Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка27/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   37

ЦІННІСТЬ ПРАЦІ: ДВА ПОГЛЯДИ - АДАМ СМІТ ТА ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА
Сак Світлана,

вихованка туристсько-краєзнавчого гуртка „Чайка”

Харківського дитячо-юнацького клубу моряків Харківської міської ради Харківської області;

Кудлай Людмила Костянтинівна, керівник туристсько-краєзнавчого гуртка „Чайка”, методист Харківського дитячо-юнацького клубу моряків Харківської міської ради Харківської області, „Відмінник освіти України”, „Старший вчитель”


Два філософи, два літератори ХVІІІ ст. Адам Сміт та Григорій Сковорода з різницею народження в один рік, з університетською освітою, з талантами викладачів ніколи не зустрічались і не вступали в полеміку, але безсумнівно, вони залишили значний вплив на подальший розвиток суспільної думки. Обоє посідають чільне місце серед видатних постатей вчених-енциклопедистів ХVIII ст., таких як Дідро, Монтеск’є, Вольтер, Руссо, а такі риси характеру як скромність, доброчин-ність, щире бажання допомогти бідним, відсутність бажання вдаватися до бровади та вихвалятися своїми знаннями й заслугами були природними для цих людей. Звісно, що ця схожість сама по собі нічого не значить, але вражає той факт, що посеред інших вони обрали для роздумів одну спільну тему: значення праці в долі людини та суспільстві.

В книзі «Дослідження про природу і причини багатства народів», що вийшла в світ в 1776 році в Лондоні Адам Сміт розвиває ідею про те, що праця - це основне джерело багатства нації . Добробут країни зумовлюється розвитком виробництва, підвищенням продуктивності. Для Сковороди Праця це всеперемагаюча сила, без якої не може бути добра і щастя. Критика соціальних вад у нього пов'язана із зміною життя шляхом викорінення «несродної» праці у всіх сферах суспільної діяльності. Вдосконалення суспільних відносин можливе лише за умов життя людей, заснованого на праці, яка приносить насолоду. Ідея «сродної» праці є предметом роздумів багатьох філософських трактатів Сковороди. Найвідомішим його твором, де дається аналіз цієї проблеми, є «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу».

За вченням Адама Сміта стимуляція продуктивності праці відбувається трьома способами: збільшення вправності кожного окремого робітника; збереженням часу при переході від одного виду діяльності до іншого; стимулювання винаходом і виробництвом машин, що полегшують і зменшують людську працю. Для Сковороди найбільшою цінністю є щастя, творчість людини у сродній праці. Філософ замислюється - які причини призводять до ситуації “несродності”, в яку попадає людина? Марнослав’я, нестримна жадоба до накопичення майнових форм багатства, прагнення звань, чинів та привеліїв тощо. Це – внутрішні спонукальні чинники. Є й зовнішні, джерело яких криється в самому суспільстві, несправедливо та неправедно влаштованому, відзначає філософ. Нехтування сродністю, гіпертрофований потяг людини до спокус навколишнього світу веде до укорінення в ній почуття відчаю, розпуки, очікування смерті, помсти, гніву. Саме застерігаючи проти такої перспективи, філософ настійно проводить думку про необхідність людини “дослухатись до себе”, аби йдучий із глибин людського єства потяг до сродного труда, до “милаго сердцу” роду її діяльного буття не був зігнорований, не залишився непочутим.

На противагу такому тлумаченню Сковородою ролі „Сродної” праці для людини, Адам Сміт дивився на людей як на загальну сукупність індивідів, егоїстичних за своєю сутністю, і єдиною ланкою, яка поєднує їх в систему. Хід думок Сміта можна уявити собі так. Головним мотивом господарської діяльності людини є своєкорисливий інтерес, "природне прагнення до поліпшення свого становища". Абстрагуючись від усіх інших мотивів поведінки економічних суб’єктів, А. Сміт писав про те, що особистий інтерес є головним мотивом, який спонукає людей до співробітництва, оскільки "не через доброзичливість м’ясника, пивовара чи булочника очікуємо ми одержати свій обід, а через дотримання ними їхніх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму і ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди" . Але переслідувати свій інтерес людина може, тільки роблячи послуги іншим людям, пропонуючи в обмін свою працю й продукти праці. Так розвивається поділ праці. Люди допомагають один одному й одночасно сприяють розвитку суспільства, хоча кожний з них - "егоїст" і турбується тільки про свої інтереси. Природне прагнення людей поліпшити свій матеріальний стан - це такий потужний стимул, що, якщо йому надати діяти без перешкод, він сам собою здатний привести суспільство до добробуту. Більше того, як говориться, жени природу у двері - вона ввійде у вікно: цей стимул навіть здатний «перебороти сотні прикрих перешкод, якими божевілля людських законів так часто утрудняє його діяльність...» . Тут Сміт різко виступає проти меркантилізму, що обмежує «природну волю» людини - волю продавати й купувати, наймати й найматися, провадити й споживати.

Якщо шотландський вчений-економіст в основі свого вчення головну роль відводить суспільству в цілому, Григорій Сковорода приділяє більшу увагу саме особистісті та її природним вподобання та нахилам. Саме це і є головною концепцією його вчення про «сродну працю». Філософ говорить про працю не як про засіб існування, а як про найбільшу життєву потребу і найвищу насолоду. Досить повно Сковорода висловлює це у сюжеті байки «Бджола та Шершень». Паразит Шершень насміхається над Бджолою, вказуючи їй на те, що вона така дурна: працює не так на себе, як на інших. Але Бджола називає Шершня дурнем, бо для неї праця – найсолодша річ(«нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж їсти »). Бджола пояснює «пану совітнику», що вони саме й народилися для того, щоб збирати мед, а жити без цієї праці і досхочу мед їсти – то для них «все одно, що смерть». Саме у «сродній» праці Бджола отримує задоволення і тільки в ній відчуває себе щасливою.

Ще однією характеристикою «сродної» праці є те, що вона однаково корисна як для суспільства, так і для людини, яка знайшла своє покликання. Саме поєднанням особистого і суспільного «сродна» праця відрізняється від праці випадкової, або обраної з міркувань користі чи слави. Чого не скажеш про вчення Адама Сміта,який не звертав увагу на нахили та уподобання людини до певного виду діяльності, головним ньго була лише користь праці для суспільства та її продуктивність.

З цього ми можемо зробити висновок, що Григорій Сковорода, на відміну від свого сучасника Адама Сміта пішов у розвитку теорії праці далі. Адже він розглядає не необхідність праці взагалі, як Адам Сміт, а вимогу «природної» праці, що приносить людині задоволення і водночас користь суспільству.


ЕКОЛОГІЯ, МОРАЛЬ, СУСПІЛЬСТВО
Сєнна Дарина,

вихованка гуртка «Юний еколог» Первомайського будинку дитячої

та юнацької творчості Первомайської міської ради Харківської області

Керівник роботи: Галицька Алла Дмитрівна, вчитель географії ЗОШ №7,



вища категорія, вчитель-методист
Екологія, мораль, суспільство. Безсумнівно ці поняття пов’язані між собою. Пов’язані у замкнуте коло. Багато людей у світі не можуть побачити зв'язок між цими поняттями, бо їх мораль не має такої установки. Деякі, навпаки, гарно бачать ту нитку, яка зав’язується у коло мертвим вузлом. На мою думку, спершу потрібно розібратися, що ж таке екологія, мораль і суспільство.

Екологія (від дав.-гр. οκος — житло, оселище, будинок, майно і λόγος — поняття, вчення, наука)  наука про взаємодії живих організмів і їх спільнот між собою і з навколишнім середовищем. Термін вперше запропонував німецький біолог Ернст Геккель в 1866 р. в книзі «Загальна морфологія організмів».

Морáль — система неформалізованих у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація положень котрої забезпечується громадським осудом та іманентним імперативом соціалізованого індивіда.

Суспільство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб.

Всі давно знають, що саме суспільство створює мораль. Це залежить від самої людини, такі собі лінії, яка розмежовує добре і погане. Тому мораль і суспільство невід’ємні частини.

Чому пов’язані мораль і екологія? Це дуже просто пояснити. Все починається з малого!

Кожна людина за своє життя має певні установи, які в її голову вкладають батьки та навколишнє суспільство. Це можуть бути самі різні правила та норми поведінки: не красти, вирішувати сварки словами, а не кулаками, не смітити.

Наприклад, візьмемо дві людини. Батьки людини Х навчили її, що сміття повинно викидатися до смітника, за собою треба прибирати, що утилізація сміття це важливий процес. І тому, людина Х не смітила, завжди розташовувала сміття відповідно до контейнерів: пластик, органічні відходи, метали.

А людині У батьки не заклали у голову такої установи, і вона смітила, не розуміла важливості утилізації.

Так ми можемо побачити як пов’язані мораль, суспільство і екологія.

Але, звісно, на прикладі двох людей це виглядає смішно. Ну що може зробити одна людина для Світової екології? А ось, якщо збільшити масштаб!

Є суспільство, де сміття переробляють і правильно утилізують. Там екологія, ми всі це розуміємо, буде краща.

І є інше суспільство, яке смітить і звалює пластик, наприклад, у океани. То звісно, їхня екологія буде в розрусі.

Але і це ще не все! Ці люди, можливо, стануть політиками або бізнесменами. Вони могли б змінити екологічну ситуацію в країні, але це також буде залежати від їх моралі. Перші збудують заводи з утилізації, а другі який-небудь торгівельно-розважальний центр.

Ось так вони і пов’язані, мораль і екологія. Багато вчених та багатих людей зробили вагомі внески в розвиток екології, і напевне, саме це утримує нашу планету від масового забруднення. Але цього недостатньо, поки мораль у світі не стане «допомагати» створенню гарних екологічних умов, щоб озоновий шар навколо нашої планети зберігся, та не руйнувався.

На теперішній час існує багато прикладів жахливого становища екології на нашій планеті. Наприклад:

Дослідженнями встановлено, що понад 1/3 самців риб у річках Великобританії нині знаходяться на стадії зміни статі внаслідок забруднення води. Зміна статі проходить через наявність у стоках гормонів, що потрапляють через каналізацію. Жіночі контрацептиви при цьому вважають головною причиною даного феномена.

Забруднення навколишнього природнього середовища Китаю має вплив на погодні умови в США. Для того, щоб забруднене повітря потрапило з Піднебесної до Америки, необхідно лише п'ять днів. При потраплянні в атмосферу, шкідливі домішки в повітрі не дають можливості нормально сформуватися дощовим або сніжним хмарам через що випадає менше опадів.

Як ми бачимо з фактів екологія переживає не самі гарні часи і це впливає на здоров’я та народжуваність. Погіршується здоров’я і вже змінюється економіка, бо хворі люди не здатні працювати, погіршується економічний стан у країні, і людство втрачає шанси на відновлення екологічного балансу. І так по колу

Наслідки стають все страшнішими. Цікаво дізнатися, що у всьому світі щороку помирає близько 15 мільйонів дітей через хвороби, якими вони заражаються після вживання питної води.

А ось дослідження 2010 року визначило, що діти, які живуть поруч з безкоштовними автострадами, мають більший ризик розвитку аутизму, ніж ті, хто живе далеко від доріг. Вчені вважають, що цей ризик пов'язаний з великою кількістю шкідливих речовин, що викидаються автотранспортом в атмосферу.

Сумно, що зараз учені ще не винайшли екологічно чистих машин, які хоча б зменшили викид вихлопних газів у атмосферу, та способу зменшення виділення відходів з різних сфер виробництва.

У перспективі нас чекає ймовірно наступне: виродження людей, погіршення здоров’я, що спричинить розвиток медицини і фармакології, занепад культури та моральних цінностей. По колу, яке ми маємо зараз, з кожним обертом погіршує ситуацію. Людству негайно треба вирішувати проблему з масовими забрудненнями, але це дуже складний процес.

У одному мультфільмі, наприклад, сміття спресували у купу і відправили у космос, але потім воно повернулося у формі комети і майже зруйнувало Землю. Це фантастика звісно, але краще потроху запобігати засміченню зараз, ніж потім, поспіхом, намагатися зробити щось.

А все чому? Бо мораль нинішнього суспільства не має такої установки, щоб захистити навколишнє середовище.

На мою думку, потрібно вчити з малечку дітей, щоб у майбутньому вони могли врятувати нашу планету.

А зараз, хочу звернутися до кожної людини на землі.

Не брудніть, ви вбиваєте нашу планету! Залишіть її чистою своїм дітям!

Філософські погляди Г.Сковороди
Слєпцов Дмитро,

учень 8 –Б класу Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №157 Харківської міської ради,

вихованець гуртка «Юні історики-краєзнавці» КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради. Керівник: Сахно А.Б., керівник гуртків, методист

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради


Основне спрямування праці Сковороди зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук.

Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривно пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності.

Сковорода, прагнучи навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесного. Він вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвий необхідності цих понять.

"Скрізь любов та віру людина пізнає себе", – твердить Сковорода. Принцип "Пізнай себе", як відомо, не вперше з'являється у Сковороди. Пріоритет у цьому плані, звичайно ж, належить Сократу. Але принципово новим у Сковороди є те, що він не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання природи людської душі з урахуванням чинників її формування – віри, надії, любові. Більше того, мислитель іде ще далі, він розглядає віру і любов не тільки як підґрунтя душі, а й як органічний прояв духовності людини, а причиною цього прояву є, як він вважає, насамперед природні прагнення людини.

Антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину, у Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху. Всі вони, на його думку, роблять душу людини приреченою на розслаблення, позбавляють її здоров'я.

На грунті об'єднання категоріальних сутностей любові та віри у пізнанні людиною самої себе складається категорія "щастя". Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його, вважає мислитель. Ті, хто задовольнився багатством, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку, стверджуючи, що вони досягай щастя. Вони отримують не щастя, а його образ, який у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г.Сковорода своїм власним життям утверджує оригінальну думку, що заклик "Пізнай себе" – це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка основного шляху цього пізнання. А суть її в тому, що найкраще себе може пізнати сама людина, бо шлях пізнання – це не тільки раціональне осягнення людського життя, це насамперед переживання його. Мабуть, і тому Г.Сковорода прагнув одинокості, бо найвищим щастям він бачив досягнення глибин власної душі. Г.Сковорода не прагнув самоізоляції, він прагнув самовдосконалення.

У міркуваннях про щастя Г.Сковороди є ще й такий важливий аспект. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, у втіленні спорідненості праці. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.

Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою.

Людина містить у собі також два начала, які поєднуються один з одним: у тлінному відображається нетлінне. В людині над тлінним стоїть дух. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Плоть не має істинного значення для людини. Залишаючись тільки плоттю, не намагаючись вийти за її межі, людина губить свою схожість до образу та подібності Бога і в кінцевому підсумку перетворюється в прах. Філософ вважає, що наше зовнішнє тіло саме по собі не працює, воно перебуває у рабстві нашої думки. Плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Мисль, думка – це головна точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.

Процес пошуків та знаходження істини пов'язаний з тим, що людина прагне зректися тілесного, реалізувавши себе в перетворенні духу. Це перетворення дає змогу людині знайти істинне власне буття. Розкривши розуміння Сковородою людського життя, ми маємо розглянути, як же він мислив саму людину.

Для нього людина – це маленький світ зі своїми законами існування. Головне, чим відрізняється людина від всього іншого, що живе у світі. – це вільна воля людини та моральність в обранні життєвого шляху.

Людину Сковорода поділяв на дві частини: на внутрішню та зовнішню. Всі характеристики зовнішньої людини визначаються формою її існування – земним буттям. Саме це земне буття і є головним іспитом людини на її життєвому шляху та в пізнанні істини. Найчастіше люди віддають перевагу видимому над невидимим. Це пояснюється тим, що людина має відповідно до своєї природи два типи розуму, живе за двома типами законів, має подвійне життя.

Філософія Г.С.Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів, вірувань, надій, любові, честі, совісті, гідності і порядності; вона є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму.

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ТРАДИЦІЙНОЇ ПЛАХТИ
Слизька Анна,

учениця 10 класу Розсошенської гімназії

Полтавської районної ради Полтавської області

Керівник: Моргун О.І., вчитель світової літератури


Одним із найдекоративніших компонентів українського жіночого костюма на Середній Наддніпрянщині у XVIII — XIX ст. була плахта. Звідси вона поширилася на Слобожанщину і Причорномор’я, куди у XVIII ст. були виселені Катериною II цілі села.

Слово плахта походить від означення шматка тканини - плат, платно. Його вживали східні і західні слов'яни. Традиційна українська класична плахта складалася з двох довгих полотнищ, зшитих між собою з одного боку на дві третини довжини. Незшиті частини полотнищ, які називалися крилами, перекидалися через пояс, звисали ззаду і по боках, створюючи ефект подвійної плахти. Зшита частина, що називалася станком, щільно обтягувала стан ззаду. Плахту носили у різний спосіб: літні жінки одягали її прямо, прикриваючи спереду запаскою або попередницею. Дівчата підбирали одне чи два крила під пояс. Бідні жінки носили плахти без крил - станок. До крил внизу по куточках пришивали рiзнокольоровi китицi.

На Україні плахти виготовляли багатоколірні, клітчасті, найчастіше в червоно-вишневій гамі - Полтавщина, Київщина; з украпленням синього і зеленого кольорів - Переяслав-Хмельницький район, південні райони Чернігівщини; жовті та жовтогарячі - Сумщина, Харківщина, Дніпропетровщина.

У Центральній та Південній Київщині, на Полтавщині плахту виготовляли на конопляній основі, на неї йшло близько 4 м тканини, ширина полотна – 45-50 см. Плахту робили з двох полотнищ (гривок) завдовжки 1,5—2 м, які зшивалися приблизно наполовину або на дві третини, після чого згиналися вдвоє так, щоб нижня зшита частина охоплювала стан ззаду, а незшиті полотнища («крила») звисали по боках, розкриваючи на спинці нижню частину плахти. Плахти-червонятки призначалися для дівчат та молодих жінок, їх тло мало різні відтінки червоно-малинового та вишневого кольорів. Малюнок робили яскравими синіми, зеленими, жовтими, білими нитками. Літні жінки носили стриманіші за кольором плахти-синятки, в яких на синьому, бордовому тлі орнамент виконувався білою та жовтою вовною. Святкова плахта додатково вишивалася різнокольоровим шовком, золотими та срібними нитками.

Плахта широко побутувала по всій Чернігівщини. Її носили і прості жінки, і представниці козацької старшини; в останніх побутували плахти, ткані шовковими нитками. Чернігівська плахта складається з двох довгих (до 180 см – повна плахта) полотнищ шириною 50-52 см, на дві третини зшитих між собою краями. Дорога, ткана перебором, повна плахта була не всім доступна, тож виготовлялися ще й неповні плахи. Вони були удвоє коротшими з повністю зшитими полотнищами.

Орнаментальні мотиви Слобожанської плахти - геометричні: ромб часто з чотирма вписаними в нього маленькими ромбиками, восьмипелюсткова зірка, трикутники. За формою орнаменту плахти називались: «мудра», «коропова луска», «в димку», «хрещата», «крижева», «картата» тощо. У плахтах із крилами орнаментальні мотиви станка і крил часто були різними, чим досягалась додаткова декоративність одягу. За кольором плахти можна було визначити дiвчину, молодицю, жінку у віці. На території Харківщини зустрічалися плахти яскравого жовтогарячого кольору з вкрапленням червоної, білої та чорної барв. Плахту носили в комплексі з вовняною червоною, зеленою або чорною запаскою, яка спереду прикривала просвіт між краями. Запаска була коротшою ніж плахта. Плахту із запаскою підперезували крамним поясом. Це правило стосувалося як літніх жінок, так і молодих. Плахти були значно дорожчими, ніж запаски. Їх носили тільки на свята. У плахту з запасками наряджалися літні жінки і дівчата, ідучи до церкви. Іноді на плахту накладали парчевий фартух, який називався «завіса», обшитий внизу червоним сукном.

На Херсонщині носили плахти та запаски, характерні переважанням гірчично-золотавої кольорової гами. Ширина полотна плахти – 58-60 см.

Дніпропетровські плахти вирізняються жовтогарячими та золотавими кольорами. Клітини плахти горизонтально розташовані розміром 4/10 - 12 см. Полотно мало змішані конопляні та конопляно-бавовняні нитки, ширина полотна – 60 см. Кінці обкидані шерстяною жовтою або червоною ниткою, нижні кутики внизу прикрашені невеликими китичками.

Характерними особливостями полтавських плахт є те, що ткалися вони найчастіше на конопляній основі, на звичайному верстаті на двох або чотирьох підніжках, користуючись спеціальними «лопаточками» з намотаним різнокольоровим гарусом, яким перебирали, «затикали» взори. Ткали різними техніками, в тому числі човниковою та технікою різнокольорового перебору, використовуючи вовняні нитки, гарус, шовк.

Кольорова різноманітність плахт Полтавщини була вражаючою, що зафіксовано в їхніх назвах: «картата», «синятка», «чорнятка», «коропова луска й перець», «стовпата», «шашечки», «недогони», «половинчасті», «косарями поткана» тощо. Кожна місцевість відрізнялася самобутністю орнаменту, який був своєрідним паспортним символом. Клітини в кожному селі були свої, улюблені, в іншому селі вони не мали повторення. В залежності від орнаменту та переважаючої барви, кожна плахта мала свою народну назву: «крижева», «хрещатка», «грушева», «рогатка», «синятка», «солов’їні очі», «закладчина», «черчаста», «голубець» або «голубцеві».

Українська народна плахта – високохудожнє явище, вона посідає почесне місце не тільки в національній, а й в загальнослов’янській, загальноєвропейській та світовій культурах.

«Світ мене ловив, та не піймав»
Смірнова Валерія,

учениця 11 класу Полтавської гімназії №21

Керівник: Посмітна Світлана Василівна

учитель історії Полтавської гімназії №21, спеціаліст вищої кваліфікаційної

категорії, учитель – методист
Його ім'я звучить в історії незгасної мислі і слова — Григорій Сковорода. Із саквою за плечима та флейтою в руці пройшов він шляхами й роздоріжжями рідного краю, а думкою вимірював простори всесвіту і правди глибину, мудрістю й чеснотами прославивши свій народ. Перед тронами владик не схиляв свого чола, не визнавав вінценосної слави царів і королів. Праправнуки з гордістю називають ім'я, що своїм безсмертям пішло у мандрівку століть з багатозвучним словом і піснею дзвінкою.

Тяжкі й прославлені твої мандрівки з посохом і книгою в руці. Ти не проміняв чесноти на достатки і чини, з трудівниками поділяв радість і скорботу, а в бідності знаходив духовні скарби, що їх не змили буремні грози часу.

Народився у родині козака Лубенського полку. В 9 літ лишився круглим сиротою і виховувався в одного старого ченця. У 1734-1753 pp. вчився, з перервами, у Київській академії. Перерви були викликані перебуванням спочатку в придворній імператорській капелі в Петербурзі (1741-1744 pp.), а потім на церковній службі за кордоном (1745-1750 pp.), коли Г. Сковорода жив в Угорщині, відвідав Австрію, Словаччину, Польщу, Італію, зав’язавши знайомства з тамошніми інтелектуалами. Повернувся на Україну дуже освіченою і вченою людиною, але постійно вдосконалював свої знання, займаючись самоосвітою. Протягом 15 років Г. Сковорода вчителював приватне або в духовних школах в Переяславі та Харкові, але 1769 р. облишив вчительську діяльність і останні 25 років життя провів у мандрах, проповідуючи свої погляди серед народу.

Переяслав — місто древньої звитяги, стародавніх легенд та історичних переказів — привертало увагу Григорія ще в студентські роки. Сюди він направив свої мандрівні стопи, повернувшись на батьківщину після закордонної подорожі. Як мужністю гартований, досвідчений воїн у ратному поході, не сподівався на легкі перемоги. Знав, що йде на бій, тримаючи в руці оголений меч, ім'я якому — слово.

Вступав у місто, наче пілігрим наближався до святині. Розкривалися перед Григорієм нові сторінки великої книги буття. То читав у ній вписане попередниками, то додавав свої роздуми, що зароджувалися ще в академії, знаходили у науковій мудрості поживні джерела.

Зачаровувався красотами Переяславщини, у зв'язках та дружбі з трударями, з природою квітла душа поета. Любив працювати у полі, на пастівнику, а пасіка була його найулюбленішим пристановищем. Рано, до схід сонця, підіймався, знав навколишні стежки й доріжки. Найчастіше виходив спозарання у степ, наче вітаючись до сивої могили. їй першій посилало привітальні проміння й сонце. Вбирав його тепло, розмовляв з блакитним небом, обіймав думкою далечінь Чумацького шляху, слухав шумовійний гомін степової тирси.

Проживав по монастирях, у священиків, освічених поміщиків, але найбільше любив жити серед селян. Під час своїх мандрівок писав твори, які власноруч розмножував і розсилав приятелям. Головні філософські твори Г. Сковороди: «Діалог, или розглагол о древнем мире», «Наркісс. Разговор о том: узнай себе», «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни», «Разговор, называемый алфавіт, или Букварь мира». Основний літературний твір – збірка 30 поезій «Сад божественных песней», одна з яких («Всякому городу нрав и права») стала народною. Живим словом, рукописними творами, і – найважливіше власним прикладом Г. Сковорода проводив у народне середовище вчення, яке по-новому мусило б збудувати людське життя. (Філософська спадщина Г. Сковороди важка для розуміння: він писав книжною мовою, свої думки змальовував образами та картинами, вважаючи, що так захована правда в цілому світі).

Світ, в тому числі людське життя філософ уявляв як сполучення протилежностей («антитез»). Він учив, що світ є подвійний і складається з двох природ – видимої, або створіння, і невидимої, або Бога, причому Бог є основою світу. Так само, як світ, подвійна й людина («є дві людини – земна та небесна – в тій самій людині»). Треба плекати в собі «дійсну людину», яка є рівна самому Богові («Бог наш у нас, у серці нашому»). Філософію Г. Сковорода називав самим життям, тому головним у людині вважав не її пізнавальні здібності, а її дух («серце»), з якого виростає й думка, й устремління, й почування. Реальність, за Г. Сковородою, є гармонійною взаємодією трьох світів: великого – макрокосму, або всесвіту, малого – мікрокосму, або людини і символічного – Біблії. У свою чергу кожен із цих світів являє собою єдність двох натур: «видимої», зовнішньої, тілесної, й «невидимої», внутрішньої, духовної. Вартість і значення має тільки перша, тобто вічність у всіх трьох світах. Щастя, провіщав Г. Сковорода, треба засновувати на вічному – не на багатстві, славі чи тілесному здоров’ї, а на тім, що вічно існує і що можуть здобути всі без особливих труднощів – щастя треба шукати всередині нас самих. Пізнавши себе, знайдемо душевний спокій і радість. На практиці це означало: пізнати свої природні нахили і відповідно тому вибрати собі заняття. Тоді будь-яка праця буде корисна для суспільства й приємна для самої людини («Щасливий, хто з’єднав свою приватну справу із загальною. Сіє є істинне життя»).

Сам Г. Сковорода вихваляв і вів просте, убоге, несуєтне життя, близьке до природи. Одягався просто, їв один раз у день – пізно ввечері, причому не вживав м’яса і риби – тільки городину і молоко, спав не більше 4-х годин на добу, ходив пішки, завжди веселий, бадьорий, усім задоволений. Цільність його особистості справляла велике враження на сучасників і зробила Г. Сковороду всесвітньовідомим. Логіка вчинків Г. Сковороди для багатьох була незбагненною, декому він видавався таким собі диваком, людиною не від світу цього. Його постать швидко стала темою легенд та оповідань. Помер Г. Сковорода в одного із друзів; на могилі написані його власні слова: «Світ мене ловив, та не піймав».

Смерть Г. Сковороди теж була незвичайна: до обіду він був веселим та балакучим, а тоді вийшов із хати й став копати собі в садку могилу. Потім переодягнувся в чисту білизну, ліг на лавці, підклавши під голову свою торбину, і заснув навіки. В Чорнухах, Переяславі-Хмельницькому, Сковородинівці створено меморіальні музеї Г. Сковороди; в Чорнухах, Лохвиці та інших містах встановлено пам’ятники філософу.

Хоч Сковорода і не вийшов за межі просвітительства і не позбувся остаточно рис ідеалізму, проте його світогляд еволюціонував до матеріалізму і до більш гострої постановки соціальних проблем. Своєю діяльністю Сковорода брав участь в антикріпосницькій боротьбі XVIII ст. Він був одним з тих, хто відіграв визначну роль у виробленні антикріпосницької просвітительської ідеології в нашій країні, його творчість була важливим джерелом, яке живило дальший розвиток передової української культури, літератури, публіцистики і філософії, а пісні Сковороди знайшли своє відбиття у творчості кобзарів і лірників того часу» !

Неоціненна роль Сковороди в розвиткові естетичної думки. Його спадщина повідає про те, що в тяжкі часи історичних роздоріж український народ носив у собі невгасиму жадобу волелюбства, яка виливалася в поезії та роздумах великих мислителів.

Надбання скарбів душі вимірюється часом і живуть у пам'яті народній. Не вмирає мислитель-поет, коли слово його заповітно бринить у віках і помножує славу нащадків. У пантеон безсмертя увійшло ім'я його — Григорій Сковорода.

Минуло чверть тисячоліття від дня народження поета-мислителя. За цей час у суспільстві відбулося багато подій та соціальних зрушень. Витримав довготривалий іспит історії великий діяч минувшини, щоб постати у всій своїй багатогранності перед нашою сучасністю.

Народ зберіг у своїй пам'яті численні перекази, легенди про незвичайне життя правдолюба, глашатая волі, його пісні поширювали кобзарі.
ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г.СКОВОРОДИ

Соколова Валерія та Токарєва Тетяна,

учениці Великопроходівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня середня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний заклад» Дергачівської районної ради Харківської області

Керівник: Волокітіна Н.В., педагог-організатор
У XVIII ст. в Україні визначне місце у філософії займає Григорій Савич Сковорода — оригінальний митець, поет та просвітник. Народився 22 листопада 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині в сім'ї козака.

У своїй філософії Сковорода був продовжувачем матеріалістичної тенденції, яка зародилася в стінах Київської академії в XVII ст. і зміцніла в першій половині XVIII ст.



Майже три роки Григорій Сковорода служив співаком у придворній капелі в Петербурзі, а потім у складі польської місії відправлений в Угорщину, подорожував по Австрії та Німеччині. З 1753 року Григорій Сковорода вчитель етики в Переяславській духовній семінарії, а потім вчитель помічника Степана Томари. З 1759 по 1768 рік викладав у Харківському колегіумі, звідки вигнаний за прочитаний курс «Християнського добронравія». Наступні 25 років Григорій Сковорода мандрував по Україні. Це найплодотворніший період життя: пише філософські діалоги, усно та письмово поширює ідеї про світ і людину в народі. Помер Григорій Сковорода 29 жовтня 1794 року в селі Іванівка (нині Сковородинівка) Харківської області.

Григорій Сковорода написав 18 творів, зробив 7 перекладів з латинської російською та українською мовами. До основних філософських творів належать: «Діалог про давній світ», «Дружня розмова про душевний світ», «Алфавіт світу», «Боротьба архістратика Михайла з сатаною» та ін. Саме в творах і висловлена філософська система. У ній чітко виділяються основні вчення про дві натури; вчення про три світи; вчення про людину; вчення про пізнання та ін.

Суть вчення про дві натури в тому, що все існуюче у світі має дві сторони (натури): зовнішню, видиму, та внутрішню — невидиму. Цю тезу Григорій Сковорода повторює десятки разів з різними відтінками. Причому видима натура мінлива, перехідна, а невидима — існує вічно. Це духовний початок, або Бог. Бог є незмінною першопричиною всього існуючого та самого себе. Бог є істинне, природа в природі, живе в живому, людина в людині — закон. Таке розуміння світу має чітко виражений характер: протилежну Богу видиму натуру визначає як «тварюку». Рівнозначно вживаються поняття речовина, матерія, стихія, природа та інші. З вченням про дві натури тісно зв'язані вчення про три світи. Тут виражена ідея про те, що вся оточуюча дійсність — це три взаємозв'язані світи: макрокосм, мікрокосм та світ символів.

Макрокосм — це великий світ, або світ природи. Аналізуючи макрокосм, Григорій Сковорода робить філософські висновки. По-перше, природа безкінечна, складається з величезної кількості світів. За прикладом античних філософів, відокремлює як першооснову всіх речей чотири елементи: вогонь, повітря, воду та землю. По-друге, природа (матерія) вічна. Усі предмети природи тимчасові, перехідні, виникають та зникають, але природа безсмертна. Неможливість зникнення чогось Григорій Сковорода виводить з вчення про дві натури: «Зникнути нічого не може, воно лише втрачає свою тінь». По-третє, природа, створення світу підкорюються природним законам. Григорій Сковорода вважав, що релігійне вчення про природу неспроможне, тому що йде всупереч з законами природи. Другий світ — це мікрокосм або Людина, що натуральна природа макрокосми притомляється та продовжується в мікрокосмі. Загальні закономірності природи властиві також людині. Іншими словами, людина — це малий світ, що відображає великий світ.

Специфічним світом у вченні Григорія Сковороди є світ символів. Символи — це образи, що втілюють будь-яку ідею. За символ єдиного брав кільце або Сонце, виводив символи безпеки, заздрості, самопізнання, вічності, істини, подяки та інше. Найвищою таємницею символу є слово. Слово є «істиною і єдиним початком, є зерном та плодом, центром та гаванню, початком та кінцем» людського духу. В Біблії записано: «Спочатку було слово». Воістину слово — початок та кінець культури та духовності. А тому книга з книг для Григорія Сковороди є Біблія. Це досконалий образ світу символів.

Суть вчення про людину полягає: по-перше, в ідеї внутрішньої людини. Це положення випливає з вчення про дві натури. В Людині, як і в усьому існуючому, є видиме та невидиме, тлінне та вічне. Істинною Людиною в людині є невидима натура, інакше кажучи, внутрішня Людина. На думку Григорія Сковороди, внутрішня Людина протиставлена зовнішньому світу, загублена в ньому. «Знайти» себе Людина може лише залишившись на самоті, втікши від спокус та поглинувши в себе. Звернення людини до самої себе й пізнання себе — це осягнення Бога. Адже єство, суть внутрішньої Людини і є Бог. Пізнавши себе, людина перевтілюється, як перевтілився Нарцис. Нарцис — це юнак-красень зі стародавньогрецької міфології, що одного разу, побачивши своє відображення у воді, влюбився в себе. Нарцис любить самого себе — це означає, що любить Бога, служить Богу. А служить Богу — означає служити самому собі. Отож, ідея внутрішньої Людини спрямована на те, щоб довести, що щастя окремої людини досягається моральним удосконаленням. Тут велика роль другого положення вчення.

По-друге, ідея серця Людини. Григорій Сковорода приділяв дуже багато уваги ідеї серця. Ось чому вчення часто називається філософією серця. Який сенс вкладає в поняття серце? Серце в філософії визначається як сфера духовного життя людини. Серце охоплює багато значень: серце — це душевний стан людини, який керує вчинками та примушує людину жити добром або злом; серце символізує індивідуальність людини як істоти духовної; серце — це єдиний світ людини, моральні переживання, почуття, пристрасті, пізнання. Тільки проникнувши в серце, пізнання може бути освоєним. Григорій Сковорода стверджує, що серцем можуть оволодіти добрі та злі сили. Перші підносять людину, другі приводять її до падіння. Тому людина повинна прагнути до очищення свого серця. На цій основі розвивається нова ідея — ідея очищення свідомості від волі.

По-третє, ідея усунення волі людини. Суть ідеї полягає в тому, що чисте серце зміцнюється в людині через боротьбу. Людина повинна очистити, вивільнити свою свідомість від волі тому, що воля породжує кривду, беззаконня, черевоугодництво та інше. Інакше волю необхідно нейтралізувати. Коли волю людини (її свавілля) знищено, єдиним керівником людини стає воля Божа. Однак це не означає, що індивідуальність людини зникає: навпаки, зберігається. Існує нерівна рівність.

По-четверте, ідея нерівної рівності. Сенс ідеї полягає в тому, що всі люди, як тіні істинної внутрішньої Людини, рівні перед Богом, але разом з тим вони всі різні. Свою думку Григорій Сковорода розкриває через образ фонтана, який заповнює великі та малі посудини. Посудини різні, однак вони всі рівні між собою тому, що вони всі повні. Ідеал нерівної рівності — основа та внутрішній сенс етичного вчення. Григорій Сковорода обумовлює етичний плюралізм, який передбачає для кожної людини свій життєвий шлях. Що ж є критерієм вибору життєвого шляху? На це питання відповідає ідея зрідності людини з типом життя. У кожної людини своя природа. її не можна змінити. Можна лише, пізнавши її, вибрати собі заняття та життєвий шлях, зрідні з цією небаченою природою. Ось чому Григорій Сковорода повторює знову і знову: пізнай себе, слухай себе, подивись в себе. Це дає можливість людині відкрити свою божественну суть. Щастя людини не залежить «ні від високих наук, ні від почесних посад, ні від забезпеченості», а залежить від серця, а серце від Бога, отже, невидимої натури.

Своє життя та свій філософськи шлях закінчив Григорій Сковорода 29 жовтня 1794 року в селі Іванівка (нині Сковородинівка) Харківської області.




ДІЯЛЬНІСТЬ ШКІЛЬНОГО МУЗЕЮ ЯК СКЛАДОВА

ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Соломін Роман,

учень9 класу Харківської гімназії №82 Харківської міської ради, вихованець гуртка

КЗ «Центр дитячої та юнацької творчості №4 Харківської міської ради»

Керівник: Плига Л.В., керівник гуртка «Історичне краєзнавство»КЗ «Центр дитячої та юнацької творчості №4 Харківської міської ради»


Повсякчас ідея патріотизму посідала особливе місце в найважливіших галузях суспільного життя – політиці, ідеології, культурі, економіці, екології. Патріотизм виступав джерелом духовних і моральних сил суспільства, гарантом його здоров’я і життєстійкості.

Зміст і спрямованість патріотизму визначаються насамперед духовним і моральним кліматом суспільства, його історичним корінням, що живить суспільне життя поколінь. Роль і значення патріотизму зростають на різких зламах історії, коли об’єктивні тенденції розвитку суспільства супроводжуються підвищенням громадянської активності (війни, соціальні конфлікти, революційні потрясіння, загострення кризових явищ, боротьба за владу, стихійні та інші лиха тощо).

Вияви патріотизму в такі періоди відзначено високими благородними поривами, особливою жертовністю в ім’я власного народу, своєї Батьківщини, що змушує говорити про патріотизм як про складне і, безумовно, неординарне явище.

Патріотизм зароджується і формується як почуття, пов’язане зі сприйняттям рідного краю, ближнього оточення в ранньому дитячому віці. У більш зрілі роки це почуття соціалізується, підноситься і дедалі більше усвідомлюється, особливо в процесі здійснення конкретних видів суспільно корисної діяльності. Кожна людина проходить у своєму духовному розвитку, пошуках власного ставлення до країни, в якій вона народилася і виросла, декілька етапів: спочатку «Я», потім – «Я і Батьківщина», далі – «Батьківщина і Я» і, нарешті, розчиняється у своїй Вітчизні.

Проблема сьогодення – становлення учня як громадянина та патріота. Ураховуючи суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні, усе більшої актуальності набуває виховання у молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо. Воно здійснюється в процесі навчальної та виховної роботи як в школі, так і за її межами, формуючи свідому, активну, корисну для суспільства особистість. Важливою ланкою у виховному процесі може стати шкільний музей, виховна функція якого полягає у створенні ним особливого унікального середовища для формування особистості з активною громадянською позицією.

Актуальність теми полягає у дослідженні проблеми потенціалу шкільного музею у національно-патріотичному вихованні підростаючого покоління, його ролі і значенні у зв’язку з необхідністю реалізації рекомендацій з організації патріотичного виховання дітей та учнівської молоді.

Музей – це хранитель традицій, які накопичуються і оновлюються. Він забезпечує учням створення середовища, сприятливого для творчого розвитку, формує почуття причетності і поваги до історичного минулого; сприяє творчій самореалізації учнів у процесі суспільно - корисної діяльності і формуванню потреби в пошуково-дослідницької діяльності, а також створює умови для розширення, поглиблення та систематизації знань.

Виховні можливості шкільного музею – це і оглядова екскурсія для класу, і проведення різних заходів, уроків в рамках роботи і в умовах музею, і пошукова діяльність.У приміщенні музею можуть проводитися різні форми занять: музейні уроки, уроки мужності, уроки-диспути, уроки пам’яті, історичні ігри, конкурси та вікторини. Матеріали музею, які використовуються на уроках, допомагають у вирішенні найважливіших завдань з патріотичного виховання.

Музей володіє величезним освітньо-виховним потенціалом: тут учень зі знеособленого об’єкта впливу, «поглинаючи» відміряну йому порцію інформації, перетворюється на повноправного учасника діалогу.

Так, в музейно-краєзнавчій роботі діти пізнають важливість колективної діяльності, вчаться вибирати і критикувати своїх лідерів, аргументовано дискутувати, керувати своєю ділянкою роботи і відповідати за свої вчинки та рішення.

Особливість шкільного музею полягає в тому, що тут діють інформаційні та виховні потоки одночасно. Музей не просто транслює інформацію, а впливає, насамперед, на почуття учнів, що спонукає їх до самостійного творчого пошуку.

Шкільний музей має ряд особливостей. Перша – це його навчально-виховне значення. Будучи результатом спільної колективної праці учнів і педагогів, музей своєю діяльністю сприяє поліпшенню навчально - виховної роботи школи. У ньому все призначено для учнів і в основному зібрано і зроблено ними.

Друга особливість – сама організація музею є однією з форм прояву самостійності і ініціативи учнів, і створений музей стає пошуково-творчою лабораторією, яка веде учнів шляхом наближення їх до дослідницької діяльності.

Третя особливість – шкільний музей – це не лише сховище цінних документальних матеріалів, пам’ятників історії і культури, реліквій минулого і цінностей наших днів, але і місце науково-педагогічної обробки зібраного матеріалу, створення на його основі дидактичних посібників з ряду предметів шкільної програми.

І останнє: основна мета діяльності шкільного музею - морально-патріотичне виховання, формування соціальної активності учнів, інтелектуального розвитку дітей шляхом їх залучення в пошуково-дослідницьку краєзнавчу діяльність.

Тоді, незважаючи на відмінності школи та музею, в школі створюється єдиний підхід до виховання учнів.

Базою нашого дослідження став музей Харківської гімназії №82.

Шкільний музей бойової слави 14 Харківської артилерійської спецшколи був відкритий 9 травня 1975 року. В музеї зібрано більше 160 експонатів, які представлені в експозиції таких розділів:«У боях за Харківщину»; «Історія створення 14 ХАСШ в місті Харкові»; «Онисражались за Родину»; «Участь випускників 14 ХАСШ в головних битвах Великої Вітчизняної війни».

Шкільний музей є центром військово-патріотичного виховання та історико - краєзнавчої роботи з учнями. Профіль музею визначається характером експозиції музею, оформленню та збереженню якої приділяється серйозна увага.

У музеї представлені матеріали, що були надані ветеранами: листи, фотографії, альбоми, деякі особисті речі, а саме: документи, нагороди, планшети, гільзи від снарядів, листи-подяки, похоронні листи, каски часів війни.

Мета шкільного музею Харківської гімназії №82 полягає у:

– формування в учнівської молоді соціально-громадського досвіду на прикладах історичного минулого України;

– використання найбільш ефективного ілюстративного матеріалу для глибокого засвоєння шкільної програми з історії;

– патріотичне виховання підростаючого покоління;

– формування шанобливого ставлення до героїчного минулого нашої країни;

– відкриття великих можливостей для організації самостійної та творчої роботи учнів;

– виховання громадянської позиції учнів, які повинні відчувати себе частиною своєї держави,свого народу;

– вивчення, охорона і пропаганда пам’яток історії рідного краю;

– розвиток умінь безпосередньо пов’язати події минулого з конкретними історичними особами, політичними режимами;

– збереження наступними поколіннями спогадів, вражень учасників подій Великої Вітчизняної війни про визволення Харківщини, України, Радянського Союзу, країн світу від німецько-фашистських загарбників у 1943-1945 роках.

Рада музею підтримує тісні зв’язки з Радою ветеранів Комінтернівського району, організовує зустрічі учнів гімназії з ветеранами мікрорайону школи, проводить різноманітні виховні заходи: майстер - класи, конференції, брейн-ринги, уроки мужності, конкурси творчих робіт учнів, участь у Всеукраїнських та Міжнародних учнівських та молодіжних акціях тощо.

Створено групи екскурсоводів, які проводять екскурсії в музеї.

З метою визначення важливості музею у шкільному виховному процесі ми провели анкетування серед учнів 8 – 10 класів нашої гімназії, в якому взяли участь 63 учні. На основі результатів дослідження зроблені такі висновки: більшість учнів були у шкільному музеї, знають його профіль, а окремі учні виявили бажання стати екскурсоводами і проводити в ньому екскурсії.

В результаті проведеного дослідження розроблено орієнтовну модель шкільного музею як складової виховної системи закладу.

Отже, підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що:

–шкільниймузейвиступаєяксистемоутворюючийфактор патріотичного виховання; краєзнавча роботапривертаєучнів, вонизаймаються неюіз задоволенням; всядіяльністьмузеюноситьсуспільно-корисну, громадянсько-патріотичну спрямованість;шкільний музейсвоєю пошуковою діяльністюсприяє відродженнюстарих істворенню новихшкільнихтрадицій;

– освітньо-виховні функції шкільного музею реалізуються найбільш повно та ефективно за умови створення єдиної виховної системи освітнього закладу, де оптимально поєднуються методи і форми виховної роботи із застосуванням сучасних технологій виховання, шкільний музей інтегрується в навчально-виховний процес: він входить в структуру школи, відповідає її потребам і запитам;

– діяльність шкільного музею як складової виховної системи школи повинна орієнтуватися на конструктивну і результативну взаємодію суб’єктів освітньо - виховного процесу, головним результатом якого має стати соціалізована життєздатна особистість з активною громадянською позицією, з розвиненим творчим потенціалом, високими моральними якостями і здатністю до самореалізації.


ЯКІСТЬ ПИТНОЇ ВОДИ ПОЛТАВЩИНИ – АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА СЬОГОДЕННЯ
Сорока Анастасія,

учениця 9Б класу Розсошенської гімназії Полтавської районної ради

Керівник: Манохіна І.А., вчитель історії
Всі живі організми, в тому числі і людина, складається з води, тому її якість сильно впливає на все живе, а особливо на стан здоров’я. Існує навіть вислів, що більшість хвороб можна випити разом із водою. Питання забезпечення населення якісною та безпечною питною водою належить до найбільш соціально значущих. У цій площині існує вже достатня законодавча база, що регламентує режим якісного водопостачання. Так, загальнодержавну програму «Питна вода України» на 2006 – 2020 роки спрямовано на реалізацію державної політики щодо забезпечення населення якісною водою відповідно до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання». Якість питної води оцінюється за хімічними, фізичними та мікробіологічними характеристиками, які регламентуються державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною».

Актуальність обраної теми полягає в зростанні уваги суспільства до якості питної води як до важливого чинника здоров’я людини.

Мета – проаналізувати стан питної води на Полтавщині, визначити основні причини її забруднення.

Господарсько-питне водопостачання Полтавської області здійснюється з підземних водозаборів, за виключенням міст Комсомольська, Кременчука та Кременчуцького району, які забезпечуються, більшою частиною, з поверхневих водойм: Кременчуцьке та Дніпродзержинське водосховища. Централізованим водопостачанням забезпечено половину населення області.

У містах і районних центрах області в системі комунальних водопроводі експлуатується 270 свердловин(глибиною від 50 до 1200 метрів) та 2 поверхневих водозабори загальною потужністю 660 тисяч метрів квадратних за добу. Протяжність водопровідної мережі складає майже 2000 кілометрів, з яких тупикових ділянок 16,3%, аварійних 12,8%, тобто 30% від усіх мереж водопостачання небезпечні в епідемічному плані. На мережі встановлено близько 3 тисяч водозабірних колонок громадського користування, з яких кожна п’ята потребує ремонту чи заміни.

Підземні води залягають у вигляді декількох водоносних горизонтів, які відрізняються своїми запасами та хімічними показниками. Основними водоносними горизонтами, придатних до використання, на території області є: четвертинний Полтавський, Харківський, Бучацький та Юрський. Найбільше розповсюджений Бучацький водоносний горизонт, але існує проблема щодо підвищеного вмісту фтору.

Відхилення якості питної води від вимог нормативів за хімічними показниками здебільшого пов’язано з якістю джерел води.

Крім того акціонерне товариство «Укртатнафта» з технічним відхиленнями спорудило ставок-випаровувач, злило туди залишки виробництва. У результаті підземні джерела питної води були забруднені до площі 50 кілометрів квадратних.

В області недостатньо вирішується питання забезпечення доброякісною питною водою сільського населення. Наявні 496 водопроводи в своїй більшості мають слаборозвинуту вуличну мережу, низький рівень технічного обслуговування.

Шахтні колодязі в більшості недостатньо захищені від хімічного та біологічного забруднення, основна їх маса знаходиться в приватному володінні населення.

Найбільш несприятлива ситуація з забрудненням нітратами питної води склалася в Лубенському, Диканському, Кременчутському, Пирятинському, Оржицькому, Полтавському районах, де рівень нітратів у питної воді значно перевищує нормативний показник. Майже 70% обстежених приватних колодязів в області мають підвищений рівень нітратів. Що стосується Полтавського району особливе занепокоєння викликає підвищений вміст нітратів у питній воді в таких населених пунктах: с. Мачухи, Гожули, Ковалівка, Судіївка, Новоселівка. Систематичне вживання такої води може викликати рак шлунка, зміну функцію центральної нервової системи та серцевої діяльності у дорослих і бути причиною смерті дітей.

На жаль, вода з колодязів зовсім не захищена від забруднення. Недоброякісна вода може стати причиною розповсюдження інфекцій.

Отже, у Полтавській області є джерела водопостачання, що не відповідають санітарним вимогам. До того ж, наявні очисні споруди технологій очистки та знезаражування є застарілими і не ефективними, що веде до проблем якості питної води.

Для подолання проблем, пов’язаних з постачанням якісної питної води пропоную:



  1. розвинути систему моніторингу джерел водопостачання регіону.

2. провести заміну застарілих ділянок мережі водопостачання

3. застосовувати ефективні технології по очищенню води.

4. використовувати побутові фільтри для очищення води.

5. слідкувати за станом криниць: розташовувати їх не ближче як за 50 метрів від каналізації, місця зберігання добрив та чистити не рідше 1 разу на рік.

Як бачимо, проблеми якісного та безпечного водопостачання на Полтавщині дуже болючі, що зумовлено і природними, і техногенними чинниками. Для їх вирішення необхідно залучати представників органів влади, науковців, громадські організації та населення. Тільки спільними зусиллями ситуація може бути змінена на краще.
ЛЮДИНА ЯК НАЙВИЩА ЦІННІСТЬ
Сорочан Єгор,

учень 7 класу, Полтавської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги

Керівник:Сорочан Яна Сергіївна,

учитель світової літератури Полтавської

загальноосвітньої школи І –ІІІ ступнів №20 імені Бориса Серги





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал