Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка11/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   37

ПРОСТО ЖИТИ, ЧИ БУТИ ЩАСЛИВИМ
Засіменко Катерина,

учениця 9 класу Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

№8 ім. Панаса Мирного Полтавської області

Керівник: Хмелик Наталія Іванівна, класний керівник 9 класу,

учитель математики і фізики
Вже багато часу людство хвилює питання «Навіщо я живу?», кожна людина шукає свою дорогу, і думає, яка вона буде, і як її пройти . У кожної людини життя одне, воно неповторне і унікальне. Сенс життя у тому, щоб прожити його не по правилам , а по щастю. Точного визначення, що таке щастя, немає. У кожної людини воно своє різне, комусь щастя приносить найкращій друг, інший бачить щастя в очах і посмішках рідних , щастя можна чути в словах дорогої вам людини, щастя може захопити тебе руками, і затиснути в обійми ейфорії, навіть від одного погляду коханої людини.

Багато художників у своїх картинах та простих замальовках зображують свій настрій та емоції, свій сенс життя. Поети пишуть його у своїх віршах, письменники у творах, архітектори у будівлях та їх оздобленні, ювеліри у прикрасах, танцюристи у своєму танці, а співаки в своїх піснях.

Людина народилася на цей світ, щоб залишити частинку себе в ньому, щоб вплести свою стрічку в косу всього світу, щоб у морі була крапля її мрій, а в небі хмаринка спогадів.

Останнім часом люди забувають для чого вони існують, вони стають сірою масою непотребу, які ненавидять світ, людей, себе. Вони забруднюють духовний світ своїм ниттям, постійними скаргами, що все не так і всі жорстокі та холоднокровні. Всі люди в дитинстві щирі, добрі, виховані та чемні, хтось зостається таким назавжди, а хтось з часом набирає на себе увесь моральний бруд, всю злість і роздратованість і стає товстошкурим ненависником. І тоді, дуже важко знайти у цієї людині світлий промінець доброти та яскраве джерело щирості.

Людина повинна бути такою, щоб з нею хотілось розмовляти , дізнатися як справи , допомогти їй, чи просто побути поруч. Бувають різні характери, хтось добрий та веселий по життю, а хтось спокійний і любить побути на самоті, але ми всі однакові і заслуговуємо на повагу та хороше ставлення до себе.

У людей сенс життя полягає у спілкуванні. Хтось живе заради коханого, хтось заради дітей, хтось заради дружби чи роботи, хтось заради накопичування матеріального достатку, а хтось просто насолоджується і не шукає причину цього сенсу. Бувають і такі люди, які отримують задоволення від приниження інших. Вони просто живуть заради себе. Є люди, у яких в душі постійно весна та круглий рік цвіте бузок, а в когось осінь та постійно злива і грім, в когось в душі прихований цілий океан, бездонних думок, мрій та фантазій, а бувають люди з сірою калюжею, в когось в душі живе його улюблена людина, яка кожен день посміхається йому в спогадах, а хтось просто вигадав свій ідеал, та чекає поки він зустріне схожого. Мати життя - це дарунок Бога, бути людиною , значить існувати, радіти і сумувати, відчувати почуття, бачити весь світ, бачити інших людей та вдосконалюватися, ставати краще,і не бути не схожим ні на кого.

Щоб жити, не обов’язково шукати сенс, можна жити, виконуючи свою роботу, люблячи когось, спілкуючись з кимось, займаючись хобі та відпочиваючи. Не задумуючись навіщо ми живемо, не потрібно мучити себе цим питанням, не потрібно вдумуватися в нього. Потрібно просто жити по душі, і ви самі зрозумієте навіщо і для чого ви існуєте.

Якщо вас дійсно цікавить питання сенсу життя, то моя вам порада, ніколи не треба дивитися назад або в минуле, ви там вже були, ідіть краще прямо і в майбутнє - там цікавіше. Не треба боятись, що щось може не вийти, треба боятися того, що ти так і не спробуєш.

Почати життя з нуля це не безумство. Безумство - це вести однотонні хвилини без кольорів та без посмішок у чорно-білому кадрі, який день за днем крутить однаковий сюжет. Безумство – це прикидатися, що все добре, коли насправді в душі ти помираєш від болю, або посміхатися, коли на грані сліз, не показуючи нікому почуття.

Щасливу людину дуже просто побачити. Її очі наповнені добротою і світяться від щастя, вони спокійні і в них немає ні краплі злості чи роздратованості. Вона немов випромінює ауру спокою і тепла, рухається неквапливо, але скрізь встигає, говорить спокійно, але її розуміють всі. Секрет щасливих людей простий - це відсутність напруги. Про що ви думаєте - те і відчуваєте. Що відчуваєте - те і випромінюєте. Що випромінюєте - те і отримуєте. У житті немає нічого випадкового, а все, що відбувається з нами, відбувається в потрібний час і в правильному місці. Ніколи не намагайтеся змінити долю, якщо ви її зміните, то значить так було потрібно не вам, а долі. У людини одна гілка життя, по якій вона йде день за днем, на якій написано все, що повинно статися, яка може загнутися в сторону, коли подує вітер змін, та яка може зламатися вмить.

Сенс життя прихований десь в глибині себе, схований за хвилями часу та складностей,закритий за дверима питань, на які не завжди є відповіді. Одна людина знаходить ключ в своєму морі і відкриває двері сенсу, розуміючи для чого вона живе. А хтось так і залишається плавати у безодні проблем занурюючись у них з головою в пошуках відповідей.

Бажаю вам знайти свій ключ і відкрити для себе свій сенс життя.


ФІЛОСОФІЯ ТА МАЙБУТНЄ.

ПАМЯТАТИ ДОСВІД МИНУЛИХ ПОКОЛІНЬ.
Зрайченко Олег,

вихованець гуртка «Юні археологи» Харківського Палацу дитячої та

юнацької творчості Харківської міської ради,

Керівник: Дончулеско В.В., керівник гуртка «Юні археологи»


Фігура Григорія Савича Сковороди – одна з найбільш цікавих в українській та світовій історії. У різні часи інтерес до Сковороди був неоднозначний. Його життєпис складали письменники, історики, філософи, а осібно від них із розрізнених переказів і легенд творила привабливий образ багата поетична уява народу. Від покоління до покоління, з вуст у вуста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду. В ньому вражає подиву гідна цільність натури й громадянська принциповість.

Щоб зрозуміти філософію Г. Сковороди, варто звернутися до його біографії. Народився він у незаможній козацькій сім’ї в селі Чорнухи на Полтавщині. Життя його припало якраз на той час, коли відбулося руйнування та ліквідація українських державних інститутів, у тому числі й запорізького козацтва. У 80-х рр. було введено кріпацтво, розформовані козацькі полки, на основі яких створювалися регулярні частини російської армії. У 1785 р. Катерина ІІ видала «Жалувану грамоту дворянству», за якою зрівняла українську козацьку верхівку із російським дворянством. На думку Є. Маланюка, це був чи не найбільший удар для української спільноти, оскільки «Грамота» влила «нашу козацьку шляхту» у «безобличні шеренги...чисто урядового „служилого дворянства“ московського, що силою речей, жадною „шляхтою“ не могли бути, бувши додатком до адміністраційно-державної машини». У результаті цього «нашому народові відтято його аристократію, яка, на додаток, перестала бути аристократією взагалі, тратячи свою національну й особисту індивідуальність, бувши в повній залежності від примхи того чи іншого урядового петербурзького чиновника». Для багатьох освічених і мислячих українців то був час непевності, непорозумінь. Григорій Савич був патріотом нашої держави та народу. Коли до нього навідався Потьомкін із запрошенням від цариці, то Сковорода відмовився: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця». У наші часи багатьом людям треба навчитись у великого філософа і богослова цій безмежній любові до Батьківщини.

Ми пишаємося тим, що значний період життя відомого філософа був пов'язаний з нашим рідним містом. Про стиль його життя з харківського періоду його перший біограф пише: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав».

Очевидно, що стиль сучасного людського буття хибний. Він практично протилежний тому, що вчив Сковорода. Є люди, котрі мають кілька осель, багато авто, але й багато тих, хто працює на декількох роботах, щоб тільки прогодувати та вдягти свою родину. У наш час велика кількість людей проживає за межею бідності. Є дуже багаті і дуже бідні, є люди, які не мають прав. Існує велике розшарування суспільства. Дуже прикро, що навіть у третьому тисячолітті, тисячолітті прогресу, у світі йдуть конфлікти. Це і військові протистояння, влаштовані за рахунок наддержав, і конфлікти що йдуть між представниками олігархії (так, до речі, було на теренах розваленого СРСР у 1990-х роках). І цим вже, на жаль, нікого не здивувати.

Вивчаючи філософські погляди Г.С. Сковороди можна зробити висновок, що ціннісне осмислення природи виражає нерозривну єдність людини і суспільства з природою. Людина і суспільство виступають як елементи єдиної системи «природа-суспільство», поза якого їх існування неможливе; однак при цьому, інтереси природи висуваються на перший план, отримують пріоритет над інтересами суспільства, включаються у сферу моралі. При такому підході природа в новій системі моральних цінностей виступає як мета, а не як засіб, що прямо пов'язана з новим розумінням сутності людини, як природної істоти. Постає також питання про моральне ставлення людини до природи, про особливості цього відношення, про розширення сфери дій традиційних, звичних форм моральної регуляції (норм, принципів, цінностей, ідеалів тощо). Якщо нинішнє покоління візьме ці морально-естетичні принципи за основу свого відношення до матінки-природи, то відійдуть у минуле екологічні проблеми людства.

В широкому і строгому сенсі слова «етика» - це наукова філософська дисципліна, яка вивчає явища і моралі моральності: моралі як сукупності норм - заборон, вимог, приписів, ідеалів - прийнятих в даному суспільстві і закріплених у його культурі; моральності як поведінки людей з точки зору його відповідності цим нормам. У спрощеному, але допустимому значенні в буденному вживанні термін «етика» збігається із терміном «мораль», є його синонімом. На відміну від звичаїв або традицій, моральні норми мають обґрунтування у вигляді ідеалів добра та справедливості, належного і т.п. Таким чином, мораль - це форма громадської свідомості та вид громадських відносин. Які норми моралі та етики є пріоритетними і переважають у державі, такою і є духовна складова, яка впливає на міжособистісні взаємовідносини у даному суспільстві.

Предметом екологічної етики, за визначенням, як одної з субдисциплин загальної етики, є моральні норми і моральність поведінки у сфері відносин людина-суспільство-природа. Однак ми, повинні сказати про екологічну етику щось більше. Насправді, в силу того, що її об'єкт - це фундаментальні, базові взаємини людини і природи, вона виділяється своєю вагомістю серед інших субдисциплин загальної етики при всій їх безумовній важливості, навіть серед таких, як, скажімо, медична етика або біоетика.

В етиці, якій вже більше двох з половиною тисяч років, до цих пір немає загальновизнаної теорії, перш за все, немає спільної думки щодо того, на що спираються всі моральні норми, тобто не вирішено питання про витоки моралі. На нього даються різні відповіді. Натуралістичні теорії етики убачають витоки моралі у природному законі: «морально те, що, природно, що знаходиться у згоді з природою». Інші теорії стверджують, що всі норми моралі містять у собі здоровий глузд, саме він є найкращим керівництвом при вирішенні моральних колізій. Багато етичних теорій говорять про релігійне походження моралі, основні імперативи якої явлені в божественному одкровенні.

Треба зазначити, що нині наша країна переживає доволі складні часи, і філософське вчення та морально-етичні принципи Г. С. Сковороди можуть принести багато користі для врегулювання ситуації, що існує. Треба ввібрати великий досвід цієї людини і провести низку реформ, серед яких:


  1. освітня реформа (передбачає покращення якості освіти, повноправне входження до Болонського процесу, узгоджену шкільну програму, тобто школа не може самостійно пропонувати свою навчальну програму (як це зараз відбувається), за виключенням предметів поглибленого вивчення та деяких іноземних мов, як то китайська, португальська; повернення єдиних канікул);

  2. економічна реформа (по-перше, необхідним є створення багатьох робочих місць для висококваліфікованих працівників за спеціальністю; а по-друге, важливою є побудова нової виробничої та соціальної інфраструктури на основі надсучасних технологій і раціонального використання природних ресурсів);

  3. створення усіх умов для розвитку правового громадянського суспільства.

Сучасний світ дуже жорстокий. Жорстокіше, ніж нам здається. Сучасному суспільству портібна модернізація і цей процес відбувається зараз. До нього треба ставитися вкрай обережно, щоб не "повернутися у середньовіччя". На мій погляд, у людях треба виховувати толерантність, співчуття іншим, плюралізм, дбайливе ставлення до природнього середовища (раціональне використання ресурсів, зниження показників засмічення повітря тощо) та християнську мораль, чому і вчить нас великий філософ. Саме на цих основних принципах філософії Г.С. Сковороди і повинно розбудовуватися суспільство, яке буде невід'ємною складовою системи "людина-суспільство-природа". Наведені вище проекти реформ здатні покращити рівень життя наш та наших співвітчизників. Кожен з нас повинен мислити екологічно та споживати раціонально. І головне - кожна людина здатна підтримувати здорову екологічну та психологічну ситуацію навколо себе: дружні відносини у сім'ї, серед колег, друзів та товаришів. На цю сферу позитивно впливають ідеї Сковороди про дружбу, кохання та самопізнання.

Загальновідомий факт, що історія розвивається по спіралі. Тому дуже важливо враховувати досвід наших пращурів для зведення сильної незалежної єдиної Української держави, якою зможемо пишатися не тільки ми, а й наступні покоління. Григорій Савич Сковорода дав рідкісний приклад гармонії слова і діла, науки та життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав. Якщо б наші чиновники та народ розуміли і сприймали це як належне, то нинішня ситуація у країні значно б покращилася вже у недалекому майбутньому.


ПРИРОДА КАК ОБЪЕКТ ЗНАНИЙ И ПОЗНАНИЙ
Зрожевская Валерия,

ученица 10 класса Двуречанской ООШ I-III ступеней

Двуречанского района Харьковской области

Руководитель: Инягина Н. В., учитель истории


Для каждого человека термин природа определяется по-разному. Кто-то может сказать, что это деревья, насажденные на нашей планете, а кто-то и вовсе скажет, что это – планета Земля, или же просто среда обитания человека. А я скажу, что природа – это все, что мы видим и ощущаем.

На даный момент природа подносит нам все больше и больше загадок, на которые уходят все больше и больше времени. Еще со времен возникновения человека, как существа разумного, природа была одной сплошной тайной, на которую люди тратили века для большего её познания. Мне кажется, что полностью разгадать загадку существования столь сложных вещей никому и никогда не удастся. Ведь есть вещи не объяснимые для человеческого разума, одной из таких является и природа. Как глубоко мы сможем о ней узнать? Как далеко сможет зайти наше развитие, если мы узнаем, хоть на крупицу больше? Сможем ли мы предсказывать будущее? Или же лечить неизлечимых? Будем ли мы когда-то воскрешать умерших? Эти вопросы появляются уже сейчас, и никто не сможет на них ответить на все 100%, потому, что быть уверенным в завтрашнем дне и то может не каждый. Какие сюрпризы нас ожидают завтра от такой, казалось бы, могучей повелительницы стихий?

Некоторые из ученых даже уверены, что природа – живое существо, которое способно обижаться и думать. И хотя, нам кажется это сумасшествием, тем не менее, такая точка зрения имеет право на жизнь. Постоянные извержения вулканов, наводнения, землетрясения, возникновение новых заболеваний. А как это охарактеризуете вы? Возможно, кто-то уподобится верующими, и припишет такие невероятные бедствия нашему не верованию и нарушению правил, четко установленных в разных религиозных сообществах. Кто-то найдет научное объяснение, приплетая химию и физику, как главные источники знаний. А кто-то действительно подумает, что природа нам мстит за не сохранение ее величества, и не почтительное обращение с ее детищем. Под этими незамысловатыми словами я подразумеваю все, что дано нам от рождения. Вода. Огонь. Воздух. Земля. Ведь практически все это мы просто собственноручно уничтожаем. Мы загрязняем воздух, переработанные отходы мы выливаем в Мировой океан, мы разрушаем строение почвы, а так же мы беспощадно экспериментируем над горючими веществами.

Мы уничтожаем то, в чем даже не уверены. Возьмем, к примеру, Мировой океан. Он изучен человеком всего на 3%. Всего несколько процентов от того, что там есть. Загрязняя мировой океан, мы рискуем заплатить за это масштабными катастрофами. Что же нам мешает изучить этот подводный мир «от» и «до»? Наверняка этим вопросом задаются многие люди, но не все, к сожалению, знают ответ.

Давление. Одно такое слово, а сколько от него проблем. Мы не можем преодолеть и четверти пути к «тайне всех тайн» из-за того, что нас может разорвать под его натиском. Но и это не все. Даже если бы каким-то чудесным образом ученым удалось достаться дна Марианской впадины, неизвестно нашелся бы смельчак, который бросил бы вызов самой матушке природе. Нырнул бы он в неизведанность? Остался бы в живых, или погиб от неизвестных нам причин? Никто не в состоянии ответить на эти вопросы. Главные мозги стран способны лишь выпускать теории и догадываться о том, что там. Некоторые говорят, что там 80% всех живых существ на планете. И хотя это кажется фантастическим, такая теория самая достоверная. А иначе как объяснить то, кого или «что» там находят. Подводные тараканы размеров с волейбольный мяч (изоподы), гигантских морских червей, плащеносных акул и существ, выходящих за грани реальности. Да и кто знает, возможно, там проход в иной мир. Может быть там, на глубине несколько тысяч километров мы и найдем ответы на все вопросы «как?», «зачем?», и «почему?» Но многие даже не могут представить о существовании иной формы жизни в столь могучей стихии. И все равно мы продолжаем усугублять ситуацию, зная о рисках, но, не зная об их масштабности.

Уже, из-за изменения климата, напрямую связанное с деятельностью человека, идет глобальное потепление, из-за чего льды Антарктиды начинают постепенно таять. Что нас ждет в будущем? Может, мы все замерзнем от невероятных заморозков, может, опустимся под воду, а может, и сгорим под Солнцем?

Откуда у меня такие вопросы, спросите вы. А не должны ли они появляться у каждого человека, который вредит своей среде существования? Почему их не озвучивают на мировых собраниях по мировым вопросам, а говорят только о политике и экономике. Разве это самое главное? И кто сказал, что человек – Гомо Сапиенс разумный? Разве существо разумное будет подвергать опасности себя и своих предков? Разве оно будет приносить пользу только для себя, принося всем окружающим вред? Нет. Тогда зачем нам самоуничтожение? Для военного и научного развитий? Для того чтобы похвастаться перед всем миром своим могуществом и одновременно глупостью? А может для самоутверждения?

Мы создаем биологическое оружие, используя дары природы для уничтожения ее же детища. Мы строим атомные электростанции, вместо того, чтобы использовать солнечную энергию, в это же время, загрязняя воздух. Мы хотим казаться развивающейся страной, для которой главная цель – образование и наука, уничтожая леса и поля для застройки новых учреждений. И каждый думает, что это его не коснется. Что пострадают другие люди, но точно не он.

Эгоистичностью и бесчувственностью – вот, чем мы платим нашей природе. Вот, что мы даем взамен на наш хлеб, кров и семью. Придет время, и мне кажется, она вспомнит нам все. Хотя зачем говорить о будущем, если это происходит сейчас? Наверное, стоит привести несколько примеров того, что за все свои поступки нужно нести ответственность. Я имею в виду техногенные катастрофы. И как это, соответственно, вредит нашему окружающему миру.

11 марта 2011 года на АЭС "Фукусима-1", которая располагается на северо-востоке Японии, произошла крупнейшая за последние 25 лет авария, после Чернобыльской АЭС. Вслед за подземными толчками магнитудой 9,0 на побережье пришла 14-метровая волна цунами, которая затопила четыре из шести реакторов АЭС и вывела из строя систему охлаждения реакторов, что привело к серии взрывов водорода, после чего радиоактивные вещества были обнаружены в питьевой воде, чае, овощах, мясе и других продуктах. Только этот пример ударил по всем стихиям сразу, и таких примеров можно привести еще массу.

И вы назовете это совпадением? Может случайностью? Как говорил Зигмунд Фрейд, «случайности не случайны».
«Полотняна вічність»
Іванова Маргарита,

вихованка гуртка «Мій рідний край» Казанківського БДЮТ,

Казанківської районної ради, Миколаївської області

Керівник: Матвєєвич Валентина Георгіївна, методист,

керівник гуртка БДЮТ
- Ці полотняні криптограми, котрі зуміли зберегти та донести до наших днів українські жінки, як хранительки глибокої традиції, містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ. Тому так багато у вишиваних рушниках сюжету з Деревом Життя, котрий безперечно є центральним символом, сповненим надзвичайно глибокого змісту.

- У квітні 2014 року працівники районного народного музею та Будинку дитячої та юнацької творчості до Всесвітнього дня музею проводила зустріч з керівниками шкільних музеїв, на якій всі розповідали про експонати, які потрапили до них останнім часом. Керівник музею Троїцько-Сафонівської ЗОШ Ігнатьєва Наталя Іванівна розповідала про старовинний рушник, який їм подарувала вчителька їхньої школи.

- Так як наше селище засноване переселенцями з Курської губернії Обоянського повіту, тому переважна більшість рушників, які потрапили до нас, мають у своїй основі мотиви російської вишивки. Один із цих рушників ми вирішили дослідити з Валентиною Георгіївною.

- Дослідження рушника:



  1. Напис - «Лукерія. Фурсова. 1912г 10 февраля».

  2. «Підкова». Вишита підкова на рушнику на щастя.

  3. Постать жінки. Жіноча постать з піднятими вгору руками вітає весняне Сонце, а з опущеними руками вказує на осінню родючість землі.

  4. «Дерево життя». Дерево життя – символізувало вічність, безкінечність життя.

  5. Птахи. Птахи - зв'язок поколінь і оберіг молодої родини.

  6. «Рушничок». Отже в цьому фрагменті рушника ми бачимо Землю і Сонце, що в поєднанні з Водою складають життєдайну трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.

  7. Берегиня. Мати - природа, яка несе в світи і суть творення, і суть захисту, а через це – вічне оновлення та гармонію життя.

  8. Дубове листя. В язичницькі часи бог Перун був найголовнішим, грізним і сильним богом.

  9. Різьблені колони. Лукерія, вишиваючи цей рушник, звісно ж для своєї дочки, готувала потужний оберіг для її майбутньої родини.

  • Народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

  • Пам’ятайте, що завжди цінуватимуть людину, яка творить красу і передає цю красу нащадкам. Цінуйте гарне, творіть красу самі та примножуйте славу України!


ПРОБЛЕМА СЕНСУ ЖИТТЯ
Івінська Катерина,

учениця 10 класу Полтавської гімназії №21

Керівник: Посмітна Світлана Василівна

учитель історії Полтавської гімназії №21, учитель-методист


Важливим аспектом філософського осмислення людини є врахування її природного руху замкненим колом: народження - життя - смерть. З давніх-давен людина намагалась якось осягнути цей вічний круговорот життя. У чому смисл природного процесу народження, розвитку, зрілості, старіння і смерті як людини, так і будь-якого іншого організму? Це питання виникає як намагання виправдати свою присутність на Землі, свою долю й призначення. Знайшовши таке виправдання, людина може змиритися з думкою про скінченність індивідуального буття. Таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити (існувати), а й у тому, як і для чого (чи для кого) жити.

Отже, в чому полягає сенс життя?

Сенс життя - це поняття, яке відбиває постійне прагнення людини співвідносити свої вчинки із системою суспільних цінностей, з вищим благом, щоб у такий спосіб діставати можливість виправдовувати себе у своїх власних очах, в очах інших людей чи перед якимось авторитетом, Богом. Інакше кажучи, це пояснення собі й іншим, для чого ти живеш.

Сенс життя кожної людини унікальний і неповторний, як і її життя. Людина завжди вільна у виборі сенсу і в його реалізації. Але свободу не можна ототожнювати зі свавіллям. її слід сприймати з точки зору відповідальності. Людина відповідає за вірно знайдений і реалізований сенс свого життя, життєвих ситуацій, що в них вона потрапляє. Людина повинна йти за своїм покликанням, у якому життя набуває сенсу. Відчути і знайти своє покликання їй допомагає самопізнання, відповідальність за реалізацію свого призначення, що на Землі допомагає узгодити універсальні життєві цінності з конкретними життєвими ситуаціями.

З точки зору змісту вищого блага вирізняють такі типи обґрунтування життя: гедонізм, аскетизм, евдемонізм, корпоративізм, прагматизм, перфекціоналізм, гуманізм.

Представники гедонізму мстою життя людини і її вищим благом вважають насолоду. Представники аскетизму сенс життя вбачають у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з мстою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу. В основі евдемонізму лежить прагнення людини до щастя, що є головною мстою життя. Корпоративізм сповідує груповий егоїзм, що вбачає сенс життя в належності до обмеженої спільноти, для якої головне - приватні інтереси. Прагматизм виражає прагнення людини до вигоди, блага. Перфекціоналізм пов'язує сенс життя з особистим самовдосконаленням, навіть коли воно здійснюється за рахунок інтересів інших людей. Представники гуманізму спрямовують свої зусилля на утвердження гідності й розуму людини, її прав на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

З точки зору здійснення задуму життя виокремлюють: оптимізм, скептицизм, песимізм. І не існує ситуацій, що були б дійсно позбавлені сенсу - навіть самогубець вірить у сенс якщо не життя, то смерті. Життя і смерть, любов і егоцентризм, етика і аморальність, осмисленість і абсурд, нігілізм і самопожертва - ці протилежні, але взаємопов'язані «абсолюти» людського буття явно чи опосередковано детермінують вибір людиною самої себе.

Схематично і досить умовно можна окреслити такі варіанти вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури.

1. Сенс життя споконвічно існує в глибинах самого життя. Для цього варіанта характерне релігійне тлумачення життя. Єдине, що робить осмисленим життя і має для людини абсолютний сенс, є не що інше, як активна співучасть у Боголюдському житті. Не перероблення світу на основах добра, а вирощування в собі субстанціального добра, зусилля жити з Христом і у Христі. Бог створив людину за своїм образом і подобою. І ми своїм життям повинні проявити його, бо емпіричне життя світу, як писав Семен Франк, безглузде, як безладно вирвані з книги сторінки.

2. Сенс життя перебуває за межами життя. Його можна назвати «життям заради інших людей». Для людини життя стає осмисленим, коли вона служить інтересам родини, нації, суспільства, коли вона живе заради щастя прийдешніх поколінь. їй небайдуже, що вона залишить після себе. Недаремно прожити життя - це і продовжитися у своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної і духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опинитися в ситуації, коли все твоє неповторне життя перетворюється на засіб для створення якоїсь ідеї чи ідеалу (це може бути ідея комунізму, «світлого майбутнього» тощо). Якщо така позиція не пов'язана з духовною еволюцією людської особистості, людина стає на шлях фанатизму (історія знає безліч варіантів і класового, і національного, і релігійного фанатизму).

3. Сенс життя створюється самим суб'єктом. Цей варіант можна розуміти як «життя заради життя». Його фундатором був давньогрецький філософ Епікур. Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про смерть. Цінність епікурейської позиції полягає в тому, що вона застерігає нас від ситуації, за якої пошук сенсу життя відсуває на другий план саме життя. Життя саме по собі є цінністю, рідкісним дарунком, і людині до нього слід ставитися із вдячністю і любов'ю. Адже їй дана можливість переживати неповторність власного існування в усіх його проявах - від радощів, злетів і перемог до падіння, відчаю і страждань. Разом з тим епікурейське ставлення до життя, якщо воно позбавлене відповідальності за цей дарунок, утверджує в людині егоїстичну позицію «життя заради себе» і веде до втрати відчуття його повноцінності.

Об'єктивна логіка розвитку майбутньої цивілізації передбачає подальший соціальний, духовний прогрес людини, утвердження більш гідного людини гуманного смислу буття. Німецько-французький мислитель Альберт Швейцер (1875-1965) неодноразово наголошував: «Завдання сучасників - досягти справжньої доброти, жити у злагоді із самим собою. Тільки перемога гуманного світогляду над антигуманним дасть нам можливість з надією дивитися в майбутнє».

Висновки:

1. Філософське пізнання має гуманістичну спрямованість, тобто головним предметом філософських роздумів є людина і її існування у світі. Усі філософські проблеми, хоч би якими абстрактними вони не здавалися, так чи інакше пов'язані з проблемою людини. Невипадково І. Кант питання «що таке людина?» формулює як основне питання філософії.

2. Людина - це біосоціальна єдність, у якій через соціальне, біологічне й духовне реалізується людське, що знаходить свій вияв у психологічному, моральному, релігійному, політичному. Всі ці форми вияву людського єства співіснують в органічній єдності, взаємодії, взаємопроникненні.

3. Людина - це така істота, яка своєю діяльністю створює власну історію, в процесі чого формується, змінюється і розвивається її сутність. Тобто сутність людини не є історично незмінною. Вона змінюється разом із розвитком людини, людства, акумулюючи в собі зміст людського, зміст культури, соціальних цінностей.

4. Людина - єдина істота, яка усвідомлює свою смертність. З цим пов'язане питання про зміст і мету життя, роздуми над яким є для багатьох вихідним пунктом у виробленні «лінії життя».
В ЧЕМ СМЫСЛ ЖИЗНИ?
Калашник Татьяна,

ученица 11 класса, Купянской гимназии №1,

Купянского городского совета, Харьковской области,

Руководитель: Вербицкая Наталья Витальевна,

учитель мировой литературы Купянской гимназии №1
Каждый из нас задавался таким вопросом. Но главная проблема в том, что для каждого смысл жизни свой. Одни хотят видеть его в продолжении своего рода, другие хотят посвятить свою жизнь какому-нибудь любимому делу, работе. Кто-то хочет оставить след о себе в истории. Говорят, жизнь дается для того, чтобы построить дом, посадить дерево и вырастить сына – вот необходимый минимум человеческих свершений. Для меня смысл жизни – это любовь.

Жизнь и любовь - понятия неразделимые. Недаром великий Махатма Ганди выразил одну из самых своих мудрых мыслей о любви:

- «Жизнь есть только там, где есть любовь»

Но все ли одинаково смотрят на нее? Что такое любовь?

Любовь – это всеобъемлющее понятие. Ведь уже с рождения человек кого-то любит. Сначала своих родителей и свою семью. Когда человек становится старше, он безответно влюбляется в соседку по парте, затем в свою однокурсницу... И каждый раз уверен в том, что эти чувства навсегда.

Бесконечная любовь – что это? Не многим людям судьба дарит такое счастье как бесконечнаялюбовь. Но если это произойдет - вам очень повезло, потому что о большем и мечтать нельзя. Такая любовь не знает преград. Ведь рядом всегда будет преданный друг и любимый человек.

Любовь может проявляться по-разному. Например, любовь к Родине. К тому месту, где ты родился и вырос, к своей профессии, к детям, к семье, к родителям. Кстати, любовь к другу тоже имеет место быть. Если ты проявляешь самоотверженность для друга в любых ситуациях, то это можно считать влюбленностью.

Не всегда любовь может приносить людям только счастье. Для некоторых людей - это страх потери любимого человека, боль непонимания, ярость от ревности, страдания от безответной любви.

Каждый человек способен любить. Нет ни одного, кто этого не умел бы. Если вам кто-то сказал, что он не умеет, скорее всего, у него была безответная любовь, или любовь, которая не принесла ему радости. Я также думаю, что люди, которые склонны любить, - самые счастливые люди в мире. При этом счастлив более тот человек, который влюблен, а не тот, которого любят.

Тема любви присутствует во многих стихах, романах. О ней пишут песни, снимают фильмы. Любовь выливалась в бессмертные строки Пушкина, Лермонтова, Шевченко, Костенко, Ахматовой, Цветаевой. Она вдохновляла и вдохновляет всех поэтов и писателей.

Но все-таки, по-моему, любовь стоит всех страданий, которые она зачастую нам приносит, а подаренное ею счастье, пусть даже недолгое, стоит того, чтобы любить искренне.

Мне очень нравятся эти стихи Омара Хайама:

Я пришел к мудрецу и спросил у него:"Что такое любовь?

Он сказал "Ничего"

Но, я знаю, написано множество книг:

Вечность пишут одни, а другие – что миг

То опалит огнем, то расплавит, как снег,

Что такое любовь? "Это все человек!"

И тогда я взглянул ему прямо в лицо,

«Как тебя мне понять? Ничего или все?"

Он сказал улыбнувшись: "Ты сам дал ответ!:

Ничего или все! Середины здесь нет!»

Жизнь – наш главный учитель. Мы должны пройти свои жизненные уроки. Но они сугубо индивидуальны. Кто-то пришел в наш прекрасный мир, чтоб научиться прощению и верной любви, кто-то избавиться от страхов, кто-то научиться творить добро в этом мире.

Как узнать свои уроки? По внешним ситуациям и своим мыслям. Будьте внимательны  и вы поймете, какие уроки вы должны пройти.

Жизненная задача человека -сделать себя счастливым. Наш мир бесконечно прекрасен и изобилен, он дарит тысячи  возможностей для ощущения радости и счастья. И мы должны взять ответственность за свое счастье и построить его своими руками.

Жизни без смысла не бывает. Когда в поступках и действиях человека отсутствует смысл, это автоматически сказывается на качестве самой его жизни. Жизнь без смысла означает, что человек лишен глубокой внутренней мотивации и мощного «мотора», которые позволили бы ему взять собственную судьбу в свои руки. В результате он становится слабым, теряет опору, любая проблема выводит его из равновесия.

Так в чем же может открыться смысл жизни?

Он открывается через значение, которое я придаю каждому своему действию. Это значение не умозрительное, его прежде всего создают стремления и потребности сердца. Богатства моего сердца огромны, и любое значение, которое может придать сердце моим мыслям, решениям и шагам, когда оно руководит ими, можно уже назвать смыслом.

Важно, чтобы это значение всегда было или чтобы, по крайней мере, подразумевалось, хотя бы подсознательно. Чем оно шире, тем богаче и многограннее смысл.

Одна притча рассказывает о путешественнике, встретившем рабочего с доверху нагруженной тяжелыми кирпичами тачкой. «Что ты делаешь?» — спросил его путешественник. «А ты разве не видишь? Везу кирпичи», — ответил тот. Пройдя какое-то расстояние, путешественник увидел другого рабочего, который катил такую же тачку, и повторил свой вопрос. В ответ он услышал: «Зарабатываю себе на хлеб». Через некоторое время путешественник повстречал еще одного рабочего с тачкой и снова поинтересовался, что тот делает. «Строю кафедральный собор», — был ответ.

Как видно из этой притчи, одни и те же действия могут иметь совершенно разный смысл — все зависит от того, какое значение человек придает им, от того, почему и ради чего их совершает.

Как бы то ни было, ответы на вопрос о смысле жизни может дать только сама жизнь.

Смысл открывается постепенно, благодаря самому стремлению жить, благодаря стремлению постичь величайшее из всех искусств — искусство жить по-настоящему. Любые попытки сконструировать смысл жизни искусственным способом будут быстро опровергнуты самой жизнью.

К этому остается только добавить мудрые слова писателя Уильяма Джеймса: «Поверь в тот факт, что есть ради чего жить, и твоя вера поможет этому факту свершиться».


Феномен особистості архієпископа Харківського Олександра

(Петровського): світогляд, культура, буття
Калін Владислав,

учень 5 А класу, Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 104

вихованець КЗ ПДЮТ «ІСТОК» Харківської міської ради

Керівник: Ілларіонова Зоя Анатоліївна,

керівник гуртків КЗ ПДЮТ «ІСТОК»

Харківської міської ради


Світ є цілісним у своїй різноманітності та багатстві проявів. Його осягнення можливе через пізнання людиною себе, свого роду, духовних витоків та віри. Сучасний світ – це багатогранність цінностей, серед яких релігія займає особливе місце, спрямовуючи людину на самопізнання.

Серед світоглядних систем яскравого вираження набула віра, яка зосереджена на формуванні високих духовних та моральних якостей. З огляду на вимоги часу, а саме сьогодні особливо важливе вивчення суспільства через релігійні процеси, необхідно визначити місце, роль і значення історії релігії. Релігієзнавча база уможливить розуміння важливості та значущості такого феномена віри, як православне християнство та найвищого уособлення природи – людини.

Широкий спектр пам’яток духовної та матеріальної культури, його світоглядно-релігійна форма виробили ціннісні орієнтації на основі грунтовного опанування історичних процесів. Упродовж історичного часу культурний процес невпинно розвивався, збагачувався та змінювався. На його розвиток, становлення завжди впливали і впливають попередники. А значення особистості в культурі окремого регіону з кожним днем стає актуальнішим. І сьогодні в Орджонікідзевському районі міста Харкова формувати людину як особистість з чітко вираженими ціннісними орієнтаціями, ураховуючи специфіку краю, допомагає храм Священномученика Олександра, що адаптує світові надбання з історії священнослужителів і робить свій внесок у становлення релігійної та цівілізаційної культури на Слобожанщині.

В 2015 році виповнюється 75 років від дня стражденної кончини архієпископа Харківського Олександра (Петровського). Архієпископ Олександр в 1993 році був канонізований УПЦ як святий священномученик. Цим фактом було засвідчено, що наше духовне небо прикрасилось ще однією яскравою зіркою, яка палає в сузір’ї новомучеників і сподвижників Православної віри.

Майбутній священномученик народився на Волині 23 серпня 1871 року в селі Крупа Луцького повіту в сім’ї сільського дяка. Закінчив Мелецьке духовне училище, а потім вступив до Волинської духовної семінарії. Коли Олександру виповнилось 17 років, закінчила своє земне життя його мама. В сім’ї залишилось шестеро дітей, наймолодшому з яких було три роки. Відповідно до його заяви, Олександр був відрахований із семінарії і в 1892 році отримав посаду вчителя церковно-приходської школи села Княгинино Дубенського повіту. В 1899 році Олександр стає ченцем Дерманського чоловічого монастиря.

З 1910 по 1932 року архимандрит Олександр служив в Полтавській єпархії в Мгарському Лубенському, а потім Козельщанському монастирях. В 1932 році був освячений в єпископський сан, а в 1937 – возведений в сан архієпископа і призначений Управляючим Харківською Єпархією.

В 1938 році архієпископа Олександра було заарештовано за звинуваченням в антирадянській діяльності та шпигунстві і кинуто за грати в Харківську слідчу в’язницю, а в 1939 році - засуджено Харківським військовим трибуналом до 10 років тюремного ув’язнення. 24 травня 1940 року архієпископ Харківський Олександр прийняв стражденницьку смерть в лікарні в’язниці.

Священномученика Олександра було поховано на Залютинському цвинтарі. І в 1993 році на підставі статті 1 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» священномученик був реабілітований. Останки святителя урочистою ходою перенесені в Свято-Благосвіщенський кафедральний Собор і встановлені на особливому місці для поклоніння.

В 1993 році Священим Сенодом УПЦ Олександр був причислений до лику святих як місцевошанований святий Слобідського краю. Вшанування святих мощів святитетя Олександра приурочене до святкування Озерянської ікони Божої матері 30 жовтня по старому стилю і 12 листопада по новому стилю.

В 1997 році в Харкові зареєстровали невелику православну общину, яка вибрала своїм покровителем священномученика Олександра, архієпископа Харківського. Заснована вона в одному із старих робітничий районів ХТЗ, де раніше ніколи не було церкви. 24 травня 1999 року урочисто освятили місце для будівництва Храму, і 5 травня 2000 року після урочистого молебну розпочали будівництво храму, настоятелем якого призначено протоієрея Михайла Кіта, переведеного із Північної Америки.

В 2010 році майдан біля Храму було перейменовано в Свято-Олександрівський. При планувані нового парку залишені старі дерева і насаджено нові, розбиті яскраві клумби і створено мальовничий фонтан. В самому центрі парку відкрили пам’ятник Покровителю Міста – священномученику Олександру. Сквер носить назву Олександрівського.

З надією, звертаючись до небесного покровителя, харків’яни просять захистити мир і процвітання нашої Слобожанській землі.


9-я военная школа лётчиков и лётчиков-наблюдателей в Рогани
Карабанов Денис, Пушкарь Маргарита,

ученики 6 класса Роганской гимназии Харьковского районного совета,

кружковцы КЗ «Харьковская областная станция юных туристов»

Харьковского обласного совета

Руководитель: Пушкарь Ирина Ивановна, руководитель кружка
В 30-е годы 20 столетия летчики пользовались огромным уважением и популярностью. В авиацию шли тысячи юношей и девушек. Историки вспоминают призывы того времени: «Комсомолец – на самолет!», «Молодеж – в военные школы!». Руководство страны и Красной Армии уделяло большое внимание строительству воздушного флота и подготовке кадров для него.

12 ноября 1930 года, по решению Советского правительства, севернее железнодорожной станции Рогань была основана 9-я военная школа лётчиков и лётчиков-наблюдателей.

Строительство началось в чистом поле с установки штабной палатки. Вскоре территория школы представляла собой огромную строительную площадку. Первый набор курсантов был сделан в ноябре 1931 года. Первые курсанты школы, не считались не со временем, ни с трудностями – учились и строили. Один из первых преподавателей школы вспоминал: «Учебные часы нам приходилось проводить в неприспособленных помещениях, а зачастую под открытым небом. Почти весь городок строился силами курсантов и преподавателей. Но удивительно то, что редко стоял вопрос об отчислении по неуспеваемости. Сегодня это можно объяснить только исключительной жаждой знаний».

Незабываемым событием для личного состава школы стали полученные в феврале 1932 года первые самолеты У-2 и Р-1. Уже с мая началась подготовка первого набора летчиков-наблюдателей – лётнабов. И уже 7 ноября 1932 года школа сделала первый выпуск – 204 человека. 71 выпускник был оставлен в родном училище в качестве инструкторов – это было вызвано тем, что в то время полеты проводились без курсов учебно-летной подготовки, методических пособий, разработок, наглядных и учебных пособий. Все это заменял инструктор. На аэродроме летчиками–инструкторами школы отрабатывались правила разбивки старта, обязанности наблюдающего за самолетами, заходящими на посадку, сигналы и эволюции управления экипажа в воздухе, которые в дальнейшем легли в основу методики летного обучения.

В 1933 году решением Советского правительства был установлен праздник День Воздушного Флота СССР, который отмечался 18 августа. Аэродром Рогань в этот день превращался в этот день в огромную арену, где представление давали воздушные ассы и парашютисты училища. На учебных самолетах в Харьковское небо поднимались представители трудовых коллективов. Преподаватели, летчики, техники, курсанты в этот день проводили многочисленные экскурсии по территории и помещениях школы.

А в 1933-1934 годах на вооружение школы поступили современные самолеты И-5, Р-5, ТБ-1, ТБ-5. В ответ на призыв «Овладеть техникой!» личный состав школы с удвоенной энергией изучал особенности эксплуатации и пилотирования новой техники. Летом 1933 года 9-я школа сделала первый выпуск военных летчиков. Быстрыми темпами развивалась авиационная промышленность Советского Союза. В 1937 году училище начало подготовку лётчиков на современном в то время истребителе И-16. Это говорит о том, что новая передовая техника сразу шла в лётные школы, свидетельствует это и о высоком доверии лётно-инструкторскому составу и курсантам училища.

Школа выполняла и специальные задания. В 1937-1938 годах в школе обучались летчики для республики Испании. За два года было обучено 388 испанцев. За успешное выполнение правительственной задачи многие лётчики, преподаватели были отмечены наградами. В числе воинов-добровольцев, представителей Советского государства, оказавших материальную и моральную поддержку Испанской Республике были и выпускники 9-й военной школы лётчиков и лётчиков-наблюдателей.

В конце октября 1936 года на аэродроме Алькала де Энарис появилась группа лётчиков под командованием командира авиационной эскадрильи 9-й военной школы лётчиков и лётчиков-наблюдателей капитана С.Ф.Тархова. Сразу после прибытия в Испанию капитан Тархов за десять дней провёл 20 возжушных боев и лично сбил пять немецких «Ме-109» и «Хейнкелей» - по тому времени новейших истребителей фашистской Германии.

13 ноября 1936 года в неравном бою, в жестокой схватке с 12 «Хейнкелями» самолёт Тархова был подбит, лётчик выпрыгнул с парашютом. Во время спуска на землю в отместку фашисты расстреливали его, уже неопасного для них, из авиационных пушек и крупнокалиберных пудеметов. Весь Мадрид, видевший это, был потрясен! С.Ф.Тархов приземлился, тяжело раненый, и 23 ноября 1936 года от полученных ранений скончалс в госпитале. Похоронен с воинскими почестями в Мадриде.В декабре 1936 года за мужество и героизм, проявленный при защите свободыи независимости испанского народа Сергею Федоровичу Тархову было посмертно присвоено звание Героя Советского Союза. Его имя носят училище в городе Нижнем, две школы в Саратове и улица в Харькове – центральная улица в бывшем гарнизоне Рогань.

В довоенное время 9-я военная школа лётчиков и лётчиков–наблюдателей считалась одной из лучших среди военно-учебных заведений военного округа и страны. По итогам 1938 года она заняла второе место среди учебных заведений. И здесь, наверное, необходимо привести один факт, который характеризует ту тяжелую политическую обстановку, которая сложилась в 30-года в Советском государстве и в которой приходилось работать руководству не только 9-й лётной школы, но и всех предприятий и организаций страны. В период с 1930 по 1938 год 4 раза менялся руководящий состав 9-й военной школы лётчиков и лётчиков-наблюдателей. Все начальники школы, начальники политотдела и штаба школы были арестованы Особым отделом НКВД, осуждены в особом порядке и расстреляны. В дальнейшем, как и многие советские граждане, они были реабилитированы посмертно.

В мае 1938 года в школе произошли организационные изменения. На базе бригады, готовившей летчиков-истребителей, было сформировано Чугуевское военное авиационное училище летчиков-истребителей. На базе второй бригады, готовившей лётчиков-наблюдателей, создавалось Харьковское военное авиационное училище штурманов. В 1939 году училищу было присвоено имя дважды Героя Советского Союза С.И.Грицевца. Просуществовало училище до 1993 года, когда в связи с реформированием Вооружённых Сил Украины и высшего военного образования училище, вместе с 9-тью другими высшими военными училищами, вошло в состав Харьковского университета Воздушных Сил Украины имени Ивана Кожедуба.

Чем дальше в историю уходят огненные годы Великой Отечественной войны, тем зримее, величественнее предстают перед нами образы защитников Родины. В воздушных боях на всех фронтах Великой Отечественной войны сражались выпускники 9-й военной школы лётчиков и лётчиков-наблюдателей. Родина высоко оценила их вклад в достижение Победы – 57 выпускников школы были удостоены высокого звания – Герой Советского Союза, а Ворожейкин Арсений Васильевич – удостоен этого звания дважды.

Кажется уже далеко в истории те страницы становления 9-й военной школы летчиков и лётчиков-наблюдателей, страницы формирования военной авиации, но новое поколение украинских воинов и дальше, на подвигах героев, будет учиться мужеству, храбрости, верности Отчизне и безупречному выполнению долга.

РОЛЬ ФІЛОСОФІЇ В ОСМИСЛЕННІ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ, ЇХ СУТНОСТІ ТА ЗАПОБІГАННЯ НАСЛІДКАМ
Кирса Віктор,

учень 10 класу Чернещинського навчально-виховного комплексу

«загальноосвітній навчальний заклад І-Ш ступенів - дошкільний навчальний заклад»

Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Четвертак Світлана Михайлівна, вчитель історії, спеціаліст вищої категорії
Поняття «глобальні проблеми» походить від французького «global», що означає «загальний», «всеохоплюючий». До таких проблем відносяться: недопущення розвязання світової ядерної війни та встановлення стабільного миру у світі, необхідність ефективної і комплексної і охорони наколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, подолання хвороб, раціональне використання глибин світового океану і мирне освоєння космосу, проблема розвитку самої людини, перспектив забезпечення її щасливого майбутньогона планеті Земля. Глобальні проблеми зачіпають не окремі народи, а всі нації, держави, людство в цілому. Вони характеризуються планетарною масштабністю. Саме всеосяжний, комплексний, взаємообумовлений характер глобальних проблем сучасності наближує їх до філософії і філософського світорозуміння.

Надзвичайна важливість проблеми вимагає філософського обґрунтування її вирішення та перенесення проекту у практичну площину.

Філософія прагне до комплексного, всебічного їх дослідження, націлює людину (людство) на їх гуманістичний аспект, встановлює їх концептуальний зв'язок з людською діяльністю та загальними тенденціями розвитку. Філософська теорія спрямовується на випрацювання та забезпечення методології, методів і методик дослідження цих проблем. Завдяки філософському знанню стає можливим дослідити наукові й соціальні шляхи їх вирішення. Філософське знання забезпечує комплексний, системний підхід, інтеграцію науки і практики

Глобальні проблеми мають комплексний характер. Такий тип зв’язків між ними свідчить про те, що практично не можна розраховувати на успіх у вирішенні якоїсь однієї з них при недооцінці або ігноруванні інших. Це означає, що відхід від принципу системності й комплексності, однобічний підхід до вивчення і вирішення глобальних проблем призведе до непередбачених (можливо, навіть непоправних) негативних наслідків, якими буде визначатися перспектива розвитку всього людства. Філософія вказує вектор підходу до вивчення і вирішення глобальних проблем.

Причини виникнення глобальних проблем слід шукали в історичному процесі розвитку людства, що являє собою розвиток двох типів відносин, що визначають всю життєдіяльність людей. Це - відносини людини і навколишнього середовища за схемою «людина - природа», соціальні відносини.

Питання про причини виникнення глобальних є дискусійним. Я вважаю, що правильною є думка, що спільною причиною загострення глобальних проблем, пов’язаних із розвитком технологічного способу виробництва, є Інтенсивний ріст в останні десятиріччя народонаселення планети, або демографічний вибух, що супроводжується нерівномірністю росту населення в різних країнах і регіонах.

Щоб нагодувати, одягти, забезпечити житлом постійно зростаючу кількість населення необхідно весь час збільшувати виробництво промислової та сільськогосподарської продукції, збільшувати об’єм видобутку корисних копалин. Внаслідок цього поступово вичерпуються природні ресурси, постійно підвищується температура на Землі, забруднюється навколишнє середовище.

Демографічний вибух супроводжується нерівномірністю росту населення в різних країнах і регіонах, при цьому найбільший приріст населення спостерігається у країнах, де продуктивні сили розвинені слабо, внаслідок чого там панують голод і злидні. Так, якщо темпи приросту населення у країнах, що розвиваються у XX столітті складали 2,5% за рік, то у промислово розвинених країнах 1%. Це стало причиною того, що в Азії, Африці, Латинській Америці біля одного мільярда чоловік живуть в умовах абсолютних злиднів, біля двісті п’ятдесяти мільйонів дітей хронічно не доїдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно помирають біля сорока мільйонів чоловік.

Демографічний вибух викликає загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична при низькому рівні впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із природної речовини, яка задіяна у процесі виробництва, форму кінцевого продукту набуває тільки 1,5% її загального об єму. Застосування недосконалих технологій, наприклад, спалювання нафти, вугілля, природного газу привело до того, вміст вуглекислого газу в атмосфері зростає щороку на 0,5%. Наслідком цього є збільшення концентрації в повітрі вуглекислого газу і зменшення — кисню. Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні сто років підвищилася на

0,6%. Внаслідок цього підвищився рівень Світового океану на 10%, а швидкість наступу океану на сушу постійно зростає і становить 1,1 см за 10 років.

Причиною загострення глобальних проблем є також швидка урбанізація населення, збільшення гігантських мегаполісів, що супроводжується бурною автомобілізацією та скороченням сільськогосподарських угідь. Варварське відношення людини до природи виявляється в хижацькому вирубуванні лісів, знищенні природних рік, створенні штучних водоймищ забрудненні шкідливими речовинами прісної води, з початку XX ст, споживання прісної води зросло більше як у 7 разів, досягнувши на початку 90-х років майже 300 кубометрів, у найближчі 30 років споживання води зросте в 1,5-2 рази. Водночас, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, майже 80% усіх випадків захворювань пов’язані із споживанням неякісної води. Проблема води стає першочерговою. Дефіцит питної води приводить до того, що виникають і поширюються страшні хвороби XXI століття. Так званий вірус Ебола поступово, але впевнено крокує по різних країнах. Адже лікування або надійної вакцини від цієї смертельно небезпечної хвороби на даний момент не існує. Вона входить у перелік тих хвороб, які чинять серйозний вплив на здоров’я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах. Лихоманка увійшла до переліку подій, які можуть створити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я у світі. Приблизно півроку тому хвороба досягла столиці Гвінеї — Конакрі, населення якої становить близько 3 мільйонів. За інформацією Ібрагіма Туре, керівника недержавної організації Pian Guinea, «погані умови життя, брак водопостачання і антисанітарія у більшості районів Конакрі становлять серйозну небезпеку, де епідемія може розвинутися у серйозну кризу. Люди не думають про те, аби помити руки, тоді як води не вистачає навіть на те, щоб втамувати спрагу». Як бачимо глобальні проблеми взаємопов'язані між собою і взаємообумовлюють одна іншу.

Якщо подивитися на причини появи глобальних проблем з точки зору глобалістики, як міждисциплінарної галузі наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, пошук шляхів утвердження позитивних та подолання негативних для людини і біосфери наслідків цих процесів, то стане зрозуміло, що такими причинами є сама глобалізація світу та великі масштаби людської діяльності, нездатність людини розпоряджатися досягненнями цивілізації.

За сучасних міжнародних умов у світі знову починається «холодна війна», яка матиме наслідком новий виток гонки озброєнь. Хоча нині на планеті не має, мабуть, такої людини, яка б не розуміла, що виготовлення та нарощування величезних арсеналів зброї завдає непоправних збитків навколишньому середовищу. Особливо небезпечними є зберігання та поховання ядерних відходів, відходів хімічного та бактеріального виробництва, аварії на військових заводах та інше.

Крім загрози термоядерної зброї, реальною стає загроза екологічної зброї (провокування землетрусів, цунамі, порушення озонового шару над територією противника тощо), мілітаризація космосу. Та від конверсії світ знову має намір прейти до мілітаризації. Мабуть слова, сказані Бернардом Шоу: «Єдиний урок, який можна взяти з історії, полягає в тому, що люди не беруть з історії ніяких уроків»! є пророчими. На підтвердження цієї думки можна привести ще один приклад. Людство давно зрозуміло, яку небезпеку таїть у собі екологічна катастрофа на Землі, передумови, якої уже, без сумніву, реальні. Та все таки восени ми всі, спалюємо листя, найкращим засобом утилізації сміття для нас є його також його спалення, замість того, щоб перетворити це на корисну речовину - компост. Можна приводити безліч таких прикладів. Так, можливо, причина виникнення глобальних проблем криється у сутності самої людини? Можливо справді людина це лише біологічна істота з притаманним їй прагненням до насильства, як вважають американські вчені В. Войскопер та Д. Блейнї чи інстинкті до руйнування, як вважає швейцарець Ж. Дерст?. Чи все ж таки людина це соціальна Істота, яка просто не має совісті?



Як же людство подолає глобальні проблеми? І чи зможе воно це зробити? Відповідь у філософському дослідженні глобальних проблем, яке виходить із об’єктивного статусу їх існування. В їх основі лежить суперечність між людиною (суспільством, людством) та існуючою дійсністю, спроможністю природного И суспільного середовища задовольняти людські потреби, Інтереси й бажання. Це реальні, а не ілюзорні проблеми. А відтак, їх аналіз має бути об’єктивним, а шляхи вирішення - реалістичними. Глобальні проблеми вимагають для свого вирішення кооперації зусиль усіх країн і народів, оскільки вони не знають кордонів, зачіпають усіх, заважають усім нормально жити та діяти. Вони настільки ємкі і складні, що жодне суспільство, країна самостійно вирішити їх не в змозі Тому міжнародне кооперування зусиль та ресурсів землян - життєва необхідність. Відтак центральною ланкою рішення глобальних проблем є розвиток міжнародного співробітництва, об’єднання різноманітних зусиль всього людства. Отже, світове співтовариство, відкинувши боротьбу за світове лідерство, ресурси, гонитву за прибутками, взявши за основу мирний спосіб співіснування держав, об’єктивну можливість зберегти себе і життя на планеті, Питання в тім — чи зможе людство скористатися цією можливістю?
Г.С. СКОВОРОДА – ФІЛОСОФ, МИСЛИТЕЛЬ, ГУМАНІСТ
Кіяшко Наталія,

учениця 9-Б класу, член НТУ «АКАДЕМІЯ» Розсошенської гімназії

Полтавської районної ради Полтавської області

Керівник: Маріїч Людмила Миколаївна,учитель української мови та літератури


У XVIII ст. в Україні визначне місце у філософії займає Григорій Савич Сковорода — оригінальний митець, поет та просвітитель, український філософ.

Г. С. Сковорода прийшов у філософію майже у 50-річному віці, розпочавши мандрівне життя, коли створював свої філософські діалоги, трактати, притчі та проповідувати своє філософське вчення. Усе його життя до цієї мандрівки було лише підготовкою до неї та осмисленням проблем буття.

Сковорода належить до тих мислителів, вчення яких перебуває у повній гармонії з їхнім життям. Однак цієї гармонії не слід перебільшувати, бо його гаряче прагнення знайти "гармонійну рівновагу” духу в умовах панування зла і несправедливості залишилося недосяжною мрією.

Г.С. Сковорода стверджував, що головною метою людського життя є філософія, бо голова справ людських є дух його - думки, серце; філософія прагне дати життя нашому духу, благородство серцю, світлість думкам, як голові всього.

Роздуми Г. Сковороди спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Він шукає відповідь на складні життєві питання – хто така людина, який зміст її життя, для чого ми приходимо у цей світ, які основні грані людської діяльності.

Філософ шанував людину праці, його твори пронизані ідеєю, що праця є найвищою моральною чеснотою людини.

Важливою складовою філософії Сковорода є теза про двоїстість у всьому: видиме і невидиме, зовнішнє і внутрішнє, тілесне і духовне, тлінне і вічне, твар і Бог, матерія і форма, старе і нове, явне і таємне.

Григорій Сковорода створив концепцію трьох світів, яка полягає в існуванні:

1) великого або макрокосмосу (Всесвіт);

2) малого або мікрокосмосу (людина);

3) символічного (Біблія, міфологія тощо).

Тема "спорідненої праці" - одна з найважливіших тем, що складають філософську систему Сковороди і набула значення загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але і все людське буття. Виходячи з головної теми його філософії, про проблему людського щастя, ця концепція конкретизує розуміння шляху до досягнення поставленої мети.

Філософ навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона в усьому мусить шукати правди і жити в гармонії з природою.

Сковорода є філософом, який прагне мудрості та знань, а не мудрецем, який ці мудрість і знання вже має.

На наш погляд, не дивлячись на ідеалістичність та утопічність деяких гіпотез та тверджень, філософська спадщина Г. С. Сковороди не втратила свого значення і в наш час, коли результати праці людини стають небезпечними для її ж подальшого існування.

Наука про самопізнання українського філософа та його теорія про природні здатності мають практичний інтерес і для використання у педагогіці, з метою формування у молодого покоління світоглядної позиції про необхідність пошуку себе та свого місця у суспільстві.

Поет-академік Павло Тичина сказав про Г. Сковороду як філософа, педагога й письменника: «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого – чисту та моральну…Але ж потоки творчого мислення Сковороди такі були потужні, що вони, спадаючи із верховин у долину, ламали на своїй путі усі колючки й бур'ян, перестрибуючи через каміння гостре, і розливались широко по всім роздоллі».

Особистість Сковороди та його філософська спадщина викликають величезний інтерес і до цього часу, а його життєве кредо, послідовність у відстоюванні своїх переконань, безкомпромісність, гармонійне поєднання його способу життя з філософськими істинами, які він пропагував, не можуть не захоплювати. Все життя письменника-філософа було наочним втіленням його філософського вчення, тобто філософія була його життям, а життя - філософією.


Наш земляк Герой Радянського Союзу

Тихін Кіндратович Слухацький
Коваль Олексій,

учень 9 класу, вихованець історико – краєзнавчого клубу «Пошук» Новосафронівської ЗОШ І – ІІІ ступенів Новоодеського району Миколаївської області

Керівник: Коваль Геннадій Павлович, вчитель історії та географії Новосафронівської ЗОШ Новоодеського району Миколаївської області, вчитель вищої категорії,

старший вчитель


Наш земляк Герой Радянського Союзу Слухацький Тихін Кондратович.

З історії мільярдів людей складається історія людства.

22 вересня 2012 року на честь Героя Радянського Союзу Сухацького Тихіна Кіндратовича  було відкрито меморіальну дошку у селі Воронцівка.

В день святкування 126 – ї річниці заснування Воронцівки його жителі вшанували пам’ять свого земляка відкриттям меморіальної дошки на його честь. Відкриття дошки пройшло в урочистій обстановці. Біля будинку сільської ради зібралося майже все село. Відзначити цю подію приїхали голова Новоодеської райдержадміністрації Микола Заболотній та депутат обласної ради Фелікс Ольшевський, при підтримці якого була виготовлена пам’ятна дошка.



Ми повинні завжди пам’ятати усіх наших героїв,— сказав Ольшевський. — І сьогодні, і завтра нам треба тісніше згуртовуватися для подальшої діяльності в ім’я майбутнього наших нащадків[1]. В селі Воронцівка живе його онука Івах Валентина Миколаївна, завідуюча шкільною бібліотекою.

Суха́цький Ти́хін Кіндра́тович (19 жовтня (1 листопада) 1902 — 11 лютого 1945) — радянський військовик часів Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (10.04.1945).

Народився 19 жовтня (1 листопада) 1902 року в селі Островське, нині Новоодеського району Миколаївської області у селянській родині. Росіянин. Член ВКП(б) з 1932 року. Здобув початкову освіту, працював ливарником на заводі у Миколаєві.

До лав РСЧА призваний Миколаївським МВК у 1923 році. У 1928 році закінчив Харківське піхотне училище, у 1933 році курси удосконалення командного складу (КУКС) «Постріл».

Учасник Великої Вітчизняної війни з жовтня 1942 року. Воював на Закавказькому, Північно – Кавказькому, 1 – у Українському фронтах.

З січня 1943 року майор Т. К. Сухацький — командир стрілецького батальйону 107-ї окремої стрілецької бригади 18 – ї армії. Приймав участь у проведенні Туапсинської, Новоросійсько – Майкопської, Краснодарської, Новоросійсько – Таманської операцій. За бої на Кавказі був нагороджений орденами Червоної Зірки і Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Після сформування у жовтні 1943 року 117 – ї гвардійської стрілецької дивізії, підполковник Т. К. Сухацький призначений командиром 338 – го гвардійського стрілецького полку. З листопада того ж року дивізія — на 1 – у Українському фронті.

Приймав участь у боях за міста Бердичів, Тернопіль, у битві під Бродами, у форсуванні річок Західний Буг і Сян.

Особливо підполковник Т. К. Сухацький відзначився під час проведення Сандомирсько – Сілезької операції. 12 січня 1945 року 338 – й гвардійський стрілецький полк прорвав оборону противника і повів наступ у напрямку на Кельце (Польща). Пройшовши з боями понад 450 кілометрів, 25 січня полк вийшов до річки Одер.

Командир полку гвардії підполковник Т. К. Сухацький з передовим загоном під сильним кулеметно – артилерійським вогнем в ніч на 26 січня одним з перших подолав річку біля села Хохбаушвиць (північніше міста Штейнау, Польща). Вміло організував захоплення і утримання плацдарму, переправу на нього основних сил полку. Брав участь у відбитті численних масованих атак супротивника.

Під час боїв за утримання плацдарму на річці Одер Т. Сухацькому було присвоєне військове звання гвардії полковника.

Загинув 11 лютого 1945 року у бою за місто Шпроттау від розриву снаряду самохідної гармати. Похований у місті Тарнобжег (Польща).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал