Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка




Сторінка9/10
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.87 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Автентичність
оригінальність, вірогідність тексту на підставі безпосередніх даних.
Автор
творець або упорядник розповідного тексту. Його не потрібно змішувати з наратором. Усвідомлення самобутнього авторства як категорії, відповідної творчій, неординарній особистості, виникло у зрілий період еволюції мистецтва, на стадії переходу від фольклорно-колективного чину до індивідуального.
Агіографія (житіє)
літературний жанр, призначений для розповіді про святого; житіє святого.
Актуалізація опорних
знань
відновлення набутих знань з метою їх повнішого узагальнення та подальшого використання для засвоєння нових, із ними пов’язаних, знань та вмінь.
Алегорія

спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями; образне
інакомовлення, яскраве втілення в конкретному образі абстрактного поняття чи думки.
Альманах
літературний збірник, упорядкований за певною тематикою або жанром. Був поширений у давні часи.
Амбівалентність
почуттів
суперечливе переживання одного і того ж прояву дійсності, викликане емоційною нестабільністю.
Аналепсис
анахронія, що заходить назад, у минуле стосовно «теперішнього моменту»
Аналіз уроку
виділення змістових і формальних компонентів уроку, розгляд кожного з них і відношень між ними відповідно до визначеної дидактичної мети.
Аналіз
художнього
твору
емоційно-логічна операція, що передбачає певну послідовність розумових дій, спрямованих на визначення образних елементів тексту, усвідомлення їх змісту, форми та емоційно-смислової ролі в тексті, встановлення емоційно-логічних зв’язків між ними й осягнення всього твору як художнього явища.
Апокриф
оповідання легендарного характеру про осіб і події з біблійної

історії, які не входять у канонічний текст Святого Письма
Артикуляція
дія мовного апарату, внаслідок якої утворюються членороздільні звуки; виразність мови.
Архетип
прообраз, первісний образ, ідея, давній взірець колективної підсвідомості, який існує у пам’яті поколінь і може розгортатись в усній та писемній формі у вигляді символів.
Аспекти навчання
сторони і напрями педагогічного процесу, які визначають його характер та ефективність.
Б
Байка
повчальний твір дидактичного спрямування з алегоричним
(інакомовним) змістом. У байці стисла розповідь про людські стосунки, певні життєві події оживлюється діалогом, який рухає дію, сприяє окресленню конфлікту.
Балада
жанр ліро-епічної поезії фантастичної, історико-героїчної або соціально-побутової тематики з драматичним сюжетом (наприклад,
«Рибалка» П. Гулака-Артемовського).
Бароко
напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Художня система бароко надзвичайно складна,
їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма.
Література бароко характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних контрастів, складної метафоричності, алегоризму і емблематичності, прагненням вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.
Біблія
збірник релігійних і світських творів, які належать до давньоєврейської та ранньохристиянської літератур.
В
Валуєвський
циркуляр
таємне розпорядження російського уряду від 20 липня 1863 р. про заборону друкування книг українською мовою. Автором був міністр внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєв, відомий своїми антиукраїнськими поглядами.
Відродження,
або
Ренеса нс
культурно-філософський рух кінця Середньовіччя – початку
Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.
Візуальне мислення
здатність творчо вирішувати проблемні літературно-мистецькі завдання шляхом художньо-образного моделювання.
Вірування
це релігійні уявлення людей, які сприймаються без логічного пояснення, на віру і становлять основу релігійного світогляду, обрядів та ритуалів.
Г
Героїчний народний
епос
збірна назва фольклорних творів різних жанрів (колядки, думи,
історичні (козацькі, гайдамацькі, опришківські, стрілецькі, повстанські та ін.) пісні, казки, легенди, перекази), в яких відображена воля, завзяття народу у боротьбі з ворогом, злом,
кривдою, соціальним
і національно-релігійним гнітом, прославляються розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних месників. У вужчому розумінні вислову український Г.н.е. – це думи та історичні пісні, тобто віршована різновидність героїчного епосу. Г.н.е. кожного народу формувався тисячоліттями і в різних народів має свої більш чи менш архаїчні форми: у вавилоно- ассирійців – поема про Гільгамеша, у тюрко-монгольських народів
Сибіру, Тібету, Центральної Азії – богатирські поеми «Олонхо»,
«Алпамиш», «Манас», «Дангар», «Гесер», у Стародавній Греції –
«Іліада», «Одіссея», у грузинів – «Аміран», вірменів – «Давид
Сасунський», у карело-фінів, давньоскандінавських народів –
«Калевала», саги, англосаксів – поема «Беовульф», балади про
Робін Гуда, у південнослов’янських народів – героїчні юнацькі пісні, у німців – «Пісня про Нібелунгів», у французів – «Пісня про
Роланда».
Гомодієгетичний
наратор
наратор, що є частиною дієгезису, який він представляє, наратор, який є персонажем у ситуаціях і подіях
Гра навчальна
метод навчання, в основі якого є відтворення досвіду певної діяльності.
Гуманізм
визнання людини найвищою цінністю у світі, повага до гідності та розуму людини; течія культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.
Д
Дедуктивний
метод
вивчення художнього
твору
спосіб пізнання, для якого характерним є синтетично-аналітичний процес: визначення
ідейно-тематичної основи та його проблематики й подальший розгляд твору з метою знаходження часткових фактів та висновків, які приводять до повнішого й переконливого тлумачення прочитаного загалом.
Дидактична мета
заданий результат навчально-виховного впливу на учнів
(студентів).
Дикція
чітка правильна вимова кожного мовного звука, артикуляція голосних і приголосних.
Дослідницьке
навчання
самостійне засвоєння основних понять і провідних ідей замість традиційного одержання їх у вигляді готових знань.
Драма
1. Один з основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів, здебільшого призначений для сценічного втілення. 2.
Один із жанрів драматичного роду, поряд з комедією, трагедією, це п’єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.
Дума
ліро-епічний, віршований твір, особливий різновид фольклорних епічних пісень, в яких оспівується героїчне історичне минуле українського народу, переважно часів визвольної боротьби, очолюваної козацтвом, або його побут і моральні переконання.
Генетично думи подібні до похоронних голосінь, історичних пісень
та балад, від яких у процесі суспільного розвитку виокремлюються в самостійний жанр. В широкий обіг термін «дума» ввів на початку
ХІХ століття М. Максимович, проте перше посилання на цей термін, як і коротка характеристика означуваного ним типу творів, датується ще ХVІ століттям.
Духовний вірш
релігійна лірика, яку створювали церковні діячі, а також учні шкіл, мандрівні дяки, лірники, адаптуючи книжні псалми і канти до розуміння пересічного слухача.
Е
Екзистенціалізм
течія у літературі ХХ ст., яка виникла після Першої світової війни, сформувалася в 30-40, а найбільшого розвитку досягла в 50-60 рр.
ХХ ст. Джерела її містилися у працях данського мислителя ХІХ ст.
С. К’єркегора, який вперше сформулював антитезу «екзистенції» та «системи» (Гегелівського панлогізму); надалі сформувалася у працях М. Гайдеґґера, А. Камю, К. Ясперса, Ж.-П. Сартра. У творах екзистенціалістів письменник виражає тільки себе, а не об’єктивну реальність; створена ним дійсність стоїть над часом та суспільством, бо розкриває таємницю буття взагалі. Правда, яку несе твір, завжди суб’єктивна та індивідуальна; реальність у художньому творі піддається
«запереченню», вона
«переборюється», підтверджуючи активність свідомого
і підсвідомого у митця. Письменники-екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. На перше місце вони ставлять категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті.
Експресіонізм
літературно-мистецький стильова тенденція авангардизму, що оформилася в Німеччині на початку ХХ століття, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість, ірраціональність, символ та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.
Основний творчий принцип експресіонізму – відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське Я, напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст., зокрема Першою світовою війною та революціями.
Елегія
один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту (наприклад, «Думи мої…» Т. Шевченка).
Емський указ
розпорядження про заборону друкувати в Російській імперії будь- які книжки українською мовою чи завозити їх з-за кордону, підписане 1876р. Олександром ІІ в німецькому місті Емсі, де він відпочивав.
Епіграма
короткий за обсягом, дотепний за спрямуванням, дошкульний за змістом твір.

Епос
один з родів художньої літератури (поряд з лірикою та драмою); характеризується розповідною, описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів. Основні епічні жанри – казка, легенда, епопея, роман, повість, оповідання, новела, нарис.
Естетизм
збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми і естетичні особливості мистецтва («парнасці», «неокласики», символісти тощо). Е. обстоює літературу в її іманентній сутності, художній автономності, не підлеглій позамистецьким сферам, але рівновеликій їм. Термін «Естетизм» вживається прихильниками соціологічних теорій мистецтва для упереджено вульгарної характеристики праць своїх опонентів.
Естетичне
сприймання
художнього твору
цілеспрямоване цілісне сприймання художнього твору як естетичної цінності.
Ж
Жанрова система
сформоване в системі певної національної літератури чи епохи співвідношення та взаємодія актуальних жанрів один з одним (тут може переважати ієрархія або конкуренція), а також із фольклорними та позалітературними жанрами (журналістики, ін. видів мистецтв). Жанрова система – складне явище, яке включає в себе системи фольклорних жанрів, літературних жанрів, жанрів різних видів мистецтв, жанрів журналістики. Вони перетинаються, взаємодіють, впливають на формування одна одної. Літературна жанрова система запозичує жанри із фольклору (балада, байка, пісня, казка, веснянка), а тому виявляє зв'язок із національною традицією на рівні сюжетів, мотивів і образів; особливостей віршування, розмірів, рим, ритмомелодики.
Житіє
епічний повчальний твір із розвинутим сюжетом, побудованим на матеріалі біографії реальних або легендарних осіб, котрих християнська церква проголосила святими
З
Замовляння
словесна формула усної творчості, якою супроводжувались обряди
і ритуали, і яка, ніби, мала магічну силу та здатність впливати на оточуючий світ людей та духів з метою отримання певної користі для їх виконавця.
І
Ідея художнього
твору
емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.
Імпресіонізм
художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині ХІХ ст., насамперед у малярстві (назва пішла від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця», 1873). На межі ХІХ – ХХ ст. імпресіонізм став вагомим компонентом європейського
письменства, однак, у літературі не знаходив такого програмового характеру, як у малярстві, не мав окремого угруповання, наближався до натуралізму (у прозі) чи до символізму (в поезії).
Його представники змальовували свят таким, яким він видавався в окремий момент крізь призму суб’єктивного сприйняття, що зумовило функціональні та композиційні зміни опису: опис став епізодичним, фрагментарним, суб’єктивним; епічні жанри ліризувалися, розширилася роль функції внутрішнього монологу, а також підсилилася естетична функція кольорів, світлотіней, звукових барв і тонів з метою передачі внутрішніх почуттєвих станів.
Індивідуалізація
навчання
організація навчального процесу з максимальним урахуванням суб’єктного досвіду кожного учня (студента).
Індуктивний
метод
вивчення художнього
твору
послідовний поелементний аналітико-синтетичний процес пізнання змісту і значення художнього твору, який поступово приводить читачів до усвідомлення загальних понять про твір: його тему та
ідею, духовне значення, художню довершеність тощо.
Інтегроване заняття
заняття, що полягає в об’єднанні зусиль викладачів різних предметів у його підготовці й проведенні, а також в інтеграції знань про певний об’єкт вивчення, що відбувається засобами різних навчальних дисциплін.
Інтермедія
невеликий за обсягом розважальний драматичний твір переважно комічного характеру, який виконували між діями шкільної драми.
Інтертекстуальність
міжтекстові співвідношення літературних творів. Полягає у: 1) відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ
інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання та ін.; 2) явному наслідуванні чужих стильових властивостей і норм (окремих письменників, літературних шкіл І напрямів) — тут мають місце всі різновиди стилізації. Терміном
«І.» користуються Р. Барт, Юлія Крістева, М. Бахтін та ін. Юлія
Крістева дала також визначення І.: «Текстова інтеракція в межах того самого тексту». З часом визначення І. змінювалося, оскільки розширювався зміст поняття, вкладеного у нього.
Інтонація
сукупність звукових засобів оформлення речення та його частин в усній мові. Такими засобами є мелодика мови, інтенсивність звучання, тембр голосу, темп мовлення, паузи.
Інтонування

уміння передати зміст художнього твору, відтворюючи усі вимоги декламаційного мистецтва: логічну мелодію, темп, ритм, підтекст тощо.
Історичні пісні
ліро-епічні фольклорні твори про конкретні історичні події, процеси та історичні особи. Історична конкретність змісту є найвагомішою підставою для виділення історичних пісень в окрему групу, що за структурними ознаками є сукупністю різнотипних жанрів, пов’язаних з історією.
К

Казка
один із основних жанрів народної творчості, епічний, розповідний, сюжетний художній твір усного походження про вигадані та фантастичні події. Для казки характерні традиційність структури і композиційних елементів
(зачини, кінцівки), контрастне групування дійових осіб , відсутність розгорнутих описів природи і побуту.
Календарно-обрядова
поезія
Цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов’язані з річним народним відліком часу – народним обрядовим календарем. Первісно цей календар формувався у зв’язку з циклічними змінами у природі, з річним колом сонця, його поворотом на зиму і на літо, з весняним пробудженням та осіннім завмиранням природи.
Календарно-обрядові
пісні
це ліричні твори, якими супроводжуються обряди та ритуали, пов’язані з циклічністю природи, зі зміною пір року.
Кирило-Мефодієвське
братство
таємна політична антимонархічна організація, виникла у Києві в середовищі національно свідомої української інтелігенції у грудні
1845- січні 1846 р., проіснувала до березня 1847 р. До товариства входили П. Куліш, Т. Шевченко, О. Маркович, О. Навроцький,
І. Посада, О. Тулуб.
Кінострічка бачень

те ж, що кіномонтаж. З’єднування за принципом окремих зображень, уявлень тощо.
Кларнетизм
термін, запропонований Ю. Лавриненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П.
Тичини, походить від назви його збірки «Сонячні кларнети»
(Ю. Лавріненко), перейняту енергійними світло ритмами, сконцентровану у стрижневій філософській «ідеї всеєдності», витворюючи поетичний всесвіт достеменної «гармонії сфер» на рівні космологічних концепцій та втаємничення в істину Вічно
Сутнього, органічної єдності «мікрокосмосу» та «макрокосмосу», суголосному ментальному кордоцентризму та антеїзму.
Класицизм
напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у XVII ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям К. була антична поетика і, в першу чергу, «Поетика» Арістотеля.
Визначальні риси К.: 1) раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів); 2) наслідування зразків античного мистецтва; 3) нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії - це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця); 4) обов’язкове дотримання канонічних правил написання творів
(зображення героя тільки при виконанні державного обов’язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість
композиції тощо); 5) мова творів класицизму ясна, чиста, афористична;. 6) аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви; 7) встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на
«серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та
«низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма). Класицисти вважали, що призначення літератури – виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку мусить отримати людина від творів мистецтва.
Козацькі пісні
ліричні твори з козацької доби в історії України, в яких оспівано героїчну боротьбу проти іноземних поневолювачів, життя і побут козацьких родин.
Колискові пісні
жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці.
Колізія
зіткнення протилежностей (інтересів, переконань, мотивів, окремих осіб), джерело конфлікту та форма його реалізації у художньому творі.
Коломийки
жанр української пісенної лірики, яка генетично і ритмомелодійно пов’язана з однойменним народним танцем. За деякими версіями назва походить від міста Коломия – адміністративного та культурного центру Гуцульщини. Коломийки мають свою традиційну жанрову структуру: дворядкову ізометричну строфу, кожен рядок якої складається з 14 складів, має малу цезуру після 4 та велику після 8 складів і закінчується парокситонною римою.
Така традиційна віршова структура називається коломийковим віршем.
Колядки
жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов’язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства – з різдвяним.
Комедія
драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній дійсності чи людині (наприклад, «За двома зайцями» М. Старицького).
Компетентність
комунікативна
читацька
здатність читача до діалогу з автором твору, вміння передбачити подальший розвиток подій, висувати гіпотези, оцінювати прочитане в широкому літературному та загальнокультурному контексті.
Композиція
побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним
ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата. Композиція виражає взаємини, взаємоз’язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів зображених подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж,

інтер’єр, монолог, діалог, полілог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб’єктів художнього твору (автора, розповідача, оповідача, персонажів). Найпоширеніші види: лінійна – події зображаються в хронологічній послідовності; ретроспективна – події, що відбулися раніше, зображаються пізніше; паралельна – дві події, що відбулися одночасно, зображаються як послідовні; монтаж – кілька подій, що відбуваються одночасно, зображаються по черзі.
Контекст
1) Лінгвістичне оточення певної мовної одиниці, умови й особливості вживання її в мовленні. 2) Відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входить до його складу. У художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту визначає близький К. (фрази, епізоду, ситуації) і ширший К. (твору, творчості письменника). Тому кожну цитату з твору треба брати в К., тобто зважати на вислови, які передують цитаті, йдуть після неї, а також на те, якому персонажеві
(оповідачеві) вони належать, в якій ситуації сказані, беручи до уваги К. метафоричний, в якому прояснюється, конкретизується полісемія.
Конфлікт
зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями.
Залежно від сфери життєдіяльності людей конфлікти поділяють на виробничі, громадські, політичні, побутові.
Кубізм
авангардистська течія у західноєвропейському (французькому) малярстві. її представники (П. Пікассо, Ж. Брак та
ІНШІ у пошуках
«четвертого виміру» та розмивання берегів живопису намагалися у своїх композиційних конструкціях розкласти оманливий видимий світ на геометричні складники.
Цей творчий процес супроводжувався опрощенням колористики та форми. Картина трактувалася як самоцінний об'єкт із власним, незалежним від довкілля буттям.
Л
Легенда
жанр усної народної творчості та художньої літератури. Це оповитий казковістю і фантастикою переказ про якусь визначну подію чи улюблену народом особистість.
Лейтмотив
конкретний образ, часто повторювана деталь, головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або всю творчість письменника, ненастанно згадувана художня деталь, ключова для розкриття задуму митця.
Лірика
1. Один із трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. У ліриці першорядне значення надається виражальним засобам, які формують особливу інтимну атмосферу з витонченим емоційним
станом, тобто ліризм. 2. Певний віршовий твір або сукупність творів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал