Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка6/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

ОПРІСНЕННЯ СОЛОНОЇ ВОДИ ЗА РАХУНОК СОНЯЧНОЇ ЕНЕРГІЇ
Врублевський Олег,

учень 9 класу Миколаївської гімназії №41 Миколаївської міської ради,

вихованець туристсько-краєзнавчого гуртка Миколаївського обласного

Центру туризму. краєзнавства та екскурсій учнівської молоді

Керівник: Пиртя Т.О., вчитель Миколаївської гімназії №41 Миколаївської міської ради,

керівник туристсько-краєзнавчого гуртка Миколаївського обласного

Центру туризму краєзнавства та екскурсій учнівської молоді
Ми стоїмо на порозі війни за прісну чисту воду, але ж природа дає нам всі можливості: води Світового океану та колосальну енергію сонця, при використанні яких ми втамуємо свою спрагу. Опріснення води для промислових і господарсько-питних потреб здійснюється різними методами на опріснювальних установках, для функціонування яких необхідна додаткова енергія – чи то електрична, чи атомна.

Саме тому актуальним стає питання вирішення проблеми дефіциту питної води шляхом опріснення морської води без використання додаткових енергомістких установок. У даній роботі пропонуються способи опріснення морської води за рахунок випаровування та конденсації під дією сонячного випромінювання.

Мета роботи полягає в опрацюванні, систематизації матеріалу з даної теми, дослідженні ефективності використання різних методів для опріснення солоної води.

Об’єктом дослідження даної роботи є проблема нестачі прісної води у світі, предметом – методи опріснювальних установок.

Опріснення води – зменшення кількості солей, що містяться в природній водах, осадження їх з морів чи засолених ґрунтових вод до рівня, необхідного для технологічного використання води або вживання її для пиття. В даний час відомо приблизно 30 способів опріснення морської води, одними з яких є: дистиляція, іонний обмін, електродіаліз, виморожування, геліоопреснення, зворотний осмос (гіперфільтрація), хімічне осадження.

Різноманіття існуючих методів отримання прісної води пояснюється тим, що жоден з них не може вважатися універсальним, прийнятним для даних конкретних умов. Коротко розглянемо ці методи.



Дистиляція. Опріснення води методом дистиляції досить простий процес. Проблема полягає тільки в тому, що при випарюванні прісної води осідає багато солей, які сприяють утворенню накипу і погіршення теплопровідності судин, засмічення труб. Якщо виробляти зм'якшування води за допомогою іонообмінних смол, то цей спосіб виявиться ще дорожче.

Виморожування. Коли з солоної води утворюється лід, то розчинені в ній солі не потрапляють в нього. Але цей спосіб теж вимагає великої кількості енергії.

Зворотний осмос. У цьому випадку відділення прісної води від розчинених у ній солей роблять за допомогою мембрани, непроникною для солей. Мембрану поміщають між прісною водою і розсолом. Для вирівнювання концентрації вода проникає в розсіл. Щоб припинити проникання води в розчин, необхідно прикладати осмотичний тиск.

Іонний обмін. Іонообмінне опріснення води полягає в фільтруванні насиченої солями води через аніонітние і катіонітние фільтри, які періодично регенерують кислотою і лугом. Деякі речовини здатні вільно обмінюватися іонами з розчинами солей. Це тверді електроліти, які поділяються на катіоніти і аніоніти. У катіонітів аніони представлені у вигляді полімерів, нерозчинних у воді. Аніоніти являють собою тверді підстави, їх аніони рухливі і здатні обмінюватися з аніонами інших розчинів.

Електродіаліз. Електроліз полягає в електрохімічних процесах окиснення та відновлення на електродах. При електролізі позитивно заряджені йони (катіони) рухаються до катода, на якому електрохімічно відновлюються. Негативно заряджені йони (аніони) рухаються до анода, де електрохімічно окиснюються. В результаті електролізу на електродах виділяються речовини в кількостях, пропорційних кількості пропущеного струму.

Хімічне осадження. Цей спосіб заснований на тому, що деякі розчинені солі можна перевести в нерозчинені шляхом випадання в осад. Так, наприклад, солі магнію осідають содою, сульфати видаляються під дією гідрату окису барію.

Геліоопріснення, що є підвидом дистиляції. Суть цього методу полягає в тому, що в басейні з артезіанською водою під впливом сонячної радіації відбувається її випаровування. При конденсації пари утворюється дистилят. Він збирається в жолобах, а розсіл видаляється в дренаж. Саме цей метод, на нашу думку, є дуже корисним для використання у власних побутових потребах.

Сонячне опріснення являє собою процедуру опріснення води, яка передбачає можливість використання енергії сонячного випромінювання. Історія подібного методу почалася в середині 1950-х років, коли проходило вивчення ймовірності експлуатації звичайних сонячних дистиляторів на узбережжі і в пустелі для віддалених поселень. Дешевизна труб і водяних насосів, а також значне здешевлення джерел енергії в XX столітті ці проекти стали неконкурентоспроможними. На сьогоднішній день інтерес до досліджень у цій галузі виник знов, що пояснюється підвищенням цін на енергоносії, збільшенням забруднених джерел води і виснаженням місць видобутку артезіанської води. Наведемо приклади декількох сонячних опріснювачів.

1) Сонячна піч Eliodomestico, що використовує тепло від прямих сонячних променів, щоб відокремити воду від солі. Солона вода заливається в верхній котел з ранку. Протягом дня, сонце нагріває верхній котел і збільшує тиск , в результаті чого вода випаровується в пару. Оскільки пара піднімається у верхню, він конденсується на поверхні кришки. Конденсат направляється в трубу, яка веде в миску, що стоїть внизу. Зрештою, можна зібрати до 5 літрів в день за допомогою Eliodomestico.

2) Дистилятор на сонячній енергії Watercone. Конструкція: великий конус з прозорого полімеру із загнутими всередину краями і пробкою на вершині. Працює воно просто: брудну воду з моря або іншого джерела наливають у велику чорну тарілку і накривають її конусом. На сонці вода випаровується і тут же конденсується на більш холодних, ніж основа, стінках конуса. Волога стікає в кільцеву ємність. Перевернувши Watercone, питну воду легко перелити в пляшку.

3) Сонячний опріснювач типу «гарячий ящик». Такий опріснювач виконаний у вигляді теплоізольованої зсередини посудини, дно якої заливається солоною водою, що підлягає опрісненню. Верхня частина покрита світлопрозорим матеріалом (склом, полімерною плівкою, оргсклом) . Сонячні промені , проходячи через прозорий матеріал, нагрівають воду, викликаючи її випаровування . Водяні пари, стикаючись з прозорим покриттям, що має температуру, близьку до температури навколишнього повітря, конденсуються на її внутрішній поверхні, і прісна вода стікає в збірник. Сонячний опріснювач зазвичай орієнтують на південь. Продуктивність опріснювача типу «гарячий ящик» визначається в основному інтенсивністю сонячної радіації і ступенем герметизації установки і складає 3-5 л/м2 на добу.

Для того, щоб зібрати тонну пшениці, необхідно витратити тонну прісної води, якої в деяких країнах не вистачає навіть для вживання. Гідрологічний цикл є дуже ефективним виробником прісної води, але він дуже неефективний як розподільник, наприклад, багата на прісні води Канада (122000 куб.м на людину в рік) використовує їх частково, а в той самий час практично 2 млрд.людей в більш ніж в 80 країнах мають обмежене забезпечення чистою питною водою, до яких також відноситься й Україна. У багатьох селах півдня України зовсім немає питної води, уся вода солоно-гірка, мешканці цих сіл або купують воду у фляжках або їздять за нею за десятки кілометрів. Саме тому, необхідно більш ретельно вивчати методи для добування прісної води, яка є валютою 21 століття.


СЕЛО ВЕЛИКИЙ ТРОСТЯНЕЦЬ – МОЯ МАЛА БАТЬКІВЩИНА
Гайдамашко Настя,

учениця 11 класу Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Полтавського району Полтавської області

Керівник: Драч Наталія Володимирівна, методист Полтавського обласного інституту ім. М.В. Остроградського, вчитель історії вищої категорії Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Полтавського району Полтавської області, «Вчитель – методист»
Кожен куточок нашої мальовничої України чимось особливий. Кожному з нас є про що розповісти. Я хочу представити до вашої уваги свою Батьківщину, а саме село Великий Тростянець, що знаходиться за 7 км від міста Полтави.

Нашому селу літ двісті п’ятдесят, є різні версії про його назву. Говорять, що тут проживав суворий поміщик, який ходив постійно з тросточкою, та бив нею своїх кріпаків. Звідси і пішла назва моєї рідної землі – Тростянець.

Село - це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим. . Нашій сільській раді підпорядковані села Буланове, Вища Вільшана, Квіткове, Малий Тростянець, Нижня Вільшана, Пожарна Балка, Сапожине. У 1765-69 роках Тростянецький Яр входив до складу Першої Полтавської Сотні Полтавського полку.

У 1900 на хуторі Тростянець, який входив до складу Мачуської волості Полтавського повіту було15 дворів, 87 жителів, у 1910 році - 38 дворів, 194 жителі. У 1926 році - 149 дворів, 707 жителі. У 1928 відкрито школу лікбезу. 1931 року створено колгосп «Краще майбутнє», а з 1936 року присвоєно ім’я В.В. Куйбишева, з 1950 - ім. Ф. Е. Дзержинського.

Велика Вітчизняна війна… Вона ніколи не перестане хвилювати людей, ятрячи свої рани, тому що пам'ять і історія в ній злилися воєдино. Скільки спалених міст, селищ; сіл, скільки відданих людських життів…

У роки німецько-фашистської окупації (18.09.1941-23.09.1943рр.) гітлерівцями розстріляно 15 жителів Великого Тростянця та інших населених пунктів, підпорядкованих Тростянецькій сільській раді, вивезено на примусові роботи до Німеччини 108 чоловік.



Важливим для кожного з нас є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо. Наше минуле - це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то жити б змогли без помилок. Звичайно – ні, адже ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

У центрі нашого села, знаходяться такі пам’ятки історії: пам'ятний знак на честь воїнів - односельців, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни, Братська могила радянських воїнів, загиблих 1943 року від час визволення села від німецько-фашистських загарбників. А восени 2012 року було встановлено меморіальну плиту односельцям-жертвам Голодомору.

Більшість моїх односельчан живе у приватних будинках. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Майже 40 років працює школа, де я зараз навчаюсь, також дитячий садочок та цікава бібліотека, де мої односельці збагачуються новими знаннями. На території нашої сільської ради вже 20 років, працює Будинок Культури, де ми відзначаємо великі свята ( день Перемоги, 8 березня, та багато інших). Біля нашого дитячого садка будується Храм святителя Миколи Чудотворця. З кожним роком моє село все більше і більше перетворюється, росте і упорядковується. Тихі подвір’я дарують заспокоєння і радість.

Тут я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя. Я живу і пишаюся своїм селом.

Також, на околиці нашого селища розміщені радіолокаційні станції, що є головним джерелом електромагнітного випромінювання. Але вони несуть і позитивні сторони свого існування. На мою думку, радіолокаційні станції є дуже важливими саме в наш час. Кожного дня молоді хлопці, проїжджаючи цю військову частину, напевно, замислюються над тим, що зовсім скоро вони можуть проходити службу саме на її території. І я впевнена, що це їх не лякає, тому, адже вони розуміють, що їхні сили і старання йтимуть на користь державі. Розуміння патріотизму має глибоку теоретичну традицію, що йде корінням в глибину століть. Вже у Платона є міркування про те, що Батьківщина дорожче батька і матері. Саме тому у нашому навчальному закладі всі заходи направлені на становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві.

В моєму селі живе дуже багато хороших, освічених, талановитих людей -я пишаюся ними! Серед них і випускник нашої школи ,член політичної партії «Об’єднання «Самопоміч», депутат Верховної Ради України VІІІ скликання Кишкар Павло. Ми впевнені в тому, що Павло відстоюватиме права та інтереси кожного громадянина Полтавського краю і всієї української держави.
ІСТОРІЯ ВУЛИЦІ СОБОРНОЇ
Гіржева Єлизавета,

учениця 8 класу Миколаївської гімназії №41 Миколаївської міської ради, вихованка творчих об’єднань Миколаївського обласного Центру туризму. краєзнавства та екскурсій учнівської молоді

Керівник: Сасюк С.Г., керівник творчих об’єднань Миколаївського обласного Центру туризму краєзнавства та екскурсій учнівської молоді
"Місто - це книга, у якій кожна вулиця займає свою сторінку".

Михайло Погодін.

Сьогодні Миколаїв налічує понад вісімсот проспектів, вулиць та провулків. У кожного, навіть найменшого провулка, своя історія.

Топоніми міста Миколаєва та його околиць - своєрідний сплав стародавньої архаїки з морськими флотськими елементами. У самому місті більше, в основному, російських назв, що відносяться до моря, флоту, кораблів, релігії, торгівлі, різних історичних подій, осіб.

Перші спроби надати офіційні назви вулицям молодого зростаючого міста Миколаєва було зроблено в 1822 р. Поліцмейстер Н.Федоров розробив перший проект. До рапорту додавалися списки із запропонованими назвами вулиць. Військовий губернатор адмірал Грейг був чітким і категоричним у своїй резолюції: «Залишити надалі до розсуду». Важко назвати причину відмови, скоріше за все, головний командир Чорноморського флоту вважав це питання малозначущим і несвоєчасним.

Перші назви вулиці Миколаєва почали отримувати, коли місту вже було 46 років. Поліцмейстер Автономов, вивчивши проект свого попередника, склав новий документ, що охопив назвами вулиць усе місто до Східної Слобідки. Підписаний адміралом Михайлом Лазарєвим, військовим губернатором міста Миколаєва, і затверджений царем Миколою I, генеральний план розділив місто на три частини: Адміралтейство з житловими та адмиралтійскими будівлями, Військове передмістя і Громадянське передмістя. Першими отримали свої імена старі вулиці - Артилерійська, Адміральська, Садова, Херсонська ін. У 1879 році з'являються перші спроби змінити назви вулиць Слобідки, назвавши їх іменами Гоголя, Говарда, Г.Квітки-Основ'яненка. У традиціях російської геральдики не було прийнято давати вулицям іменні назви. Але в 1890 році, коли місто відзначало свій 100-річний ювілей, Німецька вулиця стала Фалеевскою, Купецька - Потьомкінських, Бульварна - Пушкінською і т. д. Сквери трьох площ отримали імена Аркаса, Манганари, Копитова.

Вперше за роки Радянської влади почалися перейменування і у вулиць з'явилися нові назви. Тільки в середині 20-х років XX століття Миколаївський губрада перейменувала одразу 5 вулиць. Так з'явилися на карті міста вулиці Акіма, Троцького, Плеханова, Урицького, Шевченка, Франка, що насилу сприймали самі жителі. Зміни назв вулиць тривали і після 1945 року - вулиці перейменовували іменами героїв громадянської і Вітчизняної воєн, частин і з'єднань Радянської Армії. В останні 15 років повернені історичні назви деяким вулицям.

Центральна вулиця міста Миколаєва - Радянська - поперечна вулиця. У 1824 році був проект назвати її Єлисаветградською (по імені міста Кіровограда) тому, що вона вела прямо до Інгульського мосту, де починалася дорога Єлисаветградська. У 1835 році отримала назву Соборної, за Адмиралтійським собором, від якого вона починалася. Вулиця стала головною вулицею нашого міста, його торговим центром. В 1882 році, після убивства царя, в якому брали участь миколаївські революціонери, на перетині Херсонській вулиці (сучасний проспект Леніна) і вулиці Соборній була побудована Олександрівська каплиця. Соборна вулиця стала Олександрівською. У 20-ті роки, вулицю перейменували на Радянську (на честь Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів), а в 1937 році собор і каплицю було знищено.

Зараз Радянська - найдовша пішохідна вулиця в Україні (1,5 км на 7-ми кварталах).

На вулиці розташовані:

Пам'ятник корабелам і флотоводцям Миколаєва, розташований на розі вулиць Московської, Макарова, Радянської та проспекту Леніна;

Пам'ятник Святому Миколі — святому заступнику міста, розташований у Каштановому сквері на вулиці Радянській.

Дім зв'язку на місці будівлі міської Думи — зруйнована під час Другої Світової війни, на розі вулиць Радянської та Адміральської.

На сьогоднішній день кілька разів піднімалося питання про повернення площі і вулиці старого назви - Соборна і будівництві собору.
КОНФЕСІЙНИЙ СТИЛЬ:

ЖАНР МОЛИТВИ І ПРИТЧІ У ТВОРЧОСТІ ІВАНА ФРАНКА
Головань Злата, Дубова Віра,

учениці 9 класу КЗ «Луганський навчально-виховний комплекс

спеціалізована школа І ступеня- гімназія № 52».

Керівник: Волохоненко І. Б., учитель української мови і літератури


Протягом останніх років у школі-гімназії були проведені заходи, присвячені творчості багатьох українських діячів. Нас зацікавила учнівська конференція «Великий Каменяр» та літературний вечір «Любові всевишній присвячується». Із цього й розпочався шлях знайомства із творчістю І. Франка. Людину завжди цікавлять проблеми буття, всесвіту, формування людства тощо. Працюючи в бібліотеках міста, ми звернули увагу на те, що багатьох митців турбували питання духовного зубожіння нації. І вони зверталися до Біблії. Хоча вивчення Святого Письма не є предметом шкільної програми, але, вивчаючи спецкурс «Стилістика», ми зацікавилися саме конфесійним стилем і його проявами в українській літературі.

Конфесійний стиль – один з найдавніших стилів в історії української літературної мови і один з найменш вивчених у сучасному українському мовознавстві. Свій початок він бере з часу запровадження християнства як державної релігії Київської Русі (988 р.). Спершу перекладні, а згодом і оригінальні твори церковного письменства існували й продовжують існувати у складі різних мовних систем. У сучасному українському мовознавстві відомо кілька класифікацій конфесійного стилю, який за сферою використання поділяється на жанри. До текстових жанрів зараховують Біблію, Євангеліє, богослужіння, молитву, проповідь, псалом, духовну бесіду, видіння, літургію.

Людство завжди шукає дорогу до Бога, добирає найкращі мелодії, найкращі слова для свого звертання до Всевишнього. Ці звертання називають молитвою. А що ж таке молитва? Це звернення до Бога, розмова з Богом. Молитва це злет людської думки й душі, це безмежна віра й довіра до Творця, надія, що Він допоможе. Розмова з Ним іноді є криком душі людської, відчаю, тривоги й болю. Поряд із релігійними молитвами існує жанр молитви в літературі. Із часів утвердження християнства на Україні (кін. IX ст. — поч. X ст.) до нас дійшла «Азбучна молитва» — один з перших віршованих творів нашої давньої літератури Київської Русі. Це віршована абеткова молитва, написана у формі акровірша: кожний її рядок починається черговою літерою. Цей твір відіграв значну роль у становленні й оформленні жанру в давній українській літературі і став складовою частиною багатьох букварів, із львівським (1574 року) включно.

Досить цікавими є погляди літературознавців щодо розвитку жанру молитви із середини XIX століття і його впливу на творчість І.Я.Франка. Зокрема А.Скоць визначає поеми "Мойсей " та "Іван Вишенський" як філолофсько-політичні добутки, філософські мотиви в яких подані у формі тривалих, напружених світоглядних суперечок молодого мислителя, пророка й представника полемічної літератури, шляхетного політичного діяча, зі злим духом Азазелем і наслідками людських діянь у державнім житті. На тлі політичного життя, у якому довелося жити І.Я.Франкові, його амплуа політика й публічної людини, зрозумілі ідеї спокути й духовного відродження двох націй, різних за культурою і єдиних за релігійною суттю, - української і єврейської. Історія написання добутків "Мойсей" та "Іван Вишенский" сягають часів, коли обидві нації фактично й практично не мали власної держави, власного шляху розвитку, вільного дотримання традицій, національного відродження. Описуючи в поемах молитовну атмосферу, письменник передбачав створення високої духовної потуги самої молитви й силу духу того, хто молиться. Філософський аспект молитви, як таємного внутрішнього діяння, всебічно розкриває І.Я.Франко в XV і частини поеми "Мойсей", де втримується справжній гімн молитві:

Піднімається сонце, пала

Вся небесная стеля,

І стоїть на молитві Мойсей

Нерухомий, як скеля.

Від такої молитви тремтять

Землянії основи.

Тають скелі як віск и дрижить

Трон предвічний Єгови.

Ще одним із жанрів конфесійного стилю є притча. І сьогодні нас цікавлять оригінальні притчі Івана Франка, і це вже не просто повчальна алегорична оповідь. Тепер у притчі «зосереджена певна дидактична ідея». Вона має глибокий філософський зміст. Сучасна притча, на відміну від давньої, яку описав Д.С.Лихачов, має події, які визначені хронологічно та територіально («В восьмому віці Після Христового різдва», «На Цейлоні святому» ), в деяких ідеться про конкретних історичних осіб, а саме про Ісуса Христа, Моісея, Богдана Хмельницького, Будду, Да Вінчі, Папу Римського та ін.

Іван Франко, використовуючи у своїх притчах біблійні сюжети й матеріали, взяті зі старовинних джерел різних народів, по-своєму осмислює їх і трансформує на рідний український грунт, пристосовуючи до важливих проблем своєї епохи. Піднімається в притчах проблема нерішучості – чекання на кращу долю, сподівання на щось краще. Цей лейтмотив зустрічаємо як у Івана Франка, так і в поезії XX століття. У притчах поета в образі сивочолого старця або царя схована мудрість нації та історична пам'ять. Ці герої виступали поводирями цілого народу й були наділені пророчими функціями. Так, найвідоміша й найвиразніша – це притча-алегорія «Мойсей» (хоча прийнято цей твір розглядати як ліро-епічну поему філософського змісту на біблійну тему). Реалістичними притчі Івана Франка робить уміння автора змальовувати героїв із рисами характеру, притаманними багатьом із нас.

Таким чином, ми бачимо, що конфесійний стиль має велике значення в українській літературі. Він один з найдавніших стилів в історії української літературі й один з найменш вивчених у сучасному українському мовознавстві. До цього стилю зверталися багато відомих українських письменників і залишили нам чимало цікавих, повчальних творів, поем, молитов тощо.


ДОСЛІДЖЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА МОНУМЕНТАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА НА ТЕРИТОРІЇ ХАРКІВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Голубка Катерина,

учениця 10 клас, вихованка гуртка історичного краєзнавства РЦДЮТ Харківської районної ради, учениця Будянського ліцею Харківської районної ради

Керівник: Безрукова Тетяна Миколаївна, керівник гуртка історичного краєзнавства РЦДЮТ Харківської районної ради, почесний краєзнавець України
Культурна спадщина будь-якої сучасної нації була і залишається одним із пріоритетних напрямків державної політики у всіх сучасних розвинених країнах. Об’єкти культурної спадщини є недоторканими, оскільки вони надійно захищені державою на всіх рівнях: від законодавчої бази до конкретних, належним чином профінансованих державних програм, втілених у повсякденній соціальній практиці.

Наукова новизна мого дослідження полягає в тому, що у роботі вперше подано систематизацію об’єктів культурної спадщини району по методиці, частково запозиченій у провідних фахівців Слобожанщини в царині пам’яткознавчої роботи. Проаналізована інформація майже про 130 об’єктів культурної спадщини. Всі вони систематизовані таким чином: культові споруди; громадські будівлі та окремі житлові будинки, пов’язані з історичними подіями або видатними людьми; споруди виробничого і транспортного призначення; облік і охорона військових поховань Великої Вітчизняної війни; монументальні скульптури. Така систематизація проведена вперше в районі. Крім того, вперше подані відомості про охоронні документи об’єктів, узагальнені відомості про дату встановлення, авторів більшості пам’ятників у районі. Описано порядок виявлення і документального оформлення об’єктів культурної спадщини в селищі Буди Харківського району.

Пам’яткоохоронною темою ми займаємося на засіданнях клубу «Краєзнавець». Кожен рік ми приймаємо участь в екскурсіях: «Історичні пам’ятки селища Буди», «Облік військових поховань на території Будянської селищної ради», «Озерянські храми на території Харківського району» та ін. Результати своєї роботи я частково використала в дослідженнях, що представила на VІ Всеукраїнську філософську історико-краєзнавчу конференцію учнівської молоді «Пізнай себе, свій рід, свій нарід» (2012) та обласну військово-патріотичну акцію «Слобожанські дзвони Перемоги» (2011, 2012). Я виступала зі своєю роботою на міжнародній науковій конференції «Краєзнавство і учитель – 2013», на четвертій науково-практичній конференції молодих вчених «Пам’яткоохоронні традиції Слобожанщини» та на ХІІ обласній відкритій конференції старшокласників «Традиції і сучасне в культурі народів Слобожанщині».

Як вихованка гуртка історичного краєзнавства, я кілька років допомагаю керівнику в оформленні документації на історичні об’єкти. Під час екскурсій до Центру краєзнавства та ЦНБ ХНУ імені В.Н. Каразіна та відділу Україніки ХДНБ імені В.Г. Короленка, я знайомилася з фондами цих установ, мала можливість тримати в руках старовині книжки, газети кінця ХІХ ст., переглядала альбоми, каталоги і картотеки відповідної тематики. Велике враження на мене справили зустрічі з членами Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини управління культури і туризму Харківської ОДА С.М. Куделком і А.В. Панченко, завідувачкою відділу ОКЗ «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини» С. А. Бахтіною. Вони підказували нам, що треба зробити, для того, щоб історичні пам’ятки мого рідного селища Буди були включені до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України». Під час занять у гуртку, я зустрічалася з односельцями, які розповідали нам про селище у минулому. Мої бабуся і прабабуся розповідали мені про завод, лікарню, старий клуб, Свято-Миколаївську церкву, станцію. Я цю інформацію записувала і розповідала учасникам гуртка. Коли у селищі Буди відкривалися меморіальні дошки у 2007-2008 р., я навчалася ще у 3 класі, але добре пам’ятаю ці заходи. Велика кількість моїх земляків були присутні на відкритті дощок і я пишалася тим, що мої скромні зусилля по збору інформації, допомогли дорослим у роботі. Зараз, на заняттях гуртків початкового рівня, я виступаю як доповідач з темою «Мій улюблений Харківський район». Я розповідаю про визначних людей Передмістя, про пам’ятки історії та монументального мистецтва у районі, показую фотографії пам’ятників. Під час оздоровлення дітей у літньому табору відпочинку при Будянському ліцеї, для учнів 2-3 класів я проводила екскурсію «Історичні пам’ятки селища Буди». У своїй роботі я намагалася використовувати інформацію із Інтернету, але окрім, загальних відомостей про відомі пам’ятки України, я не знайшла там нічого.

Дослідивши й систематизувавши пам’ятки історії та монументального мистецтва на території району, я прийшла до таких висновків. До негативних чинників, які перешкоджають подальшому розвитку охорони культурної спадщини належать:


  1. Відсутність цілісної системи державного управління та спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони культурної спадщини.

  2. Незадовільне фінансове забезпечення збереження та розвитку історико-культурного потенціалу. Це, перш за все, недостатнє бюджетне фінансування на ремонтно-реставраційні роботи.

  3. Недостатній контроль з боку органів влади за порушення пам'яткоохоронного законодавства.

  4. Недостала система обліку, незадовільні темпи проведення діагностики, паспортизації та інвентаризації об’єктів культурної спадщини.

  5. Серйозною проблемою є нескоординованість дій державних і громадських інституцій.

  6. Неефективна пропаганда національної спадщини та недостатнє її використання для розвитку культурного туризму тощо.

Таким чином, дослідження об’єктів культурної спадщини з урахування всіх вищенаведених чинників, буде сприяти примноженню і збереженню культурного фонду нашого району.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал