Міністерство освіти І науки україни полтавський комерційний технікум цикл оргтехнічних дисциплін методичний посібник по виконанню контрольної роботи з дисципліни «Економіка торгівлі»



Сторінка4/8
Дата конвертації01.01.2017
Розмір1.26 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8

В основі погодинної оплати праці лежить принцип залежності величини заробітної плати від кількості відпрацьованого часу. Однак у силу того, що праця може бути простим і складним, необхідно нормування праці, з допомогою тарифної ставки (показник рівня оплати праці в годину) і тарифної сітки (шкала, визначальна диференціацію тарифної частини заробітної плати залежно від кваліфікації).

Заробітна плата працівника при простій почасовій системі визначається як оплата праці по твердій ставці за пророблена час у даному періоді. При почасово-преміальної системи передбачаються додаткові виплати до основною ставкою заробітної плати у вигляді премії. Погодинна оплата з контрольованої виробленням передбачає зміну тарифної ставки, її зменшення або збільшення в залежності від норм виробітку, трудової дисципліни, торгово-технологічних факторів.



Відрядна система являє собою оплату в залежності від обсягу робіт за встановленими розцінками.

Відрядна оплата праці в Залежно від способу обліку виручки та заохочення має такі системи: пряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, комісійну.

При прямій відрядній системі заробітна плата працівника оплачується за незмінною розцінкою. Загальний заробіток працівника визначається шляхом множення відрядної розцінки на суму або кількість реалізованих товарів. Плюсом системи є особиста зацікавленість окремого працівника, мінусом те, що не зацікавлює працівника в підвищенні ефективності роботи всього підприємства.

При відрядно-преміальною системі працівник понад заробітків за відрядними розцінками отримує премію.

Премія зазвичай встановлюється за досягнення певних показників. Ці показники повинні бути доведені до кожного виконавця. Важливо простежити, щоб знову прийняті робітники були проінформовані про це. Крім того, повинен бути встановлений розмір премії за виконання чи перевиконання показників

При відрядно-прогресивній системі праця робітника в межах встановленого планового завдання оплачується за прямими відрядними розцінками, а при його перевиконанні - за підвищеними розцінками.

Акордна система оплати праці - це оплата на основі договору, який встановлює загальну суму заробітку за певний обсяг, термін та якість виконаних робіт.

Кожна з цих систем може бути індивідуальною або колективною. Колективна (бригадна) оплата праці за відрядними розцінками - це оплата за колективно виконану роботу. Колективна (бригадна) відрядна оплата найбільш ефективна в магазинах (Відділах, секціях) з чисельністю не менше шести осіб, з відносно постійним потоком покупців і стійким асортиментом.


10.Обґрунтувати визначення купівельних фондів населення, ємності ринку, методика розрахунку цих показників, та їх вплив на роздрібний товарообіг.

Купівельні фонди населення - частина грошових доходів населення, призначена для купівлі товарів і характеризує загальний обсяг його платоспроможного попиту на товари народного споживання.

Визначення купівельного фонду в цілому по країні зводиться до розрахунків всієї суми грошових доходів населення та виключенню з неї оплати послуг, обов'язкових платежів, внесків, приросту вкладів і придбання цінних паперів, валюти, витрат на купівлю житлових приміщень.


Купівельні фонди=Грошові доходи -Нетоварні витрати

Розрахований таким чином купівельний фонд визначає необхідний обсяг продажу товарів населенню в грошовому вираженні. До цієї величини додається оборот з продажу товарів організаціям і установам у порядку дрібнооптової торгівлі і в результаті визначається необхідний обсяг товарообігу.

Грошові доходи і витрати населення можна розділити на два види:

- оборот грошей між населенням і державними, кооперативними, комерційними, громадськими організаціями та підприємствами;

- оборот грошей між окремими групами населення.

При першому виді обороту перевищення доходів над витратами або витрат над доходами означає збільшення або зменшення залишку грошей у населення; при другому - лише переміщення грошей від одних груп населення до дру гим, що не змінює їх маси, що знаходиться в обраще нии. У цілому по країні це переміщення не впливає на загальний обсяг купівельного фонду населення. При розрахунку ж купівельних фондів по окремих регіонах не можна не враховувати переміщення грошей за групами населення і окремим адміністративним одиницям.

Нетоварні витрати розраховуються на підставі прогнозних даних розвитку галузей сфери обслуговування населення, прогнозів фінансових органів. Наприклад, величина оплати житлово-комунальних послуг визначається виходячи з житлової площі, обсягу комунальних послуг, середніх ставок квартплати і прогнозованих тарифів по комунальних послугах. Витрати на культурно-побутове обслуговування розраховуються виходячи з розгалуженої мережі видовищних підприємств, їх валового збору, обсягу побутових послуг.

Для ув'язки сукупного попиту на товари народного споживання з товарними ресурсами поряд з прогнозуванням купівельних фондів визначається можливий обсяг продажів товарів.

Всі предмети народного споживання відносять до товарних ресурсів. Джерелами товарних ресурсів є продукція легкої, харчової та інших галузей промисловості, сільського господарства, надходження товарів по імпорту. Величина товарних ресурсів визначається виходячи з потреб у товарі та можливості їх задоволення. Потреба в товарах служить базою для складання замовлення на їх виробництво.

Загальна потреба товарів розраховується на основі наступних елементів:

необхідний обсяг продажів товарів (необхідний обсяг роздрібного товарообігу, визначеного на основі купівельного фонду);

передбачувана реалізація товарів організаціям і установам;

необхідний приріст або зниження товарних запа сов до нормативів;

відшкодування втрат товарів у межах природного убутку;

очікувані втрати від уцінки товарів застарілих фасонів і моделей, а також товарів, які втратили первона чільного якість.
ЗАДАЧА

Спрогнозуйте необхідну суму валового доходу, який необхідний для забезпечення фінансування господарських завдань підприємства.



    1. Податок на добавлену вартість (в %) - 20,0.

    2. Витрати обігу (в тис. грн.) - 3816,0.

    3. Податок на прибуток (в %) - 30,0.

    4. Фонд розвитку підприємства (в тис. грн.) - 2346,0.

    5. Фонд соціального розвитку (в тис. грн.) - 547,5.

РІШЕННЯ

Для того, щоб спрогнозувати необхідну суму валового доходу необхідно:



  1. Знаходимо суиу коштів необхідна для покриття мінімальних витрат

3816+2346+547,5 = 6709,5 тис. грн..

  1. Знаходимо суму коштів, яка залишається після сплати ПНП

2346+547,5 = 2893,5 тис. грн..

  1. Податок на прибуток

2893,5 х 30% /100% = 868,05 тис. грн..

  1. Прибуток підприємства

2893,5+868,05 = 3761,6 тис. грн..

  1. Сума валового доходу

3761,6+3816= 7577,6 тис. грн..

11.Обґрунтувати позикові засоби підприємства: сутність, принципи та функції. Кредитні заклади. Банківська система України, види банків.

Банківська система в Україні започаткована 20 березня 1991 року з прийняттям Закону України "Про банки та банківську діяльність", який став законодавчою основою створення Національного банку України (НБУ). Національний банк України – юридично і фактично центральний банк держави. Цим Законом були закладені основи класичної дворівневої банківської системи України.

За останні дев’ять років в Україні проведена конкретна практична робота щодо створення національної грошової кредитно-дебетової системи:


  • впроваджена дворівнева банківська система;

  • введена в обіг національна грошова одиниця;

  • побудована національна база для емісії паперових грошей і карбування монет;

  • запроваджена система електронних рахунків;

  • удосконалена система бухгалтерського обліку на основі міжнародних стандартів;

  • створено національну біржу тощо.

Але банківська система України на сучасному етапі ще не є ефективною. Велика кількість банків є прихованими банкрутами. Вони функціонують у нестабільному інфляційному середовищі з нерозвиненим податковим і фінансовим законодавством.

Банківська система України сьогодні має високу вартість фінансового посередництва, спостерігається відсутність національної мотивації для збереження коштів і розміщення кредитів, ускладненість питань діяльності небанківських комерційних посередників тощо. Складними для реалізації залишаються питання, що стосуються банківської таємниці.

Тобто існує безліч проблем, які найближчим часом необхідно розв’язати у межах сучасних інформаційних технологій розвитку банківської системи України з метою:


  • покращання залучення заощаджень населення України і сприяння росту національної економіки;

  • удосконалення розвитку фінансових механізмів;

  • підвищення ефективності розподілу грошових ресурсів між українськими підприємствами;

  • здійснення контролю за фінансовим станом підприємства на національному ринку під наглядом банків;

  • автоматизації проблеми неплатежів та розробки інструментарію її подолання;

  • вдосконалення і підвищення ефективності платіжної системи на національному та міжнародному рівнях.

Потрібно створити фінансову інфраструктуру, яка буде базуватися на сучасних інформаційних технологіях, національній правовій системі, системі банківського аудиту тощо.

Національний банк України – гарант стабільної урядової грошової політики

Відомо, що НБУ є юридичною особою з державною формою власності, його статутний фонд формується винятково на основі засобів держави. Розмір фонду затверджується рішенням Верховної Ради України, а статут – Президією Верховної Ради. Незалежність НБУ означає, що йому надається можливість досягати мети монетарної політики без втручання інших організацій. Засади незалежності не виключають того, що НБУ періодично звітує перед Верховною Радою України про свою діяльність. Остання призначає Правління НБУ, регулярно розглядає звіти та аудиторські висновки про діяльність НБУ.



У систему НБУ входить:

  • центральний апарат,

  • регіональні управління,

  • розрахункові палати,

  • центральне сховище,

  • спеціалізовані підприємства,

  • банківські вищі та середні навчальні заклади,

  • інші організації, які необхідні для успішної діяльності банку.

Керує НБУ Правління банку. Правління НБУ приймає нормативні постанови, що є обов’язковими для виконання всіма структурами державної влади, а також юридичними та фізичними особами на території України.

Визначимо основні функції НБУ:



  • визначення та здійснення єдиної державної грошово-кредитної політики;

  • здійснення емісії валюти України та організація її обертання;

  • кредитування комерційних банків, організація системи рефінансування;

  • встановлення правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку та звітності;

  • визначення системи, порядку і форми розрахунків;

  • проведення державної реєстрації банків і кредитних установ та ліцензування банківських операцій;

  • здійснення всіх необхідних видів банківських операцій;

  • розробка прогнозу платіжного балансу України, укладання звітного платіжного балансу України;

  • проведення валютного регулювання, визначення порядку здійснення розрахунків з іноземними державами, організація і здійснення валютного контролю;

  • забезпечення накопичення, зберігання і проведення операцій із золотовалютними запасами і резервами;

  • здійснення банківського нагляду за діяльністю банків і кредитних установ;

  • аналіз та прогнозування стану грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин;

  • організація інкасації і перевезення грошових знаків та інших коштовностей;

  • реалізація державної політики з питань захисту державних секретів у системі НБУ;

  • підготовка кадрів для банківської системи України тощо.

НБУ може використовувати спеціальні засоби, що за технологією поділяються на прямі і непрямі.

До прямих засобів належать обмеження на розмір відсоткових ставок, колективні та індивідуальні кредитні межі, резервні вимоги.

Непрямі засоби побічно впливають на функціонування всієї банківської системи. Ось деякі з них – операції на ринку, договори про викуп цінних паперів, вільні кредитні аукціони, переговори і попередження тощо.

Вважається, що основними інструментами і методами грошово-кредитної політики НБУ є:



  • визначення меж відсоткових ставок за кредитами і депозитами НБУ;

  • визначення норм обов’язкових резервів, що депонуються в НБУ;

  • операції на відкритому ринку;

  • встановлення для банків і фінансово-кредитних установ прямих кількісних обмежень;

  • рефінансування банків і надання кредитів уряду України;

  • регулювання об’єму грошової маси в обігу;

  • валютне регулювання.

Універсальні і спеціалізовані банки України

Відомо, що універсальні і спеціалізовані або комерційні банки є базовою ланкою дворівневої банківської системи України. Їх головна характерна особливість – відсутність права емісії банкнот. Універсальні банки здійснюють усі види банківських операцій, а спеціалізовані мають обмежені функції і здійснюють один або декілька видів банківських послуг.



Комерційний банк – це сучасна фінансова організація, що займається широким спектром послуг кредитного, страхового і платіжного напрямів та виконує різноманітні фінансові операції щодо будь-якого економічного об’єкта.

Вважається, що питаннями діяльності українських комерційних банків є: прийом заощаджень та інших коштів; надання кредитів; здійснення інвестицій; переміщення коштів тощо.

Але комерційним банкам забороняється діяльність у сферах матеріального виробництва і торгівлі та у всіх видах страхування.

Сучасну систему комерційних банків в Україні інколи умовно поділяють на три групи:


  • системні банки;

  • нові комерційні банки;

  • банки з 100% іноземного капіталу.

Перша група складається з колишніх державних спеціалізованих банків:

  • "Промінвестбанк",

  • "Ощадбанк",

  • "Приватбанк",

  • "Укрсоцбанк".

12.Розкрити сутність валових доходів в торгівлі. Аналіз валових доходів, розрахунок, чинників впливаючих на доходи.

Реалізація товарів торговим підприємством здійснюється переважно за вільними роздрібними цінами. Однак цінову політику на ринку значною мірою обумовлюють виробники чи зарубіжні постачальники, вибираючи ту чи іншу стратегію. А тому кожному торговому підприємству потрібно враховувати цінову політику виробників товарів. Разом із цим, роздрібні торгові підприємства здійснюють продаж товарів, встановлюють кінцеві роздрібні ціни відповідно до кон'юнктури ринку, виходячи з відпускної ціни підприємства-виробника і торгової надбавки.

Різниця між товарооборотом за цінами ринку (роздрібними й оптовими) і товарооборотом за цінами їх закупівлі, взятих без ПДВ і акцизного збору, являє собою дохід від торгової діяльності чи суму торгових (оптових) надбавок.

Торгова надбавка визначається торговим підприємством, виходячи з кон'юнктури ринку. В торгову надбавку включають витрати обігу, в тому числі транспортні й інші розходи роздрібних торгових організацій і підприємств, а також ПДВ.

Дохід від торгової діяльності використовується підприємством для відшкодування витрат й інших затрат, пов'язаних зі здійсненням його господарської діяльності та створенням прибутку від реалізації. Таким чином підприємство забезпечує самоокупність поточної господарської діяльності й створює умови для самофінансування в майбутньому періоді.

Органи виконавчої влади на місцях можуть регулювати розміри торгових надбавок шляхом встановлення їх граничного розміру, граничного рівня рентабельності, а також іншими методами. Іноді можуть самостійно встановлювати розміри торгових надбавок. Торгові підприємства мають право встановлювати на деякі товари надбавку нижчу чи на рівні її граничної величини і при потребі вона може підлягати розподілу між оптовою і роздрібною ланкою на договірних засадах.

Часто при визначенні торгової надбавки використовують затратний підхід до розрахунку її величини. її визначають у відсотках до товарообороту шляхом сумування рівня затрат і заданого показника рентабельності. Сьогодні цей метод визначення величини надбавки використовується торговими підприємствами для товарів, на ринку яких відсутня конкуренція.

Широко застосовують торгові підприємства розрахунки оптимальних рівнів оптових і роздрібних торгових надбавок з урахуванням покриття витрат обігу, сплати податків, формування необхідних для подальшого розвитку прибутків.

Окремо виділяють доходи з нереалізаційних операцій. Це доходи з операцій, які не належать до основної діяльності підприємства і безпосередньо не пов'язані з реалізацією товарів, продажем основних засобів чи іншого майна підприємства.

До доходів від позареалізаційних операцій підприємств і організацій відносять доходи від здавання майна в оренду, доходи (дивіденди, відсотки) з цінних паперів (акцій, облігацій), присудження штрафів, пені, неустойки, інших санкцій, суми страхових відшкодувань від страхових компаній у випадку поступлення платежів і перевищення отриманих страхових відшкодувань над страховим внеском, прибутки минулих років, виявлені у звітному році.

Доходи, які отримує торгове підприємство, характеризуються абсолютними, структурними та відносними показниками.

Абсолютний розмір доходів відображає загальну суму доходів, отриманих торговим підприємством загалом та від окремих видів діяльності в грошовій формі.

Склад доходів характеризується питомою вагою доходів за окремими напрямами діяльності в їх загальному обсязі. Цей показник дозволяє визначити найбільш доходні види діяльності підприємства та встановити пріоритети їх подальшого розвитку.

Валовий дохід торгового підприємства від реалізації товарів характеризується сумою та рівнем.

Рівень доходів відображає частину ціни торговельної послуги в ціні товару і розраховується як відношення: в роздрібі—валового доходу роздрібу до роздрібного товарообороту, помноженого на 100; в опті— валового доходу опту до оптового товарообороту; в підприємствах громадського харчування—валового доходу громадського харчування до валового обороту громадського харчування.

Доходи від інших видів діяльності підприємств також можна характеризувати не тільки абсолютними, але й відносними показниками.

Загальним підходом до їх формування є оцінка обсягу доходу, отриманого від певної діяльності на одиницю показника, що оцінює їх обсяг у грошовому чи натуральному вимірі.

Розглядаючи доходи торгового підприємства в системі показників його економічного розвитку, слід зазначити, що це найважливіший фінансовий показник, який є джерелом покриття поточних витрат, сплати ПДВ та формування прибутку підприємства. Від його розміру залежить оплата праці, формування чисельності та складу працівників, податкова політика, можливість розвитку матеріально-технічної бази, фінансування відтворювальних процесів, виплати дивідендів тощо.

Доходи характеризують за місцем їх формування: доходи від торговельної діяльності, доходи від виробничої діяльності, доходи від посередницьких операцій, доходи від інвестиційної діяльності, доходи від іншої діяльності. Разом вони складають сукупний брутто-дохід підприємства, з якого визначається ПДВ. Потім визначають дохід підприємства за мінусом ПДВ. Це буде нетто-дохід. З нього покривають витрати обігу, поточні витрати на інші види діяльності і визначають прибуток.

Рівень валового доходу як економічний показник характеризує залежність доходів від обсягу товарообороту та його структури, кількості ланок товаропросування, форми організації торговельного обслуговування.

Розмір доходів торговельного підприємства, який отримується від різних видів діяльності, є функцією від обсягу проведення відповідних операцій (торговельних, виробничих, посередницьких) та рівня цін, які встановлюються на них. Обґрунтування цін на товари, роботи, послуги підприємства є визначальним рішенням, від якого залежить успіх усієї комерційної діяльності підприємства, ефективність його функціонування.

Практична реалізація самостійності підприємства з питань встановлення цін на товари (продукцію, роботи, послуги), які реалізуються, передбачає розробку його цінової політики, яка являє собою систему рішень підприємства, пов'язаних із визначенням рівня цін.

Розробка цінової політики підприємства покликана забезпечити умови досягнення його стратегічних цілей і завдань та окреслити принципи ціноутворення, методи визначення базового рівня цін, умови і розміри їх диференціації та коригування. Підприємство, враховуючи специфіку свого положення на ринку, може реалізувати різні цінові стратегії.

Виходячи з принципів, покладених в основу ціноутворення, розрізняють стратегії, які групуються на:

—збуті, які полягають в орієнтації на збільшення обсягів реалізації та максимізації своєї частки ринку у боротьбі з конкурентами;

—прибутку, які полягають в орієнтації на отримання підприємством цільової норми та маси прибутку з кожної одиниці товарів, що реалізуються;

—ринкової ситуації, яка склалася. Вони полягають у визначенні рівня ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, що склалася.

З позиції активності та ініціативи підприємства з питань ціноутворення прийнято розрізняти активну та пасивну стратегію ціноутворення. Активну стратегію ціноутворення здійснюють підприємства, які більш або менш автономно встановлюють ціни на свою продукцію, орієнтуючись на ринкові умови реалізації. Пасивна стратегія цін характеризується пасивністю підприємства при встановленні цін, їх орієнтацією, перш за все, на дії конкурентів. Застосовуючи активну стратегію ціноутворення, підприємство може реалізувати різні тенденції щодо рівня цін та їх руху в часі.




ЗАДАЧА

  1. План надходження товарів в першому кварталі по кожні групі і в магазині в цілому.

В магазині встановлені наступні показники на І квартал:

Групи товарів

Товарооб. На І кв. тис.грн.

Товарні запаси на І/І

тис.грн.


Запаси товарів І/ІУ

Сума

тис.грн.


Норма,

дні


1. Швейні вироби

900

530

295

50

2. Тканини

360

295

231

70

3. Трикотаж

405

190

94,5

45

Всього:

1665,0

1015,0

620,5

х


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал