Міністерство освіти і науки України Національний авіаційний університет



Pdf просмотр
Сторінка18/26
Дата конвертації01.01.2017
Розмір4.19 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   26
До особливостей інформаційно-психологічної війни належать:
- перенос функцій стримування на інформаційну сферу. Провідні держави світу орієнтуються на превентивність дій у реалізації функцій стримування. Досягнення інформаційного домінування створює базу і необхідні умови для цього. У випадку успіху курсу на ядерне роззброювання світу інформаційне домінування може стати головним механізмом стримування і забезпечення світового, у тому числі й в силовому аспекті, лідерства;
- багатоаспектність і багатооб’єктність впливу з високим
ступенем координації у часі та просторі. Зростаюча «проникність» усіх
сфер життя суспільства інформаційними системами і технологіями дає можливість
«вибудовувати»
інформаційний вплив адекватно прийнятому (і коректованому в реальному масштабі часу) алгоритму впливу на різні сфери, процеси, країни, об’єкти, групи, особи одночасно, у потрібній послідовності та під різними «кутами впливу». Це дозволяє оптимізувати одержання необхідного кінцевого результату і знизити витрати на його досягнення.
- здатність «малими» інформаційними впливами отримувати
«великі» кінцеві результати. При знаходженні високого рівня здатності прогнозного моделювання, що дає можливість виявляти тенденції та керувати не процесами, що вже відбуваються, а попередніми ним змінами (тенденціями) у державах, котрі беруть участь у психологічному житті, у спроможність вносити керуючі впливи з малими витратами тієї загальної «енергетики» у режимі «на випередження»;
- відсутність необхідності фізичного вторгнення на територію
супротивника та окупації цієї території для досягнення своїх цілей;
- скритність стадії підготовки операцій (у тому числі – можливість практичного втаємничення генерального і виконавчих суб’єктів, котрі можуть виявляється лише силами і засобами розвідки і контррозвідки;
- можливість маневрування силами та засобами, а також їх швидкого і потайливого зосередження поблизу кордонів і життєво важливих комунікацій супротивника для раптового завдання удару;
- «плавність» переключення інформаційних впливів, регулювання в широких межах інтенсивності та тривалості їхньої реалізації: від організації інформаційних «шоків», «ударів», «викидів», «блокад» до повільно плинних, латентних, розтягнутих на роки мікродозованих впливів;
- можливість наведення хаосу, у сфері, котра піддається
інформаційному впливу, і наступне управління цим безладдям (або за його допомогою вирішувати інші питання) – як один із принципів одержання потрібних результатів;
-
скритність
та
анонімність
оперування
інформаційно-
психологічними впливами, можливість проведення їх «під чужим прапором» і з будь-якої точки інформаційного простору;
- ідеальні умови для маскування і приховування справжніх намірів, створення передумов для використання методів психологічного та
інформаційно-технічного впливів;

- відсутність матеріальних слідів агресії, котрі дозволили б установити справжнього агресора та притягти його до міжнародної відповідальності;
- бездіяльність основного збройного потенціалу держави, котра стала жертвою інформаційно-психологічної агресії; бездіяльність або фактична неефективність традиційних військово-політичних союзів, визначають виняткову небезпеку використання сил, засобів і методів
інформаційно-психологічної війни як засобу розв’язання політичних протиріч у сфері міжнародних відносин.
Інформаційно-психологічна війна як збройна форма інформаційно- психологічної агресії є крайньою формою розв’язання протиріч в
інформаційному суспільстві.
В
інформаційній
(інформаційно- психологічній) війні інформаційна боротьба ведеться ворогуючими сторонами у формі проведення таємних інформаційно-психологічних операцій із застосуванням інформаційної зброї.
Ознаки, котрі вказують на те, що щодо цієї держави готується
інформаційно-психологічна війна, є такі:
- зміцнення геополітичних суб’єктів, створення нових союзів і коаліцій, в яких основною сполучною метою об’єднання суб’єктів геополітичної конкуренції є спільна конкурентна боротьба за право переважного впливу на певні частини інформаційно-психологічного простору і процеси, що протікають у них. При цьому основним завданням держави, яка викрила несподівану появу біля своїх кордонів такої коаліції, є визначення справжніх цілей створення такої коаліції та причин, котрі спонукали різнорідних геополітичних суб’єктів до такого об’єднання;
- створення сприятливих умов для виникнення усередині держави та на її кордонах нових самостійних суб’єктів геополітичної конкуренції, здатних самостійно виходити із власними ініціативами на міжнародний рівень, геополітичні інтереси яких не збігаються (в ідеалі – прямо протилежні) інтересам держави (центру) в особі утворюючих його ядро суб’єктів і територій; ініціювання та підтримка інформаційно- психологічного і геополітичного сепаратизму;
- нарощування іноземної присутності і впливу фінансового, технологічного, інформаційного, ідеологічного на національні ОТКС і
ЗМІ з метою встановлення повного або часткового зовнішнього контролю над національними
інформаційними ресурсами та психологічною сферою суспільства;

- введення в дію комплексу заходів інформаційної (інформаційно- психологічної) блокади – інформаційної ізоляції – «відсікання» держави від міжнародних інформаційних ресурсів (або введення зовнішньої цензури на надходження до держави інформації), блокування діяльності на території цієї держави суб’єктів інформаційно-психологічного простору, котрі є щодо цієї держави донорами інформаційних ресурсів;
- створення негативного психологічного тла (наприклад, методом постійної трансляції по підконтрольним ЗМІ та МК спеціально підібраних матеріалів, котрі докладно ілюструють і коментують яку- небудь діяльність, явище в житті суспільства або соціальний процес у визначеному, як правило, негативному плані) щодо діяльності (або окремих її напрямів) системи органів державної влади та місцевого самоврядування, створюючи ґрунт для миттєвої ініціації (у потрібний момент) бурхливої негативної та деструктивної реакції суспільства, спрямованої на державну владу;
- цілеспрямовані дії щодо формування усередині суспільства атмосфери психологічної напруженості.
В інформаційному суспільстві інформаційно-психологічна війна є невід’ємною складовою політичних відносин і основним інструментом політичного примусу та досягнення політичних цілей. Саме
інформаційно-психологічна війна є тим чинником, котрий може помітно змінити спрямованість геополітичних процесів і відносин в
інформаційному суспільстві та призвести до зсуву у геополітичних центрів привабливості національних інтересів суб’єктів геополітичної конкуренції в інформаційній сфері. Крім того, наслідки (у тому числі завданий збиток) акцій і ударів інформаційно-психологічної війни здатні змінити саму структуру інформаційного простору (зокрема маршрути проходження потоків і розташування вузлів притягання інформаційних потоків, а також пріоритет і монополію в розробці та впровадженні провідних інформаційних і телекомунікаційних технологій одних суб’єктів геополітичної конкуренції щодо інших), а також до відчуження
(економічного, культурного, юридичного відділення) частини території держави і перерозподілу інших видів стратегічно важливих ресурсів.
Такі зміни неминуче призводять до змін загальної, стабільної картини геополітичних відносин між суб’єктами геополітичної конкуренції і порушенню балансу геополітичних інтересів, що обов’язково позначиться на безпеці кожного з розглянутих держав і територій.
Через відсутність міжнародних і національних правових норм, котрі дозволяють у мирний час (за відсутності офіційного оголошення війни
збоку агресора) юридично кваліфікувати ворожі дії іноземної держави в
інформаційно-психологічній сфері, котрі супроводжуються завданням збитку інформаційній, психологічній або іншій безпеці, нині немає можливості поводитися з інформаційним агресором за законами воєнного часу.
5. 2. Інформаційні війни минулого та їх причини в майбутньому.
Крупномасштабні інформаційні технології, які дістали назву інформацій- них воєн, мають тисячолітню історію. Уже у біблійній легенді згадано
Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога.
Одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах.
Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феода- лізму (боротьба з “єрессю”, за “істинну віру” і т.д.), і в пізніші часи. Осо- бливого значення інформаційні війни набули у ХХ столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація — справді масовою. Уже у 20-х роках
США вели радіопередачі на регіони своїх “традиційних інтересів” — країни Латинської Америки, Великобританія — на свої колонії. Німеччи- на, яка домагалася перегляду умов Версальського миру — на німців По- меранії і Верхньої Сілезії у Польщі, судетів — у Чехії. У 30-ті роки, на думку американського соціолога Сіпмана, “жодна з політичних криз не обходилася без акомпанементу радіо. Громадянська війна в Іспанії, боро- тьба Китаю з Японією, мюнхенська криза — усе це було відображено в нових, скрипучих симфоніях на коротких хвилях” . Тоді ж, у 30-х роках,
інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворю- ються у самостійне явище — як от: німецько-австрійська радіовійна
1933/34 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з’явилося і набуло поширення поняття “інформаційний агресор”.
Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби. Здавалось би, з розпадом комуністичної системи та СРСР мали б зникнути й інформаційні війни як явища. Але цього не трапилося: ли- ше за офіційними даними, 120 країн здійснюють чи закінчили акції впли- ву на інформаційний ресурс супротивника. І цьому є щонайменше два пояснення: по-перше, національні інтереси країн світового співтоварист- ва відрізняються не тільки (швидше, не стільки) в ідеологічній сфері. По- друге, важливою є псевдогуманність інформаційних воєн. Вони не при- зводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні не- має жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує
небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.
Радянська наука, до речі, досить своєрідно трактувала поняття ін- формаційної війни. Її називали диверсійною діяльністю імперіалізму в сфері суспільної свідомості, засобом буржуазії для розкладання суспіль- ної свідомості своїх супротивників. Звідси випливало, що СРСР інфор- маційних воєн не веде і як оплот миру вести не може. Ідеологічна брехня породжувала нісенітницю смислову, оскільки виходило, що інформацій- на війна — війна одностороння: є агрессор, але нема жертви. Тим часом, по-перше, відповідь на інформаційну агресію — теж складова інформа- ційної війни (згадаймо: воєнна наука розглядає ведення оборонної вій- ни). По-друге, Радянський Союз таки проводив, і досить активно, інфор- маційні війни.
Коли у 1981 році радянський підводний човен виявили у шведсь- ких територіальних водах поблизу військової бази, десять журналістів у
Вашингтоні одержали з радянського МЗС телеграми, в яких пропонува- лася інформація про таємну угоду щодо дозволу для США використову- вати цю базу.
У жовтні 1985 року ТАРС розповсюдив інформацію про те, що
Пентагон отруював Амазонку, з 1980 року радянські ЗМІ активно мусу- вали інформацію про етнічну зброю, яку начебто розробляли спочатку
США і ПАР проти негрів, потім Ізраїль — проти арабів. У 1986 році з подачі СРСР з’явилася інформація про те, що вірус СНІДу розроблено на американських військових базах, у 1988р. — про торгівлю дітьми у Пів- денній Америці та Азії для американців.
Навіть побіжний погляд на ці приклади дозволяє зрозуміти за-
вдання інформаційних диверсій та інформаційних воєн. Про перше і го- ловне завдання уже йшлося: воно полягає у маніпулюванні масами, у впливі на еліту певних держав або й своєї країни.
Мета та причини такої маніпуляції найчастіше полягає у:
- внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідли- вих ідей та поглядів;
- дезорієнтації та дезінформації мас;
- послабленні певних переконань, устоїв;
- залякуванні свого народу образом ворога (у такому випадку маємо підстави говорити про інформаційну війну на своїй території; саме таку
інформаційну війну вела Росія перед збройним конфліктом у Чечні:
формуючи образ ворога, російські державні і продержавні ЗМІ називали загони чеченців бандформуваннями, формували загальне негативне ставлення до чеченців і взагалі — “осіб кавказької національності” і т.д.);
- залякуванні супротивника своєю могутністю.
Нарешті, шосте, не менш важливе завдання: забезпечення ринку збу-
ту для своєї економіки. У цьому випадку інформаційна війна є складо- вою частиною конкурентної боротьби. Приклад — “електронна війна”
США, Західної Європи та Японії. Ведучи її, японці проникли у місцеві
ЗМІ, особливо Південної Азії та США, продаючи їм своє обладнання, посилили їх залежність від себе. У результаті Японія стала панувати на ринках електронної продукції (транзисторів, телевізійного та відеооблад- нання).
Коли у 1984 році Люксембург уклав угоду на використання не фра- нцузького, а американського супутника зв’язку, це означало проникнен- ня американської реклами до Європи. І в пресі з’явилися заголовки:
“Нам загрожує сателіт янкі”, “Американський хробак в європейському яблукові” і т. ін.
У сучасних інформаційних війнах значну роль відіграють елект- ронні віруси і несанкціоновані вторгнення до комп’ютерних баз даних.
Вірусів сьогодні у світі є понад 8 тисяч; 3 тисячі з них визнані особливо небезпечними. Зрозуміло, що абсолютна їх більшість була створена з ме- тою цілеспрямованого впливу або й знищення інформації на комп’ютер- них носіях.
Що ж до хакерів, то лише у 1995 році американці зафіксували 160
їх проривів, здійснених з різних країн у комп’ютери свого міністерства оборони. Як бачимо, інформаційна війна знову переплітається з війнами збройними. Зрештою, і сьогодні війна інформаційна продовжує викону- вати роль провісника або супровідника збройної війни. Досить згадати, як у вересні — жовтні 1999 року вся Росія (та й Україна) оборонялася від чеченських терористів, які підривають будинки. Хоча жодного доказу причетності чеченців до вибухів не було. Було інше — бажання Масха- дова розпочати переговори, уникнути збройного конфлікту. Але йшла підготовка до вторгнення російських військ у Чечню і велося відповідне
інформаційне забезпечення.
На відміну від інформаційної війни, яка завжди має конкретну мету
і є відносно нетривалою, інформаційна експансія розрахована на значно триваліший період.

Суть інформаційної експансії полягає в тому, що економічно і полі-
тично сильна країна продукує і поширює інформацію тільки про себе,
або ж на вигідні їй теми, витісняючи при цьому інформацію з інших
джерел.
Методом інформаційної експансії не тільки завойовується інформа- ційний ринок, а й формується думка, що інформація експансіоніста ―
єдина варта уваги. Один данський журналіст справедливо зауважив, що за минулі півстоліття Данія на перші сторінки американської преси по- трапляла двічі: коли у цю країну вторглася Німеччина і коли маленька русалка (скульптура ― символ Данії) втратила свою голову.
Хтось із журналістів на брюсельській прес-конференції за підсумка- ми косовської операції зауважив: на війні, тим більше на інформаційній,
першою помирає правда. Її розпізнати, виділити з потоку інформації, навіть за умови, що протилежна сторона зацікавлена у такому виділенні, справді надзвичайно важко. І складність полягає не тільки у необхідності мати достатню кількість об’єктивної інформації і проводити її об’єктив- ний аналіз. Складність ще й у тому, що успіх інформаційної війни у кін- цевому підсумку залежить не від того, що, а як поширюється і що
сприймається. Тобто, чинники успіху — у соціально-психологічній площині. Якщо ігнорувати цю обставину, то годі розраховувати на успіх в інформаційній війні. Прикладом цього може бути той же Радянський
Союз. Відмовляючись на словах від інформаційних воєн, а на ділі нехту- ючи оборонний їх аспект, СРСР програв практично усі інформаційні вій- ни, в т.ч. — і холодну війну.
Що ж до України, то її державні інформаційні структури, її ЗМІ не пробують не те що якось вести війну ― навіть реагувати на інформа- ційну агресію. Пояснення цього просте: природа і методика інформацій- них воєн у нас вивчена украй слабо, а політичні PR тільки набирають си- ли. Але очевидно інше: така ситуація завдає значної шкоди інформацій- ній безпеці держави.
5. 3. Технології ведення інформаційної війни. Серед найбільш
відомих технологій виділимо такі:
Засоби радіоелектронної боротьби, тобто радіоелектронну розвідку, радіоелектронний захист та радіоелектронне придушення. Це пасивні і активні технічні засоби, що працюють в діапазоні електромагнітних хвиль від частки мікрометра до десятків тисяч кілометрів; радіоелектронні засоби інформаційного захисту і спостереження за різними об’єктами. Вони виконують завдання з виявлення та розпізнавання, радіопротидії системам супротивника,
встановлення радіоперешкод, створення об’єктів-невидимок та вдаваних цілей з керованими радіолокаційними образами. Викривають, розпізнають та придушують радіоелектронні засоби супротивника.
Програмово-комп’ютерні
технології. Це технічні засоби, алгоритми або технології, дія яких спрямовується на ураження комп’ютеризованих систем державного і військового управління супротивника, управління його енергосистемами, транспортом, загальною інфраструктурою життєзабезпечення через ініціалізацію та активацію в інформаційних системах спеціальних руйнівних програмових засобів (програмово-апаратних закладок, комп’ютерних вірусів, системних „хробаків”, інших шкідливих і руйнівних програм), знищення об’єктів збирання, доставки, опрацювання, нагромадження й зберігання інформації, руйнування інформаційних масивів тощо.
Психотронні засоби, які, через застосування відповідного випромінювання, порушують психічний чи психофізіологічний стан, впливають на сприйняття реальності, створюють неможливість адекватно реагувати на ситуацію. Через застосування певних біологічних чи хімічних реагентів впливають на психосоматику, змінюють загальний психофізіологічний стан особистості, погіршують її самопочуття і розумові здібності, викликають депресію чи панічний страх, галюцинації тощо.
Навіювання і гіпноз, НЛП (нейро-лінгвістичне програмування),
інші техніки сугестивного впливу. Тут використовуються особливості людської психіки, завдяки яким особистість може піддаватися навіюванню і програмуванню. Передбачається директивність, тобто категоричність і обов’язковість виконання наказу (у випадку прямого навіювання) і неусвідомлене беззастережне виконання (під час гіпнотичного впливу). НЛП застосовує методики розщеплення свідомості, дисоціацію, збентеження тощо для позасвідомого введення в
індивідуальну і масову свідомість певної інформації. Побудова асоціативних зв’язків і програмування через „якоріння”, використання метафор та інших методів „мови несвідомого”.
Лінгвістичні методи і засоби. Передбачається цілеспрямоване використання певних мовних особливостей, тих чи інших спеціальних зворотів, спеціальної термінології, семантично однозначно не визначеної
інформації тощо.
Символьно-семантичний
апарат впливу, в тому числі
віртуальний символізм, передбачає використання справжніх і штучно
сформованих символів, здатних активувати у суб’єкта (перш за все – підсвідомо) певні смисли.
Чутки, плітки. Використовується природність появи і поширення чуток і пліток, які за певних обставин у відповідному середовищі можуть не тільки скеровуватися, а й штучно поширюватися, в тому числі у форматі тривалості та ступеня впливу.
Анекдоти, приказки, прислів’я, що створюються штучно й націлюються на „ураження” суспільної свідомості, формуючи певні конвенції, які стають підгрунтям соціальних і культурних стереотипів, осідаючи в „підвалах” суспільної свідомості.
Технології створення натовпу і управління ним. Передбачають спрямування людей до утворення різних видів натовпу.
Використовуються психологічні особливості поведінки людей у натовпі, що відзначаються емоційністю і збудливістю, зростаючим фактором навіювання, категоричністю сприйняття, деперсоналізацією
і безвідповідальністю, що проявляється в стихійності й одночасній готовності до негайної дії, схильності до масової істерії і паніки, масової міграції, лжепатріотичного запалу. Виникає можливість спрямування дій людей.
Загальна
система обмеженого доступу до інформації.
Передбачає примусове відчуження певної категорії інформації з міркувань державної і суспільної необхідності. Обмеження доступу встановлюється грифами на кшталт „державна таємниця”, „особливо важливо”,
„цілком таємно”,
„таємно” тощо.
Застосовується криптографія, тобто шифрування і дешифрування інформації.
Технології заданого інформування і дезінформації. Сукупність маніпулятивних дій з інформацією для здобуття переваги над об’єктом впливу через дозоване цілеспрямоване інформування, ініціалізація навмисних витоків інформації, введення опонента в оману тощо.
Дезінформація, як правило, подається в достовірному контексті, семантично різноплановому; має певну ешелонованість, тобто глибину наповнення, що підвищує її вірогідність.
Цензура. Це система нагляду за діяльністю видавництв і ЗМІ.
Передбачає загальне управління інформаційним простором з боку суб’єкта, наділеного владним ресурсом.
Пропагандистська діяльність. Націлюється на формування певного світосприйняття, морально-етичних норм, створення міфів та зразків наслідування через аудіо- і відеопродукцію, підручники, словники, енциклопедії тощо.

Засоби
масової
інформації.
В
інформаційній війні використовується весь потужний арсенал ЗМІ.
5.4. Моделі
інформаційних війн. Інтерпретації моделей
інформаційних війн західних і пострадянських вчених суттєво відрізняються, оскільки науковий базис перших є більш багатим, ніж останніх. Тому за кордоном, на сучасному етапі розвитку політичної науки, більше уваги приділяється кібернетичним технологіям
інформаційних війн, в той час, коли на пострадянському просторі - увага акцентується на військово-технічних чи психологічних технологіях ведення
інформаційних війн.
Проте проведення спеціальних
інформаційних операцій обов'язково базується на затвердженій моделі ведення інформаційної війни, для кожної сторони протиборства вона може бути однаковою чи різною.
Що стосується інформаційного протиборства на геополітичній арені, то більш доцільними і життєздатними

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал