Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка29/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   37

Супруненко Леся,

учениця Хітцівської ЗОШ І-ІІ ступенів

Гадяцького району Полтавської області

Керівник: Зубко Л.В., вчитель історії


Кожний регіон України,часто навіть окреме село, чітко вирізняється своїм вінком. Але ми не можемо сказати, що на тих візерунках вінка записана історія України чи певного поселення. Вона, звісно, там є, але в контрасті набагато ширшому, глобальному, космічному, тому часом традиції вінкоплетіння з різних куточків світу схожі.Проте вирізняються вони своїм національним колоритом, розміщенням на голові чи застосуванням у обрядодійствах.

Перш ніж приступити до характеристики вінків більшості регіонів України, вишитих нами на полотні, повідомляю як зародилась ідея створення такого витвору мистецтва.

Під час перебування взимку цього року у Львові на запрошення Львівської обласної спілки майстрів декоративно-прикладного мистецтва, ми познайомилися із делегаціями із Криму, Луганська, Херсона, Житомира, Києва. Всі учасники дійства «Різдвяна коляда» були об'єднані однією метою- показати свою унікальність у костюмах, традиціях, звичаях і, звичайно, у вінках – як складової частини народного костюма.

Ось тоді ми і вирішили на великому довгому єдиному рушнику вишити традиційні для кожного регіону України вінки.Звернулись до літературних джерел за детальнішим описом вінкоплетіння та зовнішнього вигляду вінка. Потрібну інформацію дістали з робіт О. Косміної «Традиційне вбрання українців», В. Титаренко «Традиційний вінок українців – символ і оберіг», Т.Ніколаєва «Український костюм. Надія на резиранс», О. Воропай «Звичаї Українського народу». Опрацювавши ці джерела в бібліотеках районній ім. Л. Українки та шкільній, ми звернулись до інтернет ресурсів, розробити в програмі «Вишивка» вінки різних регіонів України. При цьому одержали консультації від В.П.Титаренко та безпосередні поради по техніці вишивання від знаної майстрині К.П.Остапенко.

Вибрали тканину довжиною 4 м , ширина 1.5 м , розкололи навпіл і ці дві смуги шириною 0,75 см поділили на 14 частин по 80 см шириною. До кожної частини прикріпили зразок- схему вінка для вишивання і всі учасники нашого об’єднання «Чорнобривці» взяли за бажанням окремий вінок.Спочатку збиралися частіше разом , адже новизна нашої роботи полягала в тому, що ми вперше вишивалирушник –оберіг всієї України.До цього попередні спільні проекти були у вигляді карт, значимих за розміром, а тут потрібно на вузькому полотнищі вишити вінок, підпис регіону, якому притаманний, зробити обрамлення- висмикування внизу і залишити вгорі місце для напису «Україна – єдина країна».

Перші роботи показали красу і неповторність вінка, як невід’ємної складової українського народного костюма. Це були вінки Полтавщини, Житомирщини, Буковини, Півдня, Слобожанщини, які відрізнялись між собою технікою вінкоплетіння та рослинами-оберегами,з яких виготовляли вінки. Ці закінчені роботи вже демонстрували під час роботи науково-практичної конференції, присвяченій 100- річчю від Дня народження О.Великодньої в Полтавському педуніверситеті ім. В.Г.Короленка. Тут наші майстрині провели майстер-клас із вишивання рушника –оберегата продемонстрували попередні роботи. На виставці почали обговорювати: яким повинен бути вінок нашого рідного села Хитці, називали рослини –обереги нашої місцевості:чорнобривці, кетяги червоної калини, волошки в житі. Підпис буде: «Оберіг – нашого села», обрамлення-висмикування вирішили виготовити почергово синього і жовтого кольорів на кожному вінку. Для демонстрації цієї композиції висловили ідею використати колесо прядки із подовженими променями. Виготовити цей пристрій попросили вчителя Ляшенка П.М. з учнями на уроках трудового навчання .

Схвальні відгуки вишиті вінки-обереги одержали від усіх учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції «Мистецтво української вишивки-життєдайне джерело творчості», присвяченої пам’яті Героя України, Заслуженого майстра народної творчості України Віри Сергіївни Роїк.

Під час виконання роботи я переконалась, що вінок для українського народу не тільки прикраса, а це і символ, і оберіг.Феномен українського традиційного строю саме в тому й полягає, що в ньому втілені всі духовні засади народної творчості, свідомості та самосвідомості від їх витоків у процесі виготовлення окремих вінків, аж до повної світоглядної моделі у сформованому строї і правилах побутування.

Він постає, як наочне втілення єдності матеріального і духовного начал, буттєвого і пізнавального, ідеальний для дослідження зразок народної творчості, і витвір народного мистецтва, який презентує давню українську культуру, як окремий тип культури, що базувався на народній творчості.

Усна словесність українського народу, особливо та її частина, що вживалася в обрядах і обрядовому фольклорі, у старовинних звичаях і переказах, повір’ях, приказках,загадках , пов’язує творчість, як і всю корисну працю з божественною силою і волею, з проявом божественного начала в самій людині.

На добру працю завжди потрібне Господнє благословення, Божа поміч .І нині побутують стародавні афоризми: «Дай, Боже, в добрий час почати і щасливо закінчити» чи коротке: «Бог в поміч».

О.Воропай писав, що найкращою оздобою голови дівчини є вінок, плетіння вінка не менше мистецтво ніж у вишиванні, ткацтві та мереживі. Залежно від індивідуальних здібностей , дівчата так комбінують барву і форму квітів у вінок, що він стає мистецьким твором і підкреслює красу дівочого обличчя.

То ж побажаємо і ми усім українським дівчатам у справі створення вінка - оберегу «Бог в поміч» .
Подорож, як спосіб пізнання світу
Суховерхова Анастасія,

учениця 5-Б класу Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №49

Харківської міської ради імені Харківських дивізій,

вихованка гуртка «Юні історики-краєзнавці» КЗ «Харківська обласна

станція юних туристів» Харківської обласної ради.

Керівник: Сахно А.Б., керівник гуртків, методист

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради
Подорож з появою Інтернету, радіо, телебачення нібито відійшла на інший план. Куди легше подивитись на Гавайї з картинки в Інтернеті або побачити телепрограму «Навколо світу».

І все ж таки подорож краще. Вона дає змогу побачити все заживо. А у Інтернеті може бути застосований фотошоп або надана несправжня інформація. У подорожі ж усе правдиве. Краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Та й на колір і смак товариш не всяк. Ті люди, які публікують статті, мають свій смак, а ти свій. Що, як тобі сподобається те, що їм не сподобалось? Погляди на однакові речі у різних людей різні.

Для деяких людей подорож - це професія. Так, місіонери розповсюджують свою релігію (частіше за все католицтво) серед країн та цивілізацій, які проповідують іншу віру або ідолопоклонництво. Вони вирушають у подорож на 2-3 роки. Таким чином вони дізнаються яким релігіям слідують у різних місцях і країнах. Вчені теж багато подорожують. Вони беруть проби льоду, обстежують метеорити і випробовують на міцність різні прилади. Для цього вони обирають найкращі місця. Та метеорити падають не в одне місце, і у нас не Льодовиковий період. А природні катастрофи, на щастя, дуже рідкісні. Тому треба їхати у Челябінськ, плисти в Антарктиду та летіти у Японію до діючих вулканів. А польоти у космос? Це ті ж самі подорожі, тільки космічні. А скільки людей працює на космічних станціях!

А ті подорожі, про які ми навіть не думаємо? Натхнення до поетів, художників та композиторів не заходить, коли забажається. Особливо художники. Не намалюєш Ейфелеву башту, дивлячись на клен. Доводиться летіти у Париж.

Але кожний з нас має пам’ятати, що в своєму житті ми здійснюємо як великі, так і маленькі подорожі. Поїхати до нового музею твого міста або хоча би побувати на невідомій тобі вулиці—хіба ж це не подорож?! Так ми можемо дати визначення - подорож це переміщення по якійсь певній території з метою її вивчення, а також із загальноосвітньою, пізнавальною та спортивною метою.

Але частіш за все ми обговорюємо «розважальні подорожі», тобто подорожі з метою відпочинку , розваг. Ми їдемо на всесвітньо відомі курорти -Лазуровий берег, Крим, Турція. Відпочиваємо у Єгипті, Китаї, Австралії. Подорож дуже заспокоює. Куди найчастіше подорожують люди? До моря, у гори, просто «на природу». Кожний обирає відпочинок собі до душі, те, що йому подобається.



Та все ж таки, давайте розглянемо подорож як спосіб пізнання світу. Подорож багато років була єдиним способом пізнання світу. Наприклад, у часи Колумба всім кортіло дізнатись, яка ж вона, далека й таємнича Індія. Ця країна вважалась дуже багатою, кожен хотів там побувати. Дізнатись щось про неї було можливо лише опинившись там. Але не було навіть достовірної інформації, де вона знаходиться. Мореплавці відправлялись у подорожі (До того ж частіше за все вони не повертались. Спробуйте піти, куди очі дивляться! А то не дорога, а океан, дороги не спитаєш!) на пошуки Індії. В результаті покладання на його величність випадок Колумб у результаті замість бажаного відкрив Америку. Саму ж Індію відкрив Васко де Гама. Але до цього скільки мореплавців її шукало! Взагалі, 15 сторіччя було насичене відкриттями, а країна Португалія - відомими мореплавцями. Ще один португальський першовідкривач це Бартоломеу Діаш. Він обплив Південний мис Африки. До речі, завдяки цьому Васко де Гамі вдалось знайти шлях до Індії.

З цього зрозуміло, що подорож була єдиним способом пізнання світу. Але подорожували не тільки по морю. Хочу розповісти вам про торгівельні шляхи. Одним з найважливіших таких був Великий Шовковий шлях. Він, як і багато інших, отримав свою назву від товару, який по ньому перевозили. Цей шлях був сіткою старих караванних маршрутів, які вели з далекого Китаю до Риму. Разом з таким дорогим товаром, як шовк, продавали й інші речі: вовну, скло, фарфор та спеції. А ось по соляним шляхам перевозили сіль, добуту у гірних штольнях. Ще були шляхи пахощів.Також там перевозили спеції та дорогоцінні камені. Відправним пунктом шляху був Дофар. В Дофарі росли дерева пахощів.

Аристотель казав ,що якщо ми не подорожуємо, то ніби читаємо одну й ту сторінку кожен день. Мені здаеться, що це правда, і лише у подорожах ми можемо пізнати навколишній світ та розкрити себе. Наш український філософ та мандрівник Г.С.Сковорода також був «фанатом» подорожей. Він багато подорожував, намагався дізнатись про щось нове під час цих подорожей. Тож давайте подорожувати, бо це робить і нас і світ навколо - кращим.
Культура особистості
Сювінг Діана,

учениця 5-Б класу Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №49

Харківської міської ради імені Харківських дивізій, вихованка гуртка «Юні історики-краєзнавці»

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради.

Керівник: Сахно А.Б., керівник гуртків, методист КЗ «Харківська обласна станція

юних туристів» Харківської обласної ради


Слово "культура" в повсякденній мові не викликає ніяких труднощів, ним користуються широко, і його сенс інтуїтивно зрозумілий всім незалежно від того, про що йде мова: чи йдеться про античну культуру, або про культуру виробництва, або про культуру особистості і т. д. але ця ясність зникає, як тільки ми намагаємося виробити наукове визначення культури. Залишаючи осторонь аналіз наявних підходів до визначення сутності культури, ми повинні підкреслити одне важливе в світлі розглянутої в даній роботі проблематики обставина: культура - це грань, межа, що розділяє дві якісно різні форми буття: природну, природну, що підкоряється жорсткої влади причинно-наслідкових відносин , і штучну, створену, що виникла в процесі вільної творчої діяльності людини. Сама культура в цьому сенсі є штучна, що оформляє природне, стихійне, яке не знищується, а виступаючи в іншій формі, набуває нового змісту. Головною перетворюючої силою такого перетворення виступає людина-особистість. Саме особистість з'єднує світ природної природи і світ другої природи. При цьому потаємної таємницею особистості, її екзистенційне-метафізичним початком є вільний дух, творчо підсилює і переробний культуру, створену для нього попередніми поколіннями. Остання обставина зумовлює подвійне становище особистості в світі культури: з одного боку особистість формується під впливом навколишнього її культурного середовища, а з іншого боку сама особистість може змінювати ситуацію в даний момент часу і в даному соціумі культурну ситуацію. Все вищесказане робить дослідження взаємозалежності "особистість-культура" досить цікавим. Особистість і культура нерозривно взаємопов'язані між собою. Культура є тією інтелектуально-предметної оболонкою, яка має безпосередній вплив на процес становлення і розвитку індивіда. У цій якості індивід виступає як об'єкт культури, її пасивний реципієнт. Активним суб'єктом культури індивід стає тільки за умови якісного, сутнісного розуміння сенсу навколишнього його культурного фону та наявності у людини здатності до творчого перетворення навколишнього його дійсності. Дана здатність можлива тільки при повноцінному розвитку особистості. Особистість як цілісна, динамічно котра саморозвивається, є актором культури і включає в себе безліч складових елементів, таких як моральна і естетична культура, а також інтелектуальна культура (культура мислення). Особистість характеризується високим ступенем розвиненості психологічних рис індивіда, його інтелекту, інтуїції, емоційної сфери, волі. Кожна людина сприймає і, внутрішньо у своєму суб'єктивному світі, у своєму ставленні до дійсності визнає своєї культуру, в категоріях якої він усвідомлює реальність, яка сформувала його людські якості. Виходячи з усього вищесказаного, необхідно відзначити, що головна "мета і сенс" культури - максимально реалізувати потенціал, закладений в особистості. Саме тому будь-яку особистість ми можемо зрозуміти тільки в контексті культури конкретної історичної епохи і простору (країни, цивілізації), а будь-яку культуру завжди слід розглядати, приділяючи особливу увагу особистості, адже історія культури - це поетапний шлях розвитку не тільки людства в цілому (або будь -якої окремої цивілізації), але й кожної окремо взятої особистості.
СКАРБ ПОЛТАВЩИНИ
Табак Анна,

учениця 10 класу Полтавської гімназії №17

Керівник роботи: Голтвяниця Олена Олексіївна,

учитель вищої категорії, учитель-методист,

директор Полтавської гімназії №17
Кожна людина за своєю природою індивідуальна, своєрідна, неповторна. У кожного з нас своє призначення, мета, місія. У наших руках безмежні можливості для того, щоб бути кращим. Людина – неповторна, геніальна, талановита по-своєму.

Полтавщина є унікальною, чарівною частиною України. Мальовнича природа, прекрасні пам'ятки історії, літератури, архітектури, наукові досягнення її синів, їхня звитяга в ратних і трудових справах, - усе це й сьогодні є неповторною особливістю Полтавщини. Не існує галузі людської діяльності, у якій би полтавці не проявили себе. Вона по праву вважається великим освітнім і науковим центром України. Тут жили і творили великі українські вчені та педагоги. Ось і сьогодні Полтаву можна назвати "студентським містом", яке зібрало молодь не тільки з Полтавської області, але й з усієї України.

В одному з найкращих вищих навчальних закладів України, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, викладає професор

Загородній Анатолій Глібович, який досяг значних результатів, став доктором фізико-математичних наук. Його перші життєві кроки розпочалися саме на Полтавщині. Народився Анатолій Глібович 29 січня 1951 року у селі Велика Багачка Полтавської області. У 1972 р. закінчив радіофізичний факультет Харківського державного університету ім. В. Н. Каразіна, ( пройшов шлях від стажиста-дослідника до завідувача відділу і директора), з того часу працює в Інституті теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова.

Вже на початку творчого шляху А. Г. Загороднього яскраво проявилися його непересічний талант фізика-теоретика та риси наполегливого дослідника, який поєднує глибокі теоретичні знання з надзвичайним відчуттям фізичної реальності. Разом з І. П. Якименком та Ю. Л. Клімонтовичем розробив статистичну теорію просторово-обмежених плазмово-молекулярних систем, на основі якої дослідив вплив взаємодії плазмової та молекулярної підсистем на електромагнітні флуктуації в таких системах. Сформулював кінетичні рівняння для функцій розподілу вільних та зв'язаних заряджених частинок в обмежених плазмово-молекулярних середовищах, встановив явний вигляд інтегралів зіткнень і дослідив вплив межових поверхонь на розподіли електронів, іонів та молекул поблизу межі середовища. Розробив теорію гальмівного випромінювання у плазмово-молекулярних системах, яка враховує всі можливі процеси розсіяння за участю заряджених частинок і молекул, а також розсіяння електронів і молекул на колективних флуктуаціях. За цикл робіт зі статистичної теорії плазмово-молекулярних систем, разом зі співавторами, отримав премію імені К. Д. Синельникова НАН України.

Разом з фізиком О. Г. Ситенком узагальнив теорію флуктуацій у стійкій стаціонарній плазмі на випадок турбулентної плазми з дифузійно-дрейфовими рухами рідинного типу. Віднайшов динамічні форм-фактори такої плазми і виявив їхні особливості, пов'язані з великомасштабними турбулентними рухами плазми. Запропонував модель немарківської дифузії частинок у турбулентній плазмі, що дає змогу описувати насичення плазмових нестійкостей у граничних випадках слабкої і сильної турбулентності. Сформулював кінетичні рівняння систем із немарківськими процесами релаксації. Розвинув теорію електромагнітних флуктуацій у запорошеній плазмі з урахуванням флуктуацій заряду порошинок. Вивчив вплив динаміки зарядження порошинок на колективні флуктуації і розсіяння хвиль у плазмі. Виконав числове моделювання структурних та термодинамічних властивостей сильнонеідеальних кулонових систем, що моделюють запорошену та колоїдну плазму; показав можливість критичних явищ у таких системах, зробив якісні висновки щодо критичних значень константи зв'язку та зарядового числа колоїдної компоненти. Розробив кінетичну теорію запорошеної плазми, вивів мікроскопічні рівняння і ланцюжок рівнянь Боголюбова для такої плазми, що дозволило пояснити широкий клас нових фізичних явищ. Зокрема, пояснив, чому температура порошинок, вимірювана в експериментах, може значно перевищувати температуру плазмового оточення. Розвинув теорію броунівського руху порошинок за допомогою рівняння Ланжевена з мультиплікативним шумом. Одним із результатів стало знайдення нетривіальних розподілів порошинок за швидкостями у плазмі та частинок у звичайних колоїдах.

Анатолій Глібович неодноразово виступав із доповідями на найпрестижніших конференціях із фізики плазми, входив до програмових та організаційних комітетів цілого ряду міжнародних конференцій, що відбувалися в різних країнах світу. Є членом програмних і організаційних комітетів міжнародних конференцій у різних країнах. Був головою оргкомітету Міжнародного конгресу з фізики плазми

(2004-2006). Йому належить понад 200 наукових праць, у тому числі монографія «Статистична теорія плазмово-молекулярних систем» і численні оглядові статті в міжнародних виданнях. Останні роботи А. Г. Загороднього присвячені розробці послідовної кінетичної теорії запорошеної плазми на основі перших принципів статистичної механіки. Він сформулював строгі мікроскопічні рівняння та запропонував ланцюжок рівнянь Боголюбова для такої плазми, що дає змогу описати широкий клас нових фізичних явищ у запорошеній плазмі, які досі не мали свого пояснення. За роботи зі статистичної теорії плазмово-молекулярних систем А. Г. Загородньому було присуджено премію імені К.Д.Синельникова НАН України. Дослідження вченого дали можливість зробити оцінки впливу зональних течій, утворених у пристроях керованого термоядерного синтезу, на коефіцієнти дифузії у випадку насиченої турбулентності.

А.Г.Загородній багато зусиль віддає науково-педагогічній праці, є професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, був також професором Києво-Могилянської академії. Саме зараз очолює наукові ради і комітети, керує науковими програмами. Також викладає спеціальні курси: ”Електродинаміка плазми”, “Статистична теорія багаточастинкових систем з кулонівською взаємодією”. Тривалий час був членом наукової ради Державного фонду фундаментальних досліджень.

Поряд з науковою та педагогічною діяльністю А. Г. Загородній виконує великий обсяг науково-організаційної роботи як директор інституту, член наукової ради Державного фонду фундаментальних досліджень, член редакційних колегій «Українського фізичного журналу» і журналу «Condensed Matter Physics» (Львів).
Загородній Анатолій Глібович – нині є головою Комісії НАН України з наукової спадщини академіка В. І. Вернадського, голова програмного комітету та оргкомітету XXV Київського міжнарождного симпозіуму з наукознавства та історії науки «Творча спадщина В. І. Вернадського в дослідженні науки та її організації: з минулого через сучасне — в майбутнє» (Україна, Київ, 18-19 жовтня 2012 р.). Зараз він є академіком Національної академії наук України, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, головним ученим секретарем НАН України, головуючим у Комісії НАН України з розробки наукової спадщини академіка В.І.Вернадського, директором Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України.

Нагороди


  • Лауреат премії ім. К.Д. Синельникова НАН України (1991р.).

  • Лауреат (із фізики плазми) Державної премії України в галузі науки і техніки (2005р.).

  • Почесна грамота ВР України (2004р.).

  • Орден «За заслуги» ІІІ-го ступеня (2008р.).

На останок варто сказати, що людина – це індивідуальність, яка має розвивати свої здібності для того, щоб робити нові відкриття. Навіть починаючи з нуля, потрібно щоденно працювати над собою, вдосконалюватися – це і є запорука успіху.

Григорій Сковорода і Слобожанщина
Тарасов Віктор,

учень 8-А класуХарківської спеціалізованої школи

І-ІІІ ступенів №85Харківської міскої ради

Керівник: Антонюк Тетяна Петрівна, учитель історії

Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №85

Харківської міської радиХарківської області


Тісно пов’язаним зі Східною Слобожанщиною був і Григорій Сковорода, видатний український філософ 18-го ст.

Будучи філософом-мандрівником, Григорій Сковорода частенько мандрував всією Слобожанщиною, перебуваючи у різних, найвіддаленіших її куточках. Бував він і у навколишніх українських землях. Жив Сковорода і у Курську, а з Білгородом пов’язані були особливі сторінки його життя. Єпископом Білгородським був о цю пору його близький знайомий ще по Переяславу Іоасаф Миткевич, син священика з міста Козельця на Чернігівщині. А архімандритом білгородського кафедрального монастиря був Гервасій Якубович, зі знатного козацького роду Гетьманщини, теж знайомий Сковороди по Переяславу. Українська церковна освіта на цей час далеко випереджала освіту російську, і впливовіші церковні посади в Російській імперії займали тоді саме українці. І Миткевичу, і Якубовичу присвятив свого часу Григорій Сковорода декілька своїх поезій, що увійшли у майбутньому до його збірки «Сад божественних пісень».

Обидва українські церковні ієрархи відносилися до Григорія Сковороди з великою пошаною, і свого часу навіть запропонували йому стати ченцем саме у білгородському монастирю, обіцяючи у майбутньому блискучу церковну кар’єру з його талантами. Але Сковороді більш близьким до душі був шлях мандрівного філософа, і він не хотів сковувати себе монастирськими ланцюгами. Відмовившись від церковної кар’єри, він проте залишався завжди бажаним гостем у своїх українських земляків у Білгороді.

Часто бував Сковорода і в Острогозьку, на гостинах у своїх добрих приятелів – останнього полковника острогозьких козаків Степана Тевяшова та його сина Володимира.Перебуваючи в Острогозьку, Сковорода вів довгі бесіди зсвоїми друзями. Свої найкращі філософські твори він присвятив саме їм – «Ікону Алківіадську» і переклад діалогу Цицерона «Про старість» Степану Тевяшову, «Кільце» і «Алфавіт, чи буквар світу» - Володимиру. Світла пам’ять про видатного українського філософа зберігалася у родині Тевяшових і довго після смерті Григорія Сковороди.

А ось як сказав про Сковороду видатний український історик, уродженець Східної Слобожанщини Микола Костомаров: «Мало можна вказати на таких народних осіб, яким був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На усьому просторі від Острогозька (Воронізької губернії) до Києва, у багатьох будинках висять його портрети; всякий грамотний українець знає про нього; ім'я його відоме дуже багатьом з неписьменного народу; його мандрівницьке життя - предмет народних оповідань; у деяких місцевостях нащадки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них з повагою; добра прихильність Сковороди до деяких з його сучасників складає сімейну гордість онуків; мандруючі співаки засвоїли його пісні – на храмовім святі, на торговищі нерідко можна зустріти натовп народу, що оточує цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: «Всякому городу нрав і права».

Сучасники називали Григорія Сковороду «українським Сократом». Російська релігійна філософія початку 20-го ст. дивилася на нього як на свого починальника. І в наші часи Григорія Сковороду нерідко називають першим філософом Російської імперії. На відміну від «кабінетних філософів» Західної Європи, Сковорода був тісно пов’язаний саме з народним життям, і намагався писати так, аби його мова була зрозуміла як освіченому шляхтичу так і злиденному селянину. На жаль, поєднання старовинної церковнослов’янської мови з народною українською, яке практикував український філософ, не завжди було корисним, і народ іноді зовсім не розумів свого ученого сина. І через те, скажимо, більшої популярності набув переклад на живу українську мову поезії Сковороди класиком української літератури Іваном Котляревським, ніж її оригінал.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал