Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка



Скачати 488.57 Kb.

Сторінка4/5
Дата конвертації01.01.2017
Розмір488.57 Kb.
1   2   3   4   5
Аерограф (від грец. — повітря і пишу) — пневматичний прилад для тонкого розпилювання рідких фарб; дає можливість рівномірно покривати площі довільних розмірів, а також м'яко переходити від найнасиченішого тону до ледь помітного.
Академізм (від імені грецького міфічного героя Академа) — в образотворчому мистецтві напрям, що склався в художніх академіях 16—19 ст. Він наслідував формальні риси мистецтва античної й ренесансної епох, відображав умовні ідеалізовані образи.
Акварель (від латин. aqua — вода) — водяні фарби, художній матеріал для живопису.
Акватинта (від італ. acquatinta;— офорт і забарвлений, тонований) — ручний спосіб виготовлення друкованої форми у вигляді заглибленої гравюри на металі.
Акватипія (від латин. — вода і грец. — відбиток) — поліграфічне відтворення малюнків водяними (знежиреними) фарбами; відтінки зображеного нагадують акварель.
Акротерій (від грец. — вершина, виступ, шпиль) — первісно конструктивний, пізніше
— суто декоративний елемент, що завершував фронтон грецького храму на всіх трьох кутах.
Аксонометрія – один із видів перспективного зображення. Це спосіб тривимірного зображення форми на площині.
Акцент – виділення певної частини зображення кольором, світлом чи лінією з метою фокусування уваги глядача на цій частині.
Ала прима (італ. — з першого разу) — художній прийом живопису, коли картина пишеться без попереднього пропису та підмальовку за один сеанс. Твори, написані в такій техніці, характеризуються своєю безпосередністю.
Альфреско (італ. — сирим способом по сирому) — основний технічний різновид фрескового живопису, що виконується на свіжій вогкій вапняній штукатурці.
Ампір (від франц. empire — імперія) — стильовий напрям в архітектурі й мистецтві початку
19 ст. Ампір розвинувся в руслі класицизму і фактично завершив його еволюцію.
Амфітеатр — 1) у давньогрецькому театрі місця, розташовані півколом на схилах пагорбів;
2) давньоримська будівля для видовищ еліптичної форми з ареною посередині, навколо якої уступами вгору розміщені місця для глядачів.

Аналогія — умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх можливу схожість за іншими ознаками. Аналогія лежить в основі моделювання.
Анатомічний малюнок — вид навчального малюнка, де зображуються м'язи, суглоби та
інші пластичні властивості людського тіла.
Андеграунд (англ. — той, що перебуває під землею) — напрям у мистецтві, що виступає врозріз з його традиційними канонами, неофіційне мистецтво. Полягає в демонструванні художниками своїх творів під відкритим небом чи в підземних переходах.
Анімалізм, анімалістичний жанр (від лат. animal – тварина) – зображення тварин в живопису, скульптурі і графіці. Художників, що працюють у цьому жанрі, називають анімалістами.
Ансамбль (франц. ensemble, букв. — разом) — в архітектурі та містобудуванні — гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративного мистецтва, зелених насаджень; цілісність просторової композиції, пропорційність співвідношень частин і цілого; силует, пластика, колір.
Антаблемент (від франц. — стіл, дошка) — верхня частина будівлі, розміщена на колонах, складовий елемент архітектурного ордеру.
Античне мистецтво (від лат. antiquus — давній) — назва давньогрецького і давньоримського мистецтва; виникла в епоху Відродження.
Антропоморфізм (від грецьк. antropos – людина і morfe – форма) – олюднення, наділення людськими якостями неживих предметів, явищ природи, тварин, представлення богів у людській особі.
Анфас (франц., букв. — в обличчя) — зображення постаті людини обличчям до глядача.
Анфілада — ряд прямолінійно розташованих суміжних кімнат, з´єднаних дверима або відкритими арками, що розміщені по одній осі.
Аплікація (від латин. — прикладання) — спосіб створення зображень або орнаментів шляхом наклеювання або нашивання на основу (папір, картон, тканину) різнокольорових шматочків паперу чи тканини.
Апсида (гр. — склепіння) — виступ споруди, напівкруглий, прямокутний, багатокутний у плані, перекритий півкуполом або замкнений півсклепінням. Застосовується в християнських храмах.
Арка (від латин. — дуга) — криволінійне перекриття прорізів у стіні (вікон, дверей, воріт) або прольотів між опорами — стовпами, колонами, пілонами.
Аркада (фр. arcade, італ. areata – склепіння) — ряд однакових за формою і розмірами арок, що спираються на стовпи або колони. Застосовують переважно при спорудженні відкритих галерей.
Аркбутан (фр. arc-boutant) — зовнішня опорна кам´яна або цегляна напіварка, що передає горизонт, розпір від склепіння на зовнішні стіни та контрфорси.
Архітектоніка (від грец. — будівельне мистецтво) — загальний план побудови художнього твору, принциповий взаємозв'язок його частин.
Архітектура (від грец. — будівничий)— 1) будівельне мистецтво, проектування й будівництво споруд; 2) мистецький характер споруди.
Архітектурні ордери — система архітектурних засобів і прийомів композиції, що виражається певною структурою й художньо-образним виявом складових частин стояково- балкової конструкції будівлі.
Асекко (італ. — по сухому) — технічний різновид фрескового живопису, що виконується на твердій сухій вапняній штукатурці.
Асиметрія (грец. — неспівмірність, невідповідність) — відсутність або порушення симетрії, несиметричність, нерозмірність; один із різновидів композиції, коли її елементи мають нерівнозначні функції.
Атлант — опора у вигляді декоративної скульптурної чоловічої статуї. Відома ще за часів античності.
Ахроматичний (грец. — безбарвний) колір — колір, який не має кольорового тону, а тільки світловий, тобто білий, сірий, чорний.

Б
Багет (від франц. — паличка) — різьблена або пофарбована планка для виготовлення рамок для картин та оздоблення стін.
База — основа колони, стовпа, або пілястри.
Базиліка (від грец. — царський дім, палац) — прямокутна в плані будівля, розділена всередині рядами колон чи стовпів на продольні частини (нефи).
Балюстрада – огорожа з балясин (маленьких фігурних колонок), укріплених на цоколі та з’єднаних по верху горизонтальною балкою.
Баптистерій — хрещальня, приміщення для здійснення обряду хрещення. Часто Б. — окрема споруда, кругла або багатогранна в плані, перекрита куполом.
Барельєф (франц. — низький рельєф)— вид скульптури, в якій випукла частина зображення виступає над площиною фону не більше, ніж на половину свого об´єму.
Бароко (від італ. — вигадливий, дивний) — художній стиль кінця 16 — середини 18 ст., якому притаманні декоративність, динамічно складні форми та живописність.
Батальний (від італ. — битва) жанр — жанр образотворчого мистецтва, присвячений темам війни, а також різновид історичного жанру.
Батик (малайс.) — техніка ручного розпису тканини.
Бієнале — виставка, фестиваль і т. ін., що проводяться раз на два роки.
Боді-арт (від англ. — тіло і мистецтво) — напрям усередині концептуального мистецтва, яке виникло в Західній Європі та США на межі 1960—1970-х рр. В боді-арт розмальовується жива модель.
Буквиця — великі літери, ініціали, перша буква, з якої починається новий розділ чи нова частина тексту. Раніше буквиця щедро прикрашалася живописом, орнаментом, сюжетними сценами.
Бюст (франц.) — скульптурне зображення голови і верхньої частини тіла людини.
В
Вазопис — орнаментальний або зображальний декоративний розпис посудин, виконаний спеціальними фарбами з подальшим випалюванням.
Вернісаж (від франц. vernissage – лакування) – урочисте відкриття художньої виставки.
Вертеп — 1) печера; 2) розбійницьке, шахрайське кубло; 3) назва старовинного українського мандрівного лялькового театру, де поруч з різдвяною містерією виставляли й сценки з народного життя.
Витинанка — паперові ажурні прикраси, якими із середини 19 ст. оздоблювали хати в українських селах.
Вишивка — вид декоративно-прикладного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, виконане різними швами.
Вівтар (латин., букв. — підвищення) — 1) жертовник, місце для жертвоприношень;
2) головне місце в християнському храмі, розташоване в його східній частині й відокремлене вівтарною перегородкою.
Відношення – взаємозв’язок елементів малюнку, який виділяється в процесі спостереження та зображення тої чи іншої форми, наприклад, метричні властивості предмету (пропорційне відношення), передача тонів (тональне відношення), розподіл форм у просторі (просторове відношення).
Відродження — доба розвитку ідеології й культури в Італії у 14—16 ст., в країнах
Західної Європи — 15—16 ст.; а також архітектурний стиль цієї доби.
Візуальний (лат. visualis – зоровий) – те, що сприймається зором.
Вілла — заміський будинок із садом чи парком.
Вітраж (від франц. vitrage — вставляння шибок) — твір монументально-декоративного мистецтва, виконаний із різнокольорового скла, призначений для заповнення віконного прорізу в архітектурній забудові та розрахований на наскрізне освітлення.
Волюта (від латин. — сувій, спіраль) — скульптурна оздоба у вигляді спірально скрученого завитка.

Г
Галерея — 1) довге крите приміщення, одну з поздовжніх стін якого замінюють колони, стовпи або балюстрада; 2) видовжена зала з суцільним рядом великих вікон в одній із поздовжніх стін.
Гама кольорова — в образотворчому мистецтві визначення взаємозв'язку послідовного ряду кольорів та їх відтінків. Може поєднувати всі кольори спектра або частину їх.
Гаптування - вишивка шовковими, вкритими тонким шаром золота або срібла нитками різного ґатунку. Також - вишита золотими або срібними нитками річ.
Гармонія (від грец. harmonis — система, устрій, розмірність) — в образотворчому мистецтві пропорційність, взаємозв'язок частин зображення, а також відповідність художніх засобів змісту твору. В архітектурі — відношення масштабу забудови до навколишнього краєвиду та розмірність його з людиною, частин забудови між собою.
Генезис — походження, виникнення, становлення, зародження, розвиток.
Герб (від нім. — спадщина) — емблема, характерний успадкований знак, якому надається символічне значення.
Гіперреалізм (від гіпер – підвищення, надмірність і реалізм) – течія в образотворчому мистецтві США і Європи, представники якої намагаються ретельно копіювати фотографію за допомогою живописних і графічних засобів.
Гобелен – витканий вручну килим-картина (шпалера).
Гончарство – традиційне народне ремесло, виробництво глиняного посуду, а також інших глиняних виробів (кахлів, іграшок, скульптур).
Горельєф (від франц. — високий рельєф) — різновид випуклого рельєфу; скульптурний твір, у якому зображення виступає над площиною фону більш ніж на половину свого об'єму.
Готика (від італ. gotico— готський) — напрям західноєвропейського мистецтва другої половини 12—15 ст.
Гравюра (від франц. gravure; graver — висікати, вирізати) — вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного гравіюванням на дошці (друкарській формі). Друкований відбиток на папері з пластини, на якій вирізьблено малюнок.
Графіка (від грец. — пишу, малюю) — один із видів образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пером, пензлем, вуглем. Друковані художні зображення, відтиснуті на папері формою.
Графіка книжкова – друковані художні зображення, в основі яких лежить графічний малюнок.
Графіті (італ. graffiti — видряпини) — написи та малюнки, надряпані на стінах і архітектурних деталях давніх будівель, а також на посуді та інших предметах.
Гризайль (від франц. — сірий) — декоративий живопис, виконаний відтінками одного кольору, звичайно сірого; іноді імітує скульптурний рельєф.
Гробниця — архітектурна споруда, що містить тіло померлого та увічнює його пам´ять.
Д
Дадаїзм (від франц. Dadaisme, від dada — дитячий коник, переносно — дитячий лепет) — модерністський напрям у західноєвропейському (переважно французькому та німецькому) мистецтві початку 20 ст.
Декор - сукупність елементів, що становлять зовнішнє оформлення архітектурної споруди або його інтер'єрів, може бути живописним.
Декоративне мистецтво — галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, надають матеріальному середовищу проживання людини художніх, естетичних якостей.
Деталізація – ретельна проробка деталей зображення.
Дизайн (від англ. — проектувати, конструювати; проект, план, рисунок) — художнє конструювання зручних і красивих предметів на основі наукових і естетичних даних.
Диптих (від грецьк. diptychos – подвійний, складений вдвоє) - 1) в античному світі дві вощені дощечки для письма, складені вдвоє; 2) дві картини, пов’язані єдиним задумом.
Доричний ордер — один із трьох давньогрецьких архітектурних ордерів; позначається простотою й масивністю оздоблення.


Е
Еклектика (від грец. — той, що вибирає) — умовна назва стилю, в якому відбувається змішування, з'єднання в рамках одного проекту елементів, узятих із різних стилів.
Екслібрис (латин., букв. — із книг) — у художньому оформленні книжки графічна композиція невеликих розмірів із позначенням імені власника книжки, віддрукована у вигляді ярлика та призначена для наклеювання на зворотний бік обкладинки.
Експресіонізм (від франц. expression — вираження, виразність) — напрям у мистецтві
Західної Європи та Америки 20 ст.
Ескіз – швидка замальовка з натури, а також побігла фіксація загального композиційного рішення, що відображає пошуки найкращого втілення творчого задуму
Етюд — в образотворчому мистецтві — первісний допоміжний малюнок, виконаний з натури, для майбутнього твору, нерідко має самостійне значення; інколи є вправою для удосконалення професійних навиків художника.
Ж
Жанр — в образотворчому мистецтві стійкий різновид художнього твору, що склався
історично: портрет, пейзаж, натюрморт, історичний, батальний, анімалістичний та ін.
Жанровий живопис – живописні твори, в яких відтворюються сцени повсякденного життя.
Живопис – вид образотворчого мистецтва, художнє відображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері, стіні тощо).
З
Закінченість – стадія (етап) в роботі художника над довготривалим малюнком, коли досягнуте завершальне приведення всіх деталей до цілісного та кінцеве узагальнення образу.
Зарисовка – рисунок з натури, виконаний з натури.
Золотий перетин – принцип зображення предмета в архітектурі, скульптурі і живопису, що полягає у встановленні найбільш гармонійних пропорцій.
І
Ікона — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Бога або святих (святого), що є предметом релігійного поклоніння.
Іконографія (гр. зображення і малюю, пишу) — суворо встановлена система зображення будь-яких персонажів або сюжетних сцен.
Іконопис – мистецтво писання ікон.
Іконостас — архітектурно-художня перегородка в православній церкві, що відділяє вівтар від решти приміщення й оформлена декількома рядами ікон.
Ілюстрація (від латин. — освітлюю, пояснюю) — різновид мистецтва, в основному художньої графіки, призначення якого — образне пояснення або доповнення будь-якого друкованого тексту.
Імітація (від лат. imitatio - наслідування) – у мистецтві наслідування певному стилю, школі, манері майстра або властивостям якого-небудь матеріалу за допомогою зовсім інших засобів і прийомів.
Імпресіонізм (від франц. impression – враження) – напрямок у мистецтві останньої третини
ХІХ – початку ХХ ст. Найповніше вираження отримав у французькому живопису.
Імпровізація (від лат. improvisus – несподіваний, раптовий) – 1) створення художнього твору (віршів, музики і т.д.) безпосередньо у процесі його виконання; 2) твір, виконаний таким чином.
Інтер’єр (від лат. inerior – ближчий до середини) — архітектурно й художньо оздоблений внутрішній простір будівлі, приміщення.
Історичний жанр — галузь мистецтва, присвячена зображенню конкретних історичних подій суспільного життя минулого та сучасного, а також діяльності історичних осіб.
К
Капелла — в архітектурі — невелика споруда чи приміщення для молитов одного знатного сімейства, для зберігання реліквій, розміщення хористів та ін.
Капітель (від латин. — головка) — верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається балка або архітрав.

Карикатура (від італ. — перевантажувати, перебільшувати) — навмисно спотворене, пародійне, підкреслено смішне зображення особи чи події, як правило графічне.
Карниз — горизонтальний виступ на стіні, який підтримує дах (покриття) споруди й захищає стіну від води, що стікає; має також декоративне значення.
Кватроченто (італ. quattrocento — чотириста) — італійська назва XV ст., яке було періодом раннього Відродження в італійській культурі.
Кераміка (від грец. — гончарство) — у декоративно-прикладному мистецтві всі різновиди художніх виробів із випаленої глини спеціального складу та готування, в першу чергу фарфор, фаянс, майоліка, теракота, гончарні вироби.
Кітч (нім. Kitsch – дешева продукція, несмак, verkitschen – дешево продавати) – напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що характеризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку і розрахована на зовнішній ефект.
Класицизм (від латин. — взірцевий) — художній стиль і напрям у європейському мистецтві
17 — початку 19 ст., що характеризувався наслідуванням форм класичного (давньогрецького і давньоримського) мистецтва.
Кліше (франц., букв. — відбиток) — друкарська форма, виготовлена з цинку, міді, латуні, дерева, пластмас або лінолеуму, з рельєфним малюнком, призначена для поліграфічного відтворення ілюстрацій.
Колаж (від франц. collage - наклеювання) – 1) прийом в образотворчому мистецтві, що полягає у наклеюванні на будь-яку основу матеріалів, які відрізняються від неї кольром і фактурою; 2) твір, виконаний у такій техніці.
Колорит (від лат. color - колір) – система кольорових поєднань у творі образотворчого мистецтва.
Композиційна побудова – це розміщення зображення в просторі графічного листа в відповідних розмірах, формах, форматі, матеріалі, визначення центру композиції та підпорядкування йому другорядних деталей зображення, пластична цілісність твору.
Композиція (від лат. composito – складання, зв’язування) — побудова художнього твору, зумовлена змістом, характером і призначенням, а також назва окремо взятого художнього твору.
Комп'ютерна графіка — сучасний вид графіки, коли зображення виконується з різноманітних елементів на екрані дисплея.
Конструктивізм – зближення архітектури з практикою індустріального побуту.
Конструкція форми – характерна особливість побудови будь-якої форми, яка проявляється в гармонійному співвідношенні частин і цілого (пропорція).
Контраст – художній прийом, метою якого є виділення основного елементу для досягнення більшої виразності передачі форми.
Контур (нім., від франц. — обрис) — в образотворчому мистецтві графічне окреслення зображення (постаті, предмета, орнаменту та ін.).
Концептуальне мистецтво – одна з течій авангардизму, що розглядає художній твір як засіб демонстрацій ідей, понять, концепцій.
Ксилографія (від грец. — зрубане дерево і пишу, малюю) — гравюра на дереві, основний технічний різновид випуклої стародавньої гравюри.
Кубізм (від франц. kubisme від cube — куб) — авангардистський напрям у за- хідноєвропейському образотворчому мистецтві початку 20 ст.
Купол — просторове покриття будинків, споруд, що перекриває круглі, багатокутні, еліптичні в плані приміщення.
Л
Ландшафтне ансамбль - (нім. Landschaft - місцевість, франц. ensemble - разом) - гармонійна
єдність просторової композиції, при розробці якого враховується рельєфні, кліматичні компоненти та специфіка ґрунту, флора і фауна, узгоджуються усі елементи.
Левкас — суміш алебастру або крейди з клеєм, що використовується для ґрунтування дерева; а також зроблений із цієї суміші ґрунт.
Лесування – художній прийом у живопису, де використовується прозорість фарб.

Ліногравюра (від латин. — полотно і франц. — вирізати) — гравюра на лінолеумі, різновид випуклої гравюри.
Літографія (від грец. — камінь і пишу, малюю) — різновид плаского друку, за яким друкування здійснюється з літографського каменю.
Локальний колір — колір, характерний для забарвлення самого предмета.
Лубок — картинки, що виконувались безіменними художниками-самоуками і друкувались на окремих аркушах паперу в багатьох примірниках в супроводі різних пояснювальних підписів.
М
Манера – індивідуальні прийоми роботи в тій чи іншій техніці малюнку, які найбільш характерні для певного автора.
Маньєризм (італ. manierismo, буквально примхливість, химерність) — стильова течія XVI
— початку XVII ст. в європейській літературі й образотворчому мистецтві, яка відобразила кризу гуманістичної культури Відродження.
Марина (від. франц. marine від лат marinus – морський) – пейзаж, присвячений зображенню моря. Майстри марини називаються мариністами.
Мистецтво — 1) художня творчість в цілому — література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-вжиткове мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші види діяльності людини, об´єднувані як художньо-образні форми відображення дійсності; спосіб виявлення творчого потенціалу особистості та задоволення її естетичних потреб; 2) у вузькому значенні — образотворче мистецтво; 3) високий ступінь виявлення майстерності в будь-якій сфері діяльності.
Мініатюра — твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, що потребує витонченої техніки виконання.
Мінімалізм (лат. minimalis – найменший) один з напрямів у мистецтві 60–70-х рр. ХХ ст., твори якого позбавлені зовнішньої декоративності, найчастіше зводяться до використання найпростіших геометричних фігур.
Модель (від латин. — міра, зразок) — натурщик (натурщиця), якийсь предмет, що служать для художнього відображення; а також зразок чого-небудь.
Моделювання – передача форми зображуваних предметів та фігур в умовах того чи іншого освітлення з урахуванням перспективної зміни зображуваних об’єктів.
Модерн (від франц. — сучасний) — напрям у європейському та американському мистецтві кінця 19 — початку 20 ст.
Мозаїка (від лат. musivum, букв. присвячене музам) — особливий технічний різновид монументального живопису, при якому зображення створюється зі шматочків смальти, природного кольорового каміння, керамічних плиток, які щільно припасовані один до одного і закріплені цементом або спеціальною мастикою безпосередньо на стіні чи площині, яку декорують.
Монотипія (від грец. — один, єдиний і слід, відбиток) — різновид естампної графічної техніки.
Н
Набивка — вид художнього розпису по тканині (малюнок друкують або вибивають на тканині дерев'яними дошками з різним орнаментом).
Натура – реальний об’єкт для малювання, який художник безпосередньо спостерігає в процесі довготривалого виконання малюнку.
Натуралізм – 1) напрямок у мистецтві, що прагнув до об’єктивно точного відтворення видимої реальності; 2) художній метод, що протистояв реалізму і виражався у зовнішньому відтворенні реальності, але без її ідейного осмислення, художнього узагальнення, критичної оцінки.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал