Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка12/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37

Назвемо нагороди і почесні звання нашого земляка Героя Радянського Союзу.


Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії підполковникові Сухацькому Тихону Кіндратовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

Також нагороджений чотирма орденами Червоного Прапора (08.02.1944; 28.07.1944; 03.11.1944; 28.01.1945), двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (29.10.1943; 06.03.1945, посмертно), орденом Червоної Зірки (04.06.1943).

Нам потрібно вічно пам’ятати про героїв Другої світової війни.
УНІВЕРСАЛЬНИЙ « ОБРАЗ» У ФІЛОСОФСЬКІЙ ПРОЗІ Г.С.СКОВОРОДИ
Ковега Вікторія,

учениця 9 класу Баранівської ЗОШ І-ІІІ ступенів,

член гуртка «Юні етнографи» Валківської районної ради Харківської області

Керівник Пипа Світлана Володимирівна, вчитель української мови та літератури,

керівник гуртка «Етнографічне краєзнавство» Валківського районного центру туризму

краєзнавства та екскурсій учнівської молоді

Найвидатнішою постаттю в культурному і літературному житті України XVІІІ ст.. був великий народний мислитель, просвітитель і письменник Григорій Савич Сковорода. Його творчість посідає визначне місце в історії розвитку художньої літератури, філософської та педагогічної думки на Україні. Як видатний гуманіст і просвітитель, письменник гнівно засуджував тогочасну суспільну систему, обстоював права народу на свободу і всебічний розвиток. Його художньо – мистецька спадщина відіграла помітну роль у становленні і розвитку нової української літератури.

Г. Сковорода намагався дати відповідь на гострі проблеми часу, зокрема прагнув дати обриси нового, справедливого суспільства, справжньої людини. Він намагався проторувати шлях до матеріалістичного світогляду, до нових відносин між людьми, заснованих на рівності, свободі, братерстві. У багатьох своїх творах Г.Сковорода викриває хижацькі закони тодішнього експлуататорського світу, показує нелюдське обличчя панівних класів, закликає до знищення гноблення людини людиною. Григорій Савич вірив у силу людського розуму, досвіду праці, засуджував феодально – кріпосницькі порядки.

В історії розвитку духовної культури на Україні Г.С.Сковорода відомий як філософ. Від свого народу сприйняв матеріалістичні погляди на світ, на людину і природу. Саме це було основою оригінальності, самобутності мислителя філософа.

У своїх філософських творах Г.С.Сковорода використав універсальний «образ», тобто образ, доступний, властивий кожній людині. Розум, совість, самопізнання, за визначенням філософа, є кращими особливостями людської натури.

У філософії Cковороди особливо виділяється теорія пізнання. Він вважав, що людський розум може пізнати світ, тобто, як, він писав, зрозуміти обидві його «натури» - зовнішню і внутрішню, адже пізнання розвивається в тісному зв’язку з людськими знаннями, воно безкінечне так само, як і світ, що є об’єктом пізнання.

Пізнання добра і зла неможливе без пізнання Біблії, а пізнання Біблії – це є пізнання світу. Як філософ і богослов, Г.Сковорода бачив у Біблії образи всього світу, радив читати цю книгу без поспіху, ретельно обмірковуючи прочитане. Сам він із цією книгою не розлучався, добре знав і цитував: «Зневажати Біблію – означає надто мудрувати, ніби ми щось краще вигадали. Виправдати себе перед Богом означає те ж саме, ніби ми випередили його наново знайденим прямим шляхом до щастя…»

Г.Сковорода, як філософ – мислитель, особливу увагу зосередив на проблемі людини, її щастя, покликання, боротьби за краще майбутнє. Він невтомно шукав шляхів до цього щастя. На думку мислителя, важливу роль у створенні грунту для добробуту людини і всього людства повинна відігравати творча праця. Та ця умова буде реальною лише тоді, коли праця відповідатиме душевному покликанню людини, її нахилам.

Розмірковуючи над тим, що таке щастя, Сковорода сказав: «Хочеш бути щасливим? – Не шукай щастя за морем, не проси його в людей, не повзай по земній кулі…За золото можна купити село, річ важку, без якої можна обійтися. А от щастя, як потрібна необхідність, задарма дароване скрізь і завжди».

І він невтомно шукав шляхів до розуміння цього щастя. Г.С.Сковорода був переконаний, що кожна людина має право на щастя. В пошуках щастя непотрібно далеко йти, бо воно завжди і всюди з людиною. Його тільки треба пізнати. А ідеал найвищих якостей – людина з високою гідністю, яка не плазує перед тими, хто хоче поставити її на коліна. Така людина буде завжди дбати про тіло й душу і буде щасливою.

Філософ впевнений, що щастя – це внутрішнє джерело спокою; воно – в наших серцях, у любові до природи, до рідного краю. А щоб стати щасливим, необхідно викорчовувати скупість, розкіш, честолюбство, духовні злидні. Потрібно дбати про свою душу, адже тільки здорова душа є основою щасливого буття на землі. Людина, що зрадила свою душу, подібна до птаха, який піймався в золоту клітку ситого життя.

Понад усе філософ цінував свободу і вважав її невід’ємною приналежністю кожної людини. Бо кожна людина народжується вільною. Він визнав свободу найвищим благом і «головною мірою» всього життя. Вважав, що без свободи неможливий суспільний прогрес, що без неї не можуть розвиватися наука і філософія.

Г.Сковорода був співцем праці. Він бачив у ній основу і смисл життя. «Жизнь и дело єсть одно и то же», - твердив він. Та ця умова буде реальною лише тоді, коли праця відповідатиме душевному покликанню людини, її нахилам, які людина зможе виявити, пізнаючи себе, тобто свою «внутрішню людину». «Указати свою сродність» - одне з найважливіших завдань самопізнання й розкриття волі Божої, що перебуває в людині.

Майбутнє суспільство Г.Сковорода уявляв «горной республікой», де існували б загальна рівність і братерство. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні нової людини через самопізнання, доступне їй за допомогою розуму і внутрішнього чуття. Керуючись власним розумом і спираючись на власне чуття, кожна людина здібна пізнати саму себе як особу, вірно визначити свій життєвий шлях, найти і зайняти в суспільстві гідне для себе місце.

Видатний український просвітитель, філософ і поет Григорій Сковорода своєю творчою спадщиною і сьогодні залишається разом з народом.

Хай справдяться його побажання, хай світлою і невмирущою буде пам’ять величного філософа України!

ДУХОВНОСТІ КРИНИЦІ
Колодько Анастасія,

учениця 10 класу Золочівської ЗШ № 2, вихованка гуртка «Туристсько-краєзнавчий» Золочівського БДЮТ Золочівської районної ради Харківської області

Керівник: Слинько О. І., керівник гуртків
Церква в с. Мала Рогозянка це шедевр архітектури стилю бароко з елементами архітектури козацтва. Білоголовий купол Свято-Успенського храму видно далеко навкруги. У ясну сонячну погоду він виблискує, мов дзеркало, ніби радіючи оновленню

Успенський храм Харківської єпархії

Адреса вул..Південна,9

Телефон 380-6747-54-3-83

Створення общини 05.06.1996

Реєстраційний номер 409

Престольні свята: Успіня Пресвятої Богородиці.

Збудований у 1855 році.

Священнослужителі: протоієрей Андрій Євгенович Рябушко.

Переведені на інший приход: 1995 ієрей Сергій Валентинович Стешенко (1975 року народження, м. Харків). Духовна освіта: Харківська духовна семінарія 1995 р. Хіротонія: 16 липня 1995 року. (1997 р.-священнослужитель Успенського храму с. Соколово Зміївського району та Покровського храму с. Писарівка

Історія храму.

Перша згадка спорудження першої дерев’яної церкви сягає 1701 року часів Григорія Донця.

В 1762 році її розібрали через старість, а натомість збудували нову дерев’яну церкву, названу на честь Вознесіння Господнього.

Маючи підтримку царського двору, Потьомкіна, при активній допомозі свого чоловіка і настоятеля Харківської єпархії, Надія Андріївна побудувала кам’яний одно престольний храм на честь Успіня Пресвятої Богородиці . Після того, як у храмі почалося служіння (7 жовтня 1855 року) Ольшевська, будучи освіченою людиною, відкрила церковно-приходську двокласну школу для дітей села. Вони тут вчилися Закону Божому, читати, писати й рахувати. Також при храмові були споруджені приміщення для причта. Дещо пізніше збудували окремо стоячу дзвіницю. Автори проекту храму та дзвіниці залишилися невідомими. 25 лютого 1880 року помирає Надія Андріївна, та з благословення єпископа Харківського та Охтирського Іустина, її прах було перенесено до раніше підготовлену нею усипальницю поруч із храмом.

Село Мала Рогозянка часто переходило у володіння від одного поміщика до іншого. В народі розповідають, що один з них був наділений духом нигилізму й невір’я. Керуючись ідеями прогресу й вільнодумства, він вороже ставився до церкви. Тому почав зводити високу огорожу перед своїм будинком, щоб з його вікна не бачити церкви. Після цього він зовсім осліп і поїхав лікуватися за кордон, але не покаявся, тому там і помер.

Після жовтневої революції 1917 року більшовики знесли дзвіницю та кам’яну огорожу навколо храму. А на початку 30-х років церкву і зовсім закрили. Прах Н. А. Ольшанської було перенесено на кладовище.

Розпочалася війна. Під час окупації села у 1942 році німецько-фашистськими загарбниками храм відкрили для прихожан.

Після звільнення села 16 серпня 1943 року богослужіння продовжувалося до першої половини 60-х років. В 50-ті роки стіни були пошпакльовано. Гоніння на церкву знову розпочалось в кінці 50-х років ХХ століття. В 1963-64 рр. приход ліквідували і храм закрили. Приміщення храму стало колгоспним складом, а потім, коли будівля і зовсім занепала її взагалі забросили.

Рішенням Харківської обласної ради народних депутатів №904 від 5 червня 1995 року в Малій Рогозянці була відновлена діяльність Свято-Успенського храму. Реставраційна роботи розпочаті весною 1997 року. 29 квітня 1998 року перед Лазаревою суботою був піднятий хрест на купол храму. Ремонт даху завершився 4 травня 1999 року. 26 жовтня(вересень) цього ж року храм освятив владика Никодим митрополит Харківський і Богодухівський. Це стало великою подією для мешканців Рогозянки та сусідніх сіл.

На сьогоднішній день реставрація продовжується.

В 2010 році був перебудований іконостас.
НЕВИЧЕРПНІ ДЖЕРЕЛА
Коляда Владислав,

учень 10 класу Золочівської гімназії № 1

вихованець гуртка «Юні археологи» Золочівського БДЮТ

Золочівської районної ради Харківської області

Керівник: Світлична О. В., керівник гуртка Золочівського БДЮТ
У старовірів свої звичаї і традиції. Їх було легко впізнати по зовнішньому вигляду: чоловіки при бородах, безбородих не поважали, називали бритоусами, вони виділялися, стриманістю, манерою говорити.

Старообрядці з великою повагою ставилися до релігійних свят.

Перед Різдвом, Паскою, Трійцею та іншим святами в кожній сім’ї відбувалися великі приготування: чоловіки управлялися по хазяйству, жінки прибирали в хаті, чистили посуд, білили, підмазували земляну долівку, прикрашали кімнати рушниками, готували святкові страви, щоб було що поставити на стіл.

Широко святкували Різдво Христове. Всю неділю христославили, наставник з печивом обходив кожний дім в селі, а господарі намагалися, щоб у їх оселі провели богослужіння. На столі у кожній хаті стояла одна велика на всіх миска борщу, вареники, пироги, холодець, узвар. Коли сходилися гості, починалася трапеза, обов’язково згадували родичів, розповідалися Різдвяні історії. В ці дні заборонялося сваритися, сердитись, говорити про погане, невдачі, все погане забувалось. Згадувалось тільки хороше, добре, світле. Недобрим знаком було коли дім обходили щедрувальники, не посівали, не поздоровляли. Старовіри тільки раз на рік освячували воду, на Водосвяття, 19 січня. Вірили, якщо помолитися і попросити Бога в момент відкриття неба то загадане обов’язково збудеться. Старовіри в любу погоду йшли на омовіння до ополонки. Святу воду зберігали рік.

Перед Великим постом – Масляна. Весь тиждень святкували, пекли млинці. Нежонатим в’язали колодки. Після богослужіння ходили по гостинах провідували родичів. Старовіри вірили в свята і неділі, не працювали, старанно молилися і просили у небесних захисників підтримки. Вважали, що від земної влади йдуть тільки утиски і гніт.

Вербна неділя остання перед Паскою. Святкували вхід Господній в Єрусалим з особливим душевним трепитом. Всі йшли на літургію з пучками вербових гілок, їх освячували в молитовному домі і несли в сім’ю. Гілочки довго зберігали в святому куті на божниці за іконами. Вважали, що освячена верба маю чудодійну силу, охороняє домашніх тварин від злих сил, дім від пожару і нечисті, поля від граду. Коли починалися польові роботи, освячували гілочками пастуха, орача, поле, щоб «ладно шли дела».

Гур’євокозачани строго дотримувалися усіх постів. Піст – «затягивай желудок», та вважали, що добровільна відмова від їди, це не піст, а просто голодування. Вранці та ввечері по 15 хв. читали молитви, перечитували Євангелію, наповнюючи духовне життя Богом. У Великий піст перед Паскою, в перший тиждень від понеділка до середи взагалі не їли, навіть утримувались від води, і лише в середу після вечірньої дозволялася пісна трапеза. В суботу та неділю дозволялися страви з олією, вино. Коли розговлялися пили напої «кріпкіші», але знали міру. Трималися гідно перед дітьми, сусідами та односельцями. Розговляючись жартували, згадували минувшину.

Ілля Іванович Гур’єв (1899-1983 рр.) тримав всі пости. В ці дні навіть спав на колоді. Казав: « Грех создавать для себя удобства. Мы должны всё переносить, ведь за наши грехи Господь страдал и терпел. Мы должны не ублажать своё тело, а держать его в узде, тогда и греховности меньше будет, душе спокойнее».

Після Різдва Христова Паска саме очікуване свято у старообрядців. Служба була особливо святковою. В ніч на Паску співали молитви, псалми, читали поучення(приглушено, в пів - тону). Особливо виділялися голосами Іван Іванович Гурєв, Іван Андрійович Гурєв, Мотрона Абрамовна Гурєва, Ірина Кириловна Гурєва, Григорій Семенович Протопопов. З 12 годин ночі півчі співали «Воскресение Твое Христе спасе». В службі приймали участь всі козачани: співали, христились, клали поклони, наставник проголошував: «Христос воскрес». Потом начинался пасхальный молебен, по окончанию – целование Честного Креста и икон всеми молящимися и христосование. Перед целованием делали два поклона в пояс, по целованию – третий. В это время шло беспрерывное пение: «Христос воскресе из мертвых и смертию на смерть наступил и мертвым живот дарова». После целования и христосования, пели ирмос девятый пасхального канона: «Светися, светися Иерусалиме, слава бо Господня на тебе воссия, ликуй ныне и веселися Сионе. Ты же чистая, красуйся богородица, в восстании Рождества Твоего».

В молитовному будинку було тісно, а люди все прибували, діти хто з бабусею, хто з мамою. У старообрядців проспати «утренню» було великим гріхом. Всі слухали спів, а хто знав мелодію і слова підспівував. Коли починалося світати, починалося освячення Паски. У кожному в кошику, сумці - пасочки, різних розмірів, з різнокольоровою присипкою. Яйця викрашені в цибулинні та кропові. Рівно як по струні тягнулися два ряди всякої смакоти, діти з цікавістю спостерігали за освяченням наїдків. Виходив наставник з півчими, несли розп’яття хреста, повільно хрест плинув під святковий спів, обходили ряди пасок та людей, спів підхвачували всі присутні. Кожна пасочка і все, що було поряд з нею осінялися кадилом. Наставник проголовував тричі «Христос Воскрес» і тричі неслась відповідь «Воістину воскрес». Освятивши паску козачани розходилися розговлятися. Це день найбільшого примирення в селі, бо всі сварки і конфлікти забувалися.

Дотримувалися чотири довготривалих постів: Петрів, Успенський, Пилипівський, Великий піст. Крім того витримували одноденні пости. Піст міг тривати від одного до сорока дев’яти днів. Загальна кількість пісних днів на рік становила від 178 – 199 днів. Традиції та звичаї старовірів унікальні історичною та етнологічною цінністю, колоритом. В них зберігаються почуття, розум, здібності, практицизм, мудрість багатьох поколінь моїх односельчан.
НАРОДНІ ІГРИ ЯК ПРОЯВ СВІТОГЛЯДУ

ТА ТРУДОВОГО УКЛАДУ ЖИТТЯ СЛОБОЖАН
Коновалов Іван,

вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька

Нововодолазького БДЮТ, учень 10 класу Нововодолазької гімназії

Нововодолазької районної ради Харківської області

Керівники: Коваль Т.П., Коваль О.В., Заслужений працівник культури України
Світогляд та господарські заняття наших далеких предків-язичників були в тісних зв’язках з природою. Щоб забезпечити собі достаток і благополуччя, вони уславляли божества обрядовими піснями, танцями та іграми. З часом обрядові дійства наших предків майже утратили своє ритуальне значення, від них лишились тільки дитячі та молодіжні забави. Переходячи з покоління в покоління, ігри та забави змінювалися, набували нових якостей.

Упродовж довгого періоду радянської дійсності культурні цінності українського народу утискувалися та викорінялися зі свідомості населення. Але, незважаючи на це, автентична гра побутувала на Слобожанщині наприкінці ХІХ – ХХ ст. У ній відображено характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців. Народна автентична гра є одним із найцінніших культурних надбань українського народу, які шліфувались і перевірялись досвідом багатьох поколінь.

Виникнення народної гри в суспільстві пов’язане із становленням і розвитком суспільної свідомості як засобу розкриття історичного укладу життя українців. Ігри невимушено вводять дітей у світ дорослих, зрозуміло для дитячого сприйняття знайомлять з сільськими трудовими процесами й навичками, особливостями побуту, ритуальних дійств, обрядів.

Священна шаноба наших предків до космогонічних символів втілена у ритуальних дійствах, в календарній обрядовості, в народній творчості, зокрема і в іграх. Люди вірили, що їхній добробут залежить від сил природи, тому намагалися вплинути на оточуючий світ, звертаючись під час ігор-закличок до Сонця, Місяця, Зорі, Дощу.

Наші предки були хлібороби. Виконання певних польових робіт відображено у весняних іграх, де поєднуються і культові, і пісенно-танцювальні, і гральні, і безпосередньо виробничі. Однією із найархаїчніших веснянок є гра «А ми просо сіяли». «У проса» грали. Постаєм одні проти одного і граєм: «А ми просо сіяли», ідемо навстріч, а тоді розходимось» (Борисенко М.М., смт.Нова Водолага). Вік цієї гри, за визначенням науковців, 5-6 тисяч років. «Тут магічні і слова, і дії; цілковита віра, що це просо виросте і буде гарний урожай – віра в магічну силу слова і дії» [Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні, с. 212].

Такі ігри, як «Огірочки», «Мак», «Соловеєчку сватку, сватку» «супроводжувались магічними діями і танцями, що символізували початок нового хліборобського року» [Ігрова культура населення Полтавщини та Слобожанщини у другій половині ХІХ ст., с. 50], знайомлять дітей з трудовими процесами українського селянина. Імітуючи під час гри рухи, діти показують, «як копають на мак», «як сіють мак», «як росте мак», «як рвуть мак» і т. ін. Особливістю таких ігор є розташування гравців колом. За народним світоглядом, рух кола за сонцем походить від магічно заклинальних дій землеробів-язичників. Дівчата водили весняні хороводи по колу, символізуючи рух небесного світила. «Кружкова форма весняних ігор – то копія руху небесних світил кругом неба» [Нечуй-Левицький. Світогляд українського народу, с. 47]. Яскравим прикладом таких весняних ігор є ігри «У царенка», «У короля».

«Наші пращури вірили, що з Неба на Землю є щаслива дорога-міст, що замикається небесними ворітьми. Ці ворота відкриваються на магічні дії» [Дзиґа: Українські дитячі й молодечі народні ігри та розваги, с. 159]. Народна творчість доводить такий світогляд українців гральною традицією. Сільські діти та молодь залюбки грали в ігри, утворюючи ворота. Так у грі «У розбитого царя» всі гравці проходили через райські ворота, утворені двома обраними царями – «цар Зоря» і « цар Місяць». Царі промовляли:

Раю, раю, пропускаю,

А послідніх оставляю (Безпала О.І., с. Нове Мажарове, Зачепилівський р-н, Харкіська обл.).

Зафіксовано й інший варіант цієї гри, де обиралися «цар Турецький» і «цар Султан», а гравці утворюють коло, взявшись за руки (Кизь Г.В., с. Бакирівка, Охтирський р.н, Сумська обл.). До речі, у назвах царів просліджується історичний аспект нашого народу.

Рух по колу відбувається і в інших іграх. Так у грі «Хрін» діти пізнають процес визрівання хрону. Обраний персонаж – «хрін», який знаходиться в центрі кола, показує, як «хрін» ріс, визначає, чи вже пора рвати його, і, коли вже пора, «хрін» тікає, а діти його ловлять.

У грі «Горох» у пісні, яка супроводжує гру, присутнє пряме звернення до землі, щоб та більше родила. Вибирають «горошинок», які у процесі гри «котяться» з кола в коло. Гравці рухаються по колу, співаючи:

Та котився горох три стручки, три стручки.

Та зароди, земле, чотири, чотири.

На польову тематику у слобідських селах побутували ігри «Зайчик» та «Перепілочка», які були улюбленими у дітей, а також молоді і проводились також по колу.

Ігри, у яких відображалися трудові процеси у побуті українських селян, також були розповсюджені на Слобожанщині. Прядіння і ткацтво побутувало у кожному слобідському селі, і процеси, пов’язані з цим ремеслом, обіграні в українській творчості. У грі «Горобей», записаній на Нововодолажчині (Кукленко В.Ю., с. Станичне, Нововодолазький р-н, Харківська обл.).

Обраний «горобей» - у колі. Діти швидко рухаються по колу і скандують:

Горобей, горобей, не клюй конопель!

Мої конопельки дрібні, зелененькі,

У вірчики в’ються, самі не беруться,

Тертись не даються!

«Горобей» ловить дітей. Кого спіймав, стає на його місце. Цей же процес тертя конопель обіграний і в грі «Конопельки». «Хлопці клали дві палки навхрест, а тоді дівчата стрибали між тими палками, а всі співали: «Ой, тру конопельки, тру!» (Рубан Г.Я., с. Великий Вистороп, Лебединський р-н, Сумська обл.).

«Діти, як побачать галок, які кружляють у небі, збираються у два гурти і кричать:


  • Галки, галки! Де наші дівки?

  • Шиють та прядуть!

  • Нехай до нас на вулицю ідуть! У-у-у-!» (Борисенко М.М., смт Нова Водолага, Харківська обл.)..

Трудові процеси майстрів-ремісників передані в іграх «У коваля», «У бондаря» (імітуються рухи майстрів), «У бочки» (гравець-«бочка» ловить дітей).

Котилась велика бочка

Із маленького горбочка

Та об землю: трісь!

Та об землю: трах! – Розбилася так! (Шокало Н.М., с. Глинське, Ізюмський р-н, Харківська обл.

Як бачимо, особливе відчуття гри до сфери людської діяльності і відношень між людьми показує, що гра не тільки черпає свої сюжети з життя людей, але вона соціальна за своїм внутрішнім змістом і відображає світогляд наших предків.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал