Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка3/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Отже, культура мовлення сучасної реклами має недоліки, на які слід звернути увагу. Аналіз текстів зовнішньої реклами говорить про невисокий культуро-мовний рівень досліджуваних обєктів. Це наслідок впливу паралельного функціонування у суспільстві двох мов, а звідси й недостатньої мовної компетентності тих осіб, які безпосередньо займаються створенням текстів зовнішньої реклами.


За результатами дослідження можна зробити такі припущення: обласний рекламний бізнес працює за принципом максимальної економії коштів і часу: замість того, щоб знімати свій ролик, видавці перекладають зарубіжний, замість того, щоб запросити редактора, покладають відповідальність за текстову частину на дизайнера, замість того, щоб скористатися словником, користуються Інтернетом.

Отже, відсутність належного редакторського і коректорського опрацювання призводить до грубих лексичних, граматичних, орфографічних та пунктуаційних помилок у текстах.

Універсального рецепту, який дозволив би уникати подібних помилок, не існує, проте розуміння відповідальності рекламних працівників за той продукт, який вони випускають на ринок, могло б суттєво зменшити кількість помилок.

На рівні держави, необхідно створити регулюючий орган – державну контрольну комісію за рекламою. До її компетенції потрібно віднести перевірку рекламних матеріалів, прийняття рішень про публічне спростування рекламного оголошення, контроль за виконання рекламного законодавства та можливість накладати штрафи за її порушення. Саме це буде сприяти упорядкуванню ринку рекламної галузі.

До того ж, подальшого законодавчого розвитку потребують положення чинного Закону, які стосуються сфери його застосування, удосконалення потребують і окремі положення, які стосуються загальних вимог до реклами.

Сами телепередачи, независимо от своего содержания, оказывают на зрителя выраженное гипнотическое действие, вводя его в измененное состояние психики. Одна из причин гипнотизирующего действия телепередач кроется в том, что восприятие ее материалов приводит к большому расходу энергии. Именно поэтому некоторые исследователи именуют телевизор энергетическим вампиром.

Сама проблема подсознательных воздействий непосредственно связана с вопросом о порогах восприятия органов чувств. Как известно, для того, чтобы тот или иной сигнал был воспринят сознанием, его сила должна достигать определенной величины. Сигналы, не воспринимаемые сознанием, оказываются, таким образом, подпороговыми.

Каноническим примером служит 25 кадр. Обычная скорость кинопленки, необходимая для порогового восприятия движения составляет 24 кадра в секунду. Прием состоит в том, что в пленку монтируется еще одна картинка, которая не имеет отношения к сюжету фильма, но ежесекундно мелькает перед зрителем. Зафиксировать ее невооруженным глазом практически невозможно, и человек не замечает и не сознает, что видел что-либо, кроме фильма. Однако частое мелькание перед глазами одного и того же образа возбуждает определенное желание. Например, если была изображена реклама “Кока-Колы”, то очередь к киоску из кинозала значительно возрастает. Этот эффект, впервые продемонстрированный в 1957 г. американским психологом Д. Вайнеки, имеет бесчисленное количество технических модификаций.

Особенно сильно влияние телевизионных воздействий на детскую аудиторию как самую психологически незащищенную.

Специалисты подсчитали, что дошкольники смотрят телевизор в среднем по четыре часа в день. За все школьные годы молодые люди проводят у экрана 15 тысяч часов, а на уроках около 11 тысяч часов, то есть значительно меньше времени, чем перед экранами телевизоров. За это время они видят примерно 13 тысяч случаев насильственной смерти.

И в то же время статистика телевизионных программ показывает: специализированных детских программ осталось около 5% от общего эфирного времени, в то время как 5 лет назад их было 30%. Дети смотрят те же программы, что и взрослые.

Еще в 1970 году А. Бандура говорил о том, что одна телевизионная модель может стать предметом подражания для миллионов. Дети часто пытаются повторять то, что видят на экранах, что является следствием идентификации. Идентифицируя себя с персонажем, поведение, которого никак на экране не наказывается, а наоборот поощряется, дети ему подражают и усваивают его агрессивные модели поведения.

Интернет также имеет свои положительные и отрицательные аспекты. Чем считать его: величайшим благом или угрозой, зависит от целей его использования и дозировки. Многие исследователи отмечают, что Интернет и компьютерные игры вызывают привыкание или даже зависимость в течении полугода. Дети сталкиваются с такими рисками, как попадание в виртуальный мир, уменьшение социальных контактов, социальную дезадаптацию, что может привести к депрессиям и самоубийству. Интернет-зависимый ребенок не может контролировать количество времени, проведенное перед монитором, у него появляется сухость глаз, расстройство сна, исчезает аппетит.

В этом вопросе необходим грамотный подход родителей. Семья играет защитную роль, которая дает возможность незрелой личности сформироваться и стать на ноги. Чтобы уберечь детей от компьютерной зависимости и игромании, специалисты советуют родителям регламентировать время проводимое ребенком возле компьютера или телевизора, мониторить компьютерные игры, которыми увлекается ребенок. Также важно регулировать контент мобильных телефонов.

Согласно проведенных исследований по влиянию предлагаемой детям телепродукции и воздействию телепередач на психофизическое состояние детей по методике Пурина В.Д. и по воздействию средств массовой информации на рост агрессии в среде подрастающего поколения можно сделать следующие выводы. Только 20% детей имеют слабый уровень агрессивности, 50% – средний и 30% детей – высокий и повышенный уровень агрессивности. Эти показатели дают основание актуализации вопроса содержания и количества детских и молодежных телепередач на государственном уровне.

Исходя из анализа бесед с подростками о жизненных целях и планах, идеалах и приоритетах, нельзя говорить о них как однородной демографической группе, выделяются принципиально различные группы подростков внутри одного поколения. У каждой группы свои телевизионные пристрастия. Оставив в стороне кино и информационные программы, отмечаем такую иерархию предпочтений: музыка, развлечение и спорт. В конце остались немногочисленные программы с более духовным содержанием, но им далеко до популярности эротических и игровых программ.

Решение проблемы обеспечения информационной безопасности личности должно носить комплексный системный характер и осуществляться на разных уровнях.

На первом уровне – нормативном - органы государственной власти должны создать нормативную базу, учитывающую все аспекты проблемы информационной безопасности.

Второй уровень — институциональный, включает в себя согласованную деятельность различных социальных институтов, связанных с воспитанием и социализацией, по обеспечению информационной безопасности личности.

Третий уровень — личностный – связан с самовоспитанием, самообразованием, формированием высокого уровня информационной культуры личности как части общей культуры человека.

Частичным решением проблемы безопасности информационной сферы некоторые исследователи считают осуществление сертификации компьютерных, телевизионных и обучающих программ с привлечением специалистов различных профессий - медиков, инженеров-программистов, психологов, юристов.

И единственный выход в такой ситуации это государственная заинтересованность в этом вопросе и соответствующий контроль.



ЖІНОЧІ ПРИКРАСИ З БІСЕРУ: СИЛЯНКИ, ДРАБИНКИ, ҐЕРДАНИ

Братченко Юлія, Гошкович Світлана,

учні 9 класу, вихованці гуртків «Юні музеєзнавці» МОЦТКЕ УМ,

«Юні екскурсоводи» Павлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Снігурівського району Миколаївської області

Керівник: Ковтун Ганна Миколаївна вчитель української мови і літератури, керівник гуртків


Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше жіноче рукоділля, прийшло до нас із глибини історії. Вироби сільських майстринь, створені понад 100 років тому, і сьогодні чарують своєю красою, вражають оригінальністю форм та кольорових поєднань: чудово пасують до сучасного одягу.

Батьківщина бісеру — Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які арабською мовою називались «бусра», звідки й пішла його назва.

На території нашої держави бісер був відомий ще за часів Київської Русі, про що свідчать археологічні дані та письмові джерела.

Прикрасами з бісеру в Україні оздоблювали головні убори, вплітали в коси, носили їх на грудях, шиї, руках. Носили прикраси по-різному: в одних селах тільки жінки, в інших — і молодиці, і дівчата; ними прикрашали чоловічі капелюхи, дівочі весільні головні убори.

Найпоширеніші були шийні та нагрудні жіночі прикраси у вигляді вузеньких смужок, плескатих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців.

Найбільш поширена назва виробу з бісеру «ґердан» — плетений шнурок чи тасьма.

Перед собою ми поставили мету не тільки зберегти і навчитися виготовляти старовині жіночі прикраси з бісеру, але й навчити інших цьому ремеслу для того, щоб ці вироби продовжували радувати око своєю красою.

На одному із занять гуртка «Юні музеєзнавці» керівник Ковтун Ганна Миколаївна, розповіла, що її мама, Головчак Стефанія Василівна (1932 р.н.) вміє виготовляти старовинні жіночі прикраси з бісеру.

Нас це дуже зацікавило і ми вирішили навчитися цьому ремеслу.

Стефанія Василівна зустріла нас дуже привітно, коли дізналася, що ми хочемо навчитися бісероплетінню.

Коли ж майстриня показала нам свої вироби, то ми були вражені побаченим. Це була неймовірна краса. І що цікаво те, що ні один виріб не повторювався. Кожна прикраса мала своє неповторне «Я».

Стефанія Василівна повідала нам, що ці прикраси називаються силянками і драбинками, і що навчилася вона цьому ремеслу ще в дитинстві.

Через дві години ми вже вміли виготовляти і силянки, і драбинки. Адже Стефанія Василівна не тільки чудова майстриня, але й справжній учитель.

Вона розповіла нам, що прикраси з бісеру мають призначення-оберегів. Зле око насамперед зупиниться на майстерно виготовленій речі…

За силення не сідають у поганому настрої, щоб не передати своїх клопотів на чутливе бісерне зерно, а через нього і на людей. Треба мати не тільки чисті руки, а й чисті думки.

«Як починаєте ту роботу, тоді ваші думки мают бити добрими і щирими. І туді силянка буде справжнім оберегом. Я страшенно ся тішу , як пучинам руботу, але щи більш радію, коли вже закінчую виріб. Туді я дякую Богу, що мі допоміг то всьо зрубити.

А перед початком роботи треба обізательно перехреститися і прумовити: «Господи Ісусе Христе! Ти сам зволів тяжков працев тесляра показати нам приклад, прийми і освяти мою працю. Амінь».

Рукодільниця розробляє свої ескізи, підкоряючись внутрішньому відчуттю художника, людини, жінки. Кольори вибирає яскраві, насичені.

Стефа Василівна розповіла нам, що геометричні орнаменти на драбинках– це своєрідні умовні знаки, за допомогою яких майстриня виражає своє світосприйняття.

Так горизонтальна чорна лінія означає землю; хвиляста синя – воду; вогонь – у вигляді жовтого хреста; а ромб, коло або квадрат – символізують сонце.

Завдяки Стефанії Василівні напівзабуте мистецтво виготовлення прикрас з бісеру отримало нове життя.

Наслідуючи народні традиції, майстриня створює прикраси нових форм, орнаментів, візерунків, кольорів.

Виготовлені нею сучасні прикраси з бісеру, як і старовинні, чудово поєднуються з одягом, доповнюючи та прикрашаючи його.

Поспілкувавшись один раз із майстринею і побачивши її чудові роботи, ніколи вже не забудеш цієї зустрічі. Хочеться побажати цій незвичайній трудівниці міцного здоровʼя і многая і благая літа.

Підсумовуючи нашу роботу, ми прийшли до висновку, що все має своє продовження. У нашому сьогоденні чудово поєднується минуле і сучасне творче начало. Найбільше вражає, що майстриня вкладає у свій витвір мрії і душу.

Головне те, що її вироби зберігають духовний світ і доводять, що народне мистецтво вічне і є великим надбанням нашої культури.

Ми, в свою чергу, зробимо все для того, щоб зберегти те, що нам залишили наші пращури, і не тільки зберегти, але й примножити і навчити інших цьому прекрасному ремеслу.
СТЕЖКАМИ НАЦІОНАЛЬНО-ПРИРОДНОГО ПАРКУ «БУЗЬКИЙ ГАРД»

(територією урочища р. Велика Корабельна)
Бродзинська Олена, учениця 8 класу Миколаївської гімназії №41 Миколаївської міської ради, вихованка туристсько-краєзнавчого гуртка Миколаївського обласного

Центру туризму. краєзнавства та екскурсій учнівської молоді

Керівник: Пиртя Т.О., вчитель Миколаївської гімназії №41 Миколаївської міської ради, керівник туристсько-краєзнавчого гуртка Миколаївського обласного Центру туризму краєзнавства та екскурсій учнівської молоді
Група туристів-краєзнавців Миколаївського обласного центру туризму, краєзнавства та екскурсії учнівської молоді здійснили у червні 2014 року одноденний похід стежками урочища р. В.Корабельна – притоки р. Південний Буг, територія якого входить до складу ландшафтного парку «Бузький Гард».

Чудові краєвиди Арбузинського району запам’ятались нам неповторною красою та своєю неприступністю, що породила в нас бажання підкорити цю місцевість та її вершини. Справжній оазис недоторканої природи, остання ділянка нерозораного степу в Причорноморських степах, унікальні гранітні скелі каньйонів на Південному Бузі та його притоках – все це сприяло перемозі ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» у Всеукраїнському конкурсі «7 природних чудес України». У 2009 році парк отримав статус Національного, зараз його офіційна назва – НПП «Бузький Гард». Пороги Південного Бугу стали справжньою «Меккою» для туристів-водників, саме біля села Мигія знаходиться одна із найпопулярніших у Європі трас для водного слалому. Височезні скелі Бузького каньйону ідеально підходять для тренувань та змагань альпіністів та скелелазів. Тут знаходиться єдине в Україні місце (у світі таких всього три), ділянка суші, яка ніколи не затоплювалась морем – каньйон ріки Мертвовод. Тільки тут  на денну поверхню виходять породи, вік яких співмірний із віком земної кулі. Незвичайна фауна та флора дає багатий матеріал для роботи науковцям, а територія Національного природного парку площею понад 6000 га стає все більш привабливою для туристів та просто відпочиваючих.

Територія «Бузького Гарду» тісно пов’язана з історичним минулим України. Тут в 5 ст. до нашої ери мандрував давньогрецький історик Геродот, і саме йому належить назва цієї місцевості – Ексампей, дослівно  «священні шляхи». Саме тут Південний Буг був прикордонною рікою між Запорізькою Січчю та Туреччиною. Буго-Гардівська паланка в той час була найбільшою за площею з восьми адміністративних одиниць Запорізької Січі.

Туристичних шлях нашої групи розпочався з автомобільного сполучення через річку Південний Буг – Іванівського мосту, що знаходиться поблизу села Іванівка. Цей міст єднає правий та лівий береги Південного Бугу, і тим самим дає людям змогу переправлятися через річку та не бути відірваними від світу. Він дуже великий, коли ти стоїш на ньому, захоплюєшся усією дивовижною красою р. Південний Буг.

З нього чудово видно засіяні поля, степи, видно с. Іванівка. Другим пунктом нашої експедиції стали Великі скелі Стражі. Вони розташувались біля витоку річки Велика Корабельна із Південного Бугу. Її прямовисні скелі приваблюють скелелазів із Миколаївської області, а також зі всієї України. Вони ніби спостерігають за порядком на даній місцевості та кличуть туристів позмагатися у вправності. Саме цим ми і займались, змагаючись, ми дізналися, що дівчата спритніші за хлопців. На правому березі Південного Бугу встановлено обеліск, який нагадує усім перехожим о героїчних вчинках воїнів Великої Вітчизняної війни. Саме ця пам’ятка і стала третьою у нашому маршруті. Даний обеліск не втрачає актуальності і на зараз, адже у нашій країні війна, він спонукає боронити Батьківщину та бути справжнім патріотом своєї держави. Доказом того, що він не стоїть марно є гарний, доглянутий стан та стежинка, що веде до нього.

Чергова визначна пам'ятка маршруту залишок споруди старого водяного млина, в районі селища Львів – четвертий пункт експедиції. Архітектурна споруда залишилась величною не зважаючи на час, та природні чинники. До млина веде невеличкий місточок. а перед місточком невеликі пороги, що приваблюють погляд. Недивно, що мірошників за старих часів вважали чаклунами. Остов млина, спорудженого з цілісних гранітних глиб, залишки механізму і дамби справляють сильне враження. Як все це будувалося декілька сотень років потому, без техніки і порівняно невеликим числом народу, абсолютно не зрозуміло. Не інакше, як за допомогою темного чаклунства. Розмита часом млинова дамба утворює шиверу з приємними валами, придатну для катання. На протилежному березі прямо під шиверою добре місце для відпочинку. Під прямовисними скелями знаходиться ідеально рівний карниз із зеленим газоном і кущами шипшини. Перебуваючи там, відчуваєш затишок, адже млин знаходиться у гущі лісу.

Потім ми вирушили до п’ятого місця призначення – маленького водоспаду. Він захопив нас характерним журчанням водички, граючим відблиском крапель які падали та бризкали на нас. Біля нього можна було спочити та рушати назад. Йдучи маршрутом, ми заходили в поселення, в яких місцеві жителі були доброзичливими та привітними.

Екскурсійний маршрут буде не лише цікавим, а й корисним для школярів, науковців, бо Гранітно-степове Побужжя надзвичайно багате на археологічні пласти: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоха бронзи, черняхівська та трипільська культури, свідоцтва поселень кіммерійців, сарматів, скіфів, ольвіополітів, давніх слов’ян, римлян; тут можна відпочити «і тілом, і душею», позмагатися у скелелазінні чи водному слаломі.

На парк покладено виконання серйозні завдання: збереження унікальних природних комплексів та історичних ландшафтів; проведення еколого-освітньої роботи; створення умов для організованого відпочинку; проведення наукових досліджень, розробка наукових рекомендацій. До структури НПП «Буькй Гард» входять три природоохоронні науково-дослідні відділення: Мигійське, Богданівське, Трикратське.

Надзвичайно мальовничі ландшафти та краєвиди, унікальні об’єкти живої природи дарують незабутні враження відвідувачам національного парку.
ТЕОРЕТИК УКРАЇНСЬКОЇ ГЕОГРАФІЇ
Бузина О. С.

член гуртка «Юний географ» при ПМЦПО, учень 10 класу, Полтавська загальноосвітня школа

І – ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради Полтавської області

Керівник: Кушнір Л. М., кандидат географічних наук,

доцент, керівник гуртка «Юний географ»

при ПМЦПО м. Полтави


Суспільна географія в Україні протягом ХХ століття пройшла свою еволюцію через низку етапів та оформлення теоретико-методологічних основ, що дістало своє відображення в зміні назви самої науки (від комерційної до економічної, згодом до економічної та соціальної, а нині – суспільної географії), становленні різних теоретичних напрямків (галузево-статистичного, антропогеографічного, краєзнавчого, українського районного, районно-комплексного, суспільно-географічного та ін.).

Серед науковців Українського науково-дослідного інституту географії та картографії, який працював у кінці 20-х – на початку 30-х років ХХ століття у Харкові, одне з провідних місць належить професору Костеві Дубнякові – фундаторові краєзнавчого напряму в теорії української суспільної географії та теоретику економіко-географічної науки. Але ще до того як професор К. Дубняк очолив краєзнавчий відділ Інституту, його наукова й освітня діяльність була пов’язана з Полтавським та Харківським інститутами народної освіти.

Постать професора К. Дубняка маловідома або й зовсім невідома сьогоднішньому поколінню українських географів, незважаючи на чисельні праці, які науковець залишив по собі. В біографічних довідниках і академічних енциклопедіях знаходимо досить обмежені довідкові відомості про вченого. Сьогоднішнє покоління географів навіть не має в розпорядженні фотографії цього великого діяча української землезнавчої науки.

Дослідженню життєвого та творчого шляху К. Дубняка присвячені лише окремі розвідки М. Костриці, К. Мезенцева, О. Шавлія, С. Шевчука та інших, проте вони стосуються переважно наукового доробку вченого.

Народився К. Дубняк у місті Миргород на Полтавщині, де й здобув середню освіту. Навчання продовжував у Полтавській духовній семінарії, Лазаревському інституті східних мов (Москва), Московському комерційному інституті. Однак був відрахований за неблагонадійність. У 1914 році К. Дубняк закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університету та здобув фах географа. Відразу після закінчення університету майбутній професор повертається на Полтавщину, де викладає географію в середніх школах міст Миргород і Кобеляки. Саме тут була видана його перша праця «Російсько-український словник термінів природознавства та географія» (Кобеляки, 1917).

У 1918 році Кость Дубняк переїздить до Полтави й починає викладати економічну географію в кооперативному та сільськогосподарському технікумах. З 1919 по 1924 роки К.Дубняк – професор Полтавського інституту народної освіти. Серед основних курсів, які викладав учений, були економічна географія, землезнавство й краєзнавство. Останнє викладалося тоді на всіх спеціальностях вищих навчальних закладів. Одночасно проф. К. Дубняк завідував редакційним відділом Полтавського державного видавництва, а також очолював Бібліографічну комісію сільськогосподарського наукового комітету при НКЗС Раднаркому УРСР.

Саме у 1920-х роках минулого століття в українській економічній географії утверджується краєзнавчий напрям досліджень як один з підходів до розуміння сутності економічної географії. В українській географічній літературі цього часу активно велася полеміка з приводу сутності самого краєзнавства та його співвідношення з географією. Теоретичні основи краєзнавства як окремої науки в структурі української географії були сповна обґрунтовані К. Дубняком у низці наукових публікацій ученого. Методологічний статус краєзнавства в Україні у 20-х роках минулого століття він порівнював зі становищем географії наприкінці ХІХ століття.

Знаний у науковому світі як прихильник і теоретик краєзнавчої та районної школи в українській суспільній географії (тоді – економічній географії), К. Дубняк систематично друкував наукові статті в регіональному журналі «Господарство Полтавщини». Серед них назвемо: «Природно-географічні й економічні райони Полтавщини (Досвід районізації Полтавщини)», «Природні багатства Полтавщини», «Матеріали до вивчення Полтавщини» та ін. На особливу увагу географів заслуговує праця «Природно-географічні й економічні райони Полтавщини (Досвід районізації Полтавщини)», у якій учений досить детально давав опис кожного з виділених ним природно-господарських районів краю, зокрема Степового, Центрального та Засулля.

У 1924 році професора Костя Дубняка було запрошено до Києва, де він викладав економічну географію в Інституті народного господарства. Але вже в тому ж році він переїздить до Харкова. Починає працювати на посаді професора Харківського інституту народної освіти, де він незмінно викладав курси економічної географії та краєзнавства. З 1925 року він постійний член Українського комітету краєзнавства, а з 1927 року як професор ХІНО став співробітником географічної секції Інституту української наукової мови та краєзнавчого й антропогеографічного відділів Інституту географії та картографії ВУАН

На початку 20-х років професор К. Дубняк досить серйозно займався проблемами наукової бібліографії, про що свідчать складені ним бібліографічні покажчики з вивчення географії Полтавщини, а особливо сільського господарства України. У 1922 році в структурі Сільськогосподарського Наукового Комітету України було утворено Бібліографічне бюро, яке очолив К. Дубняк. Бюро проводило досить значну роботу зі створення бібліографічного довідника діячів сільськогосподарської науки в Україні. До складу бюро входили також П. Тутковський, Г. Кох, О. Яната та інші. У 1924 році К. Дубняк розпочав роботу над створенням національної («краєзнавчої») галузевої бібліографії. Основне завдання, яке ставив перед собою вчений, – це облік літератури, журнальних і газетних статей, що видавалися на території, заселеній українцями незалежно від мови й місця видання.

Про вагоме місце професора К. Дубняка в наукових колах України того часу як відомого книгознавця та бібліографа свідчать також його численні рецензії на географічну літературу. Серед них – рецензії на праці К. Воблого, В. Дена, С. Рудницького та інших

Отже, К. Дубняк обґрунтував у своїх методологічних статтях власний, відмінний від інших, підхід стосовно предметної сутності економічної географії у межах краєзнавства. Об’єктом (предметом) науки він називав «край», який розумів як певне територіальне утворення (район), на основі дослідження якого вчений, власне, й пропонував виявити загальні закономірності у розвитку як суспільства, так і природи, яка впливає на господарське життя людини.

У літературі, де трапляються досить обмежені біографічні відомості про професора Костя Дубняка, стверджується, що у 1934 році Інститут географії та картографії було закрито, а більшість його науковців, у тому числі й професор К. Дубняк, були безпідставно репресовані. До цього часу не відомими залишилися місце та точна дата завершення життя професора К. Дубняка. проте, як стало відомо з архівної кримінальної справи К. Дубняка, у 1934 році йому вдалося уникнути карального апарату радянського режиму і виїхати до міста Сталінград, де він починає працювати в педагогічному інституті на посаді професора кафедри географії разом з українськими професорами А. Синявським (з Києва) та М. Самбікіним (з Полтави). Певний час учений працює на викладацькій роботі у різних середніх та вищих навчальних закладах Росії

Під час війни професор К. Дубняк повертається до Харкова, де бере активну участь в діяльності харківської «Просвіти», науковому й культурному житті міста. На момент арешту в лютому 1945 році він був заступником директора Харківських гідрометеорологічних професійних курсів. За активну роботу в українських організаціях під час нацистської окупації вченого було засуджено в червні 1945 року до двадцяти років каторжних робіт з обмеженням прав на п’ять років та з конфіскацією майна. Проте матеріали архівної справи показують, що професор Кость Володимирович Дубняк у віці 58 років помер 3 серпня 1948 в місцях позбавлення волі

Таким чином, розуміючи вагомий внесок Костя Володимировича Дубняка в українську суспільно-географічну науку І половини ХХ століття, адже його науковий доробок становить більше ніж 70 наукових праць з економічної географії, краєзнавства, географії Полтавщини, книгознавства, бібліографії тощо, потрібно також наголосити на його неоціненному доробку в розвитку географічної освіти і науки у Полтавському науковому центрі та у сфері пізнання і висвітлення географії Полтавщини.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал