Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка28/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   37

Я навчаюся в Полтавській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 20 імені Бориса Серги. Школа носить ім’я героя-підпільника молодіжної організації «Нескорена полтавчанка», яка діяла на території міста в період фашистської окупації 1941-1943 років.

Борис Полікарпович Серга навчався у цій школі, закінчив її з оцінками «відмінно» та « добре» у 1938 році. Це був перший випуск у школі. Про Бориса Сергу залишилися теплі слова у спогадах однокласників, друзів та вчителів, які знали і пам’ятали його.


Постановою Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28 грудня 1965 року « Про присвоєння загальноосвітнім школам УРСР імені героїв Великої Вітчизняної війни з метою увічнення подвигу радянських патріотів, які проявили мужність і героїзм у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни» Полтавській загальноосвітній школі № 20 було присвоєно ім’я Бориса Полікарповича Серги.

Усі відомості про героїчного випускника, які збиралися із 1950 року, зберігаються у музеї Історії школи. Про героя-підпільника учні розповідають на виховних годинах, під час екскурсій до музею. Досліджує і систематизує матеріали шкільний пошуковий загін,членом якого я є. Ми вивчаємо історію рідної школи, життя людей, що навчалися, працювали у ній, документи, пов’язані із діяльністю підпільної організації «Нескорена полтавчанка», підтримуємо зв’язки із членами родини Бориса Серги – донькою Тетяною Борисівною Грицай, яка проживає у нашому місті, онуками та правнуками – родинами Трикоз, які мешкають у м. Харків.


Особливо дорожу я знайомством із Тетяною Борисівною. Уперше я побачив її на шкільному святі Першого дзвоника. Серед присутніх виділялася незнайома жінка з великим букетом квітів. Як же я здивувався, коли вона подарувала ці квіти нашим учителям на знак вдячності за збереження пам’яті про її батька. Вдруге я побачив Тетяну Борисівну на заході до дня Честі школи. Вона розповідала мені і однокласникам про Бориса Сергу. Мене вразило,наскільки любляче і з гордістю донька говорила про свого тата. Тоді захотілося ближче познайомитися з Тетяною Борисівною. Ми довго спілкувалися після заходу. А згодом з’явився вірш. Нагоду подарувати текст твору жінці я мав 9 Травня 2012 року, коли разом із членами пошукового загону зустрівся із Тетяною Борисівною, щоб згадати молодих людей, які захищали рідне місто у воєнні роки.

В 20-й, де навчаюсь, на Подолі,

Є рідним для дорослих й дітвори

Ім’я випускника цієї школи –

Полтавського підпільника Серги.

Борис із друзями своїми

Полтавську землю від фашистів визволяв,

Нам мирне і безхмарне небо

В майбутньому заповідав.

Я тим пишаюсь,

Що не тільки в Перемогу

Про цих героїв згадували ми,

А тим, що у щоденному навчанні

Рівняємось на подвиги Серги.

По ньому намагаємось ми жити,

По ньому ми звіряєм кожен крок,

Щоб пам'ять цю ніколи не зганьбити.

І хай вона летить у Всесвіт

Аж до незвідних зірок!!!

Зустрівшись, я зрозумів, що Тетяна Борисівна - надзвичайна особистість! Вона - заступник генерального директора ПАТ «Завод «Лтава», енергійна,уважна, завжди готова допомогти реалізувати наші починання в пошуковій роботі, роботі музею. Не дивлячись на свою відповідальну посаду,Тетяна Борисівна – великий романтик. Вона майже десять років збирає фігурки сов. Колекція нараховує близько двох тисяч птахів, які «злітаються» на завод з усього світу. Я був дуже вражений експозицією музею сов Грицай Т.Б., що розміщений на території підприємства. Тетяна Борисівна запросила нас до музею і розповіла історію придбання першої фігурки птаха. Це була Канада, Ванкувер. Перелік країн, у яких побувала Тетяна Борисівна у службових справах , ще більше вразив мене: Індія, Чехія, ПАР, Італія, Польща, Ізраїль, Австрія, Японія, Австралія, Північна Америка. Я уявив карту світу і тільки встигав подумки перелітати з однієї країни в іншу. Тоді я їй просто позаздрив!

Вдома розповів рідним про все, що побачив. Тато тоді мені сказав: «Цікава людина, мудра, бо інших такі птахи не люблять. Та й не може вона підвести свого батька. Її справи – це вдячність Борису Полікарповичу за щасливе життя. Пишався б він нею».

А наступного дня я вирішив дізнатися, як вдалося цій жінці стати фахівцем своєї справи, зробити кар’єру, представляти інтереси української економіки за кордоном, знаходити час для спілкування і зустрічей із нами.

Тетяна Серга – молодша донька в родині Бориса Серги – народилася у важкі воєнні роки. Коли їй виповнилося дев’ять місяців, її батько разом із іншими підпільниками був розстріляний. Дівчинка ніколи не бачила свого тата. Вона виховувалася в сім’ї матері – Маргарити Митрофанівни. Школяркою проявила неабиякі здібності в навчанні, закінчила із золотою медаллю середню школу №4

м. Полтави. Була активним учасником Театру юнацької творчості при Полтавському будинку піонерів. Потім вступила до Київського політехнічного інституту на металургійний факультет, який блискуче закінчила. Після навчання почала працювати за направленням інженером на Харківському заводі транспортного машинобудування імені Малишева , потім - заступником начальника технічного відділу Павлодарського тракторного заводу.

1975 року повернулася до Полтави.Працювала інженером – технологом в інструментальному виробництві, а далі не одне десятиріччя була заступником голови профкому, згодом - головою профкому об’єднання « Завод « Лтава» ». Із 1997 року обіймає посаду заступника генерального директора цього підприємства. Багато полтавців і досі цей завод називають «двадцятим». Свого часу він був підприємством всесоюзного значення, лідером електронної промисловості, де працювало понад дванадцять тисяч чоловік. У наш час чимало підприємств ледь виживають, а багато не витримало випробувань часом і припинили своє існування. Але «двадцятий» завод ( нині Публічне акціонерне товариство « Завод «Лтава» ») вижив і, більше того, з позитивними показниками готується зустрічати своє 67-річчя. В одному із інтерв’ю газеті «Полтавський вісник» Тетяна Борисівна сказала:

« Глибоко переконана, що для успішної роботи підприємства важлива не тільки техніка, а перш за все людські стосунки, а без ушанування минулого не побудувати стабільного майбутнього. Спілкування з ветеранами заводу, які свого часу звели фундамент нашого підприємства, - це не тільки ювілейна святкова акція. Шанування минулого, увага до сьогодення та майбутнього – принципи управління нашого заводу»[2]. Ось така вона наша Тетяна Борисівна – ЛЮДИНА – СПРАВЖНІЙ СКАРБ – НАЙЦІННІШИЙ СКАРБ У СВІТІ – БО ЛЮДИНА!!!!


ПРАЦЯ ЯК ВНУТРІШНЯ ПОТРЕБА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ Г. С. СКОВОРОДИ
Степаненко Олександра,

учениця 9 класу, Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8 імені Панаса Мирного, Керівник: Хмелик Наталія Іванівна, класний керівник 9 класу, учитель математики і фізики


Економічна ситуація в Україні сьогодні веде до стрімкого скорочення економічної свободи. Прагнучи вижити у такій ситуації, людина не має можливості займатись справою, яка подобається їй, вимушена шукати прибуткове місце, для того , щоб вижити. Поряд з такими теоретиками педагогіки, як Ян Амос Коменський, Локк Дідро, Гельвецій та Песталоцці є постать, яка пропонує свою теорію виховання працею. Це Григорій Сковорода.

Головна ідея філософії – активна діяльність людини, яка шукає своє тверде місце у мінливому житті. Все, що людині потрібно, їй закладено природою. А завдання людини – пізнати все це в собі, щоб можна було використати з найбільшою користю. Досягнення щастя залежить тільки від самої людини. Адже щастя міститься в нас самих, пізнаючи себе, ми знаходимо душевний спокій. За Сковородою, щастя можна легко досягти, якщо йти шляхом любові та віри. На думку мислителя усі люди створені для щастя, але не всі отримують його. Він вважає, що ті, хто женеться за багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку, тому, що у результаті вони мають не щастя, а й його привид.

Григорій Савович вважав, що побудувати ідеальне суспільство, де кожен реалізує свої природні здібності у «сродній» праці і отримує насолоду від цього, можна за допомогою освіти та самопізнання. Тому ним проголошується самопізнання як універсальний засіб моральної перебудови світу. Щастя ж, на думку філософа, доступне всім, адже природа нікого не обділила і дає кожній людині однакові шанси при народженні. І головним завданням людини є відвернення уваги від згубних та інтересів і пізнання в собі «справжньої людини», з метою знайти своє покликання і щастя в «сродній» праці. Для світогляду Сковороди є характерним захист моральних переваг тих видів праці, які пов’язані з виробництвом найнеобхідніших для людини продуктів і які не ведуть до втрати людської цілісності та її взаємозв’язку з природою.

На думку філософа, щоб уникнути нещастя, людина не повинна займатись діяльністю, що не відповідає її природі, навчається тому, до чого не лежить душа,дружити з тим, хто не відповідає його природі.

Ця спрямованість на досягнення внутрішньої свободи, незалежної від зовнішніх обставин, приводить Г. С. Сковороди до визнання у своїй філософії благим всього, що йде від природи. І навпаки, перебування людини у сфері неприродної праці заради зовнішніх атрибутів – посад, прибутків, слави тощо перетворюється на муку. Так з’являється його теза, що природовідповідність у праці, вчинках, в житті веде до вершин щастя, а відсутність її, навпаки, означає нещастя. Однією з основних ознак «сродної» праці є те, що вона приносить людині насолоду самим процесом її, а не наслідками, винагородою чи славою. Разом з тим, Сковорода наголошує, що така праця не повинна бути важкою для людини, вона повинна приносити насолоду. Тобто людина повинна займатися тим, що їй дається легко і приносить задоволення собі.

Розповідають, що коли один панок звернувся до нього за порадою, то скаржився: « Тяжко мені без радості жити. Ні влада, ні золото не зробили мене щасливими. Моє серце слухали кращі лікарі світу, моє тіло купалося у всіх цілющих водах Європи, я тисячі карбованців щомісяця по монастирях розсилаю, але спокою не знає моя душа». Сковорода приніс косу, граблі, вила, сокиру, поклав до ніг пана і промовив: «Це єдине джерело людської радості. Працюй, працюй, працюй. Зроблений у поті кусок хліба житнього вилікує всі хвороби, і душевні, і тілесні».

Становище людини в суспільстві, згідно з переконаннями мислителя, повинно визначатися не родоводом, багатством або чинами, а «сродностю праці», під якою він розумів природний нахил до праці, здатність людини виконувати ту чи іншу роботу. Праця самою природою призначена супроводжувати людину все життя, вона є потребою кожної здорової, не зіпсованої неробством людини. Але праця «сродна», а не будь-яка. Вибір спеціальності всупереч правилу «сродності» ні до чого путнього як в суспільстві, так і в особистому житті людини призвести не може.» Причиною того, що люди часто обирають «несродну» їх справжньому нахилові працю, є бажання будь-що зайняти високий пост в суспільстві, будь-якою ціною одержати більше матеріальних благ, здобути гучну, хоч і марну славу, користуватися привілеями. Нестримна жадоба до нагромаджування багатства, прагнення зайняти не за здібностями місце в суспільстві призводять до соціальних катаклізмів, а також до загибелі багатьох державних утворень. Про це Сковорода пише в своєму творі «Алфавіт или буквар мира». В ньому він шкодує за загибеллю Афінської республіки і знаходить її причину: «Зважте, як багато там було пожалувано ослів мулами, а мулів лошаками? Тоді ж … перевернулося… правління в муки, судівство в крадіжки, воїнство в грабіж, а науки – знаряддя злості».

Політичним ідеалом філософа була республіка – такий устрій суспільства, де немає гноблення, «вражди и раздора», відсутня соціальна нерівність і все буде загальне, де панують відносини, що ґрунтуються на взаємній любові й довір’ї, чесній праці на благо суспільства. Сковорода вважає, що шлях до намальованого ним ідеалу пролягає через виховання нової людини на основі життєвого покликання. Людина, пізнавши себе, свою «сродність», займеться улюбленою діяльністю, буде невпинно трудитися, приносити користь собі і суспільству. Тоді всі люди будуть щасливими, бо справжнє щастя – у поєднанні спільного з громадським, в особистому труді за покликанням, який приносить користь всьому суспільству: «Щасливий, хто з’єднав «сродну» особисту посаду із загальною. Це є істинним життям».

Григорій Сковорода високо цінує працю людини, багато разів роз’яснює її значення. Хто в суспільно корисній праці буде вбачати високе чи низьке звання, підлість чи благородство, багате чи вбоге – той не може бути щасливим. Щастя полягає в сродній праці на користь суспільству. У своїх творах митець висміює дармоїдів, усіх тих, хто бажає побудувати щастя на капіталі чи дворянському походженні. Досягти цього не можна, говорить мислитель, а тому не шукай щастя за морем, не проси його у людини, не волочись по палацах, не повзай по земній кулі, не броди по Єрусалимах. Щастя на землі можуть створити самі люди, об’єднавшись у виробничі співдружності, братства.

Великим досягненням Г. Сковороди було те, що він відкинув середньовічну ідею про працю як кару за первородний гріх і розглянув працю як внутрішню потребу людини, як, власне, спосіб її існування. «Труд же всякому благу отець», - пише Сковорода. Віддаючи свої вміння у процесі праці, людина отримує засоби існування: «всякоє изобіліе оскудеть и висхнуть… может, а честное ремесло есть неоскудевающий родник не изобилнаго, но безопарного пропітанія». Таким чином, на думку філософа, джерелом існування є саме чесна праця, в першу чергу, умовно кажучи, в секторі матеріального виробництва. Перш за все це – сільськогосподарська, хліборобська праця.

Економічна теорія знає дві форми примусу до праці: економічний і позаекономічний. За першого інтерес до дії викликається грошовим стимулюванням, за другого – загрозою покарання чи обіцянням моральної винагороди. Сковорода вважає, що примушування до праці повинна сама природа людини, яка народилася здатною до конкретного виду «сродної» праці.

Потреба у матеріальних благах у Сковороди замінена потребою у діяльності як самореалізації людиною власного «я». Людина, яка зайнята працею, що відповідає її здібностям, не потребує спеціальних стимулів, вона отримує задоволення від праці.

Якщо людина зайнята улюбленою справою, гонитва за прибутком відступає для неї на другий план. «Многія, презрев природу, избирают для себе ремесло самое модное и прибыльное, но вовсе обманываются. Прибыль не есть увеселеніе, но исполненіе нужності телесны, а если увеселеніе, то не внутреннее; родное же увеселеніе сердечное обитает в деланіи сродном». Вважаючи, що нещастя людські – від надмірних претензій, філософ пропагує помірність в усьому: «Больш спокоен домик малый, естли в нужных сыт вещах». Незадоволеність, прагнення багатств, на думку Сковороди, відволікають від головного – пошуку «сродної» праці. «Так вот сей час видна бедности нашей причина: что мы, погрузив все наше серце в приобретеніе мира и в море телесны надобностей, не имеем времени вникнуть внутри себе, очистить и поврачевать… душу нашу». Надбане багатство розглядається як кара, оскільки воно завдає власникові клопоту, «безпокойство»: «жалію багатих: хай володіють собі, чим хочуть».

Тема «спорідненої праці» - одна з найважливіших тем, що складають філософську систему Сковороди і набула значення загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але і все людське буття. Однак, дослідники його спадщини вважають, що його вчення про шляхи досягнення людиною щастя, незважаючи на його самобутню мудрість, було в значній мірі утопічним. Адже йшлося в ньому про людину поза громадою, поза суспільством, що є практично немислимим. Сковорода не врахував вплив на формування особистості суспільства, у якому обрання «сродної» праці обмежується соціальним, класовим, майновим становищем. Ці обставини зумовлюють переважання саме «несродної» або відчуженої праці. Щоб ліквідувати цю відчуженість, недостатньо самопізнання, необхідно перебудувати суспільні відносини та досягти відповідного рівня розвитку продуктивних сил. Однак те, що цінував філософ-просвітитель у ХVІІІ ст., не втратило свого значення і нині. До цих пір актуальною залишається проблема використання людиною вроджених здібностей для її реалізації у суспільстві.


ФОРМУВАННЯ ПОТРЕБИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ЗАСОБАМИ ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОГО СПРЯМУВАННЯ
Стешенко Володимир,

учень 8 класу Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Полтавського району Полтавської області

Керівник: Пушкар Вікторія Сергіївна, учитель фізичної культури

Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Полтавського району

Полтавської області


Потреба в руховій діяльності, потяг до фізичного розвитку закладено в людині з раннього дитинства. Нормальний дитячий організм надзвичайно рухливий, тому що бездіяльність призводить не тільки до атрофії м'язів, а й недостатнього розвитку всіх інших органів дитини, в тому числі і головного мозку. Саме завдяки фізичним вправам можна посилити ті функції, які відстають від інших, й цим забезпечити всебічний функціональний розвиток зростаючого організму дитини.

Фізично-оздоровча культура й спорт є невід’ємною частиною національної історії й культури народу, сприяють гармонічному розвитку особистості, досягненню довголіття, утвердженню здорового способу життя.

У сучасних умовах все більш зростаючого значення набуває масова фізична культура. Більше того, є всі підстави думати, що соціально обумовлена необхідність цілеспрямованого вдосконалювання здоров'я людини повинна трансформуватися в культурну потребу, у прагнення до фізичного вдосконалення.

Мета дослідження – визначити шляхи активізації пропагандистської діяльності, яку проводять спортивні та фізкультурно-оздоровчі організації різних типів. Формування уявлення про особливості функціонування засобів масової інформації, а також визначення питань щодо пропаганди фізичної оздоровчої культури і спорту.

Спосіб життя втілює в собі історично і соціально обумовлений комплекс видів діяльності, за допомогою яких люди задовольняють свої потреби, а також комплекс відносин, що виникає в процесі цієї діяльності.

Спосіб життя містить у собі три категорії, які впливають на його становлення.

Рівень життя – це ступінь задоволення людиною матеріальних і духовних потреб. Якість життя – це ступінь комфорту при задоволенні цих потреб. І, нарешті, стиль життя – це поведінкові особливості життя людини.

Наймасовіший характер занять фізичною культурою, оздоровчо-спортивною діяльністю значною мірою визначав успіхи спортсменів на міжнародній арені. Всі учні нашої Тростянецької загальноосвітньої школи Полтавського району захоплюються фізичною культурою та спортом. Гордістю школи стали такі учні: Заєць Руслан - кандидат у майстри спорту по


греко-римській боротьбі, Яценко Максим - кандидат у майстри спорту по вільній боротьбі, Чуприн Владислав III дорослий розряд по футболу. А нещодавно у Варшаві (Польща) відбулися IХ Міжнародні дитячі ігри серед легкоатлетів 2001-2003 років народження, у складі зірної України була і учениця нашої школи Золотар Ольга, яка завоювала бронзову медаль з бігу на 60 м.

Здоров’я людини також великою мірою залежить від обсягу її знань і практичних умінь у використанні оздоровчих сил природи (в тому числі й холоду) для зміцнення здоров’я й профілактики захворювань. Свідоме застосування загартовуючих процедур потребує від дитини певного рівня фізичної культури. Вона формується в учнів протягом усіх років навчання в школі шляхом роз’яснювання, переконання, організації їх практичної діяльності, на уроках та в позакласній роботі.

Вчителі і батьки повинні постійно підкреслювати велику роль загартовування у запобіганні хворобам, для зміцнення здоров’я дітей, спонукаючи їх до систематичного використання загартовуючих процедур.

Однак відомо і те, що рухова активність школярів не повинна бути надмірною. Треба уникати надто великого обсягу фізичного навантаження, тому що енергетичні ресурси в значній мірі втрачаються на пластичні процеси, а інтенсивна й тривала робота м’язів вимагає також величезних енергетичних затрат.

Більшість учнів нашої школи захоплюються спортивними іграми. З великою зацікавленістю ідуть на заняття з волейболу та футболу. У вільний час учні грають у шахи, настільний теніс. Керівник спортивної секції, Пушкар В.С., влаштовує зустрічі з ветеранами, кращими майстрами спорту, тим самим прививаючи любов до спорту з перших днів появи дітей у навчальному закладі.

Найчастіше хлопці хочуть займатися фізкультурою через бажання отримати фізичну підготовленість і мати спортивну статуру, а дівчата – бажанням мати гарну фігуру і бути в добрій спортивній формі. На наш погляд те, що фізична підготовленість (основа здоров’я) – першопричина занять фізкультурою і спортом – є зрозумілим і не вимагає пояснення, однак те, що зовнішність відіграє важливішу роль для більшості підлітків, ніж, скажімо, здоров’я, дещо несподівано й парадоксально, й це, очевидно, треба мати на увазі при розробці відповідних програм і регулюванні доз фізичного навантаження школярів як під час уроків фізкультури, так й в заняттях в після урочний час.

Сьогодні не викликає сумніву той факт, що спорт та оздоровчо-фізкультурні заняття відіграють значну роль у житті сучасної людини. З раннього дитинства і до пізньої старості завдяки спорту людина розвиває свої духовні й тілесні якості. Заняття спортом поліпшує здоров’я і знижує ризик захворювань. Саме тому надається важливе значення спортивно-оздоровчі діяльності. ЇЇ цінність на мою думку визначається через стимулюючий вплив на поширення фізичної культури серед різних верств населення.
ВЗАЄМОВПЛИВ ЖИТТЯ ТА ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ Г.С.СКОВОРОДИ
Сумцов Руслан, Гребенюк Валерія,

учні Огульцівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Валківської районної ради Харківської області, члени історико-краєзнавчого гуртка

Валківського районного центру туризму, екскурсій учнівської молоді

Керівник: Янковська Н.Т., директор шкільного музею, керівник історико-краєзнавчого гуртка
Просвітитель, філософ і поет Григорій Савич Сковорода – один із визначних мислителів історичного минулого нашої країни. Людина універсальних знань і здібностей, палкий захисник інтересів знедоленого народу, він все своє свідоме життя присвятив пошукам істини, боротьбі проти соціальної нерівності.

Вчення і життя Г. Сковороди були викликом світу зла і несправедливості. В центрі його філософії – моральна проблематика, він створює практичну філософію, не завжди дбаючи про теоретичну завершеність своїх ідей. Його перш за все цікавить людина, її опора в житті. А тому він звертається до міфології, античної філософії, фольклору, Біблії. Його філософія – то органічне поєднання художнього та раціонального світосприймання, наповнення її світом символів та алегорій, витоки яких знаходяться в неоплатонічній філософії, народній поезії, українській полемічній літературі XVI – XVIII століть, християнській символіці. ЇЇ гуманізм полягає в піднесенні людини як вищої, духовної істоти.

Що ж підштовхнуло Г. Сковороду до таких поглядів на життя та місце людини в ньому? Адже часи, в які проживав філософ були далекими від гуманних і такого роду погляди багатьма сприймалися неоднозначно. Ми вважаємо, що до цього його підштовхнуло все його нелегке життя. Народившись в сім ї небагатого козака на Полтавщині, він з дитинства знав і народні традиції, і мав церковне виховання. А далі перед ним відкривався гладкий шлях – виступи в придворній хоровій капелі в Петербурзі, навчання за кордоном в Будапешті, Пресбурзі ( нині Братислава), Відні, Венеції і т.д. (не кожному таке давалось), викладацька робота в Харківському колегіумі – ось короткий виклад початку його життєвого шляху. Ми думаємо, що саме перебування в так званому «вищому світі» породило в нього стійке неприйняття царської влади, як шкідливої для суспільства, що потім проявилось в його віршах: «О світе! Світе безпорадний! Надія вся твоя в царях! …Вихор розвіє цей прах!» Саме вроджена тяга до справедливості, неприйняття деяких ханжеських порядків тодішньої православної церкви – все це підштовхнуло його до відмови від прийняття духовного сану, від викладацької роботи. Білгородський єпископ спонукав особисто прийняти духовний сан, але той, не бажаючи втратити особисту волю та незалежність, відповів: «Хіба ви хочете. Щоб я збільшив число фарисеїв? Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь та чернецтвуйте! А для мене чернецтво - в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного… в пошукуванні слави божої, а не слави людської.» З 1769 році він був остаточно звільнений з колегіуму і практично до кінця життя був мандрівним учителем. Саме тоді, нам здається, і сформувались його основні філософські погляди.

В своїх філософських ідеях Г. Сковорода приділяв головну увагу людині та її суті, суспільству та його поступу. Важливим принципом у нього є існування трьох світів: макрокосм (великий світ), мікрокосм (малий світ) і Біблія (світ символів). Мова йде про проблему єднання людини, світу і Бога, що активно дискутувалася в тодішній філософії. Сковорода вважав, що людина може осягнути єдине духовно через символи, а не з допомогою логічного мислення. Єдине, «універсум», як вічність Бога, людина може пізнати лише серцем, входячи в своєрідний образ-символ. Людина – синтез тіні і духу, в якому тінь обмежується простором і часом, а дух людини вільний і вічний. Оскільки невидимий світ існує всюди, то він поєднує мікрокосм з макрокосмом, і тому людина є центром, в якому сходяться всі проблеми життя, діяльності, пізнання. І пізнання світу слід починати з самопізнання. У самопізнанні – ключ до пізнання буття людини світу і Бога – читаємо у його творі «Алфавіт, або буквар світу». В чому значимість, і якщо хочете актуальність таких ідей? Саме так, на мій погляд, філософ підходить до розуміння гуманізму, до людини, як вищої цінності. Кожна людина - єдиний та неповторний світ, кожна унікальна в своєму світобаченні. Разом з тим це ставить кожній людині умову постійного вдосконалення, постійного пошуку свого місця в світі. Якщо ти поважаєш себе, ти повинен поважати і всіх інших людей – такий, я думаю, висновок можна зробити з його філософських поглядів. Власним життям – самопожертва, відмова від заможного життя, безкорислива допомого людям – він доказує правоту своїх поглядів.

Світ символів або Біблія, - зазначає Г. Сковорода в творі «Кільце» - то результат символічного мислення, яким послуговувались стародавні мудреці, і який притаманний Вічній Книзі. В творі «Ікона Алквіадська» він знову наголошує на значній ролі символіки в житті людини: кільце символізує найбільш закінчену форму, спів падання кінця з початком, воно – символ життя, яке само є своєю основою і своєю причиною. Через те – стверджував філософ, Біблію слід сприймати лише символічно. Якщо ж іі сприймати буквально, то не можна пізнати невидимий світ і тоді вона постає як суперечлива брехня. У вступі до «Дружини Лотової» Сковорода дорікає книжникам, які вбачають у Біблії лише зовнішній бік. Саме буквальне тлумачення біблейських текстів і привело, як пише автор, до «Зміїного потопу» (так він образно називає брехню, що залила земну кулю. Зрозуміло, що такого роду погляди не сподобались тим церковникам, які були догматиками і не терпіли найменших відступів від затверджених канонів. Коли до нього звернулись ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як вченого, з проханням,як вони сказали, стати одним із «стовпів церкви», він відповів з іронією: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних у храмі божому». Отже і тут своїм життям Сковорода підтверджував, що його філософські погляди – не просто слова, а життєві переконання.

Нарешті, варто зазначити вчення Г. Сковороди про «спорідненість» людини з певним способом життя, а відтак і щастя людини, яке не залежить «ні від високих наук, ні від почесних посад, ні від достатку». Воно залежить від серця. Від погодженості, від спорідненості обраного заняття і життєвого шляху з серцем, з природою кожної людини. Споріднена з серцем, з природою людини праця приносить їй насолоду самим процесом (а не наслідками). Вона є способом самоствердження, джерелом радості, щастям, метою і сенсом життя. І знову ж підкреслю, що заняття Сковороди навчанням дітей, за яке він не брав грошової плати, його вегетаріанство, його доброта і відкритість – це підтвердження його ідей його життям.

Свої філософські погляди Сковорода розкриває і в байках. Необхідність жити за природними законами він відстоює в байці «Діамант і Смарагд», де стверджує «Ціна і честь – одне і те ж. Освіченість, милосердя, великодушність, справедливість… - ос, наша ціна і честь». У байці «Зозуля і Дрізд» він порівнює безпечне, життя Зозулі, що підкидає своїх дітей в чужі гнізда з працелюбним Дроздом, що береже і годує своїх дітей, з чого робить висновок: «Щасливий той, хто поєднав своє любе заняття із загальним». Цінити людину не за зовнішніми ознаками,а за її сутністю Г. Сковорода вчить у байках «Олениця і Кабан», «Баба і Гончар». «Чисте і незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, стримане, мирне – ось чистий дзвін і чесна ціна нашої душі» - вказує філософ. «Солодощів бажаєш? Вбий ти завидь усю, вдовольняйсь чим маєш – і осягнеш красу» - пише поет у вірші «Осінь приходить, а весна пройшла». Тут в образній формі поет намагається донести до людей свої погляди на життя.

«Світ ловив мене, та не спіймав» - всім відома фраза, вибита на могилі Г.Сковороди. Кожен розуміє їх по своєму. Загальноприйнята думка, що тут поет говорить про те, що він зміг уникнути спокус багатства, заможного, але грішного життя. На наш погляд, цими словами Григорій Савич Сковорода хотів сказати, що його філософія, та і саме життя не розкрите до кінця, кожне покоління буде знаходить там щось своє – а значить, його вчення буде вічним.


Вінок-оберіг українського народу на полотні

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал