Міністерство освіти І науки україни полтавський комерційний технікум



Сторінка1/7
Дата конвертації01.01.2017
Розмір1.39 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6   7
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ТЕХНІКУМ

Цикл соціально-гуманітарних дисциплін

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

по виконанню контрольної роботи

з дисципліни «ПОЛІТЕКОНОМІЯ»

IVкурс, VIII семестр

заочна форма навчання

на базі професійно-технічної освіти
спеціальність: 076 «ПІДПРИЄМНИЦТВО, ТОРГІВЛЯ ТА БІРЖОВА ДІЯЛЬНІСТЬ"

галузь знань: 07 «УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ»

Полтава 2016

Методичний посібник по виконанню контрольної роботи з дисципліни «Політекономія»

IV курс, VIII семестр заочна форма навчання на базі професійно-технічної освіти

Спеціальність: 076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність"

Галузь знань: 07 «Управління та адміністрування»

Укладач: Степанов В.І.- викладач дисципліни «Політекономія»

Рецензент: Руденко І. М. – викладач дисципліни «Економічна теорія» Полтавського нафтового геологорозвідувального технікуму

Розглянуто та затверджено

на засіданні циклової комісії соціально-гуманітарних дисциплін

Протокол № ____________

від «___»____________20___р.

Голова циклової комісії

________________ Турбаба А.М.

Загальні методичні вказівки

Сьогоднішні розробки посібників з політекономії мають бути науково обґрунтованими і випливати з реальних завдань побудови незалежної економіки України на базі вивчення та узагальнення фундаментальних надбань світової економічної думки. Курс політекономії підпорядкований з'ясуванню проблем ринкової економіки, закономірностей її розвитку, діалектики суперечностей, методів регулювання.

Весь навчальний процес мусить бути підпорядкований діяльності майбутнього фахівця, має дати йому необхідну орієнтацію, знання стосовно того, як краще, де, за яких форм господарювання він зможе знайти застосування своїй спеціальності й використати одержані у вищому навчальному закладі знання. Йдеться про те, що, вивчаючи фахові дисципліни, студент формується як майбутній спеціаліст, а засвоюючи курс політекономії він одержує орієнтацію щодо можливостей ефективної реалізації свого хисту, здібностей і набутої професії.

Студенти заочної форми навчання в переважній більшості працюють над вивченням дисципліни «Політекономія» самостійно. Вони опрацьовують теоретичний матеріал за підручниками, навчальними посібниками під час виконання контрольної роботи. Отримують знання на лекційних заняттях та індивідуальних консультаціях.

Даний методичний посібник створений для полегшення опановування теоретичних знань. Посібник розкриває предмет "Політекономії", цілі та функції даної науки, методи загальних економічних досліджень, суть суспільного виробництва та його складові частини, систему відносин власності, принципи і форми розподілу чистого продукту, формування доходів населення, стан і перспективи розвитку економіки України та ін. Значна увага приділена висвітленню основних рис ринкової економіки. Зокрема, дана характеристика ринку та його інфраструктури, розкриті головні категорії товарного виробництва, обґрунтовані закономірності функціонування фінансово-кредитної системи в умовах переходу до ринкової економіки, закони грошового обігу, методи регулювання інфляційного процесу, простежується історичний досвід становлення українських грошей. Акцентується увага на висвітленні питань розвитку підприємництва в Україні та аналізі тенденцій розвитку світового господарства, проблем відтворення та інтеграції економіки України у світовий ринок.

Розділ 1. Суспільне виробництво в системі економічних відносин

Тема 1.1. Політекономія як наука. Предмет і метод політекономії.

Програма


  1. Політекономія в системі наук. Система економічних знань.

  2. Предмет, методологія та основні функції політекономії.

  3. Економічні категорії і закони. Систематизація економічних законів. Методи дослідження економічних явищ.

  4. Зародження політекономії як науки. Основні напрями і школи світової економічної думки.

Методичні вказівки

1. Вперше поняття "економіка" ввів грецький мислитель Арістотель (III ст. до н. е.). Описуючи організацію господарства в маєтку рабовласника, він фактично обґрунтував суть економіки як науки про домашнє господарство: грецьке "ойкос" означає дім, господарство, "номос" - вчення, закон. Проте економіка як наука, як систематизоване знання про суть господарської діяльності виникла лише в ХУП-ХУШ ст., тобто в період становлення капіталізму.

В економічній літературі даються різні тлумачення поняття економіки:



  • економіка - наука про виробничу діяльність та обмін її результатами між людьми;

  • економіка вивчає рух економічного життя - тенденції в розвитку цін, виробництва, безробіття тощо. У міру вивчення цих явищ вона допомагає виробити політику, реалізуючи яку уряд може впливати на економічне життя;

  • економіка - наука вибору. Вона вивчає, як люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виготовлення різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;

  • економіка вивчає, яким чином людина здійснює організацію виробництва і споживання;

  • економіка вивчає гроші, капітал, його форми й багатство.

Всі визначення свідчать про те, що економіка безпосередньо пов'язана з виробництвом, зі створенням матеріальних і духовних благ.

Таким чином, економічна теорія вивчає:

а) соціально-економічні відносини;

б) загальні організаційно-економічні відносини.



Соціально-економічні відносини - це ті відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ, їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт.

Загальні організаційно-економічні відносини являють собою певну систему господарського механізму, а саме: систему форм і методів суспільної організації і регулювання народного господарства.


2. Предметом вивчення економічної теорії є економічні відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ, притаманні їм економічні закони і закономірності, що зумовлюють соціальне становище людини в суспільстві.

Економічна теорія розкриває:

- кому належать засоби виробництва;

- на кого працює людина: на себе чи на власника;

- як відбувається розподіл, обмін і споживання благ, хто і як присвоює вироблений продукт.



Методологія економічних наук:

1. Історичні науки:

- історія економічних вчень;

- економічна історія;

- історія народного господарства.

2. Міжгалузеві науки:

- економічна географія;

- теорія управління;

- демографія.

3. Галузеві науки:

- економіка промисловості;

- економіка транспорту;

- економіка сфери послуг та ін..

4. Спеціальні:

- гроші, кредит, фінанси;

- планування і прогнозування;

- маркетинг та ін.

5. Економічна теорія:

- політична економія;

- основи економічної теорії;

- економікс (мікро- та макроекономіка).
Функції економічної теорії:

- Теоретико-пізнавальна функція

- Світоглядна функція

- Виховна функція

- Ідеологічна функція

- Методологічна функція

- Практична функція

В сучасних умовах посилюється роль економічної теорії в підвищенні результативності суспільного виробництва. Не випадково в усіх країнах світу її вивченню в навчальних закладах приділяється значна увага. Широка економічна освіта - важливий компонент загальнолюдських цінностей, без яких не можна досягти подальшого прогресу цивілізації. Економічна теорія виступає теоретичною основою конкретно-економічних наук, тобто розробляє загальні методологічні принципи, без яких не можна обійтися при проведенні скільки-небудь ґрунтовного конкретно-економічного аналізу. Наприклад, економічна теорія формулює загальні принципи маркетингової діяльності підприємств, які можуть бути використані в багатьох галузях.


3. Економічні категорії - це узагальнюючі поняття, які виражають суттєві сторони економічних явищ і процесів.

Кожна категорія виражає окремі сторони економічних відносин, а в сукупності вони характеризують економічний лад суспільства в цілому. Наприклад, щоб розкрити суть ринкової економіки, необхідно глибоко оволодіти цілою системою економічних категорій, починаючи з товару, грошей, вартості, ціни і кінчаючи маркетингом і менеджментом.



Економічний закон - це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя. Якщо економічна категорія виражає який-небудь один момент або одну сторону економічних відносин, суть одного явища, то економічні закони розкривають взаємозв'язок, внутрішню залежність кількох або багатьох однопорядкових явищ. Крім того, в категоріях фіксується статичний стан, а в законах - динаміка, процеси руху й розвитку економічного життя. Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу. Економічні закони характеризуються такими особливостями: вони мають сутнісний характер; виявляються через практичну діяльність людей, що нерідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють "природно-історичному" розвитку суспільного виробництва. Тому економічні закони діють не так безумовно, як закони природи; вони проявляються як основні пануючі тенденції економічного розвитку суспільства.

Систематизація економічних законів

Економічні закони тісно між собою пов'язані. Тому, щоб зрозуміти суть того чи іншого закону, необхідно розглянути його місце і роль у системі законів.



Сукупність економічних законів - це субординована система, в якій виділяються, з одного боку, основні (первинні, вихідні) і, з іншого, похідні (вторинні, третинні й т.д.) відносини: у зв'язку з цим і економічні закони розрізняються за сферою охоплення виробничих відносин і за роллю у розвитку суспільного виробництва.

Основний економічний закон виражає найхарактернішу рису й найглибшу суть, природу економічного ладу, найглибші імпульси економічного розвитку. Це - ядро економічних законів. Основний закон виражає мету суспільного виробництва і засоби її досягнення. Загальні економічні закони (системи в цілому) - це закони, які охоплюють усі сторони і сфери економічних відносин, тобто їхню сукупність як єдине ціле (закон попиту й пропонування, спадної граничної корисності благ, закон пропорціональності).

Закони окремих сфер охоплюють певні сторони економічних відносин: виробництво, розподіл, обмін, споживання (закон підвищення продуктивності праці, закон оплати праці та ін.).

Системний підхід до вивчення економічних законів має надзвичайно велике значення. Лише на його основі можна виробити правильні рекомендації щодо їх використання, установити науково обґрунтовані принципи й методи суспільного регулювання економіки.

Пізнання економічних законів сприяє правильному їх використанню в господарській діяльності. Адже економічний розвиток відбувається відповідно до вимог економічних законів. Вони фактично означають економічну необхідність. Суспільство одержить найбільший економічний ефект тоді, коли свою діяльність будуватиме таким чином, щоб створити широкий простір для дії об'єктивних економічних законів. У цьому саме й полягає зміст використання останніх. І навпаки, коли свідомо організована господарська діяльність суперечить вимогам об'єктивних законів, то це призводить до великих збитків.

4. Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей, істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до . н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з'ясувати загальні принципи економічного розвитку. "Економікс" (домашнє господарство) - так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З'явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Відбувається становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці "Трактат політичної економії" (1615). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів "політикос" - суспільний, державний і "ойкономія" - управління, домашнє господарство ("ойкос" - дім, господарство, "номос" - закон). Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів (ХУ-ХУІІІ ст.). Воно зародилося в країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів. об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу із сфери обігу у виробництво стало початком економічної науки, що пов'язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантилізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.

Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія, її засновниками були Вільям Петті (1623-1687 рр., Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На їхню думку, саме тут; і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа й праця. Ф. Кене в своїй праці "Економічна таблиця" (1758) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Найвищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо (1772-1823). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку.

Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі Ж. Сісмонді, Ж. Прудона та ін. Ці економісти викрили багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання.

На початку XIX ст. на суспільній арені з'явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робітничого класу, К. Маркс і Ф. Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого.

Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Становлення нового суспільства вони пов'язували з найвищим розвитком матеріального виробництва, демократії та особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал - Англія, Дж. Кларк - США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс - Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.

Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу. Найповнішу уяву про його зміст може дати відомий підручник П. Самуельсона "Економіка".

Зростає також значення ліберального критичного напряму нових теорій. Це - теорії "троякої революції", "нового індустріального суспільства", в яких порушується питання про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.


Тема 1.2. Суспільне виробництво і система економічних законів. Суспільний продукт і його форми

Програма

  1. Роль виробництва в житті суспільтва.Продуктивні сили.

  2. Економічна система: її сутність та структурні елементи. Типи і еволюція економічних систем. Формаційний і загальноцивілізаційний підходи до типізації суспільства.

  3. Класифікація економічних систем: традиційна, ринкова, командна і змішана системи.

  4. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік. Економічні реформи в Україні.

Методичні вказівки

5. Людська діяльність, спрямована на створення матеріальних благ (засобів існування) - це і є виробництво.

Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку: від добування їжі за допомогою елементарних знарядь первісної людини до сучасного рівня перетворювальної діяльності суспільства. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами. Воно має в основі єдині три компоненти (фактори): робочу силу людини, предмети праці і засоби праці.



Робоча сила - це здатність людини до праці.

Предмет праці - те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Нарешті, засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами праці складають засоби виробництва.

Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна творча продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва. В результаті взаємодії факторів виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця, в результаті створення корисних матеріальних благ (продукту, послуг і т. ін.), виступає як продуктивна сила.

Кількісне відношення обсягу (маси) виробленого продукту (послуг) до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці.

Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі - це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навичками до праці.

Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факторів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили.

Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку,

Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної економи. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Мова про це піде в наступних темах.

Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.

6. Економічна система – одна з підсистем суспільства, яка є сукупністю усіх компонентів економіки, природного середовища і економічної діяльністі людей, спрямована на виробництво, розподіл та споживання матеріальних благ та послуг. Це форма конкретизації способу виробництва, яка характеризує зміст, структуру продуктивних сил і виробничих відносин.

Основні цілі економічної системи визначаються тими цінностями, які сформувалися й утвердилися в суспільстві. Вони можуть бути пов'язані не тільки з критеріями економічної ефективності, а й з політикою, релігією, ідеологією, забезпеченням економічного й політичного суверенітету тощо.

Фундаментальні цілі економічної системи:

- економічне зростання як запорука досягнення загального добробуту;

- повна зайнятість робочої сили й повне використання природних ресурсів і капіталу;

- макроекономічна (фінансова) стабільність;

- зовнішньоекономічна торгівля;

- економічна свобода;

- економічна безпека і захищеність;

- економічна справедливість;

- економічна ефективність.

Історичні типи економічних систем:

1. Первісно-общинна система:

- общинна вланість на засоби виробництва;

- колективна праця;

- зрівняльний розподіл виробленого продукту;

- відсутність класів;

- відсутність експлуатації;

- господарство натурального типу.

2. Рабовласницька система:

- повна приватна власність на всі орми виробництва;

- становлення і розвиток кооперативної праці;

- розподіл виключно в інтересах рабовласника;

- розвинена система класів (рабовласники, раби, лихварі, купці та ін.)

- використання рабської праці;

- переважно натуральне господарство.

3. Феодальна система:

- повна власність феодала на землю, економічна залежність від них селян;

- праця мала відверто примусовий характер;

- характер розподілу антагоністичний( феодал присвоював не тільки додатковий, але й необхідний продукт).

4. Капіталістична система:

- приватна власність на засоби виробництва;

- людина вільна від економічної залежності;

- поведінка кожного учасника системи мотивується особистими інтересами;

- високий розвиток успільного поділу праці;

- фундамент економічної системи – товарне виробництво і обіг.


7. Класифікація економічних систем:

І. Традиційна економічна система:

- виробництво, розподіл, обмін грунтуються на традиціях і звичаях;

- низький рівень розвитку продуктивних сил, технічного прогресу, продуктивності праці;

- низький рівень споживання;

- темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва благ;

- низький культурний рівень населення і високий рівень безграмотності;

- низький рівень відтворення ВВП (валового внутрішнього продукту);

- релігійні, кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності.

ІІ. Командна система характеризується :

- пануванням суспільної власності у формі державної;

- централізацією управління;

- відсутністю конкуренції між товаровиробниками;

- пануванням виробництва над споживанням;

- монополією державного управління економічної та політичної влади;

- неможливістю економічного вибору й розвитку підприємництва;

- повною зайнятістю і високим соціальним захистом.

ІІІ. Перехідна економічна система:

- їй властивий динамічний нерівноважний стан перетворень усієї системи соціально-економічних відносин до нової організації господарського життя;

- вона поєднує в собі традиційні та нові якості, різні способи господарювання. Не випадково її ототожнюють зі змішаною економікою.

ІV. Змішана економічна система:

- взаємодія ринку і плану (новий механізм господарювання);

- соціальна орієнтація ринкової економіки;

- значне розширення державного контролю і регулювання на основі державних витрат, - державне програмування суспільного виробництва;

- панування корпоративної, акціонерної та колективної власності;

- високий рівень розвитку продуктивних сил і наявність розвинутої інфраструктури суспільства.
8. Проблема перехідних періодів не є новою для економічної науки. Спочатку вона виникає у зв’язку з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Згодом до зазначеної проблеми звертаються і представники марксизму у зв’язку з переходом від капіталізму до соціалізму.

Одними з перших, хто вказав на необхідність виокремлення перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він розрізняв 2 типи епох – органічну (формально функціонуючу систему) і критичну (перехідну).

За сучасних умов перехідні процеси в суспільстві розглядаються у контексті трьох основних аспектів: перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах;перехідні процеси у країнах, що розвиваються; перехідні процеси у постсоціалістичних країнах. У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу. Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переломну епоху економічних і соціально-політичних перетворень.

У перехідній економіці неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи з тим, щоб вона згодом поступилась місцем новій економічній системі.

Альтернативний характер це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки. Таким чином, перехідність виключає повернення до попередньої економічної системи.

У перехідній економіці наявні особливі перехідні економічні форми:



  • Історичність перехідної економіки.

  • Фактори перехідної економіки.

  • Природнокліматичні фактори.

  • Виробничо-економічні фактори.

  • Соціокультурні фактори.

  • Типи перехідної економіки

  • Локальна перехідна економіка.

  • Глобальна перехідна економіка.

Природно-еволюційний тип перехідної політики (відображає природну ходу еволюції економічних систем).

Реформаторсько-еволюційний тип перехідної економіки (характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства). Необхідно чітко зрозуміти, що в економіці країн, що розвиваються, функціонують дві підсистеми виробничих відносин: неринкових (традиційна) та ринкових. Особливості перехідної економіки країн, що розвиваються, зумовили необхідність посилення провідної ролі держави. Останнє пояснюється такими аргументами:

  • необхідністю регулювання діяльності іноземного капіталу з метою його

найбільш ефективного використання;

  • необхідністю протистояння несприятливій для зазначених країн кон’юнктури світового ринку;

  • відсутністю в більшості країн національного підґрунтя для суспільного відтворення;

  • необхідністю акумуляції коштів для нагромадження і розширеного відтворення;

  • потребою у максимальному оволодінні досягненнями НТП.

Соціально орієнтована ринкова економіка як різновид змішаної економіки це:

  • економіка, яка склалась на основі розвинутої ринкової системи відносин;

  • економіка підприємницького типу, розвиток якої поєднується зі свідомим її регулюванням з боку держави;

  • економіка, яка заснована на використанні переважно інтенсивних факторів економічного зростання; економіка, соціальна орієнтація якої випливає з необхідності реалізації трьох попередніх її рис.
    Процес формування ринкових відносин в Україні пов’язаний з: ліквідацією тотального панування державної власності в економіці; ліквідацію орієнтації економіки на випуск військової продукції; здійсненням продуманої грошової політики; виробленням адекватної податкової політики; формуванням прогресивної ринкової інфраструктури.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал