Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка18/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   37

Магдич Дар’я,

учениця 11-Б класу Харківської спеціалізованої школи I – III ступенів №85

Харківської міської ради Харківської області

Керівник: Антонюк Тетяна Петрівна, учитель історії




  • "Скрізь любов та віру людина пізнає себе", – твердить Сковорода. Він не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання природи людської душі з урахуванням чинників її формування – віри, надії, любові. Більше того, мислитель іде ще далі, він розглядає віру і любов не тільки як підґрунтя душі, а й як органічний прояв духовності людини, а причиною цього прояву є, як він вважає, насамперед природні прагнення людини.

  • Антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину, у Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху.

  • Звертаючись до трактування Сковородою таких категорій, як любов, віра та їхніх антиподів, ми бачимо, що філософ намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення.

  • На грунті об'єднання категоріальних сутностей любові та віри у пізнанні людиною самої себе складається категорія "щастя".

  • У міркуваннях Г.Сковороди є ще й такий важливий аспект. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, у втіленні спорідненості праці.

  • Філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама.

  • Особливістю філософії Сковороди є поділ світу на два начала: вічне та тлінне.

  • Для нього людина – це маленький світ, мікрокосм зі своїм устроєм. зі своїми законами існування. У людині зосереджений метафізичне увесь Всесвіт, зокрема у цьому мікрокосмі є й Бог.

  • Людину Сковорода поділяв на дві частини: на внутрішню та зовнішню.

  • Сковорода спрямовує свою філософію на очищення від помилок.

  • Філософія Г.С.Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів, вірувань, надій, любові, честі, совісті, гідності і порядності; вона є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму і "сродної" людській природі дії.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ: ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ
Макаренко Єлизавета,

учениця Леб’язького навчально-виховного комплексу

Чугуївської районної ради Харківської області, вихованка Чугуївського районного Центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді Чугуївської районної ради Харківської області

Керівник: Проценко В.В., керівник гуртка


Вивчення народних звичаєвих норм взаємовідносин українського селянського суспільства сприятиме цілісному розкриттю особливостей його світосприйняття, і, відповідно – осягненню й реконструкції ментально-світоглядних характеристик етносу, а також використанню отриманої інформації для оптимізації взаємовідносин і міжкультурного діалогу сільського населення.

Будь-яке суспільство базується на системі традиційних зв'язків та громадських спільнот, що забезпечують у ньому лад. Ядром системи у ХХ столітті виступала громада – самоврядне соціально-побутове утворення.

За дослідженнями істориків, зокрема, А.Пономарьова, система традиційних зв'язків, як і громадських організацій, в українському суспільстві не була незмінною. Вона часом зазнавала суттєвих перетворень, позначаючись на зміні етичних традицій спілкування та індивідуальної поведінки людей. Одне з таких перетворень припадає на злам XVI—XVII ст. і пов’язане зі зміною типу громади – виникненням копної, або дворищної, сільської громади замість родової общини - верві.

Сільська громада, як і попередня родова, також була органом місцевого самоврядування, об’єднувала людей певної території (зазвичай одного населеного пункту) на основі спільних господарських інтересів, єдиного родового культу та колективної відповідальності. Проте, на відміну від верві з притаманним їй колективним землеволодінням, сільська громада ґрунтувалася на принципі приватної власності окремих господарів на землю, саме господарств сімей, або дворищ. Останні спочатку об’єднували малі споріднені родини, пізніше почали включати і сусідські сім’ї, поступово перетворюючись на сусідську громаду. Дворища в цьому процесі були перехідним щаблем від колективної власності громади до подвірної, навіть індивідуальної. У цьому, по суті, полягала особливість української громади і пов’язаної з нею системи етичних норм взаємин між громадянами та менталітету громадської спільноти в цілому.

Для традиційного способу громадського буття українців особливо характерним був і залишається звичай колективної взаємодопомоги та колективного дозвілля.

Його витоки сягають ще доби Київської Русі (про що свідчать, зокрема, давньоруські літописи), але досить чітко він простежувався й у XVII—XVIII ст. Етнографічною літературою зафіксовані випадки, коли за один день громадою ставили церкву або підіймали важкі дзвони на дзвіницю, чи оборювали села під час епізоотії; коли, нарешті, за день до весілля ткали для молодої декілька рушників. Така робота була під силу тільки колективу і застосовувалася вона, як правило, в екстремальних ситуаціях, наприклад, у випадках, коли у когось згорить житло або тяжко захворів голова домогосподарства, а треба зорати чи зібрати врожай. У такому разі люди зверталися по допомогу до «миру». Вважалось, що у подібних випадках гріх було не допомогти, і односельці безкоштовно виконували спільну роботу чи то на користь громади, чи то окремої родини або окремого її члена. Деякі дослідники, наприклад Д. К. Зеленій, навіть вважають, що саме з таких колективних робіт у благодійних цілях і виникли пізніші толоки – форми колективної взаємодопомоги при виконанні трудомістких робіт. Ймовірно, однак, що їх природа є набагато глибшою: вона виходить не лише з конкретних потреб у колективній праці, а є морально-етичною нормою людей. До того ж, толока нерідко використовувалась і як своєрідний спосіб зажити собі доброї репутації, так необхідної парубкам та дівчатам на виданні. Адже нерідко саме на толоці парубки обирали собі суджену, бо бачили, на що вона здатна у праці. У східних областях України форма колективної взаємодопомоги не називалась «толока», хоча мала всі її ознаки.

Залежно від способів організації дослідник А. Пономарьов допомогу поділяє на такі основні види: скликання за ініціативою громади, як правило, у благодійних цілях; за ініціативою когось з членів громади; за запрошенням керівництва села; почергова взаємодопомога.

Розглянемо більш детально, у чому проявлялася взаємодопомога, на прикладі села Леб’яже Чугуївського району Харківської області у ІІ половині ХХ століття в кожному з її видів. Скликання за запрошенням керівництва села відбувалося у випадках збору врожаю, щорічного прибирання території села під час «комуністичного суботника» 22 квітня (на день народження В.І. Леніна). Після праці громада збиралася на спільне гуляння, кожний приносив приготовлені страви або варилася польова каша, відбувалися розваги, танці під гармошку чи баян. Коли під час польових робіт (пропалювання, збору врожаю у серпні) були задіяні учні, то на свято Першого дзвоника вони отримували грошові винагороди, а також дарувався подарунок місцевій школі. Почергова взаємодопомога традиційно розповсюджена у с. Леб’яже між родичами, сусідами, яка і досі проявляється під час польових робіт, будівництва, приготування до родинних свят, наприклад, весілля, проводів до армії, поховання. В деяких випадках – наприклад, «очередь» (випасання по черзі корів) розповсюджена і між іншими членами громади села.

Також усталені звичаї взаємодопомоги базуються на кумівстві. Кумівство – ще один поширений в Україні різновид духовної спорідненості, спрямований на опікування дітей, а через них – і на духовні взаємини між їхніми батьками. Звичаю кумівства надавалося в середовищі українців надзвичайно великого значення: воно цінувалося не менше, ніж кровна спорідненість, а у плані духовного, культового єднання та взаємодопомоги мало навіть більшу вагу. В деяких родинах кумівство ближче кровного родичівства і в наш час.

Дослідження інституту взаємовідносин як важливої сфери громадського життя українського села зазначеного періоду дозволяє розкрити особливості цих відносин й визначити їх соціокультурну роль у традиційному українському суспільстві.


ЛЮДИНА ЯК НАЙВИЩА ЦІННІСТЬ
Маляр Карина,

учениця 9 класу Вільшанської ЗОШ І – ІІІ ступенів

Дергачівської районної ради Харківської бласті

Керівник: Зуб Т.О., вчитель історії та правознавства


Кожна людина – це світ, який з нею народжується і з нею помирає.

Генріх Гейне

Кожна людина за своєю природою індивідуальна, своєрідна, неповторна. В кожного з нас своє призначення, мета, завдання. Варто іноді відволіктися від метушні буднів з їх дріб’язковими проблемами та турботами і замислитися над тим, що людина – це найвища цінність. І тоді передусім приходить на думку благородність, витонченість, краса і пропорційність ідеального тіла людини, яке з натхненням і невтомно робили скульптори і писали художники. Але найяскравіші прояви природних даних людини можна побачити в тому, як вона використовує свій розум, уяву, цілеспрямованість, організованість в освоюванні своєї планети, в досліджуванні її багатств та можливостей для створення сприятливих умов життя.

Людина – найвеличніше творіння, завдяки своїм безмежним можливостям, своїй творчій натурі, розумовим якостям. Як важливо, не зважаючи на всі насмішки долі та різноманітні життєві ситуації, залишатися людиною з благородними високими намірами. Різні життєві ситуації розподіляють нам свої ролі. Сьогодні ти на вершині слави, а завтра – покинутий всіма чи можливо стоїш і спостерігаєш поряд, та це не так важливо, адже кожна чергова роль, кожні наступні слова і змінена ласка допомагає зіграти цю роль наймайстерніше. В наших руках безмежні можливості для того, щоб бути кращими.

Людина – унікальна за своєю природою та не завжди може розкрити своє істинне. Зрештою, усі ми люди і всі ми живемо на цьому світі, і що ще важливіше, маємо безпосередній досвід того, що значить жити. Тому нам потрібно усвідомити, яку цінність надаємо людському життю, як своєму власному, так і життю інших людей. Цінність людського життя не можна ставити в залежність від природних якостей і обдарованості людини. Ми повинні бачити в кожній людині яскраву особистість і починати потрібно безперечно з себе.

Неможливо змінити весь світ чи запобігти тому, що повинно статися, можливо змінити відношення інших до себе, викликаючи повагу і захоплення, бути гідною людиною і розуміти, що саме це твоя найвища цінність.

Усі ми володіємо внутрішнім почуттям справедливості. Почуття справедливості залишається у людини й тоді, коли вона дорослішає, хоча коли ми постійно зіштовхуємось із несправедливістю нашого світу, ми не раз втрачаємо сприйнятливість до зла і перетворюємось у циніків. Почуття ми також не придумуємо самі. Ми народжуємося з ними. Отже, ми бачимо, що людині притаманне не лише природжене почуття справедливості та несправедливості, а й природжена здатність розуміти, що одні дії є аморальними, а інші моральними. Звідси випливає усвідомлення того, що людина повинна чинити правильно.

Людські істоти – це не матерія. Кожен із нас є особистість, а не лише сукупність нейронів та електрохімічних явищ. Будь-хто з нас насправді має більшу значимість і цінність, аніж увесь матеріальний всесвіт. Життя не можна робити предметом чийогось довільного особистого уподобання чи смаку. Для кожної людини, яким би не був її світогляд, свобода належить до числа вищих ідеалів. Але в житті кожний з нас поступається своєю особистою свободою заради загального блага. Це відбувається як у дрібних справах , так і в справах більш важливих. Людина – це унікальна істота, яка має дуже високу цінність. В наших руках безмежні можливості для, того, щоб бути кращими, питання лише в тому: чи використовуємо ми це?

Людина – істота талановита, та часто губить свій талант через інших, непотрібні речі, відкладаючи його на потім. Людина – геніальна, та часто недооцінює свої можливості і залишається наодинці з своїми думками, задумами та істинами. Крім того, людина - це найскладніша з усіх відомих нам істот. І хоч скільки б ми про неї знали, завжди в ній залишатиметься щось таємне і непізнане, що вимагатиме для свого пізнання все нових і нових зусиль. Кожна людина – це, насамперед, жива істота. І щоб жити, їй потрібно їжа та питво, одяг і чисте повітря, сон і відпочинок. Вона відчуває голод і біль, спрагу і задуху, радість і любов, тривогу та страх. Вона хоче бути здоровою і мати дітей, жити в достатку, вдовольняти свою допитливість, спілкування з іншими людьми та уникати небезпек. Коли ми розглядаємо людину лише як живу істоту, то вона нам може видатися дуже простою. Однак ця простота таїть і складність, яку до кінця ми поки що не розуміємо.

Внутрішній світ людини, який зосереджує в собі психічні процеси та стани, є результатом взаємодії людини з навколишнім середовищем, відображення людиною у своїх відчуттях і думках зовнішнього світу, своїх власних тілесних станів і взаємовідносин між світом і нею. Чим більше розвинуті здібності людини, тим ширше коло її інтересів і вмінь, чим різноманітніша її діяльність і чим багатший спектр її ставлень до світу, тим багатше та повнокровніше її життя. Повнота життя залежить також від уміння людини цінувати кожен день і кожну годину свого життя, наповнюючи їх справами, роздумами, багатими та різноманітними враженнями. Найцінніше, що є у людини, це - життя. Воно дається їй тільки раз і кожному своє. Довге чи коротке воно все одно триває лише від народження до смерті, і його не можна прожити двічі. Життя людини - це також і одна з ланок в існуванні світу, у нескінченному ланцюзі змін і взаємоперетворень, які постійно відбуваються у природі та суспільстві. Життя людини вплетене також в існування людства, в його історію. Появі кожного з нас передувало існування мільйонів людей, перед якими кожен із нас якоюсь мірою в боргу. Вони своєю працею і своїм розвитком підготували наше виникнення, зробили можливим наше існування. Тому ми повинні зрозуміти за що боролися і до чого прагнули вони, щоб і своїм життям зробити хоч маленький крок у цьому ж напрямі і передати естафету історії тим, хто прийде нам на зміну і житиме після нас. Кожна людина наділена певними фізичними і психічними властивостями від природи з моменту свого народження. Задатки людини - своєрідний фундамент або основа її здібностей. Про здібності ми можемо судити, насамперед, за результатами діяльності. Сучасна наука доводить, що певні задатки й здібності є в кожної людини і що нездібних ні до чого людей взагалі немає. Просто ще далеко не всі люди можуть або вміють розвивати свої здібності. Задатки розвиваються у здібності тільки в процесі певної діяльності, до якої людина має нахил. Прагнути осягнути якомога більше, сформувати у собі кращі людські якості, виробити глибокі переконання - ось справи гідні юності, яким слід присвячувати кожен день. І тоді не буде у житті місця нудоті, сумові, ліні, а буде, крім усього іншого, ще й тверда впевненість у тому, що така юність дасть свої плоди, дозволить і в майбутньому здійснити задумане хоч би яким грандіозним і неймовірно важким навіть нездійсненним, воно видавалося на початку життя.
Афоризми Григорія Сковороди і сучасна література
Матус Ірина,

учениця 9 класу Червонодонецької гімназії Балаклійської районної

державної адміністрації Харківської області

Керівник: Мальчуженко Лариса Олександрівна,



вчитель української мови та літератури
В історії української літератури постать Г. Сковороди неповторна. Але це не означає, що він всіх затьмарює. Дослідники його творчості, безумовно, відзначають оригінальність та значущость доробку філософа, навіть інколи висловлюють думку про сковородиноцентризм, але не треба забувати, що Сковорода не заступає своїх видатних попередників: ані Петра Могилу, духовного вождя інтелектуального формування української нації, ані енциклопедичного, європейськи вихованого Теофана Прокоповича чи блискучу плеяду професорів Києво-Могилянської академії (серед яких — Йосип Горбацький, Георгій Кониський, Георгій Щербацький та ін.).

Велич Сковороди якраз і полягає у тому, що він, не втративши самобутності на тлі досить фундаментальної філософської традиції України, посідав і досі посідає у ній своєрідне чи навіть найоригінальніше місце. Він одним з перших мислителів у новоєвропейській цивілізації відновив та розвинув феномен мудрості. Твори Г. Сковороди пересипані народними приказками, прислів’ями. У той же час вислови самого філософа, що містяться у різних його творах, стали сприйматися афористично, утворивши своєрідну «книгу мудрості».

За життя Г. Сковороди друком не вийшла жодна його книга. Причина, мабуть, не в тому, що, як декому здається, в діалогах Сковороди багато поданих без лапок цитат античних авторів і творців патристики. Адже ще у XVIII ст. вважалося, що культура — це єдиний текст, який належить Богові, і тільки він знає, хто є автором певної думки. Насправді Сковорода досить специфічно ставився до друкованої продукції. Він вважав, що тексти як такі не можуть бути єдиним джерелом розуміння його творчості. Тільки занурення цих текстів у контекст життя, справ, вчинків і долі розкриває сенс його літературного доробку.

«…Виходи премудрості — це виходи життя», тому, підкреслює мислитель, «не розум від книг, а книга від розуму». Друкована книга створює, на думку філософа, предметні, матеріальні маски думки. А все матеріальне — є тлін, содома, омана. Книги треба розуміти як символи життя їх автора. Тільки так можна прорватися до мудрої правди. Це нагадує вислів нашого сучасника Б. Пастернака про те, що книга є куб паруючої людської совісті.

Г. Сковорода бачить світ як книгу. «Поглянь на цей світ, — пише він, — поглянь на рід людський. Він-бо є книга». Співзвучними сучасності виявляються й інші духовні настанови мислителя. У наш час, коли актуалізується звернення до духовних основ української національної ідеї, особливо зріс суспільний інтерес до безприкладного пошуку Сковородою правди життя, людської ідентичності, ідеалів кришталевого сумління.

Літературні твори Сковороди, передусім його кращі вірші та пісні, привернули увагу письменників та критиків раніше, ніж філософські твори. Окремі з них одержували своєрідну художню інтерпретацію кобзарів, лірників та різних анонімних наслідувачів кінця XVIII — початку XIX ст. До цієї традиції примикає і обробка пісні «Всякому городу нрав і права» І. Котляревським. Про Сковороду як про письменника збереглися висловлювання Т. Шевченка, І. Срезневського, О. Потебні, П. Житецького, М. Костомарова, Г. Данилевського, М. Петрова та ін. Але показово, що «Басни Харьковскія» майже не викликали відгуків критики і мало вплинули на розвиток української прози 30 — 40-х років XIX ст. Належно оцінив і визначив місце в українській літературі художньої спадщини Сковороди І. Франко. Окремі його оцінки зберігають значення і сьогодні.

Зусиллями П. Тичини та багатьох інших письменників розкрито ідейно-тематичний зміст літературної спадщини Сковороди, вплив його творів на наступний розвиток української літератури. Проте ще залишається значна кількість нез’ясованих питань. Зокрема, належить глибше розкрити зв’язки поета і байкаря з письменством його попередників, відношення його творчості до культури, творчу еволюцію, що привела його на шлях діалогів та притч, які водночас належать і літературі, і філософії, естетичні погляди автора та інші проблеми, зумовлені поєднанням в особі Сковороди письменника і філософа.

Подальша робота по вивченню філософської спадщини Сковороди, очевидно, полягає в з’ясуванні конкретного змісту його онтології, гносеології і передусім морально-етичного вчення, його соціально-історичного підгрунтя.

Нас не може не захоплювати постать Сковороди, незвична життєва його поведінка, послідовність в обстоюванні свого вчення, безкомпромісність натури, панування над обставинами власного життя. Всестороння природна обдарованість рідкісна пам’ять, музичний слух і голос, розвинуті завдяки одержаній освіті, дозволили йому зробити істотний внесок у вітчизняну літературу і культуру взагалі.

Так, Сковорода належить до тих мислителів, спосіб життя яких перебуває у повній гармонії зі своїм вченням. У цьому, звичайно, є певна рація, однак цієї гармонії не слід перебільшувати, оскільки саме вчення Сковороди було суперечливим. Його гаряче прагнення знайти «гармонійну рівновагу» духу в умовах панування зла і несправедливості лишилося нездійсненною мрією навіть у літературних творах.


НАУЧНО-ТЕХНИЧЕСКИЙ ПРОГРЕСС И ЕГО ПОСЛЕДСТВИЯ

Медведева Алёна,
ученица 11-А класса КУ «Луганский УВК специализированная
школа I ступени – гимназия №52»
Руководитель: Сакун Л.А., специалист высшей категории, старший учитель

КУ «Луганский УВК специализированная школа I ступени -гимназия №52»

Однажды, знаменитый французский философ Альбер Камю сказал: «Мир – прекрасен!». Я не могу не согласиться со словами известного мыслителя. Ведь наша планета, мир, в котором мы живём – восхитителен! Можно бесконечно долго восторгаться его необъятными просторами: величием гор, глубиной океанов, раздольем полей и ещё очень многим, что заставляет наши сердца чаще биться. Но разве достаточно одной этой красоты для того, чтобы жить в полном удобстве и комфорте? Кто-то скажет да, а вот научно - технический прогресс, например, доказал, что современный человек не может существовать без цивилизованных предприятий, техники, одним словом без того, что делает жизнь социума простой, удобной и эффективной.

Заглянем в словарь. Научно технический прогресс - это коренной качественный переворот, основанный на превращении науки в непосредственную производительную силу общества. Выходит, что человечество, путём собственных знаний, усилий и научных достижений, способно обеспечивать себя всем необходимым. Отсюда: заводы, фабрики, тепло, электро, гидро- и другие станции, химические предприятия, и остальные достижения людей в области науки, словом, всё то, что способствует нашему удобству, и характеризуются простотой и лёгкостью в своём использовании.

Что будет с нами через ближайшие 10 лет, если научно-технический прогресс с каждым днём всё стремительнее развивается, а мы всё реже пользуемся словом "труд" и применяем его в действие? Это первый минус современной научно-технической революции и я предлагаю рассмотреть её последствия и значение с разных сторон. Не менее важная негативная сторона научно-технической революции заключается в своём вредоносном влиянии на планету и её биосферу. Выбросы выхлопных газов, ядерные отходы, загрязнение воды токсическими веществами - всё это приводит к гибели флоры и фауны, рождает смертельные заболевания. Неужели нельзя с этим бороться, чтобы предотвратить все несчастья? Можно! Более того, научно-технический прогресс позаботился и об этом, создав массу условий и способов для борьбы с загрязнением планеты и защиты окружающей среды, однако мы не всегда ими пользуемся, а о большинстве даже никогда не слышали. Всем известное озеленение городов, сёл и других промышленных центров никто не отменял!

В моём родном городе Луганске такая система защиты окружающей среды действует ежегодно и особенно приветствуется среди молодёжи. В ноябре 2012 года, в городе были расширены и дополнительно озеленены зоны отдыха (парки, скверы). Были разработаны проекты землеустройства, устанавливающие границы объектов природно-заповедного, природоохранного, рекреационного и историко-культурного назначения. Всё это способствует процветанию моего города. За счёт фотосинтеза, зелёные насаждения освобождают воздух от диоксида углерода (что представляет собой ядовитый газ). Для поддержания чистоты воздуха в моём городе, была удачно сформирована планировка Луганска. Все заводы и предприятия отделяются от жилых районов. Промышленные зоны, в основном, размещены за пределами города. Эти способы защиты от вредных токсинов используют и во многих других густонаселённых городах и странах.

А что рекомендуют учёные заядлым автомобилистам? Как избежать регулярных выбросов выхлопных газов? Способы есть. Специалисты предлагают заменить бензин другими видами горючего, например смесью различных спиртов, а так же перейти с двигателя внешнего сгорания на электрический. В Луганске, городе густонаселённом (занимает 5-е место среди других областей Украины), плотность населения составляет 84 чел. на 1 км. кв., соответственно он переполнен машинами. Поэтому, в городе насчитывается большое количество заправочных станций с наличием экологически-чистого био-топлива, которое снижает процент загрязнения атмосферных масс. Разумеется, не все водители пользуются им, однако луганчане с каждым годом всё чаще приобщаются именно к этой системе заправки автомобиля. Очень хочется, чтобы через ближайшие пару лет, весь мир пользовался экологически-чистыми веществами и продуктами в повседневной жизни, тем самым спасая мир от медленной гибели или экологической катастрофы.

Ещё одним минусом научно-технической революции является тот факт, что для реализации любого проекта, для создания какого-либо механизма, всегда требуются соответствующие ресурсы, поэтому человечество постоянно пользуется природными ископаемыми. Но они, как нам хорошо известно, не безразмерны, большинство из них - не возобновляемы. Так, например, нефть, газ, уголь, одним словом всё, что добывают из земных недр, не подлежат возобновлению. Поэтому очень важно рассчитывать расход всех природных ресурсов, особенно тех, которые не подлежат восстановлению, ведь мы лишаем землю жизненно важных компонентов, а это грозит новыми опасными для человечества последствиями и лишает будущие поколения энергетических и топливных ресурсов.

Однако научно-техническая революция имеет и обратную сторону медали. Согласитесь, что с появлением всех современных технологий и гаджетов, наша жизнь стала легче. Благодаря всем инновационным технологиям, наши жизненные процессы и задачи упростились. Однако научно-техническая революция не базируется лишь на том, чтобы обеспечить социум гаджетами для развлечений и отдыха. Огромное значение и пользу несут в себе научные открытия в сфере медицины. Каждый год в мире рождаются новые открытия, более мощные, качественные, эффективные аппараты, которые способны оказать помощь тяжело больным людям. С каждым новым достижением в области медицины, мир становится здоровее и счастливее минимум на 1 человека, хотя тут, разумеется, речь идёт о больших количествах людей, которым была оказана современная медицинская помощь, наступившая в результате научно-технической революции.

Заметным плюсом научно-технической революции является так же и её мобильность, способность человека, в любой точке земного шара пользоваться или же обращаться за помощью к инновационным технологиям, позволяет всегда оставаться на связи с близкими людьми и экономить, упрощать своё время.

Взвесив все негативные и позитивные стороны научно-технической революции и прогресса в целом, можно заметить, что какой-бы вред современные технологии не несли за собой, они всё равно жизненно необходимы людям и их потребностям. Технический прогресс сам по себе неизбежен. Он характеризуется необратимыми изменениями на протяжении времени, отсюда неизбежно и появление научно-технической революции, как логического следствия всех кардинальных изменений, открытий и научных достижений. Мы не можем препятствовать научно-технической революции или прогрессу, однако, мы должны знать об их последствиях и поэтому необходимо помнить о сохранности природы нашей планеты и человечества. Важно это понимать и делать всё возможное.

Демонологія українського населення Закарпаття



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал