Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет




Сторінка32/34
Дата конвертації02.12.2016
Розмір5.09 Kb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
287
факти: в Україні діє щонайменше 35–50 спеціалізованих рейдерських груп, які складаються з досвідчених юристів та економістів кількість захоплень сягає дона рік результативність рейдерських атак – понад 90%; щорічний обсяг сегмента поглинань і злиттів (без приватизації) становить майже 3 млрд. дол. США середньостатистична норма прибутку рейдера в Україні, за експертними оцінками, становить близько 1000% [2, С. 130–
131]. Українське рейдерство має відчутну кримінальну складову протиправні дії чиняться із залученням збройних формувань, а подекуди – навіть співробітників правоохоронної системи тощо. Катастрофа рейдерства набуває в Україні загальнонаціонального масштабу. На думку членів Антирейдерського союзу підприємців України, така ситуація стала можливою через бездіяльність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади щодо усунення рейдерської загрози та відсутність рішучих дій із захисту прав власників [2, С. 131]. Рейдерство сьогодні залишається безкарним збоку держави. Протягом 2005–2006 рр., які за багатьма оцінками, стали часом розквіту українського рейдерства, жодну особу чи компанію, які винні у незаконному захопленні власності, не було притягнуто хоча б до адміністративної відповідальності. Головними негативними наслідками рейдерства в Україні є негативний вплив на підприємницький клімат дестабілізація роботи вітчизняних підприємств руйнація трудових колективів та соціальні конфлікти формування несприятливого інвестиційного клімату та міжнародного іміджу країни в цілому тощо. Можна стверджувати, що в Україні рейдерство набирає статусу загрози національній безпеці України. Проблема рейдерства комплексна, і одним лише введенням кримінальної відповідальності за силовий найбільше простий) варіант рейдерства її не вирішити. Необхідне впровадження систематичних продуманих зміну законодавство, утому числі таких, що стосуються цінних паперів, господарських (особливо акціонерних) товариств, діяльності правоохоронних і контролюючих органів нашої країни. Останнім часом Уряд офіційно декларує наміри щодо боротьби з рейдерськими захопленнями. Зокрема, 21 лютого 2007 р. Постановою Кабінету Міністрів було утворено Міжвідомчу комісію з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств при Кабінеті Міністрів України. Метою діяльності Комісії є розгляд найбільш резонансних випадків щодо захоплення підприємств, надання відповідних доручень правоохоронним органам, звернення до Вищої ради юстиції з пропозиціями дати оцінку суддям, які сприяють рейдерським захопленням тощо [3, С. 5]. Передумовою виходу із ситуації, що склалася в Україні з рейдерством, є забезпечення максимальної прозорості та дієвості процесу боротьби з рейдерськими атаками. Заходив цьому напрямі можуть бути самостійними, але можуть розроблятися, і найголовніше – реалізовуватися,


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
як складова політики детінізації економіки України. Важливо, щоб вони, зайшовши підтримку в суспільстві, ефективно реалізовувалися на практиці. Боротьба з рейдерством має носити комплексний характер. У питанні протидії рейдерству повинні об’єднатися влада, парламент, бізнес, громада. Лише таким чином можливо значно скоротити кількість рейдерських захоплень в Україні. Головним антирейдерським чинником повинно стати формування правил гри та умов рівноправної конкуренції. Держава та влада першими повинні демонструвати принцип верховенства права.
Література
1. Тіньова економіка сутність, особливості та шляхи легалізації / За ред. З.С. Варналія.
– К НІСД, 2006. – 576 с.
2. Варналій З, Мазур І. Рейдерство в Україні передумови та шляхи подолання // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 2(3). – С. 129–134.
3. Краснодемська З. Вакцина проти рейдерства // Урядовий кур’єр. – 2007. – № 42. – С. 5.

Законодавство України про захист праві свобод
людини в контексті міжнародного права
Марина Шайдур
Нині проблема захисту прав людини постає такою, що потребує вирішення як нарівні міжнародних правових відносин, такі нарівні національного законодавства. Світова спільнота підтвердила своє бажання захистити людину та її права. Результатом цього стали такі документи як Загальна декларація прав людини, Європейська Конвенція про захист прав людини і основних прав, Європейська соціальна хартія. Стабільність у суспільстві і державі значною мірою стає можливою завдяки тому, що люди користуються правами і свободами, які є рівними для всіх. Закріплені Конституцією України права і свободи поширюються рівною мірою на всіх громадян і мають для них однаковий зміст. Водночас такий підхід сприяє глобалізації та уніфікації праві свобод, забезпечує відповідність українських правових інститутів загальнолюдськими цінностями [1]. В історії юридичної теорії та правової практики провідним є ліберальне тлумачення правового статусу особи, яке будується на постулатах та ідеях свободи, рівності, індивідуалізму, пріоритету прав людини. На ньому ґрунтуються основні положення сучасної Конституції України. Щез прийняттям Декларації про державний суверенітет, в преамбулі якої наголошується на необхідності всебічного забезпечення праві свобод людини, в України почався процес переорієнтації правової


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
289
системи щодо вирішення проблеми прав людини і громадянина якнайвищої соціальної цінності. Своє логічне завершення цей процес отримав з прийняттям Конституції України, яка встановила новий конституційний статус людини і громадянина на основі сучасної ліберальної концепції прав людини у відповідності із визнаними світовим співтовариством стандарту в галузі прав людини. Поняття права людини і права громадянина не є тотожними, оскільки відображають різні аспекти статусу особи. Людина як член громадянського суспільства є суб’єктом прав, що випливають із природного права. Ці права притаманні всім людям від народження, вони необумовлені належністю до громадянства певної держави і не залежать від того, визнає їх держава чині. Права громадянина випливають з позитивного права, закріплюються за особою в силу її належності до громадянства певної держави [2]. Як ми бачимо, вирішальний вплив на встановлення прав людини зробила побудована на ліберальній концепції природно-правова доктрина, яка встановила пріоритет прав людини, нові параметри взаємовідносин між індивідом та владою. В затвердженні прав та свобод людини відіграло важливу роль їх ідеологічне, доктринальне обґрунтування – вчення про природні права людини, які не залежать від розсуду та свавілля державної влади а мета останньої – забезпечення прав, визначених природою. Сьогодні законодавчо закріплене правове положення людини своєю основою має саме природно-правову концепцію, яка обумовила в якості первинних принципів свободу та невід’ємність, невідчужуваність прав людини, які належать їй від народження. Визначаються орієнтири у взаємовідносинах держави і людини – свобода, рівність, верховенство права, універсальність прав людини, взаємність відповідальності. Важливим поштовхом в розвитку прав людини стало прийняття Декларації Організації Об’єднаних Націй, в якій її засновники висловили своє тверде переконання втому, що повна перемога над ворогами є дуже важливою для захисту життя, свободи, незалежності та релігійної свободи, а також для забезпечення прав людини і справедливості як на власній території, такі на інших територіях. Поняття прав людини значно збагатилося і було детально розроблене з прийняттям Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції про захист праві основних свобод, Міжнародних пактів. Уст Статуту ООН було проголошено, що одним із завдань Організації Об’єднаних Націй є здійснення спільної діяльності держав – членів Організації, спрямованої нате, щоб права людини дотримувалися і поважалися всіма, незалежно від раси, статті, мови та релігії. Відповідно до цього положення Україна як один із засновників ООН взяла на себе зобов’язання діяти самостійно або разом з іншими державами для досягнення загальної поваги доправ людини та їх реалізації [3]. Права і свободи людини –


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.

290
позанаціональні і позатериторіальні. Україна як член міжнародного і європейського співтовариства, зокрема, такої авторитетної і впливової міжнародної правозахисної організації як Рада Європи, зобов’язалася дотримуватись загальноприйнятих у цій сфері міжнародних стандартів, закріплених у вищевказаних міжнародних актах.
Література
1. Тимошенко В.І. Юридична і фактична рівність проблеми розмежування. – Держава і право Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 33. – К Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С. 2.
2. Кравченко ВВ. Конституційне право України Навчальний посібник. Ч. 1. – К,
1998. – С. 63.
3. Ісакович С. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини // Український часопис прав людини. – 1994. – №1. – С. 23.

Конституція Пилипа Орлика –
декларація демократії та прогресу

Марина Гаража
Значення Конституції Пилипа Орлика важко переоцінити. Адже це була перша демократична конституція не лише України, ай усієї Європи. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини Х ст. Пакти та конституції праві вольностей Війська Запорозького було проголошено удень виборів Пилипа Орлика гетьманом. Конституція є унікальним документом, що його дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій. У Конституції трактується проблема державних кордонів України та її цілісності, тобто неподільності на Правобережну і Лівобережну Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави передусім утому як відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам’яті Богдана Хмельницького [4, С. 114]. Серйозно порушувалося питання про союзницькі відносини з Кримом, в чому вбачалися гарантії спокою і миру для України. Українська держава мала намір жити зі своїми сусідами не лише у злагоді, алей у приязні. Акцентувалася увага на принципі невтручання у внутрішні справи України, коли московська держава без дозволу запорожців збудувала кілька фортець на січових землях, а наостанок підступно спустошила і військове гніздо запорожців – Січ-заступницю”. Тому гетьману давався наказ, щоб Дніпро і посідлості Війська Запорозького були очищені від укріплень і фортець москалів і повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому не допускалися там ані спорудження фортець, ані заснування


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
291
городів, ані слобід з обумовленим терміном [4, С. 116]. Серед головних завдань, на вирішення яких були спрямовані статті Конституції, є уникнення привласнювання необмеженої влади. Отже, Конституція 1710 р. дійсно дотримувалася головної ідеї просвітницького часу – джерелом влади є народ. Головною ознакою правової держави є розподіл влади натри гілки законодавчу, виконавчу, судову. Законодавча влада передавалася Генеральній Раді, до якої входили полковники зі своєю старшиною, сотники, генеральні радники всіх полків, люди заслужені, та посли від Низового Війська Запорозького. Тож, Генеральна Рада – це традиційний для українського суспільно-політичного життя орган влади, що бере свій початок ще в часах народних вічових зібрань, стає фактично парламентом, сесії якого збирались на Різдво, Великдень, Покрову. Що стосується виконавчої влади, то вона належала гетьманові, але найважливіші справи він повинен був узгоджувати з Радою генеральних старшин, які збиралися між сесіями. Якщо дії гетьмана були несправедливими, то генеральна старшина мала право публічно висловити докір. Судова влада мала здійснюватись незалежно від гетьмана, який не повинен карати сам, із власної ініціативи й помсти, але таке правопорушення має підлягати розгляду Генерального Суду. Тобто Генеральний Суд ставав найвищою юридичною інстанцією в Україні, який розглядав усі кримінальні чи то урядові справи, а прийняті ним рішення не підлягали перегляду. З метою відокремлення гетьмана від фінансових справ утворювалось, говорячи сучасною термінологією, міністерство фінансів під керівництвом Генерального підскарбія. Голова з фінансових питань не підпорядковувався гетьманові, навіть не призначався ним, а обирався Генеральною Радою. Генеральний підскарбій повинен бути чоловік значний і заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з відома гетьмана військовою скарбницею, пильнував млинів і доходів і обертав їх на громадські потреби, а не на власний зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права і не зазіхати ані на військовий скарб, ані на надходження до військової скарбниці.
Вражаючим є той факт, що Конституція 1710 р. мала і соціальну спрямованість, зокрема, говорилося про обмеження експлуатації. Окремо порушувалося питання про опікування вдовами козаків й осиротілими дітьми, щоб вони не притягалися до виконання жодних повинностей. Актуальною була проблема про необхідність ревізії земельної власності й укладання справ з повинностями, які несли посполиті до всякого роду так званих державців. Йшлося про більш справедливий розподіл власності й повинностей перед державою між всіма станами суспільства. Тому, розміри митних зборів та податків встановлювались гетьманським урядом і залежали від соціального становища людини, тобто були регульованими, що свідчить про загальнодемократичне спрямування


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
Конституції у соціальних питаннях. У Конституції знаходять чільне місце права та привілеї Києва та інших міст України згідно Магдебурзького права. Закінчується Конституція настановою для гетьмана як верховного гаранта прав За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує, використовуючи з належним старанням свою владу [4, С. 131]. Підсумовуючи хочеться зазначити хоча Конституція Пилипа Орлика такі не набула чинності, залишившись лише проектом політико-правового документа, її значущість у процесі розвитку політичної думки Української держави не можна заперечувати та применшувати. Показова за всіма критеріями вона стала свідченням розвитку політико-правових ідей нашої країни у руслі передових західноєвропейських традицій. Цей документ є однією із багатьох праць, написаних далекоглядним гетьманом впродовж життя. Всі вони стали своєрідною декларацією демократії та прогресу в Україні.
Література
1. Магрицька І. Гетьман Пилип Орлик і перша українська Конституція // Слово просвіти. – 2005. – №2. – С. 23–25.
2. Смолка А.О. Пилип Орлик. Конституція 1710 року. – К, 2007. – С. 41–42.
3. Трофимчук О. Літературна спадщина гетьмана Пилипа Орлика // Дзвін. – 2007. –
№8. – С. 103–134.
4. Шендрик Л.К., Янович О.В. Пилип Орлик. – Полтава Форміка, 2005. – 140 с.
Професійна готовність майбутніх економістів
як результат реалізації принципів демократизації
та гуманізації

Наталія Ніколаєва
Реалії сьогодення потребують нового підходу до таких компонентів системи освіти, як виховання й навчання вони мають бути організовані як гуманітарний, творчий процес, тому що всі свої проблеми суспільство й держава можуть розв’язати тільки вихованням соціалізованої, культурної людини. Нинішні соціально-економічні умови буття, попри всю неоднозначність їх характеристик, мають позитивні для розвитку особистості моменти. Зокрема, вони є особистісно орієнтованими утому розумінні, що спонукають особистість до найповнішого розкриття та індивідуального способу виявлення своїх потенційних можливостей.
Об’єктивні основи формування всебічно розвиненої особистості закладені в самому суспільстві, природа якого, зрештою, й регулює поведінку людей. Ці об’єктивні основи закладені, зокрема, в матеріально-


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
293
технічній базі суспільства, у панівних суспільних відносинах, у сфері побуту, в навколишньому середовищі, а також у духовному та фізичному світі людини, тобто у людській природі. Суб’єктивними чинниками слід вважати всю систему соціальних інститутів, за участю яких відбувається підготовка нових поколінь майбутніх економістів через систему вищих і середніх спеціальних закладів. Складовими структурними елементами цієї системи соціальних інститутів є також сім’я, засоби масової інформації, різні культурні установи, організаторська і виховна діяльність держави, існування в ній освітніх систем, навчально-виховних закладів, зумовлена, у кінцевому підсумку, освітньо-виховними цілями, що ставляться суспільством [1]. Донедавнього часу основним недоліком сучасної вищої школи була її знеособленість. Адміністративно-бюрократичний стиль управління, технократизація змісту освіти привели до того, що практично на всіх рівнях педагогічного процесу було значною мірою випущено з поля зору головне – саму людину. Підхід до студента як до об’єкту впливу призвело до його відчуження від процесу навчання і всього життя ВНЗ. У результаті знання, навички і вміння виявились зовнішніми по відношенню до реального життя студентів, до їх потребі інтересів [2]. Гуманізація – це поворот ВНЗ до особистості студента, повага його особистості, гідності, довіри до нього, розуміння його особистісних цілей, запитів і інтересів, відповідний вплив на процес їх формування. Це створення максимально сприятливих умов для розкриття і розвитку здібностей студентів, для їх самовизначення. Це уважне відношення до складності і неоднозначності їх внутрішнього світу, турбота про їх здоров’я. Гуманізація спрямована на виховання гуманістично орієнтованої особистості – людяної, високоморальної, милосердної. Гуманізація реалізується, зокрема, шляхом послідовної індивідуалізації педагогічного процесу – змісту, методів, форм навчання і виховання, передбачає їх відповідність наявному досвіду і рівню досягнень студентів, направленості особистості, структурі її інтересів. У відповідності з принципом гуманізації невід’ємною рисою педагогічного процесу стає врахування особистих якостей викладача, його творчого, культурного потенціалу, представлення йому більшої самостійності в професійній діяльності [5]. Головним напрямком гуманізації освіти повинна бути гуманізація процесу навчання, а результатом – формування творчої індивідуальної особистості, повноцінного члена сучасного суспільства. Говорячи про практичну сторону окреслених питань, не можна не згадати проблему відсутності справжнього вибору навчальних предметів студентами ВНЗ. Адже на сьогодні студенти мають можливість обирати досить невеликий відсоток навчальних предметів у порівнянні з неваріативною частиною навчальних планів. Це, звісно, не дозволяє


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
розвинути індивідуальні схильності кожної особистості у повному розмірі, а також є фактором, що знижує внутрішню мотивацію до навчання, бо навчальні предмети, що викликають зацікавленість, можуть стати передумовою досягнення належного рівня професійних знань та позитивним поштовхом для подальшого самовдосконалення. Ще одним важливим аспектом гуманізації освітнього процесу є практична спрямованість навчального процесу. Майбутній економіст не повинен чекати закінчення навчання, щоб насправді спробувати свої сили у реальній практичній професійній ситуації, оскільки, щоб бути справжнім професіоналом, необхідне періодичне практичне застосування щойно набутих знань та вмінь. Крім того, в умовах постійної змінюваності соціально-економічної сфери у нашій країни постає необхідність в обізнаних спеціалістах, здатних швидко та адекватно реагувати на реалії динамічної галузі майбутньої професійної діяльності. Саме тому не слід применшувати значення навчальної практики, і приділяти значну увагу не лише перевірці звітів по завершенню практики, алей у процесі її проходження звертати увагу на особливо цікаві та складні моменти майбутнього фаху, а особливо – на ті компоненти, які є найбільш динамічними, змінюваними з плином часу. Таким чином, майбутній спеціаліст повинен бути готовим до зміни умов праці, до вивчення нових норм та правил, до застосування наявних знань у нестандартних ситуаціях. На цьому етапі виникають питання, пов’язані з феноменом професійної готовності майбутніх економістів. Даний феномен є поєднанням особистісних якостей та певних психічних властивостей, що є передумовою ефективної діяльності після закінчення ВНЗ. Це складне психологічне утворення, що складається з багатьох компонентів, формується на протязі тривалого періоду і є результатом свідомої співпраці викладачів та студентів протягом одержання професійної освіти. Виникнення цього феномену неможливе без суттєвих вольових зусиль обох сторін-учасників навчального процесу, а також значної внутрішньої вмотивованості. Важливу роль відіграють також сприятливе навколишнє середовище, гарні умови навчання, постійно оновлювані знання про стан професійного середовища. Основними компонентами професійної готовності є мотиваційній, вольовий, інформаційний, орієнтаційний, практичний. Сьогодні, в умовах оновлення парадигми освіти, активних пошуках педагогами шляхів та засобів підвищення ефективності підготовки професійних кадрів багато дослідників звертаються до проблеми формування професійної готовності. По великому рахунку, на нашу думку, цей феномен поєднує три важливі складові психологічну, практичну та здатність до самовдосконалення. Психологічна готовність включає наступні компоненти наявність установки на професіоналізм усвідомлена потреба студента в оволодінні комплексом професійно важливих якостей


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
295
розуміння самого себе як творчої людини – фахівця в активній формі стійкі, важливі для здійснення професійної діяльності особливості пізнавальних, вольових та емоційних процесів адекватні вимогам майбутньої професії здібності, темперамент, риси характеру [4]. Здатність до самовдосконалювання є невід’ємним компонентом професійної готовності майбутнього економіста, яка здатна сформуватися лишена завершальних етапах підготовки. Виховання і самовиховання – дві сторони формування особистості. В самостійній професійній діяльності без самовдосконалення, без бажання дізнаватись нове та рухатись у своєму розвитку вгору та вперед взагалі неможливо досягти успіху.

Література
1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України Історія. Теорія Підручник. – К Либідь. – 1998.
2. Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма личностно-ориентированного образования // Педагогика. – 1997. – №4. – С. 11–17.
3. Гончаренко С.У. Зміст освіти і її гуманітаризація Неперервна професійна освіта проблеми, пошуки, перспективи За ред. І.А. Зязюна. – К, 2000.
4. Дмитерко-Карабин Х.М. Мотиваційна готовність до професійної діяльності як психологічна проблема Збірник наукових праць філософія, соціологія, психологія.
– Івано-Франківськ: Плай, 2004. – Вип. 9. – ч. II. – С. 23–30.
5. Слєпкань ЗІ. Внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки/ Слєпкань ЗІ. Методика навчання математики Підр. для студ. мат. спеціальностей пед. навч. закладів. – К Зодіак – ЕКО. – 2000.
Аналіз термінологічної структури німецької
економічної лексики



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал