Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет




Сторінка24/34
Дата конвертації02.12.2016
Розмір5.09 Kb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34

Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
213
знань – 9,3 %; бажання скористатися відстрочкою від служби в армії –
1,8 % респондентів (9 із 171 опитаного респондента-чоловіка). Престиж в якості мети отримання вищої освіти відзначили лише 3,1 % опитаних. Отже, у цілому студенти демонструють свідоме ставлення домети навчання, усвідомлення гуманітарної цінності освіти. Як позитивне відзначимо те, що студенти усвідомлюють сучасні реалії мінливість ринкового середовища, підвищення невизначеності, ризиків у сучасному суспільстві, швидкоплинність економічних і соціальних процесів, що потребує адекватного реагування від економічних суб’єктів. Підготовка працівників до конкуренції в умовах економіки, заснованої на знаннях, потребує створення нової моделі освіти і професійної підготовки, – моделі навчання впродовж життя. На запитання Чи вважаєте Ви, що знань, здобутих протягом навчання в університеті, вистачить на увесь період трудового життя переважна більшість респондентів – 81,3 % – дали відповідь, що так не вважають. Вище переконання утому, що доведеться здобувати нові знання вході трудової діяльності висловлюють п’ятикурсники, зокрема, факультету філології та журналістики – 97,1
%, фізико-математичного – 91,4
%, психолого- педагогічного – 89,3 %.
2. Друга група питань – стосовно реформ в освіті, їх необхідності, продемонструвала розуміння студентами того, що становлення сучасного суспільства, формування економіки знань вимагає певних зміну підходах до навчального процесу. Так, переважна кількість респондентів – 79,7 % вважають, що реформи потрібні, 20,3 % опитаних висловлюються проти необхідності змін. При цьому позитивне ставлення до впровадження нових форм навчання висловлюють лише 59,8 %, а 40,2 % висловили негативне ставлення. Ще менше прихильників – лише 36,6 % – за використання Болонської системи у вітчизняних ВНЗ, 49,6% висловлюються проти,
13,8 % висловили байдуже ставлення до цього процесу (детальніше див. табл. 1).
Таблиця 1
Розподіл відповідей на питання
„Ваше ставлення до Болонської системи навчання
Перший курс
П’ятий курс Загалом
Респонд., чол
%
Респонд., чол.
%
Респонд., чол.
% Позитивне 130 46,4 50 23,6 180 36,6 Негативне 134 47,9 110 51,9 244 49,6 Байдуже 16 5,7 52 24,5 68 13,8 Вважаємо, що відповіді респондентів демонструють зниження готовності приймати зміни при переході від теоретичного сприйняття проблеми (необхідність реформ загалом оцінюється досить високо) до


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
практичного їх упровадження, реалізації у процесі навчання конкретного студента. Низький рівень підтримки студентами впровадження Болонської системи у вітчизняних ВНЗ – 36,6%, можливо, є відображенням складності та суперечливості цього процесу, а також тих застережень, які студенти зустрічають у засобах масової інформації, від учасників процесу – студентів, які навчаються за кредитно-модульною системою, а іноді – від деяких викладачів. Примітно, що вищу підтримку впровадження Болонських підходів до освіти виказують першокурсники – 46,4 % проти
23,6 % прибічників серед студентів випускного курсу (див. табл. 1).
3. Що стосується третього блока питань – рівень володіння комп’ютерними технологіями, то цікаво відмітити, що володіють комп’ютером 85,0 % студентів, використовують у навчанні – 80,5 %, а із них 40,4 % зазначають, що користуються при цьому всіма основними програмами.
Чи Ви використовуєте комп'ютер у навчанні?
ні
19,5%
так
80,5%
Вищий відсоток володіння комп’ютером – 91 % респондентів – відзначають студенти п’ятого курсу проти 80,3 % студентів першого курсу. Найвищий показник – 100 % володіння та використання у навчанні, а також 85,0 % використання в роботі всіх основних програм, засвідчили старшокурсники фізико-математичного факультету (35 опитаних студентів, що можна пояснити професійною підготовкою з інформатики. При цьому не всі студенти першого курсу цього факультету (41 респондент, які володіють комп’ютером – їх 89,1 % від загальної кількості опитаних – використовують це вміння у навчальному процесі – лише
82,6% позитивних відповідей, що можливо пояснити відсутністю досвіду, а також тим, що ще не виробилася навичка і необхідність навчатися із використанням можливостей сучасних технологій. Не може не викликати занепокоєння, що практично кожен п’ятий студент комп’ютер для навчальних цілей не використовує взагалі. Це відбувається в умовах, коли з появою нових комп’ютерів, веб- сайтів, нових медійних каналів людство продукує та акумулює дані, інформацію та знання із безпрецедентною швидкістю. У певний непомічений, але історично важливий момент обсяг знань, які


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
215
зберігаються поза людськими головами, став набагато більшим від того, який зберігається всередині. Якщо щось і доводить наше невігластво відносно знання, то це той факт, що такий воістину значний перелом в історії нашого виду залишається або невідомим, або непоміченим людством – стверджує О. Тоффлер в новій книзі Революційне багатство
[1, С. 161]. Дослідники школи інформаційного і системного менеджменту університету в Берклі (Каліфорнія) оцінили обсяг даних інформації та знань, які з’явилися у вигляді надрукованих матеріалів, на кіно- та магнітній плівці, оптичних носіях лише в 2002 році як еквівалент всьому, що могло б міститися в півмільйоні нових бібліотек рівня бібліотеки Конгресу США. Нині темп збільшення знань ще вищий. Очевидно, що використовувати зростаючий обсяг інформації, а знань, без комп’ютерних технологій неможливо.
4. Ще один важливий блок питань – стосовно здобуття освіти на платній основі – відображає досить складну і суперечливу загальносвітову тенденцію зростання ролі приватного сектора в освіті. Традиційно у світовій практиці державний сектор надавав більшість освітніх послугу СРСР – практично 100 %, за виключенням недуже значної тіньової частки (приватні уроки, репетиторство, консультування тощо. З переходом до масової освітив багатьох країнах ситуація змінилася, участь приватного сектора збільшується. В Україні цю тенденцію можна, зокрема, проілюструвати тим, що урна початковий цикл навчання за освітньо кваліфікаційним рівнем бакалавр зараховано 414785 осіб, із них за кошти державного бюджету навчаються 33%, за кошти фізичних осіб – 66 %,
1 % – за рахунок місцевих бюджетів [2, С. 39].
Зараховано уроці на початковий цикл навчання
(освітньо-кваліфікаційний рівень - бакалавр)
Кошти
юридичних осіб
0%
Державний
бюджет
33%
Місцеві бюджети
1%
Кошти фізичних
осіб
66%
Серед опитаних у цілому переконання, що платна освіта повинна існувати висловили лише 15,6 %; 19,3 % вважають, що платної освіти неповинно бути і якщо абітурієнт не може пройти конкурсна бюджетне місце, то він не може стати спеціалістом за власний рахунок. Переважна більшість – 63,8 %, не заперечуючи в принципі проти оплату навчання,


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
висловлюються зате, що у кожному ВНЗ повинні бути бюджетні місця, щоб обдаровані діти, батьки яких не в змозі оплатити навчання, могли отримати вищу освіту. У світовій практиці фінансування освіти значна частина фахівців використовує кредити на навчання. В Україні така форма ще не є масовою, лише одиниці використовують таку форму оплати. Серед опитаних 14 студентів – 2,9 % зазначили, що користувалися кредитними коштами для оплати навчання. Серед інших причин низького поширення кредитних програм в освіті (високі відсоткові ставки, низьке переконання в можливості майбутнього повернення позичених коштів за рахунок доходів, які буде отримувати молодий спеціаліст, незначна підтримка держави, хоча б стосовно допомоги у виплаті відсотків) відіграє свою роль і низка обізнаність із їх сутністю. Так, 81,5% респондентів не знають зовсім нічого або не мають конкретних відомостей про сутність освітніх кредитних програмі лише 18,5% заявили, що добре знають, що це таке. Тобто, підвищення ролі цього джерела фінансування навчання з посеред іншого потребує і активного інформування споживачів освітніх послуг. Таким чином, представлені основні результати соціологічного опитування студентів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г Короленка, засвідчують складність проблем трансформацій в освіті, сприйняття їх студентами як таких, що стосуються їх безпосередньо, а також невисоку частку байдужих до змін.
Література
1. Тофлер Э. Революционное богатство. – М ПРОФИЗДАТ, 2008. – 569 с.
2. Забезпечення якості вищої освіти – важлива умова інноваційного розвитку держави і суспільства. Інформаційно-аналітичні матеріали до засідання підсумкової колегії Міністерства освіти і науки 1–2 березня 2007 року. – Київ, 2007. – 96 с.

Роль кредитування в розвитку малого бізнесу
Богдан Кузняк
Важливу роль у розвитку малого бізнесу відіграє система кредитування, яка здійснюється як банками такі кредитними спілками. Проте банки при кредитуванні надають звичайно перевагу крупним фірмам і неохоче позичають кошти малим підприємствам. Його частка у структурі кредитного портфеля банків становить всього 2% [1, С. 9]. Основною причиною цього є високий ступінь ризику для банків при взаєминах з малими підприємствами. Адже вони часто банкрутують, бо не мають достатньої кількості кваліфікованих кадрів, які б могли на належному рівні реалізувати бізнес-плани розвитку своїх підприємстві

Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
217
переконати банки в обнадійливих перспективах свого бізнесу. Однією із перешкод, з якою стикаються представники малого підприємництва, є доступ до кредитних ресурсів. Проведене журналом Підприємництво в Україні події, проблеми перспективи спільно з Аналітичним центром Академія та Радою молодих підприємців України опитування серед користувачів Інтернет- порталу www.ukrbusiness.com.ua показало, що основними факторами, які перешкоджають розвитку мікрокредитування є наступні
Проблема
Аналітичний
центр Академія
www.ukrbusiness com.ua Складна процедура отримання кредитування 20,4%
6,25% Фактор страху життя в борг 15,7%
18,75% Державна підтримка розвитку мікрокредитування недостатня
13,9% 3,13% Відсутність елементарних знань про порядок отримання кредиту
12,9% 0,00% Відсутність майна під заставу 11,2%
31,25% Власна пасивність 9,3%
9,38% Високі банківські процентні ставки 8,3%
21,88% Відсутність законодавчої регламентації процесу мікрокредитування
5,5% 3,13% Небажання комерційних банків займатися мікрокредитуванням
2,8% 6,25% Із наведених даних видно, що у своїй більшості результати опитування Ради молодих підприємців України практично відтворюють висновки отримані Аналітичним центром Академія. Проте є і певні відмінності в послідовності відзначенні трудностей отримання кредиту. Так, користувачі сайту виділяють таку послідовність відсутність застави для отримання кредиту (31,25%), високі процентні ставки банків (21,88%), страх життя в борг (18,75%). Особливістю є також те, що користувачі сайту у порівнянні із респондентами Аналітичного центру Академія не виділяють таку проблему як відсутність елементарних знань про порядок отримання кредиту. Щодо Аналітичного центру Академія, то вони подають труднощів отриманні кредиту в такій послідовності складна процедура отримання кредиту (20,4%), страх життя в борг (15,7%), відсутність державної підтримки розвитку мікрокредитування (13,9%), відсутність елементарних знань про порядок отримання кредиту (12,9%). Тому подолання основних перешкод розвитку мікрокредитування в Україні потребує комплексного підходу, складовими якого може стати спрощення механізмів отримання мікрокредиту, стимулювання банків та небанківських фінансових установ до збільшення обсягів мікрокредитування і вдосконалення законодавчого забезпечення їх


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
діяльності, а також державна підтримка інформаційних та освітніх програм з мікрокредитування. В останні роки в Україні намітилися деякі позитивні зрушення уставленні банків до малого і середнього бізнесу. Це обумовлено посиленням конкуренції на фінансовому ринку і подальшим розвитком малого і середнього бізнесу, його всезростаючим впливом на національну економіку. Цьому сприяло також те, що працівники Аналітичного центру Академія, на основі вивчення кращого досвіду діяльності світових банків розробили відповідну модель критеріїв якими повинен володіти банк при взаєминах з підприємствами малого і середнього бізнесу. Це – максимальне використання і пристосування менеджменту і маркетингу до видів фінансових продуктів і послуг та потреб цього бізнесу спрощення кредитних процедур через скорочення терміну опрацювання кредитних документів, зменшення їх кількості для отримання кредиту створення в банківській структурі спеціальних підрозділів для обслуговування цього сектора економіки та спеціалізація їх за сферами діяльності підприємств надання суб'єктам малого і середнього бізнесу повної інформації про макроекономічні процеси в країні, регіоні, з метою мінімізації ризику виданих кредитів розробка і впровадження комп'ютерних банківських прикладних програм надання якісних послуг і готовність прийти клієнту на допомогу в потрібний час індивідуальний підхід до клієнта та економія його часу надання консультацій, допомоги клієнтам щодо їх бізнесу, які виходять за межі банківських послуг готовність взяти на себе відповідальність за допущені банком помилки не тільки чекати на клієнта, але і здійснювати його пошук. У результаті реалізації цієї моделі намітилася тенденція до розширення кредитування малого і середнього бізнесу в Україні. Якщо в
2000 р. банками було надано всього кредитів на суму 30,6 млрд. грн., то в
2006 – 254,5 млрд, втому числі короткострокових – 86,2 млрд. і довгострокових 159 млрд. [4, С. 65]. Певне місце в кредитуванні підприємств починають займати і небанківські фінансові установи, передусім кредитні спілки.
Кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кооперативної спілки.
Доречи, батьківщиною українського кооперативного руху є Полтавщина, де в 1869 р. було засновано Гадяцьке ощадно-позичкове товариство. Урна Україні нараховувалося понад 3 тисячі кредитних спілок, які об'єднували близько 3 млн. громадян. На жаль радянська влада всі кредитні спілки зліквідувала [2, С. 11]. У результаті здобуття незалежності в Україні кредитні спілки почали відроджуватися. Цьому сприяв прийнятий Президентом України Указ


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
219
№377/93 від 20.09.1993 р, яким було затверджено Тимчасове положення про кредитні спілки України. Зараз кредитні спілки в своїй роботі керуються Законом України від 20.12.2001 р. № 2908-ІІІ Про кредитні спілки. Цей закон створив правову базу для подальшого розвитку та регулювання діяльності кредитних спілок, а також вніс ряд принципово важливих уточнень стосовно природи та статусу цих організацій. Урна Україні нараховувалося 727 тисяч кредитних спілок, які об’єднували 1460 тисяч членів, що відповідно в 4 і 2 рази менше ніж їх було на початку ХХ ст. [2, С. 11; 3, С. 1]. Якщо в 2004 р. кредитні спілки надали кредитів на суму 1304,4 млн. грн., нар млн. грн. Проте левова частка позик припадає на споживче (49,5%) та комерційне (14%) кредитування. Питома вага кредитів, наданих наведення фермерських та інших господарських підприємств складає всього 3% [3, С. 8]. Поряд із зростанням суми кредитів відбувається зрушення у його структурі в напрямку збільшення резервного капіталу і зменшення пайового. Зростає також кількість проблемних кредитних спілок, які не дотримуються нормативу прибутковості, терплять збитки. З метою подолання цього явища намітилася тенденція до укрупнення кредитних спілок. Якщо нар. найбільша кількість кредитних спілок (150) мала найменший обсяг активів (до 50 тис. грн.), то на 1 липня їх кількість скоротилась до
109, а питома вага таких спілок по всій системі зменшилась з 20,1% до
14,99%. Також скоротилася частка спілок з активами до 500 тис. грн. В цілому ж кількість установ з активами до 1 млн. грн. за півроку зменшилася з 475 до 422, а їх питома вага – відповідно з 64% до 58%. В цей же самий час збільшилась кількість спілок з розмірами активів понад
10 млн. грн. За шість місяців їх чисельність зросла з 33 до 45 установ (або з
4,4% до 6,2%). Це свідчить про консолідацію ринку кредитних спілок [3, С. 7]. З метою сприяння розвитку малого бізнесу банки і кредитні спілки займаються мінікредитуванням.
Мікрокредитування – це спеціальний вид кредитування призначений для малого і середнього бізнесу, який надається невеликими сумами під конкретні проекти на невеликі строки. Слід зазначити, що саме поняття мікрокредитування є досить неоднозначною категорією фінансового ринку. Адже одні під мікрокредитуванням розуміють 100–200 дол., а другі 50 тис. дол. А це різні величини, які вимагають різного їх гарантування. Для першої – достатня гарантія через постійний заробіток, а друга (50 тис. $) вимагає належної майнової застави. І в першому, і другому випадку повинна бути гарантія не лише своєчасного кредиту, але і сплата відповідного відсотка. В Україні прийнято вважати, що мікрокредит це сума, яка складає від 100 до 10–15 тис. дол. [1, с. 10]. Проте, основна маса мінікредиту приходиться на 100–1000 дол. Він спрямований на подолання бідності. В


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
цьому зв’язку доцільно провести певну класифікацію самих мікрокредитів. Вважається, що мінікредит першого рівня (1–2 тис. дол.) носить переважно соціальну функцію. Він спрямований на подолання бідності населення шляхом зайнятості. На Україні на перших етапах переходу до ринкової економіки це проявлялося у формі човникового руху населення. З часом, частина із нього стала дрібними підприємцями.
Мінікредити другого рівня від х до 10–15 тис. дол. спрямовані на організацію власного малого бізнесу. Вони мають іншу систему забезпечення і повернення. До речі такі кредити досить поширені в Чехії і Польщі. На Україні найбільш розповсюджені кредити для малого і середнього бізнесу від х до 5 тис. дол. Якщо мале підприємство займається виробництвом товарів чи наданням послуг, то сума кредиту може становити від 5 до 50 тис. дол. На поповнення оборотних коштів кредит надається від 6 місяців до 1 року, а на оновлення основних фондів від 1 до 3 років. На сучасному етапі, мікрокредити для банків не стільки приносять прибутки, як відкривають перспективу на майбутнє. Щоб мікрокредитування приносило банку належний прибуток на одного експерта повинно приходиться по 10–15 кредитів щомісяця, тоді як зараз приходиться всього 5–6 [1, С. 17]. Мікрокредити видаються як під заставу, яка повинна бути застрахованою і перевищувати в 1,5–2 рази суму кредиту, такі під поручительство. На сучасному етапів Україні стримує зростання обсягів кредитування відсутність інформації про потенційного позичальника зокрема його кредитної історії. Це змушує кредитні установи застосовувати більш складну процедуру оформлення кредитів, що веде до їх подорожчання, накопичення безнадійних боргів, за що змушені розплачуватися добросовісні позичальники. Тому доцільно використати досвід зарубіжних країн, де створені спеціалізовані бюро кредитних історій, які займаються збором, накопиченням, обробкою, зберіганням та наданням інформації кредиторам (позитивної чи негативної) про виконання фінансових зобов’язань фізичними та юридичними особами. В такій інформації заінтересовані як кредитори, такі позичальники. Для перших, це зниження ризику при наданні кредиту, а для других – розширення можливостей до кредиту за нижчою процентною ставкою. Створення на Україні бюро кредитних історій, активізує роботу банків і кредитних спілок по наданню кредитів підприємствам, дасть можливість точніше спрогнозувати повернення кредитів дозволить ефективно визначити ціну кредиту, знизити ризик несприятливого вибору позичальника зменшить витрати на пошук і перевірку інформації про потенційного позичальника і відповідно сприятиме здешевленню кредитів знизить кількість відмову наданні кредитів добросовісним позичальникам сприятиме стабілізації роботи фінансового сектора та зменшить ризик


Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету
221
несприятливого вибору розширить доступ до фінансових послуг для суб’єктів малого і середнього бізнесу та фізичних осіб. В Україні Верховною Радою (23.06.2005 р) прийнято закон Про організацію формування та обігу кредитних історій, яким регулюється створення та діяльність бюро кредитних історій. В 2006 р. зареєстровано чотири бюро кредитних історій (Українське бюро кредитних історій Перше всеукраїнське бюро кредитних історій Міжнародне бюро кредитних історій Перше бюро кредитних історій. Проте ними лише зроблені перші кроки на шляху надання відповідних послуг. Справа втому, що звернення до кредитних історій при наданні кредитів в Україні поки що не стало необхідністю для кредиторів. Це пояснюється насамперед браком досвіду у цій сфері. Світова практика свідчить проте, що лише років через два, після започаткування бюро кредитних історій, починається процес користування їхніми послугами. Цей час необхідний для того, щоб кредитори переконалися настільки бюро кредитних інформацій спрощують і здешевлюють для них процедуру прийняття кредитних рішень, моніторинг наявних кредитів, стягнення боргів за кредитами. З метою розширення системи кредитування на Україні необхідно активізувати роботу як бюро кредитних історій, такі банків і кредитних спілок по використанню потрібної інформації.
Література
1. Макроефекти від мікрокредитів, макрокредитування в Україні. – К, 2005.
2. Гудзоватий Іван Мрія для сільської глибини // Голос України, 17.12.2005 р
Кафарський В. Кредитні спілки в сільському туризмі // Голос України, 7.10.2005 р.
3. Підсумки півріччя системи кредитних спілок України // Бюлетень кредитних спілок України. – № 9. – 2006.
4. Статистичний щорічник України за 2006 рік.

Аграрне питання в ідеології
Української радикально-демократичної партії
Василь Стрілець
Специфіка історичного розвитку України зумовила значну увагу українських політичних партій до аграрної, в першу чергу земельної, проблематики. Ліберальна українська інтелігенція намагалася вирішити аграрне питання в площині буржуазно-демократичних перетворень. Утворена в 1904 р. на основі Загальної Української Організації Українська демократична партія (УДП) вимагала поступового викупу поміщицьких земель у власність краю (автономної України) для їх передачі за плату в користування окремим особам й організаціям, негайної передачі у


Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 15 травня 2008 р.
власність краю для зазначених потреб всіх казенних, удільних, кабінетських, церковних і монастирських земель та надання права розпоряджатися землею місцевим органам самоврядування. Аграрна складова програми створеної в результаті злиття УДП з Українською радикальною партією Української демократично-радикальної партії (УДРП) по суті нічим не відрізнялася від відповідних положень УДП [1, С. 358]. Програма відновленої у квітні 1917 р. Української радикально- демократичної партії (УДРП) теж вимагала передачі всіх державних, удільних та церковних земель у краєвий земельний фонд, який би порядкувався місцевим самоврядуванням та, вже під впливом революції, примусового викупу земель приватних власників, насамперед тих земель, які не експлуатуються власною працею [2, С. 6]. Зріст популярності соціалістичних гасел протягом 1917 р, який призвів до зміни назви УДРП (з червня 1917 р. вона стала називатися Українською партією соціалістів-федералістів (УПСФ)) зумовив і деяку зміну в програмі партії, попередньо прийнятій у червні цього ж року. Конференція УПСФ у вересні 1917 р. остаточно ухвалила програму партії, яка вже містила тезу про скасування приватної власності на землю, що пізніше, вже на еміграції, було визнано лідерами партії за помилку. Водночас програма, зазначивши, що значна частина землі закладена, а земельна реформа не ставить собі замету конфіскацію капіталів, вимагала а) переходу до краєвого земельного фонду не тільки казенних, удільних, церковних, монастирських, міських земель, алей без виплати земель тих приватних власників, яким земля дісталась зовсім дурно даровизна та займанщина б) права власників купованих земель (крім тих, які за час користування нею повернули затрачений капітал) дістати викуп, який повинен бути не більше тієї суми, яка булана землю витрачена в) переведення на державу всіх боргів заземлю з поступовим їх сплачуванням [3, С. 35–36]. Партія намагалася пропагувати ці принципи серед мас, але, як правило, безрезультатно. Наприклад, не прислухалася більшість Українського з’їзду в Чернігові (18.07.1917 р) до думки одного з лідерів УПСФ О. Шульгіна, який, популяризуючи програмні положення, сказав так Земля безперечно повинна перейти до трудящого народу. Як же буде з землями, заложеними в банку Банк дає за них гроші. Коли вони заберуть свої гроші, то це пошкодить нашій промисловості і народному господарству. Тут же треба одбирати землю з викупом, тільки зробити так, щоб гроші платили не селяни, а капіталісти (О. Шульгін відходить від принципу перекладання боргів на державу – В.С.). Чого ж боятися викупу, – гроші візьмуть не з вас, і ми збережемо народне господарство [4, С. 7]. У зв’язку з цим УПСФ була налаштована рішуче проти есерівських планів соціалізації землі і виступала проти них по всім напрямах своєї діяльності. У серії політичних бесід, влаштованих на рубежі 1917–1918 рр. у



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал