Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет




Сторінка31/34
Дата конвертації02.12.2016
Розмір5.09 Kb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
Література
1. Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств Навчальний посібник. – К Центр навчальної літератури, 2004. – 460 с.

Малий бізнес як основна ланка суб’єктів
підприємництва: роль і значення
Марина Шайдур
Мале підприємство – істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму, який дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково- технічного прогресу, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємства (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики. У розвинутих країнах малий бізнес є невід'ємною частиною ринкового господарства. Він, як джерело прогресивних економічних змін, набув особливої актуальності з х рр.: малі підприємства сприяють розвиткові конкуренції, створюють нові робочі місця, інтенсивно


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
займаються науковими розробками, тощо. Крім того, малий бізнес є запорукою демократизації економіки та суспільного життя, чинником підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Зарубіжний досвід підтверджує ефективність існування сектору малих підприємств в сучасній економіці. Будь-яка здорова економічна система не може обійтися без балансу великого та малого бізнесу. Малі підприємства відіграють провідну роль у зміні структури форм власності, оскільки фактично представляють приватні інтереси. В умовах масового закриття державних підприємств та стрімкого зростання безробіття розвиток малого підприємництва може створити багато можливостей для працевлаштування широких верств населення. Підтвердженням значимості малого бізнесу є прийняті КМУ програми розвитку малого підприємництва в Україні, яка містить цілий комплекс заходів правового характеру і заходів фінансово-кредитного, інноваційного, кадрового, науково-методичного та організаційного забезпечення [1]. Незважаючи нате, що велика частина наукового потенціалу зосереджена на великих компаніях, малі і середні фірми по широкому колу продукції частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дрібні фірми охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво з метою найбільш швидкого задоволення попиту, що мотивується розробками, які проводяться фірмами малого і середнього підприємництва. Важливість малих підприємств ще і втому, що в умовах запеклої конкурентної боротьби, вони вимушені постійно розвиватися і пристосуватися до умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існування, а значить бути кращим за інших, щоб прибуток діставався саме їм [2]. Істотна роль малих підприємств в економічному житті країн визначається і тим, що в цьому секторі економіки зосереджена велика частина економічно активного населення і виробляється приблизно половина валового внутрішнього продукту. В умовах економіки України, що знаходиться на початковому етапі розвитку ринкових відносин, саме створення і енергійний розвиток сектора малого підприємництва повинно стати основою соціальної реструктуризації суспільства, що забезпечить підготовку населення і перехід всього господарства країни в світ ринкової економіки. Необхідність вивчення проблем розвитку малих підприємств підсилюється тим, що малому бізнесу менше пощастило у відношенні державної та іншої підтримки. Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
279
конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси. Потенціал малих підприємств залишається нереалізований. Існують серйозні економічні і адміністративні бар`єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку їх діяльності. Все більша кількість малих підприємств змушенні перебувати в тіні завдяки нестійкому законодавству. Положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції, найбільш масовою жертвою якої на місцевому рівні є представник малого бізнесу. Разом з тим в малий бізнес вступає все більша кількість громадян. Власна справа, яка є природною формою прояву здібностей людини і реалізацією її громадянських прав, формує умови створення самостійного суспільного прошарку підприємців, які складають соціально-політичну базу демократичних перетворень суспільства. В останні роки робота місцевих органів влади була зосереджені на вдосконаленні регуляторних процесів, вирішенні проблем підприємництва, розбудові інфраструктури підтримки підприємництва, спрощенні процедури реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та видачі їм дозволів, пошуку нових форм фінансової та матеріально-технічної підтримки, навчанні та перенавчанні незайнятого населення з орієнтацією на підприємницьку діяльність, створенні сприятливого інвестиційного клімату тощо. І, все ж таки, незважаючи наці та багато інших проблем, які стоять на заваді розвитку економіки України, відбуваються деякі позитивні зрушення в результаті яких проходить поступове пристосування людей до ринкової економіки.
Література
1. Закон України Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні // ВВР. – 2001. – № 7. – С. 35.
2. М.Беззубова, I.Акiмова. Проблеми розвитку малих і середніх підприємств України роль середнього бізнесу / http://www.management.org.ua/conference/docs/1108380505_SME-04-08.doc



Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.

280
Роль стратегічного планування у формуванні
механізмів антикризового управління
Марія Борзенкова

Сучасний стан національної економіки зумовлює необхідність подальшого вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку та запровадження стратегічного планування роботи в органах державної влади, яке передбачає планування заходів з розробки прогнозних і програмних документів, з реалізації та контролю за їх виконанням. Такі заходи визначають цілі соціально- економічного розвитку держави та шляхи їх досягнення. Враховуючи, що загальносвітовою тенденцією є збільшення кількості загроз, їх динаміки, масштабів негативних наслідків, ускладнення зв’язків між ними та впливу на систему управління національною безпекою, розробка нових та підвищення ефективності діючих механізмів антикризового стратегічного управління забезпеченням національної безпеки є актуальною проблемою [4, С. 46]. Сучасний стан загальнодержавного стратегічного планування та управління в Україні, утому числі у сфері забезпечення національної безпеки, можна охарактеризувати як відсутність єдиної методології щодо формування стратегічних документів, системності, уніфікованості та взаємної узгодженості механізмів стратегічного планування між собою та офіційного визначення для більшості з них, що в кінцевому підсумку призводить до зниження ефективності державної політики, державного управління у цілому та стратегічного управління зокрема [1, С. 313]. Стратегічне планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки значною мірою залежить від того, наскільки чітко і точно сформульовано цільові настанови системи забезпечення національної безпеки (СЗНБ); формалізовано цілі стратегічного планування у вигляді кількісного критерію сформовано, класифіковано та визнано множину основних факторів і показників впливу на СЗНБ, а також динаміку їх змін. Для виявлення та формалізації цілей стратегічного планування застосовується апарат системного аналізу та дослідження операцій. Особливістю формулювання та наступної формалізації цілі стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки є те, що вона виступає похідною формулювання та формалізації більш загальних і тривалих процесів, взаємозв’язків і взаємодії між ними, має їх конкретизувати та деталізувати для практичного втілення вжиття уході формування та реалізації державної політики. До цих процесів, насамперед, належать формування та офіційне схвалення національної ідеї, взаємопов’язаних систем національних


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
281
цінностей, інтересів і цілей, їх чітка класифікація та встановлення ієрархії, виявлення та визначення переліку потенціальних і реальних загроз, тенденцій їх розвитку, формування системи критеріїв та індикаторів оцінки національних інтересів та відповідного рівня загроз тощо [2, С. 13]. Складність формалізації стратегічного планування у сфері забезпечення національної безпеки полягає утому, що сьогодні відсутнє однозначне офіційне визначення і головної мети стратегічного планування у цій сфері, і самої стратегії як одного з основних документів, що має розроблятись уході стратегічного планування [3, С. 251]. У чинній національній нормативно-правовій базі тільки в Законі України Про організацію оборонного планування для конкретної воєнної сфери дається офіційне визначення стратегічного планування як функції державного управління, яка визначає мету, завдання, пріоритети та комплекс заходів щодо реалізації державної політики у сфері оборони та військового будівництва, і взагалі відсутнє визначення поняття стратегії, незважаючи на його широке застосування в документах з державного управління [5, С. 12]. Отже, головну мету стратегічного планування у загальному вигляді можна сформулювати як формування та впровадження стратегій розвитку організаційних систем в умовах мінливого зовнішнього та внутрішнього середовища, обмежених ресурсів для реалізації місії організаційної системи в середньо- та довгостроковій перспективі.
Література
1. Ансофф И. Стратегическое управление. – М Экономика, 1989. – С. 520.
2. Богданович В, Семенченко А. Формалізація стратегічного планування у сфері державного управління // Економіка України. – 2007. – №9. – С. 13–26.
3. Брайтон Дж.М. Стратегічне планування для державних та неприбуткових організацій. – Львів Літопис, 2004. – С. 352.
4. Семенченко А. Комплексний механізм антикризового стратегічного управління забезпеченням національної безпеки // Економіка України. – 2007. – №2. – С.
5. Указ Президента України Про Стратегію національної безпеки України
№105/2007 від 12 лютого 2007 р.

Альтернативні види енергетики
Яна Чернова
Розвиток альтернативних джерел енергії є однією з найнагальніших проблем сьогодення як для України, такі для інших енергозалежних країн. Існує два шляхи вирішення еколого-енергетичної проблеми для України підвищення енергоефективності та енергозабезпечення і розширення ринку нетрадиційних джерел енергозабезпечення. Зараз впроваджуються і розвиваються наступні нетрадиційні і відтворювані джерела енергії енергія вітру (будівництво ВЕС);


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
гідроенергія (будівництво малих ГЕС енергія сонячного випромінювання геотермальна енергія, тобто глибинна теплота Землі енергія біомаси, біогазу, вугільного метану. У пошуках альтернативних джерел енергії в багатьох країнах чимало уваги приділяють вітроенергетиці. Досвід показує, що вітрові станції можуть стати значною підмогою у виробництві електроенергії (зокрема можуть забезпечити нею фермерські господарства. В Україні уже випускають вітрові двигуни ВЕЦ-100 потужністю 100–120 кВт. Для того, щоб будівництво вітроелектростанцій виявилося економічно виправданим, необхідно, щоб середньорічна швидкість вітру вданому районі складала не менше 6 мс. У нашій країні вітряки доцільно будувати на узбережжях Чорного і Азовського морів, у степових районах, а також у горах Криму і Карпат [1, С. 6]. Річкова енергія – альтернативний вид енергетики. Доцільним є використання гідропотенціалу малих річок України, який орієнтовно складає
4 млрд. кВт. год. фактично малі ГЕС виробляють до 350 млн. кВт. год. електроенергії, що становить лише 10% від потенціалу всіх річок країни. На сьогодні в Україні збереглося понад 170 малих ГЕС, а в перспективі необхідно відновити та збудувати близько 100 нових малих ГЕС [1, С. 6]. Воду можна використовувати не лише у гідроенергетиці, ай у інших альтернативних напрямках. Цьому допоможе звичайний синтез води на кисень і водень з використанням водню як пального. Водень – це екологічно чисте, економне і ефективне паливо, хоча й небезпечне
[1, С. 6]. Альтернативним видом енергетики є сонячна енергія – кінетична енергія випромінювання, що утворюється в результаті реакцій у надрах Сонця. Використання енергії сонячного світла пов’язане зі створенням термодинамічних і фотоелектричних станцій. У першому випадку застосовують колектори з дисками, які спрямовують сонячні променів ємність з теплоносієм (водою. Подібна установка уже діє в Криму (хоча її недоліком є її висока собівартість. Фотоелектричні станції базуються на кремнієвих батареях, у яких сонячна енергія перетворюється на електричну. Такі установки в Україні ще не функціонують [2, С. 145]. Геотермальна енергетика в Україні також набула деякого рівня розвитку. Упродовж останніх років були складені геотермальні мапи, оцінені ресурси термальних воді геотермальної енергії. На сьогодні в Україні розвідані і нанесені на карту 152 родовища мінеральних термальних вод. Загальні експлуатаційні запаси таких вод становлять
64865,7 м. куб. за добу. Переважна більшість родовищ розташована в Західній Україні. Придатність термальних вод як джерела тепла визначається, насамперед, енергетичним потенціалом [3, С. 61]. Україна має значні ресурси для створення об’єктів геотермальної енергетики. Зокрема, великі геотермічні ресурси є в Криму, Закарпатській, Чернігівській, Сумській, Полтавській, Харківській, Львівській,


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
283
Херсонській, Івано-Франківській областях. Протеза винятком невеликих експериментальних геотермальних об’єктів теплозабезпечення, цей напрям фактично не розвивається [4, С. 57]. Відновлювальні схеми можуть бути використані в енергетиці при використанні альтернативних видів палива, зокрема – шахтного метану. Вугільні поклади України мають близько 3 трлн. куб. м. зазначеного газу. На сьогодні в рамках комплексної програми дегазації, промислового використання шахтного метану та скорочення його викидів в атмосферу введено вдію першу чергу когенераційної газової електростанції (КГЕС). Важливим для України, особливо аграрного сектору, є масштабне застосування технологій використання рослинної біомаси як через спалювання, такі конверсію її на біогаз, що може виступати повноцінним замінником природного газу, вугілля, моторних палив, інших нафтопродуктів і первинних енергоносіїв. Доцільно приділяти більшу увагу виготовленню біодизельного пального з насіння ріпака й різних натуральних олій, а також етанолу зі спиртів. Так, Україна спроможна виготовляти з рослин 4 млн. т. біодизельного пального, 1 млн.т. біометанолу, 5 млрд.куб.м. біогазу [1, С. 6]. У 1992 р. був розроблений перший в Україні проект видобутку біогазу з львівського сміттєзвалища. Тверді побутові відходи сміттєзвалищ на 50–80% складаються з органічних фракцій і являють собою потенційне джерело енергії. Цей газ на 40–60% складається зметану. По собівартості він є одним з найдешевших паливу світі [5, С. 7]. Отриманий біогаз може використовуватися як вагомий замінник природного газу, як моторне паливо для роботи малих теплових електростанцій, що достатньо для забезпечення електроенергією значної частки населення. Отже, вкладаючи кошти у вищеназвані перспективні напрямки, держава в кінцевому результаті доможеться більшої економічної, екологічної і політичної безпеки. Збільшення будівництва установок для видобування альтернативних видів енергії дасть змогу а) покращити екологічний стан навколишнього середовища в країні б) скоротивши споживання природного газу і нафти, зменшити імпорт палива в) заміняючи атомне паливо, знизити загрозу техногенних катастроф г) забезпечити ефективне і стале енергозабезпечення об’єктів бюджетної сфери областей д) збільшити частку альтернативних видів палива у балансі попиту та пропозиції енергоносіїв е) підвищити енергетичну незалежність держави. Впровадження енергозберігаючих технологій і використання альтернативних джерел енергії – це запорука різкого зменшення використання природного газу, нафти, вугілля, мазуту у промисловості, комунальній і соціальній сферах.



Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.

284
Література
1. Халимон В. Не газом єдиним Полтавський вісник. – 2006. – №37. – С. 6.
2. Руденко О. Використання енергії сонця // Наукові записки Матеріали звітної конференції викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету (10 травня 2007 р. – Полтава ПДПУ, 2007. – C. 144–148.
3. Яценко М. Енергія, що лежить під ногами // Світогляд. – 2007. – №4. – C. 61–63.
4. Екологізація енергетики Навч. посіб / В.Я.Шевчук, Г.О.Білявський, Ю.М.Саталкін,
В.М.Навроцький. – К Вища освіта, 2002. – C. 55–75.
5. Оніпко О. Енергетична незалежність можлива // Урядовий кур’єр. – 2006. – №116. – C. 7.

Монополізм на ринку інтелектуальної власності
сутність та особливості
Юлія Андрусенко
Одним з фундаментальних явищ кінця ХХ ст. – початку ХХІ ст. є масова поява на ринку нового виду товару – об’єктів інтелектуальної власності. Темпи зростання обсягу торгівлі цим товаром є значно швидшими, ніж звичайних товарів, тому в умовах становлення, що при постіндустріального суспільства, що відбувається в наш час, цей вид товару стає основним, а конкурентоспроможність звичайних товарів і послуг в основному забезпечується використанням відповідних об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ). Сучасний ринок інтелектуальної власності характеризується такими ознаками а) монополістичні риси багатьох сегментів ринку б) слабкі позиції покупців (недостатня можливість торгуватися в) невизначеність цінна технології та науково-технологічні розробки, спричинена секретністю інформації та відсутністю реклами г) високий ступінь географічної концентрації попиту і пропозиції д) сильна позитивна кореляційна залежність між торгівлею науково-технологічними розробками і науково-дослідницькою діяльністю е) швидке скорочення термінів між винаходом та його реалізацією (прискорене економічне старіння науково-технологічних розробок і технологій є) короткі життєві цикли життєвий цикл більшості промислових товарів становить 10–15 років, а для високотехнологічної продукції, як правило, він не перевищує
3–5 років ж) висока кореляція між патентуванням і ліцензуванням та розвитком високотехнічного експорту та ліцензуванням з) привабливість ринків для інвестиційних товарів та кваліфікованих працівників и) відносна застарілість технологій, що продаються уданий час, особливо для незалежних фірмі) глибшій міцніші зв’язки між отримувачами і постачальниками, ніжу випадку торгівлі товарами широкого вжитку й) творчий підхід до застосування технології.


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
285
Перелічені особливості істотно впливають на процеси розробки нових високотехнологічних товарів, визначаючи ключову роль факторів гнучкості та швидкості, а також зв’язок з потенційними користувачами з метою виявлення найперспективніших застосувань. Створення ОІВ означає появу чогось нового, можливо, раніше невідомого. Вже саме існування новизни передбачає монопольне становище власника об’єкта інтелектуальної власності (індивіда, групи людей, держави. Така монополія має ряд особливих характеристик. Монополія на інтелектуальну власність має певний термін, тобто є тимчасовою. Суспільство, як правило, закріплює монополію на власність. Так, право на винахід діє протягом 20 років з моменту подачі заявки в патентне відомство. Право на товарні знаки (словесні, образотворчі, об’ємні) – 10 років з можливістю багаторазового продовження цього терміну кожен раз на 10 років. Конкурентам заборонено використовувати зареєстровані товарні знаки чи подібні до них. Матеріальне право на об’єкти авторського права діє на протязі життя автора і 70 років після його смерті. По закінченні встановленого Законом терміну, зникає майнове право на нього з усіма наслідками, що випливають. Термін монополії може закінчитися тоді, коли автор продукту творчості вирішує передати свою монополію іншому суб’єкту. Надаючи винахіднику виключне право контролювати ринок даного продукту, патентні закони мають наметі захист винахідника від незаконного захоплення продукту або технологічного процесу конкуруючими підприємствами, котрі не брали участі у витратах часу та коштів при його розробці. На окремі об’єкти інтелектуальної власності існує фактична монополія. Одним з таких об’єктів є ноу-хау. Особливістю даного об’єкта інтелектуальної власності є те, що його правова охорона не передбачає необхідності його оприлюднення, тому ноу-хау залишається досить тривалий час засекреченим, нерозгаданим. Тобто монополія зберігається до того часу, доки засекречена технологія не стане надбанням конкурентів або широкої громадськості. Монополія в сфері інтелектуальної власності по-різному діє вжитті. Так тимчасова монополія, яка встановлена суспільством, зовсім не обов’язково має своїм наслідком обмеження часу впровадження і масштабів використання творчого продукту. В багатьох випадках вона позитивно впливає, наприклад, на розвиток суспільного виробництва. Завдяки монопольному використанню винаходу фірми-новатори, котрі відрізняються високою інноваційною активністю, отримують додаткові переваги. А точніше – надприбуток, в якому реалізується тимчасова монополія новатора. Отримання винахідником твердої суми, роялті, гонорару йде на покриття витрат, які мав останній під час розробки інновації (витрати творчих здібностей людини, апробація винаходу.


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
Монополія не може не породжувати монопольну ціну, власник інтелектуальної продукції диктує ціни на ринку. Це пояснюється тим, що новизна об’єкта може бути світовою, а автор продукту – його єдиним власником. Проте можлива і договірна ціна на об’єкти інтелектуальної власності, котра обумовлена тим, що ніхто не може з великою точністю встановити навіть середні витрати на його виробництво. Практика показує, що тимчасова монополія дозволяє дрібним фірмам завойовувати достатньо міцне становище на ринку, навіть переходити в розряд великих фірм, витісняти з суспільного виробництва менш активних виробників. Таким чином, законодавче встановлення монопольного становища у сфері інтелектуальної власності має своєю метою відшкодування коштів, витрачених під час розробки продукту, стимулювання інтересу до інноваційної діяльності. Проте ця монополія, як правило, недовготривала, адже інтереси суспільства вимагають якнайшвидшого розповсюдження новинок, що й передбачено у світовому і вітчизняному законодавстві
Рейдерство в Україні передумови, наслідки,
перспективи подолання
Ірина Назаренко
Через ганебні процеси незаконного привласнення чужого бізнесу рейдерство) пройшла економіка майже всіх розвинених країн світу, страждають від неї й країни, що розвиваються. Рейдерство (англ. Reider – набіг) – вороже поглинання, перехват оперативного управління або власності підприємства за допомогою спеціально ініційованого бізнес- конфлікту. Мета рейдерства, як правило, – перерозподіл чужої нерухомості, атому воно приносить значні прибутки загарбникам [1, С. 37]. Рейдери – це ті, хто намагається придбати компанію проти волі її господарів [2, С. 130]. Проблема рейдерства є нагальною і для економіки України. Недружні поглинання по-українськи найчастіше зводяться до силових захоплень підприємств під прикриттям законних або псевдо законних підстав. В країнах з такою економікою як наша, умови для рейдерства створюються, якщо є прогалини в законності процесу приватизації об’єкта господарської діяльності. Рейдер не може здійснити захоплення об’єкта, якщо його корпоративна історія бездоганна, і немає найменших причин для судових позовів. Адже зміна власника відбувається найчастіше за рішенням суду. Нажаль часто-густо суди виявляються складовими процесу недружніх поглинань. Про рівень рейдерства в Україні свідчать наступні



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал