Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет




Сторінка30/34
Дата конвертації02.12.2016
Розмір5.09 Kb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

Головними джерелами наповнення скарбу були податки, які спочатку стягувалися натурою (худобою, зерном, а пізніше металевими грошима у вигляді злитків срібла, металевих брусків доходи від війні пограбування колоній у фіскальній, торговій, лихварській сферах доходи від експлуатації та продажу рабів, торгівлі шовком, чаєм, фарфором, бавовною, коштовностями. За рахунок державного скарбу утримувалось військо, велось будівництво протиповеневих гребель, каналів. Кошти державного скарбу використовувались на будівництво храмів, палаців, ведення дворового і храмового господарства, створення бойової техніки та спорядження, фінансування розвитку ремесел, торгівлі, сільського господарства. На території України уроки Запорізької Січі (кінець XV ст. –
1775 р) державні фінанси підпорядковувалися гетьману і були невіддільні від його приватного господарства. Тоді й було організовано січовий військовий) скарб, доходи якого за часів Б. Хмельницького становили сотні тисяч золотих монет. Січовий скарб функціонував як касовий центр


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
269
виконання запорізького бюджету, тобто як державна скарбниця, куди надходили доходи, невитрачені за місцем їх одержання. З укладенням у
1710 р. гетьманом П. Орликом із запорозькими козаками договору, який дістав назву Конституція права і вольностей Війська Запорізького державний скарб відокремлювався від особистих коштів гетьмана і передавався в розпорядження генерального підскарбія. На цю посаду могла бути обрана лише людина значна й заслужена, маєтна і добросовісна. У Конституції П. Орликом дається конституційне визначення державної казни (військової скарбниці) – то є державний скарбі фінанси у гетьманській державі [2, С. 47]. У радянський період всі кошти розподілялися через державний бюджет, оскільки всі підприємства були у державній власності і контроль за використанням коштів був досить високим. Після проголошення у 1991 р. незалежності та переходу до побудови соціально зорієнтованої економіки ринкового типу розпочався період відродження системи казначейських органів в Україні. Використання банківської системи, за умов здійснення ринкових реформ не відповідало вимогам, що ставилися до касового виконання бюджетів усіх рівнів. Для ефективного управління бюджетними коштами, спрямування їх на першочергові соціально-економічні потреби у 1995 р. було створено
Державне казначейство України, яке покликане належним чином організувати касове виконання бюджетів усіх рівнів, ефективно управляти фінансовими ресурсами держави [3, С. 189]. На сучасному етапі Державне казначейство України є органом державної виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, Бюджетним кодексом, законами України, іншими нормативно-правовими документами і виконує такі функції організовує розподіл відрахувань від загальнодержавних податків, зборів, обов'язкових платежів міждержавним та місцевими бюджетами, а також перерахування місцевим бюджетам належних їм коштів від зазначених відрахувань відповідно до укладених угод відкриває та обслуговує рахунки головних розпорядників коштів державного бюджету доводить до головних розпорядників коштів і територіальних органів казначейства обсяги асигнувань, що виділяються з державного бюджету здійснює управління наявними коштами державного бюджету, державних цільових фондів у межах видатків, визначених на відповідний період здійснює разом з Національним банком і Міністерством фінансів управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та проводить їх облік, обслуговування та погашення відповідно до чинного законодавства організовує та здійснює взаємні розрахунки міждержавним та місцевими бюджетами. На сьогодні повноцінний розвиток вітчизняної економіки неможливий без Державного казначейства, оскільки в Україні всі кошти Державного та місцевих бюджетів обслуговуються лише в Державному казначействі України [3, С. 256].


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.

270
Література
1. Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн Навч. посібник. – К Центр навчальної літератури, 2003. – 240 с.
2. Коломис В. Нові аспекти в управлінні коштами державного бюджету України // Вісник Національного банку України. – 1999. – № 5. – С. 41–43.
3. Юрій СІ, Стоян В.І., Даневич ОС. Казначейська система Підручник. – Тернопіль
Карт-бланш, 2006. – 818 с.

Економічні параметри розвитку нафтогазового
комплексу України
Ірина Кізь
Одним із основних завдань національної економіки, без розв’язання якого неможливе успішне здійснення соціальних, економічних та науково- технічних програм, спрямованих на збереження державної незалежності є забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами. Україна належить до енергодефіцитних країні задовольняє свої потреби у вуглеводній сировині власного видобутку по нафті на 10–12%, по газу на 20–25%. На території України – три нафтогазоносних регіони Карпатський (Західний,
Дніпровсько-Донецький Східний) і
Причорноморсько-Кримський Південний, у межах яких на сьогоднішній день відкрито 305 родовищ нафти та газу з початковими видобувними запасами 3407,4 млн. т. умовного палива, 213 родовищу промисловій і дослідно-промисловій експлуатації, на інших провадяться геологорозвідувальні роботи, облаштування свердловині родовищ та підготовка їх до промислової розробки [4–7]. Провідна галузь паливно-енергетичного комплексу нашої держави – газова промисловість. Природний газ є головним енергоносієм, його частка в первинному споживанні енергії становить 45%, що приблизно в 2 рази більше, ніж в Європі (21%) та світі (24%) (рис. 1). Україна займає
1 місце

за обсягом транзиту газу через свою територію 3 місце

за обсягом імпорту газу (після США та Німеччини 25 місце

за видобутком природного газу [4–7].



Рис. 1. Структура споживання первинної енергії на кін. ХХ ст.
Європа вугілля нафта газ атомна енергія Україна вугілля нафта газ атомна енергія Світ вугілля нафта газ атомна енергія
10%


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
271
Україна займає 6 місце в світі по споживанню газу після таких розвинених країн, як Англія, Німеччина. Основною причиною цього стану є велике споживання первинної енергії на одиницю ВВП (рис. 2). На території країни створена найбільша система транзитних газопроводів, що на кінець ХХ ст. забезпечила 93% експортних поставок російського газу складає 25% споживання газу в Європі. Українська газотранспортна система, що знаходиться в розпорядженні НАК “Нафтогаз України, технологічно пов'язана з системами магістральних газопроводів Росії,
Бєларусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі, а через них – з газопроводами всього європейського континенту. Вигідне географічне положення України на основних шляхах транспорту природного газу від самих найбільших в світі газовидобувних регіонів – Росії, Центральної Азії та Близького Сходу, до основних споживачів цього газу – країн Західної, Центральної та Східної Європи [1, 2]. За прогнозами спеціалістів частка газу у використанні первинних ресурсів в Західній Європі збільшиться у
2010 р. до 24%, аур до 27%, а це відповідно 550–600 млрд. кубометрів нарік, що означає збільшення обсягів поставок газу в Європу з Росії та країн Середньої Азії, а звідси і збільшення транзиту через територію України. Українська газотранспортна система вже зараз має резерви збільшення поставок російського газу у країни Європи на 20–25 млрд. кубометрів в рік [4–7]. Незважаючи на розвиток альтернативних маршрутів, таких, як газопровідні проекти “Ямал-Європа”, Блакитний потік, “Ямал-Скандинавія-Західна Європа, Україна і надалі буде залишатися основним газовим мостом між Європою і Росією. Однак будівництво цих газопроводів є мрія Росії обійти Україну і усунути її від транзиту російського газу в Західну Європу і Туреччину.




Рис. 2. Споживання первинної енергії на одиницю ВВП в Європі
Основними пріоритетними напрямками розвитку енергетичного комплексу України з метою забезпечення енергетичної безпеки держави є збільшення власного видобутку природного газу і доведення його до 24 млрд. кубометрів в рік до 2010 р ефективне використання газу, проведення енергозберігаючої і газозберігаючої політики, суттєве зменшення енергоємності ВВП розробка і прийняття закону про раціональне використання енергоносіїв, стимулювання економії
0,31 0,38 0,4 0,41 0,45 2,43 0
0,5 1
1,5 2
2,5 Італія ФранціяВеликобрит анія
Німеччина
Нідерланди
Україна
т.
н

.
н
а
100
0
д
ол
.
С
Ш
А


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
енергоносіїв промисловістю і населенням, масове впровадження лічильників газу, опалення поступове наближення норм енергоспоживання до рівня передових країн, що дасть можливість зменшити енергетичну залежність України від імпорту, підвищити конкурентоспроможність нашої продукції.
Література
1. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / Б.М. Данилишин, СІ. Дорогунцов, В.С. Міщенко та ін. – К РВПС України, 1999. – 716 с.
2. Цуканова Н. Енергозбереження – реальний шлях до забезпечення країни енергетичними ресурсами // Фінанси України. – 1999. – № 3. – С. 132–133.
3. Діяк І.В. Енергетична безпека України. – К, 2000. – 103 с.
4. http: // www.nssp.gov.ua
5. http: // www.dey.kiev.ua
6. http: // www.narodnapravda.com.ua
7. http: // gru.ua
Земельна реформа в Україні історія і сьогодення
Валентина Безсмертна
Питання земельної реформи завжди цікавило людей. На початку нашої ери господарство східних слов’ян розвивалося на основі землеробської общини. Земля закріплювалася в першу чергу за представниками родоплемінної знаті, а простим селянам – надавалася лише в тимчасове користування. Зростала і власність церков, бояр, князів. Загарбання українських земель іноземними державами призвело до зміну поземельних відносинах, які дещо відрізнялися у Великому князівстві Литовському та в Польщі. У результаті тривалого розвитку феодальних відносин на українських землях відбулося руйнування селянського землеволодіння й общинного ладу. Посилилася феодальна залежність селян, почався процес їх закріпачення, формування фільваркової системи сільського господарства. У XIX – на початку XX ст. українські землі були під гнітом двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Наслідком реформу цих імперіях стало те, що усі питання були розв’язані на користь поміщиків. Проте ці реформи створили більш сприятливі умови для індустріального розвитку розвивалося селянське підприємництво, розширилися ринкові відносини, в рамках яких формувався ринок землі – земля стала об’єктом купівлі-продажу. Одним з політико-економічних курсів в Україні стала Столипінська аграрна реформа, в результаті якої землі протягом 1907–1915 рр. були закріплені в індивідуальну власність за частиною селян. Селянський банк надавав позики для купівлі землі, але встановлені ним високі ціни


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
273
унеможливлювали для основної маси селянства користуватися його допомогою. На сьогодні, як відомо, аграрна реформа в Україні застигла десь на половині шляху до фінішу. Кінцевим результатом земельної реформи є приватна власність формування ринку землі, як визначального стрижня усієї системи здійснюваних у країні ринкових трансформацій. Слід зазначити, що реальне усуспільнення виробництва уст. зумовило таку ситуацію, що водних країнах начебто панувала приватна власність з її різновидами, а в інших – суспільна власність з відповідними формами. При цьому вважалося, що приватна власність, яка панує в капіталістичних країнах, позбавлена можливості змінювати свій соціально- економічний зміст. А панування суспільної власності в країнах з адміністративно-командною економікою зображалося як вищий ступінь прогресу, і держава насильно насаджувала державну власність знову ж таки якнайвищу форму суспільної власності. Вододіл між приватною і суспільною власністю на землю – це не лише визначальний бар’єр між адміністративно-командною і ринковою економікою, це водночас і розділова межа між двома цивілізаціями – азіатською та європейською. Одна з головних дихотомій світової історії “Схід-Захід” ґрунтується саме націй протилежності. За вітчизняним законодавством існують чотири способи вирішення земельних питань. Перший – надання земельних ділянок у постійне користування, тобто ділянкою можна користуватися хоч і не довічно, але без точно визначеного терміну та сплачувати за це фіксований земельний податок. Другий спосіб розподілу землі – продаж фізичній або юридичній особі, що може відбуватися конкурентним способом (інвестиційний конкурс чи аукціон, або – фактично за домовленістю між т. зв. грошовим мішком, якому ця земля до вподоби, та представниками місцевої влади. Третій спосіб полягає у безплатній приватизації з метою будівництва й обслуговування житлових будинків та господарських споруд, садівництва, дачного і гаражного будівництва, ведення фермерського чи особистого селянського господарства. Четвертий спосіб – надання в оренду на визначений термін таза встановленою ставкою оплати, що записується в договорі оренди. Та проблема реформування ринку землі неможлива без врахування політичної складової. Верховною Радою України прийнято Закон Про державний земельний кадастр, що стало важливим кроком для формування ринку землі. Важливою на сьогоднішній деньє і проблема, пов’язана з мораторієм землі. Саме в ньому зацікавлені дрібні господарства, які дешево орендують паї та отримують дотації, а також земельні спекулянти, які без мораторію не зможуть за безцінь скуповувати землю у селян. На думку експертів, спекулятивний ажіотаж навколо землі заспокоюють установлені мінімальна і максимальна ціни на землю, а


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
також обмеження щодо зміни цільового призначення земель. Прийняття земельного законодавства заразне викликає особливих дискусій між політичними силами, бо закон про кадастр носить технічний характер. Він фактично не регулює ринок і не може запобігти незаконній купівлі земель, бо згідно даних земельного кадастру заборонено використовувати санкції проти громадян, які незаконно приватизували земельні наділи. В це сприяє розвитку тіньової приватизації землі. Тобто політичні сили відіграють важливу роль при реформуванні ринку землі. На жаль, у суспільній свідомості відсутнє розуміння того факту, що земля є невичерпним джерелом для забезпечення життя нинішніх та прийдешніх поколінь. Ми зупинилися на півдорозі в розвитку ринкових реформ здебільшого через відсутність прогресу в питаннях земельних відносин. Оскільки немає регулювання і контролю збоку державних земельних органів, в останні роки поширилися факти незаконного зайняття земельних заповідників, курортів, цінних лісових площ під приватне будівництво. Земельній реформі ще далеко до логічного завершення. Рівноправний розвиток форм власності і господарювання поки що залишається декларацією. Колективну і спільну форму власності ліквідовано, а приватну запровадили здебільшого фіктивно реального власника на землю немає, земельні ділянки не мають фактичних меж. Оренда земельних наділів за мізерну плату призвела до втрати власником права володіти і розпоряджатися землею, зумовила виснаження ґрунтів. Деградація орного шару сягнула критичної межі і переросла у проблему національної безпеки. Тому на сьогоднішній день потрібно не лише визначати проблеми, алей намічати перспективи удосконалення земельних відносин в Україні.

Показники лізингування
Володимир Івченко
На сучасному етапі лізингові послуги займають одне зважливих місць у наданні фінансово-економічних послуг, що надаються різним суб’єктам господарювання. Тому виникає потреба у дослідженні та аналізі певних показників лізингування. Необхідність використання показників для лізингу є важливим настільки, наскільки можливо виокремити лізинг серед інших послуг, які надають фінансові підприємства. Для класифікації підприємств, які використовують лізинг як спосіб формування своїх активів, доцільно визначити питому вагу об’єкта лізингу як серед основного капіталу, такі серед суми усіх господарських засобів. Формула для розрахунку питомої ваги об’єкта лізингу може мати такий вигляд


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
275
Питома вага об’єкта лізингу = Основні активи, отримані у лізинг / Сума
основних активів
У даному випадку суму основних активів можна враховувати як Основні активи + (Основні активи, де (Основні активи – активи до залучення об'єкта лізингу, а (Основні активи
– основні активи, отримані у лізинг. Таку питому вагу називатимемо врахованою. Іншим випадком можна вважати, коли сума основних активів не буде враховувати об'єкта лізингу. (У такому разі питома вага – неврахована). Якщо сума основних засобів, отриманих у лізинг перевищує 50% від суми основних засобів, то значення неврахованої питомої ваги буде більшою за 1, що свідчить про залежність підприємства від об’єкта лізингу, тоді таке підприємство вважатимемо лізингозалежним. Коли ж сума основних засобів, отриманих у лізинг незначна порівняно із сумою основних засобів (прямує до 0), то і значення питомої ваги об’єкта лізингу буде близьким до 0, що вказує на незалежність підприємства від об’єкта лізингу. Такі підприємства у нашій класифікації називатимуться лізингонезалежними. Введена питома вага об’єкта лізингу та класифікація фірм на лізингозалежні та лізингонезалежні дає змогу оцінити тривалість життя підприємства. Так, наприклад, якщо фірма лізингозалежна і здійснює свою діяльність за рахунок активів, отриманих у лізинг, то при недотриманні договору або при розірванні його однією зі сторін, об’єкти лізингу можуть бути вилучені зі складу активів фірми, то діяльність останньої може бути припинена. Якщо питома вага об’єкта лізингу потрібна здебільшого для суб’єктів, які досліджують або аудіюють діяльність підприємства, то введення показника періоду окупності об’єкта лізингу задовольнятиме самі фірми, які використовують лізингові закупки як основу формування основних засобів виробництва. Адже необхідно прорахувати доцільність отримання у лізинг засобів, знаючи наближений прибуток фірми. Обрахунок періоду окупності об'єкта лізингу проводиться аналогічно обрахунку терміну окупності будь-якого капіталу фірми, за умови використання усього прибутку. Тож маємо [1, С. 308]:
Період окупності власного капіталу = Власний капітал / Чистий
прибуток
Якщо припустити, що фірма має замету весь прибуток спрямовувати на погашення об’єкта лізингу, то його період окупності обраховуватиметься за формулою
Період окупності об'єкта лізингу = Основний капіталу лізинг / Чистий
прибуток
Вважаємо, що введення такого показника необхідне які решта показників фірми (рентабельність, операційний ліверидж), оскільки поліпшує


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
і прогнозує подальшу діяльність підприємства та допомагає спланувати розподіл прибутку підприємства на кожному етапі його діяльності. Фінансові організації зацікавлені у відслідковуванні розвитку лізингу у країні. Ці дані можна отримати, знаючи яка сукупна кількість коштів була витрачена на придбання обладнання у лізинг. І, зрозуміло, чим більша ця величина у попередній період, тим більшим є зростання лізингових покупок у країні. На нашу думку, прогнозувати цей розвиток краще за рахунок введення індексу лізингування. Для цього спочатку потрібно розглянути умови та величини, що входитимуть у розрахунок цього показника. Припустимо, що у поточному періоді обсяг лізингових закупок (у грошовому вираженні) становить деяку величину Р. У базовому періоді обсяг складав Р. Причому обидві величини включають всі галузі, у яких було проведено лізингові операції. Варто відмітити, що показники Р і Р не залежать від об’єкта лізингування і визначаються як сума коштів за окремі з них, тобто
Р
1
=

p
i
q
i

, де
p
i

ціна за і-тий товару поточному періоді,
q
i

кількість обладнання, отриманих у лізинг за цією ціною у поточному періоді.

Аналогічно
Р
0
=

p
j
q
j

, де
p
j

ціна за j-тий товару базовому періоді,
q
j

кількість обладнання, отриманих у лізинг за цією ціною у базовому періоді.

Потрібно зауважити, що ціна товару може включати плату за відсотки, або її не враховувати.

Якщо
p
i
і
p
j

– не враховують плату за відсотки, тоді вводимо показники β
1
,β
0
– відповідно середні ставки відсотка за отримання товару у лізингу поточному і базовому періоді. β
1
і β
0 розраховуються як середнє арифметичне значення ставок відсотка за товар, наданий у лізинг
β
1
=
т
т



Спробуємо використати поняття індекс лізингування”, який арифметично буде виражатися формулою
1 0
0 0
1 1
I
I
P
P
L
e






,
де

І
1
, І
0


рівні інфляції у поточному та базовому періодах. Зрозуміло, що виявити номінальну грошову вартість коштів, витрачених на об’єкти взяті у лізинг, математичну (номінальну) грошову вартість лізингу чи то кредиту визначатимемо так


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
277
I
P
NMC



,
де відсоткова ставка за лізинг Р – грошова вартість об’єкта лізингу
І – інфляція (її рівень) на момент отримання лізингу. Відмічаємо, що індекс лізингування залежить від усіх трьох показників, тобто L
e
є функцією від трьох змінних:
)
,
,
(
I
P
f
L
e


.
Це дає можливість стверджувати, що L
e
:
1)
відображає зміну відсотків лізингування та сукупну вартість об’єктів лізингування усіх товарів, але у загальному випадку, а неконкретно по кожному виду товару індекс L
e
включає товар, що придбаний у лізинг не лише у вітчизняних лізингодавців, ай імпортні товари, отримані у лізинг хоча, рівень інфляції – показник країни, у якій вимірюємо індекс індекс L
e
є абсолютно зваженим (як поточно, такі базисно. Отже, вводячи індекс лізингування митим самим можемо порівняти, якими темпами розвивається надання лізингових послугу країні. Такі обрахунки індексу лізингування є важливими не лише для фінансових організацій, що надають лізингові послуги, ай для лізингоотримувачів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал