Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка35/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37

Цвітченко Аліна,

учениця 11Б класу Розсошенської гімназії

Полтавської районної ради Полтавської області

Керівник: Савченко С. М., вчитель географії та історії


Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. Його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна. Перед тим як безпосередньо розглядати філософські вчення Сковороди, хотілося б розкрити шлях цього мудреця до філософії, адже багато з поглядів Сковороди, сформовані саме протягом тривалого життєвого і філософського досвіду.

Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.

Основне спрямування його праці зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. Не втративши авторитету проповідника та вчителя, Сковорода, прагнучи навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини.

На грунті об'єднання категоріальних сутностей любові та віри у пізнанні людиною самої себе складається категорія "щастя". Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його, вважає мислитель. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку, стверджуючи, що вони досягли щастя. Вони отримують не щастя, а його привид, образ, який у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г. Сковорода наполегливо підкреслює, що люди, у своїй більшості, вступають на легкий шлях насолоди. Не в насолоді щастя, а у чистоті серця, в духовній рівновазі, в радості. Г.Сковорода своїм власним життям утверджує оригінальну думку, що заклик "Пізнай себе" – це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка основного шляху цього пізнання. А суть її в тому, що найкраще себе може пізнати сама людина, бо шлях пізнання – це не тільки раціональне осягнення людського життя, це насамперед переживання його. Мабуть, і тому Г.Сковорода прагнув одинокості, бо найвищим щастям він бачив досягнення глибин власної душі. Г.Сковорода не прагнув самоізоляції, він прагнув самовдосконалення.

Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить, що щастя є досяжним для всіх. Для того, щоб його пізнати, зовсім не обов'язково осягнути складну філософську матерію чи прилучитися до кола вибраних. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя.

Своєю творчістю і життям Г.Сковорода продемонстрував можливість здійснення глибинних перетворень. Філософія Г.С.Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів, вірувань, надій, любові, честі, совісті, гідності і порядності; вона є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму і "сродної" людській природі дій.

Ім'я Григорія Сковороди стало символом мудрості українського народу. Він жив так, як учив...

— «Любов виникає з любові, – писав він – коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю».

— «Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий!»

Перший біограф Г. Сковороди, колишній його учень М. Ковалинський у книзі «Життя Григорія Сковороди», розповідаючи про незвичайне життя філософа-мислителя, про те, як він став одним із найосвіченіших людей свого часу і взірцем для прийдешніх поколінь, засвідчує, що Григорій Савич Малоросію називав своєю матір'ю, бо вона давала йому наснагу й силу.

У 1922 р. у Чорнухах на Полтавщині встановлено пам'ятник видатному філософу й поету. На камені, обрамленому червоними ружами, висічено: «Світ ловив мене, та не впіймав» і більше нічого: ні імені-прізвища, ні дати народження та смерті. І не дивно, бо похований тут легендарний Григорій Сковорода, один з велетнів української й світової філософії та письменства, про якого Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати народних постатей, якою був Сковорода і якого б так пам'ятав і поважав народ. На всьому обширі, від Острогозька до Києва, в багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд».
«Варвара Каринська – Шекспір театрального костюму»
Цема Є.І.,

11-А клас, Харківська ЗОШ I-III ступенів №41

Харківської міської ради Харківської області

Керівник: Супрунов О.В., вчитель історії,

Харківська ЗОШ I-III ступенів №41 Харківської міської ради Харківської області
Актуальність XXI століття полягає у відродженні пам’яті відомих людей, так як саме вони своїми досягненнями прославили нашу країну. Інтерес та потяг до нашого історичного минулого з кожним днем росте, що і є актуальністю для моєї роботи. Вже давно відомо, що серед міст України, Харків виділяється своїм творчим потенціалом. Своєю роботою я хочу повернути ім’я відомого дизайнера на Батьківщину, до Харкова.

У нас час багато міст, такі як Москва, Париж, Нью-Йорк вважають Варвару Андріївну своєю, адже кожному з цих міст вона віддала частину свого життя, однак смак, високий стиль та творчі вимоги безперечно формувалися на фоні культурного середовища Харкова. У роботі висунуто гіпотезу: високий стиль Варвари Каринської у створенні театрального костюму, який може бути взірцем для майстрів театрального та кіношного костюму зародився саме у Харкові. Родина Жмудських надала усім дітям гарну освіту та приймала активну участь у благодійній діяльності. Батько Жмудський Андрій Якович, будучи заможною людиною, опікав Харківське Комерційне училище ім. Олександра III, та активно допомагав у побудові Благовіщенського собору. Прізвище Жмудських чітко окреслилось в історії міста. Усі члени родини Варвари Каринської були активні у культурному житті Харкова – відвідували картинні галереї тогочасних художників, театральні постанови, різноманітні вистави та музеї, про які відомо із збережених джерел. На найкращих традиціях тогочасних поетів, художників, театральних труп, а головне модних журналів 20-х, «Театральний кур’єр» та «Модний магазин», які неодмінно гортала юна Варвара, зароджувався її особливий та неповторний смак, що потім заворожив увесь Голівуд. Тому має рацію вислів біографа Миколи Шемета: «Не поспішайте дарувати Варвару Каринську Голівуду, як талановитий майтер вона зародилася саме у Харкові, а вже згодом перенесла свій талант за океан, багато чому навчивши європейців!».

У 1947 році Варвара Каринська була удостоєна премії «Оскар» за костюми до фільму «Жанна д’Арк». Вона казала: « Я отримала свій «Оскар» не за костюми, а за страждання і любов до Жанни». У 1954 році вдруге номінована на «Оскар» за костюми до фільму «Ганс Християн Андерсен». Варвара Каринська вміла вдало знайти образ костюму і головне власноруч його виконати, такий підхід надихав и майстриню і акторів. Її костюми для театру і кіно не були бутафорними, майстриня виконувала їх з достовірністю, навіть у дрібницях, при обробці кожної деталі. Також відома землячка змінила самі стандарти балетного костюму: замість громіздкої багатошарової спідниці створила легку з широких воланів. Пізніше представили короткий її варіант, забезпечивши жорсткість повітряних тканин за допомогою кінського волосся. Така пачка, Баланчи-Каринська, стала символом балету. На цьому досягнення не закінчуються, бо вона допомогла й цивільному гардеробу: винайшла фасон ліфа з відкритими плечима, що згодом з задоволенням використовувала Коко Шанель.

З 40-70-ті роки виконує костюми для відомого балетного постановника Джорджа Баланчина. Як усім відомо для своїх постанов він обирав найкращих, то ж є ще одна гіпотеза, що Варвара Каринська працювала разом з великими митцями С.Далі, А.Дереном, С. Бітоном, що на той час знаходились у Парижі. Її спільна творчість із великими митцями світу свідчить про багатогранність підходу майстрині до створення образів, широке коло її інтересів та неординарність творчого мислення.

Ім’я Варвари Каринської лише повертається до Харкова, але вже вийшло за межі невеликої групи ентузіастів: у Харкові створений фонд ім. Варвари Каринської, що активно проводить популяризацію, встановив меморіальну дошку та проводить творчі фестивалі на честь майстрині. В музеї ім. Клавдії Шульженко «Знамениті харків’яни» Варвара Андріївна займає гідне місце серед відомих жінок, які народилися у Харкові та прославили своїми досягненнями нашу державу. Інтерес до творчості та особистості Варвари Каринської проявляє молодь, що є гарантом успіху.
ПРОБЛЕМА СМЫСЛА ЖИЗНИ
Черкасов Андрей,

ученик 8 класса Топольской ООШ I-III ст.

Двуречанского районного совета Харьковской области

Руководитель: Чиркина С.Д., учитель украинского языка и литературы


Поиски смысла жизни – занятие старое, как мир. Наверное, с появлением самой жизни и людей мыслящих возникли эти размышления. Зачем я? Для чего я? Откуда пришел и куда уйду? И когда настает это время? Что я должен успеть? В чем смысл моей жизни? И есть ли он вообще? Эти постоянные, нескончаемые вопросы волнуют душу каждого человека.

Многие люди посвящали свою жизнь поискам сути бытия, смысла существования. Человечество столетиями бросало умы на поиски разгадки заветного смысла. Религия, философия, наука …Мыслители, философы, писатели и ученые ищут ответ на единый вопрос: «В чем смысл жизни?» Да что там, каждый человек в тот или иной момент задумывался хоть раз над этим вопросом – таким неновым, но всегда актуальным, таким избитым, но всегда интересным и обращающим на себя внимание.

Неотвратимость смерти, приближение старости и болезней толкает человека к размышлениям о смысле жизни. И это не просто задачка для ума, а вопрос самой жизни. Что я сделал для людей и окружающего мира? Что дала мне жизнь, какие материальные и духовные ценности? Как я отношусь к жизни, которую прожил, к тем обстоятельствам, которые не зависели от меня,  случайностям или закономерностям, не поддающимся изменению?

Вопрос о смысле жизни относится к категории открытых. В некоторых случаях его нельзя назвать и риторическим, поскольку есть люди, которые находят вполне конкретные ответы, осмысленные и обоснованные. Другое дело, что не находится один единственный, объективный и универсальный ответ на вопрос: «В чем смысл жизни?» Но его, на мой взгляд, просто и не может быть. А если однажды какой-нибудь человек и решится назвать «тем самым верным» один из вариантов ответа на этот вопрос, я сочту это абсурдом. Ведь сколько людей, столько и жизней, судеб, еще больше целей, потребностей, мнений, а следовательно, − вопросов и ответов. Смысл жизни каждого человека уникален и неповторим, как и сам человек.

Один большую часть жизни ищет ответ на вопрос о смысле существования, жаждет истины, ищет доказательства, ставит эксперименты, пишет труды и даже не замечает, как эти поиски превращаются в тот самый смысл. Иной не задумывается вообще, ему не важны эти «высшие материи», не нужны ответы, потому что вопросов он таких не ставит: живет и воспринимает жизнь как данность.

А есть те, кто находит тот самый смысл. Они знают, для чего живут. Они определили это для себя. И для каждого этот смысл разный. Он и в творчестве, и в любви, и в детях, и в помощи окружающим, и в той деятельности, которой человек посвящает жизнь или ее часть. Но главное то, что такой человек знает наверняка, ради чего живет. Мне кажется, этих людей можно назвать счастливыми. Хотя и счастье – понятие относительное и не менее субъективное, чем жизненный смысл.

Однако мало найти смысл своей жизни, нужно его воплощать. Человек выбирает призвание, в котором этот смысл жизни обретается. А призвание реализуется в деятельности – профессии или просто реализации жизненной позиции. Человек – уникальное существо, которое все внешние воздействия пропускает через себя и тем самым вырабатывает собственное отношение к миру, жизни, созидает, выстраивает свою индивидуальность, духовность и, в конечном счете, жизнь.

Поиск смысла жизни – удел каждого мыслящего человека. Поэтому мировые поэты, писатели, драматурги всегда напряженно искали художественное решение этого вечного вопроса.

Впервые в истории украинской культуры Г.С. Сковорода разработал философию, в которой реализовались важнейшие черты украинской ментальности. В центр писатель и философ поставил человека с его земными делами, мыслями и чувствами. Главная идея его философии − самопознание. Григорий Сковорода находит счастье человека в «сродном» труде, в труде «по сердцу». Только тот может быть счастливым, кто отыскал себя в «сродности» мира и обрел душевный покой. У каждого человека своя природа, ее можно познать и избрать себе занятие. В этом смысл человеческого бытия.

В поисках смысла жил и великий Кобзарь – поборник правды на украинской земле. Мировоззрение Т.Г. Шевченко оценивается неоднозначно: от материалиста до идеалиста, глубоко религиозного мыслителя. Это обусловлено сложностью смысла его творчества, где украинская ментальность сплавлена с поэзией. Он борется с деспотизмом нравственно, показывая «правду» жизни. Именно в поиске этой правды смысл жизни гениального украинского поэта.

Вечный поиск смысла жизни – это одна из фундаментальных тем и в мировой литературе. В своих литературных произведениях писатели освещают тяготы подобных поисков для любого человека. Ведь отыскать смысл непросто в этой порой совершенно несправедливой человеческой жизни.

Вот сколько идей, ответов, разгадок (и это ничтожная доля) только в художественном пространстве. А сколько еще смыслов живет в сердцах людей! И заключаются они в простых вещах или в высоких сущностях, не имеет значения…

Главное, что я понял, задумавшись однажды о смысле жизни, это все-таки то, что он есть. И пусть нет однозначного ответа. Нужно продолжать думать, осмысливать, искать и находить свое решение.
МАТУСОВСЬКИЙ МИХАЇЛ – ПОЕТ ЛУГАНЩИНИ
Черкасова Анна,

учениця 11 класу КЗ «Луганский НВК спеціалізованашкола I ступеня – гімназія №52»

Керівник: Заїка Н.М., учитель історії вищої категорії

КЗ «Луганський НВК спеціалізованашкола I ступеня – гімназія №52»


Життя кожної людини починається з кохання до батьків, рідної мови, яку ми чуємо з дня свого народження, та рідного краю. Де б не були,в яких умовах би не жили, нас завжди буде тягнути до міста, де народилися, де минало дитинст-во. Адже кожна стежка, кожен дім, кожна вуличка й вулиця будуть рідними.

Особисто для мене,найкращим та найкрасивішим містом на планеті буде Луганськ. З перших днів мене оточували неповторні краєвиди. Степи, в яких вільно розгулює ніжний вітерець, насичений запахом різнотрав`я; річки, що омивають кручі Луганщини; кургани, які зберігають таємниці Скіфії; дим,що валить з труб заводів нашого міста; терикони - піраміди Донбасу – усе це є найдорожчим для моїх співвітчизників.

Чимало людей прославлялимою маленьку Батьківщину. Рідна земля виплекала багато відомих особистостей, які зробили великий внесок в науку, мистецтво та історію не тільки Луганщини, а й світу. Тому,вважаю,обов’язково потрібно досліджувати та вивчати діяльність таких людей. На мій погляд, кожен мешканець нашого славного міста повинен не просто знати про них, а й намагатись дізнатись більше про те,чим прославили вони своє ім’я.

Однією з таких особистостей був Матусовський Михаїл Львович. Народився поет 23 липня у 1915 році в родині фотографа Льва Моїсейовича Матусовського та його жінки Есфірі Михайлівни. Навчався та закінчив луганську середню школу № 13. У майбутньому він присвятить пісню «Шкільний вальс» своїй першій вчительці - Марії Семенівні Тедоровій. Після закінчення будівничого технікуму в Луганську, Михаїл Львович почав працювати на заводі. В цей час він починає друкувати свої вірші в місцевих газетах та журналах. У1939 році закінчив Літературний інститут імені М.Горького. Михаїл Львович слухав лекції Гудзія та Поспелова, Анікета та Ісбаха, Асмуса та Соколова. В цьому ж році став членом Союзу письменників СРСР.

В роки Другої Світової війни (1941-1945) він був військовим кореспондентом в газетах Західного, Північно-західного, Другого Білоруського фронтів.

За все своє творче життя Матусовський залишив нам велику спадщину. Найвідомішими його збірками є «Луганчане»(1939), «Фронт»(1942), «Когда шумит Ильмень-озеро»(1944), «Слушая Москву»(1948), «Улица Мира»(1951) та інші. Кожен його вірш неодмінно зачепить якусь струну душі читача. Кожен глядач,особливо той, який полюбляє фільми,зроблені у Радянському Союзі, неодмінно впізнає пісні «Верныедрузья», «Школьный вальс», «Подмосковныевечера» та інші, але не всі знають,що автором слів є Михайло Львович.

16 червня 1990 року, нажаль, не стало видатного письменника Луганщини – Матусовського. Він пройшов свій шлях, збагативши культурну скарбницю не тільки моєї батьківщини, а й усього СРСР.

Але все ж,що може приваблювати мене, дівчину, якаживе у XXI столітті, у житті й діяьності цієї видатної особистості? Головною цінністю, особисто для мене,є не тільки те, що Матусовський – мій співвітчизник, а й те,що він був неабиякою талановитою людиною.

Я вважаю, якщо ми не будемо знати історію власного народу, його видатних представників, ми не матимемо майбутнього. Саме тому,метою моєї роботи є розкрити подробиці біографії,визначити чинники, що впливали на формування цієї творчої особистості, а найголовніше – спробувати привернути увагу слухачів до цієї видатної особи, зацікавити у вивченні власної історії та показати наскільки це важливо знати історію свого краю. Сам Михайло Львович – співець «батьківського дому»: з першої книги «Луганчане» до «Московских окон», «Подмосковных вечеров», писав:

С чего начинается Родина?

С картинки в твоем букваре,

С хороших и верных товарищей,

Живущих в соседнем дворе.

А может, она начинается

С той песни, что пела нам мать,

С того, что в любых испытаниях

У нас никому не отнять.

(1967 р. - М.Матусовський «С чего начинается родина»)


Зміни заплави річки Сіверський дінець у результаті планових деформацій русла
Черненко Анна,

учениці 10 класу Роганської гімназії

Харківської районної ради Харківської області
Завдяки різноманітності сфера використання, річкові заплави являються предметом дослідження геоморфології, геології, гідрогеології, ґрунтознавства, геоботаніки, ландшафтознавства та інших наук. Базисом для всіх цих досліджень є морфологія заплави і її генезис. Формування заплави висвітлюється теорією руслових процесів, що витікає з самого механізму утворення заплав у ході руслових деформацій. Водночас заплава є елементом річкової долини і тим самим являє собою геоморфологічний предмет вивчення. Однак в геоморфології досі не вироблено єдиної концепції щодо походження та розвитку заплав та окремих елементів заплавного рельєфу (Чалов, 1979); в результаті багато дослідників користуються абсолютно різними, часто несумісними методами і прийомами опису та вивчення заплав. Відсутність загальної концепції ускладнює також можливість порівняння заплав навіть сусідніх річок, якщо вони вивчалися різними дослідникам, і тим більше заплав річок різних регіонів.

Питання морфологи річкових заплав здавна привертав увагу дослідників різних спеціальностей, які розробляли різні практичні проблеми: геоботаніків і ґрунтознавців (Дмитрієв, 1904; Вильямс, 1919; Еленевскій, 1936; Плюсни, 1951) - щодо впливу будови заплав на характер грунтово-рослинного покриву і можливості його господарського використання; гідротехніків і гідрологів (Маккавеїв, 1951; Поляков, 1930; Попов, 1961) - як однієї з найбільш важливих умов формування річкових русел; геологів і геоморфологів (Шанцер, 1951; Лаврушин, 1963) - як індикатор стадій розвитку річкових долин, а також як фактор, що впливає на особливості накопичення алювіальних відкладів.

При підготовці роботи нами не знайдено матеріалів про морфологічні дослідженнях заплав р.Сіверський Дінець. Це і зумовило вибір теми дослідження: Зміни заплави річки Сіверський дінець у результаті планових деформацій русла.

Мета роботи полягає в тому, щоб виявити закономірності в зміні морфометричних характеристик досліджуваної ділянки заплави р.Сіверський Дінець.

Нами було проведено аналіз зміни характеристик заплави по долині річки Сіверський Дінець на ділянці від Печенізького водосховища і до впадання в неї р.Балаклейки в районі м.Балаклія по карті масштабу 1: 100 000.

Як розрахункову було обрано ділянку річки довжиною 119 км. На цій ділянці були визначені типи руслового процесу і відповідно до типу руслового процесу було

виділено 16 заплавних масивів (Рис. 2.1.). Зокрема на досліджуваній ділянці спостерігалися ділянки заплав вільномеандруючих річок з незакінченим і обмеженим меандруванням, а також ділянки із заплавною багаторукавністю. Середня ширина заплави (СШ) на досліджуваній ділянці становить 1,73 км.

Найбільш часто на досліджуваній ділянці зустрічаються заплави обмеженого меандрирования, вони займають 36,1% (44 км). Другими за частотою є заплави вільномеандруючих річок (30,2%, 33 км) з невеликою ділянкою незакінченого меандрування (2 км). Ділянки заплави з заплавної багаторукавністї складають 14,3% (16 км). На кількох ділянках нам не вдалося визначити тип руслового процесу (21 км). Це, як правило, ділянки з широкою заплавою (середня ширина на цих ділянках коливається в межах 2,15-2,7 км і прямолінійним руслом.

Використовуючи карту масштабу 100 000 були виміряні ліві і праві частини заплави побудовані графіки їхньої зміни по довжині річки із зазначенням типів руслових процесів. Ширина лівої і правої складової заплави вимірювалася через кожен кілометр. Результати вимірювань відображені на рис.9 і рис.10.

Характер зміни ширини заплави, як зазначалося Н.І.Маккавеєвим (8), чітко видний: розширення заплави змінюються звуженнями. В розширеннях долини пояс меандрування послідовно зміщується то до одного, то до іншого берега долини.

Нами також визначались і планові характеристики заплавних масивів: середня ширина заплавного масиву (СШпм), довжина заплавного масиву (Дзм).

Підсумки статистичної обробки картографічних даних дозволили отримати залежність між середньою шириною заплави досліджуваної ділянки і середньою шириною виділених нами заплавних масивів. Ця закономірність виражається у відношенні середньої ширини заплавного масиву (СШпм) до середньої ширині досліджуваної ділянки (СШ). У нашому випадку це відношення показує, що при вільномеандруючому типі руслових процесів, ширина заплави у річки, як правило, ширше ніж ширини заплави при інших типах руслових процесів (Таблиця 2).

На ділянках з вільномеандруючим типом руслового процесу нами також було підраховано кількість вигинів, що утворюють ділянки русла з вільномеандруючим типом руслових процесів. За нашими підрахунками, на усіх виділених нами ділянки кількість вигинів русла на 1 км заплавного масиву різний і становить від 2,5 до 4,6 вигинів. Але нам не вдалося встановити жодної залежності між кількістю вигинів та іншими характеристиками заплавного масиву (довжини і ширини масиву).
«Вступні двері до християнської добронравності»



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал