життя – одна з традиційних проблем філософії та художньої літератури, де воно розглядається переважно з точки зору визначення найгіднішого способу життя людини.

Аналізуючи питання сенсу життя, важливо розглянути його як суб'єктивну оцінку прожитого часу та відповідність досягнутих результатів початковим намірам. У цьому випадку необхідно знайти відповіді на питання:



  1. «У чому полягають життєві цінності?»;

  2. «Що є метою життя?»;

  3. «Навіщо мені жити?».

Розуміння сенсу життя часто не є повсякденним, а приходить під час важливих подій, що відбуваються з людиною протягом її існування. Важливу роль у цьому відіграють і такі фактори як: 1) сприйняття навколишнього світу; 2) проблеми, що випадають на долю людини; 3) умови її існування.

Крім усвідомлених, логічно вибудуваних знань людині притаманні й неусвідомлені, інтуїтивні, логічно не пов'язані між собою. Збагачена знаннями та роками досвіду людина реалізує свою мудрість передусім у взаємодії з молодшим поколінням, що робить її життя осмисленим, значущими і цікавими, вселяє їй упевненість у важливості її існування. Що і допомагає сучасній молоді краще зрозуміти всю суть проблематики сенсу життя.

Ставлення до сенсу життя у молоді, дорослих і людей похилого віку дуже відрізняється, адже кожна із зазначених категорій має різний суспільний досвід. Учнівська молодь є найбільш динамічним та водночас найнеоднозначнішим прошарком населення, адже вона дуже яскраво відрізняється своїми віковими характеристиками. У ході роботи над статтею було проведене опитування. Його мета полягала у визначенні розуміння сенсу життя та основних життєвих пріоритетів в учнівському середовищі. Опитування проводилося у трьох класах (5, 7, 11) Максимівського НВК Кременчуцької районної ради Полтавської області. Кожному з класів відповідає своя специфічна вікова категорія: 5 клас – ранній середній шкільний вік, що характеризується ще дитячими поглядами; 7 клас – середній шкільний вік – період переходу школярів від дитинства до юності; 11 клас – старший шкільний вік, що характеризується переходом юнаків до дорослого життя.

Учням було запропоновано відповісти на такі ключові запитання:

«Чи знаєте Ви в чому сенс життя людини

«Що, на Вашу думку, є сенсом життя людини (3-5 слів)?»

Щоб уникнути можливого спантеличення учнів прямим формулюванням поняття «сенс життя», було вирішено поставити контрольне запитання: «Яка у Вас на сьогодні найпріоритетніша (головна) мрія?». Це запитання мало допомогло нам у визначенні реальних поглядів учнів на сенс життя. Заключним було питання: «Хто є Вашим прикладом (взірцем) на життя, на кого Ви б хотіли бути схожими?». Його ми вирішили поставити у зв’язку з тим, що важливо мати приклади у пошукові шляхів становлення особистості. Воно не пов’язане з кумиром, або ідолом, а навпаки, лише підкреслює важливість суспільних прикладів у житті людини.

Дослідження показало, що представники першої учнівської категорії мало задумуються про сенс життя всерйоз. Так на запитання, «Чи знаєте ви в чому сенс життя?» 90 % дали відповідь ствердну відповідь. Тоді як на запитання «Що на вашу думку є сенсом життя людини?» відповіді дуже різнилися. Половина п’ятикласників зовсім не змогли відповісти на це запитання, для 20%  – це просто жити, 10% – хотіли робити щось корисне для людства, 10% – по-дорослому визначили сенс життя у хорошій роботі, а інші 10 % – просто знайшли відповідь на це запитання у розвагах. Цікаво, що мрії у 90% опитаних п’ятикласників виявилися суто матеріальними й відірваними від їхнього сенсу життя. Більшість з них мріють про великі суми коштів, які можна було б витрачати на розваги.

Мрії семикласників відрізняються від попередньої групи опитуваних. Вони різняться результати не лише по роках, а й у хлопців та дівчат. Узагальнивши результати можемо стверджувати, що семикласники є матеріалістами, а от семикласниці мріють про гарне навчання та мир в Україні. Такі результати можна пояснити швидшим процесом дорослішання у дівчат. Адже як відомо, перехід до юнацького віку у хлопців відбувається на рік-два пізніше ніж у дівчат.

Заключне питання виявилося найбільш неоднозначним. Більшість п’ятикласників хотіли бути схожими на своїх рідних. Подібна ситуація у 7 класі, де 40% опитаних хотіли б бути схожими на близьких. Але поряд з цим слід зазначити, що 30% не хочуть повторюватися і прагнуть досягти мрій без орієнтира. Це можна пояснити підлітковим максималізмом, який у силу вікових особливостей починає проявлятися у семикласників.

Цікаві результати були виявленні під час обробки результатів анкетування учнів 11 класу, тому на них слід зупинитися окремо. 50% з опитаних не знають, у чому полягає сенс життя (це найбільший відсоток з усіх опитаних класів), з цього ми можемо зробити висновок, що чим більше людина над цим питанням замислюється, то більше вона впевнена, що не розуміє для чого вона живе. Мрії мають короткочасний характер, але є достатньо зрозумілими. Переважна більшість хоче добре скласти ЗНО, вступити до вузів. Сенс їхнього життя складають щаслива родина, змога працювати, кохання, творіння чогось корисного. Такі визначення сенсу життя говорять про те, що одинадцятикласники достатньо зріло сприймають своє майбутнє та бачать можливості його реалізації. У виборі життєвого прикладу більшість одинадцятикласниць хотіли б наслідувати приклад своїх рідних, найчастіше маму. В хлопців результати різняться: приблизно по третині хотіли б наслідувати сучасних зірок, своїх рідних та не визначилися.

На всі групи школярів мають значний вплив події сьогодення, що відбуваються в нашій країні. Так серед опитаних досить часто знаходилися ті хто мріє про мир, відвідати зону АТО, хоче щоб рідна людина по скоріше повернулася з війни. Є діти, що хочуть бути схожими на українських патріотів.

Можемо зробити висновок, що сенс життя кожної людини неповторний, як і вона сама. Людина завжди вільна у виборі сенсу і в його реалізації. Але свободу не можна ототожнювати зі вседозволеністю, її слід сприймати відповідально. Людина повинна знайти та йти за своїм покликанням, у якому життя набуває сенсу.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що сенс життя не є статичним поняттям. Він змінюється у відповідно до розвитку людини та обставинами, що її оточують. Сучасні українські школярі показали свою небайдужість до глобальних процесів, поряд з цим вони виявили бажання жити мирно та спокійно, працювати на благо собі та державі. Матеріальність мрій у середній школі можна пояснити дитячими бажаннями гратися та розважатися. Однозначною є тенденція, за якою з віком у школярів формується більш конкретний погляд на сенс життя, що пов’язаний з самореалізацією у суспільстві.



РОЛЬ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА
Доценко Яна,

учениця Куп’янської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1

Куп’янської міської ради Харківської області

Керівник: Обушко С.Я., учитель української мови та літератури


Ще рік тому ми згадували про Афганську війну і вважали, що це буде остання війна, у якій беруть участь українські військові. Та 2014 рік показав: ще не час забувати про жорстокі рани, що зазнала наша земля, втративши тисячі своїх синів. Сьогодні майже повторилася ситуація: наші сини, чоловіки, батьки гинуть під кулями ворога, матері, дружини в тривозі очікують на повернення своїх рідних. А тому хочеться ще раз згадати героїв, які залишилися в нашій пам’яті назавжди молодими. Тисячі юнаків загинули в Афганістані, віддали своє життя. Це вони, молоді, відважні, творили історію нашої країни, про них із гордістю згадують нащадки, на прикладі їхнього подвигу вчаться сучасні юнаки та дівчата любити Батьківщину, захищати її, виборювати щасливе майбутнє.

За офіційними даними за весь час афганської війни у ній взяло участь 620 тис. військовослужбовців і 21 тисяча робітників та службовців.  Загинуло в цій війні 14 453 особи, з них убито в бою 9511, померли від ран і хвороб 3203, загинули в аваріях, катастрофах 1739, пропали безвісти 330.

Оплакує ненька Україна 2376 своїх синів, які не повернулися додому.

За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в цинкових гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого…

І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь.

Такі соціальні наслідки Афганської війни.

Не обминула вона і нашого рідного міста. На Куп'янщині теж багато сімей відправили на цю війну своїх синів. 337 куп’янчан пройшли через машину смерті Афганістана. Сьогодні у місті діє Куп’янска організація Українського союзу ветеранів воїнів-інтернаціоналістів, яку очолює Шкарлет Юрій Сергійович. Загальна кількість членів організації – 574. 10 воїнів-афганців були нагороджені орденом Червоної Зірки. 27 чоловік – медаллю «За відвагу», 39 – медаллю «За бойові заслуги». 9 воїнів-куп’янчан загинуло в цій страшній війні. Це Віктор Дьомкін, Віктор Знова, Микола Ківшарь, Володимир Кривич, Віктор Мінц, Леонід Назаренко, Олексій Реуцький, Олег Тараканков, Юрій Ходак.

Назавжди вписані сторінки Афганської війни в історію Куп’янської загальноосвітньої школи №1. Серед випускників та вчителів нашої рідної школи є воїни-інтернаціоналісти – учитель школи Щирий Олег Віталійович, випускники школи. Особливо сумними є спогади про випускників школи 1981 року Віктора Дьомкіна та Віктора Знову, які загинули в Афганістані, виконуючи інтернаціональний обов’язок. Кожного року учні та викладачі вшановують пам’ять про них, вони теж є частинкою історії нашої держави , нашого краю, нащої школи.

Віктор Знова народився 14 липня 1964 року, в селі Лісна Стінка. Там пройшли його дитячі літа. Був з дитинства добрим та слухняним. У Віктора було багато друзів. У 1971 році, Вітя пішов до 1 класу. Любив школу, старанно й акуратно навчався, виконував завдання. Через два роки, їх сім'я переїхала до м. Куп'янська. Вітя пішов до 3 класу Куп'янської середньої школи №1. У 1978 році став комсомольцем. У 1981 році закінчив школу. Змалку захопився музикою, успішно закінчив Куп’янську музичну школу. Після закінчення середньої школи став працювати на ливарному заводі слюсарем холодильних установок. Хоч і недовго працював, але трудові відзнаки заслужив. 29 вересня 1982 року – початок військової служби Віктора Знови. Опанував він, як належить, бойову спеціальність, випустився навідником гармати. Він став не просто солдатом, він став воїном-інтернаціоналістом у Демократичній Республіці Афганістан. 6 травня 1983 року на кабульському аеродромі Віктора відібрали з гурту випускників «навчалок» і направили в танковий підрозділ на сході Афганістану.

Отож, наступного дня навідник гармати відрекомендувався командирові першої танкової роти – і почалася сувора служба з бойовими виходами і нічними рейдами на маршрут Самархейль-Джелалабад.

Звичайно, служба була не з легких. У листах додому Віктор ніколи не писав про труднощі й складнощі, які, напевно, були. Ось один з таких листів:

«Здравствуйте, мои родные, самые дорогие, самые любимые и лучшие из всех на свете, мои папочка, мамочка, бабусенька Мотечка и сестричка Людочка. С большим солдатским приветом солдата-интернационалиста и самыми сердечными пожеланиями в этом Новом 1984году к вам с афганской земли ваш Виктор! Я жив-здоров, не болею, чего, конечно же, и вам всем желаю, мои родные. Страшно скучаю за Украиной, за своим родным городом. Скорее бы домой. Так хочется всех вас увидеть…»

Віктор служив добре. Із комсомольської характеристики: «За время пребывания на учете в комсомольской организации 1 танковой роты, в/ч 93992, с мая 1984 года, комсомолец Знова В. Зарекомендовал себя с положительной стороны. Активно участвовал в общественной и комсомольской жизни роты. Неоднократно выступал на собраниях с конкретными деловыми предложениями. По характеру спокоен, честен, с товарищами дружелюбен».

15 лютого 1984 року був звичайним днем. Ішли навчання. Під час виконання бойового завдання танк №617, у якому знаходився Віктор, підірвався на міні. Чергову бойову операцію підрозділ проводив у провінції Лагман. Біля кишлаку Сурхакан танк, в екіпажі якого був Віктор Знова, підірвався на міні. Вікторові товариші дістали поранення. А тут ще заколотники почали обстріл.

Не зважаючи на це, Віктор допоміг своїм товаришам дістатися безпечного місця.

Він був тяжко поранений в обидві ноги й одразу ж направлений до Ташкентського госпіталю в тяжкому стані. Мужньо витримав кілька операцій, не зронивши жодного стогону. Віктор боровся зі смертю, змушував себя знову жити, підтримував товаришів. Але смерть виявилася сильнішою за життя. Найстрашнішим став день 29 квітня 1984 року – Віктор Знова помер.

Віктор Знова, випускник нашої школи, який здійснив подвиг у свої двадцять років, до останього подиху залишався людиною. Життя Віктора Знови – подвиг. Ось рядки з листа друга Віті, який був написаний його батькам: «Пишет вам Юра. Сначала я хочу от себя и всей своей семьи передать наши искренние соболезнования по поводу смерти вашего сына и нашего товарища. За короткое время я успел подружиться с ним и меня поражало в нем спокойствие солдата, который выполнил свой долг, с такими тяжелыми ранениями ничего не жалел о случившемся, так как у него исполнен свой долг, он защищал Родину. И о нем всегда будут помнить все. Мы видели в нем Человека. И его светлый образ всегда с нами. Гордитесь своим сыном».

Похований мужній воїн на міському цвинтарі в Куп’янську.

Минуло 10 років. Виросли деревця біля могили і журливо похитують гілочками в знак вічної скорботи…

Віктор Знова посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки за Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 червня 1984 року.

Рядовий Дьомкін Віктор народився в м. Куп’янську. Тут пройшли його дитячі літа. Вісім класів хлопець закінчив у середній школі № 1 міста Куп’янська, тут став комсомольцем. Після школи Віктор вступив до Куп’янського автотранспортного технікуму. Навчався добре, займався спортом, мав грамоти й дипломи. Після закінчення технікуму працював водієм у «Райсільгосптехніці». Його вміння і ставлення до роботи добре оцінювали і керівники, і товариші на підприємстві. До лав Радянської Армії Віктор пішов в останній вересневий день 1983-го. Їх привезли до Азербайджану, де Віктор пройшов курс молодого бійця й прийняв присягу Батьківщині. Уже тоді Віктор знав, що його подальша служба проходитиме в Демократичній Республіці Афганістан. 24 вересня 1983 року їх переправили на літаку через афганський кордон до м. Кундуз.

Спочатку Вітя служив у автомобільних військах. Він був хорошим другом, тому в нього було багато друзів. Одного разу Вітя врятував свого товариша, який був поранений і не міг вилізти з палаючого бензовоза.

Після смерті Віктора Знови, друга Віті, він написав рапорт про перевід його до полку і став кулеметником спецпідрозділу Віктор хотів помститися ворогу за загиблого друга. Навіть коли він захворів Боткіна, не залишився у карантині, а попросився до товаришів у полк.

На його солдатську долю випало чимало випробувань: хлопець побував на двадцяти бойових операціях, двадцять три рази супроводжував автомобільні колони.

На тій бойовій операції під Асадобадом (провінція Кунар) його рота прочісувала гори. Кордон – рукою подати, а внизу клекоче річка Кунар. Важкий підйом у горах, з кожним кроком важче дихати, ноги як свинцем налиті. Тиша. Але вона оманлива: її розпоров ворожий кулеметний вогонь. Кулеметник стріляв майже впритул. Бійці залягли, хто де міг. Віктор Дьомкін, розуміючи, як легко супротивнику перестріляти їх всіх, вирішив зняти ворожого кулеметника: перебіжками, від укриття до укриття. А кулі так і висвистують, рикошетячи від гранітної тверді. Наблизившись до ворожого кулеметника, Віктор кинув із-за скелі дві гранати. Ворога він знищив, але сам не вберігся – дістав смертельне поранення.

Могила відважного воїна знаходиться на міському кладовищі в Куп’янську.

Віктор Дьомкін посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки за Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1985 року.

Через деякий час після поховання на могилі Віктора Дьомкіна було знайдено вірш, присвячений йому.

У нашій школі на згадку про воїнів інтернаціоналістів встановлено меморіальну дошку на честь Віктора Знови та Віктора Дьомкіна. Кожного року біля неї проводяться учнями та вчителями лінійки пам'яті та покладаються квіти.
Філософські погляди Г.С.Сковороди



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал