Міністерство освіти І науки україни національний університет харчових технологій



Pdf просмотр
Сторінка3/4
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.55 Mb.
1   2   3   4
ТЕМА 3

ЛЕКСИЧНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ


Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

М.Рильський


ПЛАН
1.
Поняття лексики, лексикології, лексикографії.

2.
Співвідношення термінології та професіоналізмів у фаховому мовленні.

3.
Синонімія, омонімія та паронімія в професійному мовленні.

4.
Правила вживання та правопису слів іншомовного походження.

5.
Сучасна наукова класифікація словників.

1. Поняття лексики, лексикології, лексикографії

Лексика [від грец. Lexi s

слово] –
словниковий склад мови, сукупність усіх слів, що вживаються в мові. Лексикою також називають окремі шари або групи слів (наприклад, побутова, професійна лексика), сукупність слів, уживаних автором тексту в його творах.
Словниковий склад мови, значення слів, їх походження та вживання вивчає лексикологія.
Здобутки лексикології узагальнюються лексикографією –

наукою, яка вивчає словники, їх різновиди та принципи систематизації слів, за якими вони укладаються.

Лексичні норми української літературної мови визначають головні правила слововживання за кожним із функціональних стилів. Ці норми відзначаються не лише стабільністю, консерватизмом, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11
- ти томах (1970
-
1980); Російсько
- українським словником у 3
- х томах (1983
-
1985); Орфографічним словником української мови (1994) та іншими.
За стилістичним забарвленням лексика поділяється на загальновживану, літературну,
термінологічну, наукову, жаргонну й діалектну.

Стилістичні прошарки лексикону значною мірою взаємопов'язані, а тому такий поділ досить умовний. У стилістиці лексика традиційно поділяється на словник
нейтральний,
загальнолітературний та загальновживаний.
Ці три підрозділи охоплюють прошарки соціального літературного словника, професіоналізми, терміни, поетичні слова, варваризми, архаїзми, запозичення, сленг, діалектну лексику тощо. Стилістичне навантаження мають слова, які утворюються задля певного випадку, які можуть траплятися як серед літературних утворень, так і загальновживаних слів.
Стилістичний компонент значення –
це експресивні (виражальні) ознаки мовної одиниці –
слова, які з художньою метою накладаються на основне, предметно
- логічне значення.

23

2. Співвідношення термінології та професіоналізмів у фаховому мовленні

Слова термін, термінологія походять від імені латинського божества меж і кордонів –
Термінус. Термін

це слово чи словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої
- небудь галузі знання:

науки (молекула, атом, спирт; оптика, діоптрія; клітина, ґенеза
),

техніки (механізм, статор, різограф, комп'ютер, пульт, ксерокс, трансформатор
),

суспільно
- політичного життя (республіка, монархія, анархія, тоталітаризм, демократія,
конституція, кодекс
),

мистецтва (поезія, літографія, модернізм, роман, амплуа, ракурс, квартет
).
У філології термін називають “офіційним професіоналізмом”. На відміну від останнього, терміни тяжіють до нейтральності, тобто беземоційності свого значення.
З активізацією національного відродження в усіх галузях почалося активне наукове словотворення в Україні. Більшість держав світу має свою національну термінологію (з елементами
інтернаціональної лексики). У цивілізованій країні, якою нині прагне стати Україна, національна мова забезпечує всі галузі життя і, зокрема, фахове спілкування. Тому процес створення наукової термінології в українській мові є природним і необхідним.
Професіоналізми [лат. Professio –

заняття, спеціальність] –

слова, вживання яких обмежене вузькоспеціальними потребами представників певної професії. До професіоналізмів зазвичай належать назви знарядь праці, трудових процесів, різні професійні означення
загальномовних понять. Через обмеженість їх уживання більш
- менш вузьким колом людей, а також у силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними розмовними замінниками термінів, їх іноді називають професійними діалектизмами.
Професіоналізми за їхнім стильовим забарвленням є емоційно
- експресивними словами, а отже, належать до царини стилю художнього та розмовного, а не наукового чи офіційно
- ділового.
На відміну від термінів, професіоналізми
не мають строгого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне забарвлення. Якщо терміни –
це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми –
конкретні, вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії. Наприклад, слова і звороти зі сфери комп'ютерної технології (процесор,
монітор, курсор, дискета, вікно редактора, вінчестер, командний рядок, файл, миша тощо).
Професіоналізми виникають як розмовні неофіційні замінники вже наявних у певній галузі термінів. Це –
загальнозрозумілі слова, але літературними вони не є.
У межах одного колективу, підприємства, відомства може народжуватись безліч нових професіоналізмів. Нові професіоналізми творяться за рахунок словоскладання, префіксів та суфіксів.
Серед найпопулярніших префіксів є:
До
-
(доукомплектувати, дообладнати);

Недо
-
(недопромисел, недовнесок);

Над
-
, серед
-
(надбудова, середвідомчий);

За
-
(задебетувати, заорганізувати).

Серед суфіксів найбільш продуктивними є:

24
-
ість,
-
ат,
-
ація,
-
аж (пливучість, ректорат, абревіація, фактаж).

Такі професіоналізми вживають здебільшого в усному мовленні. У писемному спілкуванні, зокрема в діловому, вживання таких слів небажане. Проте широко розповсюджені вони в художній творчості, де їх використовують із метою мовної характеристики персонажів, відтворення мовного колориту різних професійних груп, із метою емоційного увиразнення мовлення.
Нейтральність термінології та емоційно
- експресивне забарвлення професіоналізмів –
межа вододілу між цими лексичними масивами наукової (ділової) та художньої (розмовної) лексики.
3. Синонімія, омонімія та паронімія у професійному мовленні

Від того, наскільки правильно й доречно дібрано слова, залежить точність і виразність нашого мовлення. Одне й те саме поняття може називатися по
- різному. Наприклад, поняття
“говорити” може бути передане кількома словами: говорити, казати, мовити, розмовляти,
балакати, гомоніти (розмовне). Такі слова називаються синонімами.

Синоніми [грец. Synonymos –

однойменний] –

це слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням.
Здебільшого слова
- синоніми об'єднуються в певний синонімічний ряд. Найуживаніше й стилістично нейтральне слово (наприклад, іти, говорити, робити, їсти, пити) називають домінантою. Так, у синонімічному ряду дбати, піклуватися, турбуватися, непокоїтися,
хвилюватися, тривожитися, опікуватися найуживанішим і стилістично нейтральним є слово
дбати.
Синоніми відрізняються один від одного або семантичними
(значеннєвими), або
стилістичними відтінками. У зв'язку з цим синоніми поділяють на семантичні та стилістичні.

Семантичні синоніми
відрізняються один від одного відтінками у значенні: давній –

старий,
колишній, древній, стародавній, старовинний.

Названі слова близькі за значенням, але кожне з них має свій смисловий відтінок, залежно від контексту, тобто від текстуального оточення домінантного слова: давній

звичай, колишній

президент, древні

слов'яни, стародавній

Київ, старовинний

годинник.

Стилістичні синоніми
слова, однакові за значенням, але різні за стилістичними відтінками й емоційним забарвленням: говорити –

мовити,

пророчити, верзти, теревенити.

Особливо обережним і уважним слід бути при вживанні омонімів [грец. homo –

подібний,
onyma


ім'я] –

слів, однакових за формою, але різних за значенням. Різновидами їх є омоформи –
слова, що в різних граматичних формах випадково стають омонімами (шию –
знах. відм. від
іменника “шия” та форма першої особи однини дієслова “шити”), та омографи –
слова, які однаково пишуться, але по
- різному вимовляються й мають різні значення: “обід” (колеса) та “обід” (їжа).
З явищем омонімії у професійній мові тісно пов'язане явище полісемії, або
багатозначності слів. Багатозначність є загальною властивістю переважної більшості слів, які здатні одночасно вбирати в себе різні значення (лексичну багатозначність слів засвідчують тлумачні словники)
Пароніми [грец. Para –

поблизу, поруч і onyma –

ім'я] –

слова, подібні між собою за звучанням і частково за значенням. Вони мають спільні корені, але розрізняються за функцією,

25 закріплюються лише в певній сполучуваності, яка становить норму. Близькозвучність паронімів спричиняється до їх змішування, а звідси –
й типові помилки.
Тому розрізняти слова
- пароніми слід за допомогою аналізу їхніх коренів, який часто дає змогу довідатися, про що йдеться, й відтак знайти потрібне слово. Розглянемо кілька прикладів на різні частини мови:
1.
Досвід чи дослід? У російській мові обидва іменники мають один відповідник –
«опыт». Однак досвід –

це сума відомостей, навичок, набута протягом певного часу; дослід же –
спроба, експеримент, який роблять, аби пізнати істину або перевірити набуті відомості. Одним словом, “що більше дослідів, то більший досвід”.
2.
Військовий чи воєнний?
Знову
- таки ці слова мають один російськомовний аналог –
«военный». Означають вони, однак, не одне й те саме, оскільки військовий –

це той, що стосується війська: військовий парад, військова кафедра, військове звання. Воєнний же –
той, що стосується війни: воєнний час, воєнний кореспондент, воєнне лихоліття.
3.
Привести чи призвести?
Російськомовний відповідник –
“привести”. Дієслово
“привести” ставиться в безпосередньому значенні –
“привести дитину до школи”, “привести
(народити) трійко кошенят”, “привести до рівноваги” тощо. Загалом “привести” можна до позитивних наслідків (до покращення, оновлення, одужання). Коли ж ідеться про негативні, то вживається дієслово “призвести (до хвороби, аварії, кризи)”.
4.
Їх чи їхній?
Займенник “їх” є формою родового або знахідного відмінка займенника
“вони”. В художній літературі й живому мовленні вживається в формі присвійного займенника, хоча нині є тенденція до ширшого вживання форми “їхній”: “Батьки ніколи не знають того, що відбувається в душах їхніх дітей”.
(За посібником Б.Антоненка
-
Давидовича “Як ми говоримо”).
4. Правила вживання та правопису слів іншомовного походження

Джерелом поповнення лексики сучасної української мови, зокрема наукового та ділового мовлення, є іншомовні слова. Деякі з них, що давно вже засвоєні або означають назви загальновідомих явищ і предметів, увійшли до активної лексики. Наприклад: верстат, майстер,
ланцюг, менеджер, спонсор, крейда, папір, огірок, суфікс, академія, агроном, юрист,
літера, м'ята тощо. Від основ таких слів в українській мові творяться нові слова за допомогою різних словотворчих засобів.
З праіндоєвропейської мови дісталися нам у спадщину назви частин і органів людського тіла, назви деяких тварин і рослин; слова, які виражають належність до роду: батько, мати,
брат, сестра, син, дочка. З давніх часів увійшли в мову й назви основних життєвих процесів і станів: жити, вмирати, спати, слухати, чути, бачити; блідий, великий, малий, глухий.

З прийняттям християнства на Русі, поширенням писемності, грамотності було створено умови для систематизації різних галузей знання. Як наслідок розширення міжнародних контактів,
інтенсивного впливу інших культур почали з'являтися перекладні й оригінальні наукові джерела латиною, грецькою мовою, які пізніше ставали галузевими навчальними посібниками.
У сучасній українській мові правопис і переклад іншомовних слів визначається такими правилами:

26

Звук л
на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти певні слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердим є л
у словах аероплан, бал, план, новела,
блок, баланс, лупа, логіка, соціологія, філологія (й усі інші “логії”); м'який л вживаємо у словах асфальт, пляж, канцелярія, ілюстрація, полярний тощо. Українській мові до 20
- х років
ХХ ст. та мові української діаспори й досі притаманне пом'якшення л
у словах із першого списку:
кляса, балянс, фолькльор, льогіка. Після л
пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда,
лекція, проблема.

У загальних словах іншомовного походження приголосні зазвичай не подвоюються:
акумулятор, сума, каса, касета, колекція, метал, комівояжер, суфікс, лібрето.
Винятки: тонна, манна, ванна, бонна, булла, вілла, брутто, нетто, дурра, мірра, донна,
мадонна
.
На стику морфем
подвоєння також зберігається:
Апперцепція, імміграція, інновація, контрреволюція, сюрреалізм, ірраціональний.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних назвах та іменах: Діккенс, Шапплін, Руссо, Уеллс,
Тюссо, Шіллер, Мюллер; Голландія, Марокко, Міссісіпі, Міссурі, Абруцці.

У всіх похідних від них словах приголосні також подвоюються: руссоїст, шіллерівський,
марокканець, голландський.


На початку і всередині слова перед голосним та й пишеться і, а не и
:
індустрія, історія,
тріумф, акваріум, матеріал, літій, Індія, індій, Франція, францій.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: діалект, радуіс,
аксіома. А сполучення іе (рос. ие) змінюється на іє:
diet


диета –

дієта, client –

клиент –

клієнт.

Згідно з Українським правописом 1990 року, власні географічні назви пишуться через и:
Алжир, Сицилія, Мексика, Бразилія, Британія, Париж, Рим, Мадрид, Америка, Африка,
Антарктида.

Літера і
пишеться в кінці незмінюваних слів: алібі, ківі, журі, колібрі, таксі, поні, міні, максі,
к'янті тощо.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і:
білет, вітраж, графік, гравій, економіка, кіно, хірург, логіка, літератор, піаніст.
Після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и: директор, тираж, позиція, система, циркуль, мочика, шифр,
режим, фабрика.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: мозаїка, Енеїда, героїзм, альтруїзм,
друїд, трюїзм.

Після апострофа, ь,

й, е, і пишеться є, а не е: кар'єра, Мольєр, Фейєрбах, феєрверк, гігієна.
У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо
пишеться ь: Дьюар, портьє, досьє, мільйон, кольє, трельяж, бульйон, Ньютон, Віньї
(
виняток –

мадяр).
Апостроф, окрім зазначених випадків, ставиться у словах ад'ютант, ін'єкція, кон'юнктура,
кон'юнктива; не ставиться перед я, ю, ї, є, коли вони позначають помякшення попереднього приголосного: бюро, кювет, пюре, рюкзак, манікюр, бювет, нюанс.



27
У словниковому складі української мови, зокрема в її науковій термінології, чільне місце посідають слова грецького походження –
грецизми та латинського –
латинізми.

У старослов'янську мову грецькі слова почали проникати ще до запровадження християнства –
або безпосередньо, або через інші мови.
До грецизмів належать слова, які означають: рослини або тварин: кедр, мигдаль, мак,
кит, крокодил; назви побутових предметів: парус, миска, ванна, ваза; церковно
- релігійні поняття: ікона, вівтар, архангел, ангел, Євангеліє, амвон, Христос, келія, ієрей, архієрей,
ладан, демон, ідол, схима, літургія, канон, монастир, піп; терміни науки, культури, мистецтва:
апостроф, дифтонг, діафрагма, логіка, математика, філософія, кафедра, ідея, теорія,
теорема, аксіома, театр,

музей, хорал, бібліотека, комедія, хор, оркестр, сцена, планета,
магніт, іподром, гігант, ксерокс.

Із грецької мови в різні часи було запозичено значну кількість українських імен людей:
Ірина, Галина, Катерина, Софія, Харитина, Олена, Євдокія, Євдоким, Василь, Петро, Тарас,
Олександр, Олексій, Андрій, Арсен, Степан, Микола тощо.
Латинізми
в українській мові являють собою переважно поняття науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології.
Наприклад:
Індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс, суфікс, ангіна, операція,
ординатор, куратор, консиліум, юстиція, юрист, прокурор, адвокат, нотаріус, ректор,
деканат, декан, екзамен, студент, абітурієнт, університет, інститут, гумор, цирк,
циркуль, екскурсія, експедиція, експозиція, депутат, консул, секретар, адміністрація.

З латинської мови запозичено й імена людей: Юлія, Клавдія, Наталія, Віталій, Валерій,
Віктор, Роман, Павло, Марко, Август, Августа, Марина, Адріана, Валентина тощо.
Частина запозичень із латини вживаються в писемній мові, зокрема в науковому стилі, як абревіатури:
a.d.

anno domini
до нової ери
, ib., ibid.

ibidem
там само
, id

idem
той самий
,
op.cit

opus citatum
цитований твір
, vs.

versus
проти
, i.e.

id est
тобто
, e.g.

exempli
gratia
наприклад.

Для надання ваги контекстові або виділення його частини вживаються й такі, без сумніву, відомі вам словосполучення:
ab ovo
від яйця
, alter ego
друге “я”
, a priori
умоглядно,
абстрактно
, quod erat demonstrandum
що й потрібно було довести.

Запам'ятайте головні правила вживання іншомовних слів у професійному мовленні:
СЛІД ЗАМІНЯТИ У ТЕКСТІ ІНШОМОВНІ СЛОВА УКРАЇНСЬКИМИ ВІДПОВІДНИКАМИ;

ВЖИВАТИ ЗАПОЗИЧЕНІ СЛОВА В ТОМУ ЗНАЧЕННІ, ЯКЕ ЗАФІКСОВАНО В
СЛОВНИКАХ;

НЕ ВЖИВАТИ В ОДНОМУ ТЕКСТІ ІНШОМОВНЕ СЛОВО ТА ЙОГО УКРАЇНСЬКИЙ
ВІДПОВІДНИК, КРАЩЕ НАДАТИ ПЕРЕВАГУ УКРАЇНСЬКОМУ;

ВИКОРИСТОВУВАТИ ЛИШЕ ТІ СЛОВА Й ТЕРМІНИ, ЗНАЧЕННЯ ЯКИХ ВИ МОЖЕТЕ
ВПЕВНЕНО ПОЯСНИТИ.


5. Сучасна наукова класифікація словників

Словник

зібрання слів або словосполучень, розташованих у певному порядку
(алфавітному, гніздовому, тематичному тощо), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову, подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

28
Словники виконують функції: інформативну (дають змогу прилучитися до знань) і
нормативну
(допомагають оволодіти мовними нормами). Залежно від призначення, лексичного матеріалу, способів його опрацювання розрізняють словники енциклопедичні й лінгвістичні, або філологічні.
Найуживаніші різновиди словників:
Енциклопедичний. У ньому описуються різні предмети, пояснюється їхній зміст із різних точок зору й якомога повніше. Включає значну кількість немовного ілюстративного матеріалу –
карти, схеми, діаграми, малюнки.
Тлумачний. У тлумачному словнику пояснюється значення слів даної мови, наводяться до них синоніми, приклади вживання слова у мовленні.
Перекладний. У перекладному словнику подаються переклади слів із однієї мови на іншу.
Зазвичай двомовний (англо
- український, українсько
-
іспанський тощо), іноді –
багатомовний (англо
- французько
- німецько
- український).
Етимологічний. В етимологічному словнику пояснюється, звідки запозичене й як утворилося слово.
Іншомовних слів. Дається коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, вказується, звідки саме запозичено слово. Іноді буває ілюстрований.
Орфографічний. Слова не пояснюються за їхнім значенням, подаються лише довідки щодо їх правопису та наголосу.
Термінологічний. Пояснюється значення термінів із певної галузі знань. Близький до тлумачного та словника іншомовних слів.
Синонімічний (а також омонімічний, антонімічний, паронімічний). Подаються ряди слів (синонімів, омонімів, антонімів, паронімів), короткі довідки щодо сфери їх вживання.
Інші різновиди: фразеологічний (фразеологічні звороти та їхні значення), історичний
(містить слова
-
історизми), діалектний (діалектні слова за регіонами), ономастичний (значення імен та власних назв), мови письменників (вживані в творчості того чи іншого письменника слова із зазначенням частоти та контексту вживання, з прикладами), частотний (слова згруповані за частотністю вживання в загальнонародній мові, від найбільш до найменш уживаних).
ЛІТЕРАТУРА


1.
Антоненко
-
Давидович Б. Як ми говоримо. –
К.: Либідь, 1991.
2.
Домарецький В.А. Російсько
- український термінологічний словник. –
К.: УДУХТ, 1994.
3.
Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика. –
К.: Здоров'я, 2002.
4.
Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. –
К.: Либідь, 1990.
5.
Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення. –
К.: Либідь, 1997.
6.
Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. –
К.: Вежа, 1994.
7.
Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. –
К.: Либідь, 1992.
8.
Русанівський В.М. Мова в нашому житті. –
К.: Либідь, 1989.
9.
Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. –
К.: Вища шк., 1997.

29


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал