Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка23/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   37

СТАН СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЇ ЯК ОБ’ЄКТ ВИВЧЕННЯ ВЧЕНИХ
Подоляка Яна,

учениця 9 класу Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ

ступенів №8 ім. Панаса Мирного, Хмелик Наталія Іванівна ,

класний керівник 9 класу, учитель математики і фізики


Сучасне людство вступило в третє тисячоліття свого розвитку, яке породило нові проблеми й виклики, загострило увагу до традиційних глобальних проблем.

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріали призвели до глибоких якісних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу, який має суперечливий характер. У ньому переплелись позитивні й негативні явища: вдосконалення технологій і зростання виробництва, що сприяють повнішому задоволенню потреб людей, раціональнішому користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування тощо. З іншого - забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія ґрунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар навколо землі, погіршується стан здоров'я людей тощо. Глобальні проблеми загрожують людському буттю. Особливо резонансними є екологічні. Тому стан сучасної екології є постійним об'єктом роздумів мислителів. На думку А.Печчеї та М.Ф.Реймерса, людина сама створила ці проблеми, "у ній всі початки і кінці".Якщо людина не зміниться, то ніщо не вбереже її від долі динозаврів. Дослідники свідомі того, що глобальні проблеми -найважливіші. Сукупність їх може варіюватися, але гострота їх та життєва значимість для суспільства й цивілізації величезна.

Глобальні проблеми є об'єктом вивчення багатьох наук (природничих, соціально-гуманітарних, в тому числі й філософських). Кожна з них, окрім філософії, досліджує один або декілька аспектів проблеми. Філософія прагне до комплексного, всебічного їх дослідження, націлює людину на їх гуманістичний аспект, встановлює їх концептуальний зв'язок з людською діяльністю та загальними тенденціями розвитку. Філософська теорія спрямовується на випрацювання та забезпечення методології, методів і методик дослідження цих проблем. Завдяки філософському знанню стає можливим дослідити наукові й соціальні шляхи їх вирішення. Філософське знання забезпечує комплексний, системний підхід, інтеграцію науки і практики. Як теоретичний світогляд, філософія займається дослідженням і розробкою світоглядних аспектів глобальних проблем, актуалізує їх у контексті глобального світогляду і, таким чином, доносить до людини (людства).

Філософське дослідження глобальних проблем виходить із об'єктивного статусу їх існування. В їх основі лежить суперечність між людиною (суспільством, людством) та існуючою дійсністю, спроможністю природного й суспільного середовища задовольняти людські потреби, інтереси й бажання. Це реальні, а не ілюзорні проблеми. А відтак, їх аналіз має бути об'єктивним, а шляхи вирішення - реалістичними. Вони реально й дієво впливають на сучасний розвиток, темпи прогресу і несуть загрозу (в разі їх невирішення) майбутньому людства.

Глобальні проблеми вимагають для свого вирішення кооперації зусиль усіх країн і народів, оскільки вони не знають кордонів, зачіпають усіх, заважають усім нормально жити та діяти. Вони настільки ємкі і складні, що жодне суспільство, країна самостійно вирішити їх не в змозі. Тому міжнародне кооперування зусиль та ресурсів землян - життєва необхідність. Це й глобалізує світ, сприяє єднанню, цілісності й взаємозалежності суб'єктів цивілізаційного процесу, поглибленню міжнародних відносин і співробітництва. Це виклик, який ставить життя перед сучасниками, а, можливо й майбутніми поколіннями. Нині знову актуальним стало гасло: "бути чи не бути" людству. Не менш гострі дискусії точаться щодо причин породження глобальних проблем. Деякі Західні мислителі, громадські й політичні діячі вважають, що основна причина їх виникнення пов'язана з кризою людини та її духовності. Втрата "людських якостей", прагнення до наживи, багатства і почестей за будь-яку ціну руйнують моральність, високу духовність, культуру поведінки, гуманність, почуття обов'язку та "розв'язує руки" "до вседозволеності". Людина дійшла до межі, стала сама собі ворогом і готова знищити себе.

Ряд вчених, екологів, філософів пов'язують виникнення глобальних проблем з науково-технічною революцією, яка кардинально змінила техніко-технологічний потенціал людства, революціонізувала військову справу, спричинила стрибкоподібний перехід від зброї групового, до зброї масового враження. Надзвичайно потужні засоби діяльності наносять велику шкоду природі, не дають змоги їй своєчасно відтворюватися. Загострення глобальних проблем пов'язується і з подальшим удосконаленням інформаційно-комунікаційних технологій тощо.

Думається можна погодитися, що позиція західних дослідників багато в чому має сенс. Дійсно, від самої людини, її якостей, НТР, її технологічних продуктів та їх використання і застосування у значній мірі залежить виникнення, загострення та вирішення глобальних проблем. Проте, абсолютизація цих факторів недоречна. З одного боку, створюється враження, що найстрашнішим злом для сучасної цивілізації є людина та науково-технічна революція, з іншого, - проводиться думка, що розвиток науки і техніки автоматично вирішить всі проблеми і, на цій підставі, буде створено нову цивілізацію ("глобального співтовариства" або синтетичну).

Дослідження причин цих проблем знайшло своє відображення і в марксистській філософській та науковій літературі.

ї представники вбачають причини виникнення й загострення глобальних проблем в соціальних факторах, суспільних відносинах та державному устрої. Головна причина - марнотратна експлуатація природних ресурсів, стихійність соціально-економічного розвитку ряду країн.

Значна частина вчених вважає, що глобальні проблеми - закономірний результат розвитку нашої цивілізації. З одного боку, це побічний продукт виникнення й загострення загально цивілізаційних проблем, які в силу обставин не вирішувалися, набуваючи кризово-катастрофічних проявів, а з іншого - породження сучасної епохи. Склалася принципово нова ситуація, коли нерівномірність розвитку стосується не лише окремих регіонів земної кулі, а й окремих галузей суспільного виробництва й діяльності. Непомірні бажання досягнути максимальних прибутків та влади спричинили гіпертрофований розвиток людства. Це стало об'єктивною тенденцією розвитку світу, хоча й цілі такого розвитку різні. Для індустріально й техніко-технологічно розвинених країн пріоритетними стали ті сфери і галузі, які забезпечують величезні прибутки, панування, авторитет і силу у світовому масштабі. Для деяких країн брак коштів, ресурсів змушує їх концентрувати свої зусилля й ресурси на одній чи декількох сферах суспільного життя.

Глобалізація, встановлення лідерами цивілізації загальних правил, стандартів сприяють появі нових глобальних проблем. І хоча інтернаціоналізація суспільного життя породжує великі позитиви, все ж за ними слід бачити й негативи. Спроби "підігнати" всіх під єдині стандарти веде до втрати етнонаціональної, культурної самобутності, зникнення мови, національної культури тощо. проглядаються подвійні стандарти.

Ситуація, що склалася нині у світі, його відкритість і закритість, зняття політичних, державних меж і кордонів, вільне пересування громадян породили цілий ряд глобальних проблем: тероризм, наркоманію, токсикоманію, СНІД тощо. І в даному випадку прогрес людства несе у собі побічні продукти регресу, породжує нові глобальні проблеми.

Аналіз цих проблем логічно змушує вказати на шляхи, методи й засоби їх вирішення. Спроби відсторонитися від них сприяють їх загостренню, переростанню із кризових у катастрофічні, що неминуче призведе до загибелі людства, всього живого на Землі. Вирішення глобальних проблем лежить у площині радикальної перебудови сучасного світу, утвердження якісно нових ціннісних орієнтацій, спрямованих на глибоку демократизацію й гуманізацію суспільних відносин, випрацювання загально планетарної парадигми розвитку, мислення й культури людства. Глобальні проблеми можливо вирішити лише на основі міжнародного співробітництва й кооперації та принципів мирного співіснування. В-четвертих, вирішення глобальних проблем немислимо й неможливо без розвитку науки, науково-технічного прогресу. Тільки на базі наукового дослідження тих чи інших явищ природи, суспільства можливо розкрити сутність та причини виникнення проблем, а відтак - дати об'єктивні "рецепти" їх вирішення. Незнання (поверхові знання) продукують і відповідний тип дій та його ефективність. Ефективне вирішення глобальних проблем вимагає і наукової філософської методології, формування планетарного мислення. Результати дослідження членів Римського клубу (А.Печчеї, Г.Кана, Ч.Рейча, Т.Роззака, Д.Медоуза, Дж.Форрестера, Ж.Фураст'е та інших) засвідчили, що одними лише природничо-науковими, економічними чи технологічними засобами (методами) цих проблем не вирішити. Недостатньо і природничо-наукового, технократичного мислення. Потрібен комплексний підхід, використання методів, засобів, принципів різних наук, в тому числі й філософських. Діалектична методологія має бути покладена в основу формування планетарного мислення.

Вирішення глобальних проблем вимагає наукового прогнозування та наукового моделювання, моніторингу розвитку глобальних ситуацій. Людство повинно навчитися завбачувати появу тих чи інших проблем, мати наукові сценарії їх можливого розвитку, працювати на упередження цих проблем.

Останнє полягає в тому, що всі ці заходи, прийоми, методи, наукові теорії вирішення глобальних проблем, прогнозування й моделювання ситуацій та сценаріїв можливого розвитку і таке інше без доброї волі землян є ніщо. Необхідна їх добра воля, щоб практично застосовувати їх, дотримуватися їх у планетарному масштабі, жити і діяти у відповідності до них. Без практичного втілення самі геніальні теорії, методи, соціальні рецепти мертві, і залишаються геніальними лише на папері. Свою силу й життєдайність вони отримують лише у практиці, практичних діях людства. До того ж, вирішити їх інакше неможливо. І в цьому сенсі людство ставить, і змушене ставити тільки ті питання, які в змозі вирішити, оскільки лише у практичних діях можливості перетворюються в дійсність.
ДУХОВНА КУЛЬТУРА ПОЛТАВСЬКОГО КРАЮ
Попов Артем,

учень 10 класу Полтавської загальноосвітньої школи № 7 ім.Т.Г.Шевченка

Керівник - Логвиновська Світлана Валеріївна, вчитель історії та правознавства, координатор проекту «Духовні джерела добра» Полтавської загальноосвітньої школи № 7 ім.Т.Г.Шевченка
Збудуємо величний храм

Собором наших душ назветься.

Оселяться Любов, Надія й Віра там,

І світлом доброта в серцях озветься.

Лариса Ліщук

Полтавщину називають землею храмів, духовних святинь православ'я в Україні. Християнська церква протягом більш ніж тисячі років формувала світогляд, характер українського народу. Майже 50 його поколінь жило в різних епохахвід княжих часів до радянської влади, і всі ці десять століть християнська релігія залишалась джерелом духовності нашого народу. Головним осередком, центром духовності була церква. Майже кожне село, не кажучи про міста, мало свій храм, святе місце для молитов, тут після народження хрестили людину, звідси проводжали її в останній шлях. І на сьогоднішній день Полтавщина залишається невичерпним джерелом духовності, яке дарує силу й наснагу всім бажаючим. Тож недарма темою наших досліджень стали духовні святині Полтавського краю.

У ході пошукової роботи ми дізналися про існуючі в місті Полтава церковні споруди, дослідили їх історію. Учасниками групи проведені засідання, де були систематизовані матеріали про наявні у місті Полтава духовні святині (церкви, храми, собори, монастирі), чудотворні ікони, ікони з мощами святих великомучеників та ікони з цікавою історією походження. Керуючись планом роботи, ми відвідували церковні споруди, зустрічалися з прихожанами та церковними діячами міста Полтави, області.

Відвідавши церковні святині міста Полтави та Полтавської області, ми дослідили їх минуле і сучасне: Церкву Святої Покрови, Храм Віри, Надії, Любові і їх матері Софії, Церкву Різдва Пресвятої Богородиці, Церкву Іоанна Воїна, Церкву Андрія Первозванного та Церкву Преподобного Серафима Саровського міста Полтави; Свято-Троїцький храм міста Кременчука. Особливо хотілося зупинитися на паломництві до Козельщини, бо там знаходиться духовна святиня Полтавської області, України та світу.

Почалося наше знайомство з перлиною Козельщинського краю – Собором Різдва Богородиці жіночого монастиря, який веде свою історію з 80-х років XIX століття. А заснування його пов’язане безпосередньо з чудотворною Козельщинською іконою Божої Матері. Жіночий Монастир, заснований біля каплиці, в якій було встановлено Ікону Козельщинської Богоматері, яка допомогла «зцілитися» доньці графів Капністів – володарів маєтку в селищі Козельщині. У 1900-1906 рр. за проектом архітектора С.В.Носова зведено Собор Різдва Богородиці. Він був збудований у суворо витриманому візантійському стилі, до найвищої точки хреста на центральному куполі майже 40 метрів. У лівій частині іконостасу знаходилась ікона Козельщинської Богоматері. «Як же за часів радянської влади зберігся Собор?» - запитала одна з учасників проекту. Монахиня почала свою розповідь з історії побудови Собору. Так, як вважалося, що це місце святе, матеріалом, за допомогою якого будували монастир, було материнське молоко, змішане з яйцями. Цим і пояснюють черниці міць храму і відведення від нього всього лихого. Відродження храму почалося вже у 80-рр. і триває досі. Із собору довго не хочеться виходити: тут наче розлита благодать. І ти розумієш чому, коли з широкого церковного двору бачиш усю Козельщину, що виросла, як хліби з Ісусових рук, завдяки невеликій іконі, котра просто творить дива.

Згодом учасники групи відвідали духовну перлину Лубенської землі , яка вже багато століть височить над мальовничою Сулою – Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир. З вуст ієридиякона Вікторіана почули про минуле й теперішнє Божої обителі. Мгарський монастир був заснований в 1619 році видатним церковним діячем Ісаєю Копинським за фінансової підтримки княгині Раїни Могилянки-Вишневецької. Від самого свого заснування Мгарський монастир відігравав визначну роль у духовному житті України, завжди залишаючись твердинею Православ'я. На початку 1654 р. на шляху з Москви до Константинополя в монастирі зупинився Царгородський патріарх Афанасій III. У 1662 р. святитель Афанасій причислений до лику святих, а тіло його було знайдене нетлінним. Обитель неодноразово страждала від спустошливих пожеж, але кожного разу з Божою поміччю знову відроджувався з попелу й руїн. У ХVII-ХVIII століттях створюється літопис Мгарського монастиря. Найбільше нас вразила трагічна сторінка монастиря початку ХХ ст. 19 серпня 1919 року — фатальна дата. Саме в цей день більшовики розстріляли 17 мгарських ченців на чолі з ігуменом Амвросієм. Православній церкві монастир повернули 1993 року. З того часу тисячі паломників щороку приїздять до Мгару. Тут, на монастирській горі, на цьому Мгарському Фаворі, душа відпочиває і починає оживати, насичується життєвою силою і благодатним спокоєм.

Досліджуючи духовні святині, ми з’ясували, що їх історії пов’язані з чудотворними іконами. Під час досліджень ми дізналися про чудотворні ікони міста Полтави, Полтавської області. Нами були досліджені: Ікона-мозаїка Святого Афанасія Лубенського чудотворця, Козельщинська ікона Божої Матері Козельщинського жіночого монастиря, Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Вознесенської Церкви Полтави, Чудодійна ікона Скорботної Богоматері Уповання всіх кінців Землі Хрестовоздвиженського монастиря Полтави та інші. Парафіяни ставляться до чудотворних ікон із належним шануванням, служать молебні, приносять свої пожертвування для оздоблення ікони. Так, ми навчилися виділяти ці ікони серед інших. На них є вишиті золотими нитками ризи, із золота принесених предметів зроблені рамки, у які вправили низку дорогоцінних предметів, а також принесені золоті та срібні хрестики. Усе це є вираженням подяки глибоко благочестивих душ за великі блага, отримані після молитов біля цих справді чудотворних ікон. Особливо вразила Горбанівська ікона Пресвятої Богородиці, яка знаходиться у Свято-Макаріївському соборі міста Полтави. Отець Олексій повідав історію її створення: «Ще під час національно-визвольних змагань 18 століття ікона була знайдена одним козаком на своєму полі. Він косив поле, й коса потрапила в ікону, яка почала кровоточити. Так і була знайдена ця чудотворна ікона. Вона знаходилася в храмі у с.Горбанівка (звідси й назва), потім була подарована Макаріївській церкві, де навіть є книга свідчень про чудотворну силу Горбанівської ікони Пресвятої Богородиці.

Ікони з мощами святих, які знаходяться в храмах Полтави та Полтавської області, теж мають велике значення для досліджень. Сила цих ікон науково не доведена, але для вірян – вони мають велику силу. У кожній з цих ікон ми побачили частинки нетлінних мощей святих. Із розповідей священиків ми дізналися, що вони зараховані до лику святих, бо вели праведне життя. Багато життєвих діянь стали для нас прикладом для наслідування. Так, із розповіді отця Миколая Свято-Покровської церкви дізнаємося про преподобного Агапіта Печерського, лікаря «безмездного», який став прикладом безкорисливості. У Церкві Різдва Пресвятої Богородиці отець Михайло розповів про святого Луку. Він був лікарем і навіть під загрозою смерті не відмовився лікувати людей.

Окремою темою досліджень стали ікони з цікавою історією походження: Ікона Святого Пантелеймона цілителя (Свято-Покровська церква), Ікона Святої плащаниці (Свято-Покровська церква), Ікона Преподобномучеників Мгарських (Мгарський монастир), Ікона Святого Миколая, яка відновилася (Село Кірове Полтавського району). Історія цієї ікони цікава. Хтось із прочан приніс ікону Святителя Миколая. Вона була такою темною, що не видно було ні обрисів, ні напису. Служителі храму спостерігали, як прямо на очах ікона поступово відновлюється. Так, пробувши у храмі два роки, ікона Святителя Миколая повністю оновилася.

Пошукова група «Духовність» протягом декількох років досліджує духовні святині Полтавського краю, допомагає звернути увагу на відродження та збереження духовних святинь народу і тим самим надає можливість церковним установам донести до людей, а саме до молоді інформацію про наявні в них святині, а прихожанам та віруючим людям Української православної церкви дізнатися більше про твори церковного мистецтва, про чудотворні ікони, їх властивості й силу.

Ця пошукова робота принесла велике естетичне задоволення, ми отримали безліч позитивних емоцій. Серед наших пошуковців були й такі, які навіть відчули на собі чудодійні властивості ікон. Ми змінюємо суспільство, ми робимо світ кращим, добрішим.



КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ

(на прикладі біографії Сергія Едуардовича Борткевича)


Проскуріна Яна,

учениця Мереф’янського ліцею імені Героя Радянського Союзу

В. П. Мірошниченка Харківської районної ради Харківської області

Керівники: Колодько О. А., вчитель історії та правознавства,

Бородіна Т. Б., краєзнавець
Філософія розглядає культуру як розвиток духовно-практичних здібностей і потенціалу людини та втілення їх в індивідуальному розвитку. Розвиваючи свої здібності й потенціал та застосовуючи їх у своєму житті, людина стає особистістю. У філософії, особистість – це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну суб’єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Говорячи простими словами, кожна особистість – людина, але не кожна людина є особистістю. Людським індивідом народжуються, а особистістю стають. Напевно, сенсом життя людини є свідоме чи підсвідоме прагнення стати особистістю. Але чи можна стати особистістю, лише прагнучи цього? На жаль, ні. Процес становлення особистості вимагає ще кількох компонентів. На прикладі біографії українського композитора-емігранта Сергія Едуардовича Борткевича розглянемо ці компоненти, а також розкриємо зміст словосполучення «культура особистості».

Перш за все, процес становлення особистості обумовлений біологічними особливостями людини. Розумові здібності людини на 70-80% залежать від генів. При цьому важливе значення має виховання, приклад батьків та власна наполегливість у розвитку природних задатків.

Сергій Едуардович Борткевич народився 28 лютого 1877 року в Харкові в заможній шляхетній родині. Батько, Едуард Людвигович Борткевич, дворянин, лютеранин. Мати, Софія Казимирівна Борткевич (у дівоцтві Ушинська) гарно грала на фортепіано і гаряче любила музику. Бабуся майбутнього композитора по матері, Тереза Ушинська, не лише гарно грала на фортепіано, але й писала невеликі фортепіанні п’єси. Борткевичі жили в Харкові на розі вул. Сумської та Мироносицької площі. Будинок по вул. Сумській, 28 зберігся до цього часу. В с. Артемівка (нині район м. Мерефа) Борткевичі мали невеликий але охайний маєток, який знаходився в досить мальовничому місці. Батьки приділяли вихованню сина величезну увагу, Сергій з дитинства бачив своє життя в музиці.

Наступним компонентом, який впливає на формування особистості, є освіта.

Хоча поняття освіченості і культурності цілком не збігаються, Борткевичу вдалося отримати освіту разом з важливими характеристиками особистості – моральною, естетичною культурою, культурою спілкування.

Першим вчителем Сергія Едуардовича була його мати, вона навчила його грі на фортепіано. Потім він навчався у директора Харківського музичного училища та організатора концертів симфонічної музики Іллі Ілліча Слатіна. Прізвище Борткевича було в списку кращих учнів училища. Пізніше його вчителем став випускник Петербурзької консерваторії Альберт Бенш.

Великий вплив на Борткевича мали два великих музиканти – Антон Рубінштейн та Петро Ілліч Чайковський, який за рік до смерті був у Харкові і диригував Симфонічним оркестром. Борткевич був на його концерті і на все життя залишився під впливом музики Чайковського.

У 18 років Сергій Едуардович твердо вирішив присвятити своє життя музиці, проте суворий батько наполягав на продовженні освіти в Університеті на юридичному факультеті. Сергій вирішує продовжити освіту в Санкт-Петербурзі, де в той час в консерваторії викладали Римський-Корсаков, Лядов, Глазунов, Ауер, Вержбинович, Зюбель, Ван-Арек, Есипова, Блюменфельд. Борткевич поступає на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і одночасно в консерваторію. Три роки він сумлінно здавав іспити в університеті, а на четвертому курсі вирішив залишити навчання та продовжити музичну освіту в Німеччині. Це була його давня заповітна мрія. До того ж революційні настрої в студентському середовищі змусили владу припинити на деякий час заняття в університеті через мітинги та страйки. Сергій Едуардович інтуїтивно відчував небезпеку, яка згодом і привела країну до більшовизму та страждань.

Перед тим, як отримати закордонний паспорт, Борткевичу потрібно було пройти військову службу і він поступає на службу в Санкт-Петербурзі, але скоро був від неї звільнений за станом здоров’я.

Влітку 1900 року він повертається в родовий маєток в Артемівку і незабаром їде на навчання до Німеччини. В Лейпцизькій консерваторії він навчається композиції у Соломона Ядассона, а після його смерті у Карла Пьюті. А грі на фортепіано у Альфреда Райзенауера, який був одним з кращих учнів Ференца Ліста. Борткевич в свою чергу був одним з кращих учнів Райзенауера.

В 1902 році він закінчує освіту в Лейпцизькій консерваторії і отримує Шуманівську премію як кращий студент-виконавець року і готується до концерту в Берліні, та хвороба змушує його знову повернутися на Батьківщину в батьківський маєток. Тут, 18 липня 1904 року, він одружується з Єлизаветою Гераклітовою, шкільною подругою своєї сестри.

Останньою складовою, що має істотний вплив на процес становлення особистості, є соціальне середовище. Філософи визначають соціальне середовище як сукупність економічних, політичних, духовних, інформаційних умов, у яких відбувається життєдіяльність людини.

За життя Борткевича його соціальне середовище постійно змінювалось. Він пережив Першу світову війну, революцію, Другу світову війну.

Перша світова війна змінила життя Сергія Едуардовича. Зустрів він її разом з дружиною в Берліні, де прожив на той час 10 років. В 1914 році як іноземець спочатку він був під домашнім арештом, а потім, як і інші співвітчизники, змушений був повернутися на Батьківщину. Йому пропонували працювати в Петербурзі, та він повернувся до Харкова. Тут він виступає з концертами і створює нові твори. Але війна, революція та інші події, що відбулися на Харківщині, вирішили долю молодого композитора. Він разом з сім’єю був змушений покинути маєток в Артемівці.

У квітні 1929 року Борткевичі повернулися назад до Берліну. В Берліні Сергій Едуардович пише оперу «Акробати». Саме в цей час Борткевичі перебували у важкій фінансовій ситуації. Економічна криза та нацистський режим створили фінансові проблеми.

Друга світова війна принесла Борткевичу відчай, розорення, крах. Під час бомбардування в Берліні було знищено його будинок та більшу частину опублікованих творів. Щоб знайти хоча б якісь сторінки своїх творів, йому довелось розібрати більше восьми тонн цегли та сміття. Він був фізично і морально зруйнований на кінець війни. Проте навіть у найжахливіші часи він не переставав творити. Під час війни композитор створив ще один зі своїх шедеврів – сонату №2 для фортепіано, присвячену Гансу Анквіку Кліховену.

Помер Сергій Едуардович Борткевич 25 жовтня 1952 року у Відні. Доля Борткевича є типовою для творчої інтелігенції, яка після жовтневого перевороту опинилася «по той бік». Поза межами України матеріали про цього композитора можна знайти не лише в енциклопедичних виданнях, але й працях, присвячених історії піаністичної культури. Його творче надбання вивчається в Німеччині, Австрії, Нідерландським інститутом музики в Гаазі. Відродження Борткевича на Батьківщині почалось у 2000 році, коли в Києві відбулась прем’єра Першого фортепіанного концерту композитора в авторському проекті «Маловідома фортепіанна музика» киянина, заслуженого артиста України, піаніста Миколи Сукача.

Філософія життя Сергія Едуардовича Борткевича полягає у тому, що майже все своє життя він був «чужим» – жив і працював за кордоном, але його погляди залишились українськими, Батьківщина до самої смерті була в його серці. Це відображено у його музиці, яку він не полишав навіть у найтяжчі моменти життя, тим самим залишивши нам безцінну спадщину. Ознайомившись з біографією Борткевича, можна легко зрозуміти зміст такого складного, на перший погляд, філософського поняття як «культура особистості».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал