Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка




Сторінка7/10
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.87 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Г
Гекзаметр (грец.
hexametros – шестимірник)
метричний (квантитативний) вірш шестистопного дактиля, де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади можуть замінюватися одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова – хорей. Як правило, гекзаметр має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький – і після другого складу третьої стопи) або дві
(піля другого складу другої та четвертої стоп), вона розмежовує вірш на два піввірші: перший – з низхідною ритмічною
інтонацією, другий – із висхідною.
Георгіки (грец. γεωργε
ν –
«господарювання на землі»)
в широкому сенсі – пісні та поетичні твори про сільське господарство, мають практичне значення. У вузькому сенсі - знаменита дидактична поема Вергілія в чотирьох книгах, в якій мова йде про землеробство, плодівництво, виноградарство, скотарство та бджільництво.
Герменевтика (гр.
hermeneutikos –
тлумачення,
інтерпретація)
теорія інтерпретації і наука про розуміння смислу. Напрям у сучасному літературознавстві, який обґрунтовує основні принципи інтерпретації і розуміння літературного тексту, на яких базується новітня теорія літератури. Водночас це – найдревніша теорія інтерпретації. Етимологію терміна співвідносять з іменем грецького бога Гермеса (покровитель торгівлі і мистецтва), який у грецькій міфології передавав людям послання олімпійських богів та інтерпретував їхнє значення.
Героїчний народний епос
збірна назва фольклорних творів різних жанрів (колядки, думи,
історичні (козацькі, гайдамацькі, опришківські, стрілецькі, повстанські та ін.) пісні, казки, легенди, перекази), в яких
відображена воля, завзяття народу у боротьбі з ворогом, злом, кривдою, соціальним
і національно-релігійним гнітом, прославляються розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних месників. У вужчому розумінні вислову український
Г.н.е. – це думи та історичні пісні, тобто віршована різновидність героїчного епосу.
Гімн (грец. hymnos –
похвальна пісня)
урочистий музичний твір, в античності релігійного характеру. Як жанрова форма поезії еволюціонував із культових пісень, завершуваних молитвою до культового божества. В Елладі вживався на честь Аполлона (пеан), Діоніса (дифірамб) та ін.
Гомерівський епітет
поетичне означення, притаманне гомерівському епосу, зафіксоване складними словами, що характеризують певного персонажа чи зрбражуване явище: срібнолукий Аполлон, хитророзумний Одіссей, світлоока богиня.
Гомодієгетичний наратор наратор, що є частиною дієгезису, який він представляє, наратор, який є персонажем у ситуаціях і подіях
Гонгоризм (ісп. gongorismo
— від прізвища іспанського
поета Л. де Гонгори-і-
Арготе, 1561—1627)
поетична школа в іспанській поезії XVI—XVII ст., що розвивалася в річищі бароко. Г. тяжів до метафоризації вишуканого поетичного мовлення, своєрідних перифраз, абсолютизації «аристократичного духу». У XX ст. Г. відродився у ліриці Ф.-Г. Лорки, Р. Альберті, М. Ернандеса та ін.
Граматика розповіді
послідовність формул, які взаємопов’язані впорядкованою сукупністю правил і відповідають за структуру єдності розповідей
«Група 47»
об’єднання західнонімецьких письменників, створене за
ініціативою Г.-В.Ріхтера 1947. До складу входили Г. Белль,
Г. Грасс, П. Шаллюк, М. Вальзер, І. Айхінгер та ін. Вони не дотримувались єдиної ідейно-естетичної позиції, сприяли посиленню в західнонімецькій літературі гуманістичних та соціально-критичних тенденцій. 1972 саморозпустилася.
Гуманізм
визнання людини найвищою цінністю у світі, повага до гідності та розуму людини; течія культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.
Д
«Дзвінок»
перший ілюстрований художньо-педагогічний журнал для дітей та молоді, видавався у Львові в 1890–1914 рр. Журнал мав підзаголовок «Письмо ілюстроване для дітей і молодіжі».
Виходив двічі на місяць. Протягом чверті століття єдиний в
Україні дитячий часопис.
Дидактична мета
заданий результат навчально-виховного впливу на учнів
(студентів)
Дистанція
разом з перспективою один із головних чинників, що керують наративної інформацією
Дифірамб (грец.
dithyrambos – урочиста
різновид давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну.
Використовувався спочатку на святі збирання винограду,

хорова пісня на честь богів,
передусім Вакха)
властивий поезії Піндара. У новоєвропейській літературі – вірш, позначений надмірним звеличенням певної особи або події.
Дієгезис
вигаданий світ, у якому відбуваються розказані ситуації та події
Драма абсурду
сукупність явищ авангардистської драматургії в європейському театрі XX ст., узмістовлених філософією екзистенціалізму, в якій проблема абсурду буття — одна із центральних. Д.а. виникла після паризьких прем’єр п’єс Е.Іонеско «Голомоза співачка»
(1950) та С.Беккета «Чекаючи на Годо» (1952).
Езопова мова
замаскований спосіб думок з натяками, недомовками
(інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Поняття
«езопова мова» виникло в ХІХст. в Російській імперії, де була надзвичайно жорстока, прискіплива цензура.
Екзистенціалізм (лат.
exisrentia – існування)
термін, запозичений літературознавством із філософії – течія у літературі ХХ ст., яка виникла після Першої світової війни, сформувалася в 30-40, а найбільшого розвитку досягла в 50-60 рр. ХХ ст. Джерела її містилися у працях данського мислителя
ХІХ ст. С.К’єркегора, який вперше сформулював антитезу
«екзистенції» та «системи» (Гегелівського панлогізму); надалі сформувалася у працях М. Гайдеґґера, А. Камю, К. Ясперса, Ж.-
П. Сартра. У творах екзистенціалістів письменник виражає тільки себе, а не об’єктивну реальність; створена ним дійсність стоїть над часом та суспільством, бо розкриває таємницю буття взагалі.
Експресіонізм (лат.
expressio – вираження)
літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що оформилася в Німеччині на початку ХХ ст., передусім у малярському середовищі, протилежна до імпресіонізму, –
замінює зображення вираженням. Естетика експресіонізму будується на навмисній деформації реальності світу, загостреній емоційній дисгармонії, порушенні пропорцій, створенню ефекту хаотичності. Основа – ірраціоналізм і загострена емоційність
(вплив теорії афектів Фройда).
Експресія (лат. expressio
— вислів, вираз)
особливий прийом увиразнення поетичного мовлення при активному застосуванні розмаїтих художніх засобів (тропів, стилістичних фігур, звукових повторів, звуконаслідувань і т. п.).
Екфразис (грец. ekphrasis –
виклад, оспис)
у давньогрецькій традиції описове слово; розкриття засобами літератури ідейно-естетичного змісту творів малярства, скульптури, архітектури.
Елегійний дистих
антична строфа з двох різних віршів, найчастіше гекзаметра і пентаметра. У гекзаметрі мелодика висхідна, у пентаметрі – низхідна, так що в цілому дистих має завершену інтонаційну (як і логічну) будову. У гекзаметрі цезура рухома, в пентаметрі чітко фіксована і ділить вірш на дві рівні половини. В античній літературі використовувався переважно в елегіях (звідси назва –
Е.д.), хоча зустрічається також в епіграмах, епітафіях, посланнях,
дидактичному епосі («Наука кохання», «Героши» Овідія) та ін.
Еліпсис
один з класичних наративних темпів, який виражається у тому, що розповіді є меншим від часу історії
Епопея (грец. еророіїа
епічна пісня)
епічний жанр, котрий домінував аж до появи роману. Е. бере свій початок у міфології та усній народній творчості. Е. в Давній
Греції називали героїчний епос у вигляді великих циклів народних сказань, пісень і легенд, котрі оповідали про найбільш визначні історичні події, легендарних та історичних осіб, оцінюючи їх з погляду народного значення, виражаючи народні уявлення про зіткнення сил природи, племен і народів.
Епос (від грец. «слово,
мова, розповідь»)
один з родів художньої літератури (поряд з лірикою та драмою); характеризується розповідною, описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів. Основні епічні жанри — казка, легенда, епопея, роман, повість, оповідання, новела, нарис.
Естетизм
збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми і естетичні особливості мистецтва («парнасці»,
«неокласики», символісти тощо). Е. обстоює літературу в її
іманентній сутності, художній автономності, не підлеглій позамистецьким сферам, але рівновеликій їм.
Ж
Жанрова система
сформоване в системі певної національної літератури чи епохи співвідношення та взаємодія актуальних жанрів один з одним
(тут може переважати ієрархія або конкуренція), а також із фольклорними та позалітературними жанрами (журналістики, ін. видів мистецтв). Жанрова система – складне явище, яке включає в себе системи фольклорних жанрів, літературних жанрів, жанрів різних видів мистецтв, жанрів журналістики.
І
Ідеологія (гр. idea – вигляд і
logos – слово, вчення)
сформована суспільною практикою система політичних, релігійних, морально-етичних, філософських, естетичних поглядів, які творять цілісну концепцію у суспільній свідомості певної групи людей, і, як правило, виражає інтереси чи переконання певного соціального стану/класу, розробляється на теоретичному рівні вченими (філософами) чи політичними лідерами.
Ідилія (грец. eidyllion –
замальовка,
невелика
віршова пісенька)
форма буколіки, невеликий, переважно віршовий твір, у якому поетизується сільське життя. Назву запровадив давньогрецький поет Теокріт у ІІІ с. до н.е., написавши збірку «Ідилія». Його ліричний герой – представник пастушого простолюду – контрастував із зіпсованим городянином, характеризувався надмірною чутливістю та статечністю.
Імпресіонізм
(франц.
impression – враження)
напрям у мистецтві, який основним завданням вважав витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань.

Інтенціональність
(лат.intentio

намір,
прагнення)
одне з основоположних понять філософії феноменологізму, започаткованої Е. Гуссерлем (1859-1938), позначає властивість свідомості і мови, яка ґрунтується на тому, що свідомість є завжди усвідомленням чогось, вона спрямована на предмети, що знаходяться поза свідомістю, але розуміє їх згідно з власною природою і притаманними їй правилами функціонування. Це стосується і мови як знаряддя свідомості в процесі сприймання, усвідомлення і найменування предметного світу.
Інтертекстуальність (фр.
intertextualite

міжтекстовість)
міжтекстові співвідношення літературних творів. Полягає у: 1) відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ
інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання та ін.; 2) явному наслідуванні чужих стильових властивостей і норм (окремих письменників, літературних шкіл І напрямів) — тут мають місце всі різновиди стилізації.
К
Казка
це епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною традиційною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодії.
Катарсис (грец. katharsis –
очищення)
у давньогрецькій філософії – сутність естетичного переживання, зумовлена звільнення душі від тіла, від пристрастей та насолод.
Термін запровадив Аристотель у «Поетиці» для визначення трагедії, в якій відбувається очищення емоцій через співпереживання і співчуття (коли реципієнт страждає разом із літературними персонажами).
Класицизм (лат. classicus -
зразковий)
напрям у європейській літературі та мистецтві; уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у XVII ст. Для К. характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася гідною наслідування.
Теоретичним підґрунтям К. була антична поетика і, в першу чергу, «Поетика» Арістотеля. Визначальні риси К.: 1) раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів); 2) наслідування зразків античного мистецтва; 3) нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії - це закон «трьох
єдностей» (дії, часу й місця); 4) обов’язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов’язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо); 5) мова творів класицизму ясна, чиста, афористична;. 6) аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви; 7) встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими
вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі»
(трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі»,
«розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Класицизм веймарський
напрям у німецькій класичній літературі просвітницької спрямованості 80—90-х XVIII ст. Представлений творчістю Й.-
В. Гете, Ф. Шиллера, теоретичними працями Й. Вінкельмана, В.
Гумбольдта. К. в., що прийшов на зміну періоду «Бурі і натиску», руссоїстсько-му культу чуттєвості, орієнтувався на антику як
ідеал духовної та фізичної досконалості.
Композиція
побудова твору. Найпоширеніші види: лінійна — події зображаються в хронологічній послідовності; ретроспективна — події, що відбулися раніше, зображаються пізніше; паралельна — дві події, що відбулися одночасно, зображаються як послідовні; монтаж — кілька подій, що відбуваються одночасно, зображаються по черзі.
Контекст (лат.
contextus — тісний зв'язок,
сплетення)
1). Лінгвістичне оточення певної мовної одиниці, умови й особливості вживання її в мовленні. 2). Відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входить до його складу. У художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту визначає близький К.
(фрази, епізоду, ситуації) і ширший К. (твору, творчості письменника). Тому кожну цитату з твору треба брати в К., тобто зважати на вислови, які передують цитаті, йдуть після неї, а також на те, якому персонажеві (оповідачеві) вони належать, в якій ситуації сказані, беручи до уваги К. метафоричний, в якому прояснюється, конкретизується полісемія.
Конфлікт
зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями
Кубізм (франц. cubisme, від
лат. Cub – куб)
авангардистська течія у західноєвропейському (французькому) малярстві. її представники (П. Пікассо, Ж. Брак та
ІНШІ у пошуках «четвертого виміру» та розмивання берегів живопису намагалися у своїх композиційних конструкціях розкласти оманливий видимий світ на геометричні складники. Цей творчий процес супроводжувався опрощенням колористики та форми.
Куртуазна література
(фр. courtois – ввічливий,
чемний)
світська, лицарська література європейського Середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод лицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності.
Л
Легенда (лат. те, що слід
читати)
жанр усної народної творчості та художньої літератури. Це оповитий казковістю і фантастикою переказ про якусь визначну подію чи улюблену народом особистість.
Ли царський рома н (фр.
romanz)
оповідний жанр європейської середньовічної літератури, переважно віршований. Лицарський роман в цілому знаменує
початок усвідомленої художньої вигадки та індивідуальної творчості. Він становить вершину середньовічної оповідної літератури.
Лірика
один з літературних родів (поряд з епосом та драмою).
Предметом зображення в ліриці є внутрішній світ людини, її роздуми, почуття, переживання. Ліричний твір, як правило, не має фабули, розмір його невеликий, найчастіше пишеться віршами.
Літературна казка
це твір індивідуального авторства. Літературна казка буває двох типів: казка для дорослого читача і для дітей.
Літературна казка для дітей (прозова і віршована) — поширений жанр в українській літературі. Теми, сюжети, образи-персонажі літературної казки виростають переважно із казки народної і не раз є її звичайною переробкою (наприклад, «Ріпка» І. Франка).
М
Магічний реалізм
реалізм, в якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфологічного, дійсного та уявного, таємничого.
Максима (лат. maxima
(regula) вищий принцип)
різновид афоризму, моралістична за змістом сентенція. М. виражається у вигляді констатування факту або в повчальній формі; сягнула свого розквіту у французькій літературі XVIII ст.
(Б. Паскаль: «Перемагай зло добром»)
Маньєризм (італ.
manierismo, букв.
примхливість, химерність)
стиль європейського мистецтва XVI—XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою
Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи настрої скептицизму, несталості, розпорошення, покинутості в холодному, байдужому космосі.
Масова література
широко тиражована розважальна або дидактична белетристика, адаптована для розуміння пересічним читачем, переважно позбавлена естетичної цінності. До неї належать жанри коміксу, трилера, дайджесту, твори бульварної, лубочної сублітератури, кітчу, а також «готичний роман», «чорний роман», еротичні романи, мелодрами, романи жахів та ін., у яких зображуються кримінально-детективні події, сексуально-порнографічні сцени.
Медієвістика (фр.
médiévale – середньовічний)
розділ науки, який вивчає події минулої дійсності, що відбувалися у середні віки, а також побут, культуру, мистецтво середньовіччя.
«Метафізична лірика»,
або «Метафізична школа»
стильова течія англійських поетів-маньєристів
XVII ст.
(Дж. Донн, Дж. та Е. Герберти, Г. Кінг, Дж. Клівленд та ін.), названа так прихильниками раціоналістичних нормативів
класицизму, противниками творчої свободи, які в поняття
«метафізика» (грец. «Meta ta physika» — по фізиці, після фізики) вкладали свій упереджений, неадекватний зміст (Дж. Драйден,
С. Джонсон): «пишномовний», «химерний», «нісенітний», дарма що представники «М. л.» опиралися на досвід пізнього
В. Шекспіра, Дж. Чампена, С. Тьорнера та ін. «лизаветинців», розширили можливості англійської лірики. Вони, на відміну від
«поетів-кавалерів», власне, епігонів Ренесансу, прагнули єднання віршованого слова з довкіллям через людське переживання, рівновелике світопізнанню.
Метод навчання
спосіб організації і проведення пізнавальної діяльності учнів та студентів.
Мімезис (грец. mimesis –
наслідування)
наслідування дійсності, ідеї або творчості митця. Термін античної естетики та філософії на позначення творчого процесу, відображення позачасових образів у реальному світі. Його вживали і в розумінні зображення різних предметів і явищ, дійсності загалом, відмінних від копіювання, коли метою художнього трактування світу була потреба висвітлити його сутність, приховану за зовнішнім виглядом.
Міф (грец. mythos – слово,
переказ)
розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили та ін., які брали участь у створення світу – міф витвір первісного уявлення на основі вірування становить філософсько-естетичний комплекс давньої епохи. У давні часи міф створював уявлення про світ, впливаючи на процес пізнання, був основою для інтерпретації природних і суспільних явищ, ритуальних обрядів.
Міфологізм (грец. – mythos
– слово, переказ)
спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури, де один і той же міфологічний мотив, опрацьований упродовж багатьох віків, набуває у кожній епосі нових значень, служить способом втілення нової проблематики і може з часом повністю втратити архаїчний елемент, або ж здобути його нове, символічне вираження.
Міфологічна критика
це напрям, що утвердився в англо-американському літературознавстві ХХ ст., який передбачає вивчення впливу національно міфологічно-ритуального мислення на художню творчість письменників. Витоки міфологічної критики – міфологічна школа романтизму. На основі концепції Фрідріха
Шеллінга і гейдельберзького гуртка романтиків (Ахім фон
Арнім, Клеменс Брентано), братів Вільгельма і Якоба Гріммів, була розроблена теорія про походження літературної творчості з давніх міфів.
Модернізм (фр. moderne –
сучасний, новітній)
термін, що вживається на означення новітніх тенденцій в літературі зламу ХІХ-ХХ віків – неміметичного спрямування, що виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованою філософією позитивізму, яка нехтувала
ірраціональні тенденції. Основна ідея модернізму – позбутися

існуючих у мистецтві канонів, синтезувати в мистецтві досягнення науки, філософії, психології.
Н
Нарис
оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події я конкретних людей. За обсягом наближається до невеличкого оповідання, новели, але позбавлений чіткої, завершеної фабули, обов’язкової для новели, притаманної оповіданню.
Натуралізм (франц.
naturalisme, від лат. natura
природа)
літературний напрям, що виник у Франції в 70-ті XIX ст. і охопив у 80—90-ті літературу Західної Європи та СІЛА (брати
Ж. та Е. Гонкури, Е. Золя, певною мірою Г. де Мопассан,
М. Кретцер, Г. Гауптман, Г. Ібсен, С. Крейн, Ф. Нор-ріс), характеризується об'єктивістським, фактографічним зображенням дійсності, трактуванням детермінованості людського характеру біологічними, спадковими чинниками та соціально-матеріальним середовищем.
Наукво-фантастична
література
художні твори, яких автори під впливом науково-технічного прогресу намагаються в образній формі прогнозувати майбутнє.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал