Міністерство освіти І науки україни національний університет харчових технологій



Pdf просмотр
Сторінка4/4
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.55 Mb.
1   2   3   4
ТЕМА 4

МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ


Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово

це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

М.Рильський

ПЛАН
1.
Специфіка словоформ, властивих текстам наукового та офіційно
-
ділового стилів.

2.
Особливості вживання іменних форм.

3.
Дієслівні форми у професійному мовленні.


1
. Специфіка словоформ, властивих текстам наукового та офіційно
-
ділового стилів

Частини мови –
це слова, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, синтаксичними функціями й засобами словотворення.
Наприклад,
іменникам притаманне лексичне значення загальної предметності (земля, поле, степ);
прикметникам –

ознаки (синій, житній, високий); числівникам –

кількості (дев'ять, одинадцять, двісті); займенникам –

наближення до імен (я, ви, хто, що); дієсловам –

дії, процесу, стану (їхати, шукати, вивчати); прислівникам –

ознаки цієї дії чи процесу (добре, спокійно, весело) тощо.
Частини мови за основним значенням і граматичними формами поділяються на самостійні
та службові. Слова, які мають лексичне й граматичне значення, виступають членами речення й утворюють речення, а також називають предмети, поняття, прикмети, якість, кількість, порядок дії й стан предмета –
називаються повнозначними (самостійними).

Слова, які не мають лексичного значення й виконують у мові допоміжну роль (виражають різні відношення між повнозначними словами), з'єднують слова та речення, надають їм певних відтінків значення –
називаються неповнозначними (службовими). Службові частини мови не є членами речення.
Окремою частиною мови є вигуки та звуконаслідування, які виражають емоційну реакцію мовця, спонукання. Вони не належать ні до повнозначних, ні до неповнозначних слів.
Мовний масив, охоплений морфологічними нормами, досить широкий та багатогранний.
Йтиметься про ті частини мови та їхні форми, які поширені в галузевому спілкуванні, а з іншого боку –
викликають сумніви щодо їх правопису та вживання.

2. Особливості вживання іменних форм

Стилі мови, які поєднуються в межах професійного спілкування, відзначаються
домінуванням одних частин мови й меншим використанням інших. Для наукового стилю

30 характерне поширене використання форм іменника й прикметника, меншою мірою застосовуються дієслівні форми. Однак прикметник не є панівним у мові офіційно
- ділового стилю, а натомість посилюється роль дієслова як засобу забезпечення лаконізму викладу та вираження дії, яку треба виконати згідно з документом.
Родові форми іменників у професійному мовленні різняться залежно від стилю, в якому їх ужито. Особливо це стосується назв осіб за професією та родом занять. Наприклад: учитель –

учителька, касир –

касирка, лаборант –

лаборантка, лікар –

лікарка, фізик –

фізичка, працівник –

працівниця, викладач –

викладачка, артист –

артистка.

Офіційно назви посад, професій –
іменники роду чоловічого, тому в наукових працях (при роботі з дослідження персоналій) та ділових паперах слід уживати саме їх. Застосування форм жіночого роду –
привілей текстів художнього, публіцистичного та розмовного стилів (можливі також
інші словоформи на зразок акторка, учительша, кандидатка, математичка, співвласниця).
Залежні слова від найменування професій узгоджуються у формі чоловічого роду.
Наприклад: старший викладач Любов Іванівна, головний бухгалтер Галина
Олександрівна, декан економічного факультету Тетяна Леонідівна, молодший науковий
співробітник Світлана Андріївна Яременко.

Однак, коли після таких конструкцій на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вживається у формі жіночого роду.
Наприклад: Професор С.Б.Буравченкова висловила ряд нових ідей щодо викладання
культурології; Інспектор відділу кадрів Н.С.Калиниченко наголосила на цьому пункті наказу
ректора.

Ознакою розмовного, а не наукового чи ділового стилів є такі форми узгодження: голова
наказала, старша інженер поїхала, головна лікар порадила тощо. Так само не рекомендується називати осіб одним словом –
за місцем проживання або професією: городяни, сільчани,
заводчани, дистанційники, поштарі; слід говорити й писати: мешканці міста (села, селища),
робітники (заводу, фабрики), службовці (станції, контори), працівники (пошти).
Рід іменників, які позначають географічні назви, назви газет і журналів, визначається за загальною назвою: Онтаріо –

середнього роду (бо це озеро), Туапсе –

середнього (бо місто
),
Янцзи –

жіночого (бо річка); “Уніта” –

жіночого (бо газета), “Наталі” –

чоловічого (бо журнал
).
Відмінкові закінчення іменників.
Їх знання та правильне використання відіграє важливу роль в опануванні професійним мовленням. Однією з типових помилок є ненормоване вживання
(російськомовна калька) закінчення –у
(
–ю)
у формі давального відмінка, внаслідок чого його плутають із родовим (це стосується передусім назв неістот: заводу (чого?) –
заводові (чому?). Так, у вислові допомога закладу

незрозуміло, чи то заклад надав комусь допомогу, чи сам її отримав.
Тому зараз при утворенні форми давального відмінка перевагу надають закінченню –ові (
-
еві)
:
допомога закладові
(кому?), допомога закладу
(чия?).
Іншою, більш поширеною помилкою є неправильне вживання закінчень –а (–я)
та –у (–ю)
в формі родового відмінка. Є багато правил на розрізнення цих закінчень, які залежать від значення
іменника, його будови, наголосу, роду, числа. Ці правила систематизовано в наступному переліку:
Закінчення –а (–я)
мають іменники, які означають:
1.
Назви осіб, уособлених предметів, явищ: Івана, Шевчука, діда Мороза, лікаря;
2.
Назви населених пунктів:
Києва, Львова, Чернігова, Парижа, Стамбула;

31 3.
Географічні назви з наголошеним закінченням або з суфіксами ов, –ев, –єв
:
Дніпра,
Тетерева, Ростова;
4.
Назви тварин і дерев:
лиса, зайця, ясена, дуба;
5.
Назви одиниць вимірювання, місяців і днів тижня:
метра, кілограма, тижня, липня,
четверга;
6.
Назви чітко окреслених предметів:
олівця, магнітофона, комп'ютера, коридора (але:
вокзалу, поверху, будинку
);
7.
Машини та їхні деталі:
поршня, верстата, мікроскопа, апарата, стрижня, кардана;
8.
Наукові терміни:
атома, параграфа, сектора, ямба, хорея;
9.
Українські наукові терміни, утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника,
чисельника, знаменника, ступеня, рівня.
Закінчення –у (–ю)
мають іменники, що означають:
1.
Назви речовин, матеріалів, маси: меду, спирту, воску, кисню, граніту, настою, гіпсу, піску,
металу, льоду, снігу, шовку;
2.
Складні назви населених пунктів:
Кривого Рогу, Зеленого Мису;
3.
Географічні назви з ненаголошеним закінченням (крім населених пунктів):
Криму, Китаю,
Ливану, Єнісею, Бугу, Кавказу, Сахаліну, Донбасу, Сибіру, Алтаю, Паміру;
4.
Назви збірних понять, назви рослин, що виступають як збірні поняття:
колективу,
активу, хору, ансамблю, оркестру; гороху, ячменю, бузку (але вівса
);
5.
Значення місця, простору, часу (в тому числі односкладові іменники):
світу, краю, степу,
тайму, року, віку; роду, стану, виду, ладу, складу;
6.
Назви загальних і абстрактних понять, явищ суспільного життя:
аналізу, процесу,
імпульсу, конфлікту, мітингу, розквіту, занепаду;
7.
Назви установ, закладів, організацій:
інституту, університету, клубу, штабу, комітету,
банку;
8.
Назви явищ природи (не уособлених):
протягу, вітру, граду, дощу, грому, морозу, вогню;
9.
Назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відпочинку,
маршруту, побуту, експерименту, темпераменту, характеру, сміху, експорту, імпорту;
10.
Назви почуттів, переживань:
болю, страху, гніву, суму, жалю, сорому, відчаю, гумору.
Деякі іменники чоловічого роду в родовому відмінку можуть мати обидва варіанти закінчень: папера (документа) –

паперу (матеріалу), каменя (одного) –

каменю (матеріалу),
листопада (місяця) –

листопаду (пори опадання листя), органа (частини організму) –

органу (установи, друкованого видання), терміна (слова) –

терміну (строку), Рима (міста)


Риму (держави).
Специфіка вживання прикметників у професійному мовленні передбачає усвідомлення правильних форм утворення ступенів порівняння (вищого та найвищого), правильне написання складних прикметників і узгодження в одному реченні прикметників різного розряду –
якісних, відносних або присвійних.
Форми утворення ступенів порівняння поділяються на прості та складні (аналітичні). Проста форма вимагає суфікса –ш (
-
іш):
теплий –

тепліший, тонкий –

тонший (для вищого) та

32 префіксів най
-
, якнай
-
, щонай
-:
найскладніший, якнайсерйозніший, щонайменший
для найвищого ступенів. Складні форми утворюються злиттям слів більш, менш, найбільш, найменш
та вихідної форми прикметника: більш унормований, менш приємний, найбільш здібний,
найменш вдалий.

Щодо форм більш і

найбільш, то для великої кількості прикметників прийнятною є проста, а не аналітична форма: важливіший замість більш важливий, найстаріший замість найбільш
старий. Проте при однорідних означеннях, виражених прикметниками, вживається все
- таки слово
більш (найбільш): більш вигідний та досконалий напрям, найбільш поширені та
загальновідомі засоби.

Прикметники вищого та найвищого ступенів змінюються за родами, числами та відмінками.
Сполучника вимагають прикметники лише одного й того самого розряду, переважно якісні
(наприклад, “нове й гарне вбрання”). У противному разі означення відділяються комами або ставляться без розділових знаків (“нові, значно важливіші справи”, “Тетянина нова сукня”, “свіже зелене листя”, “невмирущі Франкові слова”).
Професійне спілкування –
як усне, так і письмове –
не обходиться без складних прикметників. У багатьох виникають сумніви, як писати те чи інше слово –
разом чи через дефіс?
Головні правила тут такі:
Пишуться разом прикметники, утворені сполученням основ:
1. прикметника й іменника: внутрішньоринковий, зовнішньоторгівельний, сухопутний,
рівновеликий, різнокольоровий;
2. прислівника й прикметника:
великопромисловий,
великоваговий,
малопотужний,
багатосерійний;
3. числівника й іменника: семирічний, п'ятипроцентний, двоповерховий, стометровий;
4.
іменника
(займенника) й дієслова:
водолікувальний,
саморобний,
цукровмісний,
зернозбиральний;
5. двох і більше неоднорідних прикметників: поперечносмугастий, староцерковнослов'янський,
новогрецький.
Пишуться через дефіс прикметники:
1. утворені від двох або трьох прикметникових основ: офіційно
-
діловий, науково
-
дослідний,
промислово
-
інвестиційно
-
будівельний;
2. зі значенням: а) якості з додатковим відтінком (кисло
-
солодкий, добродушно
-
хитрий,
гіркувато
-
солоний); б) відтінку й поєднання кольорів (крім жовтогарячого): синьо
-
жовтий, яскраво
-
ліловий, темно
-
зелений, світло
-
рожевий, фіолетово
-
сірий, смарагдово
-
зелений;
3. утворені сполученням прикметника й іменника, але з перестановкою елементів: літературно
-
художній (від художня література), науково
-
медичний
(
від медична наука);
4. перша основа яких утворена від слів іншомовного походження й закінчується на –ико, іко
:
фізико
-
математичний, медико
-
санітарний, лексико
-
морфологічний.

33
Ні в науковому, ні в офіційно
- діловому стилі мовлення не можна обійтися без числівника.
Ця частина мови вимагає спеціального оформлення в текстах обох стилів. Наприклад, однозначні числа, які не мають посилань на одиниці виміру, зазвичай записуються словами. Складні чи складені числівники записуються цифрами: На факультет технології цукристих речовин
прийнято 196 студентів.

В науковому й почасти офіційно
- діловому стилях функціонує така специфічна група числівників, як кількісно
-
дробові: п'ять шостих (5/6), дві третіх (2/3), сім восьмих (7/8). Зразок:
Випускники середніх шкіл Узбекистану, додаючи дві третіх і три п'ятих, отримували
п'ять восьмих (з газети). В художньому та розмовному стилях замість дробової частини вживають слова половина, чверть, півтора, півтори, третина.

Використовуючи в професійному мовленні займенники, прагнуть уникнути повторення тих самих слів, пам'ятаючи, що займенник узгоджується з відповідним іменником, прикметником, числівником, замість якого вживається.
Так, функцію іменників виконують такі займенники: я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони, себе,
хтось, щось, абихто, абищо, дехто, дещо, хто
-
небудь, що
-
небудь, будь
-
хто, будь
-
що, казна
-
хто, казна
-
що, хтозна
-
хто, хтозна
-
що, ніхто, ніщо. Функцію прикметника мають слова мій, твій,
свій, наш, ваш, їхній, той, такий, весь, кожен, сам, самий, інший, якийсь, абиякий, абичий, дечий,
чийсь, деякий, будь
-
який, який
-
небудь, будь
-
чий, чий
-
небудь, казна
-
який, казна
-
чий, хтозна
-
який,
хтозна
-
чий, ніякий, нічий. Числівник у реченні замінюють стільки, скількись, ніскільки, казна
-
скільки, хтозна
-
скільки, котрий, декотрий, котрий
-
небудь.
За українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена займенником (а також
іменником), стоїть переважно в називному відмінку, а не в орудному, як прийнято в російській мові:
ми приділили увагу (а не нами приділено увагу); робота, яку виконали Ви (а не виконана Вами
робота
).
В особових займенниках третьої особи після прийменників у, до, біля, з, на й інших з'являється приставний приголосний н
:
у нього є угода, сиджу біля неї, прийшов до нього в
офіс, на них покладено відповідальність.

У професійному спілкуванні надається перевага використанню різних форм і розрядів займенників множини, зокрема особових: ми запланували, ми підписали; вони використали;
нас повідомили.


3. Дієслівні форми у професійному мовленні

З часових дієслівних форм найбільш усталеною для наукового стилю мовлення є форма минулого часу:

Вивчення іноземної мови провадилося з використанням новітніх технічних
засобів; для офіційно
- ділового –
неозначена (інфінітив): Прошу звільнити мене з роботи за
власним бажанням; Наказую зарахувати Симоненка П.Р. на посаду старшого інженера.
Часто форму інфінітива заступає віддієслівний іменник: паління шкідливе для здоров'я,
вживання червоного вина в помірних дозах підвищує імунітет.

Дієприкметник, який є особливою формою дієслова, у багатьох контекстах уживається не так поширено, як у російській мові. Річ у тім, що дієприкметник зазвичай поділяється на два види: активний і пасивний. Норма передбачає вживати активні дієприкметники лише в формі минулого часу: опалий, зів'ялий, розквітлий, згаслий, згірклий, розкуйовджений. Активні ж

34 дієприкметники (наприклад, пишучий, читаючий, киплячий, сидячий) сприймаються як кальки з російської мови (зрештою, просто як суржикові утвори) й використовуються з певними засторогами

переважно як прості прикметники
(сидяча робота, крокуючий екскаватор, гримуча суміш), або як винятки (кипляча олія). Трапляються вони у текстах художнього, публіцистичного й часом наукового стилів (ріжучий інструмент, колюча зброя, тягучий сироп). На разі вчені
- мовознавці пропонують замість суфікса –учий (
-
ючий)

вживати суфікс
-
увальн(ий)
:
з'єднувальний,
копіювальний, смислоутворювальний: це хоч і довше, але ближче до норми.
Іноді російський активний дієприкметник перекладається українською як прикметник:
деформирующий


деформівний,
бывший


колишній,
дезинфицирующий


дезінфекційний.
Заміною активним дієприкметникам можуть виступати й підрядні речення
(
изучающий –

той, хто вивчає), іменники (выступающий –

промовець, доповідач),
пасивні дієприкметники (заблудившийся –

заблудлий, распустившийся –

розквітлий
).
Пасивні
дієприкметники: сказаний, написаний, вивчений, досліджений, народжений,
зім'ятий, збитий, умитий, переданий –

значно частіше вживаються в українській мові.
Російськомовні слова на –мый
при перекладі повного відповідника не мають: незаменимый –

незамінний
,
называемый

якого (що)
називають, (так) званий
.
В українській мові в пасивних дієприкметниках –н
не подовжується: окруженный –

оточений, сказанный –

сказаний.

Дієприслівник

незмінювана дієслівна форма, яка виражає додаткову дію, що супроводить головну. Він поєднує ознаки дієслова
(вид, перехідність/неперехідність, час –
лише теперішній або минулий, залежні слова) та прислівника
(незмінний, синтаксична роль у реченні –
обставина часу, мети, причини). Утворюються за принципом активного дієприкметника, лише без кінцевого й: сидячи, бачачи, вивчаючи, досліджуючи; форми минулого часу –
за допомогою суфікса –ши (
- вши): зробивши, розглянувши, заслухавши, провівши, прибігши
ЛІТЕРАТУРА

1.
Вихованець І.Р. Граматика української мови

К.: Либідь, 1993.
2.
Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. –
К.: А.С.К., 2002.
3.
Ділова українська мова: Навч. посіб. / Горбул О.Д., Галузинська Л.І., Ситнік Т.І., Яременко
С.А. –
К.: Вид
- во тов. “Знання”, КОО, 2002.
4.
Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення. –
К.: Либідь, 1997.
5.
Український правопис. –
К.: Ін
- т української мови ім. О.О.Потебні, 1993.
6.
Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова. –
К.: Либідь, 1993.
7.
Шевчук С.В. Ділове мовлення: Модульний курс. –
К.: Літера, 2003.
8.
Шевчук С.В., Кабиш О.О. Практикум з українського ділового мовлення: Навч. посіб. –
К.:
Літера, 2002.
9.
Ющук І.П. Практикум із українського правопису. –
К.: Освіта, 2000.

35


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал