Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка



Pdf просмотр
Сторінка10/10
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.87 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Ліричний герой
образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов’язково тотожний авторові.
Літературний
процес безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів, спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так
і його національними особливостями.
Літопис
історична проза, в якій розповіді про історичні події розташовані у хронологічному порядку.
Логічна перспектива

розподіл наголосів різного ступеня та різної якості по всій перспективі фрази, тобто створення низки наголошених моментів, що відрізняються один від одного силою та випуклістю. Своєрідне вираження думки через співвідношення пауз, наголосів і логічної мелодії.
Логічний наголос

виділення підсиленням голосу слова, на яке припадає основне смислове навантаження висловлювання.
М
Магія
система обрядів, пов’язаних з віруваннями у здатність надзвичайним чином впливати на людей, тварин, сили природи, а також на божества та духовний світ з користю для світу живих.
Медитація
вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення
(життя і смерть, дружба і кохання, людина і природа).
Медієвістика
розділ науки, який вивчає події минулої дійсності, що відбувалися у середні віки, а також побут, культуру, мистецтво середньовіччя.
Мемуари
жанр, близький до історичної прози, наукової біографії, документальних історичних нарисів, нотатки про події минулого, свідком чи учасником яких був автор.
Метод навчання
спосіб організації і проведення пізнавальної діяльності учнів та студентів.
Містерія
середньовічна драма ХІV-ХVІ ст. на біблійний сюжет, яку розігрували у святковий день (Різдво, Великдень).
Міфічне мислення
це особливий вид світовідчуття, специфічне чуттєве уявлення про явища природи і життя. Воно полягає у творенні в уяві іншої реальності, ілюзорної дійсності, що будується на основі правірувань.
Міфологія
це наука про міфи та міфологічну свідомість стародавніх і сучасних народів. Традиційно вважається, що міфи є фантастичними уявленнями наївних вірувань.
Моделювання
навчального заняття
створення системи ситуацій навчально-пізнавальної діяльності в ході навчального заняття, а також дій вчителя чи викладача на підготовчому проектно-конструкторському етапі відповідно до
заданих цілей, що забезпечує високу стабільність літературних знань, читацьких та комунікативно-мовленнєвих умінь і навичок, професійний рівень словесника.
Модернізм
загальна назва літературно-мистецьких напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Основна ідея модернізму – позбутися існуючих у мистецтві канонів, синтезувати в мистецтві досягнення науки, філософії, психології. Тому це не тільки художнє, а багатогранне філософсько-естетичне явище західноєвропейської культури.
Модерністи відкидають
Аристотелівський принцип мімезису – наслідування природи, який усталився в мистецтві від часів Ренесансу до кін. ХІХ ст.
Завданням мистецтва стає не відтворення дійсності, а самовираження митця, творення нової художньої реальності, експресивність, міфотворчість. Модернізм ідеалістичний за своєю суттю, черпає ідеї із Середньовіччя, відкидаючи ренесансну гуманістичну концепцію особистості, загострює увагу на абсурдності людського буття, ворожого до людини світі, фрагментації людської свідомості.
«Молода муза»
літературне угруповання українських письменників, діяло у Львові протягом 1906-1909р. як клуб літераторів, до якого належали П.
Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Твердо хліб, М. Яцків. Друкованим органом «Молодої музи» був журнал
«Світ». Учасників об’єднувала орієнтація на модерністські тенденції в західноєвропейській літературі, заперечення надмірної заангажованості літератури, ідея краси як іманентної властивості української душі.
Н
Наратив
Розповідання (як продукт і як процес, об’єкт і акт, структура і структурація) однієї чи більше дійсних або фіктивних подій, які повідомляються одним, двома чи кількома (більш чи манш явними) нараторами одному, двом або кільком наратованим.
Наратор
Той, хто розповідає в тексті. Існує щонайменше один наратор на наратив, розміщений на тому самому дієгетичному рівні, що і нарататор, до якого він звертається. В певному наративі, звичайно, може бути кілька нараторів, кожен з яких звертається по черзі до того самого наратованого чи кількох.
Нарис
оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події я конкретних людей. За обсягом наближається до невеличкого оповідання, новели, але позбавлений чіткої, завершеної фабули, обов’язкової для новели, притаманної оповіданню.
Натуралізм
літературний напрям, що виник у Франції в 70-ті XIX ст. і охопив у
80-90-ті літературу
Західної
Європи та
СІЛА
(брати
Ж. та Е. Гонкури,
Е. Золя, певною мірою
Г. де Мопассан,

М. Кретцер,
Г. Гауптман,
Г. Ібсен,
С. Крейн,
Ф. Нор-ріс), характеризується об'єктивістським, фактографічним зображенням дійсності, трактуванням детермінованості людського характеру біологічними, спадковими чинниками та соціально-матеріальним середовищем.
Програму
Н. виклав
Е. Золя у книгах
«Експериментальний роман» (1880), «Романісти-натуралісти»
(1881).
Неореалізм
стильова течія в українській літературі початку XX ст., яка розвинулася з класичного реалізму.
Неоромантизм
стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі
«старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Визначальною рисою Н., на противагу романтизму з його концептуальним розривом між ідеалом та дійсністю, виявилася конструктивна спроба подолати протистояння цих конфліктно непереборних опозицій, завдяки могутній силі волі зробити сподіване, можливе дійсним, не опускаючи цього можливого до рівня інертного животіння. Найповніше Н. окреслився у ліриці та в драматичних творах Лесі Українки.
Новела
невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
О
Обряд
це виконання людьми символічно-умовних дій, якими супроводжуються певні події родинного життя (народження, весілля, похорон та ін.) календарні свята, а також окремі трудові процеси (сіяння, косовиця). Подібним за значенням є ритуал (лат.
Ritualis – обрядовий), що означає форму складної символічної поведінки, системи дій та мовлення, яка у минулому була основним вираженням культових взаємин.
Ода
жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб. У
Давній Греції – хорова пісня. Розрізняли хвалебну, танцювальну і плачевну оди. В одах прославляли переможців спортивних змагань,
імператорів, утверджували політичні і релігійно-етичні ідеї принципату у Римі.
Оповідання
невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного персонажа (іноді кількох). Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за будовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді., описів мало, вони стислі, лаконічні.
Опорні слова

слова у тексті твору, на які припадає основне смислове навантаження.
«Основа»
щомісячний український літературно-науковий часопис, виходив у

Петербурзі з січня 1861 по жовтень 1862 р. Вийшло 22 номери.
Матеріали друкувалися українською та російською мовами.
Ініціаторами створення журналу були колишні «кирило- мефодіївці».
П
Панегірик
поетичний жанр, найхарактернішою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини.
Пареміографія
розділ фольклористики: збирання, систематизація та оприлюднення друком паремій. Пареміографія невіддільна від пареміології (розділ фольклористики, що займається мовним і структурним аналізом паремій – прислів’їв та приказок).
Партитура
художнього тексту графічна передача звучання художнього твору. Термін найчастіше використовується у музиці. Він означає сукупний нотний запис партій багатоголосного музичного твору для оркестру, хору чи ансамблю.
Пауза

у мові зупинка артикуляційних рухів мовних органів, супроводжувана перервою у подачі голосу. У художньому тексті використовується як засіб відокремлення одного рядка від іншого, одного речення від іншого чи однієї частини речення від іншої.
Паузи бувають синтаксичні, логічні, ритмічні (міжрядкові, віршові), психологічні та фізіологічні.
Підтекст

внутрішня суть думок і почуттів героїв літературного твору, що криється в діалогах, прихований, внутрішній зміст висловлювання, який існує завдяки словесному вираженню змісту.
Повість
епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням (перша українська повість – «Маруся» Г. Квітки-
Основ’яненка).
Повчання
літературний жанр із виразною морально-дидактичною метою, яка розгортається у формі риторичних настанов, підкріплених авторитетними писемними джерелами.
Поема
ліричний, епічний, ліро-епічний віршований твір, у якому зображені значні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів.
Назва «П.» загальна, у літературознавстві частіше мовиться про конкретний жанровий різновид П.: ліро-епічну, ліричну, епічну, сатиричну, героїчну, дидактичну, бурлескну, драматичну і т. п.
Виникла П. на основі давніх і середньовічних героїчних пісень, сказань, епопей, що уславлювали визначні історичні події.
Первісна П. мала епічний характер і нерідко була тісно пов’язана з міфологічною творчістю. Такими є «Іліада» Гомера, «Енеїда»
Вергілія, «Пісня про Роланда», «Слово про Ігорів похід».
Поетика
наука про систему зображально-виражальних засобів у письменстві
та будову літературних творів. В античну добу – вчення про словесне мистецтво.
Один з найдавніших термінів літературознавства, який на сьогодні розуміється як розділ теорії літератури, в якому вивчається структура творів словесного мистецтва в її системних та історичних закономірностях
Послання
віршований твір, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб.
Постмодернізм
світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних. Популярності П. сприяли міркування філософів
Ж. Дерріди, Ж. Батея, особливо праці Ж.-Ф. Ліотара. Основним джерелом П. в аспекті пізнання виявилася «деструкція», визнання прогресу лише у вигляді неспростовної ілюзії, загострене, перейняте «еклезіастівським» пафосом відчуття вичерпності
історії, естетики, мистецтва. Реальним вважалося варіювання та співіснування усіх — і найдавніших, і новітніх — форм буття.
Відтак принципи повторюваності та сумісності перетворилися на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшений, ремінісценції, алюзії. Тут митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, оскільки існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Потік свідомості
техніка письма, за допомогою якої передається вільний асоціативний потік думок хаотичного мислення і переживань. Він подібний до внутрішнього монологу, але, на відміну від звичайного внутрішнього монологу, де збережено певну логіку і виваженість думки, тут переважає нагромадження різнорідних асоціацій, еліптичність, алогічність, тому передає недломлену чи хворобливу психіку, внутрішній стан збудженої чи психічно неврівноваженої людини. Уперше цей термін був обґрунтований у праці американського філософа і психолога Вільяма Джеймса в книзі
«Основи психології» (1890). В ній було обґрунтовано, що свідомість – це не ланцюг послідовно поєднаних думок, а ріка, де
існує інший зв’язок між елементами. В цій формі мислення, на думку Джеймса, і варто шукати справжню природу людської поведінки і психіки, яка є нераціональна, часто не підпорядковується законам логіки.
«Празька школа»
група українських письменників
, які після
Громадянської війни
1920-х років опинилися за кордоном, переважно у Європі, і тривалий час мали своїм культурно-організаційним центром
Прагу
«Празька школа» охоплює творчість
Юрія Липи
,
Юрія Клена
,

Олекси Стефановича
,
Оксани Лятуринської
,
Галини Мазуренко
,
Олега Ольжича
,
Олени Теліги
,
Леоніда Мосендза
,
Євгена
Маланюка
Пролепсис
анахронія, що заходить вперед, у майбутнє стосовно «теперішнього моменту»
Просвітництво
інтелектуально-філософський і культурний рух у XVIII ст., що характеризувався етико-раціональним підходом до явищ суспільного життя і людських вчинків. Просвітницька література дотримувалася певних ідейно-художніх принципів, а саме, моралізації і дидактизму. Сюжет будувався як доказ або спростування певної філософської тези. В образну систему вводилися герої-носії авторських ідей.
Р
Реалізм
ідейно-художній напрям у літературі і мистецтві ХІХ ст., який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Основоположною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-
історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості.
Ремарка

у тексті драматичного твору авторські помітки, що містять стислу характеристику обставин дії, зовнішності та поведінки дійових осіб.
Ремінісценція
один із видів творчих взаємовпливів, який полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників.
Риторика
наука про красномовство, що вивчає закони оформлення мислиннєво-мовленнєвої діяльності; виникла в Елладі, звідки поширилася на Древній Рим і сучасну Європу. Різновидами риторики є політична, релігійна, академічна, юридична, наукова.
Це є синонім ораторського мистецтва
Розповідач

особа, від імені якої в епічному творі ведеться розповідь про події та людей. Розповідач, як правило, це автор і персонаж водночас.
Він може бути також вимислений автором.
Роман
великий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин. Головними структурними елементами роману є розповідь та творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в сюжеті.
Романтизм
один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі
Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Визначальними для нього стали такі риси, як ідеалізм у філософії, історизм, апологія особистості, неприйняття буденності і звеличення «життя духу» 9найвищими
виявами його були мистецтво, релігія, філософія), культ почуттів, захоплення фольклором, інтерес до фантастики та ін.
«Русалка Дністровая» перший західноукраїнський альманах, виданий 1837р. у Будапешті учасниками літературного гуртка «Руська трійця» М. Шашкевичем,
Я. Головацьким та І. Вагилевичем.
Русальні пісні
вид календарної обрядової лірики, яка супроводжувала звичаєво- обрядові дії протягом «русального тижня», що за християнським календарем починається на Святу Трійцю, на 50 день після
Великодня.
С
Сентименталізм
напрям у європейській: літературі другої половини, XVIII – початку XIX, ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати у читача співчуття до героїв.
Символізм
одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Базувалася на сформульованому
Ш. Бодлером законі
«відповідностей», розімкнутий у безкінечний, постійно оновлюваний світ, де відбувається «активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє», їх синтез. Йдеться про сутність, непізнавану за допомогою раціоналістичних засобів, а лише доступну інтуїції, на
ірраціональній основі, що розкривається через натяк, осяяння, тобто через музику і поезію.
Синкрети зм поєднання або злиття несумісних і непорівнюваних образів мислення та поглядів.
Скоромовка
малий поетичний жанр дитячого фольклору. В її основі – дотепна гра скомпонованих важковимовних слів, ритмізованої, інколи римованої прози, призначена для тренування артикуляційного апарату дитини. Скоромовка виконує естетичну функцію, спонукає до словотворчості («В сіни Мусій сіно носив», «Надворі погода розмокропогодилася» тощо).
Сонет
ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів
(катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо. Припускають, що зародкові початки сонета губляться в поезії провансальських трубадурів, але постав він в Італії. Першими сонетами вважають твори Ф. да Барберіні й А. да Темпо. Остаточної форми йому надав, встановив чисельність рядків і порядок рим Ф. Петрарка
(1304 – 1374). Сонет проходить через всю історію європейської та світової літератури, розкриваючись у поезії П. Ронсара у Франції
(XVI ст.) та В. Шекспіра в Англії (XVII ст.).
Стиль
ідейно-художня своєрідність творчості письменника. Відома
формула Жоржа Луї Леклерка Бюффона: «Стиль –це людина».
Саме зі стилем пов’язується уявлення про цілісність художнього твору, він є втіленням єдності всіх його компонентів (образної системи, художньої мови, жанру, композиції, фабули, ритму,
інтонації тощо). Стиль зумовлюється певним змістом, а сам зумовлює форму твору. Можна говорити не тільки про
індивідуальний стиль, а й про стиль літературного напряму (течії).
Структуралізм
літературознавчий напрям, який сформувався і розвивався в 1920-
1940-х рр. ХХ ст., запозичивши із математики концепцію структури в її трьох проявах – цілісності, трансформації та саморегуляції, і перенісши їх на структуру художнього твору.
Завдання структурного аналізу художнього твору – не спроба виявити його унікальність і неповторність, ідейне навантаження, а пошук внутрішніх закономірностей його побудови, виявлення узагальнено-абстрактних ознак (наприклад, жанру), які властиві всім літературним текстам не залежно від часу написання і їх конкретного змісту. Це – намагання надати гуманітарним науками статус точних. Структуралісти використовували математичні формули, схеми, таблиці.
Сюжет
подія чи система подій, покладена в основу епічних, драматичних,
інколи ліричних творів, спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій (художньої трансформації фабули), рух характерів у художньому часі й просторі.
Сюрреалізм
авангардистська течія, котра виникла у Франції спочатку в літературі, а згодом поширилася на малярство, скульптуру, інші види мистецтва. Термін ввів франц. поет Г. Аполлінер у значенні
«новий реалізм». У 1924 р. з’являється маніфест сюрреалізму
Андре Бретона. Вважається безпосереднім продовженням дадаїзму, живився філософськими джерелами інтуїтивізму (А. Берґсон), фантанзійного мислення (В.Дільтей) та фройдизму (З. Фройд), особливу роль у творчій діяльності відводячи підсвідомому та несвідомому, реалізованому через прийоми автоматичного письма, правила випадковості, сновидіння тощо, т.зв. повсякденне чудо – незвичайне співпадіння як доказ існування іншої магічної надреальності. Завдання митця – створити новий світ мистецтва, а потім перетворити і весь світ на світ, вільний від оков раціональності. Свобода від влади розуму утверджувалася через груповий гіпнотичний транс, інтерес до окультизму, відмова від авторства.
У
Усна народна
творчість
це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.
Ф

Фабула
один із невід’ємних чинників сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних творах
Фарс
вид народного театру і літератури, в якому органічно поєднувалась гостра комедійність із життєвими реаліями
Фасилітативна
компетентність
здатність читача та викладача чи вчителя бути організатором, консультантом і партнером, жити і діяти компетентно і гуманно в літературно-мистецькому просторі, емпатійно розуміючи один одного, з безумовно позитивним ставленням і повагою поза всякими умовами один до одного, відчувати себе рівним серед рівних, узгоджувати свої дії з діями партнерів, толерантно ставитися один до одного.
Фемінізм
набір рухів та ідеологій, спрямованих на визначення, створення і захист рівних політичних, економічних і соціальних прав жінок. Це включає в себе прагнення до встановлення рівних можливостей для жінок у сфері освіти та зайнятості. Феміністка або фемініст це людина, яка є адвокатом або прихильником прав рівності жінок.
Яскраво проявився в творчості О. Кобилянської, Лесі Українки.
Фокалізація
перспектива, з якої висвітлюються розказані ситуації і події
Фольклор
усна поетична народна творчість, характерними ознаками якої є колективність творення, масовість побутування, анонімність та багатоваріантність у виконанні. Народна творчість стала компонентом української етнопедагогіки, що відобразилося в текстах українського дитячого фольклору.
Формування
літературознавчих
понять
цілеспрямований розвиток узагальнених знань, пов’язаних з осмисленням літературних фактів і явищ, літературного процесу загалом. Основні етапи: початковий, аналітичний, синтетичний.
Футуризм
напрям авангардизму XX ст. Виник в Італії 1909 як альтернатива кубізмові. Як відгалуження модернізму він протиставився йому неприйняттям вічних цінностей, захоплювався акцентуванням
«грубих» речей, екстраполюванням сучасного в майбутнє, позбавлене «вантажу» будь-яких традицій, нібито зайвих при розбудові ні на що не схожої культури за останнім словом науки і техніки.
Х
Художнє пізнання
складний процес осягнення змісту і значення художнього твору, внаслідок чого у читача формується адекватне уявлення про мистецтво слова, людину і суспільство, накопичується досвід життєдіяльності й відбуваються особистісні зрушення в психічному розвитку.
Ш
Шкільна драма
жанр драматичної літератури, який творили в Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. викладачі та студенти тогочасних шкіл та колегіумів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал