Міністерство освіти і науки України Національний авіаційний університет




Сторінка9/26
Дата конвертації01.01.2017
Розмір4.19 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   26
Тема 6
. КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ЯК СУСПІЛЬНА ФУНКЦІЯ
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
ВИДИ КОМУНІКАЦІЇ, ЇХ ВЗАЄМОДІЯ У СФЕРІ
КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ
ПЛАН
6.1. Загальна характеристика поняття «комунікації» та
«комунікативного процесу».
6. 2. Соціальні функції комунікації.
6.3.

Типологія комунікацій.
6.4. Перешкоди та комунікативні бар’єри на шляху комунікативного
процесу.
6.5. Види і форми комунікацій.
6.6. Поняття масової комунікації.
6.7. Комунікаційні канали.
6.8. Управління комунікаційними процесами.
6.9. Удосконалення комунікацій.
6.1. Загальна характеристика поняття «комунікації» та
«комунікативного процесу». Комунікація (від лат. communicatio —
єдність, передача, з'єднання, повідомлення) - це процес обміну
інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома
або більше особами.
Умови здійснення комунікації. Для ефективного здійснення процесу
комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:
1) Наявність щонайменше двох осіб: відправника – особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі; та одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається.
2) Наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь- яких символів інформації, призначеної для передачі;
3) Наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;
4) Наявність зворотного зв’язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника.
Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.
У процедурі спілкування виділяють наступні етапи:
- виникнення потреби у спілкуванні (необхідно повідомити або
дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника тощо) — спонукає
людину вступити в контакт з іншими людьми;
- орієнтування, з метою спілкування, в ситуації спілкування;
- орієнтування в особистості співрозмовника;

- планування змісту свого спілкування — людина уявляє собі
(звичайно несвідомо), що саме скаже;
- несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні фрази, якими
буде користуватися, вирішує як говорити, як себе вести;
- встановлення контакту;
- обмін думками, ідеями, фактами;
- сприйняття і оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль
ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку;
- коригування напряму, стилю, методів спілкування і способів їх
взаємодії.
Здійснення комунікацій - це процес, необхідний для кожного управлінського рішення. Існує думка, що ефективно працюючі керівники
- це ті, хто досяг успіхів у налагодженні комунікацій.
Основна мета комунікаційного процесу - забезпечити розуміння
інформації, яка є предметом обміну.
Але самий факт обміну інформацією не гарантує ефективності спілкування в ньому людей. Для кращого розуміння процесу обміну
інформацією та умов його ефективності, необхідно мати уявлення про його стадії, в яких приймають участь декілька людей.
Ефективні комунікаціїце такий процес передавання
повідомлення, коли отримане повідомлення якомога близьке за
значенням до первинного.
Ключовими складовими ефективних комунікацій є дані — це неопрацьовані цифри й факти, які відображають окремий аспект дійсності; а також інформація — це дані, представлені у вигляді або формі, які мають сенсові навантаження. Інформація є цінною, якщо вона
достовірна, своєчасна, повна й доречна.
Комунікативний процес розпочинається, коли одна особа
(відправник) хоче передати факт, ідею, думку чи іншу інформацію комусь іншому (одержувачу). Ця інформація має значення для відправника незалежно від того, чи вона проста й конкретна, чи складна й абстрактна.
Наступна дія — це кодування інформації у формі, що відповідає ситуації. Кодування може набувати форми слів, виразу обличчя, жестів, або навіть художнього вираження й фізичних дій.
Після того, як повідомлення закодоване, його передають відповідними засобами зв`язку (каналами).
Звичайні засоби зв`язку в організаціях — це наради, електронна
пошта, записки, листи, звіти та телефонні розмови.

Далі відбувається декодування у форму, яка має значення для одержувача. Значення інформації може бути різним, і в багатьох випадках воно є підставою для відповіді; і тоді утворюється цикл, оскільки нове повідомлення в такій самій послідовності передається відправникові.
6.2. Соціальні функції комунікації. Серед таких функцій виділимо:
Інформаційна функція — є основною функцією, оскільки на організації й управлінні потоками інформації побудовані всі
інформаційно-аналітичні процеси.
Соціалізуюча функція — пов'язана із соціальним вихованням членів суспільства, формуванням або зміною інтенсивності і спрямованості соціальних настанов, цінностей та ціннісних орієнтацій аудиторії, з якою здійснюється комунікація.
Організаційно-поведінкова функція — пов'язана з ініціюванням або припиненням певних дій масової аудиторії.
Емоційно-тонізуюча функція полягає в регулюванні емоційного рівня аудиторії, стимулюванні її емоційних реакцій.
Комунікаційна функція — пов'язана з регулюванням зв'язків між різними індивідами або сегментами аудиторії, а також комунікатора з тією самою аудиторією.
Отже, феномен комунікації можна розглядати як:
- набір технічних механізмів (засобів масової комунікації, які доносять повідомлення до аудиторії) для впливу на психіку людей;
- нові змістовні компоненти психологічного впливу (коли транслюються не просто директивні повідомлення, а повідомлення, що стимулюють, "підштовхують" індивідів до певних дій);
- спеціально організований процес, коли зовнішньо люди (начебто) мають право на індивідуалізацію і свободу людської свідомості, а по суті
— внутрішньо (психологічно) такого вибору не мають, оскільки дивляться одні й ті самі (по змісту) телепрограми, слухають одні й ті самі радіопередачі і читають одні й ті самі повідомлення в газетах з різними назвами.
6.3. Типологія комунікацій. Сьогодні поширені такі типи
комунікацій у організаціях:
- міжособові комунікації;
- комунікації в системах зв`язку та командах;
- комунікації в організаціях;
- електронні засоби комунікацій.
Окрім того, комунікації можуть бути усними та письмовими.

Усні комунікації відбуваються під час розмови віч-на-віч, групових дискусій, телефонних розмов тощо, за яких розмовну мову використовують для передавання змісту. Перевага усних комунікацій полягає в тому, що вони забезпечують негайний зворотній зв`язок і взаємний обмін.
Недоліком усних комунікацій є те, що вони можуть бути недостовірними (неправильно вибрані слова для вираження змісту; якісь перешкоди, що переривають процес; слухач забуває частину або все повідомлення; не вистачає часу на виважені відповіді тощо).
Письмові комунікації — це звіти, записки, листи, записи тощо.
Недоліком цих комунікацій є те що вони затримують зворотній зв`язок та взаємообмін, крім того вони складніші за усні й потребують більше часу. Переваги письмових комунікацій полягають у достовірності.
Зазвичай їх використовують, коли одній чи обом сторонам потрібні письмові записи про те, що відбувалося.
Вибираючи засіб комунікації, аналітики повинні зважати на всі аспекти.
Комунікативні зв`язки в організаціях. Організації користуються найрізноманітнішими засобами комунікацій як
із зовнішнім середовищем, так і всередині організації. Керівники повинні завжди мати прямий та зворотній контакт з менеджерами нижчих ланок і, як наслідок, з усіма працівниками організації.
Загалом існують вертикальні та горизонтальні комунікаційні
зв`язки в організаціях.
Вертикальні комунікації відбуваються вгору й униз у ієрархічній структурі організації. У цих комунікаціях беруть участь менеджери, їхні керівники та підлеглі. Вертикальні комунікації можуть — і повинні бути
— двонаправленими (спрямовані зверху вниз і знизу вгору), оскільки тоді вони (з активним зворотнім зв`язком) є ефективніші, ніж однонаправлені.
Горизонтальні комунікації відбуваються між колегами та співробітниками на одному рівні. Вони сприяють координації між підлеглими ланками й відіграють головну роль у робочих командах, де є працівники різних відділів.
Комунікації між рівнями організації (вертикальна структура).
Інформація пересувається в організації з рівня на рівень у межах вертикальних комунікацій. Вона може передаватися по спадній, тобто з вищих рівнів на нижчі. Таким шляхом підлеглим рівням управління повідомляється про поточні задачі, зміни пріоритетів, конкретні
завдання, рекомендовані процедури тощо. Окрім обміну по спадній, організації необхідні комунікації по висхідній. Передача інформації з нижчих рівнів на вищі може суттєво впливати на продуктивність.
Комунікації керівник – підлеглий. Напевно, найбільш наочним компонентом комунікацій у організації є відносини між керівником і підлеглим. Ці відносини є елементом по горизонтальній схемі, але часто
їх виділяють окремо, оскільки вони складають більшу частину комунікативної діяльності керівника. Досліди показали, що 2/3 комунікативної діяльності реалізується між тими, хто управляє, й тими, ким управляють.
До сфери цих комунікацій належить велика частина питань, зокрема делегування, поставлення задач, пріоритетів і очікуваних результатів.
Через ці комунікації в значному обсязі реалізуються функції мотивації та контролю.
Комунікації між різними підрозділами (горизонтальна структура).
Додатково до обміну інформацією по спадній або висхідній організації ще потребують горизонтальні комунікації. Майже всі організації складаються з багатьох підрозділів, тому обмін інформацією між ними потрібний для координації задач і дій. Оскільки організація — це система взаємно пов`язаних елементів, керівництво повинно домагатися, щоб спеціалізовані елементи працювали пов`язано для просування організації в необхідному напрямі.
Неформальні комунікації. Як відомо, будь-яка організація складається з формальних і неформальних компонентів. Канал неформальних комунікацій можна назвати каналом розповсюдження
чуток.
Сфера розповсюдження чуток — це місця великої скупченості працівників: їдальні, коридори, автомати з кавою тощо. Оскільки по каналах чуток інформація передається значно швидше, ніж по каналах формального спілкування, керівники цілеспрямовано можуть використовувати чутки для запланованого витоку й розповсюдження певної інформації.
Часто чуткам приписується репутація неточної інформації. Але за дослідженнями, від 80 до 99% чуток є правдивими, якщо інформація стосується самої компанії. Однак не варто звертати увагу на чутки про чиєсь особисте життя або емоційно забарвлену інформацію.
Електронні засоби комунікацій. Суттєвий вплив на комунікації в організаціях мають електронні засоби комунікацій. Інформаційні технології можуть використовувати комп`ютери, комп`ютерні мережі,
телефони та інше устаткування. Існує шість найпоширеніших видів
інформаційних систем:
- операційно-виконавча система — з її допомогою виконують рутинні та поточні операції;
- інформаційна система менеджменту — збирає дані, організовує й систематизує їх у формі, зручній для менеджерів, а тоді забезпечує цих менеджерів інформацією, необхідною для їх роботи;
- система підтримки рішень — автоматично знаходить, опрацьовує та підсумовує інформацію, необхідну для специфічних рішень;
- адміністративна інформаційна система — призначена для спеціальних потреб опрацювання інформації менеджерами вищого рівня;
- інтранет-мережі — комунікаційні мережі, які діють у межах однієї організації;
- експертні системи — створені за принципом визначення усіх можливостей "якщо-тоді", які стосуються конкретної ситуації.
Останні досягнення в галузі інформаційних технологій можуть сприяти покращенню обміну інформації в організаціях. Персональний комп`ютер уже зробив великий вплив на інформацію, яку керівники, допоміжний персонал і працівники розсилають і отримують.
Електронна пошта дає працівникам можливість направляти письмові повідомлення будь-якій особі в організації. Це має зменшити традиційно невичерпний потік телефонних розмов. Крім того електронна пошта — ефективний засіб зв`язку між людьми, що вони знаходяться в різних приміщеннях, різних містах і навіть різних країнах.
6.4. Перешкоди та комунікативні бар’єри на шляху
комунікативного процесу. Перешкоди, що виникають у сфері комунікацій, поділяють на перешкоди в комунікаціях між особами та в організаційних комунікаціях.
До бар`єрів на шляху міжособових комунікацій відносять:
- перешкоди, що зумовлені сприйняттям;
- семантичні бар`єри;
- невербальні перешкоди;
- поганий зворотній зв`язок;
- невміння слухати.
Перешкодами в організаційних комунікаціях є:
- викривлення повідомлень;
- інформаційні перевантаження;
- незадовільна структура організації.

Види комунікативних бар’єрів. Далеко не завжди процес комунікації є ефективним, адже між тим, хто доносить інформацію і тим, хто її сприймає можуть виникати комунікативні бар’єри - психологічні перепони, які людина установлює, аби захиститися від небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації. Виділяються такі типи
бар’єрів, залежно від причин їх виникнення:
Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через огріхи в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику кількість звуків-паразитів.
Семантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають в них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності.
Стилістичний бар’єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в даний момент слухає.
Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.
Соціально-культурний бар'єр. Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні і професійні розбіжності в поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різного пояснення і сприйняття тих або
інших понять, явищ, розумінь.
Бар'єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме несприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача. Або ж навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, він може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти.
Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім — і до інформації, яку він передає.
Викривлення повідомлень. Коли інформація рухається всередині організації вгору й униз, зміст повідомлень дещо викривлюється. Таке викривлення може бути зумовлено низкою причин. Повідомлення можуть викривлятися випадково через труднощі в контактах між особами. Свідоме викривлення інформації може мати місце, коли якийсь керівник не згоден з повідомленням. У такому разі він модифікує повідомлення таким чином, щоб зміна змісту відбувалася в його
інтересах.

6.5. Види і форми комунікацій. Для успішної інформаційно- аналітичної діяльності необхідні ефективні комунікації. Аналітик, виконуючи свою роль і здійснюючи основні функції, за допомогою якісної і своєчасної інформації може ефективно впливати на реалізацію поставлених цілей. Дослідженнями встановлено, що майже 50%
інформації не доходить до фахівців. У багатьох випадках повідомлення сприймаються неправильно і тому обмін інформацією стає неефективним.
Завдання полягає в тому, щоб насамперед вміло використовувати різноманітні види комунікації, серед яких відзначаємо:
Інформаційна комунікація. До цього виду комунікацій відносимо читання лекцій, виступи, бесіди, проведення нарад і зборів.
Експресивна комунікація, яка виражається в силі прояву почуттів, переживань (наприклад, зустрічі після довгої розлуки).
Переконуюча комунікація, що означає прагнення вплинути на
інших (висловлення захоплення, прохання, переконання, що особливо важливо до політичних діячів, юристів).
Соціально-ритуальна комунікація, яка передбачає використання норм і звичаїв соціально-культурної поведінки (процедура знайомства, звичаї, гостинність).
Паралінгвістична комунікація, передбачає спілкування за допомогою міміки, виразу очей і рота, а також у позі рухів. Можливості несловесних повідомлень не слід применшувати, тому що у ряді випадків одними словами не можна передати усі емоції.
Різноманітні види комунікації можна поділити на:
За формою подання: усну, письмову і візуальну. Усна комунікація є найбільш ефективною, яка може передавати усі деталі і але допускає неправильне розуміння. Письмова комунікація не допускає найменших неточностей, вимагає часу, веде до зайвої бюрократизації управлінського процесу. Візуальна (за допомогою телекомунікацій) складна за технологією і потребує наявності технічних засобів, але ефективна і майже виключає неправильне розуміння.
За цільовою спрямованістю: інструктуючу, мотивуючу та
інформуючу.
За досягненням цілей: висхідну, низсхідну і горизонтальну. Висхідні
комунікації здійснюються у формі звітів, пропозицій і пояснювальних записок, основною метою яких є інформування вищих органів про справи на місцях. Низсхідні комунікації інформують підлеглих про стратегічні плани діяльності організації, а горизонтальні здійснюють
обмін інформацією між різними структурними підрозділами для досягнення координації і узгодження діяльності.
Залежно від матеріально-технічного обладнання, тобто каналів комунікацій, комунікації поділяються на три головні різновиди:
1. Усна комунікація, що використовує, як правило, одночасно як невербальні так і вербальні канали;
2. Документна комунікація, що використовує штучно створені документи, а потім і писемність, друк і різноманітні технічні засоби для передачі інформації в часі і просторі.
3. Електронна комунікація, заснована на космічному зв’язку, мікроелектронній і комп’ютерній техніці, оптичних засобах запису.
6.6. Поняття масової комунікації. Мáсова комунікáція (англ. Mass
communication) — це поняття можна розглядати мінімум в двох аспектах:
1.

Як процес передачі інформації групі людей одночасно за
допомогою спеціальних технічних засобів мас-медіа.
2.

Як дисципліну, яка вивчає різні засоби за допомогою яких
окремі люди і організації передають інформацію через засоби масової
інформації великим сегментам населення одночасно (теорія масових
комунікацій).
Масова інформація — стереотипізована інформація, яка
оперативно та регулярно поширюється на велику, географічно
розпорошену аудиторію.
Засоби масової інформації — соціальні інститути (преса, радіо,
телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання,
обробку та масове поширення інформації.
Першим засобом масової інформації історично була преса. Газети
(тоді це були памфлети на актуальні теми і листки новин) з'явилися в
Європі на початку XVII ст., будучи одним з наслідків «друкарської
революції» — появи друкарських верстатів, що зумовило радикальне здешевіння й різке зростання кількості друкованих видань. Протягом
XIX ст. преса ставала дедалі дешевшою, масовішою. Одночасно скорочувався час між подією та інформуванням про неї публіки, актуалізувалася інформація в пресі.
На початку XX ст. було винайдено радіо, яке виявило недосяжну для преси здатність інтегрувати мешканців географічно та політично відокремлених територій. Саме завдяки радіо став очевидним ефект одночасної трансляції однієї й тієї ж інформації на широкі верстви населення.

Телебачення ще більше розширило можливості ЗМІ, закріпило створене радіо уявлення про географічний та соціальний простір і можливості його подолання. Синтезуючи зображення і звук, воно забезпечило користувачам ширші комунікативні можливості, створило недосяжний для інших ЗМІ «ефект присутності», ілюзію безпосередньої участі у важливих політичних та культурних подіях. Завдяки телебаченню соціальний світ став персоніфікованим, унаочненим: люди почали отримувати конкретну інформацію про те, що, де і як відбувається.
Останнім часом дедалі більшої популярності набуває такий засіб масової інформації, як Інтернет («всесвітня павутина») — потужна мережа комп'ютерів, з'єднаних в єдиний інформаційний простір. Він відкриває доступ до будь-яких розміщених в ньому інформаційних баз даних (текстової, аудіо- чи візуальної інформації), надає змогу використовувати їх, обмінюватися даними, вступати в комунікацію з необмеженою кількістю осіб. До системи Інтернет підключені тисячі бібліотек, підприємств, органів управління тощо. Однією з рис Інтернету
є високий ступінь незалежності інформаційних пакетів, оскільки вони не цензуруються.
Попри суттєві специфічні можливості, засоби масової інформації характерезуються такими загальними особливостями:
— широта аудиторії, спрямованість і швидкість інформаційного
впливу;
— сила, комунікативність, постійність і багатофакторність
впливу;
— єдність пропагандистського, виховного та інформаційного
впливу;
— багатство методів і форм впливу;
— доступність, поширеність, динамічність інформації.
Розвиток ЗМІ спричинив зміни в суспільній психології, способі мислення людей. Вони є важливим чинником створення особистості нового типу, з особливою психологією та поведінковими реакціями, що реалізують ідеологічний, політичний вплив на людей, згуртовують їх в
єдине ціле. Вплив ЗМІ на громадськість зумовлюється щонайменше
двома функціональними завданнями:
1. Відображення, фіксація, моделювання дійсності, тобто подій,
фактів, соціальних відносин, а остаточним продуктом є інформація про
цю дійсність.

2. Зміна соціальної реальності й управління нею, утвердження,
підтримання і трансляція ціннісних, нормативних орієнтирів
суспільства, контроль за реалізацією управлінських рішень, регулювання
соціальних відносин.
На практиці відокремити ці завдання важко, оскільки вони реалізуються в єдиному соціально-інформаційному просторі. До того ж процес функціонування ЗМІ за своєю природою є цілісним, важко піддається диференціації на рівні безпосередніх дій.
Серед

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал