Міністерство освіти І науки україни полтавський комерційний технікум цикл оргтехнічних дисциплін методичний посібник по виконанню контрольної роботи з дисципліни «Економіка торгівлі»



Сторінка1/8
Дата конвертації01.01.2017
Розмір1.26 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6   7   8
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ТЕХНІКУМ

Цикл оргтехнічних дисциплін

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

по виконанню контрольної роботи

з дисципліни «Економіка торгівлі»
IV курс VIІI семестр

Заочна форма навчання

На базі ПТУ

Спеціальність 076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність»

Галузь знань 07 «Управління та адміністрування»

163.jpg

Полтава, 2016

Методичний посібник по виконанню контрольної роботи з дисципліни «Економіка торгівлі»

IV курс, VIІI семестр заочна форма навчання на базі ПТУ

спеціальність: 076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність»

галузь знань: 07 «Управління та адміністрування»
Укладач : Лугова М. В. – викладач дисципліни «Економіка торгівлі», «Фінансова діяльність», «Бухгалтерський облік»

Рецензент: Олійник Т.М. – викладач економічних дисциплін вищої категорії, магістр Аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії


Розглянуто та затверджено

на засіданні циклової комісії

оргтехнічних дисциплін

Протокол № ______

від “___ “ _______20____р.

Голова циклової комісії :

______________ Олійник В. О.




Загальні методичні вказівки

Однією з провідних дисциплін для студентів спеціальності 5.03051001 «Товарознавство та комерційна діяльність» є курс «Економіка торгівлі», який присвячений формуванню в студентів сучасного економічного мислення, глибокого комплексного розуміння проблем управління фінансово-господарською діяльністю торговельного підприємства та опанування навичками їх практичного розв’язання.

У результаті вивчення курсу студенти повинні набути глибокі теоретичні знання з питань економічного механізму, стратегії та тактики діяльності торгових підприємств у сучасних умовах господарювання:

  • опанувати методику розробки та реалізації завдань управління господарсько-фінансовою діяльністю торгового підприємства, аналізу та планування окремих показників діяльності підприємства та його діяльності в цілому;

  • оволодіти навичками творчого, критичного погляду на діючий економічний механізм торговельного підприємства та розробки обґрунтованих пропозицій щодо його удосконалення.

Дисципліна «Економіка торгівлі» має велике значення у формуванні майбутнього фахівця. Тому велика увага приділяється рівню знань, який покажуть студенти в контрольній роботі. До кожної теми література дається скорочено, тобто вказується порядковий номер за списком.

Працювати над кожною темою курсу рекомендовано в такій послідовності:

  • прочитати програму і методичні вказівки до теми

  • вивчити літературу і скласти конспект

  • відповісти на питання для самоперевірки з теми.

  • виконати контрольну роботу.

Обсяг контрольної роботи повинен складати до 20 сторінок учнівського зошита. Якість контрольної роботи оцінюється за правильністю розв’язання задач і відповідей на теоретичні питання.

Вимоги до контрольної роботи:

  1. Контрольна робота виконується в учнівському зошиті, сторінки якого нумеруються.

  2. Умова контрольної роботи переписується.

  3. Спочатку треба написати відповіді на теоретичні питання, а потім, розв’язувати задачі.

  4. Якщо за змістом задачі вимагається складання документів, то їх потрібно підшити або вклеїти в зошиті.

  5. У кінці контрольної роботи наводиться список використаної літератури, дата виконання і підпис студента - заочника.


1.Бізнес - план, характеристика, послідовність розробки, значення в період ринкових відносин

Бізнес-план - це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою менеджерів.

У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні й слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.

Бізнес-план дає можливість визначити життєздатність фірми за умов конкуренції, прогнозує процеси розвитку виробництва, конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод, є чинником, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їхніх пошуках вкладання коштів у розвиток виробництва.

У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві найважливіші функції:


  • зовнішню - ознайомити різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;

  • внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) - опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту.

Таким чином, в умовах ринкової системи господарювання бізнес-план - це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту.

Ступінь деталізації бізнес-плану залежить від характеристики фірми незалежно від того, належить вона до сфери послуг чи до виробничої сфери. Специфіка бізнес-плану полягає в тому, що це комплексний документ, який відображає всі основні аспекти підприємницького проекту.

В ньому розглядається широке коло проблем, на які може натрапити підприємець і визначаються способи їх розв'язання. Водночас слід зазначити, що принципи управління за допомогою бізнес-плану передбачають необхідність урахування в процесі розробки конкретного бізнес-плану багатьох специфічних для даного підприємницького проекту факторів. Відтак з'являється можливість класифікувати бізнес-плани за певними ознаками:


  • за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо);

  • за масштабами бізнесу (великий, середній, малий);

  • за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення).

У межах кожної класифікаційної ознаки можна виокремлювати й розробляти: а) повний бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту (для потенційних партнерів та інвесторів); б) бізнес-план фірми (для ради директорів або зборів акціонерів): в) бізнес-план структурного підрозділу (для вищого керівництва фірми). Можуть також складатися спеціальні (скорочені) бізнес-плани для певного кола заінтересованих осіб, а також бізнес-плани розвитку конкретного регіону для органів із бюджетними повноваженнями.

Опрацювання бізнес-плану для заснування нового бізнесу починається з розробки концепції, тобто тих принципових рішень, які закладаються в його основу. У межах роботи над концепцією майбутнього бізнесу:



  • здійснюється пошук підприємницької ідеї;

  • вибирається сфера діяльності;

  • обґрунтовується доцільна форма організації бізнесу;

  • приймається рішення щодо способу започаткування бізнесу.

Наявність концепції власної справи ставить перед підприємцем велику кількість цілком конкретних запитань. Чим його бізнес відрізнятиметься від бізнесу конкурентів? Що сприятиме або заважатиме його становленню та розвитку? На які конкурентні переваги слід орієнтуватися? Якими мають бути програма дій та пріоритети діяльності майбутнього бізнесу? Отримати відповіді на них - це завдання підготовчої стадії розробки бізнес-плану.

Більшість підприємців опрацьовують бізнес-плани для залучення інвесторів до фінансування свого проекту. Найскладнішою TJ найбільш повною щодо висвітлення питань є процедура розробки бізнес-плану для виробничої діяльності. Тому далі розглядатимемо структуру, зміст та методику розробки бізнес-плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність (дод. 3), у структур якого, як правило, виділяють такі складові.

1. Титульний аркуш.

2. Зміст бізнес-плану.

3. Резюме.

4. Галузь, фірма та її продукція (послуги).

4.1. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі.

4.2. Опис продукту (послуги) фірми.

4.3. Патенти, товарні знаки, інші права власності.

4.4. Стратегія зростання фірми.

5. Дослідження ринку.

5.1. Загальна характеристика ринку продукту.

5.2. Цільовий ринок бізнесу.

5.3. Місцезнаходження фірми.

5.4. Оцінка впливу зовнішніх чинників.

6. Маркетинг-план.

6.1. Стратегія маркетингу.

6.2. Передбачувані обсяги продажу.

7. Виробничий план.

7.1. Основні виробничі операції.

7.2. Машини й устаткування.

7.3. Сировина, матеріали та комплектуючі вироби.

7.4. Виробничі й невиробничі приміщення.

8. Організаційний план.

8.1. Форма організації бізнесу.

8.2. Потреба в персоналі.

8.3. Власники бізнесу й команда менеджерів.

8.4. Організаційна схема управління.

8.5. Кадрова політика та стратегія.

9. Оцінка ризиків.

9.1. Типи можливих ризиків.

9.2. Способи реагування на загрози для бізнесу.

10. Фінансовий план.

10.1. Прибутки і збитки.

10.2. План руху готівки.

10.3. Плановий баланс.

10.4. Фінансові коефіцієнти.

11. Додатки.

Зазначена структура є лише приблизною схемою бізнес-плану. Конкретний бізнес-план може бути і не таким докладним. Але тут указані ті основні розділи, які необхідно включити до бізнес-плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність.

2.Розкрити сутність валових витрат в цілому по підприємству і окремим видам витрат

До валових витрат суб'єктів підприємницької діяльності належать насамперед усі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (придбання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, оплата праці робітників і службовців, відрахування у загальнодержавні цільові фонди, витрати на відрядження, орендна плата, позареалізаційні витрати, пов'язані з відвантаженням та транспортуванням продукції, інші витрати, які пов'язані з виробництвом та реалізацією (продажем) продукції, і крім амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів і нематеріальних активів).

Причому всі вказані витрати відносять до валових витрат незалежно від того, чи списані вони на затрати виробництва. Так, вартість придбаних промисловим підприємством сировини і матеріалів, наприклад у III кварталі 2001 p., які не використані на виробництво продукції поточного кварталу, відносять до валових витрат даного кварталу. При цьому закон передбачає збільшення валових витрат на суму зменшення за звітний період балансової вартості покупної сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів на складах, у незавершеному виробництві і в залишках готової продукції. Тим самим враховуються витрати перелічених матеріальних ресурсів, які здійснені за рахунок залишку на початок звітного періоду. І навпаки, якщо за звітний період наявне зростання балансової вартості перелічених матеріальних ресурсів, то на відповідну суму валові витрати зменшуються. Це, зокрема, перешкоджає створенню під кінець звітного періоду завищених запасів матеріальних ресурсів понад нормальні потреби виробництва.

Кожне підприємство у процесі своєї діяльності несе безліч витрат за рахунок інших, ніж собівартість продукції, джерел фінансування (прибуток, цільові фонди, кошти спеціального призначення, позичені кошти). Значна частина цих витрат включається до складу валових витрат. Серед них для більшості підприємств найважливіше значення мають такі витрати.

Заохочувальні витрати на оплату праці, які встановлюються за згодою власників підприємства і працівниками у грошовій або в будь-якій іншій формі. До них належать виплата винагороду підсумками роботи за рік, матеріальна допомога, вартість путівок на відпочинок, лікування, інші подібні витрати, якщо вони передбачені колективним або трудовим договором.

Витрати на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури. Це витрати на утримання та експлуатацію житлового фонду, що перебуває на балансі підприємства (якщо є рішення про передання його на утримання місцевих рад), дитячих дошкільних закладів, об'єктів охорони здоров'я, клубів і будинків культури тощо; якщо ці заклади ведуть комерційну діяльність, то витрати підприємств на їх утримання до складу валових не входять. Не входять до них також капітальні витрати підприємств на будівництво нових об'єктів соціальної інфраструктури

Витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів у розмірі до 5 відсотків їхньої балансової вартості у вигляді витрат на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, технічне переоснащення.

Витрати за операціями з борговими зобов'язаннями й валютними цінностями. До цієї групи витрат належать:

· витрати, пов'язані зі сплатою процентів за кредити;

· купівля облігацій, ощадних сертифікатів, емітованих іншими фізичними особами;

· виплата емітентом облігацій, ощадних сертифікатів, процентів за ними й номінальної вартості цих боргових зобов'язань при їх погашенні;

· від'ємні курсові різниці, які виникають внаслідок коливання курсу національної валюти, на залишок іноземної валюти на кінець звітного періоду;

· балансова вартість проданої за гривні іноземної валюти.

Витрати на благодійні цілі. Кожне підприємство має право вносити кошти або майно на безповоротній основі на користь благодійних фондів, установ, закладів (неприбуткових) для провадження благодійної, оздоровчої, освітньої, наукової, спортивної та іншої діяльності. Ці витрати у розмірі, що не перевищує 4 відсотків від суми прибутку, яка підлягає оподаткуванню, відносять до валових витрат підприємства.

Суми безнадійної дебіторської заборгованості та заборгованості, на яку минув строк позовної давності. До складу валових витрат списана безнадійна заборгованість входить у разі, якщо підприємством ужито заходів для стягнення такої заборгованості, але вони не принесли позитивних результатів.

Суми сплачених (або нарахованих) податків, зборів, обов'язкових платежів. До валових витрат відносять усі податки і збори, обов'язкові платежі, які встановлені чинним податковим законодавством, за винятком податку на прибуток, на дивіденди, а також податку на додану вартість, який сплачується підприємством через ціну товарів і послуг, які воно придбаває для виробничого та невиробничого використання.

Низка витрат, які здійснює підприємство в процесі фінансово-господарської діяльності, до складу валових витрат не відноситься (і, отже, вони не впливають на оподаткування прибутку). До таких витрат належать:

· придбання та будівництво основних засобів;

· витрати на поточний, капітальний ремонт основних засобів, їх реконструкцію, технічне переоснащення у розмірах, що перевищують 5 відсотків їх балансової вартості на початок року;

· витрати на прямі інвестиції у вигляді внесення коштів або майна з метою придбання корпоративних прав, емітованих іншою юридичною особою;

· витрати на утримання органів управління, яким підпорядковані підприємства — платники податку на прибуток;

· збитки, понесені в результаті реалізації товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам за зниженими цінами (за цінами, які нижчі від звичайних). Пов'язані юридичні і фізичні особи — це організації або фізичні особи, які здійснюють контроль над підприємством або, навпаки, контролюються даним підприємством, посадові особи підприємства, які уповноважені ним здійснювати юридичні дії від імені підприємства, члени їхніх сімей;

· оплата штрафів, пені, неустойок за порушення податкового законодавства, інші фінансові санкції, в тому числі штрафи за порушення господарських договорів;

· деякі інші витрати підприємств, установлені законодавством


ЗАДАЧА

Проаналізуйте товароборотність по підприємству на основі даних:

1) Очікуваний товарообіг на рік 29500 тис. грн.

2) Товарні запаси склали тис. грн.:



  • на 01.02 — 5180

  • на 01.04.- 5200

  • на 01.07.— 5260

  • на 01.10.- 5060

  • на 01.01. - 4980.

3) Норматив товарних запасів і товарооборотністі 54 дні.

4) Зробіть висновки, в яких визначте, як вплинули на обертання об'єм товарообігу і середній товарний запас. Розробіть заходи по прискоренню товарооборотністі.



РІШЕННЯ

1.Знаходимо одноденний товарообіг 29500/360=81,9 тис.грн

2.Сума товарних запасів на кінець року 81,9 х 54 =4422,6 тис.грн

3.Знаходимо товарооборот в днях

((5180+5200+5260+5060+4980)/5) / 81,9 = 62,7 або 63 дні, це значить, що товарних запасів вистачить на 63 дні.

4. Знаходимо відхилення в днях 63-54 = 9 днів

в сумі 9 х 81,9 = 737,1 тис.грн.

Висновок: отже, як показують розрахунки швидкість реалізації середніх товарних запасів складає 63 дні.

Фактичні товарні запаси вищі встановленого нормативу на 9 дні. Це значить, що норматив товарних запасів по підприємству було занижено.

Для прискорення товарооборотності та уникнення замороження коштів витрачених на товарні запаси підприємству необхідно звернути увагу на умови роботи із постачальниками, поставку товарів, відпускні ціни на товари, націнку, смаки споживачів.

3.Розкрити сутність і принципи податкової політики.

Податкова політика - це система відносин, які складаються між платником податку і державою, а також стратегія їх дій у різних умовах господарювання та економічних системах.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері акумулювання і використання податків. Податкова політика держави разом з бюджетною політикою складає фіскальну політику держави.

Податкова політика – одна з найважливіших основ макроекономічної політики будь-якої країни, оскільки має здатність впливати на сукупний попит.

Надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб'єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з іншого - забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі нормативно-правових актів із питань оподаткування, які розробляються, та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Таким чином, податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів у взаємозв'язку і взаємодії з платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою, і критерієм її ефективності. Податкова політика, яка проводиться у державі і формується відповідними державними структурами, на практиці виявляється у податковій системі країни.

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб'єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми.

Якщо розглядати податкову політику на макроекономічному рівні, то вона є системою відносин між державою і платниками податків та інших обов'язкових платежів, які складаються при отриманні та розподілі їх у державі.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати функції, які виконують податки, а саме:

- фіскальна функція;

- розподільча функція;

- соціальна.

Охарактеризуємо вище зазначенні функції:

Головною функцією є фіскальна. Ефективність її залежить від того, наскільки гнучкою вона може бути залежно від конкретної ситуації та стану розвитку економіки держави. Основна вимога при виконанні фіскальної функції - повнота збору податків згідно зі строками, визначеними чинним законодавством. У деяких випадках з метою розвитку якогось напряму діяльності, тимчасової підтримки виробництва деяких товарів та виробів або вітчизняного виробника продовольчих товарів держава може надати податковий кредит або встановити інші строки сплати податків. Якщо ці акції проводяться на підставі економічно обґрунтованих розрахунків, то в майбутньому це дозволить отримати економічний ефект і збільшити надходження податків до бюджету.

Сутність іншої функції - розподільчої - полягає у встановленні справедливості при стягненні податків. Тобто потрібно підходити до платників податків з урахуванням умов їх діяльності. Це стосується як фізичних і юридичних осіб, так і регіонів у цілому. При визначенні регіональної податкової політики особливої уваги потребує структура виробництва регіону, найбільша питома вага виготовлення певної продукції з точки зору розмірів сплати податків. Наприклад, найбільші податки повинні сплачувати ті регіони, де монопольно виробляється високоприбуткова продукція (горілчане та тютюнове виробництво), і найменші - де випускаються товари першої необхідності або продовольчі. Розвиток промислового виробництва також сприяє збільшенню загальної суми отриманих податків у цілому по регіону

Зміст соціальної функції полягає в тому, що повинна змінюватись структура сплати податкових та інших обов'язкових платежів, особливо між тією частиною, яка йде до державного бюджету, та тією, що залишається в місцевому. Але для цього необхідно чітке визначення загальних витрат держави, їх структури та шляхів економії (при виконанні функцій держави в повному обсязі). З урахуванням особливостей розвитку економіки регіону або освоєння нових територій та залучення для цього інвестиційних коштів держава може створювати вільні економічні зони, тобто території, на яких діють найсприятливіші для розвитку підприємництва умови.

Таким чином, система оподаткування буде ефективною тоді, коли в державі будуть дотримуватися всі принципи оподаткування і коли вона буде зручною як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції; та коли будуть дотриманні головні функції податків.



Сутність принципів податкової політики:

- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високо технологічної продукції;

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

- обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на основі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період; встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

- рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб, що здійснюється у відповідній частці від отриманого прибутку; забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів - на більші доходи;

- рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання за визначення обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

- соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

- стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів), їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

- компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;

- єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розроблення податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати, податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), підстав для надання податкових пільг;

- доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів)



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал