Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка2/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ КИЇВСЬКОЇ ВИШИВКИ
Аксенов Дмитро,

вихованець Київського Палацу дітей та юнацтва, відділу туризму,

краєзнавства та патріотичного виховання, гуртка «Києвознавство»

Керівник: Войцеховська С.А. керівник гуртка «Києвознавство»


Українська вишивка – один з найдивовижніших проявів народного мистецтва у всьому світі. Адже вона не лише виконує естетичну функцію, а й фактично показує особливості часу, до якого вона належить. Наприклад вишивка XV-XVII століття ясно демонструє волелюбну і щиру вдачу козаків, боротьбу за незалежність та суверенність нашої держави. Вишивка ж XVIII-XIX століть вирізняється великою кількістю рослинного орнаменту та стриманістю кольорів, які показують страждання українського народу від загарбників, що намагалися зруйнувати українські традиції та замінити їх своїми.

Кожному регіону притаманні свої особливості вишивки. Наприклад, вишивка Полтавщини – розкішна, є відображенням того, що у цьому регіоні люди живуть у достатку, а вишивка Карпат демонструє волелюбний норов цієї місцевості.

Проте, однією з найцікавіших залишається київська, адже вишивка центрального регіону відображає не лише події, які трапилися у ньому, але й ті що відбувалися по всій країні

Для цієї вишивки характерне використання переважно червоного та чорного кольорів, але так було не завжди. Спочатку використовувався синій колір та фарба була не дуже якісна, внаслідок чого одяг швидко втрачав свій колір. Тому замість нього почали використовувати чорні нитки.

Для вишивки київського регіону характерними є дрібно розчленовані орнаментальні мотиви. Найбільш поширеними є геометричний та рослинний мотиви, при тому рослинний орнамент, є стилізованим до загального візерунку вишивки.

Ще однією особливістю київської вишивки є різноманітність об'єктів вишивання. Вишивали рушники, сорочки, скатертини, кожухи, тощо. Предмети побуту з елементами вишивки можна зустріти і у інших регіонах, але у київському їм приділяли найбільшу увагу. Так, жодна хата не обходилася без вишитої скатертини або рушника. Можливо, це пояснюється тим, що люди вважали вишивку магічним оберегом, який допомагає їм у повсякденному житі.

Особливістю української вишивки є те, що створюючи її, майстер створює дуже сильний оберіг. Кожен із вишиваних символів уособлює певне поняття: калина – крові та невмирущого роду (сорочки, вишивані калиною дарували матерям); дуб – розвиток, життя, силу (його часто можна було помітити на сорочках чоловіків); виноград-символ радості і краси; (його використовували на вишивці весільних скатертин); мак – оберіг від зла (ним найчастіше вишивали сорочки воїнів); лілія – символ дівочої краси та невинності (нею зазвичай прикрашали свої сорочки молоді дівчата, що були готові до весілля); хмелю – це буяння молодого життя, любові (їх можна побачити на вбранні молодих парубків).

Вишивка має свою давню і величну історію. Її традиції зародилися тоді коли людство перестало сприймати одяг як необхідність, і почали його прикрашати. Розквіт мистецтва вишивки припадає на XV-XVI ст. На цей період приходиться розквіт держави загалом. Саме у цей час у Києві створюєтеся перша вишивальна школа – Ольгінська.

Саме в ній навчали користуватися різноманітними прийомами і техніками, які треба було завчити на пам'ять, оскільки кожна із них підходила лише для певного типу одягу, адже універсального шва – хрестика ще не винайшли і вишивати було надзвичайно складно. Майстрині, що стали випускницями цієї та інших вишивальних шкіл, які утворилися пізніше, значно збагатили українську культуру вишивання.

Звичайно, розвиток вишивання не відбувся б без підтримки народу. Сказати, що вишивка була для українців основною відрадою, одним з улюблених видів мистецтва – не сказати нічого.

Вишивка займає велике місце в житті українського народу, для нього вона стала не лише одним із видів декоративно – прикладного мистецтва, а й носієм багатої історії предків, відображенням традицій та вірувань. А київська вишивка зробила свій, неоціненний внесок в її розвиток.
МІСЦЕ ЕСТЕТИЧНОЇ ЦІННОСТІ ПРИРОДИ В ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ

Альошин Дмитро,

вихованець туристсько-краєзнавчого гуртка „Чайка” Харківського дитячо-юнацького

клубу моряків Харківської міської ради Харківської області, учень 7-А класу

Харківської ЗОШ № 111 Харківської міської ради Харківської області 

Кудлай Людмила Костянтинівна, керівник туристсько-краєзнавчого гуртка „Чайка”, методист Харківського дитячо-юнацького клубу моряків Харківської міської ради Харківської області, „Відмінник освіти України”, „Старший вчитель”

Про естетичну цінність природи як навколишнього географічного середовища ми знаходимо в працях філософів епохи Просвітництва – Дюбо, Монтескье, Гельвеція, Вольтера, Руссо. Але ще культурний грек, звичайно, милувався сонцем і зірками, гарною погодою і природними пейзажами, чудовими зразками рослин, тварин і людей, богами, як він уявляв собі їх у своєму міфологічному мисленні. При цьому насолода створювалася не стільки прекрасними видами навколишньої природи, скільки життєвою доцільністю та корисністю цих предметів і потребою для людини. Оскільки природа для греків – це завжди щось живе, одушевлене, вічне, творче, то вона і є справжнім митцем, а людина порівняно з природою – це завжди щось дрібне, неспроможне, безпомічне і, можливо, тільки ледь здатне наслідувати природу і її чудові творіння.

Поступово, у філософів різних епох поняття природи стало виступати в різних значеннях. Так у філософському словнику А. Лаланда наводяться одинадцять значень цього терміну, але ми зупинимося на одному з них - це «краса природи». Але усе оточуюче середовище людина сприймає через своє тіло і тому воно є найпершим природним об’єктом. Григорій Сковорода під природою людини розумів її обдарування, нахили. “Без природи як на манівцях: чим далі йдеш, більше заплутаєшся” (“Собака і Кобила”). Раніш ніж Руссо, Сковорода вже в 50-ті роки ХVІІІ ст. проповідував принцип повернення до природи, маючи на увазі вільне, природне виховання, спорідненого з природою, для розкриття природних здібностей дитини і спрямування її на шлях дійсного щастя та служіння батьківщині .

Ми, учасники краєзнавчої групи „Чайка”, в процесі власних досліджень спіткаємося з природою і відчуваємо естетичний вплив оточуючих ландшафтів. Усвідомлюючи, що оточуюча чарівна природа рідного краю це складна еколого-естетична система взаємовідносин рослин, грунтів, води, людини, яка потребує допомоги, ми, виявляємо екологічні проблеми для подальшої роботи над їх вирішенням. Так, поряд з естетичною насолодою з’являється етичні переживання. Такий взаємозв’язок естетичного та етичного постійно присутній в нашій роботі. Так на початку краєзнавчого обстеження населеного пункту Харківщини, ми первинно знайомимося з ним під час першої екскурсії чи походу. І в цьому випадку естетично-емоційні переживання займають найголовніше місце в настрої дослідників. Ми отримуємо насолоду від спостереження незвичайних ландшафтів саме під час первинного знайомства з населеним пунктом. Пізніше, під час збору інформації про соціальні та архітектурні об’єкти селищ, ми розуміємо, що відчуття краси поширюється і на них. Так, наприклад, коли ми дізналися про старезність будівель шкіл в с. Базаліївка, Коробочкіне, ми пережили не менші естетичні почуття, ніж від спостереження долини р. Уди з самої високої частини с. Стара Покровка, де краєвид надихав багатьох художників Слобожанщини.

Таким, чином естетична цінність природи, як оточуючого середовища важлива на початковому етапі знайомства з рідним краєм і є однією з головних умовою для заохочення краєзнавців-початківців. Природа надає їм бадьорості, життєрадісності, можливості духовного переживання, розширення кругозору та надихає на любов до рідного краю. Так краєзнавці-початківці стають справжніми патріотами. Любов до Батьківщини є основним складовим в понятті патріотизм, то саме з любові до рідних краєвидів і починається шлях до самоусвідомлення себе як жителя певного регіону української держави.

Під час краєзнавчих походів, проводячи комплексне дослідження населених пунктів Харківщини, ми створюємо пішохідні маршрути. Одним з видів маршрутів є природотерапевтичні походи. Ландшафтотерапія вже зайняла своє місце в системі санаторно-курортного лікування, то ми, відчуваючи на собі оздоровлюючий вплив природи, розробили саме такі маршрути. Одним з цікавих маршрутів є поход за Мохначанськими джерелами, де під час проходження маршруту необхідно відвідати Срібне, Залізне та Мідне джерело, щоб посилити духовність та отримати оздоровлення.

Патріотизм кожної людини починається з родини, з вулиці на якій вона народилася, школи, де навчалася. Тому ми приділяємо особливу увагу до вивчення та ознайомлення з Малою Батьківщиною. Майже всі жителі Салтівського масиву проїжджають та проходять повз багатьох природних об’єктів, навіть не замислюючись про їх назви, історію походження. Так ми розпочали знайомство з річками Салтівки, які без імені нанесені на карту міста, але саме вони насичені джерелами, що активно використовуються жителями масиву. Краса міської річки має свої особливості і ми, розуміючи це, готові до сприйняття такої краси, яка понівечена діяльністю людини і вимагає допомоги.

Григорій Сковорода, мандруючи шляхами Слобожанщини, зрозумів, що щастя людини залежить від її самопізнання, на основі якого визначається її покликання - «сродна» праця. Пізнаючи себе людина починає жити серцем, як він називає душу людини. Для нас – краєзнавців наші дослідження стали тією „сродною працею”, яка виховує нашу душу і ми починаємо розуміти, що одного кохання до Батьківщини замало - потрібна активна робота та дослідження.


      ПОНЯТИЕ «АРМЯНСКИЙ ХАЧКАР»
Амирян Аманда,

студентка группы МК-31 Государственного высшего учебного заведения

«Харьковский коледж текстиля и дизайна»

Руководитель: Коваленко М.Л., руководитель народоведческих

кружков КУ «Харьковская областная станция юных туристов»

Харьковского областного совета


Армянский народ на протяжении своей многовековой истории создал сокровища культуры, получившие широкое признание и высокую оценку всего цивилизованного мира. Армянская средневековая архитектура, миниатюра и музыка издавна вышли за пределы истории армянской культуры и заняли достойное место в истории мирового искусства.

Существование и национальная независимость армянского народа зачастую были обусловлены торжеством веры и победой церкви. Будучи тесно связанной с исторической судьбой народа, армянская церковь в борьбу против иноземных завоевателей изначала же привнесла еще одну идею, сыгравшую большую роль в деле сплочения армянского народа в освободительной борьбе и поднятия его национального самосознания. Борьба армянского народа за освобождение от арабского ига и восстановление национальной независимости в VIII-IX и частично в начале X вв. тесно связывается с идеей самопожертвования (распятие Сына Божьего во имя спасения человечества).

Христианство начало проникать в Армению уже в I в. н. э., во времена апостолов. Поэтому Армянская церковь называется Апостольской. Согласно преданию, в Армении проповедовали христианство апостолы Фаддей и Варфоломей.  К III в. христианство получило весьма широкое распространение, несмотря на жестокое преследование христиан, как и в Древнем Риме.

Датой принятия христианства считается 301 г. Произошло это при царе Трдате III Великом (287–330 гг.), который сначала преследовал христиан, но затем сам со своей семьей и двором принял новую веру и повелел крестить «весь народ, всех жителей страны Армянской, от мала до велика». Таким образом, Армения стала первой страной в мире, где христианство было провозглашено государственной религией.

Однако хачкары служили не только своеобразным символом веры, они создавались и устанавливались по самым различным поводам: в честь военных побед, для увековечения событий, имеющих важное историческое значение, по завершении строительства храмов, родников, мостов и других сооружений. Хачкары служили также и в качестве надгробия. Являясь составной частью надгробного сооружения, хачкары иногда придают завершенность архитектурному облику последнего.

Значение хачкара заключается также в высеченных на них графических надписях, которые зачастую содержат исторически важные сведения, помогают уточнить дату памятника, сообщают имя заказчика, мастера-резчика, повод, по которому установлен хачкар. И в этом смысле хачкары являются также важными документами истории армянского народа.
Концепція відродження та духовного оновлення нації засобами рідного слова у філософіїї сенсу життя Т.Г.Шевченка
Андрійовська Влада,

вихованка КЗ ПДЮТ «ІСТОК» Харківської міської ради

Керівник: Ілларіонова Зоя Анатоліївна,

керівник гуртків КЗ ПДЮТ «ІСТОК» Харківської міської ради


Наш час ні в чому так не має потреби, як в духовному оновленні та відродженні. Адже, на жаль, люди поступово переклали мету та зміст свого життя із внутрішнього світу в зовнішній: матеріальне стало першочерговим, духовність знецінилася, мелодія душі відійшла на дальній план, а воля до досконалості зникла. Священна дорогоцінна воля... Виплекана Великим Кобзарем, вистраждана Україною... без неї нації немає взагалі! Саме Т.Г.Шевченко крізь час зумів розгледіти в деталях духовно-моральну кризу і засобами рідного слова створив концепцію порятунку нації:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! Волі!

Слід зазаначити, що рівня усвідомлення проблематичності сенсу життя в його творах, рівня пошуків можливих відповідей на цю проблематичність, тобто рівня філософського осмислення поняття «людина – Бог» як співвідношення душі і тіла, досягає далеко не кожний. Свій морально-етичний кодекс людини та її ролі в суспільстві він сформолював як основи теорії змісту життя, як свою концепцію сенсу життя і як найвищі ціннісні характеристики нації:



Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави Бога,

Великого Бога

Гідний син великого народу, народу, на долю якого, віками гнобленого і експлуатованого, випав особливий тернистий шлях, Тарас Шевченко віднайшов слід, що веде до духовного оновлення та показав нації можливість відродження. Історичний поступ і національне відрождження як його складова – це провідні ідеї філософії Т.Г.Шевченка. Адже знаний як поет, він нам відомий і як філософ. Поезія Кобзаря стала органічним продовженням його філософії. Вивчаючи поетику, в решті-решт, виходимо на ті самі категорії та висновки, з яким зустрічаємось і у філософії. Призначення людини у світі, можливість досягнення щастя є для Апостола Правди основним тематичним колом філософської думки, а співвідношення «людина – нація» - осмислення своєї сутності і свого призначення, сенсу і мети власного життя для свого народу.

Українська нація своїть на межі двох світів – матеріального та духовного. Т.Г.Шевченко використав слово, як єдність цих світів, звуку і думки, використовуюче і консолідуюче. Успіхи слова, вважав поет-філософ, завжди бувають в однаковій мірі пов’язані з успіхами духовної культури і віри. Тарас Шевченко був прихильником «грунтовного любомудрія». Він віднаходив сенс історії у єдності нації, що має зберегти і примножити сформовані століттями традиції та загальнолюдські цінності.

Наша думка, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Єдність нації забезпечить гуманізацію людини, віднайдення нею вищих цінностей, вирішить, до певної міри, проблеми сенсу життя. Адже причина генезису української нації не в окремому факторі, а в комбінації кількох. І наша українська національна історія – це і духовна цінність, і частка сучасного буття. А тому, за поетичною концепцією Тараса Шевченка, історія постійно живе в сучасності. Вісь неприривності історичного часу проведена філософом через твір «До Основ’яненка»:



Слава не поляже,

Не поляже, і розкаже,

що діялось в світі...

Вірш, присв’ячений нашому земляку, харків’янину Григорію Квітці-Основ’яненку, склав фундамент збірки «Кобзар» -духовного дому української нації. Наповнений поетикою народного епосу Шевченків «Кобзар» став наріжним каменем духовного життя в Україні: від смиренності до великої любові збудованого храму душі народної, яку не зруйнують ніякі вітри:



... На яких на речах ти будинок поклав?

Коли камінь, стоятиме дім.

Як пісок же під ним – то б хоч як не стояв,

Розметнеться за вітром сухим...

Це стародавня одвічна істина, яку завіршував Г.Сковорода. Вплив Г.Сковороди,

Г. Квітки-Основ’яненка, А.Метлинського на творчисть Т.Г.Шевченка був надзвичайно важливим. Бо саме харківський альманах «Молодик» друкував поезії молодого Тараса Шевченка – «Думка», «М.Маркевичу», баладу «Утоплена» і сприяв розповсюдженню ідей поета-філософа. Символічно, що Кобзарева поезія була пов’язана саме з Харковом. Теплі стосунки П.Корольова, викладача другої Харківської гімназії, сприяли створенню збірки козацьких думк, пісень і легенд під назвою «Запорозская старина», видану 1837 року у Харкові професором університету І.Срезневським. Під впливом цього літературно-етнографічного матеріалу Т.Г.Шевченко написав поему «Гамалія».

У Чугуєві служив близький друг поета Яків де Бальмен. Після його загибелі в кавказькій війні поет присвятив поему йому «Кавказ», головною думкою якої є заклик, що і сьогодні має надзвичайну силу:



Борітеся – поборете!

Вам Бог помогає!

За вас правда, за вас слово

І воля святая!

Поетичні тексти творилися душею й серцем Генія. Це правда. Мати Тараса випросила йому у Творця дивний талант:

... Вночі

На свічкуБогу заробляла;

поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила її дитину...

І полетіло Слово поета у всій його багатогранності й неосяжній глибині змісту до свого народу: слово-заклик, пересторога, провіщення, повчання, благання, «слово-сльоза», «слово-полум’я».

То ж не забуваймо, сучаснику, що великий Т.Шевченко перший підняв полум’яний голос на захист нашої нації, нашої мови. Вдумаймось у проникливі слова із тієї глибинної криниці мудрості і правди поетичного слова:

... Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло них

Поставлю слово.

Так, Тарас Шевченко своїм словом пробудив у народі його національну гідність, його самоусвідомлення. Закликав бути патріотом і боротися за рідну землю:



Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого бога,

За неї душу погублю.

І якщо сьогодні нам живеться важко в нашій незалежній Україні, за яку проголосували понад 92% народу нашого, то не Україна в тому винна. А винні ті чорні круки, які обсіли славне дерево нашої свободи. А їх завжди вистачало у продовж багатостраждальної історії.

Т.Г.Шевченко був, є і завжди буде з нами. Його світле ім’я, його немеркнуче слово допомагають долати труднощі на шляху розбудови справжньої, багатої, сильної і гордої держави.

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний невечірній

Тихо засяє

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!
ТАВІЛЬЖАНСЬКА ШКОЛА ЯК ОСЕРЕДОК РОЗВИТКУ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ
Бабич Тетяна,

учениця 10 класу Тавільжанської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Дворічанської районної ради Харківської області

Керівник: Білоус Л. М., вчитель історії, вища категорія, «старший вчитель»


Духовна культура – це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості. А основну роль у формуванні свідомості завжди відігравала школа.

Актуальність обраної теми полягає в дослідженні розвитку духовної культури в сільській місцевості через створення мережі освітніх закладів. Однією з передумов успішного економічного розвитку будь-якої держави є наявність необхідної кількості компетентних спеціалістів. Для цього, зокрема, потрібно створити ефективну та сучасну систему освіти. Проблема якісної освіти актуальна з часів заселення нашого краю, Дворічанщини, а також і в наш час. Суспільство вимагає освідчених, грамотних людей. Д.І.Багалій, А.Г.Слюсарський та інші вчені-історики багато уваги приділяли в своїх працях проблемі освіти на Слобожанщині і безпосередньо на Дворічанщині. Роботи цих авторів і суспільна практика дає багато можливостей поглибити, вдосконалити, вивчення стану освіти конкретно на Дворічанщині.

Необхідність написання цієї роботи підштовхнули суперечності між станом освіти і навчанням в школах району та більш широкого розкриття історії нашого краю, адже це сприяє розширенню світогляду, вихованню патріотизму баченню завдань молодого покоління в сфері освіти. Проблема розкриття цих суперечностей надихнула та сприяла до вибору теми нашого дослідження.

Метою дослідження є висвітлення розвитку освітніх закладів регіону на основі історичних матеріалів, наукових праць, архівних даних проаналізувати стан освіти на Дворічанщині з часу заснування нашого краю і до теперішніх днів та виявити вплив освіти на суспільство в різні історичні періоди.

Досягнення означеної мети здійснювалось шляхом вирішення таких завдань:

- ознайомитись з напрацюваннями попередніх дослідників даної тематики;

- охарактеризувати створення освітньої мережі нашого регіону і зокрема Дворічанського району, показати її роль в житті сільського населення.

Об’єктом дослідження є загальноосвітні навчальні заклади.

Предметом дослідження є формування розвитку духовної культури населення через створення мережі освітніх закладів.

Дослідження здійснено із застосуванням таких методів:

- польового спостереження та інтерв’ювання – для розширення фактологічної бази та аналізу окремих явищ;

- порівняльно–історичного для визначення висвітленності та актуальності даного питання в науковій літературі;

- проблемно-хронологічного – для розкриття використання засобів у різні періоди досліджень.

Хронологічні межі дослідження: ХХ ст, але в разі можливості ми намагатимемось опустити їх до ХVІІІ, навіть ХVІІст.

Географічні межі дослідження: південно-Східна Слобожанщина, і зокрема населені пункти Дворічанського району.

Джерельною базою роботи стали праці вчених ХІХ – ХХ ст. М.Ф. Сумцова, Д.І. Багалія, І.Ф. Прокопенко та ін.

У роботі ми залучаємо і використовуємо польовий матеріал, зібраний у селах Дворічанського району.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що архівні матеріали Дворічанського району та спогади сільських жителів дають можливість краще висвітлити прогалини у вивченні означеної теми.

«Освіта надає людині гідності», говорив відомий французький філософ-просвітитель Дені Дідро. Беручи цей вислів до уваги, слід зазначити , що не останню роль в цьому процесі відіграє школа. В усі часи та епохи питання освіти відігравало одну з провідних ролей в суспільстві. Розвиток економіки держави вимагає від людини відповідних знань. Та школа існує не лише для того, щоб дати учням певні знання. У школи є ще одне призначення, яке не можна не віднести до провідних. Це вміння учнів спілкуватися, знайти своє місце в колективі, в суспільстві. А сьогодні суспільство – це не просто ті люди, з якими ти спілкуєшся. У наших школярів є реальний шанс (завдяки Болонському процесу) реалізувати себе на міжнародному соціумі. Які ж знання необхідні нашим дітям для спілкування на такому рівні?

Школа на селі завжди була осередком розвитку духовної культури. Наша школа вперше відкрила двері для своїх учнів у 1915 році. До цього школи в Тавільжанці не було. Діти, які жили ближче до станції, ходили до Дворічанської школи, а ті, хто мав родичів у Вільшані, навчались у Вільшанській школі. Більшість дітей не мала змоги одержувати освіту.

В 1913 році земським повітом почалося будівництво Тавільжанської школи, яке було закінчено до серпня 1915 року Будувала школу бригада з міста Куп`янська (бригадир – Радчик). Заняття велись на російській мові. В приміщенні було дві класні кімнати, а третя відведена під бібліотеку. В школі працювало два вчителі: Реусова Олександра Павлівна (завідуюча) та Фене Євдокія Петрівна. Вчилося 100 дітей. В той час в селі було 300 дворів, а в сім’ях – до трьох дітей шкільного віку. Прийом у школу закінчився, а бажаючих вчитися залишилось багато. Без успіху селяни просили управу відкрити паралельний клас, прийняти вчителя. Все ж вони добилися відкриття “воскресної школи” для дорослих, де заняття проводились в неділю вранці, а в середу та п’ятницю – ввечері. Вчилося дорослих 40 чоловік.

У 1916 році прислали ще одного учителя, потім ще одного. Відкрилися паралельні класи. З 1919 року заняття в школі ведуться українською мовою.

У 20-ті роки навчалося вже 200 учнів. У 1928 році школа стала семирічною. У 30-і роки шкільне приміщення було розширене. В школі вже було 3 класні кімнати, ще одна невеличка кімната, яка інколи використовувалася як клас, вчительська і двохкімнатна квартира для завідуючого школою. Школа в 1932-1933 рр. стала свідком голодомору. В її стінах, завдяки клопоту вчителів, було організоване харчування для учнів, щоб хоч трішки підтримати їх сили. Однокласники ледве пізнавали один одного. Вони були худі, обідрані, мали жовті обличчя. Багатьох з них забрала сира земля.

1941-1945 рр заповнені подіями Великої Вітчизняної війни. І в ці тяжкі роки діти продовжували навчатись. Навіть, коли в приміщенні школи був лазарет, вчились по хатах.

В післявоєнні роки в шкільних коридорах стало тихіше, у 1956 році ледве набралося 4 класи. І тільки з 1960 року школа стала восьмирічною. До старої школи добудували ще приміщення з 4 класних кімнат, побудували майстерню. Вчителі вчили і вчилися. Перейшли на кабінетну систему навчання. У 1980 році учні перейшли до нової школи. У старій школі працювали групи продовженого дня і Тавільжанська музична школа. У 1983 році школа перейшла на навчання дітей з шестирічного віку, а у 1986 році вона стала середньою. В цей час в її стінах навчалося 205 учнів. У 1988 році через шкільний поріг зробили перший крок в доросле життя перші десятикласники.

У 1987 році Тавільжанська середня школа стала ще й сільськогосподарською. Це був ще один експеримент, яких так багато вона вже бачила. Діти і вчителі вирощували кролів, яких розводили в клітках, що стояли у дворі школи. Швидко побудували цілу мініферму, направили майстра сільськогосподарського навчання. З'явились кури та свині. Планувалось взяти ще й корів. І взяли б, якби дав голова колгоспу. Та той розумів, що дітям потрібно вчитись, а вчителям вчити, а не працювати на фермі. Через кілька років експеримент був припинений, але школа залишалася сільськогосподарською ще кілька років. Ця назва тепер забезпечувалась вивченням трактора, одержанням посвідчення тракториста.

У 1990 році добудувалось приміщення нової школи. Майже 2 роки тривало обладнання і оформлення кабінетів. Нова школа відкрилася у січні 1992 року. З того часу вона має сучасний вигляд.

На сьогоднішній день в школі навчається 137 учнів. Педколектив об'єднує 19 учителів. Директор школи – Кононенко Надія Василівна.

В 2015 році наша школа – ювіляр. Рівно сто років вона є форпостом піднесення духовної культури в нашому селі.
ПИЩЕВЫЕ ДОБАВКИ И ЗДОРОВЬЕ ЧЕЛОВЕКА
Бардиков Олег,

ученик 9-А класса КУ «Луганский УВК специализированная школа

І ступени-гимназия №52» Луганской области

Руководитель: Ткаченко Т. М., учитель биологии, специалист

высшей категории
В наше время это актуальная проблема, которая касается каждого человека на нашей планете. В мире существуют десятки тысяч различных продуктов питания. Пища является для человека источником энергии и пластических материалов – белков, жиров, углеводов. В последнее время появилось много синтетических продуктов, которые изготовлены на основе органических веществ. К таким веществам относятся пищевые добавки. Чаще всего это химически обработанные природные или синтетические вещества.

Поскольку от информированности о составе пищевых продуктов и возможных последствиях употребления добавок, зависит здоровье потребителя, была проведена оценка этой информированности. Учителям и учащимся среднего и старшего звена школы-гимназии №52 г. Луганска была предложена анкета, содержащая следующие вопросы: 1. Знаете ли вы о пищевых добавках в продуктах питания? 2. Какое влияние они оказывают на здоровье человека? 3. Интересует ли вас эта проблема? 4. Встречали вы публикации об этом в газетах и журналах? 5. Купите ли вы дешевый продукт, зная, что в нем содержатся опасные добавки? 6. Знаете ли вы о государственных службах контроля качества и безопасности пищевых продуктов? 7. Обращаете ли вы внимание на маркировку и срок годности продукта при его покупке? 8. Хотите ли вы больше узнать о пищевых добавках?

Ответы респондентов были разделены по возрастным группам и была составлена общая таблица положительных ответов на вопросы. Полученные данные свидетельствуют, что подавляющее большинство знает о наличии пищевых добавок в продуктах, но плохо информированы о последствиях употребления, о влиянии их на здоровье. Свыше 75% опрошенных хотели больше узнать о пищевых добавках (чаще это женщины и девочки). Информи-

рование потребителя о составе продуктов питания является не только марке-тинговой, но и экологической проблемой. Употребление продуктов питания, на первый взгляд «безобидных», приводит к трагическим последствиям.



Цели данной работы: 1 - изучение информированности учителей и учащихся о пищевых добавках (анкетирование и обработка данных);

2 - предоставление более детальной информации о пищевых добавках, влиянии их на здоровье человека; на способность к обучению;

3 – разработка рекомендаций для учащихся при покупке продуктов питания, содержащих пищевые добавки, которые помогут сохранить здоровье.

1. Пищевые добавки – это вещества естественного и искусственного происхождения. Специально вносимые в пищевые продукты для достижения определенных технологических эффектов (цвета, стойкости к порче, сохране-ния структуры и внешнего вида, вкуса и т. д.) Наличие пищевых добавок в продуктах указывается на потребительской упаковке, этикетке, пакете. Список разрешенных пищевых добавок постоянно пересматривается и обновляется.

2.Классификация пищевых добавок.

А. Пищевые добавки, обеспечивающие необходимый внешний вид и органолептические свойства продукта (пищевые красители, вкусовые, душистые вещества, пищевые кислоты)

Б. Пищевые добавки, предотвращающие микробную или окислительную порчу продуктов (консерванты)

В. Пищевые добавки, необходимые в технологическом процессе произ-водства пищевых продуктов (ускорители, разрыхлители, пенообразователи)

Принята единая система обозначения пищевых добавок, придающих продукту

Заданные свойства. Это индекс «Е» с цифрами, означает принадлежность

использованных в процессе приготовления к утвержденному в Европе перечню пищевых добавок. Цифровой код – характеристика добавки к продукту.

3. Некоторые характеристики пищевых добавок

А. Опасные: Е 110, Е 123, Е 151, Е 173-175

Б. Сомнительные: Е 102, Е 120, Е 150

В. Канцерогены: Е 131, Е 142, Е 210-217

Г.Разрушают витамин В-12: Е 220

Д. Нарушают деятельность желудочно-кишечного тракта: Е 221-226

Е. Нарушают функции кожи: Е 230, Е 231, Е 233

Ж. Вызывают сыпь: Е 311, Е 312

З. Содержат много холестерина: Е 320, Е 321.

Не разрешены в Украине!!! Е 103, Е 127, Е 140, Е 153-155 и т. д.



4. Содержание пищевых добавок в продуктах, которые пользуются большим спросом у потребителе: А. «Сделано в Китае»

Б. «Кубик губит»

В. «Долой жвачку!»

Г. « Сладкой газировке – нет!!!»

Д. « Колбасу врагу припасу!!!»

5. Негативное влияние пищевых добавок на способность к обучению.

Британский научный журнал «Ланцет» приводит выводы Агенства по пищевым стандартам, согласно которым целая группа добавок, используемых в напитках, печенье, конфетах и мороженом ведет к детской гиперактивности, быстрой утомляемости, импульсивности. При этом больше всего страдает способность детей учиться и в первую очередь читать.



6. Рекомендации:

- Делайте покупки осознанно, не поддаваясь на рекламные фразы

- Предпочитайте продукты с пометкой на упаковке «без консервантов».

- Реже покупайте продукты с ароматизаторами или вкусовыми добавками, красителями.

- Ограничьте покупку продуктов с подсластителями.

Отдавайте предпочтение продуктам с минимальным количеством пищевых добавок! Это поможет Вам сохранить здоровье!




ФОРМУЛА СЧАСТЬЯ ФЕДОРА ЛАЩЕНОВА
Бахмут Анна,

ученица 10-Б класса коммунального учреждения

«Луганский учебно-воспитательный комплекс

специализированная школа I-ой ступени - гимназия № 52» Луганской области

Руководитель: Резникова Н.Д.,учитель высшей категории

КУ «ЛУВК специализированная школа I-ой ступени- гимназия № 52»


Предмет, вынесенный в заглавие, с незапамятных времен чрезвычайно интересует историков и философов. Для исторической науки важно знать, является ли исторический процесс закономерным, могут ли влиять на него отдельные личности, или же они просто выполняют свою миссию, а их действия заранее обусловлены самим этим процессом. Философия же более склонна к исследованию возможности практического влияния личности на действительность и будущее. И хотя развитие исторического процесса сопряжено с множеством факторов, наибольшее значение имеет все-таки деятельность человека.

Проблема роли личности с каждой исторической эпохой представала в новом блеске своей сложности. Появление новых деятелей, сумевших потрясти мир, каждый раз требовало пересмотра взглядов и позиций, а анализ соответствия личности и среды стал одним из главных методов осмысления этой проблемы. Замечательным примером того, как личность влияет на ход истории, а также доказательством тому, что незаменимые все-таки существуют, может стать биография одного из самых титулованных спортсменов нашего региона. Это Федор Серафимович Лащенов, волейболист, Олимпийский чемпион, обладатель Кубка мира, чемпион мира и Европы, Заслуженный мастер спорта УССР, Почетный гражданин города Луганска.

Его спортивная карьера началась со случайности: худого и нескладного, но очень высокого паренька пригласили присоединиться к тренировке волейбольной команды провинциальной школы; как говорит сам Лащенов, «…не я выбрал волейбол, а волейбол выбрал меня». Через короткое время Федор, будучи всего лишь студентом-первокурсником, уже блистал в составе знаменитой ворошиловградской «Искры», которой он отдал 17 лет и из которой его пригласили в сборную СССР.

Совместно с рано ушедшим из жизни земляком и другом Валерием Кривовым Федор Лащенов достойно представлял наш город на самых знаковых соревнованиях. Более того, по замыслу тренера именно два луганчанина стали секретным оружием советской волейбольной сборной: их выпускали на площадку в самые ответственные моменты – например, олимпийский финал с болгарами, в котором команда СССР по ходу уступала, но в итоге выиграла со счетом 3:1.

Затем была тренерская работа, причем не только на Родине: Федор Серафимович был наставником команд из Турции, Израиля, Пакистана, неизменно приводя их к успеху: и наша «Искра», и стамбульский «Эджзачибаши», и «Хапоэль» из израильского Кирьят-Яма стали чемпионами в своих первенствах во многом благодаря усилиям луганчанина Лащенова. Но случились ли все эти успехи, если бы не упорство подростка, который в стремлении стать своим в новом классе и понравиться девочкам упорно, изо дня в день бегал по ровеньковским курганам и тягал кирпичи вместо гантелей?

Возможно, выбор луганского спортсмена в качестве личности, повлиявшей на ход истории, да еще и после столь подробного изложения хронологии изучения этого явления, может вызвать недоумение. Но еще одна цитата от Лащенова достойна того, чтобы высечь ее в граните и установить на всех центральных площадях мира: «Формула счастья существует. Когда-то вычитал такое определение счастья: это борьба, преодоление, перемены. Все это есть не только в жизни, но и в спорте, и я могу считать себя счастливым человеком». Что это, если не практическое, высказанное реальным человеком подтверждение главенствующего положения личности в историческом процессе?

Движение общества от прошлого к будущему не может быть линейным и предопределённым. На его маршрут и траекторию влияет каждая личность, и это ей предстоит нести ответственность за свои действия перед историей и обществом, получая либо признание современников, либо порицание от потомков. Умение признавать ошибки и поражения, постоянная мотивация на новые свершения, «вечный огонь» души, ведущий вперед, не дающий остановиться и погрязнуть в сиюминутной рутине, стремление, самоотдача и внутренняя сила – вот личностные качества, позволяющие с гарантией избежать неприятностей в грядущем. Они и составляют основу личности Федора Лащенова.
Проблема сенсу життя у людини

Башликова Анастасія,

учениця 7 класу КЗ «Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №11

з поглибленим вивченням окремих предметів» Харківської міської ради, вихованка гуртка «Юні історики-краєзнавці» КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради. Керівник: Сахно А.Б., керівник гуртків, методист КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради
Поняття сенсу життя наявна в будь-якій розвиненій світоглядній системі, виправдовуючи і витлумачуючи властиві цій системі моральні норми і цінності, демонструючи цілі, що виправдовують наказує ними діяльність.

Соціальне становище індивідів, груп, класів, їх потреби і інтереси, прагнення та очікування, принципи і норми поведінки визначають зміст масових уявлень про сенс життя, які при кожному суспільному ладі мають специфічний характер, хоча і виявляють відомі моменти повторюваності.

Давньогрецький філософ Аристотель, наприклад, вважав, що метою всіх людських вчинків є щастя, яке полягає у здійсненні сутності людини. Для людини, сутність якого - душа, щастя полягає в мисленні і пізнанні.

Епікур і його послідовники проголошували метою людського життя отримання задоволення (гедонізм), що розуміється не тільки як чуттєве насолоду, а й як порятунок від фізичного болю, душевного неспокою, страждань, страху смерті.

До епохи відродження сенс життя гарантувався людині ззовні, з Возраждения людина сама визначає сенс свого існування

Німецький філософ XIX століття Артур Шопенгауер визначив життя людини як прояв якоїсь світової волі: людям здається, що вони надходять за власним бажанням, але насправді ними рухає чужа воля. Будучи несвідомою, світова воля абсолютно байдужа до своїх творінь - людям, які кинуті нею на свавілля випадково складних обставин. Згідно Шопенгауером, життя - це пекло, в якому дурень женеться за насолодами і приходить до розчарування, а мудрець, навпаки, намагається уникати бід через самообмеження - мудро живе людина усвідомлює неминучість лих, а тому приборкує свої пристрасті і ставить межу своїм бажанням.

Як сказав Жан-Поль Сартр, «існування приходить до сутності», «людина насамперед існує, наштовхується на себе, відчуває себе у світі, а потім визначає себе. Немає ніякої людської природи, оскільки немає ніякого Бога, щоб мати її задум »- отже, немає ніякої визначеної людської природи або первинної оцінки окрім тієї, що людина привносить у світ; люди можуть бути оцінені або визначені за їхнім діям і виборів - «життя до того, як ми її проживемо, - ніщо, але це від вас залежить надати їй сенс».

Говорячи про сенс людського життя і смерті, Сартр писав: «Якщо ми повинні померти, то наше життя не має сенсу, бо її проблеми залишаються невирішеними і залишається невизначеним саме значення проблем ... Все суще народжене без причини, продовжується у слабкості і вмирає випадково ... Абсурдно , що ми народилися, абсурдно, що помремо »

Фрідріх Ніцше характеризував нігілізм як спорожнення світу і особливо людського існування від сенсу, мети, збагненною істини або істотної цінності. Термін «нігілізм» походить від лат. «Nihil», що означає «нічого». Ніцше описував християнство як нігілістичну релігію, оскільки вона видаляє сенс із земного життя, концентруючись взамін на передбачуваної потойбічному житті. Він також бачив нігілізм як природний результат ідеї «смерті Бога» і наполегливо стверджував, що ця ідея була тим, що має бути подолано, повертаючи сенс на Землю. Ф.Ніцше також вважав, що сенсом життя є підготовка Землі до появи надлюдини: «Людина - це канат, натягнутий між мавпою і надлюдиною», - що має певні спільні риси з думкою трансгуманістів про постлюдини, людину майбутнього.

Мартін Хайдеггер описував нігілізм як стан в якому «... немає ніякого буття як такого ...», і стверджував, що нігілізм спочивав на перетворенні буття в просте значення.

Іншими словами, речі в особистому житті можуть мати сенс (важливість), але саме життя не має ніякого сенсу відмінного від цих речей. У цьому контексті говориться, що чиясь персональна життя має сенс (важлива для самої себе чи інших) у формі подій, що трапляються протягом усього цього життя, і результатів цього життя в термінах досягнень, спадщини, сім'ї і т. Д .. Але говорити, що саме життя має сенс - це неправильно вживати мову, так як будь-яке зауваження про важливість або значенні доречно тільки «в» життя (для тих хто живе її), робить твердження помилковим.

Розглядаючи питання, доречно виявити, як ця проблема розглядалася в різні епохи. Ряд тлумачів проблеми намагалися зменшити значення самоцінності людського життя шляхом закликів до самозречення і жертовності в ім'я майбутніх поколінь. Але людина повинна бути щасливий не в чужій, а в своєму житті. Щасливий не за рахунок інших і не на шкоду іншим. Суть проблеми стисло виражається у формі питання: "Для чого жити?". Є, пише французький філософ А.Камю, тільки одні фундаментальне питання філософії. Це питання про те, варто чи не варто життя того, щоб його прожити. Все інше - чи має світ три виміри, чи керується розум дев'ятьма чи дванадцятьма категоріями - другорядне. Серед багатьох підходів до вирішення цієї складної проблеми можна виділити декілька.

У сучасної християнської православної традиції проголошується: "людина не має меж своєї людської природи". Якщо Бог є вільна духовна особистість, то і людина повинна стати таким же. Перед людиною вічно залишається можливість ставати все більш і більш богоподібним. Не переробка світу на засадах добра, але вирощування в собі субстанциального добра. Вдосконалення людської природи всередині природи Божої виявляється джерелом радості і свободи.

Прихильники матеріалістичних уявлень вважають, що розвиток людини і людства визначаються їх внутрішньою логікою саморозвитку. Призначення людини не має нічого спільного з певним світовим розумом, абсолютом або богом. У матеріалістичної традиції сенс життя вбачається в саморозвитку людини, у вдосконаленні її сутнісних сил, здібностей і потреб. Цей процес обумовлений попереднім розвитком і має конкретне історичне реальний зміст.

Тому, категорію "сенс життя" можна визначити як регулятивне поняття, властиве якої розвинутої світоглядної системи, яке виправдовує і тлумачить властиві цій системі моральні норми і цінності, показує, в ім'я чого необхідна наказує діяльність.

Сенс життя - це філософська категорія, що відображає довгострокову, стійку, що стала внутрішнім переконанням особистості, що має суспільну та особисту цінність задачу, реалізується в її соціальної діяльності. Це завдання визначається системою суспільних відносин, цілями та інтересами суспільства і вільним вибором особистості.

Сенс життя - це самостійний свідомий вибір тих цінностей, які (за Е. Фроммом) орієнтують людини не на те, щоб мати (установка на володіння), а на те, щоб бути (установка на використання всіх людських потенцій). Сенс життя - в самореалізації особистості, в потреби людини творити, віддавати, ділитися з іншими, жертвувати собою заради інших. І чим значніше особистість, тим більше вона впливає на оточуючих її людей. Сенс життя полягає в тому, щоб удосконалюючи себе, вдосконалювати світ навколо себе.

Ці загальні уявлення про сенс життя повинні трансформуватися в сенс життя кожної окремої людини, обумовлений об'єктивними обставинами і його індивідуальними якостями.



Міні-скульптури Ужгорода
Бетлянин Олександр,

студент IV курсу, спеціальність „туристичне обслуговування”

Ужгородського торговельно-економічного коледжу Закарпатської області

Керівник: Свирид Дмитро Володимирович, завідувач туристсько-краєзнавчого відділу Закарпатського центру туризму, краєзнавства, екскурсій та спорту учнівської молоді, керівник гуртка „Історичне краєзнавство”


В час, коли відкриття пам’ятників уже стає мейнстрімом, і вигадати щось нове практично неможливо, в Ужгороді вирішили підійти до цього з іншого боку. Закарпатська область - майже найменша область України, Ужгород – найменший обласний центр України, тож і пам’ятники тут мають бути відповідні – найменші. За останні 3-4 роки в місті відкрили низку пам’ятників архітектора Михайла Колодка, які є дуже маленькими – розміром з людську долоню. Так, здалеку їх не побачиш і навіть зблизька не одразу помітиш, але, тим не менш, вони вже встигли стати цікавими точками в маршрутах для прогулянок туристів та жителів міста. Сьогодні ми пізнаємо кожен з них, і навіть дізнаємось місцезнаходження цих пам’ятників. Мабуть цікаво знати, що якщо в Нью-Йорку є знаменита статуя Свободи, то в Ужгороді є власна – найменша у світі – “Свободка“, як її лагідно називають мешканці. Також своє місце на набережній Ужгорода отримав і бравий вояк Швейк, який відомий багатьом поціновувачам гумору Ярослава Гашека у всьому світі. До речі, клон ужгородського Швейка оселився у чеському містечку Липнеце-над-Сазавою. Зовсім неподалік від маленького Швейка можна побачити дивну річ: зав’язані у вузол перила набережної. За словами архітектора, це – „вузлик на пам’ять”, адже саме тут поставлять наступний міні-пам’ятник, який буде присвячений силачу Кротону. А маленький пам’ятник Ференцу Лісту, який відкрили в травні 2012 року біля ужгородської Філармонії, пережив чи не найбільше пригод серед усіх сьогоднішніх учасників роботи. Скульптура маленького Миколайчика, пам'ятник відомому закарпатському художнику Гаврилові Глюку, міні-скульптура корабля Carpathia, міні–пам’ятник Орієнтувальнику та інші – все це ви знайдете в даній роботі.
ОБРАЗЫ ДОБРА И МИЛОСЕРДИЯ В ТВОРЧЕСТВЕ НАТАЛЬИ МОРОЗОВОЙ-МАВРОДИ
Билаш Ольга,

ученица 11 класса КУ «УВК специализированная

школа І ступени - гимназия №52» г. Луганск

Руководитель: Дурницкая О.А., учитель русского языка,

учитель высшей категории, старший учитель
Мы живём в нелёгкое время, когда, кроме проблем политических, экономических, экологических, остро встают проблемы морально-нравствен-ного состояния общества.

Наш соотечественник, великий ученый, писатель и лексикограф Владимир Иванович Даль толковал слово мораль как «нравственное ученье, правила для воли, совести человека». По его словам, духовность - это «устремление человека к тем или иным высшим ценностям и смыслу, идеалу, стремление человека переделать себя, приблизить свою жизнь к этому идеалу и внутренне освободиться от обыденности». Духовно и нравственно развитый человек никогда не совершит насилия ни по отношению к другому человеку, ни по отношению к природе. Чтобы добиться такой духовности, нужно работать над собой, развивать свои моральные качества. Для воспитания гармоничной, духовно развитой личности всегда необходим был яркий пример, образец для подражания. К сожалению, средства массовой информации сейчас пропаганди-руют культ личности жёсткой, циничной и эпатажной. А в литературе и кино преобладают герои агрессивные, безжалостные, недолго размышляющие над проблемами добра и зла, эдакие "рыцари без страха и упрёка" "с большой дороги". Многие сейчас забыли, что настоящая литература должна учить состраданию, милосердию, любви к людям как абсолютной ценности на земле, доброте как главному качеству души.

Мы решили остановиться в этой работе на творчестве нашей талантливой современницы, поэтессы и писательницы Натальи Морозовой - Мавроди. Наше знакомство состоялось на заседании Литературной гостиной в стенах Луганской ЦГБ для взрослых в 2012 году. Наталья Владимировна - человек с ярким талантом, твёрдым характером и активной жизненной позицией. Как любой интеллигентный человек, она откликается всей душой и творчеством на проблемы общества. Своими произведениями Морозова -Мавроди учит добру и милосердию. В стихотворении "Фантомная боль" задаёт всему миру вопрос:

Мы, люди-цари, подобные Богу,

Что с жизнью творим?

Мостим ЧЕМ дорогу?

Не найти ответа, если сердце будет полно злобы и ненависти, у челове-чества нет будущего, если оно не поймёт: "Спасёт лишь любовь - Бездушье жестоко". Стихи луганской поэтессы о многом заставляют задуматься. Не только бездушие жестоко, не менее страшно и равнодушие к чужой беде, неспособность понять чужую боль. Именно в наш век скоростей, новых технологий и бизнес-проектов люди всё более отдаляются друг от друга и всё менее находят времени на простое дружеское участие и ободряющую улыбку. Одиночество человека в городской толпе - это тоже одна из проблем современности. Но вечен "закон бумеранга":

Поступки наши к нам вернутся,

- Улыбки луч и в сердце шрам

Когда-то эхом отзовутся.

Тема любви, занимает основное место в творчестве Натальи Владимировны. Только это чувство в мире, где всё так ненадёжно, может стать спасительным маяком: Всё в мире зыбко и не вечно,

Но убеждаюсь вновь и вновь,

Что в нашей жизни быстротечной

Непобедима лишь любовь.

Некоторые люди, к сожалению, привыкли все оценивать в жизни конкретным практическим результатом. Каждый шаг, по их мнению, должен приносить мгновенную пользу. Такой подход к жизни свидетельствует об ограниченности мышления. Жизнь – это длительный процесс. Литература развивает как ум, так и чувства, пробуждает душу. Чтобы решить проблему духовно-нравственного кризиса, люди должны почаще обращаться к своей совести, слушаться ее голоса, отказываться от всего того, что заставляет нас поступать не по совести.
ФІЗИКА – ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ
Білокінь Юлія,

учениця 7 класу Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Полтавського району

Полтавської області, вихованка Полтавського обласного центру
науково-технічної творчості учнівської молоді Полтавської обласної ради

Керівник: Драч Людмила Сергіївна, керівник гуртка «Юний фізик»

Полтавського обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді

Полтавської обласної ради


Фізика - одна з найпрекрасніших наук. Вона показує нам, який великий і водночас близький до людини світ, в якому ми живемо. Фізика дає змогу людині відчути свою велич, надзвичайну силу свого розуму, робить її наймогутнішою істотою у світі.

Історія фізики тісно пов'язана з історією суспільства. Це цілком природно, оскільки фізика, як будь-яка наука, є важливою складовою культури, а науковий розвиток, безумовно, визначається розвитком цивілізації в цілому. Причому фізика у великій мірі і залежить від рівня розвитку, і зумовлює розвиток продуктивних сил суспільства. У зв'язку з цим розвиток фізики визначається розвитком як матеріальної культури, так і загальної, духовної культури. Відзначимо, що духовна культура повинна розумітися в найширшому сенсі, тобто включати в себе освіту, ідеологію, державний устрій.

Розвиток науки був складовою загального процесу інтелектуального розвитку людського розуму і становлення людської цивілізації. Не можна розглядати розвиток науки відокремлено від процесів розвитку мови, писемності, лічби, мистецтва, формування світогляду та виникнення філософії. Накопичення знань відбувається в процесі розвитку цивілізацій; усім відомі досягнення давніх цивілізацій (єгипетської, месопотамської та ін.) у галузях астрономії, математики, медицини. Першою й головною причиною виникнення науки є формування суб’єкт-об’єктних відносин між людиною і природою. Уже в епоху палеоліту людина створює перші знаряддя праці з каменю й кістки — сокиру,ніж, скребло, спис, лук, стріли, починає використовувати вогонь і будує примітивні житла. В епоху мезоліту людина плете сітки, будує човни, займається обробкою дерева. У період неоліту (до ІІІ тис. до н. е.) людина розвиває гончарне ремесло, освоює землеробство,займається виготовленням глиняного посуду, використовує мотику, серп, веретено, глиняні, рублені, пальові будівлі, опановує метали. Тоді ж починає використовувати тварин як тяглову силу,винаходить колісні візки, гончарне колесо, вітрильник, міхи. До початку І тис. до н. е. з’являються знаряддя праці із заліза. Другою причиною формування науки є ускладнення пізнавальної діяльності людини: освоєння різних видів перетворювальної діяльності, глибокі зміни в структурі психіки. Історія фізики тісно пов’язана з історією суспільства, оскільки фізика, як і будь-яка наука, є важливою складовою культури, а науковий розвиток, безумовно, визначається розвитком цивілізації в цілому. При цьому розвиток фізики значною мірою залежить від рівня останньої і зумовлює розвиток продуктивних сил суспільства. Отже, рівень фізичних знань визначається розвитком як матеріальної культури, так і загальної — духовної — культури.

Дослідивши ланцюжок розвитку фізики, учені з’ясували, що своїм корінням фізика сягає часів Давньої Греції. Виявляється, саме стародавні греки, спростувавши теорію тотального контролю богів, намагалися пояснити природні явища науковим шляхом. «Фізика» — так назвав першу відому нам наукову працю про природні явища давньогрецький учений Аристотель, який жив у IV ст. до н. е. Цей фундаментальний трактат, що заклав підвалини фізики як науки, складається з восьми книг. Уперше фізика розглядається не як учення про природу, а як наука про рух, категорія якого передбачає час, простір і місце. У своїх фізичних трактатах Аристотель пропонує універсальну схему чотирьох причин, що відіграють важливу роль у фізиці: формальна причина (що це?), матеріальна причина (з чого складається?), рушійна причина (звідки походить?), цільова причина (заради чого існує?). Книга Аристотеля служила основним «підручником фізики» впродовж майже двох тисячоліть. Наступний вирішальний крок у розвитку фізики зробив видатний італійський учений Галілео Галілей (1564–1642). Його вважають основоположником фізики в її сучасному розумінні — як дослідної (експериментальної) науки. Галілей дослідним шляхом спростував деякі важливі положення Аристотеля.



Фізика досліджує механічні, теплові, електромагнітні, світлові явища, а також будову речовини. Завданням фізики, як і інших наук, є пошук законів, за допомогою яких можна пояснювати та прогнозувати широке коло явищ.

Навчившись прогнозувати фізичні явища й керувати ними,людина стала «велетнем»: вона створила двигуни, у мільйони разів потужніші за людські руки, комп’ютери, які розширили можливості науки, техніки й мистецтва, об’єднала всіх жителів Землі надійними системами зв’язку. Відбулися глибокі, якісні зміни в багатьох галузях науки й техніки, пов’язані з важливими відкриттями в галузі фундаментальної фізики. Відкриття радіоактивності, електромагнітних хвиль,ультразвуку, реактивного руху тощо сприяли тому, що людина,застосовуючи ці знання, просунула розвиток техніки далеко вперед. Людина навчилася передавати на відстань не лише звук, але й зображення. Людина вийшла в космос, висадилася на Місяці, побачила його зворотний бік. За допомогою унікальних оптичних приладів можна дізнатися, з якої речовини складаються далекі планети. Отримані дані коли-небудь дозволять людині зробити нові надзвичайні відкриття, що приведуть до подальших досягнень у науці й техніці. Наука стала продуктивною силою. Однак справа не лише в «практичній» цінності фізики: знання фізики необхідне кожному з нас, щоб задовольнити природну цікавість у розумінні навколишнього світу. Фізичні знання і методи народжують нові науки, наприклад, біофізику, геофізику, астрофізику.



Фізика відіграє важливу роль в житті суспільства, впливає на розвиток техніки, в той же час власний розвиток фізики знаходиться в прямій залежності від потреб суспільного виробництва, рівня розвитку техніки і від світогляду її творців. Будь-яка наука сама по собі представляє перш за все певну систему ідей, понять, категорій та законів, які більш чи менш адекватно відображають дійсність, дають достовірні дані про існування суб'єктивного світу. Всі природничі науки мають між собою те спільне, що вони вивчають різні сторони єдиного матеріального світу. Звідси слідує, що ці науки повинні користуватись самими загальними теоретичними і методологічними положеннями, які адекватно відображають найбільш загальні властивості матерії, що знаходиться в стані постійних змін, руху. Філософія як наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення є єдиною науковою методологією всіх природничих наук. Об'єктивною основою взаємозв'язку філософії та фізики є матеріальна єдність загального і конкретного в розвитку матерії, загальних і конкретних законів.
ОСНОВЫ БЕЗОПАСНОСТИ ЖИЗНИ ЧЕЛОВЕКА В ИНФОРМАЦИОННОЙ СРЕДЕ
Бойко Ангелина,

ученица Введенского учебно-воспитательного комплекса Чугуевского районного сонета Харьковской области, воспитанница Чугуевского районного Центра туризму,

краеведения и экскурсий ученической молодежи

Руководитель: Мандрыгина С.С., руководитель кружка


Проблема безопасности жизни человека в информационной среде на сегодняшний день очень актуальна, что обусловлено рядом фактором.

На наш мозг в последние десятилетия обрушился совершенно немыслимый поток информационной стимуляции. Современные средства массовой информации всех видов образовали глобальную информационную систему фантастически энергетического уровня. Это значит, что человеческое сознание уже попало в искусственно созданную им же самим ловушку и сегодня представляет собой все больше раскручивающуюся “белку в колесе”.

Более того, прогрессирующее развитие информационных психотехнологий ведет к тому, что эта ловушка с каждым днем обустраивается все более изощренными методами воздействия, на которые человеческий мозг не был рассчитан и потому оказался совершенно беззащитным по отношению к ним.

Хотя интерес к вопросу информационного воздействия на человека и общество огромен, его изучение имеет преимущественно прикладной характер в рамках узких дисциплин.

В 1895 году был изобретен аппарат, который положил начало развитию синематографа и киноиндустрии, сыграл основную роль в появлении телевидения. Изобретение кинематографа связывают с именами Огюста и Луи Люмьер.

С 1 октября 1931 г. в Советском Союзе начались регулярные телевизионные передачи. Первая передача изображения со звуковым сопровождением состоялась в 1934 г. Статистика свидетельствует о том, как быстро входил телевизор в дома людей. В 1950 г. один телевизор приходился в среднем на 12 тыс. человек, в 1955 г. - на 2,5 тыс., в 1960 г. - на 45 человек, в 1970 г. - на 15 человек, в 1980 г. - на 4 человека. Именно на конец 70-х годов прошлого столетия приходится обретение телевидением новой роли: оно становится основным источником информации для большинства населения в развитых странах; охват им потенциальной аудитории достиг практически 100%. Важным является тот факт, что для граждан нашего государства, как наследие из прошлого, телевидение и печатное слово есть истина в последней инстанции.

Самыми распространенными видами медиавоздействия являются: воздействие сексуально-откровенного характера, воздействие новостей, воздействие рекламы, воздействие развлекательной медиапродукции.

Учеными выявлено, что в среднестатистической семье телевизор работает до семи часов в день: на каждого члена семьи в среднем приходится по четыре часа. Современный человек нуждается в постоянном пополнении своего информационного запаса, и основной канал ее получения - зрительный: 80% всей информации мы получаем через орган зрения.


РІВЕНЬ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ У ТЕКСТАХ ЗОВНІШНЬОЇ РЕКЛАМИ В м. ПОЛТАВА
Боровенська Анжела,

учениця 11 класу Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Полтавського району Полтавської області

Керівник: Ярош Наталія Іванівна, вчитель української мови та літератури

І категорії Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Полтавського району Полтавської області


Наше дослідження присвячене вивченню питання рівня мовної культури текстів зовнішньої реклами в Полтавському обласному центрі. Близько в сімдесяти відсотках реклами спостережено мовленнєві помилки. Прикро, що рекламні оголошення в Україні продовжують називати об’явами. Унаслідок цього страждає не лише форма, а й зміст.

На жаль, ні яскраво оформлені білборди, ні розмальований рекламними гаслами громадський транспорт не здатні замаскувати елементарне незнання правил чинного правопису та основ пунктуації.

Правильна і грамотна мова – основна ознака конкурентоздатності, але часто ми спостерігаємо протилежне. Лінгвісти впевнені – помилки ускладнюють сприйняття тексту і заважають опанувати зміст речення.

Дослідження мови реклами зачіпає не тільки питання спеціальної лексики, а й рівня її культури.

Об’єктом нашого дослідження є зовнішня реклама. Рекламісти вважають її одним із найефективніших рекламних носіїв. Вона впливає на людей при походах у магазини, на роботі і на відпочинку, день і ніч, збільшуючи прибуток від продажу рекламованих товарів.

Найбільш поширеною площиною зовнішньої реклами є білборд. До речі, полтавці часто вживають неправильне "бігборд". Тож для початку давайте з’ясуємо правильність уживання терміну. По-перше, афіша, реклама на дошці у перекладі англійською звучить як billboard. Звідки ж у Полтаві взявся поширений нині помилковий термін «бігборд»? Припускаємо, що від назви великого європейського рекламного холдингу «Big Board Group», і поширюють таку інформацію непрофесіонали. Серед професіоналів такого терміну, як «бігборд» не існує.

Отже, писати й читати правильно – білборд. А ще краще вживати український відповідник – рекламний щит, рекламна дошка.

Якщо ж рекламний плакат виконано креативно і грамотно, він закріплюється в пам’яті потенційного клієнта на рівні підсвідомості. Слово «грамотно» бажано розуміти, як «з дотриманням правил чинного українського правопису».

Недостатній рівень культури мови соціальних комунікацій, їх безграмотність і брак моральної свідомості – болюче й актуальне питання, оскільки впливає на формування і стан вітчизняної масової культури. А тим часом якраз мовна етика медійного простору – один із головних чинників розвитку української реклами європейського й світового стандарту.

Мова, подекуди безграмотна, а часом непристойна, свідомо тиражується та узаконюється в сучасних масових комунікаціях, нав’язується як інтелектуальний та духовний стандарт, еталон публічного спілкування. Це є серйозна етична проблема.

Безперечно, культура мови рекламної сфери залежить від мовної політики, суспільних функцій мови, поширення престижу літературної мови через освіту, театр, видавничу діяльність, засоби масової інформації.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал