Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка



Pdf просмотр
Сторінка8/10
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.87 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Неоромантизм
стильова хвиля модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., пойменована Лесею Українкою новоромантизмом. Визначальною рисою Н., на противагу романтизму з його концептуальним розривом між ідеалом та дійсністю, виявилася конструктивна спроба подолати протистояння цих конфліктно непереборних опозицій, завдяки могутній силі волі зробити сподіване, можливе дійсним, не опускаючи цього можливого до рівня інертного животіння.
Небилиця
невеликий за обсягом твір будь-якого жанру розважального змісту, комічного ефекту в якому досягнуто шляхом зумисного порушення хронологічної послідовності викладу подій, а також використанням алогізмів, смислових абсурдів та каламбурів, скомпонованих за принципом метатези. Інші назви –
«побрехенька», «нісенітниця».
Нова драма
художня течія кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, в основному – соціально-психологічна драматургія, яка орієнтувалася на натуралізм у прозі і порушувала злободенні проблеми.
Новела (італ. novella, від
лат. novellus — новітній)
невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вималюваною дією.
О
Ода (грец. ode – пісня)
жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб. У
Давній Греції – хорова пісня. Розрізняли хвалебну, танцювальну і плачевну оди. В одах прославляли переможців спортивних змагань, імператорів, утверджували політичні і релігійно-етичні
ідеї приципату у Римі.

Оповідання
невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному
(рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.
Орієнталістика
(лат.orientalis – східний)
сходознавство – наука, що займається комплексним вивченням
історії, економіки, мов, літератури, етнографії, мистецтва, релігії, філософії, пам’яток матеріальної та духовної культури Сходу
(країн Азії та Північної Африки). О. складають регіональні галузі:
єгиптологія, семітологія, арабістика, синологія,
іраністика, тюркологія, індологія, шумерологія, кумраністика, урартологія та ін. Витоки орієнталістичних знань у Європі сягають давнини й середніх віків.
П
Памфлет (англ. pamphlet
від грецьк. pan — ycе,
ihlego — палю)
невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного жанру на злободенну тему.
Пауза
один з класичних наративних темпів, який виражається у тому, що час розповіді безмежно менше від часу історії
Персоніфікація
це різновид метафори, тобто образний вислів, в якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище. Наприклад: «Дивувалась зима» (І. Франко).
Перспектива
точка зору. Разом із дистанцією один із головних чинників, що керують наративної інформацією
Повість
епічний прозовий твір
(рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням.
Поема (грец. роіета - твір) ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.
Поетика (грец. poietike –
майстерність творення)
наука про систему зображально-виражальних засобів у письменстві та будову літературних творів. В античну добу – вчення про словесне мистецтво.
Постмодернізм (лат.
рost — префікс, що означає
наступність; фр.
modernе — сучасний,
найновіший)
загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму.
Постструктуралізм
напрям у літературознавстві, який розвинувся в останній чверті
ХХ ст. Частково постструктуралісти використовували висновки структуралізму, частково заперечували їх. Основна риса теорії постструктуралізму – негативний пафос стосовно всякого знання
і намагання раціонального пояснення дійсності, зокрема явищ культури; скептичне ставлення до ідеї «прогресу знання» і соціального розвитку. Акцент робиться на спонтанності думки і уяви, позасвідомому, ірраціональному.
Постколоніальні студії
це відгалуження в гуманітарних науках (культурології, літературознавстві), яке виникло у 80-х поч. 90-х рр. як окрема
теорія, хоча сама теорія існувала у різних проявах паралельно із теорією колоніалізму. Мова йде про специфічну проблематику і суспільні прояви в літературах народів, які пригнічувалися колонізаторами, коли велася політика винищення чи придушення національної культури поневолених народів і нав’язувалася
імперська ідеологія, в першу чергу певна система цінностей і орієнтирів. Постколоніальні студії вивчають і різні політичні прояви, і проблеми психології колоніалізму і антиколоніального протистояння, також мовна проблема (нав’язування мови колонізатора), проблеми «подвійної» свідомості пригніченої нації та ін. Постколоніальні студії стосуються літератур, створених мовами поневолених народів.
Потік свідомості (англ.
stream of consciousness)
техніка письма, за допомогою якої передається вільний асоціативний потік думок хаотичного мислення і переживань.
Він подібний до внутрішнього монологу, але, на відміну від звичайного внутрішнього монологу, де збережено певну логіку і виваженість думки, тут переважає нагромадження різнорідних асоціацій, еліптичність, алогічність, тому передає недломлену чи хворобливу психіку, внутрішній стан збудженої чи психічно неврівноваженої людини.
Преромантизм (франц.
preromantisme
передромантизм)
сукупність ідейно-стильових тенденцій у європейській літературі другої половини XVIII — початку XIX ст., які, не пориваючи із сентименталізмом, передбачали появу романтизму, поривали із культом розуму, притаманним класицизму та Просвітництву.
Пригодницькі твори
твори із захоплюючим сюжетом про складні випробування, через які проходять герої. В основі цих творів гострі конфлікти, а герої
– учасники багатьох цікавих подій, у яких з великою силою виявляються їх розум, винахідливість і мужність.
Пролепсис
анахронія, що заходить вперед, у майбутнє стосовно
«теперішнього моменту»
Просвітництво
інтелектуально-філософський і культурний рух у XVIII ст., що характеризувався етико-раціональним підходом до явищ суспільного життя і людських вчинків. Просвітницька література дотримувалася певних ідейно-художніх принципів, а саме, моралізації і дидактизму. Сюжет будувався як доказ або спростування певної філософської тези.
Р
Резюме
один з класичних наративних темпів, який виражається у тому, що час розповіді є меншим від часу історії
Репортаж (фр. reportage)
повідомлення в періодичних виданнях, радіо- і телепередачах про важливі події суспільного життя, а також мистецької та літературної дійсності. Р. має різні форми: розповідь, діалог,
інтерв’ю тощо.
Рецептивна естетика
напрям у літературознавстві ХХ ст., який заперечує «об’єктивну методологію», показує, що у свідомості людини існують
структури, які визначають характер сприйняття тексту і модифікують уявлення про нього. Основна ідея рецептивної естетики, що твір «виникає» тільки в момент «зустрічі» чи контакту тексту з читачем, який, в свою чергу, впливає на твір і визначає конкретно-історичний характер його сприймання і побутування. Тому рецептивна естетика відмовляється від ідеї незалежності мистецтва від суспільно-історичного контексту, вводить у сферу дослідження читача і суспільство, уявляє літературний текст як продукт історичної ситуації, який залежить від позиції інтерпретатора.
Риторика (грец. rhetorike –
ораторське мистецтво)
наука про красномовство, що вивчає закони оформлення мислиннєво-мовленнєвої діяльності; виникла в Елладі, звідки поширилася на Древній Рим і сучасну Європу. Різновидами риторики є політична, релігійна, академічна, юридична, наукова.
Це є синонім ораторського мистецтва
Розповідач, або Наратор
(лат. narrator —-
розповідач)
різновид літературного суб’єкта, вимислена автором особа, від
імені якої в епічному творі він веде розповідь про події та людей, з допомогою якої формується весь уявний світ літературного твору. Р. — літературна постать, котра, як правило, є водночас автором і персонажем (Рудий Панько у «Вечорах на хуторі коло
Диканьки»). Від співвідношень автора і Р. залежить характер розповіді літературного твору, спосіб розкриття його змісту.
Діапазон їх широкий: від P., який не має нічого спільного з автором, крім того, що ним вимислений, до P., що є безпосереднім виразником авторських ідей, його ідеологічної позиції.
Рококо (франц.
rocaille
— схожий на
мушлю)
художній стиль гедоністичного ґатунку, що обстоював культ грації, шляхетності, вишуканого естетизму. Сформувався у
Франції в XVIII ст., звідти поширився у мистецтві європейських країн. Своєму виникненню Р. завдячує трансформації бароко, що втрачало вже на той час деякі характерні риси, поширенню серед творчої інтелігенції віянь скептицизму та вільнодумства, відновленню традицій італійської commedia dell’arte.
Роман (фр. roman —
романський )
найбільш поширений у XVIII-XX ст. епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою Прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів на тлі історичних або соціально вагомих обставин.
Рубаї , множина Рубаят
чотиривірш, як правило, філософського змісту за схемою римування: ааба чи аааа (різновид монорими). Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, – одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів
Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному (Захіреддін

Бабур) та іранському (Омар Хайям) літературному середовищі.
С
Сентименталізм (фр.
sentimentalisme, від англ.
sentimental, фр. sentiment -
почуття)
один з основних напрямків в літературі і мистецтві другої половини XVIII ст., для якого характерна абсолютизація людських почуттів і переживань, емоційне сприйняття того, що відбувається, культове ставлення до природи з елементами патріархальної ідеалізації.
Символізм (грец. symbolon
умовний знак, натяк)
стильова течія модернізму, яка виникла у Франції в 70-і рр. ХХ ст. і постала проти обмежених позитивістських тенденцій у мистецтві, дистанціювання довколишнього світу і людської душі, конфліктно непереборного протистояння ідеалу та дійсності.
Базувалася на сформульованому
Ш. Бодлером законі
«відповідностей», розімкнутий у безкінечний, постійно оновлюваний світ, де відбувається «активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє», їх синтез. Йдеться про сутність, непізнавану за допомогою раціоналістичних засобів, а лише доступну інтуїції, на ірраціональній основі, що розкривається через натяк, осяяння, тобто через музику і поезію.
Скоромовка
малий поетичний жанр дитячого фольклору. В її основі – дотепна гра скомпонованих важковимовних слів, ритмізованої, інколи римованої прози, призначена для тренування артикуляційного апарату дитини. Скоромовка виконує естетичну функцію, спонукає до словотворчості («В сіни Мусій сіно носив»,
«Надворі погода розмокропогодилася» тощо).
Сонет (італ. sonetto –
звучати)
ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб,
ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо.
Припускають, що зародкові початки сонета губляться в поезії провансальських трубадурів, але постав він в Італії. Першими сонетами вважають твори Ф. да Барберіні й А. да Темпо.
Остаточної форми йому надав, встановив чисельність рядків і порядок рим Ф. Петрарка (1304 – 1374). Сонет проходить через всю історію європейської та світової літератури, розкриваючись у поезії П. Ронсара у Франції (XVI ст.) та В. Шекспіра в Англії
(XVII ст.).
Соціально-психологічна
проза
різновид реалістичної прози, де на перший план виступають соціальні проблеми у їх зв’язку з психологією окремої людини як представника певної суспільної верстви.
Стиль (від грец. «грифель
для писання»)
ідейно-художня своєрідність творчості письменника. Відома формула Жоржа Луї Леклерка Бюффона: «Стиль — це людина».
Саме зі стилем пов’язується уявлення про цілісність художнього твору, він є втіленням єдності всіх його компонентів (образної системи, художньої мови, жанру, композиції, фабули, ритму,

інтонації тощо).
Структуралізм
літературознавчий напрям, який сформувався і розвивався в
1920-1940-х рр. ХХ ст., запозичивши із математики концепцію структури в її трьох проявах – цілісності, трансформації та саморегуляції, і перенісши їх на структуру художнього твору.
Завдання структурного аналізу художнього твору – не спроба виявити його унікальність і неповторність, ідейне навантаження, а пошук внутрішніх закономірностей його побудови, виявлення узагальнено-абстрактних ознак (наприклад, жанру), які властиві всім літературним текстам не залежно від часу написання і їх конкретного змісту
Сцена
один з класичних наративних темпів, який виражається у тому, що час розповіді дорівнює часові історії
Сюжет (фр. sujet — тема,
предмет)
подія чи система подій, покладена в основу епічних, драматичних, інколи ліричних творів, спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій (художньої трансформації фабули), рух характерів у художньому часі й просторі.
Сюрреалізм (франц.
surrealisme – надреалізм)
авангардистська течія, котра виникла у Франції спочатку в літературі, а згодом поширилася на малярство, скульптуру, інші види мистецтва.
Т
Театр жорстокості або
крюотичний театр
нова театральна концепція Антонена Арто, яка руйнує звичне розуміння театру, викладена у книзі «Театр і його двійник». У розумінні Арто жорстокість – це свідома покора необхідності, яка руйнує/знищує індивідуальність. У крюотичному театрі актор на сцені повинен опинитися в такому ж стані, як людина в межовій ситуації, а глядачі повинні стати не глядачами, а співучасниками того, що відбувається на сцені. Це є необхідною умовою досягнення катарсису. Основний акцент робиться на тому, що актор на сцені виявляє ідею жорстокості до себе самого.
Теорія літератури
галузь літературознавства, яка досліджує загальні проблеми виникнення та розвитку жанрів, стилів та напрямів – спільні для різних епох та національних літератур (з врахуванням їх національної специфіки).
Теорія літератури здійснює узагальнення і систематизацію висновків історії літератури на вищому теоретичному, методологічному рівні. Вона створює загальні схеми розвитку літературних явищ, систематизує факти, виводить загальні закони літературного процесу.
Терцина (італ. terzina, від
terza rima – третя рима)
строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба, в якій середній рядок римується з крайнім – першим і третім – у наступній строфі (аба
бвб вгв гдг тощо), завершуючись окремим рядком, римованим з другим рядком попередньої строфи.
Трагедія класицизму
базувалася на культі античності та розуму. Конфлікт у творах П.

Корне ля («Сід», «Горацій»), Ж. Расіна («Федра») виник між почуттями героїв і їх обов’язками перед державою. Особисте й державне переплелося у непримиренному двобої. Пізніше, в епоху Просвітництва, конфлікт у Т. змінюється.
Наприклад, у творах Вольтера його герої Заїра, Сеїд гинуть, обстоюючи просвітницькі ідеї, борючись з прибічниками соціального та національного гніту, фанатизму у вipi.
«Три єдності» («єдність
часу», «єдність місця»,
«єдність дії»)
умовне позначення трьох правил, що визначають організацію художнього часу, художнього простору і подій у драматургії.
Дотримання «Т. є.» було обов'язковим в епоху класицизму.
«Єдність часу» - правило максимального наближення часу, що був відтворений в трагедії або комедії, до тривалості вистави; категорично не дозволялося, щоб час дії перевищував добу.
«Єдністю місця» передбачалося, що місце подій п’єси не могло змінюватися; на сценічному майданчику мав бути зображений тільки один простір (дія не могла переходити з будинку на вулицю чи з будинку в інший будинок). «Єдність дії» - правило, відповідно до якого у п’єсі мала бути зображена тільки одна подія. «Єдність дії» була продиктована естетикою класицизму, яка понад усе цінувала гармонію і стрункість у мистецтві.
Троп (грецьк. tropos —
зворот)
слово, вживане у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (О. Потебня)
Ф
Фабула (лат. fabula —
байка, розповідь, переказ,
казка, історія)
один із невід’ємних чинників сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних творах
Фантастика (від гр.
phantastike – здатність
уявляти)
витворені люською уявою неймовірні картини й образи, яких не буває у дійсності, вигадка. Вона заснована на враженнях від дійсності, а її характер залежить від світогляду письменника.
Фейлетон (франц.feuilleton
– аркуш)
невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного характеру. Межуючи з художньою літературою, використовував багатство її зображально-виражальних засобів та мав власні різновиди.
Феміністична критика
напрям гуманітарних досліджень, що виник у руслі культурологічного фемінізму. Першопочатково феміністки боролися за рівні права із чоловіками (право голосу, вищої освіти, інтелектуальної праці, рівних ролей у суспільстві).
Феміністична критика об’єднана на основі зосередження на жіночій проблемі або проблемах емансипації, часто набуває дуже радикальних форм.
Феноменологія
це загально філософська течія, яка вплинула на розвиток літературознавства ХХ ст., засновником якої був німецький філософ Едмунд Гуссерль, який намагаючсь перетворити філософію у строгу науку, обґрунтував, що всі феномени можна
описати (т.зв. «дескриптивна феноменологія») або інтуїтивно сприйняти їхню трансцендентальну сутність, не залежно від
інших чинників, які є поза об’єктами. Його послідовники
(М. Шелер,
М. Гайдеґґер,
Р. Інґарден) запровадили феноменологічний метод в етику, естетику, психологію, соціологію і літературознавство.
Фентезі (англ. fantasy: ідея,
вигадка)
жанровий різновид фантастики, в якому використовуються
ірраціональні мотиви чарівництва, магії, рицарського епосу, змальовуються віртуальні світи із середньовічними реаліями.
Такі твори не підлягають логічному тлумаченню як належні до наукової фантастики, тому при їх аналізі не використовують жодних мотивувань.
Фокалізація
перспектива, з якої висвітлюються розказані ситуації і події
Фольклор (англ. folklore:
народна мудрість)
усна поетична народна творчість, характерними ознаками якої є колективність творення, масовість побутування, анонімність та багатоваріантність у виконанні. Народна творчість стала компонентом української етнопедагогіки, що відобразилося в текстах українського дитячого фольклору.
Формалізм
метод вивчення художньої літератури, зокрема аналізу творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження форми. Традиція детального глибинного аналізу форми твору була закорінена в естетиці античності, де важлива роль відводилася формі твору і були закони творення кожного жанру, яких повинен був дотримуватися автор (напр., риси віршування, і закони композиції). Перша цілісна концепція такого аналізу була розроблена російськими літературознавцями
1910-1920 рр. і отримала назву формальної школи або формалізму. Передумовою розробки формального методу був крах гуманізму, який призвів до відходу від основ духовності.
Тому в літературознавстві з’явилася тенденція в художньому творі аналізувати його форму, а не ідею (яка передбачала аналіз моральних чинників, ідеології). Різке протиставлення форми змісту виявляло нівелювання духовних цінностей і сенсів.
Футуризм (лат. futurum
майбутнє)
напрям авангардизму XX ст. Виник в Італії 1909 як альтернатива кубізмові. Як відгалуження модернізму він протиставився йому неприйняттям вічних цінностей, захоплювався акцентуванням
«грубих» речей, екстраполюванням сучасного в майбутнє, позбавлене «вантажу» будь-яких традицій, нібито зайвих при розбудові ні на що не схожої культури за останнім словом науки
і техніки
Х
Художнє пiзнaння
склaдний процес осягнення змiсту i знaчення художнього твору, внaслiдок чого у читaчa формується aдеквaтне уявлення про мистецтво словa, людину i суспiльство, нaкопичується досвiд життєдiяльностi й вiдбувaються особистiснi зрушення в
психiчному розвитку.
Щ
Щоденник
літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна
(полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню у художній літературі, особливо наприкінці XVIII ст., коли поглиблювався інтерес до людської душі, що притаманне сентименталізму
(«Сентиментальні мандри» Л. Стерна). Певні особливості Щ. використовувались у пригодницькій літературі, скажімо, у
Ж. Верна, філософських текстах («Щоденник знадника»
С.К’єркегора) і т.п. В українській літературі відомі Щ., котрі стали незамінними історичними та духовними документами, написані Т. Шевченком, О. Довженком, У. Самчуком та ін.

12.

ГЛОСАРІЙ ІЗ ДИСЦИПЛІН, ЯКІ ЧИТАЮТЬСЯ НА КАФЕДРІ ІСТОРІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

А
Аванґардизм
антитрадиційний напрям у мистецтві, який частково зароджувався у межах модернізму, але протиставив себе до нього пов’язаний із цілковитим руйнування усіх канонів, звичних художніх форм і літературних норм. Теоретиками стали Г. Аполлінер, Т. Марінетті,
Т. Тцара, М. Дюшан. В авангардизмі відбувається повний розрив мистецтва і дійсності – мистецтво фіксує хворобливі явища буття у гіпертрофовано абсурдній формі, обстоюється культ хаосу, повної деструкції, деестетизації мистецтва, концепції гри, скандалу, епатажу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал