Міністерство освіти і науки України Національний авіаційний університет




Сторінка19/26
Дата конвертації01.01.2017
Розмір4.19 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   26
є схематична модель
інформаційної війни, Г. Г. Почепцова [11], а також модель
інформаційної самоосвітньої системи, С. П. Расторгуєва [13].
Перша - схематична модель, базується на наступних складових:
1. Багатоцільовий об'єкт для комунікативного резонансу. Моделлю резонансу можна вважати ситуацію, де інформаційний вхід набагато менше інформаційного виходу. Використання резонансних технологій можна представити у вигляді айсберга. Масова свідомість отримує вказівку на верхівку айсберга, за якою прямує весь обсяг пов'язаної з нею інформації. Наприклад: Дж.Буш назвав американців, що залишилися в Кувейті у період введення іракських військ, „заручниками". Подібне слово відразу включає набір умов, які у відповідь дозволяють використання військової сили. У випадку війни в Чечні таким словом стало позначення „чеченські бандформування" .
2. У якості „динаміки" для масової свідомості використовується
однорідна група населення, яка не має чіткої залежності від існуючої
влади. Наприклад: студенти, шахтарі, пенсіонери. Українські студенти в
1990 р. показали, що суспільство може бачити їх як своїх дітей, саме в цей бік було поступово переорієнтовано суспільну увагу. Спочатку
невизначиність цілі: як правило, шквал критики не йде на владу прямо, а тільки опосередковано, з цієї причини влада не може не підтримати народне волевиявлення, яке в результаті направляється проти неї.
3. Усний канал: через блокування в ряді випадків офіційних каналів комунікації поширення інформації йде за усними каналами, як це мало місце, наприклад, в 1986р. з Чорнобилем. Проте усний канал більш
значущий для невеликих держав як Албанія та Болгарія. В Росії ж, наприклад, яка розташована на просторі в різних часових поясах,
інформація не може резонувати подібним чином. Ймовірно, це ж може служити захисним бар'єром і в Україні, де в будь-якому випадку потрібна підтримка ЗМІ.
4. Стимуляція обговорення: завданням повинен стати підбір таких ключових повідомлень, які б стимулювали обговорення ситуації в цільових групах населення. Можливий й варіант типу анекдоту або слуху, які самостійно розповсюджуються. На виході соціального підсилювача виникає потужний сигнал. Результатом стають акти насильства, які індивіди у відриві від групи, можливо, ніколи б не вчинили.
5. Багатоканальний вплив: аудиторія отримує повідомлення одного типу по безліч каналів. Перевагами даного підходу є: 1) в оточенні починає циркулювати менше число суперечливих повідомлень; 2) одне й те саме повідомлення буде почуте з різних джерел; 3) характеристики кожного каналу можна максималізувати. Наприклад, студентський страйк 1990 р. обговорювався внутрішніми та зарубіжними ЗМІ, а також у процесі усного спілкування.
6. Опора на вже існуючі мережі: однорідна група (студенти, шахтарі, пенсіонери) цікава також тим, що вона має готові соціальні та
інформаційні мережі, куди входять її представники. В принципі, однорідна група „однолітків" має більшу силу впливу, ніж засоби масової інформації. Зазвичай цей усний канал недооцінюється.
Друга модель - модель інформаційної самоосвітньої системи.
Застосування інформаційної зброї, у такому випадку, означає подачу на вхід інформаційної самоосвітньої системи певної послідовності вхідних даних, яка активізує в системі певні алгоритми, а в разі їх відсутності - алгоритми генерування алгоритмів. Йдучи цим шляхом, завжди можна активізувати або згенерувати для подальшої активізації алгоритми самознищення.
Людина, народ, держава є класичними інформаційними
самоосвітніми системами (ІСС). Система являє собою сукупністю взаємозалежних об'єктів і зв'язків між ними, тобто певну структуру.
Нове знання приводить до зміни структури за рахунок: 1) зміни зв'язків між елементами; 2) зміни функціональних можливостей елементів; 3) зміни кількості елементів. Інформаційна зброя дає максимальний ефект тільки тоді, коли вона застосовується по найбільш вразливим частинам
ІСС. Найбільшою інформаційної вразливістю володіють ті підсистеми,
які найбільш чутливі до вхідної
інформації.
На підставі вищезазначеного, науковці, вводять поняття інформаційної мішені.
Інформаційна мішень - елемент інформаційної системи, що
належить до сфери управління й має потенційні ресурси для
перепрограмування на досягнення далекоглядних цілей.
Виходячи з визначення інформаційної мішені, формуються основні напрямки роботи, як щодо забезпечення її безпеки, так і щодо підвищення її вразливості. Наприклад, для того, щоб підвищити вразливість противника, слід максимально розширити його
інформаційну мішень, тобто підштовхнути його на включення в мішень як можна більше рівноправних елементів, причому бажано відкрити доступ до сфери управління таких елементів, які легко піддаються перепрограмуванню і зовнішньому управлінню.
Змусити супротивника змінити модель поведінки можна за допомогою явних і прихованих, зовнішніх та внутрішніх інформаційних загроз. Причини зовнішніх загроз у разі цілеспрямованого
інформаційного впливу (у разі інформаційної війни) приховані в боротьбі конкуруючих інформаційних систем за спільні ресурси, забезпечують системі допустимий режим існування.
Причини внутрішніх загроз - в появі всередині системи безлічі елементів, підструктур, для яких звичний режим функціонування став в силу ряду обставин неприпустимим.
Прихована загроза - це неусвідомлювані системою в режимі реального часу вхідні дані, які загрожують її безпеці.
Чи можливо, і з якою точністю, спрогнозувати поведінку системи в умовах непередбачуваності її вхідних даних? Відповідь на це питання визначається в кожному окремому випадку
інформаційного моделювання поведінки конкретної системи.
5.5. Інформаційні операції в структурі соціально-політичних
комунікацій. Таємні інформаційно-психологічні операціїосновна
базова організаційно-правова форма і головний елемент змісту
інформаційно-психологічної війни.
Поняття «війна» припускає сукупність декількох таємних операцій, поєднаних одним оперативним задумом і підпорядкованих
єдиній оперативній меті. Їхнє проведення припускає використання на практиці складної сукупності погоджених, скоординованих і взаємозалежних за цілями, завданнями, місцем і часом, об’єктами і процедурами видів, форм, способів і прийомів психологічного впливу.

Інформаційно-психологічні операції складаються з політичних, військових, економічних, дипломатичних і суто інформаційно- психологічних заходів, спрямованих на конкретні групи населення
(соціальні групи) з метою доведення до них далекосяжних ідеологічних і соціальних настанов, формування помилкових стереотипів поведінки, трансформації в потрібному напрямі їхніх настроїв, почуттів, волі. У психологічних та інформаційних операціях йдеться про визначену структуру нав’язування моделі світогляду, відчуття та сприймання навколишнього середовища, котрі покликані забезпечити бажані типи поведінки об’єкта впливу.
Інформаційно-психологічні операції можна класифікувати за такими категоріями:
- масштаб операції;
- сфера проведення операції – суспільного і державного життя;
- рівень і кількість учасників операції;
- інтенсивність і тривалість;
- ступінь преференції характеру впливу.
За
масштабом інформаційно-психологічні операції можна поділити на стратегічні і тактичні. Стратегічні інформаційно- психологічні операції можуть бути спрямовані на великі аудиторії або на ключових комунікаторів. Вони вирішують складні проблеми та прагнуть досягти важливі тимчасові та далекосяжні цілі. Тактичні інформаційно- психологічні операції вирішують завдання з короткочасними цілями, допомагаючи дезорганізувати діяльність (придушити опір) конкретного конкурента (супротивника), виходячи з поточних інтересів.
За сферами проведення інформаційно-психологічні операції можна поділити на
зовнішньополітичні
(зовнішньоекономічні)
і
внутрішньополітичні (внутрішньоекономічні).
У
внутрішній політиці інформаційно-психологічні операції звичайно обмежуються пропагандистським протистоянням політичних опонентів, хоча можуть набувати в окремих випадках і більш складний комплексний характер.
Внутрішньополітичними
інформаційно- психологічними операціями є пропагандистські зіткнення пд час будь- якої передвиборчої кампанії або боротьби за владу. Тут інформаційно- психологічні операції виступають як комплекси заходів, спрямовані на ослаблення морального духу політичних опонентів, підрив авторитету
їхніх керівників, дискредитацію їхніх дій, у кінцевому рахунку – на надання тиску на погляди окремих людей і суспільну думку в цілому для досягнення конкретних цілей.

При зіткненні економічних інтересів інформаційно-психологічні операції звичайно містять комплекс заходів, спрямованих на дискредитацію конкурентів, їхньої економічної політики, а також їхніх союзників у політичній сфері. Основною метою таких операцій є примус конкурента до відмовлення від намірів, дій, котрі можуть надати йому переваги на ринку.
У зовнішньополітичній (зовнішньоекономічній) сфері інформаційно- психологічні операції можуть проводитися в інтересах керівників вищих ешелонів державної і військової влади, в інтересах керівників галузей економіки і великих компаній, підтримуваних державою і які мають загальнонаціональне значення, у тому числі й на зовнішньому ринку.
За рівнем учасників інформаційно-психологічні операції умовно можна поділити на:
- операції, проведені на міжнародному рівні під час міждержавних конфліктів, конкурентної боротьби транснаціональних корпорацій,
ініційовані різними організаціями, котрі діють самостійно на міжнародному рівні;
- операції, проведені на рівні держави за участю та в інтересах органів державної влади, як правило, з метою ідеологічного
(пропагандистського) забезпечення державної політики, захисту державних інтересів;
- операції, проведені на рівні окремих компаній (корпорацій), політичних партій і громадських (релігійних) організацій тощо (під час
їхньої конкурентної боротьби відбувається відстоювання і пропаганда своєї політики та інтересів).
За інтенсивністю і тривалістю інформаційно-психологічні операції можна також умовно поділити на:
- інтенсивні, відносно нетривалі, як правило, пропагандистські операції під час передвиборчої кампанії, під час раптового виникнення гострого конфлікту між конкурентами тощо.
- тривалі, неінтенсивні – це так звані «фонові» операції, в межах яких протягом тривалого (відносно тривалого) періоду часу організуються інформаційні впливи, котрі створюють сприятливе тло
(емоційний, поведінковий і т. ін.) для подальших дій;
- інтенсивні, тривалі – найбільш наочним прикладом можуть служити психологічні операції проти СРСР та його союзників, проведені під час «холодної війни», коли інформаційно-психологічний вплив через такі канали, як радіостанції «Свобода» і «Вільна Європа», поєднано з
іншими заходами пропагандистського і підривного характеру фактично
не припинялися, варіювався лише ступінь інтенсивності залежно від наявності придатних інформаційних приводів і розпалювання протистояння двох систем;
- «крапкові», коли інформаційні акції не зливаються в єдиний потік, а є переважно доповненням для прихованих дій від стороннього погляду
(наприклад, для надання під час економічної конкурентної боротьби необхідного психологічного тиску на конкурента в потрібні моменти часу поєднано з переговорним процесом, політичним тиском і т. ін.
- змішані або комплексні, коли відповідно до обраного сценарію операції можна виокремити окремі етапи, котрі мають ознаки, характерні для перерахованих вище різновидів інформаційно- психологічних операцій, або коли в єдиному комплексі послідовно або одночасно проводяться скоординовані та сплановані за єдиним задумом операції, котрі формально належать до якого-небудь різновиду
інформаційно-психологічної операції.
За переважним характером впливу інформаційно-психологічні операції умовно можна поділити на:
- «пропагандистські», коли інформаційні акції мають переважно пропагандистський характер, наприклад, під час політичної боротьби, передвиборчих кампаній, у рамках упровадження чільної ідеології,
- «дезінформаційні», коли основною метою є введення конкурента
(супротивника) в оману, такі операції використовуються як у політичній та економічній боротьбі, так і у збройних конфліктах,
- «маніпулятивні», коли головне завдання з використанням різноманітних способів, прийомів і технологій інформаційно- психологічного впливу (уселяння, маніпулювання, модифікації настанов, маніпулятивних соціальних і політичних технологій тощо) поставити поводження конкурента під контроль,
- «оборонні» психологічні операції (контроперації), в яких ставиться за мету нейтралізувати інформаційно-психологічний вплив конкурента (наприклад, контрпропаганда), захистити від цього впливу своїх прихильників, зробити відповідний інформаційно-психологічний вплив на конкурента.
Проведення інформаційно-психологічної операції – складний процес, котрий охоплює різні сфери діяльності, у тому числі аналітику, журналістику, інформаційну політику, соціологію, психологію, право, економіку, розвідку, контррозвідку тощо.

Інформаційно-психологічні операції в політичної боротьбі структурно можуть бути представлені як такі, що складаються з трьох основних компонентів:
- інформаційно-рекламної і/чи інформаційно-пропагандистської діяльності;
- демонстраційних дій;
- організаційно-практичної діяльності.
Інформаційно-пропагандистська
(інформаційно-рекламна)
діяльність здійснюється у вигляді кампаній, акцій і окремих заходів з використанням засобів масової комунікації, а також прямих контактів із різними аудиторіями із застосуванням відповідних прийомів і ефектів впливу на психіку людей.
Демонстраційні дії – це акції і заходи, основна відмінність яких від реальних практичних дій полягає в орієнтації, у першу чергу, не на їхній результат, а на використання як засобу психологічного впливу на людей.
Такі дії можуть виступати, наприклад, як загроза застосування яких- небудь санкцій і заходів щодо конкретних осіб або організацій; проведення благодійних акцій у період передвиборчої боротьби; висування і прийняття значущих соціальних програм і т. ін.
Організаційно-практична діяльність реалізується у вигляді заходів
і акцій характеру, які забезпечують, створення умов, що підвищують його ефективність і ефективність інформаційно-психологічних операцій у цілому чи окремих інформаційно-пропагандистських акцій.
У структурі цієї діяльності виокремлюють три основні групи організаційно-практичних дій.
1. Дії, спрямовані на організаційне, фінансове, матеріально-технічне та інше забезпечення інформаційно-пропагандистських (інформаційно- рекламних) акцій з використанням засобів масової комунікації;
2. Дії, спрямовані на забезпечення демонстраційних дій, різних акцій підтримки, мітингів, демонстрації, зборів, зустрічей і т. ін.
3. Дії з проведення різних переговорів, залучення впливових прихильників, організації фінансової та іншої підтримки проведення вигідних рішень в органах виконавчої і законодавчої влади на різних рівнях і т. ін. Основні організаційні форми таких дій – політичні ігри і лобіювання.
5.6.

Поняття та сутність інформаційної безпеки України.
Інформаційна безпека - стан захищеності життєво важливих
інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається
нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність

інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив;
негативні
наслідки
застосування
інформаційних
технологій;
несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності,
конфіденційності та доступності інформації. (Проект закону України
«Про інформаційну безпеку України» від 22 вересня 2004 року)[4].
В ст. 8. Закону України «Про основи національної безпеки» (від
19.06. 2003, №964–ІV) пропонуються такі заходи в інформаційній сфері[1]:
- забезпечення інформаційного суверенітету України;
- вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної
сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних
передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури
та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері,
наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору
достовірною інформацією про Україну;
- активне залучення засобів масової інформації до запобігання і
протидії корупції, зловживанням службовим становищем, іншим
явищам, які загрожують національній безпеці України;
- забезпечення неухильного дотримання конституційного права
громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення
неправомірного втручання органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів
масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і
переслідування журналістів за політичні позиції;
- вжиття комплексних заходів щодо захисту національного
інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної
сфери України.
Категорія національних інтересів в інформаційній сфері в повній мірі узгоджується з іншою категорією – національною безпекою, і співвідноситься між собою за схемою «частина» і «ціле». При цьому слід ураховувати, що інформаційна складова не може існувати поза цілями загальної національної безпеки, так само, як і національна безпека не буде всеохоплюючою без інформаційної безпеки.
У цілому політика національної безпеки держави спрямована на мінімізацію та, по можливості, уникнення існуючих чи потенційних внутрішніх або зовнішніх загроз розвитку держави у відповідності з її цілями.
Для розуміння реальних та потенційних загроз інформаційному простору України необхідно дати визначення інформаційні операції,
акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційного тероризму та комп’ютерна злочинність.
Спеціальні інформаційні операції (СІО) – це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.
Акти зовнішньої інформаційної агресії (АЗА) – легальні та/або протиправні акції, реалізація яких може мати негативний вплив на безпеку інформаційного простору держави.
СІО та АЗА вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій. Вони поділяються на такі види:
- операції, спрямовані проти суб’єктів, які ухвалюють рішення;
- операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам;
- операції, спрямовані на політичну (економічну) дестабілізацію.
Інформаційний тероризмнебезпечні діяння з інформаційного впливу на соціальні групи осіб, державні органи влади і управління, пов’язані з розповсюдженням інформації, яка містить погрози переслідуванням, розправою, вбивствами, а також викривлення об’єктивної інформації, що спричиняє виникнення кризових ситуацій в державі, нагнітання страху і напруги в суспільстві.
Комп’ютерні злочини – протиправні діяння, у сфері використання електронних обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем та комп’ютерних мереж, за які передбачена відповідальність чинним Кримінальним кодексом України.
5.7. Діяльність спецслужб України та інших держав. Служба
безпеки України. Після проголошення незалежності України відразу постало питання про необхідність реформи колишньої союзно- республіканської системи органів державної безпеки. 20 вересня 1991 року Верховною Радою України було прийнято постанову "Про
створення Служби національної безпеки України". Цією ж постановою було ліквідовано Комітет державної безпеки УРСР.
У стислі терміни вирішувалися питання щодо формування нових підрозділів, їх кадрового наповнення професійно підготовленими, відданими справі побудови незалежної України співробітниками, створення нормативно-правової бази. 25 березня 1992 року Верховна
Рада ухвалила Закон "Про Службу безпеки України", який став ще одним підтвердженням непорушності курсу на побудову правової,
демократичної держави. Співробітники молодої української спецслужби, на відміну від своїх попередників, дістали змогу діяти, спираючись на чітку правову основу - закони України "Про Службу безпеки України",
"Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про державну таємницю", "Про боротьбу з корупцією" та інші.
Сьогодні СБ України здатна у повному обсязі вирішувати всі завдання, які визначені Законом України "Про Службу безпеки України" та ставляться вищим керівництвом держави. При цьому головний акцент робиться на найпріоритетніших, найважливіших завданнях, притаманних саме спецслужбі. Таких, які, окрім органів безпеки, ніхто не вирішить.
Серед них - захист державного суверенітету, конституційного
ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного,
оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав
громадян від розвідувальної діяльності іноземних спецслужб, підривних
посягань з боку окремих організацій та осіб. Виконується
цілеспрямована робота щодо запобігання, виявлення та розкриття
злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та
організованої злочинної діяльності у сфері управління, економіки та
інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу
життєво важливим інтересам України.
Найважливішими напрямками діяльності СБ України були і є розвідка та контррозвідка. Інша річ, що змінюються підходи до здійснення цієї роботи, вносяться певні корективи, враховуються зміни, що відбуваються у світі, в сфері міждержавних стосунків. Українська спецслужба відмовляється від "тотального" принципу застосування контррозвідувального пошуку, впроваджується диференційований підхід до організації протидії конкретним іноземним спецслужбам. Позиція
Служби безпеки України в новій історичній добі ґрунтується на засадах підпорядкованості контррозвідувальних заходів нормам чинного законодавства, захисту на цій основі прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави як на території України, так і за її межами специфічними засобами і методами спецслужби.
Сьогодні в Україні з’явилися прояви тероризму, доводиться мати справу з вчиненням насильницьких дій стосовно державних діячів
України, представників органів влади усіх рівнів, лідерів партій та громадсько-політичних об'єднань, з випадками кіднепінгу, захоплення заручників.

Зважаючи на серйозність цієї проблеми, в Україні ухвалено низку законів, спрямованих на підвищення ефективності боротьби з тероризмом. Крім цього, законодавчо закріплено новий напрям у діяльності українських правоохоронців - забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У Службі безпеки України цими питаннями займається управління боротьби з тероризмом та захисту учасників кримінального судочинства.
Скоординовані керівництвом країни заходи правоохоронних органів, у тому числі Служби безпеки, у боротьбі зі злочинністю дали змогу на деяких пріоритетних напрямах припинити або локалізувати протиправну діяльність кримінальних угруповань. Перед спецпідрозділами по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю стоїть завдання діяти ефективніше, особливо проти стійких груп, які чинять злочини на міжрегіональному і міжнародному рівнях.
Таким чином, концепцiя діяльності нової української спецслужби полягає у тому, що основним орiєнтиром для СБУ є захист інтересів українського народу, нацiональних i загальнолюдських цiнностей.
З урахуванням поставлених завданнь Служба робить все, щоб забезпечити громадянський мир i злагоду в Українi i щоб результати її роботи вiдповiдали сподiванням спiввiтчизникiв.
Організаційна структура СБ України визначається Президентом
України. Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів
СБ України.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал