Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка15/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   37

ФІЛОСОФІЯ ТА МАЙБУТНЄ
Кресало Анастасія,

учениця 10 класу, Куп’янської гімназії №1

Куп’янської міської ради, Харківської області

Керівник: Вербицька Наталя Віталіївна, вчитель світової літератури,



вчитель вищої категорії, Куп’янської гімназії №1
Перш, ніж розглядати тему «Філософія та майбутнє», я вважаю, треба розібратися з термінами.

Філосо́фія  — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

На мою думку, своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.

На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином, філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини у світі.

«Філософія важливіша від дихання, бо значно важливіше добре жити, чому навчає філософія, ніж просто жити, що залежить від дихання.», - саме так казав видатний філософ, найвідоміший учень Діогена Синодського Кратет Фіванський.

Майбутнє завжди займало особливе місце у філософії і в людському розумі взагалі. За однією з теорій майбутнє не визначено, і люди можуть самі творити його. За іншою теорією, майбутнє зумовлено заздалегідь. Першої теорії дотримувався і сам Діоген Синодський, кажучи такі слова :«Філософія дає готовність до всякого повороту долі.»

Можливо, зараз у нас немає можливості бачити майбутнє, але його ми творимо зараз, кожен день і кожну хвилину життя. А філософія як наука розкриває істину, за допомогою спостережень і досліджень. Отже, щоб мати майбутнє, ми повинні знайти істину. Істину сенсу життя, істину світогляду, істину в собі.

Людство завжди прагнуло заглянути за той історичний горизонт, який йому відкривається із сьогодення. Майбутнє манить, але воно ж вселяє страх, почуття тривоги і невпевненості, оскільки покрито завісою таємниці. Раніше це бажання «зазирнути за горизонт» реалізовувалося в прогнозах і пророцтвах, сьогодні воно пов'язується з науковим та соціально-філософським передбаченням і прогнозуванням. Вивчаючи це питання, треба зрозуміти різницю між релігійною, утопічною, раціонально-філософською та науковою версіями майбутнього. Якщо в перший(релігійний) закладений принцип божественного приречення всього ходу історії з позитивним фіналом, то другий (утопія) абсолютизує майбутнє як якісну величину або ідеал, нерівноцінний справжньому. Філософія ж і наука виходять з того, що майбутнє - продукт закономірних соціоприродних процесів, що розуміються раціонально, а значить, доступних передбаченню. Тому саме наука і філософія як форми раціонального знання зробили предметом свого розгляду майбутнє не як обітниця, ідеал, а як проблему, що вимагає свого вирішення.

Майбутнє перебуває у невизначеності, яка лякає людину й породжує песимізм. Підняти завісу над таїною невідомого, передбачити у потенційних зародках сьогодення моделі, сценарії майбутнього та його розвиток (у гносеологічному аспекті), означає отримати знання про неіснуюче.

Філософія – духовний процес, що відбувається в сфері людської культури, тісно пов’язаний з її різними областями. Вихідний пункт світогляду невіддільний від особливостей існування людини, від її потреби осмислити своє місце в світі. Для кожного індивіда весь світ розколотий на дві частини: на “Я”, кажучи словами Фіхте, та “не-Я”, включаючи природу та суспільство. Питання про відношення людини до світу є головним питанням світогляду, з яким співвідноситься проблема щастя, сенсу життя та ін. Всі ці питання є екзистенціальними, бо нерозривно пов’язані з існуванням людини, з осмисленням перспектив свого буття. Поряд з індивідуально-екзистенціальними, витоками світогляду мають місце також соціально-групові, художньо-естетичні, внутрішньо наукові та ін. витоки. «Моя філософія, – казав Артур Шопенгауер, – не дала мені абсолютно ніяких доходів, але вона позбавила мене від дуже багатьох витрат.»

На мою думку , філософ - шукач істини, мислитель. На побутовому рівні так

називають людину, яка має певний досвід життя, розумно, помірковано і спокійно ставиться до всіх явищ у житті, до всіх життєвих труднощів та випробувань.

Та чи будуть такі сильні особистості у майбутньому?

Шукаючи інформацію в соціальній мережі, не намагаючись хоч трішки розвиватися, реалізувати себе і своє майбутнє, людина замінює свою працю, фізичну і інтелектуальну, на сучасну технічну. Людина – допитлива, маюча жагу до пізнання та знаходження істини, вже філософ. Та з часом, віддаючи перевагу новітнім технологіям, людина втрачає змогу думати самостійно, робити певні життєві висновки, вона втрачає себе.

Яке майбутнє чекає нас без філософії?:

Люди не зможуть дати відповіді на свої глибокі, життєві питання. Кожен буде неосвіченою, дикунською людиною «без людини в собі».

Не звична нам не людяність, темність, не відомість та необізнаність – ось що чекає людство без високих моральних цілей. Без свого місця в житті. Без питань та відповідей. Без філософії.

Теперішнє, яке ми будуємо зараз, – запорука щасливого майбутнього, в якому ми будемо жити потім. Людина сама створює свій день й живе ним, наче в останнє. Але не слід забувати про майбутнє, про покоління своїх нащадків, про те, що ми їм залишимо. Які моральні цінності чи філософські чудові думки заповімо? Бо, як вже здавна кажуть, «майбутнє за нами!»

РОДОМ З ПОЛТАВЩИНИ
Кривошея Владислава,

учениця 10 класу Полтавської гімназії №17

Керівник: Шиманська Тетяна Григорівна,

учитель методист Полтавської гімназії №17


Полтавщина – це споконвічна скарбниця кращих надбань українського народу. Вона з року в рік плекає нові таланти, які створюють золотий фонд духовного багатства України. Наша земля дала світові цілу плеяду всесвітньовідомих імен: науковців, конструкторів, письменників, поетів, митців. І нині земля Полтавська не збідніла на людей обдарованих, натхненних, тому що сама й надихає і дає сили. А люди їй віддячують своєю працею.

Серед сучасних полтавських математиків хочу представити Вам Леоніда Анатолійовича Булавіна - українського ученого-фізика, доктора фізико-математичних наук, професора, Академіка НАН України, Академіка АН ВШ України з 1993 р.

Народився 18 серпня 1945 р. у м. Полтаві. Батько – Булавін Анатолій Васильович працював машиністом у Полтавському локомотивному депо. Мати – Булавіна Ольга Фомінічна працювала фармацевтом в аптеці №4 м. Полтави. Леонід Анатолійович закінчив середню школу №69 м. Полтави (1962 р.), потім навчався на фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1967 р.). Аспірантуру проходив в Об’єднаному інституті ядерних досліджень (м. Дубна, Росія) під керівництвом лауреата Нобелівської премії академіка І.М. Франка. Після закінчення аспірантури (1970 р.) працює на фізичному факультеті: спочатку науковим співробітником, а потім доцентом, професором, завідувачем кафедри молекулярної фізики (з 1989 р.), деканом фізичного факультету (з 1990 р.)

Леонід Анатолійович Булавін – відомий учений-фізик у галузі досліджень критичних явищ у рідинних системах. Він уперше застосував розсіювання повільних нейтронів для дослідження рівноважних та кінетичних властивостей рідин та полімерів. Ним виявлено ефект нейтронної критичної опалесценсії, систематично досліджені узагальнені частотні спектри рідин, властивості рідин у малих об’ємах, механізм золь-гель переходів у кремнієвих гелях та процес міцелоутворення у розчинах з поверхнево-активною речовиною. Він розробив методику знаходження критичних параметрів порядку при фазових переходах, запропоновано спосіб виділення одночастинкового та колективного внесків у коефіцієнт самодифузії, який увійшов у наукову літературу як метод Булавіна-Іванова. Саме експериментальні дослідження в галузі медичної фізики дозволили знайти спосіб діагностики стану організму людини, який запатентований в Україні та Росії.

Л.А. Булавін створив наукову школу нейтронної спектроскопії кондентсованих середовищ, до якої входять як співробітники Київського університету, так і інститутів НАН України. Його вихованці – відомі науковці, серед них 5 докторів, та понад 20 кандидатів наук. Л.А. Булавін – автор близько 350 наукових праць, серед яких такі наукові монографії з фізики рідин, як: «Основы физики воды» (1991 р.), «Критичні явища у рідинах» (1997 р.), «Критичні явища в неоднорідних системах» (1999 р.) та інші.

Л.А. Булавін поєднує свою наукову роботу з викладацькою діяльністю в університеті, проводить велику навчально-організаційну роботу. Л.А. Булавін – автор низки підручників та навчальних посібників для студентів: «Експериментальні методи молекулярної фізики», «Експериментальні методи дослідження фізичних властивостей рідин та фазових перетворень в них», «Експериментальні та теоретичні методи дослідження молекулярної структури рідин» тощо.

Очолюваний Л.А. Булавіним фізичний факультет Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка є провідним навчально-науковим центром в Україні з підготовки фахівців-фізиків різноманітних спеціалізацій як у традиційних галузях (теоретичної, молекулярної, ядерної фізики, оптики, астрономії) так і в нових галузях фізики (фотоніці, медичній фізиці, фізиці радіаційної медицини, фізиці космосу, лазерній та оптоелектронній техніці, експериментальній ядерній фізиці, атомній енергетиці тощо). Фахівці фізичного факультету під керівництвом Л.А.Булавіна є активними учасниками розвитку фізичної науки в Україні та за кордоном.

Також він підготував 40 кандидатів та 10 докторів фізико-математичних наук. Його учні працюють у провідних наукових установах України, Росії, США, Німеччини, Франції, Канади.

Заслужений діяч науки і техніки України (2003). Орден “За заслуги” III ступеня (2004). Орден “За заслуги” II ступеня (2009). Нагорода Ярослава Мудрого за значні досягнення в науці та техніці (2002).

Полтавці безмежно закохані у своє затишне, прекрасне, ошатне місто, звідки йдуть витоки української літератури й літературної мови, національної класичної музики та сценічного мистецтва , сучасної науки, медицини, техніки, авіації й космонавтики. І я впевнена, що Полтава ще неодноразово нагородить світ своїми безмежними талантами!


ІСТОРІЯ АДМІРАЛТЕЙСЬКОГО СОБОРУ
Кривченко Сергій,

учень 9 класу Миколаївської гімназії №41

Миколаївської міської ради, вихованець творчих об’єднань Миколаївського обласного

Центру туризму. краєзнавства та екскурсій учнівської молоді

Керівник: Сасюк С.Г., керівник творчих об’єднань Миколаївського обласного Центру туризму краєзнавства та екскурсій учнівської молоді
Ще за життя Г. Потьомкіна (у 1789 році), і за його особистим розпорядженням на високому березі Інгулу була закладена кам'яна церква. В 1790 році розпочато її будівництво за рахунок міської казни. Через чотири роки церква була побудована, і 30 жовтня 1794 року відбулося її освячення в ім'я Святого Мученика Григорія Великій Вірменії, ім'я якого носив князь Таврійський генерал-фельдмаршал Г.Потьомкін.

Побудований Адміралтейський собор (за зразком Андріанопольского храму, але в зменшеному вигляді) за проектом І. Старова. Будував його кам'яних справ майстер А. Вектон під керівництвом інженера І. Князєва і архітектора В. Ванрезана. Іконостас був майстерно виконаний художниками, яких спеціально запросив з Італії князь Г. Потьомкін.

Говорячи про історію Адміралтейського собору в м. Миколаєві, слід сказати, про першу дерев'яну церкву. Саме до цієї церкви було передано значна кількість історичних і духовних цінностей з Покровської церкви Запорізької Січі на Хортиці. Відомості про майно Січової церкви взяті з роботи І.І. Лимана, "Документи про долю майна січової Покровскої церкви після ліквідації вільностей Війська Запорізького".

Про багатства Січового храму дає уявлення документ «По донесению Славенского архиепископа Евгения, об изъятии из Покровской церкви города Покровска вещей в ризницу архиепископа Евгения» (18 травня 1777 р. - 28 січня 1778 р.). Найбільшу цінність представляє опис майна колишньої Січової Покровської церкви, складений Слов'янським духовним правлінням.

Храм був побудований з тесаного вапняку. Довжина його зі сходу на захід складала 42,6 метра, а ширина – 17 метрів. Купол був покритий оцинкованим залізом і забарвлений в сірий колір. На куполі і над вівтарем були встановлені два мідних позолочених хреста.

Після смерті імператриці Катерини II, 7 січня 1798 року, згідно з указом імператора Павла I церква була перейменована в Адміралтейський собор.

У 1830 році на північ від собору була побудована тимчасова дерев'яна дзвіниця. У 1844 році військовий губернатор Миколаєва адмірал Михайло Лазарєв звернувся за дозволом на будівництво нової дзвіниці. Настоятель храму протоієрей Волошанський і церковний староста Іванов дали згоду на проект і місце будівництва.

У 1865 році побудували нову кам'яну дзвіницю за проектом архітектора Опацького. Вона була вища попередньої.

У 1923 році храм був переданий українській общині. Аж до 1929 року в нім діяв Український кафедральний собор.

Оскільки собор знаходився поряд з будівлею міської управи, де розміщувалися окружком і міськвиконком, нова влада почала клопотати про закриття собору. Була створена урядова архітектурно-будівельна комісія. У жовтні 1928 року комісія обстежувала собор і встановила, що він знаходиться у хорошому стані і є пам'ятником «рідкісної будівельної техніки кінця XVIII століття»

Постановою ВУЦВК від 10 червня 1929 року будівля Адміралтейського собору була передана Республіканській інспекції з охорони пам'ятників культури для використання як музею. Рішенням Миколаївського міськвиконкому Адміралтейський собор був переданий Миколаївському історико-археологічному музею. Незважаючи на прохання керівництва музею залишити в якості експонатів для музейної експозиції церковну власність, музею дісталося лише розграбоване приміщення. У колишній собор були перенесені військово-морський відділ і куточок культури.

4 січня 1930 року керівництвом історико-археологічного музею були здані в металобрухт мідь з Адміралтейського собору. 334 кг 300 кг чистої міді відправили до Москви для зняття позолоти.

Проте міськвиконком продовжував наполягати на руйнуванні тепер уже дзвіниці. 17 лютого 1930 року бюро Українського комітету охорони пам'ятників культури дало дозвіл на розбирання. Дзвіницю розібрали, дзвони здали в Рудметалторг. У 1937 році собор був підірваний динамітом, але пам’ять про нього живе в народі й до цього часу.
МУЗИКА ЯК СКЛАДОВА СЕНСУ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ
Крівченко Ігор,

учень 11 класу, вихованець історико-краєзнавчого гуртка

БД та ЮТ Кременчуцької районної ради

при Максимівському НВК Полтавської області

Керінвик: Пилипенко Вадим Валерійович, керівник

історико-краєзнавчого гуртка БД та ЮТ Кременчуцької

районної радипри Максимівському НВК
Проблема сенсу життя турбує людство з найдавніших часів. Часто її пов’язують з високими філософськими категоріями, складними дилемами. Але хотілося б, розглянути це питання з точки зору простого старшокласника. Адже глибоке філософствування потребує життєвого досвіду, який ми поки що лише набираємо. Тому, з точки зору старшокласника сенс життя полягає в улюблених заняттях, які приносять бажання жити та самореалізовуватися. Одні вишивають, інші малюють, хтось займається спортом. Багато молодих людей не можуть навіть приблизно уявити своє життя без музики. Саме її багатогранність і глибина дозволяє погрузитись у світ легкості та невимушеності. Або ж перенестись з цієї реальності у світ драйву, жаги до пригод та гарного настрою. Чи можна ще десь відчути ту насолоду від прослуховування улюбленого музичного твору іншими засобами? Звичайно ні! І більшість людей погодяться, адже всі люблять і слухають різну за жанром та стилем виконання музику.

Тому, хотілося б визначити, як музика може впливати на сенс життя людини, проаналізувати можливості ототожнення цих понять та рівні їх поєднання.



Аналізуючи вплив музики на життя людини, ми не можемо не звернутися до визначення основних термінів. Так, у сучасній філософії прийнятим є таке визначення: музикамистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовій (ритм), звуковисотній і тембровій шкалі. Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тієї чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелами такого звуку можуть бути людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.

Музика розвивалася з давніх часів. Від найелементарніших музичних звуків вона еволюціонувала до більш складних, удосконалювалися інструменти, з’являлися допоміжні пристрої для її відтворення. В первісну епоху з’явилися перші ударні та духові інструменти, пізніше – струнні та смичкові. Умільці гри на інструментах користувалися особливою повагою в суспільстві, ними захоплювалися, виражали подяку всіма можливими способами.

Приведений вище приклад показує, як музика ставала професією людей. Музиканти з давніх часів цінувалися не лише в естетичному плані, а й у матеріальному. У епоху середньовіччя придворні музиканти вели забезпечений спосіб життя, не дивлячись на своє часто не шляхетське походження. Але поряд з ними існували й мандрівні музики, які хоч і повністю присвячували себе мистецтву, та все ж вели напівголодний спосіб життя, виживаючи лише за рахунок пожертв слухачів. Як бачимо, обидві категорії музикантів мали своїм сенсом життя музику, але його якість помітно відрізнялася.

У ХІХ столітті остаточно оформився поділ на класичну музику та народну. Він лише підкреслив різницю між вуличними музикантами та творцями, що отримували професійну освіту. Але не слід недооцінювати потенціал класичної музики. Хоча й вона не мала статусу загальнонародної та все ж до сьогоднішнього дня її красою захоплюються мільйони шанувальників. Роботи Л. В. Бетховена, В. А. Моцарта, А. Сальєрі стали уособленням вишуканості та краси. А твори батька і сина Штраусів підняли на нечуваний рівень танцювальне мистецтво вальсу.

Не дивлячись на те, що сьогодні музичне мистецтво стало глибоко комерціалізованим бізнесом, поділ на вуличну та «професійну» музику залишається актуальним. Поряд з виконавцями і колективами, які дають власні концерти у відповідних закладах, на вулицях міст можна зустріти низку музикантів, що грають для власного задоволення та отримують від перехожих заробіток за своє мистецтво. У сучасній європейській культурі такі виконавці отримали належне визнання та узагальнену назву «стріт-артистів». Не дивлячись на примітивізм даного виду мистецтва, слід наголосити, що низка виконавців є чудовими віртуозами та володіють неймовірним талантом. Деякі сучасні популярні виконавці намагаються ідентифікувати себе з вуличним мистецтвом. Зокрема, французька співачка Zaz неодноразово влаштовувала вуличні концерти як разом із своїм колективом, так і з стріт-бендами. Наприкінці 2013 року український гурт «Океан Ельзи» вирішив піти подібним шляхом та дав якісний концерт у залі очікувань Міжнародного аеропорту «Шереметьєво» в Росії.

Як бачимо, творення музики може стати сенсом життя людини. Говорячи про музику як про професію, слід наголосити на тому, що для музиканта це перш за все сенс життя, а не спосіб отримання матеріальної вигоди. Надзвичайно негативною є погоня митця за матеріальними винагородами, яка ставить музику на другий план. Але в цьому випадку музика перестає бути сенсом життя, адже її витісняє бажання збагатитися.

Поряд з цим слід наголосити, що музика може стати важливою складовою сенсу життя людини не тільки як засіб творення або виконання. Вона може стати основою способу життя людини-слухача. В окремі моменти її життя бути головним стимулом до певних кроків. Як відомо, у ХХ столітті виникла низка субкультур, в основі самоідентифікації яких лежала прихильність до тих чи інших стилів музики. Так виникли панки, готи, металісти тощо. Музика стала їхнім способом самовираження та стимулом до здійснення певних кроків у суспільному житті.

Так панки під впливом музики починають захоплюватися анархічними ідеями. Хоча частіше це зводиться до банальних танців, веселої і невимушеної поведінки. Часто тексти їх пісень позбавлені здорового глузду, але той драйв, яким захоплюють виконавці, заряджає енергією слухачів. Дет-металісти захоплюються брутальними текстами виконавців цього стилю, що часто межують з мораллю та пристойністю. Але прихильники цього стилю музики знаходять у ній привід задуматись про світ, у якому люди тонуть у брехні та лицемірстві. «Everybody wants to go to Heaven But nobody wants to die», – сказав М. Лакер, соліст гурту «The Suicide Silence» у одній з своїх пісень, що перекладається так: «Кожен хоче до раю, але не кожен хоче померти». За таких обставин музика стає формою соціального та культурного протесту, що є важливою складовою світогляду людей, а тому безпосередньо пов’язана з сенсом їхнього життя. Але таке ставлення до музики не є прерогативою сучасного суспільства. Ще на початку ХХ століття російський філософ О. Лосєв, характеризуючи творчість О. Скрябіна, зазначав: «Слухаючи О. Скрябіна, хочеться кинутись кудись у безодню, хочеться схопитись з місця і зробити щось неможливе і жахливе, хочеться ламати і бити, вбивати і самому бути роздертим. Немає більше ніяких норм та законів, забуваються всі правила та установки. Все тоне у еротичному Безумстві та Захопленні. Немає більшої критики західноєвропейської культури, ніж творчість Скрябіна, і немає більшого знаку «Присмерку Європи», ніж ця солодкість екстазу, перед якою важка груда бібліотек та науки – пил і прах, що літає легше, ніж пух». Як бачимо, музика стимулювала до широкого вияву емоцій у всі часи, тому захоплення наших сучасників є цілком природною реакцією.

Слід наголосити, що музика не тільки стимулює до протестів чи виявів девіантної поведінки. Часто вона дає людині силу творити, або навіть просто жити. Яскравим прикладом може слугувати біографія Ф. Меркурі, який до останніх днів свого життя продовжував створювати музику, не дивлячись на прогресуючу хворобу. Музика була для нього сенсом життя, вона надавала снагу до продовження активної творчої діяльності та уособлювала єдиний можливий для нього спосіб існування.

Таким чином, зробимо висновок, що музика виконує не лише естетичну роль. У всі історичні періоди вона ставала невід’ємною складовою сенсу життя не тільки для її безпосередніх творців, а і слухачів. Вона було основою їхнього життя, стимулом творчості, виявом індивідуальності, символом боротьби. І зараз всі важливі події в житті людини супроводжуються музикою як важливим атрибутом її життя.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал