Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка17/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   37

Леверя Валерія,

учениця 11-го класу Полтавської гімназії №21

Керівник: Посмітна Світлана Василівна,

учитель історії Полтавської гімназії № 21,

спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист.
Пісня – його душа. Ім'я Валентина Міщенка добре відоме в Полтавській області, в Україні та за її межами.

Талановитий диригент, композитор, фольклорист, глибокий знавець народної творчості — Валентин Міщенко користується повагою серед любителів української народної пісні, нашої мови солов'їної, нашої історії. Він є фундатором народного хорового мистецтва на Полтавщині.

Заколисаний піснею. Нажаль Валентина Міщенка немає з нами з 1994-го. Але ті, хто знав цього чоловіка особисто, висловлюються про нього наче про «надлюдину». Талановитий, відвертий, добрий, щирий, людяний, красивий, він був утіленням справжнього українського козака. Та головна заслуга Міщенка – це створення ансамблю «Лтава», колективу «полтавського за характером, народного за репертуаром, який став мистецьким паспортом нашого краю». А ще – нерукотворним пам'ятником його сподвижника, Валентина Юхимовича.

Ще малим Валик був небайдужим до музики. Мати Горпина Максимівна, колихаючи синочка на руках, співала йому українських народних пісень, яких знала дуже й дуже багато. Ще тоді українська народна пісня, її слова, мелодія стали любов'ю всього життя великого композитора. Багато власних творів Міщенка давно стали народними, і їх важко зараховувати до авторських – як-от «Грай, Іване, полечку», «Біла береза», «Бригадир наш жениться», «Ярмарок у Сорочинцях» та інші. З молоком матері, з ніжних колискових усотував маленький Валя тембри та мелодії народних наспівів. А ще вигадливими нотами зачаровував хлопчика сусід дід Клим, котрий вигравав їх на тендітній скрипочці. Саме така скрипочка снилася ночами й Валику. Мудрий батько, Юхим Дмитрович, одразу побачив, що то було не просто скороминуще дитяче захоплення, і щоб заохотити сина, купив йому музичний інструмент. Як показало життя, недарма батьку довелося для цього продати справжній скарб – корову.

З музикою через війну.

Закінчивши середню школу в рідній Мар'янівці (Карлівський район), хлопець вступив до Полтавського музичного училища. Але закінчити його не вдалося. Третьокурсника Валентина Міщенка призвали на фронт – почалася Велика Вітчизняна війна. Він пройшов її всю, а перемогу зустрів у самому Берліні. Отримав безліч військових нагород, серед яких медалі «За бойові заслуги», «За визволення Праги», «За перемогу над Німеччиною». Та протягом усієї війни Валентин Юхимович пам'ятав слова, котрі пізніше завдяки фільму стали знаменитими – «Війна минуща, а музика – вічна». По здобутті великої Перемоги Міщенко ще два роки працював солістом ансамблю пісні й танцю Центральної групи військ (1945 – 1947 рр.). Але зрозумів: необхідна вища музична освіта. Так Валентин став студентом Київської державної консерваторії імені Петра Чайковського. Там він познайомився з талановитим подружжям – Елеонорою та Григорієм Верьовками. Елеонора Скрипчинська-Верьовка викладала у Міщенка диригування. Хлопець відвідував репетиції славетного Українського народного хору, заснованого Григорієм Верьовкою. Саме тоді у Міщенка виникла ідея – створити подібний колектив на Полтавщині, котрий співав би і пропагував фольклор саме нашого краю. Як тільки Валентин Юхимович повернувся додому, то відразу взявся за втілення грандіозної задумки…

Здобутки і заслуги

Уже через три роки після активної діяльності ансамблю було присвоєно звання народного. Потужною силою української пісні, багатоголоссям звучання, майстерністю музичного аранжування, самобутністю танцювальних постановок відзначалися концерти «Лтави». А на десятирічний ювілей існування колектив був відзначений званням Заслуженого самодіяльного ансамблю пісні й танцю України. «Лтава» захищала честь області, республіки й країни на різноманітних міжнародних фестивалях. І робить це з гідністю, виборюючи на багатьох із них перші місця. Гастролювали «лтавці» у Болгарії, Австрії, Польщі, Чехословаччині, Франції, Греції, Туреччині, Мальті, Кіпрі, Єгипті… За словами учасників хору, зі своїм наставником вони об'їздили півсвіту. А всі полтавські пісні, «перелітаючи» з легкої руки Міщенка за кордон, прославляли нашу землю, нашу країну, нашу культуру.

Перлина рідного краю

Незважаючи на вихідний день - понеділок, Полтавський музично-драматичний театр ім. М. В. Гоголя був сповнений гомоном. Сюди прийшли люди святково одягнені, з квітами, і, очевидно, когось чекають? Та ось і він, Валентин Юхимович Міщенко, „винуватець" цього торжества.

...Затихає в залі. Лише голос ведучої звучить, нагадуючи про те, що багатьом давно відомо. Заслужений артист України, художній керівник заслуженого самодіяльного ансамблю пісні і танцю України „Лтава", композитор.

Перлина рідного краю. Визначний митець, який створив понад сто пісень. Тож і рушник Український па його честь прикрашає сцену, і цифра„70" у сяйві електричних вогнів. Ювілейний вечір з нагоди дня народження В.Ю. Міщенка відкриває народний хор „Калина". У високість залу залітає пісня „Маруся Чураївна", яку співає народна артистка України Раїса Кириченко. Валентин Юхимович, хвилюючись, дякує їй за тепло душі, талант і дарує букет гвоздик. Під бурхливі оплески присутніх виступають учасники самодіяльного ансамблю пісні і танцю „Лтава". Дириryє Валентин Міщенко. Заступник глави обласної держадміністрації П.Г. Шемет тепло поздоровляє ювіляра і вручає йому вітальний адрес і квіти. Непомітно минув час святкового концерту. Встав із-за столу ювіляр, підняв припорошену сивиною голову і зворушено, тихо сказав: - Спасибі, дорогі! Наступного дня, наче нічоro не сталося, Валентин Юхимович Міщенко поспішав на репетицію свого ансамблю, продовжуючи ліні. свого багатогранного життя.

На вічну пам'ять

Швидко й непомітно відійшов Валентин Юхимович у небуття. Ще в листопаді 1993 року він диригував чудовим концертом, у грудні провів кілька репетицій, а вже у січні 1994-го його не стало. Травма ноги, отримана ще в далекі роки війни, спровокувала серйозне ускладнення, яке й призвело до фатального кінця.

Та залишив після себе величезний потенціал, тисячі запалених людських сердець, сотні розкритих талантів. Щороку колектив їздить на його могилу на Розсошенське кладовище пом'янути мудрого наставника, талановитого керівника і просто прекрасну людину.

Нині в хорі залишилося всього вісім чоловік, котрі знали Міщенка особисто. Але пам'ять про нього дбайливо бережуть усі 84 учасники сучасної «Лтави». Серед них і художній керівник ансамблю Наталія Іванова, котру «старожили» по-доброму називають «правнучкою Валентина Юхимовича». Вона прийшла у «Лтаву» через чотири роки після смерті її засновника, але говорить, що багаті напрацювання та емоційний поштовх відчуваються досі.

Без сумніву, Валентин Міщенко – видатна особистість полтавської землі. Та про нього досить мало знає прийдешнє покоління. Наприклад, мало кому відомо, що вулиця Міщенка у Полтаві (поблизу Березового скверу) названа саме на честь цього композитора. Довелося немало поклопотатися, аби вулицю Ванцетті, де 27 років мешкав з родиною Валентин Юхимович, назвали його ім'ям. Дружина Марія Степанівна робила обходи по домівках, розповідаючи їм про сподвижницьку роботу свого чоловіка та заохочуючи до перейменування вулиці. А рідний ансамбль «Лтава» провів для жителів низку прекрасних концертів.

СТАН ВОДНИХ РЕСУРСІВ МІКРОРАЙОНУ ВЕЛИКА КОРЕНИХА М. МИКОЛАЄВА
Літвінова Марія,

учениця 11 класу Першої української гімназії імені Миколи Аркаса

Миколаївської міської ради Миколаївської області; вихованка гуртка географічного краєзнавства Будинку дитячо-юнацької творчості Заводського району м. Миколаєва

Керівники: Нікітіна О.В., вчитель географії Першої української гімназії імені Миколи Аркаса Миколаївської міської ради Миколаївської області; керівник гуртка географічного краєзнавства Будинку дитячо-юнацької творчості Заводського району м. Миколаєва;

Сасюк С.Г., керівник творчих об’єднань Будинку дитячо-юнацької творчості

Заводського району м. Миколаєва


Об’єкт дослідження – річки та джерела питної води мікрорайону Велика Корениха. Актуальність теми полягає в тому, що й до сьогодні не вирішено проблему водопостачання і якості питної води одного з віддалених мікрорайонів м. Миколаєва - Великої Коренихи. Місцеві жителі використовують воду із свердловин та колодязів, а також із джерела, що знаходиться на березі Південного Бугу. За останній час стан джерельної та колодязної води змінився. Мета роботи – звернути увагу на необхідність збереження чистоти природних джерел питної води. В наш час, коли відношення до водних ресурсів стало споживчим, потрібно відродити шанобливе ставлення до водних джерел, яке здавна було притаманне нашим предкам. У своїй роботі поставила такі завдання: проаналізувати літературу з даної теми; проаналізувати стан води у джерелі з подальшим використанням; з’ясувати причини зміни якості води; максимально звільнити територію біля джерела від сміття; провести опитування мешканців селища,провести досліди: на виявлення йонів хлору, жорсткість, щільність, сольовий вміст . Новизна теми полягає в тому, що джерела нашої місцевості малодосліджені. Багато з них було знищено в результаті непродуманого втручання людини в природу. Дослідження та збереження джерел – невідкладна задача екологів та місцевої громади.

Найперше, що мене зацікавило – це історія мого рідного краю . Адже не даремно кажуть,що «без свого минулого не збудуєш майбутнє». Тож я проаналізувала літературу з цього питання і дізналася: цими землями володіли литовці, кримські татари, турки, ногайці. Землі й населення нинішньої Великої Коренихи входили до Ольвійської хори, а пізніше до Очаківського ейялету Османської імперії. Велика Корениха у різні часи змінювала назву, мінявся й статус цього прекрасного куточка землі Миколаївщини ( Каренчі, Каранян-Кір (в інших джерелах Каранья-Кір, Карання-Кір),Корениха, Миколаївка, Велика Корениха). У словнику В.Даля пояснюється, що Корениха означає корінне поселення. Також мені стало відомо,що у 18 ст. на території цього селища була повноводна річка Корениха(Коронушка), яка вже на наш час висохла і стала Корениською балкою.

Історичні та наукові джерела доводять, що в турків фонтани (криниці) були спорудою першої необхідності, а також життєво необхідною інфраструктурою поселення. Як історичний доказ, у скелях, що неподалік від кладовища, й понині дзюркоче джерело. Його руйнували в різні часи, але воно постійно відроджувалося. Остання надбудова, зроблена руками місцевих жителів над цим святим прадавнім підземним джерелом, датовано 1921 роком. Але вода залишалась такою як була? Це я й вирішила перевірити.

Провела певні досліди які привели до таких результатів: визначення йонів хлору – дали змогу дізнатися, що джерельна вода має більший вміст йонів ніж очищена вода компанії «Юр-Аква»; визначення жорсткості та щільності – вплив цієї води на здоров’я людини.

Отже, можна прийти до таких висновків: Провела порівняльний аналіз води з джерела і води з колодязя, сфотографувала джерело, опросила місцевих жителів. В результаті дослідження прийшла до висновку, що стан води у джерелі за останні 10 років змінився – вона стала непридатною для пиття. Навколо джерела - постійний смітник, і разові прибирання не будуть мати результату, якщо люди, а особливо молодь, не змінять свого відношення до оточуючого середовища. Головною причиною забруднення питної води є міське сміттєзвалище, що розташовано у Великій Коренисі і цю проблему потрібно вирішувати місцевій владі. Але й громадськість також не повинна стояти осторонь. Робота по дослідження стану джерела потребує продовження. Для того, щоби прослідкувати, які зміни відбулися у хімічному складі джерельної води, потрібно провести більш глибоке дослідження за допомогою спеціалістів, що я планую на майбутнє. Зараз я працюю над тим, щоби розробити ефективний проект для забезпечення водою кожну домівку в селищі та покращення роботи міського сміттєзвалища для менш шкідливого навантаження на здоров’я людей.

Менше забруднюємо – більше живемо!


ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ Г.СКОВОРОДИ
Лобас Юлія,

учениця Леб’язького навчально-виховного комплексу

Чугуївської районної ради Харківської області

Керівник: Саратівська А.М., вчитель історії


Кожна епоха розвитку ставить перед людиною різні пріоритети і напрямки діяльності. На нашу думку, однією з проблем сучасної епохи є надзвичайний темп життя і прагнення дорослих якомога більше придбати матеріальних благ. В цій гонитві часто батьки забувають про своїх дітей, бо вони завжди зайняті роботою і щоденними справами. В ХХІ столітті – це найбільш розповсюджене питання. Не у кожної дорослої людини на першому місті – виховання дитини. Як наслідок, виростають бездушні люди, які оточують нас скрізь. За допомогою даного дослідження ми намагалися зрозуміти, що являється основою виховання порядної, добродушної, щасливої дитини. Після ознайомлення з філософією Григорія Савича стає зрозумілим, що саме він дасть відповіді на деякі питання виховання. Сковорода вважав, що добрі настанови – це шлях до викорінення поганих звичок. Він рекомендував у зв'язку з цим такі форми виховання, як бесіда, роз'яснення, приклад та інші. Виховуючи дітей, радив філософ, необхідно вдаватися до переконань, привчати їх критично аналізувати свої вчинки, не заздрити. Адже, за його словами, «найголовніша з усіх згубних пристрастей є заздрість - мати інших пристрастей та беззаконня».

Григорій Савич першим у вітчизняній педагогіці поставив у центр уваги почуття дитини, її стосунки зі світом, її справи, її щастя. Передбачав розвиток природних задатків шляхом самовдосконалення. Шлях до гарного виховання, на думку мислителя, лежить через самопізнання людини своїх здібностей і нахилів до певного виду діяльності, кожен повинен пізнавати себе. За допомогою самопізнання можна дійти до найвищого досягнення людського духу – Богопізнання. Саме такий шлях людини допомагає гарному вихованню. Цей шлях можна назвати висхідною лінією пізнання.



У чому полягає мета виховання? Природно, що батьки та вихователі, піклуючись про своїх вихованців, прагнуть до того, щоб діти були кращими, досконалішими, і хоча кожен розуміє досконалість по-своєму, існують спільні загальнолюдські погляди. Завдання виховання полягає у всебічному гармонійному розвитку найкращих якостей дитини, для чого, звичайно, необхідне їх відповідне виявлення. Сковороду хвилювало питання: за допомогою яких методів залучити дітей до самовиховання. Та і на це питання він знайшов відповідь. Ефективним засобом вважається привернення уваги до духовних скарбів свого внутрішнього світу, до духовних цінностей, до потреб власної душі, а не тільки тіла. Наш філософ розгадав духовний розвиток: духовні потреби кожної людини унікальні, а тому шлях духовного розвитку носить індивідуальний характер. Завдяки згаданій індивідуальності досить важко накреслити загальні підходи, розробити універсальні методи, якими міг би користуватися кожний, оскільки «духовне не можна зрозуміти, його можна тільки пережити». Разом з тим, характерною ознакою успішного духовного розвитку особистості слід вважати трансформацію її свідомості. Розвиток свідомості - явище природне. Саме в цьому розумінні людина стає «вінцем природи» і докорінно відрізняється від тваринного світу. Сковорода поділяє рівні людської свідомості переважно на буденний і філософський. Згідно з його поглядами, для філософської характерне чуття вічного, всесвітнього. Шляхом до цього рівня Григорій Савич вважає поступове розширення свідомості, яке приводить людину до другого, духовного народження. Якісна відміна характеризується межами світогляду, спрямованості прагнень й потреб людини: на першому рівні потреби спрямовуються на себе, незважаючи на запити оточуючих, а на п’ятому - людина отримує природну радість і задоволення від самовіддачі, від допомоги іншим. У свою чергу, певний рівень свідомості характеризується здатністю до відповідальності, що є важливою ознакою розвиненої людини. Зрозуміло, що в процесі подальшого розвитку така здатність підвищуватиметься — розширення свідомості призводить і до розширення кола відповідальності. 

Одним із критеріїв вихованості дитини прийнято вважати його поведінку. Вихід за певні окреслені межі у поведінці розцінюється як її порушення, з огляду на що вся система виховання була спрямована на те, щоб поведінка учнів практично не відрізнялася. Безумовно, успішність навчально-виховного процесу залежить від дисциплінованості школярів, але реальне життя нерідко доводить, що учні, поведінка яких у шкільні роки не відзначалася високою дисциплінованістю, досягали в майбутньому значних творчих успіхів у сфері науки, техніки, мистецтва і т. д. Таким чином, внутрішня енергія, трансформована у творчий потенціал, може приносити значну користь.

Сковорода ставив перед дитиною великі вимоги: насамперед глибокі знання, бо «хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б він зовні і здавався бездіяльним», відданість своєму народу («всяк повинен пізнати свій народ і в народі – себе»), гуманність («без ядра горіх ніщо, так само як і людина без серця»), повагу до тих, хто її виростив, здатність переконливо володіти словом, бути безкорисною. Визначним у моральному вихованні, за його переконанням, є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки звичка «не в знанні живе, а в подоланнях». Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою.

Отже, правильно організоване виховання, на думку Григорія Савича Сковороди, полягає у всебічному гармонійному розвитку особистості кожної дитини з максимальним врахуванням її природних нахилів і задатків, що здійснюється спільними зусиллями батьків, учителів, суспільства, починаючи з перших днів життя дитини.


Релігійний конфлікт як глобальна проблема людства

(на прикладі Норвегії)
Ляшенко Анжеліка,

учениця 11 класу Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів№5

Люботинської міської ради Харківської області, гурток «Юні археологи»

Керівник: Чурілов Євген В'ячеславович, вчитель історії, керівник гуртка «Юні археологи»


Глобальні проблеми сучасності - це сукупність соціально-природних проблем, від вирішення яких залежить соціальний прогрес людства і збереження цивілізації. Ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний чинник розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і стосуються всіх країн світу.

Міжнародне співтовариство серйозно заговорило про глобальні проблеми з середини 60-х років ХХ століття. До їх категорії відразу стали відносити деградацію навколишнього середовища та демографічний вибух, загрозу виснаження у світі природних ресурсів і браку в світі джерел енергії та продовольства, зростаючу прірву між багатими і бідними країнами. Вінчала цей сумний перелік проблем небезпека III Світової війни і термоядерної катастрофи.

Минуло 40 років. Із закінченням холодної війни відпала, у всякому разі, істотно знизилася, небезпека всесвітньої атомної війни. Людство значно просунулося в розумінні глобальних проблем, а уряди, міжнародні організації та громадські рухи здобули чималий досвід усунення та попередження низки небезпечних явищ. Глобалізація світової економіки, революція у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій, розвиток регіональної інтеграції створюють сприятливі передумови для більш ефективних дій у сфері відносин «людина - суспільство - природа».

У той же час ряд як нових, так і старих факторів і процесів діють в протилежному напрямку. За цей час на світовій арені з'явилися десятки нових держав, створених за національно-етнічним принципом, що зумовило домінування в їх внутрішній і зовнішній політиці цілей утвердження національної незалежності, подолання економічної та фінансової залежності. Питання ж екології, раціонального природокористування, демографії, науки, освіти, охорони здоров'я відійшли на другий план. Одночасно і паралельно відбувається швидке зростання масштабів господарської діяльності не тільки в головних і традиційних центрах світового господарства, а й на значній частині його колишньої периферії (Китай, Індія, Бразилія, Індонезія, Мексика) різко посилили тиск на ресурсний потенціал Землі і природне середовище.

Глобальні проблеми є наслідком протистояння природи і людської культури, а також невідповідності або несумісності різноспрямованих тенденцій в ході розвитку самої людської культури. Природна природа існує за принципом негативного зворотного зв'язку, в той час як людська культура - за принципом позитивного зворотного зв'язку. Серед глобальних проблем найбільшу небезпеку для людства становлять військова та екологічна проблеми. Екологічна ситуація з кожним днем погіршується, а конфлікти між цивілізаціями, зокрема європейської (західної) і мусульманської, загострюються.

До створенного на створеного на сьогоднішній день списку глобальних проблем, треба віднести проблеми конфлікту релігій. Або конфліктів на релігійній основі. Дуже яскравим прикладом такого конфлікту на сьогоднішній день є Норвегія.

У 2005 році за результатами опитування, проведеного GallupInternational в 65 країнах вказали, що Норвегія була найменш релігійною країною в Західній Європі, 29% складаються в якій-небудь церкви, 26% атеїсти, і 45% не визначилися.

Згідно з останніми опитуваннями Eurobarometer,32% норвезьких громадян відповіли, що «Бог є», в той час як 47% відповіли, що «є якийсь дух або життєва сила» і 17%, що «не думаю , що є якийсь дух, Бог, чи життєва сила ».

Почавшись ще пів тисячоліття тому, конфлікт християнської церкви та місцевого населення триває і досі. Зараз цей релігійний конфлікт потроху переростає в політичний.

Важко сказати, чи припиняться в Норвегії підпали і вандалізм. Підпали церков використовувалися як засіб залякування у віковому конфлікті між християнами та неоязичниками. Квітневий номер 1997 про-республіканської газети "Ан Фоблахт" містить фотографії обгорілих уламків двох католицьких церков, підпалений запальними бомбами, а супровідна стаття згадує про ще вісім випадків нападів на католицькі церкви і релігійні будівлі.

Для багатьох порівняння підпалів, скоєних норвезькими підлітками, і підпалів Асоціації Захисту Ольстера або Ірландської Республіканської Армії здадуться неадекватними. Якщо вірити Варгу Вікернесу, підпали в його країні переслідували ті ж цілі, що діяння в Північній Ірландії - тероризм проти духовних святинь ворога. Згідно Вікернесу норвезькі підпали відображають боротьбу куди більш глибинну і куди більш тривалу, ніж звичайний конфлікт ірландських католиків і протестантів. Вони - символічні акти терору проти самого християнства і Вікернес не бачить причин вибачатися за нього. Для нього підпал "дома божого" - всього лише ще одне знаряддя з арсеналу нечестивою війни.

Християнізація Норвегії мала своєрідний характер. Вона проходила важко та кроваво. Довгий час народ не сприймав християнську релігію. Відбувалися протидії язичників.

Язичний культ в період християнської доби існував. Люди не забули своєї давньої релігії. Відбувалися жертвоприношення, поклоніння богам природи.

Про повідомленнями норвезьких ЗМІ, експерти з сатанізму вважають, що у п'ятницю 29 травня 2014 року стався підпал церкви у місті Våler в 150 км на північний схід від Осло. Це може ознаменувати початок нової хвилі нападів на церкви в Норвегії.

Згідно з інформацією з About.com, у п'ятницю вранці норвезька поліція була викликана в історичну дерев'яну церкву, побудовану в 1805 році, в той час як вогонь вже охопив всю будівлю за кількох годин. Пізніше поліцейські підтвердили, що стався саме підпал, і нагадали про велику кількість пожеж, що відбувалися в 90-і роки в норвезьких релігійних місцях.

Пожежникам вдалося врятувати один з вівтарів 1697 і срібне Причастя, але, тим не менш, багато унікальні твори церковного мистецтва були знищені вогнем.

Схожі інциденти сталися на початку травня на кладовищах в Осло і в м Sandefjord. Журналіст Jonathan Tisdall у своєму блозі повідомив, що в San de fjord'е близько 30 надгробних пам'ятників були повалені зі своїх місць, а за інформацією з газети Tønsbergs Blad, у церкві Nordstrand в Осло порядку 30-40 надгробків були спаплюжені різними написами сатанинського змісту, що стало лише частиною збитку, нанесеного церкви. Також були розбиті стекла, на вікнах церкви також були залишені богохульні написи. Фотографії в статті, розміщеній на Aftenposten веб-сайті, показують, як виглядає зараз спаплюжений цвинтар і двері церкви з написами "Satan lives" і "666".

Конфлікти між віруванням християн та язичників розпочався більше тисячоліття назад. До чого призведе цей конфлікт поки не ясно. Ми спостерігаємо досить цікаву еволюцію і поки все проходить гладко. З хаотичного руху і мейнстримового захоплення антихристиянський рух в Норвегії набуває все більш політичний характер, додаючи до цього питання все нові і нові аспекти.


Філософія Г.С.Сковороди

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал