Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму



Сторінка10/37
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.69 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   37

Дубаненко Дар’я,

учениця 11-Б класу Зачепилівського ліцею

Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Падалка Віталій Леонідович, практичний психолог



Зачепилівського ліцею Зачепилівської районної ради Харківської області
Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна.

Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі «старця» - бродячого філософа-наставника.

Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.

Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти, культури та моралі.
Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував.

Формально філософська система Сковороди укладається в один рядок. Основа цієї системи полягає в існуванні «двох натур» і «трьох світів». Розшифровка існування «двох натур» слідує безпосередньо з трактату «Про Бога»: «…Весь світ складається з двох натур: одна - видима, друга - невидима. Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. ... у стародавніх [людей] Бог звався «розум всесвітній». Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та ін. А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. ... Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім'я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та ін. …». Сковорода Григорій Савич Твори: у 2-х т. – К.: АТ «Обереги», 1994. – (Гарвард. б-ка давнього укр. письменства). Том І, Ст. 141

Питання про Бога, який складає першооснову усього сущого – «вищу всіх причин причину», внутрішню причину розвитку всього світу, є одним з основних питань в філософській системі Сковороди. Своїм уявленням про Бога він поставив себе в опозицію по відношенню до церкви, що дотримується біблійної легенди про створення світу Богом протягом шести днів. На відміну від церковного, його Бог - вічний початок - невловимий і невидимий, оскільки він, «будучи присутнім у всім, не є ні частиною, ні цілим, не має міри, часової і просторової характеристики». Таке розуміння Бога, що ототожнюється з природою, отримало в філософії назву пантеїзму. Сам термін «пантеїзм» був уперше введений англійським філософом Джоном Толандом, хоч уявлення про тотожність Бога і природи були закладені ще нідерландським філософом Бенедіктом Спінозою.

Представлення Сковороди не можна віднести ні до чистого ідеалізму, ні до чистого матеріалізму. У нього Бог і матерія співіснують поряд, хоч невидима натура завжди первинна - тобто у Сковороди мета розвитку матерії задана Богом. Оскільки будь-який розвиток світу розуміється Сковородою як здійснення мети, то розвитком управляють внутрішні закони, які визначають можливі кордони саморозвитку. Ці кордони саморозвитку задані Богом і від людей не залежать. Творчість же можлива тільки в рамках відведених Богом - природними законами - кордонів.

Розберемо тепер, що ж переховується під існуванням «трьох світів», кожний з яких також володіє двома натурами - видимою і невидимою.
Першим і головним світом у Сковороди є весь Всесвіт - макрокосм. Макрокосм включає в себе все народжене в цьому великому світі, складеному з паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні початку, ні кінця - він вічний і безмежний. Метою пізнання цього світу є не опис окремих предметів, а розкриття їх невидимої натури - збагнення їх внутрішнього значення, бо через внутрішню суть окремих речей можна осягнути «таємні пружини розвитку всього Всесвіту». При цьому Сковорода вважає, що внутрішня невидима суть речей завжди пов'язана з видимою через зовнішню форму, яка визначається мірою, ритмом, симетрією, пропорцією.

Другим з «трьох світів» є малий світ - мікрокосм - світ людини. Звернемося до трактату під назвою «Симфонія, названа книга АСХАНЬ, про пізнання самого себе». У цьому трактаті від імені одного з дійових осіб – «Друга» - задається питання з подальшою на нього відповіддю: «…А що ж таке людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово - все те марнота, якщо воно не отримало свого здійснення в самій людині. ..вся оця різновида плоть, уся незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і пожирається в людині. …». Сковорода Григорій Савич Твори: у 2-х т. – К.: АТ «Обереги», 1994. – (Гарвард. б-ка давнього укр. письменства). Том І, Ст. 223

Отже, згідно з представленнями Сковороди, все, що здійснюється в світі - макрокосмі, знаходить своє завершення в людині - мікрокосмі. З позицій вчення Сковороди можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені. Прагнення людини до пізнання ототожнюється з прагненням людини до Бога без посередників, бо Богом є сама природа, а людина - її витвір, - пізнаючи Бога - пізнає самого себе. У цьому значенні Сковорода заперечує агностицизм - вчення про непізнаваність світу.

Дуже тонким моментом в теорії пізнання Сковороди є той факт, що він не зв'язує множення людиною своїх пізнань із зростанням матеріальних потреб, задоволення яких розуміється як досягнення людського щастя. Швидше навпаки: чим краще людина пізнає саму себе і оточуючий її світ, тим розумніше і скромніше повинні бути її потреби.

Ця думка особливо яскраво виражена в «Притчі, названій «Еродій»: 
«…Вмій малим ти вдовольняться. За великим не женися, Сіті кинуто на лови, їх ти вельми бережися. Я кажу вам, що не треба у розкошах жити, На таких, кажу, повсюди розпинають сіті. Триста впало у неволю з пристрасті в цім часі, Шістсот плачуть у хворобах – дуже були ласі. …». Сковорода Григорій Савич Твори: у 2-х т. – К.: АТ «Обереги», 1994. – (Гарвард. б-ка давнього укр. письменства). Том ІІ, С. 112

Що ж до щастя, то як буде показано нижче, воно пов'язане не із задоволенням все зростаючих матеріальних потреб, а з радістю праці.
Існуючий же світ Сковорода характеризував в одному трактаті як: «світ є бенкет скажених, торжище що хитаються, море що хвилюються, пекло що мучаться», а в іншому, як: «світ є море що топляться, країна є виразкою прокажених, огорожа лютих левів, острог приваблених, торжище блудних, піч, роспаляюча пристрасті, бенкет скажених, хоровод п'яно-навіжених, і не протверезяться, поки не втомляться, стисло сказати, сліпі за сліпим в безодню грядущі». Можливість подолання людиною моральних вад Сковорода зв'язує не із зовнішніми обставинами, а з внутрішніми якостями людини. Взагалі науку про людину Сковорода вважає вищою з всіх наук. Людське щастя він розглядає тільки через призму внутрішньої натури людини. З філософії Сковороди слідує, що внутрішня натура, в кінцевому результаті, виражається через взаємодію з певним виглядом праці. Тема «спорідненої праці» - ця одна з самих найважливіших тем, що розвиваються Сковородою. Ця тема перейшла з його байок в філософію і досягла такої висоти, що придбала значення загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але навіть значення людського буття.

Третім - з існуючих «трьох світів» - є символічний світ, що ототожнюється Сковородою з Біблією. Біблії також приписується існування двох натур - зовнішньої і внутрішньої. Сковорода вважає, що представлені в Біблії легенди - це фантазія, обман, фальсифікація, небилиці, брехня, з одного боку, але в них закладене таємниче значення, корисне і повчальне знання - з іншого. Сковорода і сам написав декілька притч з вигаданими образами, але з глибоким внутрішнім значенням. Тому і Біблію він розглядав як інструмент збагнення прихованої таємниці. Збагнення внутрішньої натури Сковорода зв'язує з пізнанням краси. Він вважає, що зовнішня форма - це випадкове, явище, що вноситься в природу, а внутрішня натура - це істинне джерело краси. Застосовуючи філософію двох натур і трьох світів до людини, Сковорода робить висновок, що людина здійснює прекрасні вчинки і щаслива тільки тоді, коли вона погодить свою поведінку і образ життя зі своїми природними схильностями. У філософському вченні Сковороди не тільки сама сильна і яскрава, але і сама важлива для сучасності є теза про щастя людини і людства загалом. У попередніх главах вказувалося, що у вченні Сковороди щастя людини не зв'язується з все більш повнішим задоволенням її потреб. У Сковороди розуміння щастя має більш глибоке коріння. Суть щастя він зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа: «…Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того, щоб жити. …» Сковорода Григорій Савич Твори: у 2-х т. – К.: АТ «Обереги», 1994. – (Гарвард. б-ка давнього укр. письменства). Сучасна екологічна криза - це свідчення того, що людство займається в основному «неспорідненою» працею і ще не усвідомило роль «спорідненої» праці, пов'язаної з суттю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною своїх природних здібностей - своєї функції в природі, можна перейти на перспективну траєкторію розвитку.
ТУРИСТИЧНІ МАРШРУТИ: ШЛЯХАМИ Г.С. СКОВОРОДИ
Дяченко Денис,

учень 10 класу Подвірського НВК ЗШ I – III ступенів – дошкільний заклад

Дергачівської районної ради Харківської області

Керівник: Возгрива К.М., вчитель історії, Тимбай А.І., вчитель світової літератури


Постать Григорія Савича Сковороди в історії України – одна з найпомітніших. Вона належить до тих, що з плином часу дедалі більше ваблять уми поколінь. І.Я. Франко писав: «Григорій Сковорода – поява вельми замітна в історії розвою українського народу, мабуть, чи не назамітніша з усіх духовних діячів наших XVIII віку». Письменник, філософ, композитор, співак, знавець багатьох мов, Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям. І.Драч зазначав: «Філософ був духовним мечем своєї доби, криця його думки гостра…, войовничий пал – бездонний». Творчий доробок Сковороди по праву є надбанням не тільки української, а й світової культури.

Сковорода – цілий світ, в якому багато цікавого і для нас. Давайте спробуємо відкрити для себе світлицю його душі, пройти його шляхами, щоб відчути той вплив філософа, який пробуджує совість, спонукає ще й ще раз замислитись над своїм призначенням у цьому світі. «Багато з його світогляду мені таке дивовижне близьке. Я недавно ще раз перечитав його. Мені хочеться про нього писати і я це зроблю. Його біографія, мій Боже, ще краще його писань. Але ж які прекрасні й писання,» - писав Л.М. Толстой і я з ним повністю погоджуюсь.

Зупинка № 1. Рід.

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 року в Чорнухах на тодішній Київщині, теперішній – Полтавщині. Учень філософа М. Ковалинський пише про соціальне походження свого вчителя так: «Батьки його були з просто людства, батько – козак, мати – такого ж роду. Вони мали міщанський достаток, посередній, задовільний, але чесністю, правдивістю, гостинністю, побожністю, миролюбним сусідством вирізнялися в своєму колі». Часто сам Сковорода підписувався Григорій Варсава. Це була данина високому стилю українського бароко. Сам носій цього імені по-батькові у байці «Вдячному Еродію» пояснював: «Вар, правдивіше «Бар», є слово єврейське, означає «син»; Сава ж є слово сірійське, значить «субота», «спокій, «свято», «мир». Отже, Вар – Сава – син Савин, тобто син миру, подібно як Вар-Іона є син голубки.

Зупинка № 2. Навчання.

Спочатку Григорій вчився у школі в рідному селі, що тоді ще було золотим правилом для всіх дітей, незалежно від майнового стану, пізніше – в Чорнуській парафіяльній. Згодом вступив до Києво-Могилянської академії, де з перервами вчився з 1734 до 1750 р. На час навчання в Києві Григорій Сковорода вважався одним з найкращих студентів. Підтвердженням цього є архівний документ, в якому майбутній філософ числиться серед тих найбільш грамотних і каліграфічно вправних студентів, які для київського митрополита переписували вчений трактат. Учителями Сковороди були такі наукові світила, як Митрофан Довгалевський та Григорій Кониський.

Зупинка № 3. Таланти.

У Києво-Могилянської академії були чудові чоловічі хори. Григорій мав добрий слух і гарний голос. Коли з Санкт-Петербурга прибули відбирати кращих київських співаків для придворного царського хору, то серед семи спудеїв академії виявися і Григорій Сковорода. Хоч у Петербурзі за часів Єлизавети до придворних співаків ставилися дуже добре (сліпого юного кобзаря Григорія Любистка саме тут зробили графом), і Сковорода отримав нагоду здобути фахову музичну освіту, але як тільки в 1744 році цариця Єлизавета прибула зі своєю придворною капелою в Київ, Сковорода більше з нею в Петербург не поїхав. Виклопотав звільнення від посади регента придворного хору і отримав дозвіл продовжити навчання в Києво-Могилянській академії.

Зупинка № 4. Мандри Європою.

Григорій все ж таки і в Україні не залишився, бо з генералом Ф. Вишневським і його супроводжуючим почтом вирушив до Угорщини. З Угорщини Сковорода помандрував до Австрії, відвідав Чехію, Словаччину, інші держави Західної Європи. Є дані, що в цей час Сковорода слухав лекції в багатьох університетах.

Зупинка № 5. Просвітницька діяльність.

Через років 5-6 все-таки Сковорода повернувся у рідний край. Батьків він уже не застав серед живих, брат кудись із села помандрував, майна практично не залишилось ніякого. Та Григорій цим не дуже турбувався. Уже тоді він був переконаний, що все своє багатство людина носить завжди з собою, у своєму серці.

Повернувшись із Західної Європи, Сковорода стає викладачем Переяславського колегіуму. Для своїх підопічних український митець створює підручник «Разсуждєніє о поэзії и руководство к искусству оной», але ректор колегіуму, єпископ за духовним чином Іван Козлович категорично забороняє Сковороді викладати поетику за авторською програмою. Виникає серйозний конфлікт, і Сковорода залишає навчальний заклад. Заради хліба насущного він стає домашнім учителем у родині поміщика Томари у маєтку Ковраї. Саме в цей час якраз протягом 1753 – 1785 років митець укладає рукописну збірку «Сад божественних пєснєй, прозябшіх из зерн Священного писанія.

Зупинка № 6. Подорож до Москви.

У 1755 році Сковороду запрошує в гості в Москву О.Соха-Конаровський. У столиці в Троїцько-Сергіївській лаврі намісникує теж його друг зі студентських років К.Ляшевецький, який пропонує Сковороді стати викладачем монастирського училища. Перед Сковородою знову відкривається перспектива столичного життя, високі обрії для кар’єри, творчого росту, але Григорій Савич повертається в Україну.

Зупинка № 7. Слобожанщина. На Харківщині.

У 1759 році доля привела філософа на Слобожанщину. Тут він упродовж 10 років, щоправда, з великими перервами, викладає поетику, греку, синтаксис й катехізис в Харківському колегіумі. На Харківщині Сковорода починає свої досмертні мандри, довжиною у чверть століття. Саме цей край стає для мандрівного філософа тим місцем, де його при потребі завжди знаходили і багаті, і бідні, й високоосвічені, й неграмотні люди, які вважали Сковороду наймудрішою людиною свого часу. Коли один із можновладців спитав мандрівника, чому він такий байдужий до того, за що інші люди готові гори перевернути, Григорій Савич відповів: «Світ подібний до театру: щоб зіграти в театрі роль з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями… Я свою роль вибрав, взяв і задоволений».

Зупинка № 8. Останні роки життя.

З 1769 р. і до кінця життя майже 30 років він мандрував курними шляхами України і проповідував свої філософські погляди. У філософських трактатах наш мислитель сповідував ідею «сродної» праці, тобто праці за покликанням, а проблему щастя розумів як згоду людини самої з собою, внутрішній мир, самодостатність: «Щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе – ходитимеш у темряві і боятимешся там, де страху й не бувало. Пізнати себе вповні, пізнати і здружитися з собою – се невід’ємний світ, справдешнє щастя і досконала мудрість».
ХАРКІВСЬКИЙ ПЕРІОД ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Жданов Володимир,

вихованець гуртка «Таємниці історії»Харківського Палацу дитячої та юнацької творчості Харківської міської ради, учень 11-Б класу Харківської ЗОШ I-IIIступенів №138

Керівник: Кулеш В. Д., керівник гуртка «Таємниці історії»
Григорій Савич Сковорода є однією із найвидатніших особистостей всієї українськоїта слобожанськоїісторії. Літературні та філософські праці митця уславили його на весь світ. У творах Сковороди кожен може знайти для себе щось корисне та актуальне станом на сьогодення. Григорій Савич возвеличував такі людські чесноти, як вірна та безкорисна дружба, щире та палке кохання, у той же час він засуджував любий гніт проти людей, а також окремі вади людини, серед них філософ виділяв,в першу чергу,заздрість, байдужість та ненависть.

Біографія Григорія Савовича сповнена нескінченими мандрами містами тогочасної Російської імперії. Не оминув у цій путі видатний філософ і Харків, що на той час був адміністративним центром Слобідсько-Української губернії, в якому розташовувався духовний колегіум. Період перебування Григорія Савовича на Харківщині є недостатньо висвітленим у історичній літературі таджерелах,що і визначає актуальність даної роботи.

Достеменно відомо, що вперше видатний філософ та літераторприбув до Харкова у 1759 році за запрошенням архієрея ІоасафаГорленка задля того, щоб почати викладацьку діяльність у Харківському колегіумі. Цей часдля Григорія Сковородипройшов достатньо вдало, але вже після закінчення першого навчального року керівництво колегіуму намагалося відправити Григорія Савича до монастиря ченцем, що в подальшому могло надати йомузмогу обійняти керівну посаду в одному із духовнихнавчальних закладів Лівобережжя. Але для Сковороди кар’єра не мала вагомого значення. Григорій Савич вбачав сенс життя не у ситості, а у вдоволенні малим, відмові від усього непотрібного, угамуваннісамолюбства задля збереження моральної чистоти. Із такими словами Сковорода залишив Харків та оселився в селі Стариця на околиці Бєлгорода.

Саме у Харкові Григорій Савич познайомився із студентом колегіуму Михайлом Ковалинським. З того часу між ними на все життя зав’язалися щирі дружні стосунки. Достатньо часто Сковорода приїздив до свого вихованця у гостідо Харкова. Він допомагав Михайлу вивчати мови, музику, філософію, античну літературу, а іноді влаштовував прогулянки за місто, на цвинтар, де, проходячи поміж могил, вказував учню на те, що не треба боятися ні життя,ні смерті. Через деякий час Сковорода покинув Слобожанщину та переїхав до Києва, але надовго там він не затримався і швидко повернувся до Харкова.

З 1766 року Григорій Савич поновив свою педагогічну діяльність у Харківському колегіумі. Незважаючи на певну протекцію, що була надана Сковороді з боку першого Слобідсько-Українського губернатора Євдокима Щербініна, невдовзі на філософа чекали неприємності. Так після однієї із перших лекцій він призвав студентську молодь «прокидатися від довгого сну». Ці слова були сказані митцемв період, коли в сільській місцевості Лівобережжя спалахнула низкаантиурядових селянських повстань, а на Правобережжірозгорталися події Коліївщини.

Доля Сковороди склалася так, що і свою смерть він зустрів на Слобожанщині. Померла ця видатна людина 9 листопада 1794 року в селі Іванівка(нині Сковородинівка).

Після смерті пам’ять про Сковороду жила в серцях його сучасників, завдяки чому вона і передалася нам. Зокрема діяльність Григорія Савича сприяла прискоренню відкриття Харківського університету. Заходи Василя Каразінав цій сфері увінчалися успіхом саме завдяки старанням учнів, знайомих та друзів Сковороди, які внесли велику суму грошей на створення навчального закладу такого рівня у Харкові.

В цілому,неможливо переоцінити діяльність цієї великої людини, яка все своє життя займалася просвітницькою діяльністю. Григорій Савич збагатив нашу літературу безліччю творів та пісень. Сковорода намагався виховувати у людях волелюбство,він ніколи не зраджував самому собі та пройшов все своє життя власним шляхом, тому сучасному поколінню потрібно брати приклад з таких людей, як Григорій Савич задля того, щоб стати міцною опорою української нації у подальшому.



СКАРЖИНСЬКИЙ В.П.: НАТХНЕНИЙ ЛЮБОВ’Ю ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ
Задорожна Єлизавета,

учениця 11 класу Миколаївської гімназії №41 Миколаївської міської ради, вихованка творчих об’єднань Миколаївського обласного Центру туризму. краєзнавства та екскурсій учнівської молоді

Керівники: Щербина Наталія Павлівна, вчитель історії Миколаївської гімназії №41 Миколаївської міської ради; Сасюк Сергій Григорович, керівник творчих об’єднань Миколаївського обласного Центру туризму. краєзнавства та екскурсій учнівської молоді
В історії Миколаївщини та й України ім'я Віктора Петровича Скаржинського незаслужено забуте вже багато десятків років: ні пам'ятника, ні вулиці, ні школи. Але він постає живим у легендах, переказах та спогадах своїх земляків, в книгах, виданих ще в XIX в., але цікавих спеціалістам і сьогодні.

Досліджуючи життєвий шлях не тільки Скаржинського, але й його родини можна відкрити цікаві сторінки історії Миколаївщини, доповнити знання про її минуле, зокрема про село Трикрати та рукотворене урочище «Лабіринт», цьому і полягає актуальність даного дослідження.

Публікації про Віктора Петровича Скаржинського та його дослідницьку та практичну діяльність, в основному, почали з'являтися лише наприкінці XX - початку XXI століття (Т.Веденеева, Т.Кремень, О.Ковалева, В, Жадько, В.Яров та ін.) Частина матеріалів дослідників надруковані в журналах і газетах, багато - в матеріалах місцевих конференцій. В останні роки естафету відкриттів підхопили миколаївські журналісти і фотокореспонденти. («Вечірній Миколаїв», «Южная правда», «Рідний причал», «Рідне Прибужжя» тощо). Важливе місце в дослідженнях займає книга Оксани Дорошенко «Рід Скаржинських в Історії Південної України» (середина XVIII-початок XX століть), що була надрукована 2011 р.

Трикрати — родове помістя козацького роду Скаржинських та колишній маєток графа Віктора Скаржинського — відомого ботаніка. Його колишнє господарство та парк сьогодні стало державним заповідним урочищем - Трикратський ліс «Лабіринт».

Про родину Скаржинських в сьогоднішніх Трикратах нагадують залишки родового маєтку на стінах, якого ще можна розгледіти символи цього роду – родовий герб. Петро Михайлович Скаржинський - родоначальник гілки дворян Скаржинських в Херсонській губернії, ще 1803 році з царського дозволу вніс корективи в герб Скаржинських з польського гербовника Троїцького воєводства. На цьому гербі з’явились дикий кабан (вепр) та здиблений кінь. Також герб прикрашений лавровими гілками.

Віктор Петрович Скаржинський народився 22 (25) жовтня 1788 р. Освіту отримав, навчаючись в Миколаївському морському кадетському корпусі, Санкт-Петербурзі, Москві. Служив в Департамент Народної Освіти та Головному Правлінні училищ у Петербурзі. Переломним в житті молодої людини став 1812р. З його ініціативи був створений ескадрон з 14 унтер-офіцерів, 2 трубачів і 128 рядових кіннотників. Загін успішно вів бої в авангарді Південної армії в складі корпусу генерала Чичагова. Сам М.І.Кутузов рапортував імператору Олександру I, про те що необхідно відзначити подвиги В.П. Скаржинського та його волонтерів. 12 ополченців отримали Георгіївські хрести, а їх командир був нагороджений двома орденами: орденом Св. Анни 2-ої ступені із діамантом та рескриптом Благословенного монарха. Ескадрон брав участь в закордонному поході російської армії і травні 1813 р. повернувся на батьківщину.

В Трикратах досі переказують легенду про велике кохання, завдяки якому в південних степах з’явилося природне диво – урочище «Лабіринт». В.П.Скаржинський присвятив своє життя лісорозведенню, що було новою для південноукраїнського регіону справою, і багатьом його сучасникам взагалі здавалося неможливим. Одночасно він займався вдосконаленням сільськогосподарських технологій. Серед степу він виростив 400 гектарів лісу, викопав 36 штучних озер. До сих пір його вважають основоположником степного лісорозведення в Україні, хоча спеціальної освіти Скаржинський не мав. Він розводив і екзотичні рослини: були відомі оранжереї з Трикратськими магноліями, лимонами та іншими рослинами з багатьох країн світу.

Працюючи практично, Скаржинський поширював в суспільстві свої, набуті довгим досвідом, знання. Він надрукував цілий ряд цікавих статей, в яких вказував на найкращі способи обробки землі під ліс, догляду за лісовими насадженнями і описував вплив на них різних атмосферних факторів. Велика частина з його статей була надрукована в «Записках Імператорського Товариства Сільського Господарства Південної Росії». Сьогодні відомо більше 20 робіт дослідника.

Визнання досягнень Скаржинського сучасниками виявилося у багатьох подяках з різних губерній, які він отримував, державних нагородах відомо про присвоєння йому звання камергера Імператорського двору, присудження ордена Святого Володимира ІІ степені, нагородження - Великою Золотою медаллю. Після смерті дослідника в 1872р. в Одесі було встановлено пам’ятник, а у Новоросійському університеті запроваджена спеціальна заохочувальна стипендія його імені.

Нажаль, у роки радянської влади і пам’ятник, і родинний будинок, і велика бібліотека Скаржинського були знищені. Але залишився головний спадок життя - Трикратський ліс «Лабіринт» (144 га чистого лісу). Особливу гордість цього лісу, що, як лабіринт має десятки доріжок - стежок здоров'я, в якому є штучна річка, становлять дуби. У багатьох з них своя незвичайна біографія. Ростуть тут і інші породи дерев: явір, ясен, липа, кінський каштан, вільха, тополя, живуть до 100-110 років і досягають висоти 25-30 метрів. Багатий тут і тваринний світ.

Легенди і перекази і сьогодні живуть в місцевому фольклорі: про валуни-велетні, які випромінюють світло і кольори веселки, Голубині гнізда, Камені-Крісла та величезний камінь Диявола.

Сьогодні Трикрати не випадково входять до «Семи чудес Миколаївщини» - це одне з багатьох чудес України.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал