Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка13/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   37

Філософський шлях Г.С. Сковороди




Копернак Ліана,

учениця 9-Б класу, Куп’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6

Куп’янської міської ради Харківської області;

Керівник: Кунченко Любов Іванівна, учитель української мови та літератури Куп’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6, спеціаліст вищої категорії, старший учитель



Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" – бродячого філософа-наставника.

З чого ж складався цей предфілософський шлях? Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій з етики). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської гречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем.

Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.

Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю, розпустою, владою речей, духовною спустошеністтю. Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при негативному ставленні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений у сферу освіти, культури та моралі.
Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував.

У 50-60 роки XVIII віку Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою "Байки Харківські", зробив перекази ряду античних мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві, золоті і владі, Григорій Сковорода прославляє людину "малих бажань" і обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як би прелюдією до його філософської творчості. Уже в байках звучить один з його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей.

Формально філософська система Сковороди укладається в один рядок. Основа цієї системи полягає в існуванні "двох натур" і "трьох світів". Розшифровка існування "двох натур" слідує безпосередньо з трактату "Про Бога": ". Весь світ складається з двох натур: одна - видима, друга - невидима. Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. ... у стародавніх [людей] Бог звався “розум всесвітній”. Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та ін. А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. ... Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім'я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та ін. .".

Питання про Бога, який складає першооснову усього сущого - "вищу всіх причину", внутрішню причину розвитку всього світу, є одним з основних питань в філософській системі Сковороди. Своїм уявленням про Бога він поставив себе в опозицію по відношенню до церкви, що дотримується біблійної легенди про створення світу Богом протягом шести днів. На відміну від церковного, його Бог - вічний початок - невловимий і невидимий, оскільки він, "будучи присутнім у всім, не є ні частиною, ні цілим, не має міри, часової і

просторової характеристики". Таке розуміння Бога, що ототожнюється з природою, отримало в філософії назву пантеїзму. Сам термін "пантеїзм" був уперше введений англійським філософом Джоном Толандом, хоч уявлення про тотожність Бога і природи були закладені ще нідерландським філософом Бенедіктом Спінозою.

Представлення Сковороди не можна віднести ні до чистого ідеалізму, ні до чистого матеріалізму. У нього Бог і матерія співіснують поряд, хоч невидима натура завжди первинна - тобто у Сковороди мета розвитку матерії задана Богом. Оскільки будь-який розвиток світу розуміється Сковородою як здійснення мети, то розвитком управляють внутрішні закони, які визначають можливі кордони саморозвитку. Ці кордони саморозвитку задані Богом і від людей не залежать. Творчість же можлива тільки в рамках відведених Богом – природними законами - кордонів.

Розберемо тепер, що ж переховується під існуванням "трьох світів", кожний з яких також володіє двома натурами - видимою і невидимою.

Першим і головним світом у Сковороди є весь Всесвіт - макрокосм. Макрокосм включає в себе все народжене в цьому великому світі, складеному з паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні початку, ні кінця - він вічний і безмежний. Метою пізнання цього світу є не опис окремих предметів, а розкриття їх невидимої натури - збагнення їх внутрішнього значення, бо через внутрішню суть окремих речей можна осягнути "таємні пружини розвитку всього Всесвіту". При цьому Сковорода вважає, що внутрішня невидима суть речей завжди пов'язана з видимою через зовнішню форму, яка визначається мірою, ритмом, симетрією, пропорцією.

Другим з "трьох світів" є малий світ - мікрокосм - світ людини. Звернемося до трактату під назвою "Симфонія, названа книга АСХАНЬ, про пізнання самого себе". У цьому трактаті від імені одного з дійових осіб - "Друга" – задається питання з подальшою на нього відповіддю: ". А що ж таке людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово - все те марнота, якщо воно не отримало свого здійснення в самій людині. ...вся оця різновида плоть, уся незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і пожирається в людині. .".


ЦЕРКОВНО-ПРИХОДСЬКА ШКОЛА В СТАРОМУ МЕРЧИКУ.

МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ
Корецький Богдан,

учень 7 класу Новомерчицького НВК Валківської районної ради Харківської області,

член гуртка «Історичне краєзнавство» Валківського районного центру

туризму, краєзнавства, екскурсій учнівської

молоді Валківської районної ради Харківської області

Керівник: Корецька Надія Петрівна, вчитель історії Новомерчицького НВК

Валківської районної ради Харківської області
У 1732 році на Слобожанщині було 45 приходських шкіл. Насправді шкіл було значно більше, бо майже при кожній церкві були учні. Вчителювання було додатковим заробітком церковнослужителів.

У Старому Мерчику місцевими «каразінами» стали Духівський і Уманцев. Ділянку під школу в центрі села виділив Є.М.Духівський, земство виділило 10000 крб., староста займався будівництвом. У 1902 році Духівського сповіщають про відкриття школи: «Її освячення відбудеться 26 вересня 1902 року о 12 годині дня. Коні подані на станції Огільці. Сєребров». Це було однокласне земське народне училище строком навчання 3 роки. В ньому навчалось 51 хлопчик і 63 дівчинки. Працювало три вчителі.

У 1905 році священик Уманцев розпочав турботи про дозвіл побудови церковно-приходської школи, її місце розташування і фінансування. Триває безперервне листування між Духівським і Уманцевим:

«Ваше Высокопревосходительство, глубокоуважаемый Евгений Михайлович!

Осмелюсь беспокоить Вас, что на устройство нашей школы очень мало 800 рублей. Я обратился в губернию и получил ответ, что на нашу школу выделяют 1500 рублей, как только укажут место для постройки здания, при чем губернский сьезд отмечает, что возле земской школы строить неудобно. Поэтому, если София Ивановна не согласится построить на огороде, то можно построить у мастерской у квартиры Троцкого. Это удобно, вблизи возле церкви.

Губернский сьезд указывает, что если я в скором времени не укажу места для школы, то он не выдаст денег. Ожидаю Вашего решения.

05.04.1905»

Уманцев хотів побудувати школу на поміщицькім огороді, де розташована сучасна пошта, але дружина Духівського не захотіла втрачати городу до низу. Поміщик радив поставити приходську школу під садом біля манежа. «На отшибе, безпризорно,» - заперечив священник. Духівський не бажав школи серед жилої забудови чи під парканом майстерні, яку доведеться розширити. І він виділяє центральне, найзручніше місце на перехресті доріг, де вона стоїть і понині. «Тут то священник не буде відмовлятись», - вирішив Духівський. На цьому і порішили: ділянка, 800 карбованців на будівництво і утримання школи на кошти економії.

Ми бачимо, що церква в селі відігравала немалу роль. Завдяки відкриттю при церквах шкіл, люди ставали більш освіченішими. Саме в церкві люди знайомилися з художнім мистецтвом та живописом, бо найкращі художники завжди малювали ікони для церкви, а кращі композитори складали релігійні пісні для хору. Саме тут простий люд отримував ту невеличку частку знань, прилучався до культурного та духовного життя. Адже переважна частина населення була неписьменною.

Говорячи сьогодні про наше суспільство і цінності, то слід сказати, що воно переживає моральну кризу, спричинену передусім втратою християнських цінностей, орієнтацію на індивідуалізм, прагматизм і споживацтво в особистому і суспільному житті.

Духовний вакуум охопив систему освіти і виховання. Втрачено основи християнського світогляду, внаслідок чого неможливе формування підвалин об ҆єднуючої національної ідеї; у змісті освіти спостерігається світоглядний хаос, орієнтація на бездуховний інтелектуалізм. Все це негативно позначається на духовному і фізичному здоров ҆ї особистості, у дитини втрачається сенс життя, впевненість у власному майбутньому і майбутньому своєї країни.

Розповсюджуються такі негативні явища у дитячому і молодіжному середовищ як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїциди, злочинність і бродяжництво. На розвиток дитини негативно впливають засоби масової інформації.

Таких дітей, які сьогодні надані самі собі, немало і в нашому районі. Діти, чиї батьки допізна працюють, батьки –алкоголіки, батьки, які дуже часто вдаються до насильства над дитиною, дають можливість своїм дітям спробувати всі негативні явища вулиці. Іноді дітям просто нікуди подітися, ні від кого почути теплого слова, ні де подивитися гарного мультика чи фільму.

У селищі Старий Мерчик завдяки прихожанам, влади, отця Леоніда то інших було відбудовано храм Всіх Святих. Але не зупиняється на досягнутому отець Леонід. Привівши до належного стану храм, він шукає можливості відкрити для дітей недільну школу. На володіння церкви було передано будівлю колишнього гуртожитку ветеринарного технікуму. Сама будівля була у поганому стані. Два роки потрібно було чекати, щоб добитися її передачі церкві, а кожен рік бездіяльності згубно впливає на нежилу споруду, з кожним днем людський і природний фактор залишає свій негативний слід. Знову прийшлося братись до роботи, але те, що ми сьогодні бачимо – вражає. Діти Старого Мерчика, навколишніх сіл і хуторів отримали маленький райок, де у теплі, красоті вони можуть сховатись від жорстокого сьогодення. У приміщені є дві кімнати для занять із старшими і молодшими дітьми, обладнані всім необхідним: телевізор, стіл, стільці і навіть все для малювання, ліплення, виготовлення різних поробок, літературою. Поглянувши на роботи вихованців недільної школи, просто вражає, з якою любов’ю, вмінням вони виконані. Займаються з дітьми вихователі і викладачі з міста Харкова, такі ж ентузіасти і просто хороші люди з чуйним серцем, як і сам отець Леонід. В приміщені обладнано також кухня, де дітям готують обід, чай з печивом, а після занять годують. Не всі діти, які відвідують школу, з благополучних сімей, тут є і діти-напівсироти, діти з багатодітних та малозабезпечених сімей, але всі однаково отримують тут гарне ставлення до себе, повагу, знання і вміння, які передають їм вчителі. Неодноразово отець Леонід возив своїх вихованців на екскурсії до інших міст України.

Ці діти виростуть у доброті, нестимуть це добро до нас, людей. Я впевнений, що з них виростуть гарні громадяни нашої країни
ВІДРОДЖЕННЯ СВЯТО-ТРОЇЦЬКОГО ХРАМУ
Корнієнко Артем,

член краєзнавчо-пошукового об’єднання «Дзвін»Хитцівської

ЗОШ І-ІІ ступенів Гадяцького району Полтавської області

Керівник: Зубко Л. В., учитель історії Хитцівської ЗОШ І-ІІ ступенів


У духовному житті України найважливішою подією є і було прийняття християнства. Разом із християнською вірою прийшли основні зміни всвітогляд і щоденне життя громадянства. Про давні слов’янські вірування дійшли дуже неповні, досить неточні відомості. У наших джерелах найвищий бог виступає під різними назвами: Перун – бог грому, Хорс– сонця, Сварог – вогню, Дажбог – податель добра. Поклонялись також Велесові – богові багатства і худоби, Стрибогові–богові вітрів.

Жертви богам приносили в різних місцях. В особливій пошані були деякі річки, болота, колодязі. Жертвували також у гаях, під старими деревами, при вогнищі, під оборогом.

Ідея посмертного життя була невиробленою та неясною. Потойбічний світ уявляли собі як рай, чи вирій –гарний сад, де щасливо проживали праведники після смерті. Вони продовжували там земне життя, і тому в могили давали мерцям їжу та різнорідні вжиткові речі. Люди, що жили лихим життям, мали бути прокляті по смерті і стати рабами на цілу вічність.

Християнство поширювалося в Україні ще задовго до Володимира Великого. Вже близько 860 року охрестилися князі Аскольд і Дір, що ходили великим походом на Царгород. Українське населення не противилось християнській вірі: «коли хто хотів хреститися, не боронили йому, а тільки глузували». Вже за Ігоря 944 року стояла в Києві церква св. Іллі й частина княжої дружини була християнською. Ігорева жінка Ольга також прийняла християнство, але не могла приєднати до нової віри сина Святослава. «Моя дружина буде сміятися з цього»відповідав молодий князь.

Володимир великий не тільки сам прийняв християнство, але й старався зробити його вірою цілої держави. За наказом князя всі без винятку мусили хреститися: «як хто завтра не явиться на ріці, багатий чи вбогий, бідний чи робітник, буде мені ворогом». У дальших околицях ширили княжу віру зі ще більшою рішучістю: «Путятахрестить мечем, а Добриня– вогнем», таку приповідку склали про Володимирових воєвод. Спочатку дуже пильно нищили всюди ідолів давньої віри. Володимир у перший день по хрещенні наказав ідолів скидати, рубати й палити.

На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви, або божниці, як їх деколи називали. Краса і велич нових святих поволі затьмарювала пам’ять про давню просту віру.

Проповідники християнства спочатку були чужинці: греки або болгари.

У ці часи при церкві жив не тільки сам священник, але й численний церковний причет. Це були всі ті люди, що виконували при церкві якісь обов’язки, або церква прийняла їх під свій захист. Називали їх також церковними людьми.

Будували церкви з різного матеріалу, якого було багато поблизу:каменю чи дерева. Наша Свято-Троїцька церква була дерев’яною. Ліс як джерело будівельного матеріалу був поряд, на лівому березі Груні.

Побудована вXVII ст. в стилі, притаманному для Середнього Придніпров’я.Стіни були пофарбовані в блакитний колір, а дах покритий залізом зеленого кольору. Невеличка, але велична, вона була затишною і влітку, і взимку.

Багато вірянбуло на Великдень і Різдво. Двері церкви були відчинені і церковний спів линув навкруги, зупиняючи перехожих своїм хвилюючим злагодженим багатоголоссям. Як згадувала Мариненко О. Т. (1917 р. н., нині покійна): «Перехожі стишували голоси і кроки, звертали до церкви, яка манила урочистим мерехтінням свічок та піснеспівом. У хорі співала і я, бо мала сильний, як говорять нині народний голос. Серце дуже стукало, коли співала, бо була наймолодшою в хорі. Прихожани йшли до нашої церкви на службу з Красної Луки, Броварокі навіть з Гадяча (Підварок). Усіх присутніх на великі свята церква не вміщувала, тому стояли люди навкруг неї.

Вчителька української мови та літератури нашої школи Ляшенко Н.В. пам’ятає, якою була стара церква, про це вона, використовуючи матеріал із історії своєї родини, пише у своєму вірші.



Колись в Хитцях стояла церква

Колись отут стояла церква,

Дзвонили в дзвони дзвонарі

Несла святити баба Векла

На Великдень паску в полотні.

Сіріли стіни дощані

Дощами щедро перемиті,

І образ Божий на стіні,

І хрест, у синє небо влитий.

Тепер нема. Зняли хреста

На хати церкви розібрали,

З села прогнали дзвонаря,

І горбики могил стоптали.

А сосни бачили старі,

Як церкву божу розбирали,

і як дядьки тягли ощіп,

і як хреста іще знімали.

Мовчали мовчки, не кричали,

Бо хто ж дерева вчить ридать?

І кажуть люди: в небо повростали,

Вони вже звикли людям все прощать.

А тут колись стояла церква,

Дзвонили дзвони на весь світ.

Стара, як нива, баба Векла

Несла в руках, як землю, хліб.

Свято-Троїцьку церкву зруйнували в 1980 році. До цього часу весь післявоєнний період вона використовувалась як зерносховище, склад продовольчого магазину і просто стояла пусткою із забитими навхрест дверима.

За вказівкою органів влади, правлячої партії КПРС церкву розтягли за чотири кутки, купол впав, рештки будівлі розібрали жителі села на власне будівництво.

До наших днів збереглися і є експонатами шкільного історико-краєзнавчого музею «Перевесло»: ікона творця і спасителя всього світу Ісуса Христа;куришка, якою господар, повернувшись із церкви, освячував своє подвір’я.

Це копія, яку виготовили майстри Опішнянського Музею гончарства, оригінал зберігається у їхньому музеї. На місці зруйнованої церкви поставили хрест, який до свят прикрашають рушниками і квітами.

О. Гончар у романі «Собор» зробив нам значущий заповіт: «Бережіть собори ваших душ». Щось святе і сокровенне збирало односельців навкруг хреста до молитви.Виникла ідея відбудувати церкву. Цю ідею підтримав отець Ростислав, на жаль, нині покійний.

Ініціативу громади села Хитці підтримав отець Олег Пограничний,почали обговорювати це питання на сходках селян, сесії сільської ради, зібрали кошти на виготовлення проекту, і мрію всіх жителів села розпочали втілювати в життя.

На наших очах твориться історія, ми помічаємо її ходу.

Про актуальність та важливість духовного єднання в цей складний для нашої України час говорить текст замітки в районній газеті «Гадяцький вісник».
ПРОБЛЕМА ЗНИКНЕННЯ СIЛ УКРАЇНИ
Коровкiн Володимир,

учень Iванiвського навчально-виховного комплексу

Чугуївської районної ради Харківської області, вихованець Чугуївського районного Центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді Чугуївської районної ради Харківської області

Керiвник: Саввина О. С., вчитель iсторії, керівник гуртка


Впродовж існування та розвитку української держави українське село завжди відігравало визначну роль, адже так історично склалося, що українці вели осілий спосіб життя, обробляли землю та вели домашнє господарство. Українське село повсякчас було колискою культури, джерелом харчів для міських жителів та основною сировинною базою для багатьох галузей національного господарства. В різні часи воно переживало різну долю, а процеси урбанізації, які стосуються світу в цілому, вимивали найкращі кадри з сільської місцевості, як в радянські часи, так і зараз. В Україні у 1990 році налічувалося 28 600 населених пунктів сільського типу, з них малі села (з населенням до 200 осіб) становили майже третину, за роки незалежності Україна втратила 475 сіл.

Причинами зникнення сіл та зменшення чисельності сільського населення є демографічна криза, урбанізація та старіння нації. Перспективні сільські мешканці переїжджають у міста через безперспективність сільської глибинки - відсутність роботи, розваленої соціальної інфраструктури. Так, у 2004 р. порівняно з 1990 р. кількість дошкільних закладів у сільських населених пунктах скоротилась майже на чверть, клубів та будинків культури – на 18%; зазнала відчутного скорочення мережа шкіл й інших об’єктів соціальної інфраструктури. Рівень забезпеченості сіл дошкільними закладами освіти становить 29%, середніми закладами освіти – 51%, лікарняними амбулаторіями – 9%, дільничними лікарнями – 3%, фельдшерсько-акушерськими пунктами – 55%, клубами та будинками культури – 61%. Зазначимо, що процес зникнення сіл супроводжується не тільки фізичним вимиранням їхніх мешканців чи зміною місця проживання, а й укрупненням сільських населених пунктів, здебільшого поглинанням містами сільських поселень, які розташовані поблизу міст, наприклад, шляхом об’єднання з іншими населеними пунктами або включення їх у межі міст і селищ міського типу.

На Харківщині за період з 1950 по 1990 роки зникло 33 села. Поділ сільських населених пунктів на «перспективні» й «неперспективні» розпочався в 2-й пол. 1950-х рр., коли було проведене укрупнення дрібних колгоспів, результатом якого стало виникнення неперспективних сіл. У цей же період більшість хуторів (поселень із числом жителів до 50 осіб) була «приписана» до найближчих сіл, решта ліквідовувалася, а їхні мешканці змушені були переселятися. Унаслідок укрупнювально-переселенської кампанії, проведеної державою форсовано, із 58,5 тис. хуторів в Україні на середину 1960-х рр. залишилося лише 8,4 тис.

За роки незалежності найбільша кількість сіл зникла в таких історико-етнографічних регіонах України, як Слобожанщина (частина Полтавської, Харківська області), Середня Наддніпрянщина (Київська область, частини Житомирської, Полтавської та Чернігівської областей) та Чернігово-Сіверщина (частина Чернігівської та Сумської областей). Також значна кількість сіл зникла у історико-етнографічному регіоні Запоріжжя, до складу якого входить сучасна Дніпропетровська область, частини Кіровоградської та Запорізької областей. Щодо новоутворених сіл, то найбільше їх з’явилося на Галичині - це сучасна територія Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.

За iнформацiєю прес-служби Харківської облради, станом на 1 сiчня 2014 року в Харківськiй областi нараховується 1670 сiльських населених пунктiв. З усiх сіл областi у 27 населених пунктах не має населення, але вони не знятi з облiку.

Кiлькiсть населених пунктiв с чисельнiстю мешканцiв вiд 1 до 50 чоловiк складало 30,5 % вiд загальної кiлькостi сільських поселень. В окремих районах Харківської областi їх частка значно бiльша.

Кiлькiсть населених пунктiв, у яких не було народжувальностi протягом 2011-2013 рр., складало 406 (24,7 %).

За попереднiми дослiдженнями у 306 населених пунктах не було дiтей віком до 5 рокiв, в 230 сільських населених пунктах - дiтей у вiцi 6-17 рокiв, у 119 сільських населених пунктах молодi віком 18-34 рокiв.

Виходячи з стрімких темпів скорочення сільського населення та чисельності сільських населених пунктів, які характерні для переважної більшості областей України, можна зробити висновок про зменшення ролі села в Україні, а заглибившись в структуру міграційних потоків з села в місто, взагалі вимальовуються невтішні перспективи. Зрозумілим є те, що без дієвої довгострокової державної програми підтримки села, регресія за розглянутими критеріями лише поглиблюватиметься.

За часи незалежності було прийнято ряд нормативно-правових документів на підтримку аграрного сектору та села. Восени 1990 року ВР УРСР прийняла Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України». У квітні 2002 року Уряд України схвалив державну програму «Розвиток соціальної інфраструктури села на період до 2005 року», що передбачала збільшення фінансування соціальної сфери сільських населених пунктів. 6 вересня 2005 р. ВР України ухвалила постанову про заборону закриття об’єктів соціальної сфери на селі. 19 вересня 2007 р. КМ України було затверджено «Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року».

Отже, проблеми на селі зводяться до трьох основних напрямків, серед яких:


  • Економічні – низька підприємницька активність, важкий стан аграрного сектору та незначне розміщення виробничих об’єктів.

  • Транспортна інфраструктура – поганий стан доріг та відсутність належних комунальних комунікацій.

  • Соціальна інфраструктура – незадовільний стан або ж відсутність сільських клубів, навчальних закладів та фершельсько-акушерських пунктів.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал