Міністерство освіти І науки україни національний університет харчових технологій




Сторінка1/4
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.55 Mb.
  1   2   3   4

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Українська мова (за професійним спрямуванням)

Навчально
-
методичний комплекс

до вивчення дисципліни

для студентів усіх спеціальностей

заочної форми навчання


Затверджено на засіданні кафедри українознавства протокол № 16
від 23.05.2006
Всі цитати, цифровий та фактичний матеріал, бібліографічні відомості
перевірені. Написання одиниць відповідає
стандартам.
Підпис(и) автора(ів) _______________________
____
____________________________________________
____________________________________________

23

травня_____
2006 р.
Київ –

НУХТ 2006


2
Українська мова (за професійним спрямуванням):
Навчально
- методичний комплекс до вивчення дисципліни для студентів усіх спеціальностей заочної форми навчання // Уклад.:
Л.І.Галузинська, Н.В.Науменко. –
К.: НУХТ, 2006. –
54 с.
Укладачі: Л.І.Галузинська
Н.В.Науменко
Відповідальний за випуск В.О. Колосюк,
канд. іст. наук, доцент.





3
Загальні положення

Предметом вивчення дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)” є мова фахової галузі, представлена двома функціональними стилями: науковим та офіційно
- діловим, а також вимоги до складання й оформлення наукових текстів і ділових документів.
Мова –
явище суспільне, вона живе, розвивається й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людей. Форма існування мови –
мовлення, тобто різноманітне використання мови людьми в усіх сферах громадського й особистого життя.
Нині, в період активної розбудови української державності, до майбутніх фахівців ставляться високі вимоги, які полягають не лише в досконалому знанні фаху, а й у високому рівні володіння українською мовою, вільному користуванню нею в усіх галузях, особливо –
в науковій та офіційно
- діловій.
Уміння спілкуватися мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватися у професійній діяльності та ділових контактах.
Програма курсу складається з таких лекційних тем: “Українська літературна мова, Їїї норми та стилі”, “Науковий та офіційно
- діловий стилі української літературної мови”, “Лексичні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні”, “Морфологічні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні”, “Синтаксичні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні”, “Культура усного професійного спілкування” та практичних занять: “Найтиповіші наукові тексти”, “Складання ділових паперів”.
Мета дисципліни –
ознайомити студентів із нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, підвищити загальну та мовну культуру майбутніх спеціалістів харчової промисловості, сформувати практичні навички професійного усного й писемного спілкування, а також виховувати студентів як носіїв української мови.
Завдання дисципліни –
допомогти студентам опанувати лексичні, орфоепічні, граматичні й стилістичні норми сучасної української мови, сформувати в них базовий рівень володіння професійною мовою для засвоєння матеріалу галузевих дисциплін,
а також навчити їх основ наукової роботи та ведення ділової документації.
Робота над культурою мови студентів проводиться в аспекті підвищення загальномовної культури майбутніх фахівців. Основна увага на заняттях зосереджується на різних видах практичної діяльності (робота зі словниками, довідниками, виконання вправ, індивідуальних письмових завдань), що має на меті збагатити словник студентів загальнонауковою та вузькоспеціальною термінологією, навчити вільно орієнтуватися в мові професійного спілкування,
правильно добирати мовні засоби залежно від стилю мовлення. Належну увагу приділено також правилам вимови та правопису ключових слів майбутньої спеціальності, що сприяє підвищенню загальномовної й фахової мовної культури студентів.
У результаті вивчення й засвоєння основних положень дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)” студент повинен:
Знати:


етапи розвитку української літературної мови, становлення фахової термінології;


державний стандарт на оформлення ділових документів;


4

вимоги до композиції наукових робіт;


лексичні норми української мови у професійному спілкуванні;

морфологічні норми української мови у професійному спілкуванні;

синтаксичні норми української мови у професійному спілкуванні;

стилістичні норми української мови у професійному спілкуванні;

терміни, професіоналізми та фразеологію майбутнього фаху;

етикет професійного спілкування.
Уміти:


володіти нормами літературної мови;


володіти культурою діалогу та полілогу;


користуватися всіма її засобами незалежно від умов спілкування, мети й змісту мовлення;


користуватися фаховими монографічними, навчальними та довідковими виданнями, різними видами словників;


вести самостійні наукові дослідження в галузі мови професійного спілкування;


складати різні ділові документи;


перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні, перекладні й електроні словники;


готуватися та брати участь у публічному виступі наукового та ділового змісту;


дотримуватися етикету професійного спілкування.
Навчальним планом передбачено вивчення дисципліни студентами заочної форми навчання всіх спеціальностей в обсязі 54 години. Форма контролю –
залік (для спеціальностей
Екологія, Біотехнологія біологічно активних речовин, Промислова біотехнологія –
іспит).
Методичні вказівки не є абсолютно імперативним документом. Вони передбачають їх творче використання викладачами та студентами у своїй практичній діяльності.

5
ПРОГРАМА ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ


Тема 1. Українська літературна мова, її норми та стилі.

Українська літературна мова. Основні етапи її розвитку. Норми літературної мови.
Стильове розмаїття сучасної української літературної мови. Мова і професія.
Тема 2. Науковий та офіційно
-
діловий стилі української літературної мови.

Визначення, основні ознаки та мовні засоби наукового та офіційно
- ділового стилів.
Жанрова реалізація. Призначення та класифікація наукових праць та ділових документів.
Співвідношення наукового та офіційно
- ділового стилів у мові професійного спілкування.


Тема 3. Лексичні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні.

Стилістично нейтральні слова. Термінологія та професіоналізми. Слова іншомовного походження. Синоніми, омоніми та пароніми. Їхня роль у текстах наукового та офіційно
- ділового змісту. Робота зі словниками.

Тема 4.
Морфологічні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні.

Специфіка словоформ, властивих текстам наукових праць та ділових документів.
Особливості правопису та перекладу. Особливості вживання іменних частин мови та дієслівних форм. Службові частини мови у науковій та діловій мові.


Тема 5. Синтаксичні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні.

Синтаксичні особливості професійної мови наукового та офіційно
- ділового різновидів.
Інфінітивні та пасивні конструкції. Віддієслівні іменники. Розщеплення присудка. Дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Прості та складні речення. Вставні слова. Пряма мова та цитування.


Тема 6. Культура професійного спілкування українською мовою.

Види й жанри усного спілкування за професійним спрямуванням. Доповідь. Лекція. Бесіда.
Культура мовлення. Мовний етикет сучасної науки, ділових стосунків та повсякденного спілкування.
Вербальні та невербальні засоби спілкування. Форми сучасного молодіжного спілкування.

6
КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ

ТЕМА 1


УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА, ЇЇ НОРМИ ТА СТИЛІ


Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.


М.Рильський


ПЛАН
1.
Українська літературна мова.

2.
Основні етапи розвитку української літературної мови.

3.
Норми літературної мови.

4.
Стильове розмаїття української мови.

5.
Мова і професія.

1. Українська літературна мова

Становлення народу тісно пов'язане з з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожен момент її свідомості супроводжуються мовою.
Мова –
найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо пов'язана з мисленням. Не може бути мови без мислення й мислення –
без мови. Мова й мислення мають глибоко суспільний характер –
не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, закони розвитку природи та суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу: слів і речень. Кожен момент діяльності зумовлюється думкою та її носієм –
мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства. В Конституції України у статті 10 записано:
Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах
суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов
національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.


7
Українська мова належить до слов'янської групи індоєвропейської родини мов
(східнослов'янська підгрупа). Вона є національною мовою українського народу. Національна українська мова існує: а) у вищій формі загальнонародної мови –
сучасній українській
літературній мові;
б) у нижчих формах загальнонародної мови –
її територіальних діалектах.

Літературна мова –

це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням –
це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо
- матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Літературна мова реалізується в усній та писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності.
Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

2. Основні етапи розвитку української літературної мови

Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв'язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже, й періодизація української літературної мови тісно пов'язана з періодизацією історії українського народу.
Вважається, що писемність на території сучасної України існувала ще в дохристиянські часи. Просвітителі слов'янського народу вчені
- філософи Кирило (Костянтин) та Мефодій удосконалили наявну вже на той час абетку, яку називаємо кирилицею й якою користуємося й досі.
З об'єднанням племен в одну державу на основі києво
- полянського діалекту та суміжних говорів почала формуватися єдина літературна мова. Після прийняття християнства на Русі в церковно
- релігійній сфері поширюється старослов'янська мова, яка з самого початку зазнавала впливу живого мовлення, увібравши в себе велику кількість східнослов'янських елементів, а в кінці
ХІ ст. повністю набула руського характеру. Проте вона не витіснила давньоруську писемну мову з законодавства, діловодства, офіційного та приватного листування, красного письменства. Ця мова фактично була державною.
Коротко етапи розвитку української мови від найдавніших часів до Тараса Шевченка показано в наведеній таблиці.
Період розвитку
Ключові події, постаті, твори
Період Київської Русі

руська народна
та
старослов'янська (церковнослов'янська) мови
Нестор Літописець
“Повість минулих літ”,
митрополит Іларіон
“Слово про закон і благодать”; “Слово о полку Ігоревім”,
Києво
-
Печерський патерик
XIV-
XV ст

староукраїнська
мова як мова світської літератури, літописів, адміністрації
Четьї
-
Мінеї; західноруські літописи,
Короткий Київський літопис; перекладні

8
Великого князівства Литовського та
старослов'янська
як мова релігійної літератури повісті
XVI-
XVII ст.

слов'яноруська
(мова богословської та богослужбової літератури) та власне книжна, або староукраїнська
(мова документів, літописів, світської літератури)
Полемічна література: Герасим
Смотрицький, Христофор Філалет, Мелетій
Смотрицький, Іван Вишенський
XVII-
XVIII ст.

книгодрукування на Україні, видання граматик і словників сприяють нормуванню та уніфікації писемної мови; розвиваються стилі
на основі живого народного мовлення; формується національна українська
інтелігенція (випускники братських шкіл та Києво
-
Могилянської академії)
Іван Федоров
“Апостол”, “Буквар”;
Лаврентій Зизаній
“Лексикон”,

Мелетій
Смотрицький “Слов'янська граматика”,
Памво Беринда
“Лексикон словеноросскій”;
Лазар Баранович, Іван Величковський
(поетичні твори), Самійло Величко,
Григорій Грабянка
(козацькі літописи);
Григорій Сковорода
(поетична та філософська творчість)
1798 рік

початок нової української літературної мови
Виходять друком перші 3 частини “Енеїди”
І.П.Котляревського. І.Котляревський –

зачинатель нової української
літературної мови, який ввів до літератури багату, колоритну, співучу народну мову
Перша половина ХІХ ст

виходять збірки українських народних пісень, записаних з народних уст, різноманітні за жанром і формою художні твори українських письменників
М.Цертелєв, М.Максимович
(збірки українського фольклору), Г.Квітка
-
Основ'яненко (повісті), П.Білецький
-
Носенко, Є.Гребінка, Л.Боровиковський
(поезія); М.Шашкевич, І.Вагилевич,
Я.Головацький
(“Русалка
Дністрова”)

Основоположником сучасної української літературної мови вважають Тараса
Шевченка, який відібрав із народної мовної скарбниці багаті лексико
- фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби
(книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему –
українська мова
стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів; вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку.
Реформу українського правопису зробив Пантелеймон Куліш. Його правопис було названо
“кулішівкою”. Він скасував літеру «ы», замість “ять” запровадив “І”, замість йотованого Е (ЙЕ) –
Є.
Однак не відразу було скасовано “Ъ”, його вживали для позначення роздільної вимови в середині слів (зараз цю функцію виконує апостроф). Для звука ЙО вживали запозичене зі шведської Ё (ёго, до нёго). Літери Ї в “кулішівці” не було, її запровадили лише після 1870 року. Крім того, у західноукраїнському варіанті Кулішевого правопису вона застосовувалася для пом'якшення приголосних: “дїло”, “бїлий” тощо. Остаточні поправки до українського правопису вніс Б.Грінченко.

9
Проголошена після жовтневого перевороту 1917 р. політика розвитку національних мов і культур не була послідовною. У перші роки вона нібито й сприяла розширенню суспільних функцій національних мов, побудові народної освіти рідною мовою, розвитку національних культур.
У кінці 1919 р. законом Директорії УНР українську мову проголошено державною із забезпеченням прав національних меншин. У 1919 р. такий закон ухвалила Західноукраїнська
Народна Республіка. Державність української мови була закріплена в Карпатській Україні в
Конституції 1939 року. Український правопис, виданий 1929 року, поєднував у собі східно
- й західноукраїнські традиції; до 1933 р. його максимально було наближено до східноукраїнського варіанту, вилучено літеру ґ
Розвиток української літературної мови істотно уповільнився вже на зламі 20
-30- х років, із утвердженням у державному житті культу особи Сталіна й політики русифікації. Ліквідація української державності у 20
- х рр. і 1939 р. (у Закарпатті) знову призвела до обмеження офіційної функції української мови.
У період перебудови радянського суспільства наполегливіше ставиться питання про статус української державної мови. 1989 року було прийнято Закон УРСР “Про мови в Українській РСР”:
Українська мова є одним із вирішальних чинників національної самобутності українського
народу.

Українська РСР забезпечує українській

мові статус державної з метою сприяння
всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної
національно
-
державної самобутності.

1990 року виходить новий український правопис, до якого внесено зміни, пов'язані, зокрема, з уживанням великої літери, написанням складних слів, особливостями правопису відмінкових закінчень іменників у родовому відмінку, поновлено літеру ґ. Перевидання цього правопису здійснено 1993 та 2003 р.
Боротьба українців за відновлення власної державності, за консолідацію як нації завжди була невіддільно пов'язана з боротьбою за права рідної мови (рідною мовою

вважають мову
своєї нації, своїх предків, яка пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями).
Як переконує світовий досвід, в основі духовного єднання людей у певну спільноту лежала й тепер лежить насамперед мова.
3. Норми літературної мови

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість –
основна ознака літературної мови.
Норма літературної мови –

це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.
Розрізняють такі мовні
норми:

10
Норми літературної
мови

Регулюють ПРАВИЛЬНІСТЬ

Приклади

Орфоепічні
Вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів
[ве и
дец':а], [шчи е
пити], [но у
шу], [к'іхт'і], позаочі, добродій
Орфографічні
Написання слів та їхніх частин
Пів'яблука, пів
-
Європи, бриньчати, деренчати
Лексичні
Вживання слів у властивих їм значеннях, правильне подання слів
Будь
-
яке (любе) питання, випрасував
(погладив)
одяг, наступна (слідуюча)
зупинка
Граматичні
(словотвірні, морфологічні, синтаксичні)
Творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень
По містах і селах
(
по містам і селам
),
згідно з наказом, відповідно до
наказу
(
згідно до..., відповідно з
), самий
найбільший

Пунктуаційні
Вживання розділових знаків
Це
,
може
,
й так
,
а може
,
й ні.

Стилістичні
Використання мовних засобів, властивих лише даному стилеві; поєднують у собі всі
інші норми
Серед проблем, якими займається
колектив, чільне місце займає

посідає...

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів, які підлягають нормуванню, змінюються. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.
Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами, послідовно їх дотримуватись.
4. Стильове розмаїття сучасної української мови

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на іспиті відрізняється від виступу на конференції. Коли студент пише наукову роботу, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли він пише приватного листа. Залежно від змісту і цілеспрямованості висловлення, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації наявних у мові варіантів слів, форм, словосполучень, конструкцій речень. Отже, тексти –
художній твір, наукова стаття, протокол, газетний репортаж, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною
диференціацією мови.

Стиль

різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики).

11
Кожен стиль має: сферу поширення (коло мовців); призначення; систему мовних засобів;
стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації.

В українській літературній мові виділяють традиційно п'ять функціональних стилів:
1.
Розмовний
Засіб впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків
2.
Художній
Різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою різноманітних зображально
- виражальних засобів
3.
Науковий
Викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення
4.
Офіційно
- діловий
Регулювання ділових стосунків у суспільно
- політичній та адміністративно
- виробничій сферах діяльності
5.
Публіцис
- тичний
Засіб активного впливу на читача, спонукання його до діяльності, до необхідності посісти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові
Проте функціональні стилі не існують окремо один від одного. У будь
- якому з них переважають загальномовні, міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними елементами, властивими тільки йому.
В офіційно
- діловому стилі тексти мають бути змістовними, точними. Для офіційно
- ділового стилю характерні усталені мовні звороти, стандартні початки й закінчення документів, поділ на частини. В ньому закріпилося чимало специфічних термінів, традиційних форм. Цей стиль повністю позбавлений емоційності та образності. Побудова речень відзначається лаконізмом. Речення чіткі й нескладні.
Стиль законодавчих паперів значно відрізняється від канцелярського. В канцелярсько
- діловій мові виразно виявляється безпосередній зв'язок мови з виробничою діяльністю людей.
Використання термінів і усталених мовних зворотів, поділ на частини притаманні також науковому стилеві мовлення. Проте, на відміну від ділового, наукова мова послуговується як простими, так і складними реченнями, має певний елемент образності (в науково
- популярному та науково
- навчальному підстилях).

5. Мова і професія

Мова нації –
універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. На часі сьогодні –
розширення сфер функціонування української мови. Адже це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.
Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не лише обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, його галузями та процесами, з соціальними відносинами, вона –
елемент соціальної сфери.
У сучасному житті по
- новому розглядаються питання функціонування мови. Основний критерій –
знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

12
Науково
- технічний прогрес, зокрема комп'ютеризація та інформатизація в усіх галузях науки й техніки, перебудова соціально
- економічної, політичної й освітньої систем в Україні, зокрема входження до Болонського процесу, насичують нашу мову сучасними поняттями, термінами, зумовлюють динаміку творення нових власне українських слів і запозичення іншомовних, нині здебільшого англійських. Разом із піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються й вимоги до мови.
У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково
- технічною, соціально
- політичною лексикою.
Що означає знати мову своєї професії?
Це –
вільно володіти лексикою свого фаху, вільно нею послуговуватися. Мовні знання –
один із основних компонентів професійної підготовки.
Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильного професійного спілкування людина вчиться все своє життя. Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві, в безпосередніх наукових і ділових контактах.
Спеціаліст харчової промисловості повинен мати широкий соціальний кругозір, вміти з наукових позицій аналізувати явища, процеси й проблеми суспільного життя в Україні, історичне минуле й теперішній стан, усвідомлювати значення своєї професійної й громадської діяльності для подальшого розвитку суспільства, знати та вміти аналізувати тенденції світового розвитку науково
- технічного прогресу в обраній галузі харчової промисловості й використовувати їх на благо своєї країни. Спеціаліст повинен бути ерудованим, знати історію української та світової культури, вільно володіти українською мовою, професійно користуватися однією з іноземних мов, а також мати потребу в постійному професійному, духовному та фізичному вдосконаленні.
Понад двісті років тому видатний український філософ Григорій Сковорода створив учення про “сродну працю”, яке стало вагомим набутком вітчизняної філософії. Згідно з ним, “сродною” називається будь
- яка праця, яка припала до вподоби людині, праця “споріднена” з її розумом, тілом та душею. “Сродність” обраної справи безпосередньо залежить від мови, якою майбутні фахівці спілкуються в процесі роботи, адже за допомогою мови формується думка. А отже, мислительна діяльність студента під час роботи набуває нового напряму –
осмислення та переосмислення головних аспектів фаху, що стане продуктивним у засвоєнні попередніх знань і формування нових.

ЛІТЕРАТУРА

1.
Антоненко
-
Давидович Б. Як ми говоримо. –
К.: Либідь, 1991.
2.
Ботвина Н.В. Науковий та офіційно
- діловий стилі української мови. –
К.: АртЕк, 1999.
3.
Ділова українська мова: Навч. посіб. / О.Д.Горбул, Л.І.Галузинська, Т.І.Ситнік,
С.А.Яременко.

К.: Вид
- во тов. “Знання”, КОО, 2006.
4.
Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика. –
К.: Здоров'я, 2002.
5.
Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення. –
К.: Либідь, 1997.
6.
Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. –
К.: Либідь, 1992.
7.
Український правопис. –
К.: Ін
- т української мови ім. О.О.Потебні, 1993.

13


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал