Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка19/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   37

Медведєв Леонард,

учень 10-б класу Берегівської загально освітньої школи №1, вихованець Закарпатського центру туризму, краєзнавства та екскурсій та спорту учнівської молоді

Керівник: Медведєв В.В.- керівників гуртків Закарпатського центру туризму,

краєзнавства, екскурсій та спорту учнівської молоді


В основе духовності будь-якого народу лежать, світоглядні уявлення, які зокрема проявляються через систему вірувань та повір`в. Народний світогляд українців має три основних історичних шари: демонологічний, міфологічний та християнський.

Демонологічний більш глибинний, притаманний часам, коли люди персоніфікували як надзвичайні природні явища, так і конкретні предмети оточуючого світу, вбачають в них демонів. Створення узагальненого образу нечистої сили сягає найдавніших часів. Неосягнений світ української народної демонології посідає значне місце в системі традиційної духовної культури українців. Комплекс уявлень та вірувань про демонічних істот, які не мають божественного походження, легендарного статусу і є персонажами казок, легенд, переказів, оповідів. Окрім того, важливою ознакою демонічних персонажів є повсякденне існування в людському світі та постійна різного роду комунікація з людьми. Надприродні істоти населяли весь простір займаний людьми. Пантеон української десмології є широкий у своєму значенні , адже персонаж надприродних істот супроводжували людину на протязі всього її життя і були невід’ємною частиною. За всіма критеріями українська демонологія являє собою розвинену сферу духовної культури. В основі її лежить ідея одухотворення всього оточуючого світу, сприймання природи, як живого організму наповненого різноманітними духами. Це проявляється через цілу систему культів: предметів ( у тому числі заможних покійників) рослин, тварин, води, вогню, родинної оселі і сил природи.

Протягом багатьох років українці жили поряд з демонічними персонажами які заворожували, лякали, намагалися всіляко нашкодити людям, їхні надприродні можливості , магія, потворна зовнішність , зробили їх і людських уявах надзвичайними створіннями. Тому не дивно, образ демонічних істот знайшов своє місце в усній народній творчості. Людська пам'ять обачливо береже фольклорні оповідання , народні вірування, уяви в щось не земне, складені і уподобані народним загалом. Переповідалися вони, в основному, на вечорницях у довгі осінньо - зимові вечори. Хтось сприймав перекази, як казку - вигадку, хтось - як факт, якій відповідає дійсності. Одні вірили, інші ні, проте слухали та переповідали з великим задоволенням. Жодна людина не залишилася байдужою до переказів про демонічних істот. З приходом християнства та вірою в Бога надприродні духи не відійшли на задній план, навпаки їхня популярність набула ще більшого розголосу, адже тепер супротив добра і зла, що є невід'ємною частиною вірувань народів світу.

Ставлення до демонічних істот було дуже не однозначне і сильно відрізнялися навіть в межах одного етнічного району. Закарпаття є багато населений етнічний регіон, де перемішався вплив культур сучасних народів. Українці Закарпаття прагнули залишитися тими якими є насправді. Вони живуть своїм корінним життям, мислять не чужою, а своєю головою. Можна сказати за висловом відомого вченого фольклориста Йосипа Бодянського3, живуть «…самостійно й безпосередньо і, таким чином, живуть усіма силами свого життя…» Хронологічні межі дослідження охоплюють період від кінця ХІХ- початок ХХІ ст. Визначення хронологічних меж зумовлене характером джерельної бази, основу, якої складають матеріали польових етнографічних досліджень та опубліковані матеріали кінця ХІХ - початок ХХІ ст.

Територіально робота охоплює територію Закарпаття. Вибір дослідженої території зумовлений характером джерельної бази.

Основу джерельної бази становлять польові етнографічні матеріали, записані автором у селах Хустького, Міжгірьського та Іршавського районах Закарпатської області під час польового етнографічного пошуку матеріалів для написання даної роботи. Зауважимо також, що зазначені території є складовими частинами історично - етнографічного Закарпаття.

Окрему групу становлять опубліковані джерела, з яких найбільшої уваги заслуговують праці Ю.Жатковича , який докладно описав етнографічне районування Угорської Русі ( Закарпаття)подав значну кількість звичаїв та повір'я українського населення Закарпаття. Ф. Потушняк більше уваги поділив демонічним персонажам, способи співжиття та демонологічні властивості людей, а також, звірям, птахам, рослинам у народному віруванні. У праці використано роботи українських етнографів, яких цікавить (цікавили) проблематика демонічних вірувань через традиційне уявлення українського народу. Це перед усім В. Гнатюк , Ф.Калесса, В.Войтович , Л.Виноградова, Н.Хобзей, В.Галайчук, К.Кутельмах, Н.Левкович, Л.Кірчів, І.Сенько, Ю.Чорі, М.Тиводар та інші. Дослідники ґрунтовно охарактеризували діяльність нечистої сили в традиційній уяві українців хочу окремо визначити праці В.Гнатюка зібрані під час польових етнографічних експедицій. Дослідник виділив локальні особливості демонічних персонажів. В цьому значну увагу зосередив на роботі з інформаторами. Матеріали зібрані В.Гнатюком є неоціненим здобутком для по дальшому вивчені даної Незважаючи на наявність роду публікацій з демонічних уявлень українців, досліджувана тема не вичерпана, що свідчить, про те, що дана тематика чекає на нові спостереження, дослідження, адже носій великих знань і спостережень за даними на сьогоднішній день казковими персонажами є народ. На превеликий жаль на сьогоднішній день молодь мало надає належного культурі вірувань та уявлень наших предків. Людей які можуть нам повідомити інформацію про тих чи інших демонічних створень стає все менше, але не стоїть і він бере своє. Кожна розповідь інформатора збагачує народну культурну спадщину українського народу.

Жителі мого селища – герої АТО
Михлик Наталія,

вихованка гуртка «Мій рідний край» Казанківського БДЮТ,

Казанківської районної ради, Миколаївської області

Керівник: Матвєєвич Валентина

Георгіївна, методист, керівник гуртка БДЮТ


  • Україна – відносно молода держава, проте має довгу та драматичну історію. До здобуття незалежності в тисяча дев’ятсот дев’яносто першому році Україна почергово входила до складу кількох великих держав. Наша культура нараховує близько півтора тисячоліття, у ній органічно поєднані автентичність та вплив християнської, європейської та інших видатних культур світу. Українці зробили свій внесок у розвиток світової науки, філософії та мистецтва.

  • Сучасна Україна – це країна з великими можливостями. У нас є все для того, щоб досягти благополуччя для всіх – географічне положення, корисні копалини, родюча земля, розумні люди. Не вистачає лише високого рівня правового регулювання всіх сфер життя. Дуже б хотілося, щоб уряд та заможні люди не були байдужими до проблем країни, підтримували розвиток нових технологій, які б сприяли очищенню довколишнього середовища. Зараз про Україну знають в усьому світі завдяки нашим землякам – спортсменам, діячам науки та мистецтва.

  • Та нажаль зараз дуже складна, важка та вбивча ситуація в країні.

  • Мене звати Наталія, я живу в Україні, столиця якої є – Київ. А саме живу в смт Казанка, Миколаївської області. Це невелике селище міського типу, яке процвітає з кожним роком. Я дуже пишаюсь тим, що я – українка! Моя країна найкраща! Та на жаль, зараз дуже нелегка ситуація в країні, чим я схвильована.

  • Михлик Сергій Олександрович – це мій батько. Так сталось, що він теж, брав участь в бойових діях. Їм було дуже важко, через нестачу боєприпасів, їжі та води.

  • 12 квітня 2014 року прийшла повістка з місцевого воєнкомату, про призвання батька до бойових дій в Україні. Мій тато – наводчик - стрілок.

  • Серед них були чоловіки різного віку та різного звання. Були офіцери, майори, капітани і навіть генерали, та вони були на рівні з усіма, адже зараз вони просто солдати.

  • Після тривалої облоги, їм вдалось вирватись на волю і потрапити до Миколаєва. Інші бійці 79 роти зробили їм так названий «коридор», в цій роті був Татарчук Віталій. Роту мого батька виводив командир Мельников, якому потім тато особисто потиснув руку. Під час виведення з облоги батько проїздив повз міста: Запоріжжя, Мелітополь, Миколаїв.

  • Я дуже пишаюсь своїм татусем, адже він є героєм моєї країни, а понад усе для мене. Я хочу, щоб припиналась війна, адже за цю безглузду війну пролилося занадто багато невинної крові наших чоловіків. Тож звертаюся до нашого правління з проханням припини воєнні дії на України та прийняти заходи для ліквідації сепаратистів та бойовиків. Буду щиро вдячна на відгук про моє прохання.



ПЕДАГОГІКА Г.С.СКОВОРОДИ
Мізяк Тетяна,

учениця 8 класу Баранівської ЗОШ І-ІІІ ступенів,член гуртка «Юні етнографи»

Валківського ЦТКЕУМ Валківської районної ради Харківської області

Керівник Пипа Світлана Володимирівна, вчитель української мови та літератури,

керівник гуртка «Етнографічне краєзнавство» Валківського районного центру туризму

краєзнавства та екскурсій учнівської молоді


Г.С.Сковорода – великий поет, філософ, просвітитель і гуманіст вважається однією з найяскравіших постатей в українській культурі. Його твори мають велике пізнавальне і виховне значення.

Г.Сковорода ніколи не думав про почесті, багатство, славу, завжди зберігав людську гідність, умів належно відповісти тим, хто його ображав або кепкував з нього.

Свою педагогічну діяльність Г.Сковорода розпочав ставши викладачем поетики в Переяславській колегії. Молодий професор відрізнявся від інших викладачів. Він просто і дохідливо пояснював складні теоретичні поняття, наводив численні цікаві приклади, нерідко з фольклорних творів. Прагнучи розвивати розум та природні задатки своїх слухачів, Сковорода вимагав розуміння наукових положень і відкинув механічне зазубрювання тексту підручника, що в ті часи було основним методом навчання. Нерідко ходив з студентами в поле, ліс, на річку, вчив спостерігати й розуміти природу. Потай від начальства навчав їх співати заборонені тоді пісні антикріпосницького змісту, зокрема народні. Сковорода рішуче виступав проти фізичного покарання студентів, приниження їхньої людської гідності. За новаторство у викладанні вчителі – схоласти звинувачували його у вільнодумстві, писали доноси, зводили наклепи.

Внаслідок того, що переяславський єпископ через свою відсталість не зумів розібратися в написаному молодим ученим підручника з поетики «Разсужденіе о поезії и руководство к искусству оной», виник конфлікт, і Сковорода змушений був залишити стіни колегії. Він повертається до Києва і ще два роки вчиться в академії, але останнього курсу не закінчив.

У 1754 –1759 роках Григорій Савич жив і працював у селі Коврай на Переяславщині, де був домашнім учителем сина поміщика Томари. Навчаючи Василька, Григорій Савич ніколи не давав йому готових висновків, вів заняття переважно у формі бесіди, змушуючи хлопця висловлювати власні судження.

Також Г.Сковорода був дуже дружний зі своїм вихованцем Михайлом Ковалинським. Перед своєю смертю Сковорода залишив заповіт Ковалинському «Не забувай ніколи того, про що ми говорили. Будь милосердним, мудрим, тримайся завжди правди. Шукай невтомно істину».

Хоч і добре було Григорію Савичу в Короваї, його тягне до спілкування з молоддю, і він стає у Харківському колегіумі викладачем синтаксису, грецької мови та етики, або, як тоді казали, основ доброчинності. Незвичайний це був учитель: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; учив тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство – найбільша людська вада. Студенти любили свого вчителя, радилися з ним, бували в нього дома. Проте незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів.

За своїми природними задатками Г.Сковорода був педагогом, але вчити молодь так, як він вважав за потрібне, йому забороняли. Тоді він став народним учителем. У хатах, на пасіках, сільських вулицях, ярмарках говорив людям про смисл життя, добро і зло, читав свої художні та філософські твори, пояснював різні явища суспільства і природи, викладав свої філософські та педагогічні ідеї; у вільний час учив грамоти селянських дітей. Одним словом «Він жив, як і вчив, і вчив, як жив» - найкраща риса педагога. У народі Григорій Савич залишив по собі добру пам'ять. Люди твердили, що ті хати, в яких побував великий народний учитель, ніколи не покидало щастя.


МУЗЕЙНА СКАРБНИЦЯ «ПЕРЕВЕСЛО» - ШЛЯХ ДО ПОШУКУ, ЗНАХІДОК, ВІДКРИТТІВ
Могильник Яна,

учениця 9 класуХитцівської ЗОШ І-ІІ ступенів

Гадяцького району Полтавської області

Керівник: Зубко Л. В., вчитель історії Хитцівської ЗОШ І-ІІ ст


Сучасний світ без упину змінюється, зростає інтенсивність потоку інформації, стрімкість розвитку новітніх технологій перевищує можливості людини вчасно та відповідно реагувати на них. Шаленими темпами прогресують засоби пізнання світу та форми розвитку людини.

Що сьогодні може врятувати від психічного та фізичного перевантаження?

Дедалі більше людей сьогодні шукають духовного порятунку та шляхів гармонізації. Хто свідомо, а хто завдяки інтуїції чи інстинкту самозбереження намагається втекти від того шаленого темпу життя, що для багатьох з нас стає вже не засобом руху вперед, а причиною психічних розладів, фізичних хвороб.

Під особливий вплив сучасних технологій потрапляють діти різного віку. Дитяче дозвілля заполоняють комп’ютери. Дедалі складніше батькам зупинити віртуальний світ живим спілкуванням і мистецтвом, справжніми емоціями, рухами, почуттями. Тенденції підміни творчого духовного розвитку дитини, умовно кажучи, уроками математики чи англійської досягають критичної межі.

Традиційна культура, що століттями розвивалась та гармонійно існувала в своєму природному середовищі,нині в умовах ХХІ ст. може стати засобом порятунку для багатьох, адже несе у собі глибинне та справжнє, вивірене часом і досвідом, пропущене через десятки сотень поколінь духовне начало, що може бути потужним джерелом розвитку та формування дитини.

У становленні культурного середовища сьогодення важливу роль має відіграти сучасний музей. У розвинутих країнах музеї вже давно здолали уставлені рамки свого функціонування як місця для збереження витворів «мистецтва» за зачиненими дверима. Роль музею у розвитку і формуванні здорового суспільства сьогодні є чи не найважливішого з з-поміж багатьох установ культури та освіти, тому важко уявити сучасну країну без дієвого й актуального музейного простору.

Виховну, освітню, пізнавальну та просвітницьку функції сучасні музеї реалізовують, залу маючи тисячі відвідувачів, будучи конкурентними закладами серед багатьох установ індустрії дозвілля.

«Музей стає формою реалізації інтересів найрізноманітніших груп суспільства, віддаючи перевагу молодіжній аудиторії. Саме для них музей має стати «рідним домом» культурного розмаїття,що є характерною рисою сьогодення та протистоять глобальній культурі та глобальній ідентичності.»

Ось таким і є наш історик краєзнавчий музей «Перевесло», що складається з двох музейних кімнат: «Історії розвитку шкільництва» та музею українського народознавства «Рушникової світлиці.»

Подолання проблеми байдужості дитини до музею із тісної співпраці та взаєморозуміння педагога та відвідувача. Уроки в музеї, інтерактивні програми, майстер-класу спільні музейно-освітні проекти, фестивалі можуть бути результатом такої співпраці. Починати потрібно з того, що кожен похід до музею для дитини повинен ставити справжнім святом. Це має бути не лише виконаний програмний захід, а спільний творчий і пізнавальний процес, однаково бажаний як для вчителя, так і для дитини.

Щоб такий похід дав бажані результати і відкрив щось нове для дитини необхідні позитивні емоції. Навіюють на роздуми, викликають інтерес до свого роду, зацікавленість проблемами, якими родичі займалися в давнину світлини різних часів та подій. Найважливіше, що потрібно дитині, особливо раннього віку ― позитивні емоції, естетична насолода, яку вона може отримати від навколишнього світу, творів мистецтва.

Музей надає широкі можливості для естетичного виховання дитини, адже саме в музеї вона може побачити красу, насолодитися нею, отримати позитивні враження, а потім спробувати творити власноруч під впливом побаченого. Варто проаналізувати досвід гармонійно розвинутих і успішних у культурному русі країн. Японії, наприклад, діти разом з учителем проходять так звані «Уроки милування», вони навчаються спостерігати за красою природи, бачити її і намагаються запам’ятати свої враження й емоції. Прагматичні німці віддають 15 хвилин кожного уроку на користь музичного виховання та співу. А це, як вважають психологи, має зменшити агресію в наступних поколінь.

Окрім того, вміння і навички «спілкування» з мистецтвом діти у більшості країн набувають у рамках базової середньої освіти. Вони вивчають історію мистецтва, його напрям, стилі та жанри, а також мають можливість побачити «живі» експонати та поглибити свої знання в музеях

Експозиція гончарства багата і різноманітна. Попередні мої колеги-краєзнавці вже досліджували тему розвитку гончарства в нашому селі. Хитцівський гончарський осередок був складовою частиною Гадяччини ще в 1643 році. Гончарський Яр багатий м’якими, жирними глинами, був спільним джерелом сировини для гадяцьких та хитцівських гончарів. Мене це зацікавило, адже куток мого села де я проживаю має назву Цегельня і мою бабусю в селі називають Цегельничка, так як і Л.О. Буню із роду гончарів – Горшечничка. Я провела невеличкі дослідження, ось що цікавого дізналась із історії свого роду, села Хитці, своєї малої Батьківщини.



Цегельня

Село! Моє рідне село!

Де б я не була моє село найкраще,

найрідніше, наймиліше!

Де в берегах блукає осінь,

І в червні пахнуть чебреці

Найкраще в світі є село,

Моє село, моє Хитці!



Автор Павленко Д.

Я вам хочу розповісти про Цегельню. Назва мікрорайону села Цегельня походить від того, що тут в яру видобували глину і виготовляли цеглу для будівництва. Я поросила розповісти про Цегельню мою бабусю. Її звати Могильник Ольга Сергіївна, вона народилась 7 листопада 1948 року в селі Хитці. Бабуся розповіла мені, про те, як її бабуся Мироненко Єфросинія Данилівна (1910 року) народження виготовляла цеглу і навіть Ольгу Сергіївну заставляла робити цеглу в 1959 році.

Ольга Сергіївна допомагала своїй бабусі виготовляти цеглу і вона розповіла, як її робили в минулі часи: «Заносили глину, заливали водою, щоб вона розмокла, потім на другий день місили ногами суміш глини і води. Потім у станок у вигляді ящика накладали суміш. Після цього викладали на рівну поверхню і на наступний день перевертала цеглину на другий бік, коли цеглина висохла складали її у стовпчики».

У Цегельні нині ніхто не мешкає. Ольга Сергіївна пам’ятає, що жила там її бабуся Єфросинія Данилівна, козачка від народження(1910 року).

Будинок моєї пра-прабабусі був глиняний, але на жаль він не зберігся. На місті старої, (глиняної хати) побудували сучасний, цегляний будинок.

Бабуся жила з Єфросинією. Й тому розповідала різні випадки, які відбувалися при видобуванні цегли.

Ось одна із них: «Коли ми з бабусею місили ногами глину мені схотілось перевірити, що буде коли я з усієї сили всуну ноги в глину? От я і попробувала! І що ж вийшло? А вийшло, що частинка глини була в бабусі на обличчі. От мені дісталось від бабусі Єфросинії. І після цього я більше не робила так».

У Цегельні зберігся сарай, який збудований з цегли. Також у Цегельні збереглася глина з якої видобувалася цегла, тільки її так давно не чіпали і в яру почали рости бур’яни. Але я найшла місцину де хтось брав глину.

Це свідчить про те, що в час новітніх будівельних технологій застосовуються нові матеріали. На жаль вони шкідливі для здоров’я людини, а глина, вона жива, як говорили будівельники та гончарі.

Також збереглася криниця з якої брали воду, щоб заливати глину. Але криничку давно не чистили, тому вона забруднена листям і т.д.

Я не знаю хто працював на Цегельні, але моя пра-пра бабуся робила цеглу для себе в вільний час. Колись з цієї цегли робили печі і груби на яких спали й лікувались.

У музеї українського народознавства висить велика картина гончарних виробів. Сподобалась мені, викликала інтерес, а чи зможу я виліпити хоча б примітивного коника, або міні-глечик виготовлений із глини взятої на Цегельні, як говорять місцеві жителі.

Важкувато був процес, але щось вийшло. Я переконалась у справжності прислів’я «На святі горшки ліплять!» У сучасному світі, що глобалізується, кожен народ шукає засоби ідентифікації. Безумовно, кожну націю з-поміж інших вирізняє традиційна культура, творцем якої споконвіку є народ.

Вона увібрала в себе інформацію безлічі поколінь, вона змінювалася, запозичувала, очищалась і перероджувалась, адже завжди була живим процесом, перебувала в розвитку.

Кожне наступне покоління має брати найкраще й найцінніше з надбань свого народу із глибокою повагою та любов’ю берегти й передавати ці надбання нащадкам.
ОБРАЗ Г. С. СКОВОРОДИ У СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Московкін Микита,

учень 8-Б класу Харківської гімназії № 46 імені М. В Ломоносова

Харківської міської ради Харківської області

Керівник: Александрова В. А., вчитель української мови та літератури


Сучасна література досить пов'язана з великими творами Григорія Сковороди. Наш час багато у чому забов’язаний його творчості. Матеріалом цього дослідження будуть служити писання великого мандрівного митця Григорія Савича Сковороди і схожості його творів з творами нашого покоління. Наші письменники часто спираються і використовують афоризми Григорія Сковороди для робіт у таких стилях як історичний, філософський, науковий. Шкода, що в наш час стиль Сковороди не використовується в жанрі фентезі. Це можна пояснити тим, що тоді час не було деяких слів, персонажів, які прийшли до нас з часом і досконалістю науки і техніки.

Українськими вченими зроблено чимало в справі збирання, публікації та вивчення творчості Сковороди. Але необхідно зазначити, що лише поодинокі праці літературознавців висвітлюють питання художніх інтерпретацій постаті митця як конкретного історичного образу в українській літературі. Найбільш повним дослідженням цієї проблеми є монографія Т. С. Пінчук “Григорій Сковорода і наш час”, в якій розглядається відтворення образу мислителя в українській літературі взагалі – від перших художніх біографій, основаних на спогадах сучасників Сковороди до творів кінця ХХ століття. Проблемі специфіки відображення постаті філософа в поезії присвячена стаття Т. С. Пінчук “Штрихи до поетичного портрета Григорія Сковороди.”

У контексті загального розвитку біографічної прози помітно активізувалося звернення письменників до образу Григорія Сковороди, що було позначено прагненням відкрити в постаті свого попередника нові, зумовлені загальними і ідеологічними тенденціями риси. Крім того, саме історико-біографічна проза мала найбільші можливості для повного і всебічного розкриття цього образу. Письменники широко використовували біографію Сковороди, окремі факти з життя, творчу спадщину, народні легенди про нього. Докладність, глибинність образу митця посилювалася застосуванням психологічного аналізу у змалюванні філософа.

У різні часи здійснювався різний підхід до трактування образу: від містика, аскета до бунтівника. Подібна розбіжність концепцій розв’язання характеру історичної особи пояснюється недостатністю його літературно-філософської спадщини, поверховим її прочитанням, ідеологічною позицією деяких дослідників. Окремі аспекти питання висвітлили у своїх статтях інші літературознавці: З. Геник-Березовська (“Григорій Сковорода: образ художній і справжній”) звернула увагу на співвіднесеність художнього образу митця та реальної історичної особистості, наголосила на небезпеці стереотипності у його відтворенні, М. Радецька подала огляд історико-біографічної прози про Г. С. Сковороду, довела, що саме цей жанр художньої літератури надає найбільші можливості для розкриття образу, М. Черняк також аналізує прозові твори про філософа у статті “Образ Григорія Сковороди в художній літературі".

Григорій Савич Сковорода ще при своєму житті вніс багатий вклад у розвиток слова, він склав багато творів, життя у яких схоже на сьогодення.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал