Міністерство освіти І науки україни національний університет харчових технологій




Сторінка2/4
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.55 Mb.
1   2   3   4
ТЕМА 2


НАУКОВИЙ ТА ОФІЦІЙНО
-
ДІЛОВИЙ СТИЛІ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ


Ключем до всякої науки є величезний знак питання.

О. де Бальзак

ПЛАН
1.
Визначення наукового стилю та його підстилів.

2.
Мовні засоби наукового стилю.

3.
Визначення офіційно
-
ділового стилю, його підстилів.

4.
Визначення документів, їх класифікація.

5.
Мовні засоби ділового стилю.

6.
Оформлення та укладання ділової документації.


1. Визначення наукового стилю

та його підстилів

Науковий стиль –

це мова повідомлень із науковою інформацією, які вимагають
логічного викладу на лексичному й термінологічному рівнях.
Він характеризується вживанням термінологічної та абстрактної лексики, розгорнутими складними та складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами. Засобами наукового стилю документуються твердження, обов'язкові посилання, а також цитати.
Сфера використання наукового стилю –
наукова діяльність, науково
-
технічний прогрес
суспільства, освіта.

Основне його призначення –
повідомлення про результати наукових досліджень,
доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація
знань.

Основні ознаки наукового стилю –
понятійність, предметність, об'єктивність, логічна
послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз,
синтез, аргументація, пояснення причинно
-
наслідкових відношень, висновки.

Основні мовні засоби: велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних
(часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати,
посилання; відсутність емоційно
-
експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх
тропів, індивідуальних неологізмів.

Текст членується послідовно на розділи,
параграфи (підрозділи), пункти, підпункти.
Переважають речення складної, але “правильної” будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. Із наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.
Науковий стиль має такі підстилі та жанри реалізації:

Власне науковий –

дисертація, автореферат, монографія, реферат, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези.

14

Науково
-
популярний



виклад наукових даних для нефахівців (книги, статті в неспеціальних журналах).

Науково
-
навчальний –

підручники, навчальні посібники, методичні вказівки та рекомендації, курси та конспекти лекцій.

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожен із підстилів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Скажімо, науково
- популярний стиль користується й елементами художнього мовлення –
епітетами, порівняннями, метафорами.
2. Мовні засоби наукового стилю

Метою наукових творів є ознайомити читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Їй підпорядковані й спосіб викладу матеріалу, й, відповідно, мовні засоби, які використовуються. Ці засоби повинні забезпечувати повне й точне осмислення теми, послідовність
і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору спрямовані на переконливе обґрунтування висновків, результатів, яких досяг він під час дослідження. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно
- чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно
- експресивні мовні засоби не мають бути панівними в ньому.
Розглянемо головні мовні засоби у науковому стилі за підрозділами літературної мови.
Лексика та фразеологія.

Загальновживані слова, терміни, загальнонаукова лексика визначають мовні особливості стилю творів, у яких ідеться про результати досліджень, досягнення науковців. Слова у таких творах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів у наукових працях обмаль.
Із зображальних засобів переважають порівняння.
Вони допомагають скласти об'ємне уявлення про предмет розповіді.
Фразеологія наукової мови також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (наприклад, такі стійкі словосполучення, як
навести результати, як показав аналіз, на підставі

отриманих даних, підсумовуючи сказане,
звідси випливає, що тощо; див. наведену нижче таблицю); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, по суті, термінами
(
вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма
релігійного світогляду
).
Тому природно, що найбільшу частину інформації викладено з застосуванням саме
наукових і спеціальних термінів.
Морфологія.
У науковому стилі розширені функції іменників

і прикметників
за рахунок дещо звуженого використання дієслова. Для всіх форм останнього, а також для іменника, характерні абстрактні, узагальнені значення.
У науковій прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю вказувати достатні й потрібні ознаки понять. Як відомо, від відносних прикметників не можна утворювати форми ступенів порівняння. Тому в текстах наукових праць, використовуючи якісні прикметники, надають перевагу аналітичним
(складеним) формам ступенів порівняння (щоб витримувати однаковий стиль мовлення), використовуючи слова (най)більш, (най)менш.


15
Наукова мова вирізняється й тим, що вона –
не експресивна. Звідси панівна форма оцінки –
констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому більшість прикметників є частинами термінологічних виразів.
Числівники
пишуть переважно не словами, а цифрами. Виняток робиться лише для числівників у тексті усної доповіді, коли вони записуються словами з метою підкреслити дробові частини та розряди (одна ціла п'ять сотих, два мільйони триста сорок три тисячі п'ятсот вісімдесят один).
Дієслова й дієслівні форми

несуть у тексті наукових праць особливе інформаційне навантаження. Вони служать для окреслення постійної ознаки предмета, використовуються при описі дослідження, доведення, в описі будови приладів і машин. Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент висловлювання.
Рідше вживаються дієслова умовного (у формулюванні гіпотез) і майже ніколи –
наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що зумовлено необхідністю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад, “У цій статті розглядаються...”, “Передбачено виділити додаткові кредити...”).
Серед займенників

особливо поширені ті, що належать до розряду вказівних (цей, той, такий, який, котрий). Вони не лише конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання. Неозначені займенники в силу неконкретності їхнього значення в науковому тексті не використовуються.
Ставши фактом наукової мови, особовий займенник “ми” зумовив цілу низку нових похідних словосполучень, наприклад: на нашу думку, по
-
нашому. Проте нагромадження цього займенника в роботі справляє малоприємне враження. Тому автори наукових робіт намагаються використовувати звороти, що б повністю виключали цей займенник. На допомогу приходять конструкції з невизначено
- особовими реченнями (“Спочатку проводять відбір зразків...” тощо), форма викладу від третьої особи (“Автор вважає...”), безособові форми на –но, –то
(“Здійснено аналіз...” , “визначено напрями...”, “вжито метод індукції”).
Разом із екстралінгвістичними (немовними) засобами
(одиницями виміру, формулами, графіками, схемами, ілюстраціями, кресленнями, діаграмами) правильне використання частин мови в науковій праці допомагає викласти необхідну інформацію стисло, компактно, наочно.
Синтаксис. У науковій літературі поширені безособові, неозначено
- особові речення, які використовуються для описування явищ, фактів, процесів. Номінативні (називні) речення –
у назвах спецкурсів, книг: “Технологія галузі”, “Українська мова (за професійним спрямуванням)”; розділів: “Що таке здоровий образ життя”, “Українська культура ХХ століття”; у підписах до малюнків, ілюстрацій: “Будова клітини”,
“Карта діалектів України”. Неповні речення –
як такі, що належать до емоційно
- експресивних засобів мовлення –
у науковому стилі майже не використовують. Часто вживають розповідні речення, досить рідко –
питальні, а окличні майже не вживаються, позаяк мають емоційне забарвлення (за винятком мови науково
- популярних видань).
У науковому тексті значно частіше трапляються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що в підрядних частинах речень відбиваються причинні, часові, наслідкові, умовні й подібні відношення, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Частини ж складносурядного речення немовби нанизуються,

16 утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланки якого незалежні одна від одної й легко піддаються перегрупуванню.
Діловий і конкретний характер опису явищ, які вивчаються, фактів і процесів майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. Експерименти описуються за допомогою дієприкметників пасивного стану. Опис дій машин і механізмів (у роботах технічного профілю) найчастіше робиться за допомогою пасивних конструкцій, в яких присудком є дієслово в пасивно
- зворотній формі (подається, вмикається, від’єднується).
Використання подібних синтаксичних конструкцій дає змогу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії. Суб'єкт дії при цьому лишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах необов'язкова.
Стиль писемної наукової мови –
безособовий монолог. Тому виклад зазвичай ведеться від третьої особи, бо увагу зосереджено на змісті й логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої й зовсім не використовуються –
другої особи займенників однини. Авторське “я” відступає перед значущістю й вагомістю тих наукових явищ, які він досліджує.
Особливість наукового стилю, як уже зазначалося, визначається частим вживанням термінів, спеціальної лексики, складних речень. Хоча, безперечно, не слід забувати й про лексичне багатство мови, її виражальні можливості й намагатися писати не лише змістовно, а й цікаво.
Довгий час вважалося, що в науковому стилі мовна особистість автора відходить на другий план, проте зараз можна твердити, що в кожного науковця є власний, індивідуальний стиль мислення –
стиль М.Драгоманова та І.Франка, стиль В.Вернадського та М.Лобачевського,
О.Білецького та О.Потебні. Завдяки тому, що в межах наукового стилю їхніх праць відбувається взаємодія решти функціональних стилів мови –
публіцистичного, ділового, художнього –
вони й досі являють інтерес для дослідників різного профілю.
Своє, особливе ставлення до предмета мовлення в науковому спілкуванні є першою й вельми важливою сходинкою на шляху до власної творчості.

3. Визначення офіційно
-
ділового стилю, його підстилів

Офіційно
-
діловий стиль –

це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов,
програм, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо.

Основна функція офіційно
- ділового стилю –
інформативна (повідомлення).
Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, функція офіційно
- ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків –
офіційно
- ділового забарвлення.
Сфера використання офіційно
- ділового стилю мови


спілкування в державно
-
політичному,
громадському і економічному житті, законодавство, адміністративно
-
господарська діяльність.

Основне призначення –
регулювати ділові стосунки мовців у державно
-
правовій і
суспільно
-
виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Основні ознаки офіційно
- ділового стилю –
документальність (кожен офіційний папір
повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми),
стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.


17
Основні мовні засоби: широке використання суспільно
-
політичної й адміністративно
-
канцелярської термінології; специфічна фразеологія на зразок порушити питання, подати
пропозицію; відсутність емоційно
-
експресивної лексики і будь
-
якої мовної індивідуальності
автора, обмежена синонімія, наявність безособових і наказових форм дієслів; чітко
регламентоване розміщення і будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових
стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими
бланками).

Офіційно
- діловий стиль має такі підстилі та жанри реалізації
:

Законодавчий

закон, указ, статут, постанова.

Дипломатичний

міжнародна угода (конвенція), повідомлення (комюніке), звернення
(нота, протокол).

Адміністративно
-
канцелярський

накази, інструкція, розпорядження, заява, резюме, автобіографія, договір, доручення, довідка, розписка, звіт.
4. Визначення документів, їх класифікація

Основною одиницею офіційно
- ділового стилю є документ.
Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя. Вони є об'єктом дослідження різних наукових дисциплін, тому зміст поняття “документ” –
багатозначний і залежить від того, в якій галузі й для чого він використовується.
Слово
documentum у перекладі з латини означає “доказ”, “взірець”, “посвідчення”. Автори
“Універсального довідника
- практикума з ділових паперів” тлумачать це поняття так:
Документ



це засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про
факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Отже, документ –

це результат відображення конкретної інформації на спеціальному
матеріалі за визначеним стандартом чи формою.

Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напряму діяльності. Відповідно до цього документи класифікуються за такими критеріями:


пор.

Ознаки
класифікації

Групи документів

1
За найменуванням
Заява, лист, телеграма, довідка, інструкція, доповідна
(пояснювальна) записка, протокол, договір, резюме, акт,
розписка, накладна, ухвала

2
За походженням
Службові
(створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які
їх представляють);
особисті
(створюються окремими особами поза сферою їхньої службової діяльності)
3
За місцем виникнення
Внутрішні
(ті, що мають чинність лише всередині тієї організації, де їх укладено) та зовнішні (ті, що є результатом спілкування установи з іншими установами та організаціями)
4
За призначенням
Щодо особового складу (особові офіційні, з кадрових питань),
довідково
-
інформаційні,
обліково
-
фінансові,
господарсько
-
договірні, розпорядчі, організаційні
5
За напрямом
Вхідні, вихідні

6
За формою
Стандартні
(типові), які мають однакову форму, заповнюються в певній послідовності й за однаковими правилами; індивідуальні
, які створюються в кожному окремому випадку для розв'язання

18 окремих ситуацій
7
За терміном виконання
Звичайні безстрокові (виконуються в порядку загальної черги)
,
термінові (установлено строк виконання), дуже термінові
8
За ступенем гласності
Документи для загального користування, для службового
користування, таємні, цілком таємні
9
За терміном зберігання
Тимчасового (до 10 років), тривалого (понад 10 років),
постійного зберігання
10
За технікою відтворення
Рукописні; відтворені механічним способом

11
За носієм
інформації
На папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці,
дискеті

12
За стадіями створення
Оригінал –

основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Копія –

точне відтворення оригіналу.
Різновиди копій: відпуск –

повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника; витяг –

відтворення частини документа; дублікат –

другий примірник документа, виданий у зв'язку зі втратою оригіналу; має однакову з ним юридичну силу
5. Мовні засоби ділового стилю

З огляду на підстилі та жанри офіційно
- ділового стилю найголовнішими його мовними
засобами
є такі:
Лексика.

В основі ділової української
мови лежить загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, міжстильова, так звана “книжна”
лексика. Відтінок книжності
мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється посвідчення), дієслова
(здійснювати, надсилати, призначити), вмотивовані слова, що відповідають змістові документа:
синоніми (замісник –
заступник); іншомовні слова (за доцільністю вживання).
Книжна
лексика характерна для стилів, які здебільшого мають писемний вираз (науковий, діловий, художній і публіцистичний). Значне місце в ній посідають слова на –ання,
-
ення,
-
іння,
-
ство,
-
цтво: функціонування, примирення, покоління, товариство, співробітництво.
Незначний рівень книжності мають дієслова на –увати,
-
ювати: торгувати, утримувати,
уповільнювати, заповнювати, віддієслівні іменники на –ння,
-
ття: спостереження,
прийняття, посвідчення, прибуття.

Для ділового мовлення важливе явище синонімії, адже воно покликане якнайточніше відтворювати відтінки людської думки. Незнання синонімічних можливостей слова часто призводить до помилок. Уміле використання синонімів робить мовлення багатшим, досконалішим.
Добираючи слова з синонімічного ряду, треба враховувати відтінок у значенні, стильову належність:
Документи –

ділові папери, джерела, першоджерела;
Думка –

твердження, ідея, задум;
Реалізація –

виконання, втілення, здійснення, впровадження;
Період –

етап (епоха, ера), час, пора, вік, проміжок часу;
Рішення –

вирішення, розв'язання, розв'язок, ухвала, постанова, присуд, вирок, вердикт.
Для багатозначних слів і омонімів основним джерелом точної передачі значення є контекст


змістове оточення слова, вжитого в тексті. Зважати на лексеми, які стоять поряд із певним словом, слід також і при перекладі («заместитель директора» и «временный заместитель» –
не одне й те саме).

19
Особливої точності й однозначності вимагають терміни

слова чи словосполучення, які називають явища, предмети спеціальних галузей людської діяльності. Серед термінологічної лексики є низка слів, якими послуговуються мовці в різних стилях: аргумент, дослідження, теорія,

чинник, справа, стимул. Але найчастіше терміни використовуються у певній сфері мовлення.
Наприклад, у науковій: експеримент, гіпотеза, дедукція, індукція, лексикологія, синтаксис, в адміністративно
- діловій: циркуляр, акт, бюджет, протокол, формуляр.
На рівні словоформ
(
морфологія
)

вибір найточнішої граматичної форми слова
(з погляду відмінків –
прізвища, звертання; вживання роду –
назви посад, професій –
і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (ми, Ви) та відповідних форм дієслів –
інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу).
На рівні синтаксису



документ в основному має розповідний характер, а отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих із прямим порядком слів, у деяких документах

складних речень із умовними, причиновими підрядними реченнями. Можливе вживання
інфінітивних конструкцій та розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки). Вставні слова та словосполучення вживають на початку речення. Широко використовуються віддієслівні іменники.
Стійкі словосполучення є засобом називання предметів, явищ, процесів; вони виникли шляхом переосмислення вільних і становлять семантичну цілісність. Вони якнайкраще характеризують стандартизований стиль ділової мови: знижувати якість, взяти до уваги,
довести до відома, укласти угоду;
іноді подібні словосполучення становлять терміни:
рекомендований лист, цінні папери, статутний фонд, фондова біржа тощо.
Кожен документ складається з окремих елементів –
реквізитів. Розрізняють постійні
та
змінні
реквізити документа. Постійні реквізити друкуються під час виготовлення бланка, змінні фіксуються на бланку в процесі заповнення.
Сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності, називається формуляром
Кожний вид документа повинен мати свій формуляр
- зразок, тобто певну модель побудови однотипних документів.
Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називається бланком. Бланки виготовляються двох форматів –
А4 та А5 (наприклад, для довідок).
Група реквізитів та їхніх постійних частин, відтворена на бланку документа як єдиний блок, називається штампом
Головним елементом документа є текст. Це сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв'язного мовлення, пов'язаного однією темою, основною думкою та структурою. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких –
вірогідність та об'єктивність змісту,
нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.
6. Оформлення та укладання ділової документації

1.
Слід правильно й у певній послідовності розміщувати реквізити документа.
2.
Текст викладати від третьої особи. Наприклад:
Комісія ухвалила...

Інститут просить...


20
Ректорат клопочеться...

Від першої особи
укладаються заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази.
3.
Не вживати образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій.
4.
Уживати стійкі
(стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв'язку з, згідно з
метою, потрібний для, в порядку.
5.
Уживати синтаксичні конструкції типу:
Доводимо до Вашого відома, що...

Нагадуємо Вам, що...

Підтверджуємо з вдячністю...

У порядку надання матеріальної допомоги...

У зв'язку

з вказівкою...

Відповідно до попередньої домовленості...

Відповідно до Вашого прохання...

6.
Дієприслівникові звороти вживати на початку речення:
Враховуючи...

Беручи до уваги...

Розглянувши...

Вважаючи...

7.
Уживати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови й зрозумілі для широкого кола читачів (див. Таблицю нижче).
8.
Уживати прямий порядок слів у реченнях
(підмет передує присудкові, означення –
перед означуваними словами, додатки –
після керівного слова, вставні слова –
на початку речення).
9.
Щоб не виявляти гостроти стосунків із партнером, слід замінити активну
форму дієслова на пасивну. Наприклад:
Ви не відповіли на лист
-
запит (неправильно);

Вами ще не дано відповідь на лист
-
запит (правильно).

Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тоді треба вживати активну форму. Наприклад:
Університет не гарантує...

Комісія підтверджує...

Телевізійне агентство повідомляє...

10.
Уживати інфінітивні конструкції
:
Створити комісію...

Затвердити пропозицію...

Попередити правління...

11.
У розпорядчих документах треба вживати дієслівні конструкції у формі наказового
способу
:
Наказую...

Пропоную...


21 12.
Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у справочинстві, за загальними правилами
:
Р
-
н, обл., км, напр., канд. філол. наук.

13.
Надавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів:
Шановний...

Високошановний...

Вельмишановний...

Високоповажний...
Професійне спілкування українською мовою відбувається переважно у синтетичній формі –
поєднання мовних засобів наукового та офіційно
- ділового стилів. Скажімо, фахівець харчової промисловості виробляє рецептуру та технології виготовлення нових продуктів харчування, розробляє нові методи перероблення та зберігання сировини або створює для цієї мети нові машини та апарати, отже –
документує свою роботу у вигляді наукової праці (статті, тез, курсового або дипломного проекту, дисертації, монографії). А от апробацію кінцевих результатів роботи –
наприклад, уживання нового продукту харчування в раціоні певної групи населення, випробування нового агрегата на підприємстві, виведення економічного ефекту –
відтворюють у формі ділового документа (акта про впровадження, медичного висновка тощо).
ЛІТЕРАТУРА


1.
Ботвина Н.В. Науковий та офіційно
- діловий стилі української мови. –
К.: АртЕк, 1999.
2.
Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. –
К.: А.С.К., 2002.
3.
Ділова українська мова: Навч. посіб. / О.Д.Горбул, Л.І.Галузинська, Т.І.Ситнік,
С.А.Яременко. –
К.: Вид
- во тов. “Знання”, КОО, 2006.
a.
Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. –
Донецьк: Сталкер, 2005.
4.
Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення. –
К.: Либідь, 1997.
5.
Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. –
К.: Либідь, 2000.
6.
Універсальний довідник
- практикум з ділових паперів / С.П.Бибик, І.Л.Махно,
Л.О.Пустовіт, Г.М.Сюта. –
К.: НВЦ “Довіра”, 1997.
7.
Шевчук С.В. Ділове мовлення: Модульний курс. –
К.: Літера, 2003.

22


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал